Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК  338. 45

 

Ю. Ю. Ряховська,

кандидат економічних наук,

Класичний приватний університет, м. Запоріжжя, Україна

 

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

 

Y. Y. Ryakhovskaya,

Ph.D. in Economics Sciences

Klasychnyj pryvatnyj universytet, Zaporizhzhia, Ukraine

 

ORGANIZATIONAL AND ECONOMIC MECHANISM OF STATE INNOVATIONAL POLICY

 

В статті розглянуто шляхи підвищення ефективності інноваційного процесу, використовуючи досвід розвинених країн. Проаналізовано трансакційні витрати при впровадженні нових технології та нових продуктів. Запропоновано модель гнучкого ринку праці, яка є іманентною складовою інноваційної політики з її постійними і надзвичайно швидкими змінами як в технологіях, так і організації виробництва. Зазначено, що глобалізація є об'єктивно вигідною для висококваліфікованих працівників і становить загрозу для низько кваліфікованих.

 

The article considers ways to increase the efficiency of the innovation process, using the experience of developed countries. Transaction costs are analyzed in the implementation of new technologies and new products. The model of the flexible labor market is proposed, which is an inherent part of the innovation policy with its constant and extremely rapid changes both in technologies and in the organization of production. It is noted that globalization is objectively beneficial for highly skilled workers and poses a threat to the low skilled.

 

Ключові слова: організаційно-економічний механізм, інноваційний процес, трансакційні витрати,альянси, державна інноваційна політика.

 

Key words: organizational and economic mechanism, innovation process, transaction costs, alliances, state innovation policy.

 

 

Актуальність дослідження. Держава, що прагне створити інноваційну політику, знаходиться в ситуації досить непростого вибору: з одного боку, не можна допустити зниження інноваційного потенціалу країни, з іншого, вважається неправильним створювати у приватного бізнесу відчуття, що дослідження будуть проведені в будь-якому випадку, а бізнес отримає їх результати безкоштовно. Тому уряд, в тому числі українське, схильна підтримувати в першу чергу фундаментальні дослідження вважаючи, що ризик недофінансування тут з боку приватного інвестора помітно вище, ніж в разі прикладних досліджень. Проте, зробимо твердження, що розподіл коштів між фундаментальної і прикладної наукою не найголовніше - важливо, щоб інноваційний процес наростав, а наскільки ефективно при цьому витрачаються бюджетні кошти - питання, звичайно, важливий, але все-таки вторинний.

Іншою стороною політики підвищення ефективності інноваційного процесу, з досвіду розвинених країн, є підтримка стратегічних альянсів підприємств, спрямованих на створення принципово нових технологій. Так, одна з форм існування альянсів - спільні дослідницькі компанії. Такі компанії, поєднуючи сильні сторони учасників, дозволяють їм добре доповнювати потенціал один одного, знижувати ризики проектів, зменшувати фінансове навантаження на кожного з учасників за рахунок об'єднання ресурсів. Спільні дослідницькі підприємства знижують неминучі при дублюванні робіт сукупні витрати, полегшують прийняття рішення про здійснення проектів, віддача від яких очікується не раніше, ніж через кілька років. Ще більш важливим є те, що в рамках спільної діяльності компаніям вдається об'єднати носіїв специфічних знань, що, власне, і дозволяє створювати те, про що ніхто не замислювався раніше.

Аналіз наукових досліджень та публікацій Дослідження ролі організаційно-економічного аспекту державної інноваційної політики, механізму його активізації, інноваційного є нечисленними в силу своєї складності та суперечності. Серед українських вчених, що внесли вагомий внесок у механізм реалізації державної інноваційної політики та інноваційної діяльності, слід назвати праці О. Амоші, Є. Бойко, П. Бєлєнького, А. Гальчинського, В. Геєця, Н. Гончарової, Б. Данилишина, М. Долішнього, С. Дорогунцова, А. Лисецького, О. Кузьменка, А. Поручника, М. Паламарчука, В. Павлова, Ю. Пахомова, А. Чухно та ін. Серед зарубіжних авторів слід назвати праці С. Валдайцева, Р. Гаррода, П. Завліна, А. Казанцева, М. Калєцкі, В. Лівшица, С. Маргліна, Л. Мінделі, Д. Неймана, Р. Селі, Р. Солоу, Д. Стігліца, Ю. Яковца та ін.

Метою дослідження є визначення ключових елементів організаційно-економічного механізму державної інноваційної політики, за рахунок удосконалення податкового режиму.

Виклад основного матеріалу дослідження. Звернення до статистичних даних показує, що в міру того як інноваційна політика країн стає все «легше», виробляючи продукцію, що втілює в собі все більше знань і все менше природних ресурсів, витрати на дослідження і розробки - основний інструмент реалізації знань в продукті - ростуть колосальними темпами. При цьому швидко змінюється сама організація даного процесу. Крім прямого фінансування фундаментальних і прикладних досліджень, політика держави, що будує інноваційну політику, передбачає заохочення бізнесу в здійсненні приватних програм з досліджень і розробок [1, c.89]. Якщо раніше нові технології і продукти створювалися в основному в крупних корпораціях, то зараз це відбувається в безлічі дрібних фірм, які активно кооперуються в виведенні нових продуктів і послуг на ринок. Аналіз показує, що дані процеси успішно відбуваються тільки в тих країнах, в яких підтримується дружній до розробників нових продуктів і технологій податковий режим.

До недавнього часу вважалося, що приватні інвестори вважають за краще обмежуватися прикладними дослідженнями, що мають, на відміну від фундаментальних, порівняно ясну комерційну перспективу. Однак з початку 90-х рр. ситуація почала змінюватися [2, 243]. При реєстрації патентів все частіше зустрічаються посилання на фундаментальні дослідження (особливо в інформаційних технологіях і біотехнологіях). Таким чином, фундаментальна наука стає все більш значущим чинником технологічних перетворень. Аналіз літератури виявляє ще одна ознака, побічно підтверджує цю тезу: вимоги до співробітників, які залучаються для здійснення досліджень і розробок, змінюються. Перевага починає віддаватися людям, які мають досвід фундаментальних досліджень, причому часто їм гарантується можливість публікувати отримані результати в наукових журналах, що по-справжньому цінне саме для вчених, а не людей, зайнятих прикладними дослідженнями.

Якщо вся інформація про нові технології, нові продукти і ринках концентрується в одному місці, то рішення про запуск нового проекту буде прийнято значно швидше, причому з істотно меншими трансакційні витрати, ніж це відбувається в рамках традиційної «ринкової» схеми. Звернення до статистики аналізу і поглинань, демонструє різке зростання в розвинених країнах в середині 90-х років минулого століття. Так, після того як США і Європа вийшли зі спаду початку 90-х років, число і обсяг глобальних злиттів і поглинань стали рости (80,7 млрд дол. В 1991 р і 720 млрд в 1999 р). Ще однією специфічною рисою злиттів і поглинань стало збільшення частки великих угод, що сприяло значному збільшенню цієї форми інвестицій. Якщо в 1991 р не було жодної угоди вище 1 млрд. Дол., То вже до середини періоду вони стали звичайними [3, c. 87].

Наведені дані змушують зробити висновок про те, що держава повинна гнучко реагувати на процеси, що відбуваються в політиці. Дійсно, створення зазначених альянсів, строго кажучи, підпадає під дію антимонопольного законодавства з усіма наслідками, що випливають для них наслідками. Прикладом конструктивного виходу із зазначеного протиріччя може бути прийнятий в 1984 р в США Національний акт про спільні дослідження (National Cooperative Research Act), який істотно поліпшив ситуацію, при цьому сам принцип недопущення виникнення монополії на ринку ревізії, природно, не піддавався. Поправки від 1993 р ще більш розвинули правове середовище роботи спільних дослідницьких підприємств. Даний досвід слід враховувати і при створенні інноваційної політики в Україні [4, с.34].

У літературі вважається загальновизнаним, що розвинений ринок праці - один із суттєвих чинників, що зумовлює успіх інноваційної політики. Чим легше і швидше працівники змінюють місце роботи, якщо цього вимагають інтереси новостворюваних підприємств, тим легше і швидше адаптується національний бізнес до постійно мінливих вимог ринку. Відомо і те, що людині, безболісно залишає свою колишню роботу, легше адаптуватися до вимог нового робочого місця, в тому числі до передових технологій і нових форм організації виробництва [5, c.287]. Слід зазначити, що гнучкість ринку праці виникає не сама по собі, а як наслідок послідовної державної інноваційної політики, спрямованої на підтримку конкурентного середовища і забезпечення переливу капіталу відповідно до вимог ринку. Дана політика, що не зв'язує компанії в реструктурування наявної робочої сили, підкреслимо, веде до більш низькому безробітті і швидшому створенню нових робочих місць в порівнянні з країнами, які дотримуються іншої політики щодо регулювання ринку праці.

Аналіз показує, що така модель гнучкого ринку праці іманентна інноваційній політиці з її постійними і надзвичайно швидкими змінами як в технологіях, так і організації виробництва. Якщо компанії не мають можливості швидко залучити висококваліфікований персонал, здатний освоювати і створювати нові технології в стислі терміни, про інноваційну політику можна забути. Більш того, створення інноваційної політики вимагає гнучкості і в можливостях залучення іноземної робочої сили [6, c.90]. І тут роль держави в підтримці національного бізнесу, що регулює приплив відсутніх кадрів з-за кордону, велика.

Зіставлення щодо замкнутих і відкритих країн показує, що інноваційний характер політики приносить великі дивіденди нації в цілому. Але, що звертає на себе увагу, окремі соціальні групи (в першу чергу низькокваліфіковані працівники) виявляються в програші [7]. Глобалізація, швидкий технологічний прогрес означає постійний рух ринку, зокрема, закриття якихось виробництв в одних регіонах і організація нових виробництв - в інших. Політичні проблеми швидко переростають в соціальні. Даний ефект тільки підсилює сформульований вище тезу: без сильної державної політики створення інноваційної політики стає або неможливим, або істотно менш динамічним.

Зникнення одних видів виробництва і виникнення інших - іманентна закон інноваційного розвитку і технологічних змін. Інноваційний прогрес, пов'язаний він з глобалізацією, технологіями, інститутами або державним регулюванням, завжди впливає на працівників, і не завжди цей вплив їм подобається. Доходи змінюються в залежності від дій конкурентів, робочі місця переміщуються з однієї галузі в іншу, працівники змушені змінювати місця проживання, та й в успішній компанії потреба в робочих місцях постійно змінюється. Тиск вітчизняних і закордонних конкурентів змушує компанії впроваджувати нові технології, тим самим змінюючи внутрішню структуру робочих місць. Строго кажучи, в цьому немає нічого нового. Звернення до американської статистиці показує, що ще в 1980-і роки в економіці США до 70% змін в структурі зайнятості доводилося на «дрейф» від потреби в низькокваліфікованої робочої сили на користь висококваліфікованої в рамках однієї і тієї ж галузі [8, c.9]. Це означає, що робочі місця переміщалися не з галузей, що зіткнулися з конкуренцією іноземних товаровиробників, в галузі, де це тиск був нижче, а всередині галузей в силу змін, що породжуються впровадженням нових технологій.

Висновки. Подібне явище спостерігається у всіх країнах, що створюють інноваційну політику. Звернемо увагу, що зростаюче виробництво в зарубіжних фірмах, створених за участю національного капіталу, веде до збільшення зайнятості на національному ринку праці. Іншими словами, материнські і дочірні компанії ростуть разом, а не за рахунок один одного. Але і тут змінюється структура робочих місць. На виробництвах, розташованих на території країн - донорів капіталу, потрібно все більше кваліфікована робоча сила (дизайнери, менеджери), в той час як власне виробництво продукції витісняється за кордон. Звідси випливає висновок, що подібні зрушення надавали сприятливий вплив на національний ринок кваліфікованої робочої сили, проблеми ж працівників з низьким рівнем кваліфікації тільки загострюються.

Таким чином, глобалізація об'єктивно вигідна висококваліфікованим працівникам і становить загрозу для низькокваліфікованих. Звідси і ставлення до подій в світі процесам з боку різних груп населення. Завдання сильної держави, підкреслимо, не зводиться до захисту інтересів своїх некваліфікованих працівників, що провокує деградацію національної економіки, а полягає у виробленні дієвих заходів щодо підвищення освітнього і кваліфікаційного потенціалу громадян, що дасть їм можливість скористатися вигодами інноваційної політики.

 

Література.

1. Михайловська О.В. Вплив глобалізації інформаційного простору на розвиток міжнародних інноваційно-інвестиційних процесів / О.В. Михайловська. – К.: Дакор, 2009. – 424 с.

2. Інноваційний розвиток промисловості України / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; Під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. – К.: КНТ, 2006. – 648 с.

3. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки / М.І. Крупка // Фінанси України. – 2001. – № 11. – С. 86-98.

4. Кузнєцова А.Я. Фінансові механізми стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності: монографія / А.Я. Кузнєцова. – Львів: Львів. банків ін-т НБУ, 2004. – 279 с.

5. Апатова Н.В. Национальная экономика: стратегия инновационного устойчивого развития: монография / Н.В. Апатова. – Симферополь: ДИАЙПИ, 2012. – 328 с.

6. Геєць В.М. Інноваційні перспективи України: монографія / В.М. Геєць, В.П. Семиноженко. – Харків: Константа, 2006. – 272 с.

7. Про Концепцію державної промислової політики: Указ Президента України вiд 12 лютого 2003 № 102/2003. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/102/2003

8. Вишневский В. Промышленная политика: теоретический аспект /В. Вишневский // Экономика Украины. – 2012. – № 4. – С. 4-15.

 

References.

1. Myhajlovs'ka, O.V. (2009), Vplyv globalizacii' informacijnogo prostoru na rozvytok mizhnarodnyh innovacijno-investycijnyh procesiv [Influence of information space globalization on the development of innovation and investment processes], Dakor. Kyiv, Ukraine, P.424 p.

2. Volkov, O.I. Denysenko, M.P. Grechan, A.P. and others (2006), Innovacijnyj rozvytok promyslovosti Ukrai'ny [Innovative development of Ukrainian industry], KNT, Kyiv, Ukraine, P. 648.

3. Krupka M.I. (2001), "Financial and credit mechanism of innovation development of economy",  Finansy Ukrai'ny, vol. 11. pp. 86-98.

4. Kuznjecova, A. Ja. (2004), Finansovi mehanizmy stymuljuvannja investycijno-innovacijnoi' dijal'nosti: monografija [Financial mechanisms of stimulating investment and innovation activities: monograph].  L'viv. bankiv in-t NBU, L'viv, Ukraine, P. 279.

5. Apatova, N.V. (2012), Nacional'naja jekonomika: strategija innovacionnogo ustojchivogo razvitija: monografija [National economy: strategy of innovative stable development], Simferopol': DIAJPI. P. 328.

6. Gejec', V.M. and Semynozhenko, V.P. (2006), Innovacijni perspektyvy Ukrai'ny: monografija [Innovation perspectives of Ukraine]. Harkiv: Konstanta. P. 272.

7. Pro Koncepciju derzhavnoi' promyslovoi' polityky: Ukaz Prezydenta Ukrai'ny vid 12 ljutogo 2003 №102/2003 (2003) [On Concept of State Industrial Policy: Order of president of Ukraine dated February 12, 2003, No 102/2003]. available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/102/2003/ (Accessed 16.12.2016)

8. Vishnevskij V. (2012) "Industrial policy: theoretical aspect", Jekonomika Ukrainy, vol. 4, pp. 4-15.

 

Стаття надійшла до редакції 18.08.2017 р.

 

ТОВ "ДКС Центр"