УДК 351∕∕354:502

 

А. М. Валюх,

к. е. н., доцент, доцент кафедри державного управління, документознавства та інформаційної діяльності,

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне

 

ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДНОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНИ: ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ

 

A. M. Valyukh,

PhD in Economics, Аssociate Professor of department of Public Administration, Documentation and Informational Activity Department,

National University of Water and Environmental Engineering, Rivne

 

NATURAL CAPITAL РRESERVATION OF UKRAINE: THE STATE ENVIRONMENTAL MONITORING SYSTEM

 

У збереженні природного капіталу важливе місце займає система державного екологічного моніторингу. Розглянуто основні положення здійснення державного екологічного моніторингу, як безперервного спостереження та обліку стану якості об’єктів – рослин, тварин, ландшафтів, факторів – хімічних, біологічних, фізичних. Моніторинг не передбачає управління якістю навколишнього середовища, а правильне, науково обґрунтоване управління можливе тільки при функціонуванні цієї системи. Визначено рівні проведення державного екологічного моніторингу. Вивчено повноваження та структуру органів здійснення державного моніторингу збереженням природного капіталу. Запропоновано шляхи удосконалення наукового проведення системи державного моніторингу збереження природного капіталу України.

 

The state ecological monitoring system plays an important role in preserving natural capital. The substantive provisions of the state environmental monitoring as continuous monitoring and recording of the quality of objects – plants, animals, landscapes – the chemical, biological and physical have been learned. The monitoring does not provide quality control environment and proper, science-based management is only possible in the operation of the system. The levels of state environmental monitoring have been investigated. The structure and powers organs of state monitoring natural capital have been learned. The main ways of improving the scientific conduct of state monitoring of natural capital conservation in Ukraine have been ordered.

 

Ключові слова: природний капітал, моніторинг, інструменти, менеджмент, збереження.

 

Keywords: natural capital, monitoring, tools, management, conservation.

 

 

Постановка проблеми. Задля порівняння фактичного стану екосистем із їх еталонним станом (в межах великих природно-заповідних територій) розроблено систему екологічного моніторингу. Таке порівняння дозволяє оцінювати зміни у стані природного капіталу, виявляти основні тенденції впливу антропогенної діяльності. Моніторинг передбачає виявлення змін, а також оцінки: ефективності використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов’язаних зі змінами родючості ґрунтів (розвиток водної й вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ґрунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь бур’янами, забруднення земель пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами.

Зникнення видів тварин і рослин через діяльність людини є однією із глобальних екологічних проблем. Першим кроком до її вирішення є споглядання (дослідження, стеження, моніторинг) за змінами чисельності та розповсюдженням видів. За його результатами будують природоохоронну діяльність – міжнародні та національні програми, практичні заходи тощо. За даними моніторингу оцінюють ефективність вжитих заходів, і у разі потреби здійснюють їх корегування.

Природний капітал України формує фауна і флора. Зокрема, фауна України включає близько 45 тис. видів хребетних та безхребетних тварин, а також близько 18 тис. вищих рослин, мохів, водоростей, грибів та лишайників. Однак, про більшість видів дані щодо змін їх чисельності та розповсюдження дуже обмежені. В Україні ще і досі немає державної системи моніторингу стану природного капіталу. Окрім цього, не одна держава не в змозі утримувати таку потужну систему, яка б дозволяла вивчати стан всіх видів рослин і тварин одночасно. Тому в розвинених країнах набули великого розвитку програми моніторингу, до яких на добровільних засадах, долучаються місцеві жителі. В деяких таких програмах беруть участь десятки тисяч волонтерів [1; 2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням здійснення моніторингу збереження природного капіталу займалися Б.Данилишин, О.Мягченко, О. Радченко, О. Лазор, Є. Романенко, С.Дорогунцов, Н.Бондар, В.Коваль, С.Попович, Я.Мовчан, С.Генсірук, А. Якимчук та багато інших. Проте питанню удосконалення структури його наукового проведення на загальнодержавному рівні достатньої уваги не приділялося, що зумовило продовження наукових пошуків у цьому напрямі.

Постановка завдання. Дослідити процес здійснення державного моніторингу стану збереження природного капіталу, виявити основні недоліки, запропонувати ефективні наукові напрями його удосконалення.

Виклад основного матеріалу. Моніторинг  (від латинського «контролювати», «наглядати») – це процес неперервного спостереження за об’єктами – повітрям, водами, рослинами, тваринами, землями. Цей термін з’явився в 1972 р. на Стокгольмській конференції ООН з охорони довкілля. При проведенні моніторингу важливо виділити підсистеми спостережень, реакції основних складових біосфери: абіотичної – геофізичний моніторинг та біотичної – біологічний.

Здійснюють такі види моніторингу: глобальний – пов’язаний з міжнародними науково-технічними програмами; національний – охоплює всю територію України; регіональний – на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов; локальний – на територіях нижче регіонального рівня, до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів.

Дуже важливим є моніторинг стану берегових ліній річок, морів, озер, заток, водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд; процесів, пов’язаних з утворенням ярів, зсувів, селевих потоків, карстових та інших явищ, оскільки це важливо для стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об’єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об’єктами.

Задля збереження й відновлення тих об’єктів, що можуть бути втрачені, необхідно знати місця їх знаходження, чисельність, тенденції до скорочення або навпаки – до збільшення.

Для цього і проводять моніторинг – безперервне спостереження та облік стану якості об’єктів – рослин, тварин, ландшафтів, факторів – хімічних, біологічних, фізичних. Моніторинг не передбачає управління якістю навколишнього середовища, а правильне, науково обґрунтоване управління можливе тільки при функціонуванні цієї системи. Функціонують спеціальні станції моніторингового спостереження. Найбільшою з них є Всесвітній центр моніторингу охорони природи, створений у 1981 р. До нього належать Міжнародний союз охорони природи та Всесвітній фонд дикої природи, Міжнародна інформаційна система з оточуючого середовища (створена в 1977 р.). Ці організації надають громадськості об’єктивну інформацію про стан довкілля, сприяють об’єднанню національних мереж екологічного моніторингу в міжнародну систему [1-4].

Важливе значення має глобальна система біосферних заповідників, які проводять так званий базовий моніторинг – відслідковують стан та прогноз природних явищ без антропогенних накладок; діагностичний – виявляє тенденції в біосферних змінах; прогностичний – за допомогою експерименту досліджують тенденції змін в абіотичному середовищі і прогнозують біологічні результати; кліматичний. У кожній групі виділяють кілька його рівнів, які наведено у табл. 1.

 

Таблиця 1

Структура державного екологічного моніторингу [1]

 

Найпростіших моніторинг був започаткований ще у ХVІ ст. у Європі, коли зміни в природі стали вже очевидними й особливо великого розміру вони набули в середині ХХ століття. Вчені повною мірою зрозуміли глобальну небезпеку негативного впливу техногенних чинників на природу, її об’єкти, ресурси. Сучасні науковці підрахували, що кількість рідкісних рослин і тих, що перебувають під загрозою зникнення, або потребують охорони, нараховується біля 12 тис. видів. Тільки на території Європи, 2000 видів віднесені до рідкісних і таких, що зникають. Таким чином, кожний п’ятий вид потребує охорони. За результатами моніторингу складають аналіз стану будь-якої території, який відображає відносини людини, суспільства з природою. На підставі таких даних складають карти екологічного змісту ,які характеризують соціально-екологічні проблеми, як результат відносин людини з природою [1].

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 20, 22) передбачено створення державної системи моніторингу довкілля (далі – ДСМД) та проведення спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення. Виконання цих функцій покладено на Мінприроди та інші центральні органи виконавчої влади, які є суб’єктами державної системи моніторингу довкілля, а також підприємства, установи та організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану довкілля.

Основні принципи функціонування ДСМД визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 № 391 «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» [2].

На даний час, у державній системі моніторингу довкілля функції і задачі спостережень та інформаційного забезпечення виконують 8 суб`єктів системи моніторингу: Мінприроди, МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Мінжитлокомунгосп, Держводагенція України, Держлісагенція України, Держземагенство України (рис. 1).

 

 

Рис. 1. Система моніторингу стану збереження природного капіталу

 

Науковий і практичний інтерес становить дослідження функціонування державної системи моніторингу довкілля. Кожний із суб`єктів ДСМД здійснює моніторинг тих об`єктів довкілля, що визначаються Положенням про державну систему моніторингу довкілля та порядками і положеннями про державний моніторинг окремих складових довкілля.

Мінприроди здійснює організаційно-технічне забезпечення роботи комісії та її профільних секцій. Існуюча система моніторингу довкілля базується на виконанні  розподілених функцій її суб’єктами і складається з підпорядкованих їм підсистем. Кожна підсистема на рівні окремих суб’єктів системи моніторингу має свою структурно-організаційну, науково-методичну та технічну бази.

Основними нормативними актами, що регламентують моніторинг об’єктів довкілля є такі:

- постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.1999 № 343 «Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 № 815 «Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.1993 № 661 «Про затвердження Положення про моніторинг земель»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 26.02.2004 № 51 «Про затвердження Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення».

З метою координації діяльності міністерств та відомств, визначення основних принципів державної політики з питань розвитку системи моніторингу навколишнього середовища, забезпечення її функціонування на основі єдиного нормативно-методологічного забезпечення постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 № 1551 утворено Міжвідомчу комісію з питань моніторингу довкілля.

Функціонування ДСМД здійснюється на трьох рівнях, що розподіляються за територіальним принципом (табл. 1):

- загальнодержавний рівень, що охоплює пріоритетні напрямки та завдання моніторингу в масштабах всієї країни;

- регіональний рівень, що охоплює пріоритетні напрямки та завдання в масштабах територіального регіону;

- локальний рівень, що охоплює пріоритетні напрямки та завдання моніторингу в масштабах окремих територій з підвищеним антропогенним навантаженням.

Розглянемо покомпонентний моніторинг якості довкілля. Наприклад, моніторинг якості повітря, здійснюється Державною гідрометеорологічною службою (МНС) у 53 містах України на 162 стаціонарних, двох маршрутних постах спостережень та двох станціях транскордонного переносу. Ведуться спостереження за хімічним складом атмосферних опадів та за кислотністю опадів. Програма обов’язкового моніторингу якості атмосферного повітря включає сім забруднюючих речовин: пил, двоокис азоту (NO₂), двоокис сірки (SO₂), оксид вуглецю, формальдегід (H₂CO), свинець та бенз(а)пірен. Деякі станції здійснюють спостереження за додатковими забруднюючими речовинами. Проводиться аналіз наявності забруднюючих речовин в опадах та сніговому покриві.

Державна екологічна інспекція України здійснює вибірковий відбір проб на джерелах викидів. Вимірювання проводять за 65 параметрами. Санітарно-епідеміологічна служба (МОЗ) здійснює спостереження за якістю атмосферного повітря у житловій та рекреаційній зонах, зокрема поблизу основних доріг, санітарно-захисних зон та житлових будинків, на території шкіл, дошкільних установ та медичних закладів в містах та в робочий зоні. Крім того, здійснюється аналіз якості повітря у житловій зоні за скаргами мешканців.

Моніторинг стану вод суходолу здійснює Державна гідрометеорологічна служба (МНС) проводить моніторинг гідрохімічного стану вод на 151 водному об’єкті, а також здійснює гідробіологічні спостереження на 45 водних об’єктах. Отримуються дані за 46 параметрами, що дозволяють оцінити хімічний склад вод, біогенні параметри, наявність зважених часток та органічних речовин, основних забруднюючих речовин, важких металів та пестицидів. На 8 водних об’єктах проводяться спостереження за хронічною токсичністю води. Визначаються показники радіоактивного забруднення поверхневих вод. Державна екологічна інспекція відбирає проби води та отримує дані за 60 вимірюваними параметрами.

Державне агентство водних ресурсів України проводить моніторинг річок, водосховищ, каналів, зрошувальних систем і водойм у межах водогосподарських систем комплексного призначення, систем водопостачання, транскордонних водотоків та водойм у зонах впливу атомних електростанцій. Контроль якості води за фізичними та хімічними показниками здійснюється на 72 водосховищах, 164 річках, 14 зрошувальних системах, 1 лимані та 5 каналах комплексного призначення. Крім того, у рамках радіаційного моніторингу вод водогосподарськими організаціями здійснюється контроль вмісту радіонуклідів у поверхневих водах.

Санітарно-епідеміологічна служба (МОЗ) проводить спостереження за джерелами централізованого та децентралізованого постачання питної води, а також місцями відпочинку вздовж річок та водосховищ.

Підприємствами Державної геологічної служби (Мінприроди) здійснюється моніторинг стану підземних вод. У місцях моніторингу проводиться оцінка рівня залягання підземних вод (наявність), їх природного геохімічного складу. Проводяться визначення 22 параметрів, в тому числі концентрації важких металів та пестицидів. Санітарно-епідеміологічна служба (МОЗ) здійснює хімічний аналіз підземних вод, які призначаються для питного споживання.

Моніторинг прибережних вод проводить Державна гідрометеорологічна служба (МНС), яка управляє мережею моніторингу стану прибережних вод, складається з станцій моніторингу у місцях скиду стічних вод та науково-дослідних станцій, що розташовані на прибережних територіях Чорного та Азовського морів. На існуючих станціях проводяться вимірювання від 16 до 26 гідрохімічних параметрів вод та донних відкладів.

Державні інспекції охорони Чорного та Азовського морів мають власні системи спостережень. До їх повноважень відносять щомісячні відбори проб та аналіз впливу джерел забруднення, які розташовані на узбережжі; моніторинг скидів з кораблів; забруднення від діяльності з пошуку та видобування нафти, газу і будівельних матеріалів на морському шельфі;  нагляд за використанням живих ресурсів моря.

Державна санітарно-епідеміологічна служба (МОЗ) здійснює моніторинг якості морської води в зонах рекреаційного та оздоровчого водокористування.

Моніторинг стану грунтів забезпечує Державна гідрометеорологічна служба (МНС). Вона здійснює моніторинг забруднення ґрунтів сільськогосподарських земель пестицидами та важкими металами у населених пунктах. Проби відбираються раз у п`ять років, проби на важкі метали у містах Костянтинівка та Маріуполь відбираються щороку. Державна екологічна інспекція здійснює відбір проб на промислових майданчиках в межах країни. Загальна кількість параметрів, що вимірюють 27.

Установи МОЗ здійснюють моніторинг стану ґрунтів на територіях їх можливого негативного впливу на здоров`я населення. Найбільше охоплені території вирощення сільськогосподарської продукції, території в місцях застосування пестицидів, ґрунти в зоні житлових масивів, дитячих майданчиків та закладів. Досліджуються проби ґрунту в місцях зберігання токсичних відходів на території підприємств та поза територією підприємств у місцях їх складування або захоронення.

Мінагрополітики здійснює спостереження за ґрунтами сільськогосподарського використання, а також радіологічні, агрохімічні та токсикологічні визначення, контролює залишкову кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів.

Моніторинг показників стану біологічного різноманіття через обмеженість бюджетного фінансування здійснюється лише за видами, які представляють промисловий інтерес (дерева, риба, дичина). Підприємства Держкомлісагенства України проводять моніторинг лісової рослинності у 24 областях країни. Здійснюється оцінка біомаси, пошкодження її біотичними та абіотичними чинниками; мисливської фауни, природний капітал; радіологічні визначення. Деякі дослідження здійснюються через надання міжнародної допомоги, або в рамках міжнародних програм.

Моніторинг радіаційного випромінювання проводить Державна гідрометеорологічна служба (МНС) шляхом щоденних замірів доз гамма-радіаційної експозиції (ГРЕ), осідання радіоактивних частинок з атмосфери та вмісту радіоактивного аерозолю в повітрі. Здійснюються заміри радіоактивного забруднення поверхневих вод на 8 водних об’єктах. Поблизу атомних електростанцій Державна гідрометеорологічна служба здійснює заміри радіоактивного забруднення поверхневих вод цезієм-137 у та забруднення ґрунтів. Лабораторії моніторингу Мінагрополітики проводять контроль у місцях концентрації радіоактивних речовин у ґрунтах та харчових продуктах. МНС здійснює моніторинг доз ГРЕ на 10 автоматизованих пунктах поблизу атомних електростанцій. У межах 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС (зони відчуження), МНС здійснює спостереження за концентрацією радіонуклідів; радіонуклідами в атмосферних опадах, а також концентрацією «гарячих» частинок у повітрі. Міжнародна радіоекологічна лабораторія Чорнобильського центру атомної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології у Славутичі, здійснює моніторинг впливу радіації на біоту у зоні відчуження.

Крім того, суб’єктами ДСМД створені, або розробляються відомчі бази даних моніторингової інформації. Існуюча система інформаційної взаємодії відомчих підсистем моніторингу довкілля передбачає обмін інформацією на загальнодержавному та регіональному рівнях. Організаційна інтеграція суб`єктів моніторингу довкілля на всіх рівнях здійснюється Мінприроди та його територіальними органами. Для упорядкування процесу обміну інформацією за показниками і термінами надання екологічної інформації між Мінприроди та суб’єктами ДСМД  укладено двохсторонні угоди про співробітництво у сфері моніторингу навколишнього природного середовища, до яких розроблені відповідні регламенти обміну екологічною інформацією.

Оперативна моніторингова інформація передається територіальними органами суб’єктів ДСМД до регіональних центрів моніторингу довкілля, або державних управлінь охорони навколишнього природного середовища в регіонах.

Узагальнена аналітична інформація надається міністерствами та відомствами-суб’єктами ДСМД Мінприроди. Отримані дані передаються до Інформаційно-аналітичного центру Мінприроди та накопичується у банках екологічних даних. На основі отриманої щомісячної та щоквартальної інформації Мінприроди видається інформаційно-аналітичний огляд «Стан довкілля України», який розповсюджується серед зщацікавлених користувачів.

Функціонування Інформаційно-аналітичного центру Мінприроди забезпечує інформаційний обмін з регіональними центрами моніторингу довкілля, суб’єктами державної системи моніторингу довкілля, створення уніфікованого банку екологічних даних, проведення комплексного аналізу стану довкілля, тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1376 затверджено Державну цільову екологічну програму проведення моніторингу навколишнього природного середовища. Програма спрямована на поєднання зусиль усіх суб`єктів системи моніторингу щодо виключення дублювання та включення додаткових функцій з моніторингу, створення єдиної мережі спостережень після оптимізації її елементів та програм спостережень, вдосконалення технічного, методичного, метрологічного та наукового забезпечення функціонування єдиної мережі спостережень. З метою забезпечення інтеграції інформаційних ресурсів суб`єктів системи моніторингу довкілля передбачено створення та забезпечення функціонування єдиної автоматизованої підсистеми збору, оброблення, аналізу і збереження даних та інформації, отриманих в результаті здійснення моніторингу.

В межах Державної цільової екологічної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища, у тому числі, передбачено розширення мережі автоматизованих постів спостережень за забрудненням атмосферного повітря в екологічно небезпечних містах.

Україна, одна з держав, що має великий рекреаційний потенціал із значним природний капіталм. Тому вона може стати джерелом відновлення природний капітал у країнах Європи, де стан з його збереженням набагато гірший. Усвідомлюючи непересічне значення природний капітал для підтримання функціональної стійкості екосистем і оптимізації умов існування етносу України, а також для реалізації концепції сталого розвитку нашої держави на далеку перспективу, більше уваги слід приділити розкриттю механізмів формування природний капітал, з’ясуванню його функціональної та еволюційної ролі в підтриманні екологічної рівноваги біосфери, визначенню критичних параметрів різноманіття на різних щаблях організації живого.

Потребують більш ретельного обгрунтування методичні підходи щодо розрахунку ризиків існування популяцій окремих видів рослин і тварин, а також біотичних угруповань при різних рівнях антропогенного навантаження на екосистеми, з’ясування механізмів, що забезпечують стійкість біосистем у просторі й часі. На разі відомо, що під будь-якими механізмами у широкому сенсі цього слова, перш за все, розуміють причинно-наслідковий (каузальний) зв’язок. Тобто, щоб встановити механізми, які призводять до появи нової якості, треба перш за все визначити причину тієї чи іншої дії, того чи іншого явища. При цьому необхідно пам’ятати, що наслідкам усякого впливу передує ціла низка змін, що, зумовлює ті чи інші порушення на рівні структурно-функціональної організації популяцій чи біотичних угруповань. Встановити та описати певні механізми, які забезпечують функціонування живих систем у природних умовах, дуже важко, але відслідкувати наслідки їхньої дії через зміну структурно-функціональної організації біосистем різних рівнів інтеграції в достатній мірі можливо.

У зв’язку з тим, що стійкість екосистем є функцією від природного капіталу, а він може істотно постраждати на переломах перебудови в Україні (приватизація землі тощо), вагомого значення набуває встановлення критичних значень величини природного капіталу для конкретних екосистем. Все це викликає необхідність значно глибшої проробки питань стійкості біосистем різних рівнів інтеграції та екосистем в цілому під впливом природних і антропогенних чинників, встановлення можливих ризиків досягнення біосистемами критичних рівнів різноманіття в сучасних умовах, що має велике значення в контексті сталого соціально-економічного розвитку України.

Вивчення біологічного різноманіття – це не тільки і не стільки інвентаризація видів, що його складають, скільки нове, в певній мірі світоглядне бачення цієї глобальної для людства проблеми. Її вирішення пов’язане з переглядом та узгодженням економічних, екологічних і правничих аспектів на національному і міжнародному рівнях відповідно до концепції сталого розвитку; докорінними змінами у сферах виробництва та споживання; переходом на новітні екологічно безпечні технології; створенням національних програм зі збереження природного капіталу як обов’язкового елементу державної політики; зміною пріоритетів у галузі класичних біологічних наук, які мають дати відповідь на питання, що таке природний капітал, виявити закономірності його структури, походження, еволюції, функцій; розробкою заходів щодо збереження з обґрунтуванням пріоритетів і критеріїв його невиснажливого багатоцільового використання, добору індикаторів для моніторингу тощо.

Для вирішення цих фундаментальних аспектів зазначеної проблеми необхідне глибоке й детальне вивчення феномена різноманіття, залучення широкого кола фахівців з природничих наук (екологів, ботаніків, зоологів, генетиків, географів, геологів, управлінців та ін.) для досліджень механізмів, що забезпечують підтримання різноманіття на різних рівнях організації живого. Але щоб знайти відповіді на деякі з цих питань, вже зараз необхідно намітити певні пріоритети, подальша розробка яких може призвести до розкриття фундаментальних механізмів формування, збереження й відтворення природного капіталу. Зокрема, ще й досі не вирішено проблему нерівномірності еволюції, існують різні точки зору щодо причин і механізмів так званої «когерентної» та «некогерентної» еволюції, потребує більш глибокого вивчення та з’ясування нетотожність темпів еволюційного процесу на молекулярному, хромосомному і морфологічному рівнях і багато інших питань.

Висновки. Таким чином, державна система екологічного моніторингу України має складну та розгалужену структуру органів державної влади, комітетів та різноманітних природоохоронних організацій.

Основним недоліком здійснення державного моніторингу збереження природного капіталу на сьогодні залишається обмеженість контролю лише за видами, які представляють промисловий інтерес (деревина, риба, дичина). Це зумовлено недостатністю держбюджетного фінансування та дією залишкового принципу.

Підприємства Держкомлісагенства України проводять моніторинг лісової рослинності у 24 областях країни. Здійснюється оцінка біомаси, пошкодження її біотичними та абіотичними чинниками; мисливської фауни, природного капіталу; проводять радіологічні визначення. Деякі дослідження здійснюють завдяки наданню міжнародної допомоги, або в рамках міжнародних програм.

Необхідно долучатися до досвіду розвинених країн, де набули великого розвитку програми моніторингу, до яких на добровільних засадах, приєднуються місцеві жителі. В деяких таких програмах беруть участь десятки тисяч волонтерів. Ефективною державна система моніторингу збереження природного капіталу може бути лише за умови наукової його організації, залученні сучасних технологій дослідження, інноваційних розробок, вдосконаленню роботи дослідних станцій та технічного переоснащення. Всі ці затрати виправдані, оскільки природний капітал є незаперечною умовою існування людства.

 

Література.

1. Мягченко О.П. Основи екології. Підручник / О. Мягченко. – К. : Центр учбової літератури, 2010 р. – 312 с.

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 № 391 «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» // http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/391-98-%D0%BF.

3. Захарова В. О. Парадигмальне оновлення природоохоронної діяльності в контексті євроінтеграції України як чинник змістовного формування системи екоправового виховання. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/ n/paradigmalnoe-obnovlenie-prirodoohrannoy-deyatelnosti-v-kontekste-evrointegratsii-ukrainy-kak-faktor-soderzhatelnogo-formirovaniya.

4. Належне екологічне врядування в країнах Східного Партнерства: роботи непочатий край. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://eu.prostir.ua/files/1331819362039/ Environmentalgovernance_PB_15.03_ukr.pdf.

 

References.

1. Miahchenko O.P. (2010), Osnovy ekolohii. Pidrushnyk [Foundations of Ecology], Tsentr uchbovoi literatury, Kyiv, Ukraine.

2. Postanova KMU (1998) “On Approval of the State Environmental Monitoring System”, available at: httр://zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/391-98-%D0%BF. (Accessed 19 February 2014).

3. Zakharova, V.O. (2011), “Paradigmal renewal of environmental activity in the context of European integration of Ukraine as a factor in the content formation of the system of ecological education”, available at: https://cyberleninka.ru/article/n/paradigmalnoe-obnovlenie-prirodoohrannoy-deyatelnosti-v-kontekste-evrointegratsii-ukrainy-kak-faktor-soderzhatelnogo-formirovaniya  (Accessed 08 February 2017).

4. Humeniuk, V. and Mischuk, Z. (2012), “Good environmental governance in the Eastern Partnership countries: the work is endless”, available at: https://eu.prostir. ua/files/1331819362039/Environmentalgovernance_PB_15.03_ukr.pdf  (Accessed 08 February 2017).

 

Стаття надійшла до редакції 20.02.2017 р.