Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК: 351.72

 

В. В. Шпачук,

доктор наук з державного управління, доцент

 

НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

 

V. V. Shpachuk,

Doctor of Sciences in Public Administration, Associate Professor

 

DIRECTIONS OF IMPROVEMENT OF MECHANISMS OF GOVERNMENT ECONOMIC MANAGEMENT

 

У статті розглянуто основні напрями удосконалення механізмів державного управління економікою зважаючи на вимоги та виклики сьогодення. Виявлено необхідність запровадження державного стратегічного управління для забезпечення безперервної організації процесу управління економікою, досягнення визначених цілей та вирішення завдань держави. Встановлено, що стратегічне управління повинно мати  антикризовий характер, , зважаючи на зростання різноманітних кризових явищ в світі. Зазначено, що антикризова стратегія повинна враховувати зміни, які відбуваються в економічній теорії та теорії державного управління, практиці державного управління, світові тренди в економічній динаміці та вітчизняні особливості.

 

The article deals with the main directions of improvement of the mechanisms of state economic management taking into account the requirements and challenges of the present. The necessity of introduction of the state strategic management for ensuring the continuous organization of the economic management process, achievement of the determined goals and solving the tasks of the state was revealed. It has been established that strategic management should have an anti-crisis character, taking into account the growth of various crisis phenomena in the world. It is noted that the anti-crisis strategy should take into account the changes that take place in the economic theory and theory of public administration, the practice of public administration, world trends in economic dynamics and national characteristics.

 

Ключові слова:  державне управління, механізми, функції, стратегія, антикризове управління.

 

Key words: public administration, mechanisms, functions, strategy, anti-crisis management.

 

 

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Для отримання найбільшої ефективності економіки держави у неї є потреба у постійному удосконаленні самих механізмів державного управління економікою, враховуючи і рівень розвитку, на якому перебуває суспільство, і трансформаційні процеси, які відбуваються в суспільстві та світі, і зміни самого зовнішнього середовища, і динаміку суспільних потреб та інтересів, і політико-ідеологічну орієнтацію суб’єктів самої влади. Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні вимагають як розробки загальнодержавної економічної політики трансформаційного перехідного періоду, так і визначення довгострокової стратегії економічного зростання,  розробки та вжиття відповідних економічних заходів та механізмів державного управління, засад, на яких вона повинна здійснюватись.

 

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ

Широке коло питань щодо теорії та практики державного управління, механізмів державного управління економікою висвітлено в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених: Л. Антонова, Г. Атаманчук, В. Бакуменко, М. Білинська, О. Васильєва, М. Гаман, П. Гаман, Г. Груба, С. Дорогунцов, Ю. Кальниш, Д. Карамишев, М. Клименюк, В. Князєв, А. Коваленко, Ю. Ковбасюк, В. Козаков, С. Кравченко, М. Латинін, О. Лощихін, В. Луговий, Ю. Мальчин, Н. Нижник, Л. Івашова, В. Плакіда, О. Поважний, І. Розпутенко, В. Рижих, О. Суходоля, В. Тертичка, В. Тронь, В Удовиченко, А. Федорищев, В. Шамрай, Н. Шевченко та інших. Але світ постійно змінюється, що вимагає продовження роботи в напрямку пошуку нових, більш досконалих та ефективних механізмів державного управління економікою.

 

ФОРМУЛЮВАННЯ ЦІЛЕЙ СТАТТІ (ПОСТАНОВКА ЗАВДАННЯ)

Метою статті є визначення основних напрямів удосконалення механізмів державного управління економікою.

 

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Держава є структурою, що історично склалася для забезпечення потреб політичної еліти, соціальних груп і громадян, які виражаються у функціях, виконання яких покладено на державу. Як основний і найважливіший інструмент політичної системи суспільства держава здійснює управління суспільством, політичними процесами в суспільстві та регулювання соціальних відносин суспільства, зважаючи на його неоднорідний характер, забезпечує цілісність та безпеку суспільства, охорону його порядку, економічної та соціальної структури.

Зважаючи на наявні  функції держави та необхідність забезпечення їх виконання виділяють основні та забезпечуючи функції. Реалізація основних функцій (політичні, економічні, соціальні та гуманітарні) забезпечує досягнення поставлених задач розвитку держави, причому кожна з функцій являє собою певний напрям або вид суспільної діяльності, який, як правило, характеризується своєю методологією і технологіями, не є похідним від інших напрямів або видів діяльності.

Для забезпечення ж реалізації та виконання основних функцій держави необхідні відповідні механізми, основними складовими яких і виступають саме забезпечуючи функції. Забезпечуючи функції, виходячи з їх назви та основних функцій держави, спрямовані на наукове та методологічне забезпечення, забезпечення ресурсами і правове забезпечення. При цьому, ресурсне забезпечення не є виключно фінансовим та матеріально-технічним, воно передбачає також кадрове забезпечення, інформаційно-технологічне забезпечення, тощо.

До того ж функції можуть змінюватись за змістом і формою і набувати інших характеристик та виду залежно від рівня розвитку, на якому перебуває суспільство, трансформаційних процесів, які відбуваються в суспільстві та світі, самого зовнішнього середовища, динаміки суспільних потреб та інтересів, політико-ідеологічної орієнтації суб’єктів влади. Останніми роками відчувається і суттєвий вплив на всі процеси всеохоплюючої глобалізації. При цьому, важливими кооперацiйними детермiнантами на сучасному етапі розвитку держав є наступнi:

- свiтова економiчна система дедалi стає глобальною цiлiснiстю, в якiй посилюється взаємозалежнiсть нацiональних економiк на основi поглиблення транснацiоналiзацiї виробництва, обiгу й всього господарського життя;

- зростає iнтенсивнiсть регiональних iнтеграцiйних процесiв, що веде, з одного боку, до виникнення великих економiчних просторiв та появи ефекту зростання темпiв виробництва за рахунок концентрацiї його масштабiв, а з iншого, - до сегментацiї свiтового ринку, до секторизацiї єдиного свiтового господарства внаслiдок створення вiдносно замкнених торгово-економiчних блокiв та iнтеграцiйних угрупувань;

- глобальна економiка як мiжнародна господарська система характеризується циклiчнiстю розвитку, яка впливає на стан та динамiку економiчного поступу окремих країн як елементiв та ланок цiєї системи, можливостi щодо обслуговування зовнiшнiх зобов'язань [1, c. 111].

Особливої актуальності в умовах суспільної трансформації, що переживає економіка України, набуває обгрунтування концептуальних підходів та теоретичних засад розробки структурної політики. Необхідність обгрунтування моделі ефективної структурної трансформації економіки України та впровадження дієвої структурної політики тісно пов’язане не тільки з розробкою загальнодержавної економічної політики трансформаційного перехідного періоду, розробки та вжиття відповідних економічних заходів державного управління, а й визначенням довгострокової стратегії економічного зростання.

Специфічною особливістю формування принципів структурної політики в Україні повинна стати її спрямованість на створення всіх відповідних умов для ринкових перетворень, що означає активне сприяння на державному рівні здійсненню комплексу інституційних реформ спрямованих на формування конкурентного середовища, в основі якого – приватний сектор, демонополізацію економіки, становлення розвинутої ринкової інфраструктури.

Окреслена трансформація у державі та державному управлінні є тривалим процесом і для її успіху доречним є використання і створення адекватних механізмів державного управління, одним з яких є стратегiчне управлiння (менеджмент). За А.Томпсоном та А.Стрiклендом стратегiчне управлiння – це процес, за допомогою якого менеджери здiйснюють довгострокове керiвництво органiзацiєю, визначають специфiчнi цiлi дiяльностi, розробляють стратегiї для досягнення цiлей, враховуючи всi найсуттєвiшi зовнiшнi та внутрiшнi умови, а також забезпечують виконання розроблених планiв, постiйно розвиваючись i змiнюючись [2, с. 24]. А.Зуб та М.Локтіонов визначають стратегічне управління (менеджмент) як управлінську діяльність, що пов’язана з визначенням довгострокових цілей та завдань організації з підтриманням низки взаємовідносин між організацією та оточуючим середовищем, які дозволяють їй досягти своїх цілей, відповідають її внутрішнім можливостям і дозволяють їй залишатися сприйнятливою до зовнішніх вимог [3, c. 727].

Концепція стратегiчного управлiння лежить в основi стратегiчного мислення i знаходить вираз у певних характерних рисах її застосування. Серед найбільш поширених рис стратегічного управління виділимо наступні:

- базується на певному поєднаннi системного, ситуацiйного та цiльового пiдходів до функцiонування суб'єкта;

- орiєнтує на вивчення умов, в яких функцiонує суб'єкт управлiння, що дозволить створювати адекватнi цим умовам системи стратегiчного управлiння;

- концентрує увагу на необхiдностi збору та застосуваннi баз стратегiчної iнформацiї, аналiз, iнтерпретацiя та застосування якої для прийняття стратегiчних рiшень дає змогу визначити змiст і послiдовнiсть дiй щодо змiн самого суб'єкта завдяки зменшенню впливу невизначеностi ситуацiї;

- дозволяє прогнозувати наслiдки рiшень, що приймаються, впливаючи на ситуацiю шляхом вiдповiдного розподiлу ресурсiв, встановлення ефективних зв'язкiв та формування стратегiчної поведiнки;

- передбачає застосування певних iнструментiв та методiв розвитку суб'єкту управлiння.

Водночас, світова фінансова криза спричинила появу кількох конкретних викликів [4, c. 4], які потребують від світової спільноти пошуку адекватних відповідей як на національному, так і на глобальному рівнях, а також перегляду і засад стратегічного управління. По-перше, криза вимагає чіткого усвідомлення фундаментальних причин та механізмів розвитку кризових процесів. Без глибокого аналізу природи та особливостей сучасної кризи неможливо здійснити суттєві інституційні та структурні перетворення, які зроблять як національні економіки, так і світове господарство в цілому більш стійкими до майбутніх економічних шоків. Зрозуміло, що такий аналіз важко зробити за умов, коли необхідно терміново  реагувати на ті чи інші  прояви кризи, але він має здійснюватись сьогодні та в майбутньому. 

По-друге, суто в політичному плані криза вимагає від національних урядів та міжнародних організацій продуманих та активних дій, спрямованих на мінімізацію негативних наслідків кризи та відновлення нормальної економічної активності як джерела подальшого розвитку національних економік. При цьому дуже важливо поєднати короткострокові заходи надзвичайного характеру зі структурними та інституційними змінами, які потрібні для забезпечення сталого розвитку економіки в середньо- та довгостроковому вимірі.

По-третє, суто в економічному плані криза вимагає чіткого усвідомлення, наскільки глибоко інтегрованою сьогодні є світова економіка, що об’єктивно зумовлює появу якісно нового рівня міжнародної координації економічної політики в цілому та розвитку глобальної взаємодії в сфері регулювання міжнародних фінансових потоків та діяльності банківських та небанківських фінансових установ зокрема. Таке усвідомлення є дуже важливим особливо для політиків, оскільки за часів кризи традиційно зростають протекціоністські настрої та бажання «закритись» від негативного впливу зовнішнього економічного середовища.

По-четверте, суто в світоглядному плані світова криза вимагає радикально переглянути велику кількість традиційних поглядів на роль держави в економіці, можливості ринку щодо саморегулювання, зв’язку між окремими секторами економіки (реальним та фінансовим зокрема), усталені підходи до оцінювання стійкості фінансової та банківської системи до внутрішніх та зовнішніх шоків, тощо.

Як наслідок, зважаючи на зростання різноманітних кризових явищ в світі виникає реальна потреба у реформуванні і засад стратегічного управління, які використовуються у державному управлінні, в напрямку створення системи, яка б була спроможна ефективно забезпечувати стабільність країн, різноманітних соціально-економічних систем, гнучко і своєчасно реагувати на зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі. І тут доречним виступає концепція стратегічного антикризового управління, в якій антикризове управління розглядається як складова частина стратегічного управління.

Таким чином, зазначену концепцію можна вважати логічним продовженням та поєднанням декількох теорій, напрямків дослідження: по-перше, управління повинно здійснюватись на стратегічних засадах, по-друге, антикризове управління це проблема не є виключно мікроекономічного масштабу, по-третє, соціально-економічні системи, організації тощо розвиваються за принципом циклічності.

Триваюча останнім часом глобалізація та наявна взаємозалежність економічних процесів окремих регіонів, держав, суб’єктів різних секторів економіки на фоні макроекономічної нестійкості та незбалансованості економік окремих регіонів і держав значно підвищують рівень ризику виникнення кризи незалежно від фази циклу, на якій перебуває певна соціально-економічна система. А покладання виключно на внутрішні ресурси та можливості, без залучення та підтримки зовнішніх джерел, органів державного управління може призвести до більш значних негативних наслідків та підвищує ймовірність збільшення тривалості кризи, що робить використання засад зазначеної концепції доволі обмеженими і не завжди ефективними.

Крім того, важливим є не лише визначення засад переходу до стратегічного антикризового управління та його здійснення, а їх відображення у відповідних документах, конкретизація необхідних завдань та цілей, нормативно-правове регулювання. Зазначені документи повинні утворювати систему, покликану втілити в процеси державного управління засади стратегічного антикризового управління, які мають превентивний, упереджувальний характер, не обмежуються в часі. Водночас, не слід забувати і про наявну проблему розриву між стратегію і можливостями, що також має бути враховано при запровадженні даного механізму.

 

ВИСНОВКИ

Постійні зміни навколишнього середовища, глобалізація, кризові явища, внутрішні зміни в країнах вимагають постійного оновлення механізмів  державного управління економікою для досягнення її найбільшої ефективності. Таким механізмом має стати стратегічне антикризове управління економікою, в якому антикризове управління розглядається як складова частина стратегічного управління.

 

Література.

1. Новицький В.Є., Плотнiков О.В. Динамiка зовнiшнiх боргових зобов'язань України. – К.: Полiтична думка, 2000. – 332 с.

2. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент: концепции и ситуации: Учебник для вузов: Пер. с англ. / А.А. Томпсон, А.Дж. Стрикленд. – М.: ИНФРА-М, 2000. –  412 с.

3. Зуб А.Т., Локтионов М.В. Стратегический менеджмент. Системный подход. – М.: Генезис, 2011. – 816 с.

4. Юргенс Ю. Экономический кризис в России: экспертный вигляд / Ю. Юргенс // Вопросы экономики. – 2009. – № 4. – С. 4–30.

 

References.

1. Novitskiy V.Y. and Plotnikov O.V. (2000), Dinamika zovnishnih borgovih zobovyazan Ukraini [Dynamics of Ukraine's external debt obligations], Politichna dumka, Kyiv, Ukraine.

2. Tompson A.A. and Striklend A.J. (2000), Strategichniy manadgment: kontseptsii I situatsii [Strategic Management: Concepts and Situations], INFRA-M, Moskva, Rossiya.

3. Zub A.T. and Loktionov M.V. (2011), Strategichniy manadgment. Sistemniy podhod [Strategic Management. System approach], Genezis, Moskva, Rossiya.

4. Yurgens J. (2009), Ekonomicheskiy krizis v Rossii: ekspertniy vzglyad [The economic crisis in Russia: an expert view], Voprosi ekonomiki, Moskva, Rossiya.

 

 Стаття надійшла до редакції 20.10.2016 р.

 

ТОВ "ДКС Центр"