УДК 35.078:330.131.7

 

І. В. Матюрін,

здобувач Донецького державного університету управління

 

Методичні підходи до Інтегральної оцінки розвитку системи соціального захисту населення  на основі кластерного аналізу

 

В статті визначенні методичні підходи та принципи щодо розрахунку інтегральної оцінки розвитку соціального захисту військовослужбовців із застосуванням методу багатомірної класифікації на основі кластерного аналізу з урахуванням особливостей реформування Збройних сил, правоохоронних органів України.

 

В статье определены методические подходы и принципы по расчету интегральной оценки развития социальной защиты военнослужащих с применением метода многомерной классификации на основе кластерного анализа с учетом особенностей реформирования Вооруженных сил, правоохранительных органов Украины.

 

In the article the methodical approaches and principles for the calculation of integral evaluation of social protection of militarymen with the use of multivariate classification based on cluster analysis in the conditions of the reform of the Armed forces, law-enforcement agenciesof Ukraine have been determined.

 

Ключові слова: державне регулювання, соціальний захист військовослужбовців,соціальні стандарти, соціальні гарантії,соціальний розвиток.

 

Ключевые слова: государственное регулирование, социальная защита военнослужащих, социальные стандарты, социальные гарантии, социальное развитие.

 

Keywords: public regulation, social security, social standards, social protection, social development.

 

 

Постановка проблеми. Формування соціальних стандартів є одним з базисних елементів державного регулювання соціального захисту населення в Україні взагалі й, зокрема, військовослужбовців, та ефективним чинником успіху держави у сфері соціального забезпечення. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімального розміру заробітної плати, мінімального розміру пенсії за віком, неоподаткованого мінімуму доходів громадян, розмірів державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Застосування соціальних стандартів дозволяє здійснити перехід від постатейного до подушного фінансування витрат на соціальні потреби, що має значно підвищити ефективність використання коштів, які спрямовуються на соціальний розвиток. Державні соціальні стандарти дають можливість обґрунтовано визначити розміри витрат бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів на соціальний захист і соціальне забезпечення населення, а також утримання соціальної сфери. Соціальні стандарти передбачають встановлення головних критеріїв якості послуг.

Формування чітких стандартів надання послуг дозволяє коректніше оцінити фінансування багатьох сфер економічної діяльності та прискорити їх реформування. Визначення можливості впровадження соціальних стандартів окреслює раціональні потреби й умови проведення реформи адміністративно-територіального устрою країни, критерії утворення адміністративно-територіальної одиниці, існування повного набору бюджетних установ, які надають соціальні послуги, їх завантаженість на рівні, що передбачено соціальними стандартами тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Переосмислення питань щодо масштабів, форм і меж державного втручання в економіку свідчить про необхідність удосконалення державного регулювання соціального захисту населення в Україні через створення сучасних соціально орієнтованих програм окремих галузей та сфер суспільного життя та формування механізмів їх реалізації в контексті забезпечення національної безпеки.  За цих умов одним з важливих питань залишається з’ясування ресурсної складової сутнісного змісту системи соціального захисту військово-службовців в Україні, що становить основу даного явища і визначає закономірності її функціонування.

 Аналіз літературних джерел дозволяє дійти висновку, що теоретичні та методологічні основи питань державного регулювання соціального захисту населення  закладено, зокрема, у працях таких відомих учених, як Д.Белл, Ф.Бродель, Л.Вітте, М.Т.Ганслі, Дж.К.Гелбрейт, М.Грушевський, Дж.М.Кейнс, В.В.Леонтьєв, К.Маркс, А. Маршалл, А.Печчеі, П.Самуельсон, Е.Тофлер та інших. Важливим напрямом досліджень у визначенні концептуальних засад трансформації соціальної сфери України та основ державної політики соціального захисту стали наукові праці О.І. Амоші [1], Л.В. Батченко [2], М.М. Білинської [3], В.В. Буреги [4],  Г.К. Губерної [5], Н.Г. Діденко [6], Т.А. Заяць [7], В.І. Куценко [8], Е.М. Лібанової [9], О.Ф. Новікової [10], В.Л. Пілюшенка, О.С. Поважного, С.Ф. Поважного [11, 12],  М.В. Федорової [13], А.А.Халецької [14] та інших. Завдяки їх науковим розробкам можна стверджувати, що сьогодні наука державного управління має чимало здобутків, зокрема щодо виявлення особливостей функціону-вання сфери послуг в умовах переходу до постіндустріального інформа-ційного суспільства, формування соціально орієнтованої ринкової економіки та розбудови соціальної держави та ефективної системи соціального захисту військовослужбовців як основи забезпечення національної безпеки.

Таким чином, актуальним питанням залишається визначення методичних підходів до розрахунку інтегральної оцінки розвитку системи соціального захисту військовослужбовців в умовах реформування Збройних сил  та правоохоронних органів України.

Тому мета даного дослідження полягає у визначенні методичних підходів та принципів щодо розрахунку інтегральної оцінки розвитку соціального захисту військовослужбовців із застосуванням методу багатомірної класифікації на основі кластерного аналізу.

Виклад основного матеріалу. Впровадження нових соціальних стандартів у практику надання соціальних послуг в Україні відбувається досить повільно. Існує ряд проблем, які стримують швидке застосування соціальних стандартів, серед яких:

1. Чинне законодавство є надзвичайно громіздким та неузгодженим.

2. Недостатньо ефективно виконуються навіть норми чинного законодавства, що досить показово на прикладі застосування такого базового державного соціального стандарту, як прожитковий мінімум. Крім того, величина прожиткового мінімуму не враховує низки життєво необхідних витрат: на будівництво чи купівлю житла або одержання його у найм, оренду, освіту, оздоровлення, утримання дітей у дошкільних навчальних закладах, платні медичні послуги тощо.

3. У результаті відсутності в законодавстві України поняття «стандарт якості» не працює механізм ліцензування (реєстрації) постачальників соціальних послуг, який існує в багатьох країнах. Ліцензування є гарантією відповідності роботи соціального працівника чинним стандартам та вимогам.

4. Недосконалим є використання бюджетних механізмів реалізації соціальних стандартів, зокрема: фінансується організація, а не послуга; бюджет, який розраховується на один рік, не гарантує наступності видаткової політики протягом принаймні 3–5 років; ускладнена координація соціальної та бюджетної політик (наприклад, освітня діяльність фінансується щонайменше через чотири міністерства: освіти, охорони здоров’я, внутрішніх справ, аграрної політики); слабкою є координація державної соціальної політики та місцевої бюджетної політики.

5. Недосконалі основні підходи до нормативів соціальної забезпеченості.

6. Не розроблено державного мінімального стандарту якості, що є невід’ємною складовою державних стандартів соціальних послуг.

Таким чином, впровадження ефективних ринкових механізмів функціонування національної економіки в поєднанні із забезпеченням, передбаченої Конституцією України, соціальної орієнтації економіки вимагає застосування якісно нових підходів до встановлення соціальних стандартів та нормативів.

Принципами формування сучасної системи державних соціальних стандартів і нормативів, яка створюється з метою забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного громадянина, мають бути: законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; забезпечення диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукова обґрунтованість норм споживання; забезпечення прозорості та громадського контролю при їхньому визначенні та застосуванні; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту й трудових відносин.

На формування та відтворення людського капіталу, який на сучасному етапі є найважливішим чинником економічного, науково-технічного та соціального прогресу, пливає рівень доступності для людини основних матеріальних і соціальних благ, задоволення її матеріальних, соціальних і духовних потреб. Важливими та необхідними умовами відтворення людського капіталу є якісне медичне обслуговування, що забезпечує збереження та поліпшення здоров’я людини, якісна освіта, яка формує її інтелектуальний і творчий потенціал.

Можливість військовослужбовців отримувати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та освіту є важливою складовою соціальної безпеки окремої особи, регіону та держави в цілому. За результатами проведеного вибіркового обстеження, на можливість військовослужбовців отримувати медичне обслуговування та освіту вказало відповідно 56,0 та 58,8% респондентів, причому простежується залежність незадовільних відповідей респондентів від місця проживання (табл. 1) [15]. Відповіді респондентів свідчать, що, незважаючи на те, що більшість медичних послуг офіційно залишається безкоштовною, основною проблемою доступу до системи охорони здоров’я слід визнати недостатність коштів у військовослужбовців. У результаті загального низького рівня доходів медичні послуги залишаються недоступними для значної групи населення (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Оцінка можливостей військовослужбовців отримати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та освіту, %

Джерело: [16].

 

Поліпшення здоров’я нації, сприяння доступу до якісної освіти та знань – неодмінні складові підвищення якості життя військовослужбовців. Крім того, недостатній рівень доходів військовослужбовців обтяжується недоско-налістю системи охорони здоров’я, що обмежує доступ до медичних послуг, особливо тих, хто мешкає на значній відстані від великих міст.

Дослідження свідчать, що добробут населення при проведенні економічних реформ має оцінюватися за їх доходами, які зростатимуть у товарному забезпеченні. За цими критеріями можна певною мірою визначити, наскільки досягнуто соціальні результати реформування соціальної сфери в Україні.

З метою встановлення соціального діагнозу щодо стану соціальної інфраструктури в Україні розрахуємо інтегральну оцінку розвитку системи соціального захисту населення.

Інтегральна оцінка має здійснюватися за таким алгоритмом:

1. Формування інформаційної бази дослідження.

2. Визначення серед показників, які використовуються для розрахунку інтегральної оцінки такі, що є стимуляторами або дестимуляторами.

Стимулятори – це  показники, зростання яких характеризує поліпшення відповідних характеристик системи соціального захисту.

Дестимуляторами є ті, зростання яких негативно характеризує стан системи соціального захисту населення.

3. Здійснення процедури нормування показників.

Для показників-стимуляторів:

 

,                                   (1)       

 

                                                            (2)

 

де x_ij – значення j-го показника для і-го регіону; y_ij^(norm) – стандартизоване значення j-го показника для і-го регіону.

Для показників-дестимуляторів:

 

,                                             (3)

 

                                                                   (4)

 

Для розрахунку інтегральної оцінки розвитку системи соціального захисту за окремим блоком показників за регіонами України використовується формула:

 

,                                               (5)

 

де Y_i^(BL) – інтегральний показник якості населення і-го регіону відповідного блоку показників, m – число показників у блоці,  y_ij^(norm) – стандартизоване значення j-го показника для і-го регіону.

Передбачається розрахунок інтегральної оцінки розвитку системи соціального захисту за трьома блоками показників, які характеризують забезпеченість регіону об’єктами інфраструктури соціального призначення (або інфраструктурою соціальної сфери – ІСС), забезпеченість об’єктами інфраструктури соціального захисту (ІСЗ) та фінансування соціального забезпечення (ФСЗ).

Розрахунок загальної інтегральної оцінки розвитку системи соціального захисту здійснюється за формулою:

 

,         (6)

 

Інтерпретації одержаних результатів розрахунків здійснюється за допомогою побудови інтервальної шкали, що розбиває отриманий діапазон інтегральних оцінок на 5 відокремлених груп (з вельми низьким, низьким, середнім, високим і вельми високим рівнем інтегральної оцінки). Розмір інтервалу розраховується як різниця між максимальним і мінімальним значенням отриманої оцінки, яку поділено серед усіх регіонів на кількість відокремлених груп, а саме:

 

ℓ,                                                                               (7)

 

де ℓ – розмір інтервалу; – максимальне значення інтегральної оцінки; – мінімальне  значення інтегральної оцінки; r – число відокремлених груп, (r=5).

У табл. 2 наведено пояснення, яким чином здійснюється побудова шкали інтегральної оцінки та характеризується відповідний її відрізок.

Таблиця 2.

Шкала інтегральної оцінки розвитку системи соціального захисту

Розроблено автором.

 

Базуючись на запропонованої методики, розрахуємо інтегральну оцінку якості населення за регіонами України. Розрахунок має здійснюватися за таким алгоритмом:

1. Охарактеризуємо розвиток системи соціального захисту за блоком показників забезпеченості регіону об’єктами інфраструктури соціальної сфери  (ІСС). Для цього використаємо показники, які наведено у табл. 3. 

 

Таблиця 3.

Система показників, які характеризують забезпеченість регіону об’єктами інфраструктури соціальної сфери

Розроблено автором.

 

Усі наведені в табл. 3 показники є стимуляторами щодо оцінки забезпеченості регіону об’єктами інфраструктури соціальної сфери. Отримані результати показують, що за  показниками забезпеченості регіонів об’єктами інфраструктури соціальної сфери існує істотний розрив між характе-ристиками міста Києва (вельмивисокий рівень забезпеченості) і рештою областей України, рівень забезпеченості яких є низьким і вельминизьким, за виключенням Харківської області (середній рівень забезпеченості).

Розрахунки показують, що перше місце в рейтингу займає Харківська область (вельмивисокий рівень забезпеченості), далі – Львівська, Одеська області (високий рівень), Автономна Республіка Крим, Київська, Дніпропетровська області (середній). Забезпеченість об’єктами інфра-структури соціальної сфери решти областей є низькою і вельминизькою, при цьому найгірший стан справ (у порядку убування рейтингу) у Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Тернопільській, Закарпатській, Хмельницькій областях.

2. Охарактеризуємо розвиток системи соціального захисту за блоком показників забезпеченості регіону об’єктами інфраструктури соціальної захисту (ІСЗ). Для цього використаємо показники, які наведено у табл. 4. 

 

Таблиця 4.

Система показників, які характеризують забезпеченість регіону об’єктами інфраструктури соціального захисту

Джерело: [17].

 

Наведені в табл. 4 показники є стимуляторами щодо оцінки забезпеченості регіону об’єктами інфраструктури соціального захисту. Згідно з розрахунками за кількістю об’єктів соціального захисту лідерами в Україні є Донецька, Дніпропетровська, Харківська області (вельмивисокий рівень забезпеченості), а також Одеська область (високий рівень). На п’ятому місці в рейтингу – м. Київ, який характеризується середнім рівнем забезпеченості об’єктами  соціального захисту. Замикає рейтинг Чернівецька область та м. Севастополь (вельминизький рівень).

Проте, якщо здійснювати оцінку показників у розрахунку на 100 тис. населення відповідних регіонів, то картина дещо змінюється. Перше місце за забезпеченістю об’єктами соціального захисту посідає Житомирська область, далі – Кіровоградська, Чернігівська, Херсонська, Сумська, Полтавська (вельмивисокий рівень забезпеченості). Дніпропетровська, Харківська області характеризуються високим рівнем забезпеченості, Донецька і м. Київ – середнім. Замикають рейтинг Львівська область (низький рівень) та м. Севастополь (вельминизький).

3. Охарактеризуємо розвиток системи соціального захисту за блоком фінансування соціального забезпечення (ФСЗ). У  табл. 5 наведено показники щодо розмірів виплат на фінансування соціального забезпечення.

 

Таблиця 5.

Система показників, які характеризують фінансування соціального забезпечення

Джерело: [17].

 

Наведені в табл. 5 показники є стимуляторами щодо оцінки забезпеченості регіону об’єктами інфраструктури соціального захисту. Розрахунки показують, що найвищий розмір виплат на соціальне забезпечення в Одеській області (вельмивисокий рівень), другою, третьою в рейтингу є Миколаївська, Донецька області (середній рівень). Четверте місце посідає Хмельницька область, яка, характеризується низьким рівнем фінансування. Решта регіонів України має низький і вельминизький рівень фінансування соціального забезпечення.

 

Висновки. За результатами розрахунків одержано 2 варіанти інтегральної оцінки розвитку системи соціального захисту за регіонами України. Згідно з першим варіантом м. Київ посідає перше місце у рейтингу, далі йдуть Одеська область (вельмивисокий рівень розвитку), Донецька, Харківська (високий рівень), Дніпропетровська, Миколаївська (середній) області. Замикають рейтинг Черкаська, Тернопільська, Чернівецька, Рівненська, м. Севастополь (вельминизький рівень).

За другим варіантом першим у рейтингу є м. Київ, далі – Одеська, Миколаївська області (високий рівень розвитку). 12 областей України мають середній рівень розвитку, 11 областей низький, замикає рейтинг м. Севастополь з вельминизьким рівнем розвитку.

Таким чином, наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що дістали подальшого розвитку методичні підходи до розрахунку інтегральної оцінки розвитку соціального захисту, яка включає оцінку забезпеченості регіонів України об’єктами інфраструктури (соціального призначення, соціального захисту та фінансування соціального забезпечення) та застосування методу багатомірної класифікації на основі кластерного аналізу.

Багатомірна класифікація дозволяє отримати природні угрупування об’єктів (кластери), які є близькими за своєю сутністю, проте можуть бути наочно не видними з першого погляду. Математичний алгоритм кластерного аналізу, що використовується в даному випадку, суттєво вирізняється від принципів традиційної класифікації, при якій угрупування формуються, виходячи з видимих властивостей об’єктів.

У результаті кластерного аналізу членам одного кластеру властиві схожі прояви змінних, а члени різних кластерів – відмінні. При ієрархічному кластерному аналізі кожне спостереження утворює спочатку свій окремий кластер і на першому кроці процесу групування два сусідніх кластера об’єднуються в один. Даний процес повторюється до поки не залишиться тільки два кластера. У цьому зв’язку слід зауважити про такі характеристики процесу кластерізації, як міра близькості і відстані між об’єктами. Відстань між об’єктами – один з вимірів їх подібності. Чим менше відстань між об’єктами, тим більш вони схожі.      

Для визначення міри відстані між об’єктами було використано евклідову відстань. Евклідова дистанція між двома точками х і у –  це найменша відстань  між ними. У двох- або тримірному випадку – це пряма, що поєднує дані точки. Кластерізація проводилася за такими 25 факторами, що використовувалися для розрахунку інтегральної оцінки розвитку система соціального захисту. 

Проведені розрахунки дозволяють зробити висновок, що за першим варіантом регіони України утворили три якісно відмінних один від одного, нерівних за розміром кластери: до кластеру 1 входять 22 об’єкти, до кластеру 2 входять 4 регіони, кластер 3 утворює один об’єкт – місто Київ.

Кластер 1 є самим численним за складом, рівень розвитку системи соціального захисту в середньому за цією групою слід охарактеризувати як вельминизький, у його структурі можна виділити 4 підкластера. До їх складу входять Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька, Волинська, Рівненська (1.1), Житомирська, Чернігівська, Кіровоградська, Черкаська, Хмельницька, Луганська, Полтавська, Вінницька, Київська, Сумська (1.2), Івано-Франківська області, м. Севастополь (1.3), Запорізька, Херсонська, АР Крим, Львівська, Миколаївська області (1.4).

До складу кластеру 2 входять Дніпропетровська, Донецька, Харківська, Одеська області, які характеризуються високим рівнем розвитку системи соціального захисту в середньому за цією групою. До складу кластеру 3 входить м. Київ, який характеризується вельмивисоким рівнем розвитку системи соціального захисту.

Згідно з варіантом 2 регіони України утворили три якісно відмінних один від одного, нерівних за розміром кластери: до кластеру 1 входять 25 об’єктів, кластер 2 утворює один об’єкт – Одеська область, кластер 3 також утворює один об’єкт – місто Київ.

Практична значущість результатів дослідження полягає у тому, що одержані розрахунки інтегральної оцінки розвитку соціального захисту можна використовувати при розробці заходів щодо поліпшення соціальної політики в Україні та моделей соціально-економічного сталого розвитку.

 

Література:

1.Амоша О.І. Стан, тенденції та основні напрямки розвитку соціально-трудових відносин на державному та регіональному рівнях / О.І. Амоша // Социально-экономические аспекты промышленной политики: сб. науч. тр. – Т.1: Социально-трудовые отношения в современных экономических условиях. – Донецк: Ин-т экономики промышленности НАН Украины, 2001. – С. 14–24.

2.Батченко Л.В. Создание действенной системы социальной защиты – неотъемлемое условие становления цивилизованного демократического государства / Л.В. Батченко // Економіка промисловості. – 1999. – № 2(4). – С. 140–151.

3.Білинська М.М. Державне управління галузевими стандартами в умовах реформування вищої медичної освіти в Україні / М.М. Білинська. – К.: Нац. академія державного управління при Президентові України, 2004. – 248 с.

4.Бурега В. Социально-адекватный менеджмент. В поисках новой парадигмы: моногр. / В. Бурега. – К. : Академия, 2001. – 272 с.

5.Губерная Г.К. Государство как институт социальных услуг / Г.К. Губерная // Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту: зб. наук. пр. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2009. – С. 25–26.

6.Діденко H.Г. Методология государственного управления в условиях развития сетевого общества / Н.Г. Диденко // Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту: зб. наук. пр. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2009. – С. 39–41.

7.Заяць Т. Продуктивність людських ресурсів України та регіональні можливості її забезпечення / Т. Заяць // Україна: аспекти праці. – 2004. – № 3. – С. 25–29.

8.Куценко В.І. Соціальна сфера: реальність і контури майбутнього (питання теорії і практики): моногр. / В.І.Куценко. – Ніжин:  Аспект-Поліграф, 2008. – 818 с.

9.Лібанова Е.М. Складова добробуту і бідності / Е.М. Лібанова // Соціальний захист. – 2004. – № 5. – С. 38–42.

10.Новікова О.Ф. Соціальна держава: концептуальна основа, критерії визначення та стратегічні пріоритети / О.Ф. Новікова // Социально-экономические аспекты промышленной политики. Управление челове-ческими ресурсами: государство, регион, предприятие: сб. науч. тр. – Т.1. – Донецк:  Ин-т экономики промышленности НАН Украины, 2006. – С. 12–18. 

11. Основні засади діяльності прес-служб органів державної влади та місцевого самоврядування: світовий та український досвід: наук.-метод. видання / Під наук. керівн. О.С. Поважного. – Донецьк: Донецький держ.   ун-т управління, 2011. – 107 с.

12. Основні засади діяльності прес-служб органів державної влади та органів місцевого самоврядування: навч.-метод. видання / Укладачі: В.Л. Пілюшенко, А.А. Халецька, Т.О. Колесникова, В.В. Лебедева; за наук. редакцією О.С. Поважного. – Донецьк: Донецький держ.   ун-т управління, 2012. – 185 с.

13.Федорова М.В. Зарубежный опыт функционирования систем социальной защиты населения / М.В. Федорова // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць. – Вип. 205. – Т. 4. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С. 1066–1072.

14.Халецька А.А. Соціальний захист населення в Україні: теорія та практика державного управління: моногр. / А.А. Халецька. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 430 с.

15. Барсуков А.В. Соціальна політика країн ЄС / А.В. Барсуков //  Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. пр. – Вип. 2 (45). – К.: Науково-дослідний економічний ін-т, 2005. – С. 49–54.

16. Базова захищеність населення України: матеріали. вибіркового соціально-демографічного обстеження за 2006–2012 рр. – К.: Держ. комітет статистики України, 2012. – 145 с.

17. Соціальний захист населення України: стат. збірник. – К.: Держ. комітет статистики України, 2010. – 125 с.

Стаття надійшла до редакції 07.10.2012 р