Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 351:327.8:321

 

М. Г. Орел,

кандидат наук з державного управління, докторант кафедри глобалістики, євроінтеграції та управління національною безпекою

Національної академії державного управління при Президентові України, Київ

 

ПРИНЦИПИ, ПІДХОДИ ТА ЧИННИКИ РОЗРОБКИ ЕФЕКТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

 

M. G. Orel,

PhD (Public administration), doctoral candidate of the Department of globalistics, European integration and the national security,

National Academy of Public Administration, Under the President of Ukraine, Kyiv

 

PRINCIPLES, APPROACHES AND FACTORS OF DEVELOPING AN EFFECTIVE STRATEGY FOR THE ENSURING OF POLITICAL SECURITY OF UKRAINE

 

В статті обґрунтована доцільність розробки Стратегії забезпечення політичної безпеки України, яка розглядається автором як своєрідний інструмент суб’єктів державного управління у сфері політичної безпеки, за допомогою якого прийняті політичні рішення, відображені у керівних документах стратегічного рівня трансформують у відповідні програми, плани, бюджети тощо. Запропонована низка принципів, якими необхідно керуватися при розробці вказаної стратегії, у контексті організації процесу стратегічного мислення, орієнтованого на пошук оптимального варіанта плану дій у трикутнику “Цілі”, “Засоби”, “Способи”, визначені можливі підходи при її розробці. Визначені чинники, врахування яких забезпечує адекватність Стратегії забезпечення політичної безпеки реаліям державотворення.

 

The article substantiates the expediency of developing a Strategy for ensuring political security of Ukraine, which is considered by the author as a peculiar instrument of public administration in the field of political security, by means of which the adopted political decisions, reflected in the leading documents of strategic level, are transformed into corresponding programs, plans, budgets, etc. A number of principles that need to be guided by the development of a given strategy are proposed in the context of organizing a process of strategic thinking focused on finding an optimal variant of the action plan in the triangle Goals, Tools, Methods, and identifies possible approaches for its development. The identified factors, which are taken into account, ensure the adequacy of the Strategy of ensuring political security to the realities of the state.

 

Ключові слова: політична безпека; загрози політичній безпеці; Стратегія національної безпеки; Стратегія забезпечення політичної безпеки; суб’єкти державного управління у сфері політичної безпеки.

 

Key words: political security; threats to political security; Strategy of national security; Strategy of ensuring political safety; subjects of public administration in the sphere of political safety.

 

 

Постановка проблеми. Для сучасного етапу цивілізаційного розвитку характерним є активне перезавантаження взаємин між провідними країнами, пошук і втілення в життя стратегічних рішень, адекватних загрозам їх політичній безпеці у контексті економічної, політичної і соціокультурної взаємозалежності між ними, зростання ролі різних обмежень (військово-політичних, ресурсних та ін.), суперечливості сучасних суспільно-політичних і соціально-економічних процесів, які проявляють себе на глобальному і національному рівнях, неможливості однозначно передбачити їх наслідки для національної безпеки, появи сучасних феноменів, таких як “гібридний мир” і “гібридна війна”, які, в свою чергу, потребують наукового осмислення та відповідних державно-управлінських рішень. Тому ми повністю погоджуємось з В.Горбуліним, що в Україні на жаль, навіть три роки війни, тисячі жертв так і не змогли вбити в нас магічного мислення. Надії на чарівний порятунок – чи то американською зброєю, чи то швидким розпадом Росії, чи то вступом України до НАТО – виявляються сильнішими від будь-яких зіткнень з реальністю. Реальністю, яка складається з простих, але неприємних речей, таких як: наявність національних інтересів інших країн, раціональність в їх відстоюванні, що найчастіше межує з цинізмом, і складність адекватної самооцінки” [22]. Викладене свідчить не тільки про необхідність заново оцінити рівень загроз життєво важливим інтересам України у політичній сфері життєдіяльності суспільства і держави та стратегічні пріоритети держави, а й про актуальність визначення підходів щодо розробки Стратегії забезпечення політичної безпеки України, яка до цього час не була предметом наукового дискурсу та не затверджувалася за залежності роки жодного разу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція, Закони України, міжнародні договори, згода на обов’язковість виконання яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти. Науковці єдині в тому, що існує кореляція і мультиплікативний ефект між змінами в політичній, економічній, соціальній і гуманітарній сферах як на національному, так і глобальному рівні, що вказані зміни здійснюють визначальний вплив на національну безпеку, а відтак важливим є наявність у держави відповідних стратегій, тобто загального розуміння, яким чином досягти визначених стратегічних цілей. [3;6-10]. Тому Законом України “Про основи національної безпеки України” передбачено, що обов’язково розробляються та затверджуються Президентом України Стратегія національної безпеки і Воєнна доктирина України, а також “доктрини, концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України”[20]. Законодавством багатьох країн також передбачається обов’язкова розробка Стратегії національної безпеки та інших стратегій [12; 13]. За роки незалежності в Україні було розроблено і затверджено кілька Стратегій національної безпеки (перша у 2007 році)[21]. Стратегія забезпечення політичної безпеки не розроблялася і не затверджувалася жодного разу. Разом з тим виконаний нами аналіз свідчить, що у роботах вітчизняних і зарубіжних вчених розглядаються різні підходи та методологічні аспекти щодо розробки концепцій і стратегій національної безпеки [3;4;6-11;13;14;18], але Стратегія забезпечення політичної безпеки не була предметом наукового дискурсу, незважаючи, як нами було встановлено, на важливість розгляду політичної безпеки, як наукової категорії і мети суб’єктів державного управління у сфері політичної безпеки, а також врахування при розробці стратегічних рішень у цій сфері ідентифікації типів дестабілізації політичної системи, класифікації небезпек політичній безпеці, сукупності зовнішніх і внутрішніх факторів, які можуть бути причинами вказаних небезпек[19;23;24]. Це свідчить про актуальність визначення підходів щодо розробки Стратегії забезпечення політичної безпеки України, як керівного документу, який би визначав цільові настанови, принципи, пріоритетні цілі суб’єктів державного управління у сфері політичної безпеки з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації загроз національним політичним інтересам України.

Метою статті є обґрунтування необхідності розробки та визначення підходів щодо розробки Cтратегії забезпечення політичної безпеки України.

Виклад основного матеріалу. Інтенсифікація процесів глобалізації, економічні та історичні особливості розвитку, фактично призвели до того, що практично всі держави сьогодні тією чи іншою мірою перебувають в умовах “гібридного миру” або “гібридної війни”. При цьому однією з особливостей “гібридної війни” є використання військових та (переважно) невійськових методів, а найсуттєвішим є те, як зазначав Президент України П. Порошенко, що у спекулятивних цілях для цього використовується маніпуляція європейськими демократичними цінностями та завоюваннями демократії, зокрема: свобода слова, плюралізм думок, вільна політична конкуренція, політкоректність, толерантність [1, с. 14-15]. Очевидно, що в цих умовах необхідним є чітка визначеність не тільки щодо того якою має бути сучасна організаційно-функціональна структура системи державного управління у сфері національної безпеки, а й щодо стратегії держави стосовно реагування на небезпеки вказаній безпеці, зокрема, дестабілізації суспільно-політичної системи, політичному суверенітету, територіальній цілісності, зростанню соціальної напруженості. На жаль, в Україні, зовнішня агресія продемонструвала неефективність, а точніше, відсутність самостійної та адекватної викликам сучасного світу зовнішньої політики та стратегічного підходу в розбудові безпекового сектору [1]. Тому надзвичайно важливим є формування підходів щодо розробки Стратегії забезпечення політичної безпеки України.

У сучасних умовах кризові ситуації у політичній сфері, є наслідком комплексної дії різних факторів, серед яких, зокрема, збройні конфлікти, соціальні заворушення, боротьба за політичну владу, зовнішнє втручання тощо, а також цілеспрямованої підміни основних понять, що “плутає” та дезорієнтує населення, в першу чергу – державно-політичну еліту, ціллю чого є нейтралізація сил національно-державної орієнтації [1;2;5;8]. В цих умовах класифікація та визначення інтенсивності небезпек політичній безпеці за ступенем зростання їх впливу на реалізацію політичних інтересів і дестабілізацію політичної системи є однією з передумов адекватного реагування на можливі кризові ситуації суб’єктами системи державного управління у сфері політичної безпеки, шляхом формування адекватного плану дій щодо реагування на небезпеки, залежно від того, який тип дестабілізації політичної системи має місце [19]. При цьому варто погодитися з науковцями, зокрема з Г.Ситником [6;17], М.Шміттом[18], які вважають, що особливої уваги заслуговують ті ситуації, які призводять до зростання ймовірності насильства, невизначеності у перебігу подій, часових обмежень щодо прийняття управлінських рішень, можливих людських та матеріальних втрат. При цьому часто значних зусиль та ресурсів потребує врегулювання саме тих ситуацій, виникнення яких вважалося найменш імовірним. Історичний досвід, у тому числі й України, переконливо свідчить, що саме такими є кризові ситуації, які виникають у політичній сфері життєдіяльності суспільства і держави, оскільки ці ситуації, як правило генерують нові загрози в інших сферах (економічній, соціальній та гуманітарній) та, так би мовити “реанімацію і ескалацію старих загроз”. Очевидно, що неадекватне реагування на небезпеки політичній безпеці (реалізації політичних інтересів і дестабілізації її політичної системи) може призвести до вкрай тяжких наслідків, аж до втрати державності. Тому основною метою Стратегії забезпечення політичної безпеки має бути максимально можлива мінімізація небезпек політичній безпеці в умовах “гібридного миру” (“гібридної війни”) із залученням усього наявного потенціалу держави.

Вона, як і Стратегія національної безпеки має бути деталізацією концептуального рівня основ зовнішньої та внутрішньої політики держави (визначення національних цілей, загроз їх реалізації, цілей і завдань системи забезпечення національної безпеки тощо), але у політичній сфері життєдіяльності суспільства і держави. В кінцевому підсумку, ця стратегія має бути своєрідним інструментом суб’єктів державного управління у сфері політичної безпеки, за допомогою якого вони політичні рішення, які знайшли своє відображення у законах, концепціях та інших керівних документах трансформують у відповідні програми, плани, бюджети тощо.

Очевидно також, що основні положення Стратегії забезпечення політичної безпеки України мають грунтуватися на принципах забезпечення національної безпеки, які визначені її чинним законодавством, зокрема: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки [20]. Дотримання цих принципів забезпечить взаємоузгодженість і несуперечливість основних положень вказаної стратегії з основними положеннями Стратегії національної безпеки.

Разом з тим, принципово важливим при розробці Стратегії забезпечення політичної безпеки є врахування особливостей національного розвитку, передусім у політичній сфері життєдіяльності суспільства і держави, стан “гібридної війни”, в якій перебуває країна, сепаратистські настрої в деяких регіонах, загрозу політичної корупції, зовнішнє втручання з боку інших країн (передусім з боку Російської Федерації).

Окрім принципів, з дотриманням яких має розроблятися Стратегія забезпечення політичної безпеки, принципово важливим є організація процесу стратегічного мислення при її розробці. З цього приводу Г.Ситник акцентує увагу на тому, що “традиційно на Заході розробка Стратегій національної безпеки передбачає організацію процесу стратегічного мислення, орієнтованого на пошук оптимального варіанта плану дій у трикутнику “Цілі”, “Засоби”, “Способи”, спрямованого на протидію реальним чи потенційним загрозам національним інтересам (цілям). Вказаний план дій має охоплювати всі питання практичної діяльності органів державної влади щодо забезпечення безпеки в політичній, економічній та інших сферах життєдіяльності суспільства та держави і, як правило, передбачає обґрунтування умов, за яких можливим є використання державою сили (політичної, економічної, військової тощо) для здійснення впливу, підтримки, контролю чи прямого примусу у контексті забезпечення реалізації національних інтересів (досягнення національних цілей)”[8, С. 705]. Той чи інший аспект на “Цілях”, “Засобах” і “Способах” зумовлює різні підходи, які можуть мати місце в процесі пошуку максимально можливих і бажаних для досягнення держави політичних цілей при розробці Стратегії забезпечення політичної безпеки Як на наш погляд, основними з них є наступні.

Перший підхід зорієнтований, переважно на можливостях країни в ресурсному забезпеченні, коли наявність власних ресурсів є достатньою для досягнення поставлених державою сукупності стратегічних цілей у політичній сфері. Цей підхід використовується переважно розвиненими країнами світу. Інші країни мають визначити із вказаної сукупності цілі, які мають бути досягнуті за будь-яких умов, наприклад, такою є забезпечення територіальної цілісності.

Другий підхід передбачає однозначний дефіцит ресурсів для реалізації бажаної, найефективнішої стратегії, тобто дефіціт “Засобів” у комбінації “Цілі”, “Засоби” і “Способи”. З огляду на це, очевидно, що не кожну бажану стратегію можна реалізувати. За умов недостатньої кількості ресурсів маємо або обрати стратегії, які можна реалізувати використовувати наявні ресурси, проте вони менш ефективні; або залучити ресурси ззовні країни. Це, безумовно, створює додаткові небезпеки для країни у контексті втрати нею певної частини державного суверенітету у питанні прийняття важливих державно-правлінських рішень, оскільки країна підпадає під залежність політичної волі іншої держави. Цей підхід використовують переважно країни з перехідною економікою.

Третій підхід зорієнтований, переважно на використання принципово нових суспільних технології, тобто акцент робиться на способах досягнення бажаних стратегічних політичних цілях, зокрема, це можуть бути ті чи інші ініціативи щодо модернізації супільно-політичної системи, більш активне залучення інститутів громадянського суспільства для забезпечення мобілізації суспільства навколо суспільно значимих цілей, сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. У разі реалізації такого підходу щодо розробки Стратегії забезпечення політичної безпеки необхідним є також врахування можливостей країни у перспективі, які виникнуть залежно від обраної стратегії.

Враховуючи, що не всі підходи відображають об’єктивну ситуацію стану тієї чи іншої країни й не можуть бути описані в межах цих трьох підходів, пропонується, як правило, реалізовувати четвертий комбінований – який поєднує елементи описаних вище підходів (може поєднувати елементи всіх, або декількох підходів одночасно). Як на нашу думку, саме такий підхід є найбільш об’єктивно відповідним до сучасних умов, створених в Україні.

Варто зазначити, що за будь якого підходу при розробці Стратегії забезпечення політичної безпеки важливо максимально унеможливити довільну інтерпретацію у контексті уподобань та інтересів політиків внутрішніх та зовнішніх факторів, які є причинами виникнення небезпек політичній безпеці та зростання ймовірності не ефективного реагування на ці загрози, а при виявленні та системному аналізі чинників і мотивів ініціаторів дестабілізації у політичній сфері необхідно акцентувати увагу на цілях, стратегіях і технологіях, які вони можуть використовувати для цілеспрямованого генерування загроз упорядкуванню структури середовища існування соціальної системи, тобто загроз, ціллю яких є гальмування розвитку і створення дисбалансу у пріоритетах морального (ціннісного), юридичного (правового) і концептуального рівнів упорядкованості цієї системи. Крім того, фактори, які є причиною виникнення небезпек політичній безпеці, утворюють множину об’єктивних можливостей і умов забезпечення політичної безпеки, а їх взаємозв’язок є причиною кореляції цих небезпек з небезпеками в інших сферах. Тому при розробці Стратегії забезпечення політичної безпеки важливим є застосування принципів і підходів системно-синергетичного аналізу; врахування зміни пріоритетів у структурі виробництва, оскільки визначальним є не власність на засоби виробництва, а насамперед, інтелектуальні здобутки людства, знання, інформація, відкриття, наукомісткі технології, що зумовлює більш бережне ставлення до особистості; розуміння того, що сучасні соціальні системи складаються із взаємопов’язаних політичних, економічних та інших підсистем; врахування результатів філософського, політологічного, нормативно-правового і ціннісно-етичного аналізу процесу забезпечення політичної безпеки.

При цьому застосування принципів і підходів системно-синергетичного аналізу, передбачає, зокрема, врахування: “розмивання” традиційної “вертикалі” взаємовідносин держав у політичній сфері, на якій вони диференційовані з точки зору їх нерівності та формування явної і неявної мережі “горизонтальних” зв’язків між ними, як спроба більш адекватно врахувати різні аспекти забезпечення безпеки, взаємозв’язок культурно-історичних особливостей національного розвитку і складових міжнародної безпеки; зростання ролі екологічних факторів і економічної складових безпеки, що потребує вибору стратегій, за яких досягається гармонізація екологічних, економічних і політичних взаємовідносин; не однозначність суспільно-політичних трансформацій, оскільки зміна будь-якої підсистеми соціального організму, викликає зміну інших підсистем; зростання інтесивності негативного впливу ворожої до національних здобутків масової культури на систему забезпечення політичної безпеки.

І, насамкінець, розробка Стратегії забезпечення політичної безпеки має передбачати визначення і постійний моніторинг параметрів, перевищення яких може поставити під реальну загрозу існування соціум, передусім зруйнувати його політичну структуру або унеможливити виконання нею основних функцій, які визначають сенс існування держави, серед яких, зокрема, забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності, захисту конституційного ладу, дотримання процедур забезпечення правонаступності влади, спроможність впливу на рівні соціального збурення. З огляду ж на те, що для різних країн оцінки факторів, які здійснюють вплив на розвиток соціальної системи, мають різне звучання і виміри, а відтак і уявлення про пріоритетність проблем і перспективи їх розв’язання у контексті забезпечення безпеки можуть суттєво розрізнятися, то обовязковим є і врахування феномену суспільної свідомості. Це дає змогу розглядати пізнавальну і предметно-перетворювальну діяльність людей як систему практично орієнтованих знань, які в кінцевому підсумку трансформуються у коливання суспільної думки і політичної еліти з широкого кола питань, які лежать у площині забезпечення політичної безпеки, починаючи з оцінки історичного минулого й закінчуючи уявленнями про обриси майбутнього безпечного світу.

Висновки і пропозиції.

1. На основі аналізу наукових і нормативних джерел, тенденцій і наслідків сучасних гепололітичних, геоекономічних і геокультурних трансформацій сучасного свіду, а також особливостей національного розвитку обгрунтована доцільність розробки Стратегії забезпечення політичної безпеки України, яка має стати деталізацією концептуального рівня основ зовнішньої та внутрішньої політики держави (визначення національних цілей, загроз їх реалізації, цілей і завдань системи забезпечення національної безпеки тощо) у політичній сфері життєдіяльності суспільства і держави та своєрідним інструментом суб’єктів державного управління у сфері політичної безпеки, за допомогою якого прийняті політичні рішення, відображені у керівних документах стратегічного рівня трансформують у відповідні програми, плани, бюджети тощо.

2. Запропонована низка принципів, якими необхідно керуватися при розробці Стратегії забезпечення політичної безпеки, які враховують суб’єкти, об’єкти і предметну спрямованість вказаної стратегії, а також мають забезпечити взаємоузгодженість і несуперечливість її основних положень з основними положеннями Стратегії національної безпеки.

3. У контексті організації процесу стратегічного мислення, орієнтованого на пошук оптимального варіанта плану дій у трикутнику “Цілі”, “Засоби”, “Способи”, визначені можливі підходи при розробці Стратегії забезпечення політичної безпеки і показано, що для України найбільш прийнятним є комбінований підхід.

4. Визначені чинники, врахування яких забезпечує адекватність Стратегії забезпечення політичної безпеки реаліям державотворення, зокрема, на важливості: унеможливити довільну інтерпретацію у контексті уподобань та інтересів політиків факторів, які є причинами небезпек політичній безпеці; акцентування уваги на стратегіях і технологіях, які можуть використовуватися для генерування загроз упорядкуванню структури середовища існування соціальної системи; застосування підходів системно-синергетичного аналізу; врахування взаємозв’язку культурно-історичних особливостей національного розвитку і міжнародної безпеки; визначення параметрів, перевищення яких може поставити під реальну загрозу існування соціум, передусім зруйнувати його політичну структуру або унеможливити виконання нею основних функцій, які визначають сенс існування держави.

Перспективи подальших досліджень полягають в обґрунтуванні технології розробки оптимальної Стратегії забезпечення політичної безпеки.

 

Список літератури.

1. Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2016 році[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/poslanya_new-cc2e3.pdf

2. Ситник Г.П. Геополітичний аналіз та прогнозування: навч.посіб: у 2 ч. / [Г.П. Ситник, В.Ф. Смолянюк, М.М. Шевченко]; за заг.ред.Г.П.Ситника. – К.: НАДУ, 2014. – Ч.1. 152 с.

3. Ситник Г.П. Національна безпека України: теорія і практика: монографія / [Г.П. Ситник, В.М.Олуйко, М.П.Вавринчук]; за заг.ред. Г.П.Ситника. – Хмельницький; К.: Кондор, 2007. – 616 с.

4. Ліпкан В.А. Національна безпека України: навч. посібн. / В.А.Ліпкан. – К.: КНТ, – 2009. – 576 с.

5. Круглова Г.А Политология: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 2009. Видавець: Минск: Асар. – 304 с.

6. Ситник Г.П. Державне управління національною безпекою України (теорія і практика): Монографія / Г.П. Ситник. – К : НАДУ, 2004. – 408 с.

7. Горбулін В.П. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки: монографія / В.П. Горбулін, А.Б.Качинський. – К.: НІСД, 2010. – 288 с.

8. Глобальна та національна безпека [текст]: підручник / [В.І.Абрамов, Г.П.Ситник, В.Ф.Смолянюк]; за заг. ред. Г.П.Ситника. – К.: НАДУ, 2016. – 784 с.

9. Горбулін В.П. Системно-концептуальні стратегії національної безпеки України / В.П.Горбулін, А.Б.Качинський. – К.: ДП “НВЦ “Євроатлантикінформ” , 2017. – 592 с.

10. Семенченко А.І.Методологія стратегічного планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки України: монографія / А.І.Семенченко. – К.: НАДУ, 2008. – 429 с.

11. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Стратегія національної безпеки України в аксіологічному вимірі: від «суспільства ризику» до громадянського суспільства / В.П.Горбулін, А.Б. Качинський // Стратегічна панорама. – 2005. – Вип. 2. – С. 13-26.

12. Дудко І.Д. Інституційне й управлінське забезпечення зовнішньополітичної стратегії США в умовах пост біполярності: монографія / І.Д.Дудко. – К.: КНЕУ, 2007. – 144 с.

13. Картер Э. Превентивна оборона: новая стратегия безопасности США: монография / Э.Картер, У. Перри. – М.: Наука, 2003. – 230 с.

14. Основи стратегії національної безпеки та оборони держави: підручник / В.Г.Радецький, О.П. Дузь-Крятченко, В.М.Воробйов та ін. – К.: НУОУ, 2010. – 592 с.

15. Стратегії розвитку України: наук. доп. / за ред.. О.С. Власюка. – К.: НІСД, 2002. – 864 с.

16. Гетьманчук М. П., Політологія: навч. посіб. / М. П. Гетьманчук,  В.К.Грищук, Я.Б. Турчин. – Київ: Знання. – 2010. – 415 с.

17. Ситник Г.П. Основи механізму антикризового стратегічного управління у сфері національної безпеки // Науково-інформаційний вісник Академії національної безпеки. – 2016. – № 1-2 (9 – 10).

18. Schmitt M. Identifying National Objectives and Developing Strategy: A Process Oriented Approach. // Strategic Review. – Winter 1997. – Vol. XXV, No. 1. – Р. 24-37.

19. Орел М.Г. Ідентифікація типу дестабілізації політичної системи, як передумова підготовки стратегічних рішень у сфері політичної безпеки [Електронний ресурс] / М.Г.Орел // Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2017. – № 4. – Режим доступу до журналу: http // www.dy.nayka.com.ua

20. Про основи національної безпеки України / Закон від 19.06.2003 №  964-IV [Електронний ресурс]. Верховна Рада України – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/964-15

21. Указ Президента України “Про Стратегію національної безпеки України” : від 12.01.2007 р., № 105/2007 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 11. (втратив чинність) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/105/2007

22. Горбулин В.П. Геополитическая реверсия: новые 80-е // Зеркало недели, 2017. – № 30-31.

23. Орел М.Г. Політична безпека як наукова категорія та мета системи державного управління у сфері політичної безпеки // Держава та регіони. Серія: Державне управління: Науково-виробничий журнал / [за ред. О. В. Покатаєвої]. – Запоріжжя: КПУ, 2017. – № 2 (58). – С. 11-16.

24. Орел М. Г. Теоретичні основи класифікації небезпек політичній безпеці при підготовці державно-управлінських рішень / М.Г. Орел // Sciences of Europe, Прага Vol. 2 рр. 91-98.

 

References.

1. An Analytical Report to the Annual Message of the President of Ukraine to the Verkhovna Rada of Ukraine On the Internal and External Situation of Ukraine in 2016: The Law of Ukraine, [Online], available at: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/poslanya_new-cc2e3.pdf (Accessed 15 august 2017).

2. Sytnyk, H. P. Smolianiuk, V.F. and Shevchenko, M.M. (2014), Heopolitychnyj analiz ta prohnozuvannia, in 2 parts [Geopolitical analysis and forecasting], NADU, Kyiv, Ukraine.

3. Sytnyk, H. P. Olujko, V. M. and Vavrynchuk, M. P. (2007), Natsional'na bezpeka Ukrainy: teoriia i praktyka [National Security of Ukraine: Theory and Practice], Kondor, Kyiv, Ukraine.

4. Lipkan, V.A. (2009), Natsional'na bezpeka Ukrainy [National Security of Ukraine], KNT, Kyiv, Ukraine.

5. Kruglova, G.A. (2009), Politologija [Political science], Asar, Minsk, Belarus.

6. Sytnyk, H.P. (2004), Derzhavne upravlinnia natsional'noiu bezpekoiu Ukrainy (teoriia i praktyka) [Public administration of national security of Ukraine (Theory and Practice)], NADU, Kyiv, Ukraine.

7. Horbulin, V.P. and Kachyns'kyj, A.B. (2010), Stratehichne planuvannia: vyrishennia problem natsional'noi bezpeky [Strategic planning: solving national security problems], NISD, Kyiv, Ukraine.

8. Sytnyk, H.P. Abramov, V.I. and Smoljanuk, V.F. (2016), Hlobal'na ta natsional'na bezpeka [Global and National Security], NADU, Kyiv, Ukraine.

9. Horbulin, V.P. and Kachyns'kyj, A.B. (2017), Systemno-kontseptual'ni stratehii natsional'noi bezpeky Ukrainy [System-conceptual strategies of national security of Ukraine], “NVTs “Yevroatlantykinform”, Kyiv, Ukraine.

10. Semenchenko, A.I. (2008), Metodolohiia stratehichnoho planuvannia u sferi derzhavnoho upravlinnia zabezpechenniam natsional'noi bezpeky Ukrainy [Methodology of strategic planning in the sphere of public administration ensuring the national security of Ukraine], NADU, Kyiv, Ukraine.

11. Horbulin, V.P. and Kachyns'kyj, A.B. (2005), “The national security strategy of Ukraine in the axiological sense: from the "risk society" to the civil society”, Stratehichna panorama, vol.2. – pp. 13-26.

12. Dudko, I.D. (2007), Instytutsijne j upravlins'ke zabezpechennia zovnishn'opolitychnoi stratehii SShA v umovakh post bipoliarnosti [Institutional and managerial support of the US foreign policy strategy in a post of bipolarity] KNEU, Kyiv, Ukraine.

13. Karter, E. and Perri, U. (2003), Preventivna oborona: novaja strategija bezopasnosti SShA [Preventive Defense: A New US Security Strategy], Nauka, Moscow, Russia.

14. Radets'kyj, V.H. Duz'-Kriatchenko, O.P. and Vorobjov, V.M. (2010), Osnovy stratehii natsional'noi bezpeky ta oborony derzhavy [Fundamentals of the National Security and Defense Strategy], NUOU, Kyiv, Ukraine.

15. Vlasiuk, O.S. (2002), Stratehii rozvytku Ukrainy [Strategies for development of Ukraine], NISD, Kyiv, Ukraine.

16. Het'manchuk, M. P. Hryschuk, V.K. and Turchyn, Ya.B. (2010), Politolohiia [Political science], Znannia, Kyiv, Ukraine. [Online], available at: http://politics.ellib.org.ua/pages-8417.html

17. Sytnyk, H.P. (2016), “Fundamentals of the mechanism of crisis management strategic management in the field of national security”, Naukovo-informatsijnyj visnyk Akademii natsional'noi bezpeky, vol.1-2 (9-10).

18. Schmitt, M. (1997), “Identifying National Objectives and Developing Strategy: A Process Oriented Approach”, Vol. XXV, vol. 1. – pp. 24 – 37.

19. Orel, М.G. (2017), “Identification of destabilization type's of the political system for preparation strategic decisions in the sphere of political security”, Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok, vol. 4  [Online], available at: http // www.dy.nayka.com.ua

20. On the Fundamentals of National Security of Ukraine: The Law of Ukraine, [Online], available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/964-15 (Accessed 15 august 2017).

21. About the Strategy of national security of Ukraine: The Law of Ukraine, [Online], available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/105/2007 (Accessed 15 august 2017).

22. Gorbulin V.P. (2017), “Geopolitical reversion: the new 80's”, Zerkalo nedeli, no. 30-31.

23. Orel, M.H. (2017), “Political security as a category and the purpose of the system of governance in the sphere of political security”, Derzhava ta rehiony. Seriia: Derzhavne upravlinnia: Naukovo-vyrobnychyj zhurnal, no. 2(58), pp. 11-16.

24. Orel, M.H. (2017), “Theoretical basis for the classification of threats to political security in the preparation of public-management decisions”, Sciences of Europe, vol.2, pp. 91-98.

 

Стаття надійшла до редакції 19.08.2017 р.

 

ТОВ "ДКС Центр"