УДК 351

 

С. С. Добрунов,

здобувач, Академія муніципального управління

 

МЕХАНІЗМИ СПРИЯННЯ ДЕРЖАВОЮ ФОРМУВАННЮ МІЖГАЛУЗЕВИХ ІНТЕГРОВАНИХ СТРУКТУР У СФЕРІ ВИСОКИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

Постановка проблеми. Розвиток економічних процесів, які відбуваються сьогодні в промисловості України, зумовив зростання конкуренції між товаровиробниками, як вітчизняними, так і світовими. Разом з цим досягти конкурентних переваг, використовуючи лише традиційні ресурси і підходи для багатьох вітчизняних підприємств неможливо. Дійсно, у більшості випадків окреме підприємство вже не в змозі самостійно розробляти, виробляти і продавати продукцію, а досягнення конкурентних переваг можливе на основі утворення інтегрованих структур.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми міжгалузевих інтегрованих структур як найголовнішої складової на шляху розвитку загальної інноваційно-промислової політики досліджували та розробляли в своїх працях І. Кузнєцова, К. Кутрань, А. Поручник, А. Присяжнюк та інші. Але рівень дослідження даного питання в сучасній вітчизняній науці державного управління є недостатнім практичному значенню цієї проблеми.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Завдання статті полягають у дослідженні механізмів сприяння державою формуванню міжгалузевих інтегрованих структур у сфері високих технологій.

Виклад основного матеріалу. В широкому розумінні, інтеграційна структура             виступає формою взаємодії між підприємствами, установами, науково-дослідницькими організаціями та фінансовими структурами, спрямована на поєднання можливостей високотехнологічного виробництва і концентрованого фінансового капіталу з метою забезпечення стабільних умов функціонування підприємств та створення необхідного інвестиційного потенціалу для інноваційного шляху розвитку [5, с. 143].

Основною метою інтеграційних процесів у промисловості є об'єднання всіх ресурсів (фінансових, виробничих, інтелектуальних тощо) підприємств для підвищення ефективності підприємницької діяльності, забезпечення гарантованих умов поставок сировини і збуту продукції, збільшення прибутку і віддачі від інвестицій, зниження витрат, зростання завантаження обладнання, компенсації бізнес-ризиків, підвищення технологічного рівня і, як наслідок, посилення своїх конкурентних позицій на ринку.

Формування економічних організаційних структур на інтег­раційній основі, що відповідають завданням інноваційного роз­витку промисловості, потребує активної державної підтримки, здійснення комплексу методів та засобів щодо регулювання про­гресивних організаційних процесів, які б стимулювали їх активі­зацію [7, с. 93]. Впровадження організаційних інновацій має стати невід'ємною частиною інноваційної моделі. Створення й поширення вертикально й горизонтально ін­тегрованих структур як один із найважливіших напрямів запро­вадження організаційних інновацій в Україні потребує вирішення різноманітних проблем за безпосередньою участю держави.

Відтак, має бути розроблена чітка концепція організаційного роз­витку економіки з урахуванням сучасних світових тенденцій та національних, історичних, економічних особливостей країни. Провідне місце в цій концепції має займати блок, присвячений запровадженню інтегрованих структур, поширенню інтеграцій­них процесів в економіці для забезпечення раціональної взаємодії її окремих ланок, що дозволить одержати синергетичний ефект.

Слід виділити окремі форми та напрями розвитку інтеграції, зокрема такі як формування великих інтегрованих структур (ТНК, ФПГ, стратегічні альянси), створення систем взаємодії ве­ликих і малих суб'єктів господарювання (субпідряд, франчай­зинг), а також систем підприємств, що базуються на їх територіа­льній спільності - кластери. Державне регулювання передбачає методичне супроводження всіх цих напрямів [1, с. 40].

Особливості функціонування та ефективність інтегрованих систем безпосередньо залежать від вибору моделі об'єднання, що має базуватись на врахуванні багатьох чинників. У провідних розвинених країнах у високотехнологічних галузях промисловос­ті сформувались дві основні моделі: американська та європейська [5, с. 140]. Американська модель інтеграції передбачає ство­рення жорстких, вертикально структурованих корпорацій. Вона склалась внаслідок боротьби компаній за державне замовлення, яке є, по суті, державною інвестицією у безпеку та економіку кра­їни.

Реалізація американської моделі розвитку інтегрованих структур передбачає застосування як основного джерела держав­не замовлення, що перетворюється у потужний чинник стимулю­вання інтеграційних процесів. В Україні, в умовах нерозвиненості і обмеженості системи держзамовлення основним джерелом інвестицій для консолідації виробництва у найближчій перспективі залишаться кошти підприємств.

Європейський напрям створення інтегрованої структури є більш гнучкий та менш радикальний і базується на послідовному просуванні від консорціумів до побудови промислових об'єднань на засадах спільних стандартів і технологій і потім – до створен­ня корпорацій. Застосування європейського досвіду інтеграції є мало при­йнятним для України, передусім, через те, що для вітчизняної економіки важливими є створення інтегрованих структур у коро­ткі терміни при одночасному спрямуванні фінансових ресурсів не на придбання нових активів, а на технічне та технологічне переоснащення власного наявного виробництва [7, с. 112].

Ми переконані в тому, що в Україні на сучасному ета­пі розвитку оптимальним варіантом інтегрованої структури є сукупність підприємств і організацій, координація дій яких виходить за межі звичайних контрактів на ринках товарів і капіталів, але при збе­реженні статусу підприємств як окремих господарюючих суб'єктів та одночасному виділенні центральної ланки, що здійснює координацію.

Так, процедуру створення інтегрованої структури доцільно здій­снювати в два етапи. На першому мають бути створені загальні механізми управління інтегрованою структурою. На другому – ці механізми мають бути доповнені майновими зв'язками.

Необхідність поділу об'єднавчого процесу на етапи ство­рення інфраструктури і власне юридичного оформлення об'єднання можна пояснити так: у сучасній економіці провідним чинником є не фізичний, а інтелектуальний капітал. Саме інтеле­ктуальний капітал є основою діяльності у високотехнологічному комплексі. Без завершення першого етапу, що має бути обґрунту­ванням ефективності спільної діяльності, інтеграція взагалі недоцільна. У той же час у більшості керівників компаній є побою­вання втрати своїх повноважень у рамках майбутньої інтегрова­ної структури. Розподіл інтеграційних процедур дозволяє полег­шити подолання можливих адміністративних бар'єрів.

На першому етапі утворення інтегрованої структури повинно відбуватися делегування повноважень підприємствами частини за­вдань і функцій, реалізацію яких взаємовигідно об'єднати та пе­редати у загальний колегіальний орган управління – інтеграційну раду. Потрібно створити структуру управління, розробити стратегію спільної діяльності. При цьому розробка програми розвитку інте­грованої структури має передбачати формування основних на­прямів розвитку науково-технічної та виробничої бази, технічно­го та технологічного переоснащення підприємств, спільних до­сліджень по інноваційній та науково-технічній діяльності; розро­бку програми НДДКР і виробництва на короткострокову на дов­гострокову перспективу; розробку стратегії маркетингу – визна­чення напрямів збільшення присутності підприємств інтегрованої структури на ринках, прогнозування внутрішнього і зовнішнього попиту; визначення необхідних обсягів джерел фінансових ресурсів та інвестицій, які необхідні для реалізації програми розви­тку; розробку і реалізацію заходів щодо кооперування та спеціа­лізації підприємств у межах інтегрованої структури; визначення перспектив і механізмів розвитку соціальної і кадрової політики підприємств.

В цьому контексті, особливого значення набуває розробка і формування струк­тури управління і механізмів реалізації програми розвитку та по­будови механізмів взаємодії між учасниками інтегрованої струк­тури [4, с. 52]. Необхідно забезпечити високу скоординованість і продук­тивність нових управлінських ланок на всіх рівнях, зміцнити вер­тикальні та горизонтальні взаємодії керівників різних рівнів під­приємств і підрозділів.

На другому етапі мають бути змінені майнові відносини як у самій структурі, так і між нею та державою, потрібно створити виконавчий орган у складі головної фірми, основою якого пови­нна стати інтеграційна рада та створена відповідна інфраструкту­ра. Унаслідок інтегрована структура набуває визначеної органі­заційно-правової форми.

Держава повинна стимулювати формування новітніх органі­заційних структур. Це стимулювання має відбуватись в загальній системі стимулювання інноваційного розвитку економіки. Під­тримка інтеграційних тенденцій в системі організаційного розви­тку підприємств особливо важливо з позицій формування нової моделі цілісного функціонування національної економіки. При відсутності такої моделі без її реалізації буде відбуватись дезінте­грація національної економіки. Її окремі сектори можуть стати фрагментами іноземних економічних систем, що негативно від­іб'ється на економічній безпеці країни, буде суперечити її націо­нальним інтересам. Стратегія організаційного розвитку економі­ки України як основа для забезпечення цілеспрямованої підтрим­ки державою організаційних інновацій має передбачати здійс­нення таких заходів:

-         концепції та програми організаційного розвитку мають бути розроблені на всіх рівнях – регіон, галузь, об' єднання, під­приємство;

-         механізми запровадження організаційних інновацій ма­ють складатись із відповідних для різних рівнів економічної дія­льності методичних та інструментальних засобів;

-        для обґрунтування запровадження оптимальних організа­ційних форм потрібне проведення економіко-статистичних дослі­джень, аналіз існуючих коопераційних зв'язків, системи поста­чання сировини, матеріалів, комплектуючих і збуту готової про­дукції, маркетингові оцінки технологій, продуктів та послуг;

-        має бути здійснено моделювання організаційного розвит­ку підприємства та прогнозування його подальших організацій­них змін;

-         аналіз впливу організаційних змін на ефективність виро­бництва та результативність управління;

-         формування умов для ефективної підприємницької діяль­ності, що базуються на прозорих нормах і правилах, відсутності корупційних і тіньових схем, тобто такого бізнес-середовища, що відповідає як інтересам окремого підприємства, так і всієї спіль­ноти. Всі ці заходи мають сприяти створенню конкурентоспро­можного суб'єкту інноваційного процесу.

Глобалізація потребує прискорення процесів інтеграції віт­чизняних суб'єктів господарювання [6, с. 65]. А для успішної їх діяльності на міжнародних ринках потрібне відповідне державне супрово­дження. Важливе стимулювання виходу національних корпорацій на світову арену.

Стимулювання організаційного розвитку вітчизняних під­приємств має бути передбачено всією системою протекціонізму, що характеризується сукупністю політико-економічних стосунків між суб'єктами економічних відносин, які укладаються для ціле­спрямованої підтримки і стимулювання державою суб'єктів віт­чизняної економіки як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках із метою захисту та реалізації національних економічних та політичних інтересів [5, с. 145].

У світовій практиці застосовуються форми політичного, економічного, технологічного, фінансового та трудового протек­ціонізму. При офіційно проголошеному більшістю країн курсу на лібералізацію торгівлі на побудову економіки відкритого типу, рівень протекціонізму у світі все ще є високим.

Посилення стимулюючих функцій держави на формування інтегрованих структур промисловості має виходити саме з необ­хідності забезпечення національної конкурентоспроможності у глобальному масштабі, з позицій включення України до світового економіко-правового простору та міжнародного поділу праці на засадах захисту її національних інтересів.

Процес стимулювання формування інтеграційних структур у промисловості має відбуватись із урахуванням визначених пріоритетів, що мають бути спрямовані на підтримку посилення спеціалізації української промисловості в міжнародному поділі праці та укріплення її позицій у певних нішах світового ринку. На сьогоднішній час дуже важливо для зміцнення, наприклад, авіабудівної галузі, що є провідною в промисловості України, передусім, для новоствореної корпорації «Національне об'єднання Антонов», створення гнучких фінансових умов, надання певних преференцій. Потрібні бюджетні кошти для компенсації відсотків по кредитах – за прикладом підтримки АПК. Крім того, реаліза­ція авіапродукції на зовнішніх ринках потребує держа­вного протекціонізму, практичної підтримки зарубіжних представництв, посольств, торгових місій тощо.

Фінансова підтримка авіабудівної галузі є необхідною умо­вою її збереження як самостійної та недопущення поглинання власного авіабудівного виробництва іноземними корпораціями [1, с. 35]. В цьому контексті слід зазначити, що відсутністю фінансових ресурсів у авіабудування України і наявністю їх у Росії обґрунтовується доцільність входження укра­їнського авіапрому у склад об'єднаної російської авіаційної кор­порації. Але, ми переконані в тому, що втрата галузі, що має велике державне значення з позицій економічної безпеки захисту національних інтересів, є неприпустимою.

При цьому ми не виключаємо спільні проекти і навіть спільні підприємства з авіабудівниками Росії. Будь-які пріоритети, зок­рема авіабудування, мають бути підкріплені політичною волею, ресурсною базою та кадровим потенціалом. Серед першочерго­вих завдань по укріпленню авіабудування – фінансове оздоров­лення підприємств. Наступний крок – надати максимальної жорс­ткості вертикалі управління корпорації «Національне об'єднання Антонов», яка може в процесі перетворень набути форму концер­ну, національної компанії або холдингу.

Сучасне високотехнологічне виробництво може базуватись тільки на процесах інтеграції: горизонтальній, вертикальній, те­риторіальній. Розвиток виробництва та його ефективне функціо­нування вже не можуть здійснюватись окремими підприємства­ми. Для цього потрібне їх об'єднання, зокрема, в кластери. При­скорення інтеграційних процесів, створення кластерів, вимагає фінансового забезпечення, стимулюючих заходів, підтримки з боку держави. Зарубіжний досвід свідчить, наприклад, про акти­вну роль держави у підтримці втілення кластерної концепції в економіку.

Кластери як форма взаємодії підприємств є важливим спо­собом реалізації державної політики на регіональному рівні [7, с. 33]. Саме завдяки кластерам буде забезпечено найефективніше викорис­тання державних коштів, що спрямовуються на вирішення як со­ціальних, так і економічних проблем регіону. Шляхом запровадження кластерної моделі забезпечується досягнення стратегічної мети регіональної політики, що полягає в тому, щоб поєднати ін­тереси держави і окремих регіонів, розв'язати проблеми територіального устрою, перевести ряд важливих функцій та необхід­них ресурсів на регіональний рівень, створити сприятливі умови для розширення економічних можливостей конкретних територій.

Розробка чіткої моделі кластерного розвитку територій, ви­значення стратегії оптимізації взаємодії окремих підприємств та установ регіону з метою підвищення конкурентоспроможності продукції, що виробляється в цьому регіоні, обґрунтування наці­ональної програми створення кластерів та їх стимулювання бу­дуть сприяти залученню більших потоків іноземних інвестицій через зростання зацікавленості у можливості використання регіональних конкретних переваг. При цьому важливим є удоскона­лення законодавства України з оподаткування у напрямі узго­дженості його з нормами міжнародного права. Такий захід має позитивно вплинути на інституційний клімат в країні та зменши­ти ризики підприємницької діяльності для іноземців, а також по­легшити їх орієнтування у вітчизняному законодавстві. Як дже­рело фінансування запровадження та розвитку кластерів, слід розглядати інвестиційні фонди, про ефективність створення яких свідчить світовий досвід. Таким чином, кластерізація економіки повинна стати невідємною складовою державної економічної політики. Національна програма створення кластерів має передбачати їх централізовану державну підтримку, спрощення органі­зації взаємовідносин субєктів господарювання різних форм вла­сності між собою та з державними органами, запровадження сис­теми заохочення підприємств до включення у кластерні системи (зокрема шляхом пільгового кредитування), визначення пріори­тетів у формуванні кластерів, надання ефективної технічної під­тримки, доступу до спеціалізованої інфраструктури та інформації щодо потреб і можливостей регіону, а також кластерних стратегій по окремих напрямах. У розвинених країнах ефективна іннова­ційна модель трансформувалась у програму формування конку­рентоспроможних промислових кластерів [4, с. 87].

Державна підтримка кластерів з метою реалізації інновацій­ної стратегії може здійснюватись по таких напрямах:

-   ініціювання створення та фінансування науково-дослідних програм, наукових центрів за змішаним фінансуванням;

-    надання безвідсоткових чи пільгових позик і проектів ор­ганізаціям та конкретним науковцям для реалізації інноваційних проектів у науково-технічній сфері;

-    безоплатне забезпечення державними інформаційними по­слугами інститутів, які надають фінансові, консалтингові, марке­тингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні послуги для забезпечення інноваційної діяльності, концентрують і поши­рюють інформацію про інноваційні пропозиції їх залучення до виконання державних замовлень на інформаційну продукцію та поточного консультування;

-    пряме державне замовлення на інноваційну продукцію, зокрема в рамках реалізації державних програм енергозбережен­ня, інформатизації тощо;

-    створення системи кон'юнктурних досліджень ринкового попиту на науково-технічну та інноваційну продукцію через створення науково-консультаційних установ.

Здійснення системної державної ініціативи потрібно щодо підтримки цілеспрямованого створення великих інтегрованих структур, зокрема ФПГ. Насамперед, потребує розвитку відпові­дна законодавча база, необхідне удосконалення нормативно-правових актів щодо ФПГ. Змін потребує законодавча база у на­прямі регулювання діяльності акціонерних товариств. Необхід­ним є залучення ФПГ до реалізації загальнодержавних програм, надання державних гарантій під інноваційно-інвестиційні проек­ти в межах ФПГ.

Стимулювання потребує розвиток інтеграційних зв'язків ве­ликого бізнесу з малими підприємствами на засадах застосування лізингових схем, пільгового кредитування, підключення малих підприємств до виконання загальнодержавних програм у взаємо­дії з великими підприємствами.

Для забезпечення довгостроковими та ефективними джере­лами фінансування організаційного розвитку важливим є сприян­ня з боку держави вирішення проблем, пов'язаних з первинним розміщенням акцій (ІРО) на світових фондових ринках. Враховуючи те, що історично українські компанії фінансувались за рахунок кредитів або власних коштів, реалізація мож­ливості залучення капіталів на фондових ринках є дуже бажаною. Це пов'язано з наступними перевагами: можливість одержання великих премій до чистої вартості активів; якісні інвестори; ви­сока ліквідність акцій; низькі ризики; поліпшення міжнародного іміджу компанії; великі вимоги до звітності передбачають високу фінансову та операційну дисципліну на підприємстві. В цілому розвиток ринку ІРО сприяє зростанню економіки України. За допомогою ІРО залучаються значні інвестиції, необхідні для еконо­мічного зростання, здійснюється перелив капіталу в економіці, прискорюються прогресивні структурні зміни. В той же час існує ряд перешкод на шляху до ІРО, діюче вітчизняне законодавство суттєво обмежує вихід українських компаній на міжнародні рин­ки. Для української юридичної особи акції повинні випускатись у національній валюті. Крім того, українська компанія не може випускати більше ніж 25% акцій за рубежем [6, с. 31]. Вихід на міжнародні ринки також потребує зміни корпоративного управління щодо приведення фінансової та управлінської звітності до світових стандартів.

Для розвитку ринку первинних розміщень акцій необхідним є створення ефективної інфраструктури українського фондового ринку, завершення формування сприятливого правового середо­вища фондового ринку, при якому проведення ІРО буде ефектив­ним для емітентів і привабливим для інвесторів.

Враховуючи велике значення як для розвитку малого бізне­су, так і для всієї економіки України поширення такого різновиду сіткових структур, як фрайчайзинг, його підтримка з боку держа­ви є особливо актуальною. Передусім, необхідне формування правової бази фрайчайзингу в Україні, що потребує прийняття Закону України «Про фрайчайзинг». Нормативними матеріалами мають бути забезпечені процеси укладання та реалізації відповідних договорів, угод, а також регулювання захисту прав інтелектуальної власності, відповідальності за їх порушення. Необхідно мати податкові пільги для учасників франчайзингових відносин. Стимулювання потрібно і для франчайзера щодо його зацікавле­ності у підтримці підприємців-початківців, і для франчазі, що до­зволить йому зменшити витрати при налагодженні нового бізне­су, опануванні та забезпеченні вимог його ефективного ведення. Важливим є сприяння з боку держави створення систем підготов­ки вітчизняних підприємців у галузі франчайзингу та необхідного консультування.

Для забезпечення ефективного розвитку інтеграційних про­цесів, формування інтегрованих структур важливо створити ста­більні та передбачувані відносини бізнесу і влади, законодавчу основу для захисту прав власності. Об'єднання структур має від­буватись на правовій основі, при додержанні інтересів кожної із сторін. Тільки у цьому випадку може йти мова про ефективність процесів інтеграції. Особливої уваги потребує недопущення противоправних захоплень підприємств – так зване рейдерство. При цьому необхідне прийняття обґрунтованих ефективних заходів, що може базуватись на відповідному законодавстві.

Виразом «рейдерські атаки» нерідко характеризуються дії, що є конкретним порушенням вже існуючих законів, передбаче­них Карним кодексом. Так, за винесення суддею завідомо проти­правного приговору, рішення або постанови, зокрема таких, що призводять до захоплення підприємства, передбачена карна від­повідальність (ст. 375 Карного кодексу) [6, с. 244]. Тому, при наявності та­ких фактів потрібно забезпечити покарання суддів за їх недобросовісні дії згідно з законом. Одночасно рейдерські атаки супроводжуються діями, що часто мають ознаки карного злочину, який також може бути покараний за чинним законодавством. Це, зок­рема, самоуправство, крадіжка, привласнення, вимагання доку­ментів, печаток, штампів та бланків, заволодіння ними шляхом шахрайства; використання підроблених документів; зловживання владою або службовим становищем; службові підробки тощо.

Тому, вже на сьогоднішній день існують правові основи для припинення таких порушень, тоді як ми вважаємо, що для вирішення проблем рейдерства по-українські треба приймати спеціальні антирейдерські закони. При цьому не врахо­вується, що рейдер означає, зокрема, компанію, яка поглинає ін­ші компанії шляхом масованої купівлі акцій компанії-жертви з метою одержання контрольного пакету акцій. Подібна діяльність у багатьох країнах урегульована законодавчо. В Україні справа йде не так про купівлю акцій, як про шахрайські дії та захоплення територій і будівель озброєни­ми загонами на протиправній основі. Тому необхідним, переду­сім, є удосконалення законодавства, що регулює корпоративні відносини, яке б не давало можливості штучно зменшувати прибуток підприємств, привласнити прибутки і майно, підвищувало відповідальність осіб, які контролюють активи підприємств.

Отже, вплив негативних наслідків світової кризи обумовив потребу пошуку способів і сценаріїв переведення національного господарства на шляхи стійкого економічного зростання. Одним з головних важелів такого зростання є поширення інтеграційних процесів й відтворювальних тенденцій. Дійсно, саме інтеграція дозволяє забезпечити доступ до технологічних інновацій, знизити інформаційні витрати, підвищити ефективність розкриття потенціалу релевантних ресурсів, подолати незбалансованість галузевих технологічних ланцюгів тощо.

Висновки з даного дослідження. Таким чином, сукупність напрямів, методів і засобів органі­заційних перетворень інтеграційного типу доцільно розглядати як невід'ємну частину цілісної системи інноваційної політики. Чітка цілеспрямованість на сприяння розвитку ФПГ, кластерів, фран­чайзингу та інших інтегрованих структур, врахування цього чин­ника при розробці інструментарію макрорегулювання, перспек­тивних програм соціально-економічного зростання, концепцій реформування окремих галузей та регіонів забезпечить приско­рення вирішення завдань структурної перебудови. Активізація ефективних організаційних перетворень неможлива без удосконалення законодавчої та нормативної бази регулювання суб'єктів господарювання та їх об' єднань, запровадження специфічних стимулюючих нормативних параметрів функціонування інтегрованих корпоративних структур.

Поширення інтеграційних процесів передбачає, передусім, посилення технологічних і відтворювальних взаємозв'язків щодо випуску кінцевої продукції, комплексування (створення єдиного комплексу) суміжних підприємств із подальшим створенням на їх базі ефективних інтегрованих організаційних структур. Інтегра­ційна компонента має враховуватись під час реструктуризації окремих підприємств.

Одним із напрямів модернізації організаційної структури економіки України має стати формування в інтегрованих компа­ніях стратегій, спрямованих на посилення спеціалізації, виділен­ня профільного бізнесу. З урахуванням новітніх інтеграційних тенденцій організаційних змін має відбуватись розширення ме­режі малих та середніх підприємств.

Державне стимулювання має відбуватись в загальній систе­мі стимулювання інноваційного розвитку економіки. Підтримка інтеграційних тенденцій в системі організаційного розвитку під­приємств особливо важлива з позицій формування нової моделі цілісного функціонування національної економіки.

Чітка цілеспрямованість на розвиток вертикально та горизо­нтально інтегрованих структур на засадах технологічно-виробничих зв'язків і з метою консолідації та концентрації обме­жених ресурсів на пріоритетних напрямах має враховуватися при розробці інструментарію макрорегулювання, перспективних про­грам соціально-економічного зростання, концепцій реформуван­ня окремих галузей та регіонів, щоб забезпечити вирішення завдань структурної перебудови, модернізації та підвищення конкурентоспроможності економіки.

 

Список використаних джерел.

1.        Завгородня Е. Структурна динаміка як фактор інноваційного розвитку національної економіки / Е. Завгородня // Економіка України. - 2004. - № 11. - С. 34-41.

2.        Іноземні інвестиції та національний капітал: парадигма взаємо­дії / За ред. Я. А. Жаліла // Зб. наук. ст. - К.; Сатсанга, 2001. – 35 с.

3.        Кіндзерський Ю. Економічний розвиток і трансформація промислової політики у світі: уроки для України / Ю. Кіндзерський // Економіка України. - 2010. - № 6. - С.14-22.

4.        Крючкова І. В. Структурні чинники розвитку економіки України / І. В. Крючкова - К.: Наук. думка, 2004. - 317 с.

5.        Кулакин Г. Научно-технологический потенциал отраслей: инновационная активность организаций / Г. Кулакин // Проблемы прогнозирования. - 2004. - № 1. - С. 140-145.

6.        Лапин Е. В. Оценка экономического потенциала предприятия: монография / Е. В. Лапин. - Сумы: ИТД «Университетская книга», 2004. – 360 с.

7.        Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулю­вання: монографія / О. Лапко. - К.: Ін-т економ. прогноз. НАН України, 1999. - 254 с.

 

 Стаття надійшла до редакції 09.11.2011 р.