УДК 351
Г. В. Дученко,
аспірант кафедри державного управління і менеджменту,
Національна академія державного управління при Президентові України
ПОДАТОК НА НЕРУХОМІСТЬ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Duchenko A. V. Real Estate Tax as Factor of Social Security of Ukraine.
В статті розглянуто податок на нерухомістьі з точки зору соціальної справедливості і в контексті соціальної безпеки.
Ключові слова: соціальна безпека, демографічна криза, державне управління, податок на нерухомість, соціальна справедливість, солідарна пенсія.
In the article real estate tax is considered from point of view of social and state social security.
Keywords: social security, demographic crisis, state administration , real estate tax, social equity, solidary pensoin.
Крім того нові виклики та проблеми, пов’язані з незворотними демографічними змінами, здійснюють руйнівний вплив на усі сектори соціальної сфери, переважно на пенсійну систему. Тому забезпечення реальної та надійної соціальної спрямованості економічного розвитку України вимагає різнобічної перебудови сфери соціального захисту, особливо методів її фінансування..
Фінансування ж діяльності держави, в тому числі і соціальної, здійснюється за рахунок податкових надходжень, тобто прямо або опосередковано включає податкове регулювання. Щоб вдосконалення у системі податків відповідали соціальній орієнтації, вони мають аналізуватися не тільки з точки зору економічної ефективності та доцільності, але і у плані соціальної справедливості, і більш загально - в контексті соціальної безпеки.
Саме під таким кутом зору розглядається запроваджуваний податок на нерухомість.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Всю обмеженість підходу до економіки без урахування національних особливостей країни, менталітету нації та конкретних соціально-історичних умов визнали відомі економісти Заходу Дж.Е. Стігліц та Дж.К. Гелбрейт. Тому проблеми соціальної безпеки стають все більш актуальними і розглядаються під різними кутами зору фахівцями різних наук, зокрема соціології, економіки, демографії, права і деяких інших, про що свідчить різномаїття і кількість наукових праць. Серед авторів такі, як О. Білорус, О. Власюк, З.Герасимчук, І. Гнибіденко, В.Гошовська, М.Долішній, А.Колот, Е.Лібанова, О.Макарова, В.Мунтіян, В.Новіков, О.Палій, В.Скуратівський, О.Яременко та ін. При цьому головна увага приділяється переважно впливу економічних чинників.
Саме з позиції економічної ефективності розглядається сучасними зарубіжними економістами і податок на нерухомість, про що свідчать роботи М. Аллена, Р. Арно, Дж. Брюкнера, Б. Гамільтона, П. Мішковського, Д. Нетцера, С. Роса, А. Саллівана, Л. Харріса та ін. Цьому питанню приділено значну увагу і українськими фахівцями, а саме: В. Вишневським, В. Загорським, В. Зайцем, В. Кравченко, І. Луніною, В. Мельником, В. Рибаком, А. Соколовською, Л. Тарангул.
Враховуючи кардинальні суспільні зміни, що останнім часом відбулись в Україні, при запровадженні податку на нерухомість доцільно приділити увагу саме аналізу соціальних наслідків в контексті соціальної безпеки.
Виклад основного матеріалу. На початку реформ в Україні першочерговим завданням трансформаційного процесу було створення засад ринкової економіки, що неминуче вивело на передній план саме економічні заходи, пов’язані зі створенням повноцінної ринкової системи. Необхідність вирішення нових економічних проблем посунула на другий план соціальні інтереси, підпорядкувавши їх економічним.
Однак сьогодні об’єктивний діагноз соціального стану українського суспільства свідчить про те, що основні соціальні ризики – бідність, майнова диференціація населення, відчуженість значної кількості громадян від суспільного життя, звуження їх доступу до освіти, медицини і культури – досягли масштабів, які можуть становити реальну загрозу національній безпеці держави. Стало зрозумілим, що саморегулюючі механізми вільного ринку автоматично не ведуть до економічного оптимуму. Навіть уряди країн з розвиненою економікою стурбовані станом соціального розвитку та шукають свої підходи до подолання кризових явищ у цій сфері. Ще гостріше ця проблема постала перед Україною і іншими постсоціалістичними країнами, всі результати ринкових реформ в яких обернулися деформацією структури суспільства внаслідок його розшарування, трансформацією суспільної свідомості і, як результат, постійно зростаючим соціальним напруженням. Тому саме соціальна безпека у сучасних умовах України набуває пріоритетності у питанні забезпечення національної безпеки, оскільки згідно світового досвіду внутрішня конфліктна соціальна ситуація може здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави в цілому.
Серед багатьох напрямів, за якими має забезпечуватись соціальна безпека держави, Закон України “Про основи національної безпеки України” виділив загострення демографічної кризи. На фоні соціальних зрушень демографічний чинник здійснює додатковий негативний вплив на структуру українського суспільства, а саме:
По-перше, скорочується населення України - за даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ до 2050 року населення України зменшиться до 35 млн. чоловік;
По-друге, збільшується частка осіб похилого віку – Україна посідає 11 місце у світі за кількістю осіб віком понад 65 років;
По-третє, змінюється співвідношення працездатного населення до людей похилого віку – вже зараз пенсіонери становлять приблизно 30% населення України, а за прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ до 2050 року співвідношення людей похилого віку до працездатного населення досягне 76% .
Останнє є особливо критичним для стабільності суспільства з точки зору діючої моделі суспільної солідарності, в межах якої держава здійснює підтримку недієздатних і соціально уразливих верств населення шляхом перерозподілу частки доходів працездатних громадян. Однак зміна співвідношення між поколіннями робить суспільно несправедливою перерозподільчу діяльність держави внаслідок непропорційного зростання податкового навантаження саме на ту частку населення, що неухильно зменшується.
Таким чином, на сьогоднішній день в Україні з одного боку триває розшарування суспільства на багатих і бідних, що є горизонтальним дестабілізуючим фактором, який поглиблює поляризацію суспільства, а з другого - інертна та практично некерована демографічна криза вертикально підсилює соціальну напруженість в суспільстві, руйнуючи підгрунтя солідарності поколінь.
За таких умов система соціальної безпеки України має розглядати демографічну кризу не як локальну або тимчасову, а як таку, що може призвести до соціальних руйнувань національного масштабу. Тому нова модель соціально орієнтованої економіки має не тільки узгоджувати завдання економічного розвитку з цілями соціальної політики, але і переосмислити соціальну політику з точки зору старіння населення. Однак це вкрай ускладнюється через не відпрацьованість теоретичних і практичних засад, пов’язаних із розробкою системного підходу, в межах якого координувались би ринкові перетворення з соціальною сталістю суспільства в цілому.
Тому за умов відсутності такого підходу необхідно, щоб кожний запроваджуваний економічний захід, який вважається ефективним в плані економічного розвитку країни, аналізувався б і з точки зору впливу на суспільні процеси в контексті безпеки. Саме під таким кутом зору і необхідно розглядати запроваджуваний податок на нерухомість.
Податок на нерухоме майно, започаткований ще з XVIII сторіччя, в країнах з ринковою економікою виконує роль податку з заможних, оскільки володіння нерухомим майном здавна вважалось проявом багатства людей. Сучасна західна економічна думка у дослідженні проблеми податків наголошує на необхідності врахування такого вагомого індивідуального чинника кожної країни, як менталітет нації. Інституційна політична економія більш конкретизує цю думку і твердить, що будь-які довгострокові економічні ефекти не можуть бути забезпечені, якщо в їх основі не лежить однакове для всього суспільства розуміння справедливості.
Для масової свідомості України саме соціалістичне минуле було фактом біографії декількох поколінь. В основі цієї масової свідомості лежала соціалістична справедливість, реальним втіленням якої була соціалістична або суспільна власність. Соціалістична власність була вперше в історії створена як власність «усіх разом», яка належала всім, але нікому окремо. Така форма власності по своїй сутності була вже не власністю в економічному та правовому сенсі, а репрезентацією послідовного заперечення приватної власності як такої, радикальним запереченням усякої власності і усякого права власності взагалі. Встановлення демократії потребувало в першу чергу переходу від безособової соціалістичної власності до справжньої, індивідуалізованої, приватної власності. Зрозуміло, що такий розподіл соціалістичної власності здійснився на користь перш за все найбільш потужних і впливових соціальних груп. Для обділених членів суспільства, які ніякої адекватної компенсації від нових власників, що утворилися за суспільний рахунок, не одержали, приватизація стала лише символом несправедливого поділу «соціалістичного спадку».
Саме цим пояснюються соціопсихологічні реалії сьогодення – неповага до приватної власності, недовіра закону і сумніви щодо існування справедливості у нашому суспільстві. На сьогодні в Україні саме багаті громадяни найбільше приховують свої доходи та уникають оподаткування, в той час як у розвинених країнах основними платниками є саме багаті громадяни. Тому податок на нерухомість дасть змогу державі здійснити перерозподіл надвисоких доходів і стане автоматичним потужним регулятором, в умовах майнової поляризації суспільства, що утворилась завдяки ринку. Таким чином податок на нерухомість розгорне вектор соціальних відносин в Україні у бік послаблення нерівності, що, у свою чергу, сприятиме зменшенню соціальної напруги.
Ведення боротьби з такою суспільною вадою як нелегітимне приватне багатство є одна з вимог побудови життєздатної соціальної спільноти, і податок на нерухомість у своєму прямому призначенні повністю відповідає цій вимозі. Друга вимога – це боротьба з бідністю. У державній політиці - це сфера соціального захисту населення, яка охоплює багато аспектів людського життя, зокрема і пенсійне забезпечення. В Україні питання пенсійного забезпечення є на сьогодні одним із найбільш складних, оскільки в ньому фокусуються соціальні, економічні, фінансові, політичні і, насамперед, демографічні аспекти. Саме демографічний чинник став одним із визначальних, що зумовив зростаючу фінансову неспроможність вітчизняної солідарної пенсійної системи, яка фінансувала пенсійні виплати шляхом перерозподілу доходів між різними поколіннями населення.
Реформована трирівнева пенсійна система на фоні двох індивідуально накопичувальних рівнів, на першому рівні зберегла суто солідарний характер, гарантуючи тим самим мінімальний рівень пенсійного забезпечення всім працівникам. Однак незворотні демографічні зміни з часом знов поставлять під сумнів фінансову спроможність політики перерозподілу і перед державою, щоб запобігти бідності серед осіб похилого віку, ще нагальніше постане питання державного регулювання цін та оподаткування доходів. Ці непопулярні заходи підсилені думкою, що економічно неактивне населення живе за рахунок активного, підривають принцип солідарності і справедливості в українському суспільстві, що загрожує некерованими соціальними ризиками. Звести до мінімуму або може і виключити повністю соціальний ризик у цьому випадку можливо, якщо держава оптимізує з точки зору майнових відносин солідарний рівень пенсійної системи.
Як майнове розшарування суспільства автоматично напряму регулюється податком на нерухомість, таким же чином існуюча майнова нерівність має віддзеркалюватись і у складових соціальної політики, тільки опосередкованим шляхом. В першу чергу це стосується пенсійної системи, а саме солідарної її частини. Оскільки на солідарному рівні держава перерозподіляє частину коштів в інтересах громадян, які одержували низькі доходи, вбачається доцільним враховувати при цьому такий важливий параметр ринкової економіки як нерухоме майно. Для цього кожному виду нерухомості ставиться у відповідність розмір доходу, який потенційно може бути отриманий, незалежно від того чи був дохід реально отриманий, чи ні. Виходячи з цього нараховується повністю, частково або і зовсім анулюється солідарна частина пенсії.
В якості заперечення може бути висунута теза, що майно – це уречевлений дохід, що вже оподаткований прибутковими податками. Щоб упевнитись у протилежному, достатньо лише порівняти ставки податку на доходи фізичних осіб в Україні з іншими країнами: в Україні – 15%, в Австрії – 21-50%, в Німеччині – 15-45%, в США – 15-35%, в Японії – 5-50%.
Запропонований підхід потребує грунтовного аналізу щодо відповідності. Довгостроковим стратегічним перспективам державної політики України. Однак у складних та мінливих економічних і соціальних ситуаціях сьогодення, за сучасних демографічних реалій, коли завдання держави суттєво ускладнюються, виникає нагальна потреба у пошуку потенційних резервів підвищення соціальної безпеки і без таких конструктивних заходів неможливо подолати ні бідність, ні забезпечити достойний рівень життя більшості громадян України, тим більше побудувати демократичне, соціально відповідальне, солідарне суспільство.
Висновки. Соціальна безпека є фундаментальною основою успішного суспільного розвитку і невід’ємною частиною національної безпеки. Вона орієнтована на збереження соціального спокою і стабільності суспільства і має забезпечувати ефективну нейтралізацію як існуючих, так і виникаючих соціальних ризиків. Формування цілісного системного підходу до соціальної безпеки як найважливішої складової національної безпеки повинно охоплювати все розмаїття соціальних процесів у суспільстві на тлі всіх інших суспільних процесів. Зі свого боку запропонований підхід і робить спробу аналізу запровадження податку на нерухомість під різними кутами зору, які знаходяться у сфері вивчення кількох дисциплін – соціології, психології та демографії. Таке об’єднання зумовлене неординарністю соціально-економічної ситуації в Україні та комплексним характером самого податку як такого.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
1. Закон України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 р. №964-ІV / www.rada.kiev.ua
2. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Урядовий кур’єр.-1997.-№21-22.-С.11-12.
3. Давидюк О.О. Соціальна безпека: проблеми теоретичного аналізу та побудови системи показників - http://cpsr.org.ua/?pr=6&id=175
4. Про затвердження Стратегії демографічного розвитку в період до 2015 року: Постанова КМУ від 24 червня 2008 р. № 879. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
5. From Red to Gray: the “Third Transition” of Aging Population in Eastern Europe and the Former Soviet Union. Washington, D.C., World Bank, 2007, -295 p.
6. Мельник О. Україна у структурі регіональної і глобальної безпеки// Національна безпека і оборона.-№9 (103).-2008.- с. 3-12
7. Про схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи : Розпорядження КМУ від 14 жовтня 2009 р. № 1224-р. –Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
8. Порохнявий Ю.Б., Волощук О.О., Ільчук Л.І. Соціальна безпека -http://cpsr.org.ua/?pr=6&id=39
Стаття надійшла до редакції 12.01.2011 р.
ТОВ "ДКС Центр"