МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ В РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ

УДК 338.439

В. П. Залізнюк,

к. е. н., докторант Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського

МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ В РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ

Viktoriia Zalizniuk,

Candidate of Economic Sciences,

Ph.D. student of Taurian National University named after V.I. Vernadsky

FOOD SECURITY MECHANISMS IN DEVELOPED COUNTRIES

Основний принцип державного регулювання стійкості аграрного сектора регіону, що полягає в аграрному протекціонізмі, що має два аспекти: внутрішньоекономічний, який стосується відносин сільського господарства з іншими галузями, і зовнішньоекономічний, пов'язаний з експортом і імпортом агропродукції.

Теорія і практика доводять, що рівень продовольчої безпеки безпосередньо залежить від ступеня та ролі державного регулювання сільського господарства і чим вище рівень державного регулювання, тим вище ступінь самозабезпеченості країни в продовольстві.

Виключно важливу роль відіграє правильний і науково обґрунтований вибір методів досягнення цілей аграрної політики держави. У внутрішній політиці застосовуються такі механізми, як фінансова та цінова підтримка АПК, використання системи компенсацій та дотацій, пільгового оподаткування та кредитування, забезпечення інвестиційного процесу, цінових і закупівельних заходів. Світова практика розробила також безліч методів державної підтримки та захисту інтересів вітчизняних виробників продовольства на світових ринках, серед яких заходи тарифного та нетарифного захисту продовольчих та сільськогосподарських національних ринків, а також різноманітні механізми стимулювання, кредитування та субсидування аграрного експорту.

У статті систематизовано механізми забезпечення продовольчої безпеки з урахуванням позитивного світового досвіду, які основані на високому рівні державного регулювання щодо забезпечення продовольчої безпеки, що дозволило виділити основні його напрями серед яких пріоритетне значення мають підвищення економічної та фізичної доступності продовольства, забезпечення безпеки харчових продуктів, розвиток сільського господарства, формування державних резервів і запасів.

Foreign trade policy is another important element of the support system of the agricultural sector of the European Union, the main instruments of which are export subsidies, tariff and non-tariff measures for the protection of the domestic market.

The basic principle of state regulation of the agrarian sector's stability in the region, which consists of agrarian protectionism, has two aspects: the internal economy, which deals with the relations of agriculture with other branches, and the foreign economic activity associated with the export and import of agricultural products.

The theory and practice prove that the level of food security depends directly on the degree and role of state regulation of agriculture and the higher the level of state regulation, the higher the degree of self-sufficiency of the country in food.

An extremely important role is played by the right and scientifically based choice of methods for achieving the goals of the state's agrarian policy. In domestic policy, such mechanisms as financial and price support of the agro-industrial complex, use of the system of compensations and subsidies, preferential taxation and lending, provision of investment process, price and procurement measures are applied. World practice has also developed many methods of state support and protection of interests of domestic food producers in world markets, including measures of tariff and non-tariff protection of food and agricultural national markets, as well as various mechanisms of stimulation, lending and subsidization of agrarian exports.

The article systematizes the mechanisms of ensuring food security are systematized, taking into account the positive world experience, which are based on the high level of state regulation on food security, which allowed to highlight its main directions, among which the increase of economic and physical availability of food, food security, agricultural development, formation of state reserves and stocks.

Ключові слова: економічна безпека, державне регулювання, інструменти, механізми, продовольство, продовольча безпека.

Key words: economic security, state regulation, tools, mechanisms, food, food security.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Питання забезпечення продовольчої безпеки займає важливе місце в концепціях національної безпеки більшості передових країн, в зв'язку з чим в цих країнах розробляються та приймаються відповідні закони, державні стратегії й програми.

Необхідно відзначити, що в аграрній політиці двох найбільш впливових суб'єктів світової економіки - США і Європейського Союзу - забезпеченню продовольчої безпеки приділяється особливе значення, що висуває рішення продовольчої проблеми в ряд пріоритетних завдань політики, що проводиться.

В теорії продовольчої безпеки одним з ключових питань є питання про способи та механізми її забезпечення. Йдеться в першу чергу про державну підтримку сільськогосподарського виробництва і продовольчого ринку як внутрішньої, так і зовнішньої. Обидва напрями представляють собою складні системи, які не можуть функціонувати в режимі вільного ринку, а вимагають ефективного державного регулювання. Теорія і практика доводять, що рівень продовольчої безпеки безпосередньо залежить від ступеня й ролі державного регулювання в галузі. Простежується така залежність - чим вище урівень державного регулювання, тим вище ступінь самозабезпеченості країни в продовольстві.

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ПУБЛІКАЦІЙ

Визначення місця держави й обґрунтування механізмів її впливу на забезпечення продовольчої безпеки були в центрі уваги вітчизняних вчених Я. В. Алєксєєва, Л. М. Васільєва, М. Гребенюк, Т. М. Лозинська, М. П. Талавиря та інших науковців. Проте, можна стверджувати, що питання щодо механізмів забезпечення продовольчої безпеки потребує подальших досліджень.

МЕТА СТАТТІ

Метою статті є систематизація механізмів забезпечення продовольчої безпеки з урахуванням позитивного світового досвіду.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Модель успішного розвитку сільськогосподарського сектора демонструє також Єдина аграрна політика Європейського союзу (ЄАП), в яку в 2015 році було внесено низку змін, які передбачають переведення частини (4,5%) бюджетної підтримки від прямого субсидування до заходів з розвитку сільських територій. В даний час система прямого субсидування ЄС включає такі елементи: базову премію; компенсацію за реалізацію аграріями певних заходів з охорони навколишнього середовища; субсидії молодим фермерам.

З моменту появи Єдиної аграрної політики, початкові цілі якої були зафіксовані статтею 39 Римського договору 1957 року (збільшення продуктивності, забезпечення достатнього життєвого рівня сільського населення, стабілізація ринків, забезпечення наявності продовольства, розумні споживчі ціни на продовольство), вона проголошувалась в якості одного з головних пріоритетів Співтовариства. У 1962 році були встановлено три головних принципи проведення ЄАП: цілісність ринку, перевагу продуктів ЄС та фінансова солідарність. Безумовно, члени ЄС як суверенні держави можуть в певних межах проводити самостійну аграрну політику, але характер і обсяги підтримки національних сільгоспвиробників суворо формалізовані правилами Євросоюзу.

На початковому етапі країни-засновники ЄС погодилися з необхідністю облаштування єдиного аграрного ринку та розвитку сільського господарства за загальними правилами, керуючись при цьому своїми міркуваннями. До закінчення перехідного періоду (12 - 15 років) планувалося не лише ліквідувати імпортні мита на внутрішніх кордонах Співтовариства і встановити єдиний зовнішній митний тариф, але і сформувати - тільки стосовно до аграрного сектору - організовані за єдиними правилами загальні ринки сільськогосподарської продукції.

З положень статті 39 Римського договору випливало, що основна увага в рамках ЄАП буде приділятися підвищенню продуктивності праці, тобто структурних зрушень в сільськогосподарському виробництві, проте країни-засновники головний акцент перенесли на цінову підтримку відповідних секторів аграрного виробництва. Механізм цінової підтримки сільського господарства як базовий інструмент ЄАП протягом десятиліть був покликаний забезпечити підтримку внутрішніх європейських цін на сільгосппродукцію на відносно високому рівні за допомогою чотирьох головних захисних заходів: цільові (оптимальні) ціни; інтервенційні ціни; експортні субсидії; заставні ціни [5].

На початковому етапі ЄАП допускала коливання реальних ринкових цін на сільськогосподарську продукцію в дозволеному діапазоні. Якщо його верхньою межею є якраз «порогова» ціна, то нижній - інтервенційна, тобто ціна, яка є розрахунковою основою для визначення їх рівня. При цьому реалізація механізму цінової підтримки та більшої частини інших напрямів ЄАП фінансувалося за рахунок коштів бюджету ЄС. Головним джерелом фінансування до 2006 року був Європейський сільськогосподарський фонд гарантій і регулювання, кошти якого призначалися, в першу чергу, для забезпечення функціонування механізму цінової підтримки та для стимулювання структурних зрушень в аграрному секторі Євросоюзу. З 2007 року замість Європейського сільськогосподарського фонду гарантій і регулювання були створені Європейський фонд гарантій сільського господарства та Європейський фонд розвитку села.

Варто відзначити, що ЄАП, при всіх успіхах її реалізації, має складну і витратну систему адміністрування, викликає протиріччя на світових ринках сільськогосподарської сировини та продовольства, забезпечуючи підтримку найбільш успішних фермерів ЄС за рахунок менш успішної більшості. На підтримку сільського господарства необхідно 1/3 бюджету ЄС, при цьому весь бюджет ЄС становить близько 1% ВВП Євросоюзу, що виступає природним обмежувачем фінансової підтримки аграрного сектора інтеграційного об'єднання.

Перший етап реалізації ЄАП приніс суперечливі результати. З одного боку, споживачам і платникам податків довелося миритися з високими цінами на продовольство. З кожним роком наростало навантаження на бюджет ЄС, посилювалися внутрішньорегіональні диспропорції в розрізах країн та продуктів. З іншого боку, цінова підтримка та технічні новації для фермерського виробництва допомогли вже до 1973 року досягти самозабезпечення ЄС по більшості позицій, за винятком яловичини, фруктів та овочів. Вдалося домогтися виконання головного завдання ЄАП - виходу на єдині сільськогосподарські ціни.

Регулювання сільськогосподарського ринку через механізм цінової підтримки, а також пряма підтримка фермерів здійснювалися повністю за рахунок коштів бюджету ЄС (через Європейський фонд сільськогосподарських гарантій). У свою чергу розвиток сільських територій здійснювалося як за рахунок бюджету ЄС (через Європейський фонд розвитку села), так і з коштів національних і регіональних бюджетів.

Витрачання ресурсів Європейського фонду розвитку села здійснювалося наступним чином: 46% всіх коштів в ЄС йшло на природоохоронні заходи, 34% - на зміцнення конкурентних позицій аграрного сектора, 12% - на диверсифікацію сільської економіки.

Зовнішньоторговельна політика - ще один важливий елемент системи підтримки аграрного сектора Євросоюзу, головні інструменти якої - експортні субсидії, тарифні й нетарифні заходи захисту внутрішнього ринку. Експортні субсидії здійснюються до більшості товарів, на які поширюється механізм цінової підтримки, і покликані стимулювати вивезення товарів в треті країни, якщо внутрішні ціни в ЄС перевищують світові. У зворотній ситуації, коли ціни світового ринку перевищують внутрішньоєвропейські, правила Євросоюзу з метою стабілізації ринку дозволяють застосування експортні мита. Під впливом зростання світових цін на продовольство в 2000-х роках, а також проведених ЄС реформ обсяги експортного субсидування скоротилися з 3,7 млрд. євро в 2004 році до 156 млн. євро в 2012 році.

Що стосується продовольчого імпорту, то необхідно визнати той факт, що внутрішній ринок країн Європейського союзу захищений ввізним митом, індивідуальними тарифними квотами, а також системою різноманітних нетарифних заходів регулювання імпорту (наприклад, вимога обов'язкового зазначення місця ввезення товарів на територію ЄС) [4]. Рівень тарифного захисту країн ЄС значно перевершує показники тарифної системи США. Так, наприклад, максимальна ставка на продукцію тваринництва ЄС в 2012 році становила 134% проти 26% у США, тобто спостерігається перевищення більш, ніж в 5 разів, ставка на молочну продукцію була вище американської більш ніж в 6 разів, на цукор - майже в 3,5 рази.

Реалізація ЄСП має свою специфіку в силу того, що рішення про створення ЄСП було прийнято в 1960 р, а багато європейських країн, які є членами ЄС в даний час, приєдналися до даної міжнародної спільноти тільки в останні 20 років. У зв'язку з цим необхідно відзначити особливості аграрної політики деяких країн Центральної та Східної Європи і їх трансформацію в процесі приєднання до ЄС та інтеграції в ЄСП. Такі країни як Польща, Болгарія, Румунія, Чехія, Угорщина зазнали певних труднощів, схожі з труднощами української економіки після розпаду СРСР. В ході економічних перетворень в цих країнах різко знизилося виробництво продуктів харчування, були відсутні передумови для розвитку великомасштабного виробництва. З цієї кризи країни Східної Європи були змушені шукати вихід самостійно. Наприклад, в Польщі структурні перетворення в економіці супроводжувалися реформою нормативно-правової бази місцевого самоврядування, його територіальних, організаційних та фінансово-економічних основ. Це призвело до того, що забезпеченням продовольчої безпеки в Польщі займається не тільки вищий рівень державної влади, а й органи місцевого самоврядування, які отримали істотну частку повноважень й фінансуються з державного бюджету.

У Румунії першими кроками реформування стали розпуск більшості кооперативів і розподіл землі між селянами, що спочатку тільки посилило кризу. Основними процесами реформування були деколективізація сільського господарства, перетворення державних підприємств в комерційні, відхід від обов'язкового централізованого планування, створення умов для реорганізації сільського господарства на основі приватної власності. В даний час основні цілі сільськогосподарської політики Румунії в рамках прихильності ЄСП полягають у наступному: забезпечення постачання населення продуктами харчування; збільшення продуктивності шляхом розвитку технічного прогресу, більш повного використання факторів виробництва; забезпечення встановлення цін, взаємовигідних як для виробників, так і для споживачів; стабілізація сільськогосподарських ринків; розвиток зовнішньої торгівлі; гарантування сприятливих умов життя для фермерів; розвиток сільського господарства не на шкоду навколишньому середовищу [3].

У Чехії в 1992 р. була розроблена особлива сільськогосподарська політика, оформлена пізніше в федеральну аграрну програму, що була основою переходу до дій системного характеру [5]. Сенс програми зводився до того, що держава брала на себе початкову підтримку найважливіших трансформаційних процесів в сільському господарстві на етапі його переходу до ринку. При цьому дії держави зводилися до мінімального коригування ринку.

З метою нейтралізації деяких негативних тенденцій, пов'язаних з проведення реформ в аграрному секторі, основні напрями їх здійснення були переглянуті в бік посилення регулюючої ролі держави, яка полягала в підтримці збалансованості аграрного ринку шляхом інтервенційних закупівель, підтримки виробничо-структурних перетворень за допомогою цільових дотацій та пільгових кредитів, захисту внутрішнього продовольчого ринку. В даний час сільське господарство Чехії займає одне з лідируючих положень на ринку Східної Європи [1].

Васільєва Л. М. відмічає, що «…узагальнення вітчизняного й закордонного досвіду дозволило сформулювати основний принцип державного регулювання стійкості аграрного сектора регіону, що полягає в аграрному протекціонізмі, що має два аспекти: внутрішньоекономічний, який стосується відносин сільського господарства з іншими галузями, і зовнішньоекономічний, пов'язаний з експортом і імпортом агропродукції» [2].

ВИСНОВКИ

Виходячи з аналізу внутрішньої та зовнішньої підтримки сільгоспвиробників і національного продовольчого ринку, що практикується провідними аграрними країнами світу, можна зробити наступні висновки.

По-перше, сільське господарство в постіндустріальній економіці зберігає своє стратегічне значення, перш за все, як гарант продовольчої безпеки.

По-друге, як показує зарубіжний досвід, досягнення високих показників у сільському господарстві стає можливим на основі об'єднання зусиль агробізнесу і держави, при цьому роль останньої в умовах наростаючої глобалізації зростає як за глибиною (державний, регіональний, місцевий рівні підтримки), так і за шириною впливу (стимулювання внутрішнього та зовнішнього попиту, різноманітний захист національних виробників тощо). Головні зусилля держави концентруються при цьому на підтримці вітчизняних виробників, збільшення конкурентоспроможності вироблених ними товарів і стимулювання сільськогосподарського експорту.

По-третє, при скороченні абсолютних обсягів прямої підтримки фермерів в США і ЄС в останні роки її значення не зменшується. Більш того, інструменти, що використовуються покликані, насамперед, згладжувати негативні наслідки несприятливої кон'юнктури. Різноманітні програми прямої підтримки аграрного сектора на державному рівні активно доповнюються регіональними формами сприяння.

Початок нового тисячоліття характеризується подальшим розширенням залученості США і Європи в світову торгівлю сільськогосподарськими товарами. Найбільш яскраво ця тенденція проявляється в США, де обсяг зовнішньоторговельного обороту сільськогосподарською продукцією зберігається на рівні близько 50% від загального обсягу сільськогосподарського виробництва. Зростання експорту супроводжується зростанням імпортних поставок сільськогосподарської продукції.

Таким чином, теорія і практика доводять, що рівень продовольчої безпеки безпосередньо залежить від ступеня та ролі державного регулювання сільського господарства і чим вище рівень державного регулювання, тим вище ступінь самозабезпеченості країни в продовольстві.

Аналіз внутрішньої та зовнішньої підтримки сільгоспвиробників й національного продовольчого ринку, що практикується провідними аграрними країнами світу, також дає підставу зробити більш загальний висновок: сільське господарство в постіндустріальній економіці зберігає своє стратегічне значення, перш за все, як гарант продовольчої безпеки, а досягнення високих показників у сільському господарстві стає можливим на основі зусиль держави при фінансовій та іншій підтримці агробізнесу.

Література.

1. Алєксєєва Я.В. Створення зони вільної торгівлі з ЄС та її наслідки для продовольчої безпеки / Я.В. Алєксєєва // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2013. – № 1(53).– С. 47–50.

2. Васільєва Л. М. Методичні аспекти державного регулювання стійкого розвитку аграрного сектору в зарубіжних країнах / Л. М. Васільєва // Науковий вісник Академії муніципального управління. – 2011. – № 4. – С. 74 – 83.

3. Гребенюк М. Міжнародно-правовий досвід забезпечення продовольчої безпеки / М. Гребенюк [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pravoznavec.com.ua/period/article/6549/%CC.

4. Лозинська Т. М. Аграрна політика в зарубіжних країнах : досвід для України / Т. М. Лозинська // Державне управління та місцеве самоврядування : Тези VII Міжнар. наук. конгресу 29-30 березня 2007 р. : тез. докл. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2007, – С. 153-154.

5. Талавиря М. П. Етапи розвитку підтримки сільського господарства в Чеській Республіці в період вступу до Європейського Союзу / М. П. Талавиря // Економіка АПК. – 2006. – № 3. – С. 120 – 125.

References.

1. Alieksieieva, Ya.V. (2013), «Establishment of a free trade area with the EU and its implications for food security», Actual problems of public administration, vol. 1(53), pp. 47-50.

2. Vasil'ieva, L.М. (2011), «Methodological aspects of state regulation of sustainable development of agrarian sector in foreign countries», Scientific herald of the Academy of Municipal Management, vol. 4, pp. 74-83.

3. Hrebeniuk, M. (2015), «International legal experience in food security», Available at: http://pravoznavec.com.ua/period/article/6549/%CC.

4. Lozyns'ka, T. M. (2007), «Agrarian Policy in Foreign Countries: Experience for Ukraine», Zbirka dopovidej na Mizhnarodnomu naukovomu konhresi [Public administration and local government], M mizhnarodnyj naukovyj konres [International economic conference], Kharkiv, Ukraine, pp. 153-154.

5. Talavyria, M. P. (2006), «Stages of development of agricultural support in the Czech Republic during the period of joining the European Union», Ekonomika APK, vol. 3, pp. 120 – 125.

Стаття надійшла до редакції 18.10.2017 р.