МІЖНАРОДНА АКАДЕМІЧНА МОБІЛЬНІСТЬ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ГАЛУЗЕВОГО ТА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ

УДК 378.014:339.94:004.057.5]+[354:37]

Т. О. Костюк,

к. політ. наук, доцент, доцент кафедри філософії та політології,

ПрАТ «ВНЗ «МАУП», м. Київ

МІЖНАРОДНА АКАДЕМІЧНА МОБІЛЬНІСТЬ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ГАЛУЗЕВОГО ТА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ

Tetiana Kostiuk,

PhD in political science, senior lecturer of the Chair of Philosophy and political science,

JSC “Higher education institution “Interregional Academy for personnel management”

INTERNATIONAL ACADEMIC MOBILITY: CURRENT AND PERSPECTIVE ISSUES IN THE FIELD AND PUBLIC ADMINISTRATION

Стратегія інтернаціоналізації вищої освіти ВНЗ є наразі пріоритетною парадигмою розвитку міжнародної діяльності, яка включає в себе академічну мобільність, спільні освітні програми подвійного диплому, проектний менеджмент, реалізацію міжнародних проектів, експорт/ імпорт освітніх послуг ВНЗ України, визнання іноземних кваліфікацій в Україні і українських за кордоном, підписання та реалізація договорів про співробітництво в сфері вищої освіти і науки. Кожен з цих аспектів важливий та системоформуючий, проте, на нашу думку, саме ініціативи з академічної мобільності є інструментом просування вперед, обміну та розвитку міжнародних навичок, знань та взаєморозуміння, сприяння академічному співробітництву та інституційним зв'язкам серед коледжів та університетів з різних країн.

The strategy of internationalisation of higher education at higher education institutions is currently a priority paradigm for the development of international activities, which include academic mobility, joint educational programs of double diploma, project management, implementation of international projects, export/ import of educational services of higher educational institutions of Ukraine, recognition of foreign qualifications in Ukraine and Ukrainian ones abroad, signing and implementation of agreements on cooperation in the field of higher education and science. Each of these aspects is important and system-forming, but, in our opinion, just academic mobility initiatives provide the toolkit for advancing, exchanging and developing international skills, knowledge and understanding, promoting academic co-operation and institutional links among colleges and universities from different countries.

Ключові слова: інтернаціоналізація вищої освіти, академічна мобільність, вхідна мобільність, вихідна мобільність, державне управління.

Key words: internationalisation of higher education, academic mobility, inbound mobility, outbound mobility, public administration.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Будь-які організаційно-правові відносини, що виникають в сфері вищої освіти, регулюються низкою державних нормативних актів. Основним в Україні є Закон “Про вищу освіту” (2014р.), який встановлює правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях [2].

Порядок організації програм академічної мобільності для учасників освітнього процесу вітчизняних вищих навчальних закладів (наукових установ) на території України чи поза її межами та учасників освітнього процесу іноземних вищих навчальних закладів (наукових установ) на території України регулюється Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок реалізації права на академічну мобільність» № 579 від 12 серпня 2015 р. [5].

Досліджувана нами тема академічної мобільності традиційно стосувалась здобувачів вищої освіти, наукових та науково-педагогічних працівників, а віднедавна, в контексті питання якості вищої освіти і відповідності європейським та/або світовим нормами та стандартам, – і навчальних програм та установ. Міжнародна академічна мобільність спрямована на досягнення таких цілей:

• брати участь у міжнародних інформаційних освітніх процесах, переймати нові ідеї або технології, включаючи ідеї, пов'язані з їх використанням.

• покращити викладацьку та адміністративну спроможність вищих навчальних закладів через запозичення міжнародного досвіду (в тому числі і шляхом опитування та анкетування студентів-іноземців стосовно якості виконання університетом цих функцій);

• привернути і зберегти, навіть тимчасово, найталановитішу молодь для її самореалізації на користь країни-реципієнта;

• стати джерелом доходів для економіки та закладу вищої освіти країни-реципієнта.

• допомогати країнам нарощувати науковий потенціал.

Така полівекторність завдань вимагає постійного реагування відповідальних органів системи державного управління, оновлення галузевого нормативного забезпечення, оперативної адаптації до внутрішніх та зовнішніх змін, викликів та реформ, що реалізуються відповідно до вимог епохи глобалізації й інтернаціоналізації вищої освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Звичайно, дослідження сутності процесу академічної мобільності почалося і дістало розвитку за кордоном, зокрема завдяки науковцям У.Тайхлеру, Б. Вахтеру, Г. Де Віту, І. Ференц, Л. Рамблі, С. Бюргер і Ю. Ланзендорфу. Найповніше питання академічної мобільності, на нашу думку, розкрито в працях У. Тайхлера. Проведені ним дослідження дозволяють осягнути всі аспекти міжнародної академічної мобільності на макро- і макрорівнях, в світовому та європейському вимірі [11]. Б. Вахтер дослідив вхідну і вихідну студентську мобільність в Європі, причому мобільність розглядалась як здійснювана в межах європейського освітнього простору та ззовні до європейського освітнього простору. Дістало подальшого вивчення і питання компаративного аналізу студентської мобільності в межах реалізації проектів за ініціативами Еразмус + та непов’язаної з ними академічної мобільності [12]. У. Тайхлер, Б. Вахтер, І. Ференц, Л. Рамблі, С. Бюргер і Ю. Ланзендорф є укладачами фундаментальної наукової праці за результатами дослідження «Географія мобільності системи вищої освіти в Європі», де окрім докладного аналізу студентської кредитної та ступеневої міжнародної мобільності, науково-дослідної академічної міжнародної мобільності, їх переваг, загроз та недоліків виклали огляд національних політик країн ЄС щодо мобільності у сфері вищої освіти [9].

Академічна мобільність вивчалась такими українськими дослідниками, як А. Карапетян, Л. Сокурянська, Т. Жижко, Д. Свириденко та ін. Так, А. Карапетян описала види та цілі академічної мобільності, проаналізувала стан розвитку академічної мобільності в Україні та нормативну базу забезпечення цього процесу, виділивши слабкі сторони та запропонувавши власне бачення можливого покращення ситуації у законодавчому та адміністративному супроводі процесу [3]. Д. Свириденко розглядає академічну мобільність у дискурсі свободи, виділяючи «мобільність від», «мобільність для», «справжню» і «несправжню» академічну мобільність [6]. Т. Жижко аналізувала мобільність з точки зору Болонського процесу [1].

Примітним є факт, що всі дослідники процесу академічної мобільності стверджують, що цей процес є винятково корисним для держави за умови його адекватного законодавчого закріплення та публічного адміністрування. Крім того, різні методики вивчення цього процесу загалом чи окремих його нюансів, що зустрічались під час підготовки до написання статті, різні державні політики, а відтак, і різний ступінь успішності держав в сфері академічної мобільності робить можливим виробити і запропонувати власні кроки для реалізації державної політики інтернаціоналізації вищої освіти загалом і академічної мобільності зокрема в Україні. Написано чимало, але стрімкість розвитку інститутів і процесів вимагають постійної актуалізації і наукових досліджень, і супроводжуючої юридично-правової бази інтернаціоналізації вищої освіти.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Мета статті – сформулювати основні вимоги доби глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти до унормування та реалізації міжнародної вхідної/ вихідної академічної мобільності, окреслити основні проблеми та ризики академічної мобільності та запропонувати дієві кроки системи державного управління для ефективного керування цими процесами.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Традиційно в науковій літературі започаткування і розвиток всіх складових процесу інтернаціоналізації вищої освіти (ІВО) ототожнюють з початком глобалізації в світі в другій половині ХХ століття. Насправді ж мобільність - це явище, яке бере свій початок з появою першого університету. Європейські університети мали міжнародний характеру, а християнські просвітителі, найпрестижніші вчителі, відвідували їх і читали лекції на теми, що лежали в полі їхніх наукових інтересів. Скрізь навчання велось латинню, існували уніфіковані навчальні програми та стандартизовані системи тестів, що дозволяло студентам почати навчальні подорожі і продовжити освіту в іншому університеті, адже документи про освіту визнавались в усіх країнах християнського світу. Здобувши освіту, ці перші учасники «академічної мобільності» повертались до рідних країн з великою кількістю нових вражень, ідей, думок та політичних принципів, готові займати важливі посади, щоб застосовувати та поширювати отримані знання. Наразі це те, що собі за мету ставить сучасна вища освіта в сфері академічної мобільності: єдина універсальна мова викладання (англійська), тотожні навчальні плани і вимоги до оцінювання знань, визнання дипломів.

В Україні реалізація майже всіх аспектів ІВО наразі в незадовільному стані, а благородні та зрозумілі цілі політики інтернаціоналізації вищого навчального закладу в тій її частині, що стосується міжнародної мобільності, ще й досі в Україні залишаються без належної уваги та організаційно-нормативного закріплення. Очільники українських ВНЗ чи особи, відповідальні за ефективну реалізацію міжнародної діяльності, часто не помічають потенційних переваг експорту/ імпорту освіти (відправлення своїх студентів за кордон, отримання іноземних програм і представництв установ у своїй країні). Це тягне за собою проблему неналежного адміністративно-нормативного супроводу і сприяння вхідній та вихідній мобільності.

Проаналізувавши наукові праці по академічній мобільності [8, 9, 10, 11, 12] та екстраполювавши західні моделі на вітчизняні реалії, констатуємо такі проблемні місця забезпечення вхідної мобільності:

- не закріплено нормативно зарахування студентів-іноземців на будь-який рік навчання згідно з документами, що підтверджують попередню освіту та міжнародні дипломи;

- існують труднощі з проходженням процедури визнання документів про освіту;

- ускладнено процес отримання в’їзної візи в Україну;

- іноземні студенти не мають змогу працювати протягом періоду здобування вищої освіти в Україні;

- часто інформація про профіль, вимоги та умови зарахування акредитованих в Україні установ та міжнародних програм на сайтах профільних міністерств, установ та самих провайдерів освітніх послуг відсутня або неактуальна;

- ускладнена процедура звернення та зворотного зв’язку з державними органами для отримання/ подовження посвідки на тимчасове проживання, прописки, страхування життя і здоров’я і т.п.;

- зарахування на навчання до обраного українського ВНЗ може бути неможливим через відсутність в ньому необхідної інфраструктури (підготовчого відділення, гуртожитку тощо) чи акредитаційних умов (ліцензійний обсяг) тощо;

- участь у програмах студентської академічної мобільності часто неможливе через відсутність спецкурсів англійською мовою;

- відсутність у ВНЗ дискреційного бюджету (щорічного балансу надходжень та видатків, який розробляють керівні органи ВНЗ) для активного впливу на фінансовий процес в сегменті вхідної міжнародної мобільності та підвищення її ефективності;

- надмірна бюрократизація акредитації, фінансування та визнання програмної та інституційної мобільності (питання легалізації та акредитації міжнародних програм та інститутів на ринку освітніх послуг України, визначення їх якості та користі, отримання державного фінансування тощо)

Щодо вихідної мобільності то труднощі виникають з:

- перезарахуванням кредитів за результатами студентської академічної мобільності по поверненню до українського ВНЗ;

- збереженням стипендії за студентами українського ВНЗ на період участі у програмах академічної мобільності;

- узгодженням графіків академічних календарів для короткострокової академічної мобільності;

- розбіжностями у вимогах до забезпечення якості та схем акредитації імпортованих та вітчизняних міжнародних академічних програм і неунормованістю процедури фінансування таких програм, зокрема з державного бюджету країни-реципієнта.

На підставі цих спостережень очевидними видаються проблеми, пов’язані з реалізацією ІВО ВНЗ України. Державним органам, відповідальним за управління, контроль та реформи в галузі вищої освіти з метою підвищення ефективності ІВО варто було б спрямувати зусилля на заохочення та стимулювання вхідної та вихідної мобільності як найдієвішого інструменту та промотору ІВО.

Таким чином, на нашу думку, спрямування реформ на всіх інституційних рівнях повинно охоплювати наступні вектори:

1. Фінансовий (стипендіальний).

Стипендії для учасників вихідної академічної мобільності повинні бути цільовими, в достатній кількості та доступними для всіх верств здобувачів освіти; для вхідної мобільності доречно ввести диференційовані стипендії, виходячи із заслуг та здобутків, щоб стимулювати притік, а не відтік мізків.

2. Інформаційний.

Багатоаспектний напрям, який включає :

- Прозорість у доступі до інформації про акредитовані в державі програми, яка б розміщувалась на спеціальному порталі. За приклад можна взяти створену Європейським Союзом мережу EURAXESS, яка містить інформацію щодо пропозицій для дослідників та викладачів на європейському ринку праці.

- поширення інформації щодо якості та результатів навчання у порівнянні з міжнародними стандартами; на міжнародному рівні.

- повна та достовірна інформація про джерела фінансування, стипендії та умови життя;

- створення єдиної агенції, яка представляла б вітчизняну вищу освіту на міжнародних виставках та була уповноваженим контактним центром з усіх питань, пов’язаних з інтернаціоналізацією вищої освіти держави;

- мережева інформація, пов'язана з мобільністю.

- мережеве членство вищих навчальних закладів, агентств з якості вищої освіти та інших органах у відповідних асоціаціях, групах та форумах.

3. Нормативний

- Розробити та прийняти «Стратегію інтернаціоналізації вищої освіти» з чітко прописаними правилами вхідної/ вихідної академічної мобільності та порядком стимулювання та заохочення її реалізації.

- Розробити та прийняти таку Стратегію в кожному ВНЗ.

- Розробити та затвердити на законодавчому рівні механізм спрощення отримання віз, посвідок на тимчасове проживання та прописки для учасників вхідної академічної мобільності. Окремим пунктом міграційного законодавства повинні бути прописані правила отримання, подовження та тривалості віз для студентів та викладачів за умови перебування після навчання в приймаючій країні.

Для реалізації цих кроків на практиці важливим стає питання акторів державної освітньої політики. Доба глобалізації й ІВО актуалізувала питання появи альтернативних провайдерів освітніх послуг: поруч з традиційними державними органами в освітньому просторі з’являються приватні, бізнесові та міжнародні суб’єкти. Проте ми переконані, що основним регулятором ринку освітніх послуг має виступати держава, адже реалізація будь-яких програм у сфері вищої освіти обов’язково дотична до політики держави в інших сферах. Наприклад, державне управління ІВО (через Міністерство освіти і науки України) передбачає координацію прийнятої національної політики у торгово-економічній сфері (в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України), у сфері зайнятості та працевлаштування (за допомогою Міністерства соціальної політики України), міграційних питаннях (Державна міграційна служба через Міністерство внутрішніх справ) та ін. Тому механізми управління ІВО загалом і академічною мобільністю зокрема повинні розроблятися і контролюватися виключно державою, як і відповідальність за подолання негативних наслідків, якщо такі виникнуть.

Щодо найважливішого завдання нинішньої державної політики ІВО, то це, на нашу думку, повинна стати низка заходів з активізації академічної студентської мобільності. Головна проблема полягає у вартості стипендіальних програм. Виходом із такої ситуації є активне залучення українських закладів освіти до консорціумних проектних заявок, реалізація яких передбачає двосторонню академічну мобільність. Крім того, стимулами для реалізації вхідної/ вихідної академічної мобільності учасників освітнього процесу виступають розширення географії угод між університетами, адекватна цінова політика, світове реноме факультету/ ВНЗ в цій галузі, англомовні спецкурси і т.п. Вхідна мобільність практикується не в усіх університетах, її активізація часто залежить від зовнішніх факторів, на які ВНЗ не здатен впливати: загальна репутація та привабливість приймаючої країни (наприклад, наявність всесвітньо відомих вищих навчальних закладів, клімат, визначні історичні пам'ятки культури, мовна політика тощо), політична ситуація, рівень вищої освіти, підтверджений міжнародними рейтингами ВНЗ тощо. Час від часу спостерігається ротація попиту на вхідну/ вихідну мобільність. Часом інституційні реформи, введення нових програм чи вимог до якості освіти знижує зовнішній попит на програми та установи країни, тобто на їх вихідну мобільність. І навпаки, політичні процеси в рідній країні (революції, прояви ксенофобії тощо) або економічний зиск (субсидування іноземців, вигідні фінансові умови підготовки спеціалістів з боку приймаючої сторони через її зацікавленість у існуючих програмах підготовки спеціалістів в певній галузі знань) можуть стати каталізатором активізації і розвитку вхідної мобільності.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Академічна мобільність є актуальним поліаспектним процесом, реалізація якого залежить і впливає від багатьох чинників і сфер суспільно-політичного життя суспільства. Політика держави в галузі вищої освіти повинна враховувати вимоги доби глобалізації й інтернаціоналізації, запозичувати успішний досвід розвинених країн світу, адаптувати відповідно до національних реалій найкращі тенденції. Факторами успішного державного управління ІВО й академічною мобільністю в Україні буде вважатись, по-перше, зміна кількісних і якісних показників академічної мобільності, особливо вхідної. Щодо якісних показників, то державна політика в сфері ІВО повинна прагнути залучати на навчання до країни якомога більше здобувачів освіти за програмами ступеневої, а не кредитної мобільності. Статистика свідчить, що студенти, які приїхали до країни за програмами кредитної (короткострокової) мобільності (приміром, в рамках проектів за ініціативами Еразмус +), є менш ефективними в навчанні, не сприяють економічному, репутаційному та рейтинговому зростанню ВНЗ [10]. Наприклад, Великобританія віддає перевагу саме ступеневій мобільності [8].

По-друге, державна політика розвитку міжнародної академічної мобільності повинна прагнути збільшення горизонтальної вхідної мобільності за рахунок зменшення вертикальної вхідної мобільності (терміни, запропоновані У. Тайхлером [11]). У першому випадку студенти походять з академічної та економічно менш розвиненої країни або установи до більш успішної країни та установи з метою покращення якості своїх компетенцій. В другому випадку студенти переміщуються між країнами та установами аналогічного академічного рівня з метою для власного розвитку, досвіду навчання в мультикультурному освітньому просторі. Проте слід зберігати відносний баланс сил, адже, як правило, при вертикальній академічній мобільності метою є ступенева мобільність (а то й іміграція до країни-реципієнта), тоді як при горизонтальній – кредитна. Тут вже на порядок денний виходять питання політичного, економічного, юридичного характеру та соціального захисту. Щоб уникнути ризиків і негативних наслідків будь-яких процесів у сфері вищої освіти в Україні рекомендовано розробити і прийняти Стратегію інтернаціоналізації вищої освіти.

У перспективі подальших розвідок передбачається дослідити стан міжнародної академічної мобільності навчальних програм та установ.

Список використаних джерел.

1. Жижко Т. Академічна мобільність − об'єктивна умова розвитку університетської освіти / Т. Жижко // Вісник інституту розвитку дитини. Серія: Філософія. Педагогіка. Психологія: Збірник наукових праць / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. − К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2010. − Вип. 10. − С. 6-10.

2. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII / Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/1556-18.

3. Карапетян А.О. Підвищення академічної мобільності як стратегічне завдання державної політики в сфері освіти / А. О. Карапетян // Аспекти публічного управління. - 2015. - № 1-2. - С. 48-55. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/aplup_2015_1-2_8

4. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //www. mon.gov.ua сс.14-15.

5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок реалізації права на академічну мобільність» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/248409199

6. Свириденко Д.Б. Академічна мобільність: відповідь на виклики глобалізації: монографія / Свириденко Д.Б. − К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2014. − 279 с.

7. Сокурянська Л.Г. Академічна мобільність українських студентів перед викликами сучасного світу: ризики академічної еміграції / Л.Г. Сокурянська, О.О. Дейнеко // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. «Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи». – Харків: ХНУ, 2011. – №941. –С.239-245.

8. Teichler, U. (1997). The British involvement in European higher education programmes: Findings of evaluation studies on Erasmus, Human Capital and Mobility and Tempus. In The Thirtieth Anniversary Seminars (pp. 39-64). London: Society for Research into Higher Education.

9. Teichler, U., Ferencz, I. & Wächter, B. (Eds.) (2011). Mapping mobility in higher education in Europe. Volumes 1 & 2. Bonn: Deutscher Akademischer Austauschdienst.

10. Teichler, U. & Janson, K. (2007). The professional value of temporary study in another European country: Employment and work of former Erasmus students. Journal of Studies in International Education, 11 (3/4), 486-495.

11. Teichler, U. The impact of temporary study abroad / Ulrich Teichler. - - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.eurosla.org/monographs/EM04/Teichler.pdf

12. Wachter, B. Student Mobility in Europe: Recent Trends and Implications of Data Collection/ Bernd Wachter, Irina Ferencz // European Higher Education at the Crossroads, pp. 387-410. - 2012. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.springerlink.com/content/978- 94-007-3937-6#section=1049194&page=3&locus=83

References.

1. Zhyzhko, T. (2010), “Academic mobility - an objective condition for the development of university education”, Visnyk instytutu rozvytku dytyny. Seriia: Filosofiia. Pedahohika. Psykholohiia: Zbirnyk naukovykh prats, vol. 10, pp. 6-10.

2. The Verkhovna Rada of Ukraine (2014), The Law of Ukraine “On Higher Education”, available at: http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/1556-18.

3. Karapetian, A.O. (2015), “Increasing Academic Mobility as a Strategic Purpose of Public Policy in Education”, Aspekty publichnoho upravlinnia, vol. 1-2, pp. 48-55, [Online], available at: http://nbuv.gov.ua/UJRN/aplup_2015_1-2_8

4. Ministry of Education and Science of Ukraine, “National Strategy for the Development of Education in Ukraine for 2012-2021”, [Online], available at: //www. mon.gov.ua.

5. Cabinet of Ministers of Ukraine, Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On Approval of the Regulations on the Implementation of the Right to Academic Mobility", [Online], available at: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/248409199

6. Svyrydenko, D.B.(2014), Akademichna mobilnist: vidpovid na vyklyky hlobalizatsii [Academic Mobility: The Answer to the Challenges of Globalization], Vyd-vo NPU imeni M.P.Drahomanova, Kyiv, Ukraine, p. 279.

7. Sokurianska, L.H. and Deineko, O.O. (2011), “Academic mobility of Ukrainian students before the challenges of the modern world: the risks of academic emigration”, Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V.N. Karazina. «Sotsiolohichni doslidzhennia suchasnoho suspilstva: metodolohiia, teoriia, metody», vol. 941, pp.239-245.

9. Teichler, U., Ferencz, I. & Wächter, B. (Eds.) (2011). Mapping mobility in higher education in Europe. Volumes 1 & 2. Bonn: Deutscher Akademischer Austauschdienst.

11. Teichler, U. The impact of temporary study abroad / Ulrich Teichler, [Online], available at: http://www.eurosla.org/monographs/EM04/Teichler.pdf

12. Wachter, B. Student Mobility in Europe: Recent Trends and Implications of Data Collection/ Bernd Wachter, Irina Ferencz // European Higher Education at the Crossroads, pp. 387-410. – 2012, [Online], available at: http://www.springerlink.com/content/978- 94-007-3937-6#section=1049194&page=3&locus=83

Стаття надійшла до редакції 18.10.2016 р.