УДК 352/354:001.8

 

Ю. І. Ганущак,

Здобувач, Львівський Регіональний Інститут Державного Управління Національної Академії Державного Управління

 

ФОРМУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ ЗА МЕТОДОМ МОДЕЛЬНИХ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОДИНИЦЬ

 

Y. Y. Hanushchak,

Bread-winner, Lviv Regional Institute of State Administration of National Academy of State Administration

 

MODELING OF INDICATORS OF LOCAL BUDGETS BY THE METHOD OF MODELS` ADMINISTRATIVE-TERRITORIAL UNITS

 

Запропоновано методику розрахунку загального обсягу видатків місцевих бюджетів, що беруться до розрахунку трансфертів. Описано метод модельних адміністративно-територіальних одиниць, його застосування для розрахунку фінансових нормативів бюджетної забезпеченості на прикладі середньої освіти.

 

Methodology of calculation on general amount of expenditures of local budgets, brought into the calculations of grants from State budget is proposed. Method of models` administrative-territorial units and its applications for the budget norms calculation insector of general education is described.

 

Ключові слова: метод модельних адміністративно-територіальних одиниць, місцевий бюджет, видатки, що беруться до розрахунку трансфертів.

 

Keywords: method of of models` administrative-territorial units, local budget, expenditures of local budgets, that brings into the calculations of grants.

 

 

Постановка проблеми. Планування взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами завжди було питанням підвищеної уваги як з боку органів місцевого самоврядування так і громадськості. Бюджетний кодекс запровадив формульний підхід, заснований на фінансових нормативах бюджетної забезпеченості на споживача, що в основному зняло напругу упередженості при визначенні міжбюджетних відносин [1]. Однак залишається проблема обсягу коштів на галузеві видатки, які розраховуються на центральному рівні. Міністерство фінансів традиційно заявляє про те, що коштів, які беруться до розрахунку достатньо для фінансування соціальних програм місцевих бюджетів. В той час, як органи місцевого самоврядування, їхні асоціації стверджують про суттєвий дефіцит бюджетів. Міністерство фінансів зауважує, що мережа соціальних закладів занадто роздута і її необхідно оптимізувати. Органи місцевого самоврядування зауважують, що скорочення мережі неминуче знижує якість публічних послуг, є антинародним, суперечить Конституції (зокрема, стаття 49) [2] і не вирішує проблему адекватного фінансування програм, які, по-суті, є державними, а не самоврядними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі формування адекватної трансфертної політики присвячено ряд досліджень. Зокрема, Слухай С.В. досить ґрунтовно виклав теорію фінансового вирівнювання [3], де відповідність фінансової бази та видаткових повноважень органів місцевого самоврядування вважає головною вимогою формування політики міжбюджетних відносин. А оскільки обсяг видатків місцевих бюджетів на виконання повноважень, які називаються делегованими, тобто по-суті, державними, доходить до 90% місцевих бюджетів [4], то визначення фінансового показника їх вартості є надзвичайно важливим завданням. Проте, власне проблемі методологічного обгрунтування міжбюджетних відносин і адекватної трансферної політики у науковій літературі приділено недостатньо уваги.  

Цілі статті. Метою даної статті є науково-практичне обґрунтування методології розрахунку вартості соціальних програм, які фінансуються з місцевих бюджетів.

Виклад основного матеріалу. Відзначими, що формула розрахунку трансфертів  з державного до місцевих бюджетів [5] є достатньо жорсткою, орієнтованою на видаткову частину бюджету, що може розцінюватись як «зрівнялівка», яка не стимулює органи місцевого самоврядування до нарощування доходів. Однак загальнонаціональний характер соціальних програм виправдовує такий підхід, хоча загострює проблему адекватності ресурсів. А оскільки поняття делегування означає можливість прийняття політичного рішення про повернення до Державний бюджет фінансування освіти, охорони здоров’я, інших соціальних програм, то відповідність обсягу повноважень їх фінансовому забезпеченню стане вже головною біллю центральних органів влади.

Отже, існує нагальна потреба встановлення об’єктивної методології розрахунку обсягу видатків на всі соціальні програми, які фінансуються за рахунок місцевих бюджетів і відносяться до делегованих повноважень місцевого самоврядування. В макроекономічному плані одним з рішень було б зафіксувати оптимальну частку найбільшої частини видатків в кошторисах за економічною класифікацією видатків – витрат на оплату праці. Це заробітна плата та нарахування на неї. Обсяг цих витрат доходить до 95% в сільських районах, що демонструє саме по собі недостачу у фінансуванні. Адже інша суттєва стаття витрат – оплата енергоносіїв, якої неможливо уникнути – в кращому випадку становить 8%. В той же час, вважається тривожним становище, коли частка капітальних витрат менше 10%, що свідчить про деградацію основних фондів. Крім того, суттєвими є нормативні витрати в галузі медицини на медикаменти та перев’язувальні матеріали. Після врахування цих та інших видатків за економічною класифікацією видатків, можна зробити висновок, що гармонійною може вважатись така ситуація, коли в обсязі місцевих бюджетів заробітна плата не перевищує 50%, чи разом з нарахуваннями – трохи більше 67%.

Отже загальний обсяг видатків, що враховуються при розрахунку трансфертів місцевим бюджетам повинен бути не менший ніж визначений за наступною формулою:

 

В=Ф*S*l/k,

 

де,  В – загальний обсяг видатків, що враховуються при розрахунку трансфертів,

Ф – фонд оплати праці по країні,

S – співвідношення середньої заробітної плати працівників що фінансуються з місцевих бюджетів, до середньої заробітної плати в цілому по країні, приймається за одиницю,

 l – частка працівників, що фінансуються з місцевих бюджетів, в загальній чисельності працюючих про Україні,

k – частка заробітної плати у видатках місцевих бюджетів, встановлюється в розмірі 0,5 [6].

Слід, однак, зауважити, що запропонована формула може розглядатись тільки як тимчасовий захід, принаймні до впровадження розрахунку за соціальними стандартами, що передбачено частиною 3 статті 94 Бюджетного кодексу України. Адже показник частки заробітної плати характеризує якість бюджету, що важко виміряти в кількісних показниках. Крім цього, не встановлено критерії розподілу цього показника між секторами – освітою, охороною здоров’я, соціальною допомогою тощо. Слід також зауважити, що застосування єдиних фінансових нормативів бюджетної забезпеченості хоч і є показником неупередженості, однак по різному впливає на різні місцеві бюджети. Для великих міст обласного значення з великою кількістю населення спрацьовує ефект синергії, що дає економію ресурсів, в той час як для менших міст з тим же статусом розрахунок на існуючу мережу бюджетних установ дає набагато скромніші показники ефективності використання коштів.

Зауваження Міністерства фінансів про занадто роздуту мережу бюджетних установ мало б під собою основу, якби при цьому вказувались кількісні показники цієї мережі. Адже розрахунок на споживача – мешканця чи учня доцільний на макрорівня, на місцевому рівні перетворюється на розрахунок кошторисів конкретних бюджетних установ. Логічно було б визначити примірну мережу таких установ. Яскравим унаочненням цієї умови стала б теза: Мінфін має вказати адміністративно-територіальні одиниці (далі – АТО), на базі яких, перевірялась дія фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, визначених на макрорівні. Це зніме напругу у відносинах з органами місцевого самоврядування, оскільки приклад збалансованих ресурсами делегованих державою повноважень в місті чи районі, вибраному за таку модель, змушуватиме органи місцевого самоврядування інших АТО критично проаналізувати існуючу власну мережу бюджетних закладів.

Розрахунок бюджетних показників на базі такої АТО, яку ми назвемо модельною, лежить в основі т.з. методу модельних АТО. Які ж повинні бути поставлені вимоги до вибору такої АТО? Насамперед, вона має знаходитись в середині множини однорівневих та однотипних АТО.  Однак поняття середнього в статистичних дослідженнях має декілька підходів – середнє арифметичне, середнє зважене, мода, середнє гармонійне тощо.  Хорошим показником можна було б вважати застосування поняття однорідності множини, тобто сукупності її членів, розташованих в околі 40% вибраного центрального показника. Прийнято вважати, що в межах однорідності застосування обчислень до такої центральної точки повністю адекватне також і для всіх інших членів однорідності. Тобто, якщо розрахунки фінансового нормативу бюджетної забезпеченості здійснювались для АТО, вибраного, як модельне, то такий норматив може повністю застосовуватись і для всіх інших АТО в межах зони однорідності. Очевидно, що найкращий показник однорідності спостерігається, якщо за модельне АТО вибрано те, яке знаходиться в точці моди, тобто при показнику страти показників, де найбільша кількість АТО. Але слід зазначити, що вибір такого значення є доволі непростим з технологічної тачки зору і тому може бути неоднозначність визначення такого показника. В той же час методика розрахунку модельної АТО повинна бути однозначною і достатньо простою, щоб Міністерство фінансів могло її застосовувати, не піддаючись критиці.

Також слід зауважити, що вибір модельної не повинен зводитись до відбору близької до розрахованої реальної АТО. Насамперед тому, що в околі цього показника може бути декілька інших АТО, де мережа бюджетних установ може бути іншою, що викличе знову ж таки підстави для критики щодо неоднозначності підходу. Знову ж таки можуть бути різними показники об’єктивної потреби у видатках на енергоносії, інші видатки економічної класифікації видатків. Такі реальні АТО можуть розглядатись лише як контрольні, тобто застосування показників, розрахованих на базі модельної АТО повинні перевірятись на реальній мережі таких АТО, на підставі чого робити висновки щодо адміністративних заходів. Контрольних АТО бажано брати щонайменше дві в різних регіонах.

Проілюструємо метод модельних АТО на прикладі видатків на середню освіту. Фінансування вказаних видатків здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст обласного значення. Ця стаття видатків є найбільш вагома у вказаних місцевих бюджетах, тому проведені розрахунки є вагомими для того, щоб їх можна було застосувати і щодо інших соціальних програм.

Розподіл районів за кількістю населення показує досить чіткий пік в страті біля показника в 37 тисяч жителів (рис.1).

 

 

Рис. 1. Розподіл районів та кількості поселень в районі в залежності від кількості жителів (тис. мешканців) в районі

 

Середнє значення мешканців району 43,7, середня кількість поселень в такому районі – 59, 6[1].

Необхідно сформувати профіль модельного району, тобто розподіл кількості населення в кожному поселенні такого району. Для цього кількість поселень має бути цілим числом. Оскільки розподіл поселень в залежності від кількості жителів в районі є близькою до лінійної функції, то найближчому цілому показнику кількості поселень – 60 відповідає значення кількості жителів в районі - 43,8. Саме такий район виберемо за модельний. Характерно, що вказане значення близьке до значення моди і в ньому спостерігається найвище значення однорідності множини – 61%. Тобто розрахунки, проведені для такого модельного району, зокрема, фінансового нормативу бюджетної забезпеченості, повністю можуть бути застосовані принаймні для двох третин від загальної кількості існуючих районів, що є непоганим показником валідності моделі.

Профіль модельного району формується шляхом визначення середнього показника кількості мешканців в кожній наступній страті поселень, які є рівновіддалені і загальна кількість яких відповідає кількості районів у виборці. Оскільки береться середнє значення кількості жителів в районі, то ми маємо генеральну сукупність, тобто всі 488 районів і всі 29065 поселень в районах[2]. Середнє значення кроку кожної страти становить 484,4 поселення, що відповідає ідеальній розбивці. Але, звичайно, в кожну страту попадає ціле значення поселень. 

Для формування першої страти визначаються всі поселення, які попадають в межі середнього кроку. Середнє значення всіх цих поселень відповідатиме розміру першого поселення в модельному районі. Наступна страта формується шляхом відбору наступних за населенням поселень. При цьому потрібно слідкувати, щоб крок вибірки не надто відрізнявся від середнього кроку і не йшло накопичення середньої похибки відхилень від ідеальної розбивки. Результати формування профілю модельного району подані в таблиці 1.

 

Таблиця 1.

Профіль модельного району за кількістю населення у поселеннях

 

В колонках 3-5 поданий середньостатистичний показник кількості шкіл в кожному з поселень та тип таких шкіл: початкова - 1-4 класи, І-ІІ рівня - 1-9 класи та середня - 1-11 класи. Характерно, що лише в найбільшому поселенні можна з впевненістю говорити про наявність трьох шкіл, з яких дві – середні. Всього в такому модельному районі 33 школи, 17 з яких – середні, 11 – дев’ятирічні та 5 – початкові. Для моделювання розміщення шкіл в районі необхідно подати демографічну структуру в розрізі дітей шкільного віку, що вчаться у відповідних класах. При розрахунку приймався середній по Україні показник кількості дітей шкільного віку до всього населення – 12% та показник кількості дітей, які після закінчення школи І-ІІ ступеня продовжують навчання в профтехучилищах – 7%[3] від усіх дітей шкільного віку. Розподіл учнів за вказаними типами шкіл та класів подано в таблиці 2.

 

Таблиця 2.

Розподіл учнів за типами шкіл та класів

 

При формуванні таблиць бралось до уваги те, що учні старших класів в поселеннях, де є середні школи, відвідують свою школу, а їх однолітки з інших поселень доїжджають до цих шкіл. Те саме стосується дев’ятирічок і початкових шкіл. Також враховувалась та обставина, що наповнюваність класів повинна бути не менше 5 учнів та не більше 25. Це зумовило появу в найбільшому поселенні паралельних класів в одній з двох шкіл І-ІІІ ступеня, по два паралельних класи у третій, І-ІІ ступеня, школі. В наступному за величиною поселенні (див. табл. 2) також середня школа має по два паралельних класи, а от у третьому паралельні класи формуються лише до дев’ятого класу: 10 та 11 класи є по одному. Всі інші школи всіх типів в інших поселеннях мають по одному класу учнів одного року. Розподіл учнів з інших поселень по школах поданий максимально пропорційний, хоча ця обставина не відіграє суттєвої ролі. Адже найголовніше для розрахунку кошторисів видатків на освіту – кількість класів. Саме до цього показника прив’язана кількість вчителів та інші видатки на поточну діяльність. Отже, приведені розрахунки закладів освіти дозволяють розрахувати їх кошториси, що має бути основою для розрахунку видатків на середню освіту в цілому. Крім видатків на утримання шкіл мають бути долучені видатки на програму довозу учнів шкільними автобусами. А їх має бути щонайменше по одному на кожну середню школу. Вважається, що вказані автобуси обслуговують також початкові та дев’ятирічні школи. Таким чином, загальний обсяг видатків, як сума кошторисів на утримання шкіл, автобусів, управління освіти, повинен ділитись на загальну кількість учнів (як різниця між всіма дітьми шкільного віку та учнями профтехучилищ). В результаті ми отримуємо норматив видатків на учня, який має слугувати орієнтиром для затвердження фінансового нормативу бюджетної забезпеченості. При цьому потрібно брати до уваги, що розрахунок видатків за всіма кодами економічної класифікації має вестись для уніфікованого типу бюджетної установи. Так, наприклад, видатки на енергоносії повинні бути усереднені по всіх школах одного типу. Слід зауважити, що до розрахунку не брались вечірні школи, оскільки вказана форма отримання освіти не є обов’язковою та гарантованою і кількість учнів таких шкіл є незначною. Також не брались до уваги модифікації навчальних закладів (наприклад, колегіуми, ліцеї), оскільки особливості надання цього статусу та шкільного процесу визначаються органами місцевого самоврядування і не можуть слугувати за національні стандарти.  

Вказана схема розрахунку може вважатись консервативною, оскільки вона опирається на існуючу інфраструктуру навчальних закладів, яка не може бути визнана оптимальною. Для формування системи, яка може розглядатись як найкраща з огляду на співвідношення «якість-витрати», потрібно спиратись на галузеві норми, у першу чергу наповнюваність класів, оптимальним показником чого є 25 дітей в класі. Яким чином розрахувати розміщення в приведеній АТО шкіл? Політична позиція на сьогодні полягає в тому, що школи не можна закривати, але лише перепрофілювати. Логіка перепрофілювання полягає в наступному: початкові школи є даниною традиції, що полягає в розумінні школи як осередку стабільності села. Звичайно, рівень підготовки дітей в такій початковій школі дещо нижчий, ніж в загальноосвітній, однак передбачається, що далі дитина надолужить прогаяне, а перші чотири роки навчання має бути недалеко від матері. Існування школи І-ІІ ступеня пояснюється тим, що значна кількість дітей після закінчення 9 класу йде навчатись у ПТУ. Кількість паралельних класів у школі визначається виходячи з того, що кількість учнів не має перевищувати 30, що пояснюється санітарними нормами. В той же час у старших класах наповнюваність має бути більшою за 20, оскільки це дозволяє досягати кращих результатів навчання, підтверджених результатами зовнішнього незалежного оцінювання. Тому, при розрахунках показник наповнюваності буде братись в 25 учнів, що з однієї сторони забезпечує високу якість навчання, з іншої – дає поле для маневру при комплектації класів.

Отже, яким чином будуть перепрофільовані 33 наявні школи. Виходячи із загальної кількості учнів у 9-10 класах (588) та наповнюваності, що не повинна перевищувати 25 учнів приходимо до висновку, що кількість таких класів має бути по 12. А оскільки в найбільшому поселенні одна зі шкіл учнів 9-10 класів 148, то має бути 6 класів, тобто одна зі шкіл матиме по два паралельних класи. Таким чином, мінімальна кількість середніх шкіл складає 11. Щодо шкіл І-ІІ ступеня застосовується подібна логіка. Виходячи з кількості учнів 5-9 класів (2389) розрахунок кількості класів при наповнюваності в 25 учнів дає 96. Однак показник кількості повинен бути кратним 5, тому загальна кількість класів становить 100, по 20 класів для учнів одного віку. Вище приведені розрахунки максимально повної комплектації шкіл в перших трьох поселеннях, а також шкіл І-ІІІ ступеня в інших поселеннях дають 80 класів. Таким чином, інші 20 класів припадають на 4 школи, які будуть школами І-ІІ ступеня. А з урахуванням такої ж школи в найбільшому поселенні, разом матимемо 5 шкіл. Решта 17 шкіл будуть початковими (табл. 3).

 

Таблиця 3.

Розрахунковий розподіл учнів по типах шкіл і класів

 

Доцільно також привести розподіл учнів найбільшого поселення по школах (табл.4).

 

Таблиця 4.

Розподіл учнів найбільшого поселення по школах

 

Таким чином, оптимізація дозволила зменшити загальну кількість класів з 346 до 274 тобто на 21%, що є суттєвим.

Параметри контрольних районів, вибраних в околі значення модельного району подані в таблиці 5.

 

Таблиця 5.

Контрольні райони в околі значення модельного району

 

Окремо необхідно привести дані розрахунків по містах обласного значення. Не дивлячись на те, що ряд міст мають в своєму підпорядкуванні в середньому 4 села, однак вони розташовані близько до міста, чисельність їх населення складає до 8% від загальної кількості жителів на території міських рад. Фактично мешканці таких сіл користуються бюджетною інфраструктурою міст. Тому доцільно розглядати міста обласного значення з приміськими селами як одне ціле, без побудови профілю такої міської ради. Слід зауважити, що на відміну від районів, їх розподіл за кількістю населення досить нерівномірний. При цьому однорідність досить низька. Так, для значення середнього арифметичного в 124,9 тис. жителів ступінь однорідності складає 21%, а найкращий показник в точці моди - 44,1 тис. жителів - лише у 38%. Звичайно, це знижує валідність результатів, але кращу однорідність можна отримати лише внаслідок проведення реформи адмністративно-територіального устрою [7].

 

Рис. 2. Розподіл міст обласного значення за кількістю жителів (тис. мешканців)

 

Розподіл шкіл різних ступенів по значеннях середнього та моди наведений у таблиці 6.

 

Таблиця 6.

Розподіл шкіл по значеннях середнього та моди

 

В розрахунку на тисячу мешканців кількість шкіл близькі як при значенні середнього так і при значенні моди.

Таким чином, можна розраховувати видатки на освіту виходячи з наступної інфраструктури для модельних АТО, обраних чи по середньому значенню, чи по значенню моди (табл. 7).

 

Таблиця 7.

Школи у модельних АТО

 

Для оптимізації вказаної інфраструктури доцільно здійснити проектування розподілу учнів по школах та класах (табл. 8).

 

Таблиця 8.

Розподіл учнів по класах у модельних АТО

 

Виходячи з нормативної наповнюваності в 25 дітей в класі, отримаємо наступну кількість класів для кожної вікової категорії відповідно (табл. 9).

 

Таблиця 9.

Розрахункова кількість класів у модельних АТО

 

З урахуванням того, що значення кількості класів для кожної вікової категорії повинні бути пропорційні 4, 5 та 2 відповідно, отримаємо наступну кількість класів та їх завантаженість (табл. 10).

 

Таблиця 10.

Кількість класів та їх наповнюваність у модельних АТО

 

Виходячи з кількості 10-11 класів для значення середнього, можна було б обійтись 17 школами по два паралельних класах. Так само, як і для значення моди для випускних класів достатньо 6 шкіл. При цьому, при умові створення трьох паралельних класів в групі 5-9 клас, у 17 школах буде 255 класів. У цьому випадку дві дев’ятирічки повинні мати в сумі 20 класів, тобто по 2 класи в паралелі кожна, що цілком реально. Для значення моди 6 шкіл з трьома паралельними класами мають 90 класів. Необхідний комплект в 100 класів доповнює дев’ятирічка, що має по два класи в паралелі. Щодо початкових класів, то для значення середнього 17 шкіл, що мають по три паралельні класи, дають в сумі 204 класи. Решта 16 класів у двох школах І-ІІ ступеня повністю заповнюють потребу для дітей цієї вікової групи. Для значення моди 6 шкіл І-ІІІ ступеня при трьох паралельних класах дають 72 класи. Школа І-ІІ ступеня з двома паралельними класами матиме 8 класів, що в сумі із середніми школами задовольняє потребу в класах. Початкові школи у цьому випадку не потрібні.

Таким чином, оптимальна інфраструктура мережі шкіл, яка буде братись до розрахунку наступна: для значення середнього: 17 шкіл, по три паралельні класи до дев’ятого. У випускних 10-11 класах залишаються два паралельні класи. Також потрібно розраховувати видатки і на дві школи І-ІІ ступеню, що матимуть по два паралельних класи в кожній віковій категорії. Для значення моди кількість шкіл І-ІІІ ступеня обмежується шістьма, де також до дев’ятого класу по три класи в паралелі, потім по два та дев’ятирічка з двома паралельними класами. При цьому шкіл І-ІІ ступеня в розрахунку на тисячу мешканців для значення середнього буде 0,016, а для значення моди – 0,023. У той же час кількість середніх шкіл як для середнього, так і для значення моди однакове - 0,136. Таким чином, ефекту синергії при виборі більшого міста в значенні середнього не спостерігається. Тому, при виборі значення чи моди, чи середнього результати розрахунку нормативу бюджетної забезпеченості будуть близькими. Але з огляду на те, що обрахувати значення середнього арифметичного все-таки легше, Міністерство фінансів, швидше за все, користуватиметься саме ним. Хоча кількість контрольних АТО при цьому менше, ніж при значенні моди.

Контрольні міста обласного значення мають наступні параметри (по два для значення середнього і значення моди) (табл. 11).

 

Таблиця 11.

Кількість шкіл у містах обласного значення модельних АТО

 

Описаний вище метод модельних АТО дозволяє не тільки коректно розраховувати фінансові нормативи бюджетної забезпеченості, але й будувати галузеву політику. Однак існують обмеження в його застосуванні. Так, усі АТО мають бути однорідними, тобто подібними, в них мають бути відповідні бюджетні заклади. Також мають бути визначені вимірювальні індикатори якості послуги, для того, щоб оптимізація їх не погіршувала. У цьому ракурсі середня освіта показова, оскільки індикатором якості може слугувати ЗНО. Крім цього мають бути чітко визначені якісні та кількісні показники закладів для того, щоб їх можна було порівнювати. Для прикладу, в галузі медицини фельдшерсько-акушерський пункт та амбулаторія чітко визначені нормативними документами функції, штати, обладнання і є типовими, тобто порівнюваними. А от вторинний рівень медичних послуг більш диверсифікований - лікарні дуже різняться за своїми можливостями. Тому розрахунок видатків за методом модельних адміністративно-територіальних одиниць щодо лікарень досить неоднозначний. Ситуація зміниться на краще після проведення адміністративно-територіальної реформи, яка передбачає створення районів-госпітальних округів – однорідних за набором закладів адміністративно-територіальних одиниць.

Висновки. Метод модельних АТО має стати незамінним при перевірці дії нормативних актів, новинок, на зразок впровадження інституту сімейних лікарів, сімейних дитсадків, шкіл нового типу тощо, адже вплив таких нововведень можна промоделювати на АТО з типовою бюджетною інфраструктурою і виявити недоліки до розповсюдження на всій території України. Зрештою, застосування методу модельних адміністративно-територіальних одиниць дозволить почати розробку соціальних стандартів, які передбачають три виміри – регуляторний, ресурсний та просторовий.

 

Використані джерела.

1. Бюджетний кодекс України / Закон України від 21.06.2001 № 2542-III (Редакція станом на 01.01.2011) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2542-14

2. Конституція України / Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (Редакція станом на 06.10.2013) [Електронний ресурс] – Режим доступу  :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

3. Слухай С.В. Міжбюджетні трансферти у постсоціалістичних країнах: від теорії до реалій : [монографія]  / С.В. Слухай. – К. : «АртЕк», 2002. – 288 с.

4. Луніна І.О. Державні фінанси в перехідний період / І.О. Луніна. – Харків : Форт, 2000.

5. Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами. Постанова КМУ №1195 від 5.09.2001 . [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1195-2001-%D0%BF

6. Законопроект №11039 від 27.07.2012, автор – народний депутат Ганущак Ю.І. [Електронний ресурс] – Режим доступу  : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=44107

7. Ганущак Ю.І. Територіальна організація влади : [монографія] / Ю.І. Ганущак. – Львів : Астролябія, 2013. – 166 с.

 

References.

1. The Verkhovna Rada of Ukraine (2011), The Law of Ukraine "Budget code of Ukraine” at 21.06.2001 № 2542-III, available at:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2542-14

2. The Verkhovna Rada of Ukraine (2011), The Law of Ukraine “Constitution of Ukraine” at 28.06.1996 № 254k/96-ВР (in redaction on 06.10.2013) , available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

3. Sluhai, S.V. (2002), Interbudget tranferts in postsocialist countries, “ArtEk”, Kyiv, Ukraine, p.288.

4. Lunina, Y.O. (2000), State finances in transition period, Fort, Harkiv, Ukraine.

5. Cabinet of Ministers of Ukraine (2001), “About adoption of formule of distribution of amount of interbudget transferts between state and local budgets”, №1195 at 5.09.2001, available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1195-2001-%D0%BF

6. Draft №11039 at 27.07.2012, auther – people deputy Hanushchak Y.Y , available at: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=44107

7. Hanushchak, Y.Y.  (2013), Territorial organization of power, Astrolyabiya, Lviv, Ukraine, p.166.