Проблеми розвитку теорії та методології державного управління сферою житлово-комунальних послуг завжди були в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних вчених: І.О. Драгана, О.І. Дація, Б.М.Данилишина, С.І. Князєва, М.Х. Корецького, Г.О. Крамаренко, М.А. Хвесика та інших науковців.

ІІ. Постановка завдання

В межах даного дослідження під проектуванням системи будемо розуміти встановлення складу та структури елементів та підсистем управління, раціональних відносин між ними, що забезпечують ефективне функціонування системи в цілому..

В загальному вигляді система житлових субсидій повинна включати такі елементи:

- функції управління – специфічний вид діяльності з обґрунтування, розроблення, прийняття та виконання управлінських рішень: склад та кількість функцій; розподіл функцій; рівень виконання функцій, рівень спеціалізації, кооперації, децентралізації та централізації виконання функцій; кількість рівнів управління; рівень дублювання функцій; рівень регламентування функцій; витрати на виконання функцій; тривалість виконання функцій тощо;

- інформація – сукупність відомостей і даних, необхідних для обґрунтування, розроблення, прийняття та виконання рішень по досягненню цілей та завдань підприємства: види, структура та обсяг інформації; рівень інформаційного забезпечення; періодичність надходження інформації; витрати на обробку інформації; схема інформаційних потоків; схема документообігу тощо [2];

- технічні засоби управління – сукупність технічних засобів, що застосовуються для збору, обробки, представлення та використання інформації кадрами управління: види та кількість технічних засобів, якість технічних засобів, вартість та ціна споживання технічних засобів, питома вага прогресивних технічних засобів, віковий склад технічних засобів, забезпеченість технічними засобами, рівень автоматизації вирішення управлінських завдань, рівень організації робочих місць тощо [7];

- кадри управління – працівники всіх рівнів управління: чисельність управлінського персоналу, чисельність по підсистемам (функціям) управління, питома вага менеджерів і виконавців, професійний та віковий склад, кваліфікаційний та освітній рівень, плинність управлінських кадрів, заробітна плата кадрів управління, рівень трудової дисципліни, умови праці, оперативність прийняття рішень, відповідність займаним посадам, рівень забезпеченості кадрами управління тощо;

- технологія управління – сукупність взаємопов’язаних управлінських процесів, спрямованих на обґрунтування, розроблення, прийняття та виконання управлінських рішень: склад і структура управлінських процесів, процедур і операцій; тривалість управлінського циклу; питома вага управлінських операцій рутинного та творчого характеру; повторюваність та тривалість процесів, процедур і операцій; рівень типових технологічних процесів управління; рівень регламентації процесів управління; ритмічність виконання процесів управління; якість виконання процесів управління; витрати на виконання процесів, процедур і операцій управління тощо;

- методи організації управління – сукупність способів і прийомів управління, що забезпечують досягнення цілей і рішення задач підприємства: питома вага організаційно-адміністративних, економічних та соціально-психологічних методів управління; забезпеченість нормативними, методичними та іншими документами; рівень обліку та контролю виконання рішень; рівень якості методів управління, які використовуються; рівень мотивації праці; рівень творчої активності членів трудового колективу; рівень організації діловодства тощо [1];

- ОСУ (організаційна структура управління) – сукупність спеціалізованих органів (підрозділів – відділів, бюро, груп тощо) управління, взаємодіючих і взаємопов’язаних між собою для досягнення цілей і завдань підприємства: склад та кількість управлінських підрозділів на ієрархічних рівнях управління; склад і співвідношення цільового, лінійного, функціонального управління; тип існуючої структури управління; відповідність коефіцієнта керованості нормі керованості; рівень якості ОСУ; витрати на управління по підрозділах тощо;

- рішення – акти, результат, кінцевий продукт управлінської діяльності, спрямовані на досягнення цілей та завдань підприємства: склад, структура та якість рішень; повнота і обґрунтованість рішень; своєчасність рішень; рівень виконання рішень; рівень регламентації рішень; повторюваність рішень; кількість прийнятих рішень; оперативність рішень; витрати на прийняття та виконання рішення тощо.

В роботі ставиться завдання сформулювати та науково обґрунтувати методичні підходи щодо проектування моделі регіональної системи управління житловими субсидіями з розробкою адміністративного регламенту державної послуги.

ІІІ. Результати

Відповідно до принципів концептуального проектування, узагальнена система управління першого (вищого) порядку, що є частиною концептуальної моделі системи управління житловими субсидіями на рівні міських, сільських округів та міських поселень, має виглядати наступним чином (рис.1).

Рішення про надання житлових субсидій повинні прийматися органами місцевого самоврядування або уповноваженими ними відповідними установами – центрами або відділами житлових субсидій. Розрахунок субсидій та організація їх надання відноситься до питань місцевого значення.

Рис. 1. Узагальнена система управління житловими субсидіями на рівні регіону

Визначимо основні функції уповноважених органів:

1) прийом заяв громадян про надання субсидій з доданням необхідних документів;

2) консультування громадян з питань надання субсидій;

3) визначення повноти та достовірності поданих документів;

4) встановлення права громадянина (заявника) та спільно з ним проживаючих членів його сім’ї на субсидію;

5) визначення складу сім’ї одержувача субсидії;

6) облік доходів, розрахунок сукупного та середньодушового доходу сім’ї;

7) розрахунок прожиткового мінімуму сім’ї;

8) визначення витрат на оплату житлового приміщення та комунальних послуг;

9) розрахунок розміру субсидії;

10) прийняття рішення про надання заявнику субсидії або відмову у її наданні та доведення прийнятого рішення до громадян;

11) формування справи, що включає всі документи, необхідні для прийняття рішення;

12) організація перерахування субсидій на банківські рахунки одержувачів або доставка іншими способами;

13) перерахунок розмірів субсидій;

14) контроль своєчасності та повноти оплати отримувачами субсидії житлового приміщення та / або комунальних послуг;

15) з’ясування причин несвоєчасної або неповної оплати;

16) прийняття та реалізація рішень про зупинення або припинення надання субсидій;

17) перевірка при необхідності наданих заявником відомостей і документів;

18) порівняння розміру наданої субсидії з фактичними платежами сім’ї та зменшення субсидії до фактичних платежів у разі перевищення субсидії над платежами;

19) організація повернення необґрунтовано отриманих населенням субсидій.

Обчислювальний центр у запропонованій схемі буде відігравати роль акумулятора всієї інформації по грошовим потокам у житлово-комунальній сфері, що дозволить скоротити частоту звернень громадян (наприклад, для підтвердження права на субсидію чи своєчасності оплати житлового приміщення та комунальних послуг).

Органам державної влади рекомендується створювати регіональні експертні комісії, до складу яких можуть увійти керівники та головні спеціалісти уповноважених органів регіону [9]. Мета створення таких комісій – розробка єдиних методичних підходів до вирішення складних питань, що виникають на практиці при визначенні прав громадян на субсидію, розрахунку сукупного доходу сім’ї та самої субсидії тощо. До завдань комісії має ввійти поширення позитивного досвіду роботи відділів та центрів житлових субсидій, участь в методичних та навчальних семінарах, проведення конференцій та нарад. Оскільки цей орган не є органом влади, його рекомендації не відносяться до нормативних правових документів.

Показана на рис.1 ієрархічна система взаємодії всіх учасників передбачає матеріальний, інформаційний, фінансовий та організаційний обмін ресурсами. В якості компонента системи управління більш низького рівня розглянемо узагальнену схему організації фінансових потоків між учасниками системи житлових субсидій (рис.2).

Рис. 2. Узагальнена схема організації фінансових потоків між учасниками системи житлових субсидій

Оскільки в даний час надання житлових субсидій є питанням місцевого значення, фінансування витрат має здійснюватися з місцевих бюджетів. Однак, це положення не виключає участь у фінансуванні коштів регіонального бюджету, що можливо за рахунок субвенцій, що надаються місцевим бюджетам з бюджетів суб’єктів країни.

Враховуючи фактор територіальної диференціації, проектована система повинна включати можливість отримання суб’єктом держави фінансової допомоги з державного бюджету на зазначені цілі (на перерахування субвенцій). Обсяг фінансової допомоги розраховується виходячи з державних стандартів, які відрізняються від регіональних, кошти перераховуються через Державний фонд співфінансування соціальних витрат.

Практичний досвід показує, що кошти вищестоящих бюджетів не завжди надходять вчасно, тоді як субсидії повинні бути отримані населенням до моменту оплати житлово-комунальних послуг. Для того щоб не порушувати термінів надання населенню житлових субсидій, було б доцільно передбачити механізм кредитування на зазначені цілі. Для цього органам державної влади слід укладати відповідні договори з кредитними установами. Відповідальним за погашення та обслуговування банківського кредиту, включаючи відсотки, повинен стати орган виконання регіонального бюджету.

У досліджуваній системі в якості регульованих параметрів виступають величини державних стандартів: наприклад, збільшити кількість одержувачів субсидій можливо через зниження регіональних стандартів максимально припустимої частки власних доходів громадян на оплату житлово-комунальних послуг в сукупному доході сім’ї та збільшення регіональних стандартів соціальної норми житла. Додаткові витрати покладаються на регіональний бюджет. Аналогічно складається ситуація і на місцевому рівні: якщо органи місцевого самоврядування застосовують місцеві стандарти, то фінансування додаткових витрат на надання субсидій, які виникають у зв’язку з цим має здійснюватися за рахунок коштів місцевого бюджету. І в першому, і в другому випадку розмір додаткових витрат буде визначатися як різниця між витратами на надання субсидій, розрахованими за різними стандартами [5].

Необхідно відзначити, що всі витрати, пов’язані з наданням субсидій, включають в себе не тільки прямі витрати на надання субсидій, але й адміністративні витрати уповноважених органів на забезпечення їх надання. Адміністративні витрати включають:

1) оплату праці працівників уповноваженого органу та відрахування до державних позабюджетних фонди, податки і збори;

2) відшкодування витрат на відрядження, в т.ч. для участі в методичних семінарах, конференціях та нарадах;

3) банківську винагороду за перерахування та зарахування коштів субсидій на рахунки населення;

4) поштові витрати, в т.ч. на доставку коштів субсидій населенню;

5) витрати на оргтехніку та її обслуговування;

6) витрати на забезпечення засобами зв’язку, на електронну пошту;

7) витрати на канцтовари;

8) витрати на поліграфічні послуги;

9) оплату робіт і послуг з утримання, ремонту приміщення уповноваженого органу та комунальних послуг;

10) оренду приміщення уповноваженого органу;

11) придбання меблів;

12) транспортні послуги та інші витрати.

Для участі в системі житлових субсидій з перерахуванням субсидій на оплату житлово-комунальних послуг на персоніфікований соціальний рахунок громадяни повинні укласти відповідний договори. Субсидія надається за відсутності заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг або при укладанні угоди щодо її погашення з організацією, що керує житловим фондом, або єдиним інформаційно-розрахунковим центром (за умови, що ЄІРЦ виконує за дорученням організації, що керує житловим фондом, функції забезпечення повноти збору платежів і веде претензійно-позовну роботу) [8].

Розрахунок розміру субсидії проводиться виходячи з встановлених стандартів:

1) нормативної площі житлового приміщення, що використовується для розрахунку субсидії;

2) вартості житлово-комунальних послуг;

3) максимально припустимої частки витрат населення на оплату житлово-комунальних послуг у сукупному доході сім’ї.

Стандарт вартості житлово-комунальних послуг визначається виходячи з плати за надання послуг, внесених до спеціального, встановленого адміністрацією переліку житлово-комунальних послуг. Адміністрація ж встановлює і ціни на ці послуги. Надання населенню субсидій на послуги, що не входять до цього переліку, здійснюється за рішенням адміністрації. Слідуючи обраній методології, перейдемо до проектування технологій управління, для чого проведемо класифікацію технологічних операцій за типами для двох можливих режимів розрахунку субсидій (табл. 1).

Враховуючи той факт, що функції з надання житлових субсидій передаються на регіональний рівень визначимо інституційне закріплення виконання даних функцій у вигляді адміністративного регламенту. Такі регламенти розробляються та впроваджуються з метою підвищення якості виконання державних функцій та надання державних послуг, підвищення доступності державних послуг для громадян і організацій, орієнтування діяльності органів виконавчої влади на інтереси користувачів; підвищення якості та ефективності адміністративно-управлінських процесів в органах виконавчої влади [6].

В загальному вигляді адміністративний регламент можна розглядати з двох позицій: як зовнішній документ, що розкриває для всіх зовнішніх контрагентів зміст діяльності органу виконавчої влади, що закріплює обов’язки органу та окремих співробітників щодо взаємодії із зовнішніми контрагентами та виконання функцій, і як внутрішній документ, що визначає технологію виконання державних функцій (щодо надання державних послуг).

Таблиця 1. Класифікація та характеристика технологічних операцій з надання житлових субсидій

У плані поставленого завдання розроблений адміністративний регламент державної послуги з надання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг визначає терміни та послідовність дій (адміністративних процедур) уповноваженого органу, що надає державну послугу, а також порядок його взаємодії з органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади суб’єктів держави та територіальними органами державних органів виконавчої влади при здійсненні повноважень щодо надання зазначених субсидій. Загальна структура адміністративного регламенту представлена на рис. 3.

Рис. 3. Структура адміністративного регламенту

Необхідність розробки адміністративних регламентів обумовлена їх принциповими відмінностями від інших нормативно-правових актів, які визначаються, по-перше, особливим порядком розробки та підготовки до прийняття адміністративного регламенту, в тому числі:

- необхідністю розкривати інформацію про хід опрацювання та підготовки до затвердження адміністративного регламенту;

- вимогою проводити публічне обговорення проекту;

- вимогою розглядати пропозиції, що надійшли від зацікавлених організацій та населення;

- вимогою направляти проект на незалежну експертизу;

- необхідністю погоджувати проект з органом, відповідальним за реалізацію адміністративної реформи на території регіону.

По-друге, відмінності пов’язані з особливостями змісту адміністративного регламенту, в тому числі:

- наявністю розділу, що встановлює вимоги до порядку надання державної послуги;

- необхідністю опису послідовності дій за всіма адміністративним процедурам;

- наявністю розділу, що встановлює порядок оскарження дії (бездіяльності) та рішень, які здійснюються (приймаються) на підставі адміністративного регламенту.

Зрештою, особливості правозастосування припускають можливість досудового оскарження адміністративного рішення, а також звернення до суду за фактом порушення положень адміністративних регламентів.

ІV. Висновки

На основі методів концептуального проектування з урахуванням принципу співфінансування розроблена модель регіональної системи управління житловими субсидіями, виділені адміністративно-управлінські процеси уповноважених органів з надання субсидій, на базі яких розроблено адміністративний регламент державної послуги „Надання житлових субсидій на оплату житлово-комунальних послуг”. Розроблений адміністративний регламент державної послуги „Надання субсидій на оплату житлово-комунальних послуг” визначає терміни та послідовність дій (адміністративних процедур) органів державного управління (органів місцевого самоврядування), надає державну послугу, а також порядок взаємодії з іншими органами виконавчої влади при здійсненні повноважень щодо надання субсидій на оплату зазначених послуг. Розробка та реалізація адміністративних регламентів дозволить підвищити якість виконання державних функцій та надання державних послуг, підвищити доступність державних послуг для населення та підприємств, підвищити якість та ефективність адміністративно-управлінських процесів в органах виконавчої влади.

Література

1.     Гордеєв Д. П. Правова природа житлово-комунальних послуг / Д. П. Гордеєв // Житлове право. – 2002. – №4. – С. 65.

2.     Механізми розвитку житлово-комунального господарства : системи управління, ціноутворення, підготовки кадрів: [Монографія] / Б. М.Данилишин, М. А. Хвесик, М. Х. Корецький, О. І. Дацій, С. І. Князєв, І. О. Драган. – Донецьк : ТОВ „Юго-Восток, Лтд”, 2008. – 351 с.

3.     Никаноров С. П. Место и роль метода концептуального анализаи проектирования / С. П. Никаноров // Подмножество: Сб.ст. – М. : Концепт, 1995. – № 2. – С. 65 – 67.

4.     Никаноров С. П. Метод концептуального проектирования систем организационного управления / С.П. Никаноров // Социология. – 1996. – №27. – С. 15 – 26.

5.     Олійник Н. І. Управління житлово-комунальним господарством у процесі ринкової трансформації економіки України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 Механізми державного управління / Н. І. Олійник. – К., 2003. – 20 с.

6.     Санто Б. Инновация как средство экономического развития: Пер. с венг. / Б. Санто // Общ. ред. Б.В. Сазанова. – М. : Прогресс, 1990. – 296 с.

7.     Сергієнко В. І. Коментар до законодавчих аспектів регулювання відносин в житлово-комунальному господарстві / В. І. Сергієнко, В. І. Торкатюк, Л. М. Шутенко, О. М. Олещенко. – Харків : ХНАМГ, 2007. – 262 с.

8.     Ситник Н. Вплив роззосередженості споживачів на ємність ринку послуг / Н. Ситник // Регіональна економіка. – 2001. – № 1. – С. 189 – 195.

9.     Lernerr D. The Passing of Traditional Society. Modernization on the Middle East. N.Y., 1958; Black C.K. The Dynamics of Modernization. N.Y., 1966. – Р. 45.

Стаття надійшла до редакції 09.09.2010 р.