УДК 351.85
С. П. Кучин,
к. е. н., доцент, старший науковий співробітник наукового відділу з проблем державної безпеки
Національного університету цивільного захисту України, м. Харків
СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ ЯК ОБ’ЄКТУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
S. P. Kuchyn,
PhD in economics, associate professor, Senior scientific employee of Scientific department of the State Security problems of the
National University of Civil Protection of Ukraine, Kharkiv
MODERN PECULIARITIES OF PUBLIC REPRODUCTION AS AN OBJECT OF STATE REGULATION
У статті досліджено сучасні особливості суспільного відтворення як об’єкту державного регулювання. Акцент дослідження зроблено на аналізі сутності процесу виробництва та суспільного відтворення як об’єктів впливу механізмів державного регулювання. Досліджено специфіку виробництва в закладах сфери матеріального та нематеріального виробництва. Наголошено на тому, що виробництво це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини, а це і відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби фізичного існування, а також реалізація та розвиток їхніх здібностей при залученні механізмів державного регулювання. Виявлено, що ознаками сучасного світового улаштування стало усвідомлення першочергової ролі людини та її інтелекту в соціально-економічних процесах, значне покращення ефективності виробництва та добробуту людей, здатних створювати національне багатство, продукуючи нові знання. Наголошено, що соціально-культурне середовище набуває все більшого значення для розвинутих країн світу. Зроблено висновок, що соціально-культурна сфера є одним з найважливіших джерел утворення робочих місць, а розвиток соціально-культурної сфери повинен стати джерелом досягнення високого рівня зайнятості населення та пріоритетним напрямом державного регулювання суспільного виробництва.
This article investigates the current features of public reproduction as an object of state regulation. The study's emphasis has been made on analyzing the essence of production process and social reproduction as the influential objects of state regulation mechanisms. We’ve investigated the specificity of production in the institutions of the material and non-material production sphere. It is noted, that production is not only the process of creation the goods, which are necessary to satisfy various human needs, but that’s the reproduction of this people life, because in this case the means of physical existence are provided, and the implementation and development of their abilities are provided too in attracting the mechanisms of state regulation. It is revealed that the awareness of the primary role of man and his intelligence in socio-economic processes, a significant improvement of production efficiency and welfare of the people who are able to create a national wealth by the producing new knowledge, have become the signs of the modern world improvement. It’s noted that the socio-cultural environment is becoming increasingly important for developed countries. It is concluded that socio-cultural sphere is one of the most important sources of job creation and the development of the socio-cultural sphere should become a source of achievement a high level of employment and the priority direction of state regulation of social production.
Ключові слова: держава, регулювання, політика, відтворення, виробництво, проблема, розвиток.
Keywords: state, regulation, policy, reproduction, production, problem, development.
Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Управління виробничим процесом в сферах з істотною участь державної форми власності, якою є сфера культури, є однією з нагальних проблем ефективної політики державного регулювання. Економічна система як народногосподарський комплекс існує не стільки у формі суми цінностей, скільки у вигляді процесу взаємодій та взаємозв’язків різних господарюючих суб’єктів, починаючи від домашніх господарств і закінчуючи великими корпораціями, тому проблема державного регулювання процесу суспільного відтворення є для сучасного суспільства надзвичайно актуальною.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості суспільного відтворення знайшли своє відображення в роботах таких вчених: Л. Абалкін, С. Валентей, Л. Горичева, І. Єгоров, Г. Колодко, В. Кульков, Л. Нестеров, Н. Никулін, А. Пороховський, П. Штомпка та інші. Серед вітчизняних науковців, які внесли вагомий вклад в розробку цього питання: О. Амоша, О. Броницький, А. Гальчинський, В. Геєць, Б. Данилишин, П. Єщенко, Т. Злупко, Б. Кваснюк, Ю. Кіндзерський, А. Колот, Е. Лібанова, Г. Паламарчук, А. Чухно, Л. Яковенко та інші.
Формулювання цілей статті. Ціль статті полягає у виявленні сучасних тенденцій регулювання процесу суспільного відтворення. У статті поставлено завдання дослідити сутність процесу виробництва та суспільного відтворення як об’єктів впливу механізмів державного регулювання, проаналізувати специфіку процесу виробництва в закладах сфери матеріального та нематеріального виробництва.
Виклад основного матеріалу дослідження. В науковій літературі виробництво розглядається як регульований людьми процес створення продукції. Виробництво передбачає використання факторів виробництва (робочої сили, технічних засобів, матеріалів, енергії), вимагає дотримання технічних умов і правил, а також обліку соціально-етичних норм. Теорія виробництва як розділ науки про народне господарство та економіку підприємства вивчає функціональні зв’язки між витратами факторів виробництва та виробництвом продукції, що відображає сутність головної функції підприємства – виробничої. Але виробництво – це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще і відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби фізичного існування, а також реалізація та розвиток їхніх здібностей при залученні механізмів державного регулювання. У процесі виробництва люди вступають у взаємодію з приводу привласнення ресурсів, організації виробничого процесу, управління, державного регулювання. Такі відносини називаються виробничими. У процесі виробництва взаємодіють праця (людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей) і природа.
Безперервний процес взаємодії господарюючих суб’єктів проходить на стадіях виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Життєдіяльність суспільства передбачає постійний процес споживання матеріальних благ, що вимагає безперервності процесу виробництва. Слід мати на увазі, що дане протиставлення процесів виробництва й споживання є досить умовним, оскільки сам процес виробництва є, по суті, споживанням вироблених раніше матеріальних благ. Отже, постійне повторення процесу виробництва називається відтворенням.
Основними елементами процесу виробництва є, власне, праця, засоби праці та предмети праці. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва. До предметів праці нематеріального виробництва належать: духовні цінності, освіта. Якщо праця, засоби та предмети праці були невисокої якості та погано зорганізованими, то матимемо низькі кількісні та якісні показники продукту. Для організації виробництва необхідно ефективно розподілити працю людей, засоби виробництва, управління процесом. Поділ праці передбачає спеціалізацію, яка може існувати в межах окремого підприємства, де працівники зосереджуються на створенні певних елементів окремого продукту або виконують окремі операції.
Важливий вплив на виробництво має природа, а саме природні ресурси. Значна частина протиріч світового відтворення пов’язана з об’єктивною обмеженістю ресурсів. Ця проблема непокоїть вчених досить давно, а зараз вона ще більше посилюється. Актуальними є слова М. Моісеєва: «Вся планета, як і наша країна, знаходиться на порозі невідомості та непередбачуваності. Можна лише з достатньою часткою впевненості в своїй правоті стверджувати, що планета і світова спільнота вступають у нову стадію розвитку… у результаті людської діяльності порушилася звичайна рівновага природних циклів, відновити які відомими нам методами неможливо. Діяльність людства, найімовірніше, веде до деградації біосфери і не здатна гарантувати існування Людини в її складі» [4, с. 68-69].
Для ефективного процесу відтворення, суспільний поділ праці має вирішальне значення. Він являє собою форму організації праці, за якої окремі групи виробництв закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а і базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Основними організаційно-економічними формами реалізації суспільного поділу праці є: спеціалізація, кооперація, концентрація та комбінування виробництва.
Що стосується сфер розумової та фізичної праці, то тут розрізняються характер праці та використання знарядь праці. Для розумової праці характерними є винайдення ідей та нових знань, передача досвіду, реалізація контролюючих, регулюючих і організаційних функцій працівника тощо. Фізична праця завжди пов’язана із застосуванням енергії м’язів людини чи безпосередньою участю працівника в технологічних процесах.
Відтворення сукупного суспільного продукту за розмірами поділяється на: просте – в розмірах попередніх періодів; звужене – в розмірах, менших за минулі періоди; розширене – у масштабі, який збільшується. Процес суспільного відтворення включає в себе не лише відтворення сукупного суспільного продукту. В ході його виробництва відтворюються: робоча сила, виробничі відносини, природні ресурси.
Існує поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне. Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До нього належать: сільське виробництво, гірничодобувна промисловість, лісництво, рибальство. Вторинне виробництво ґрунтується на первинному та є похідним від нього. Воно представлене суб’єктами обробної промисловості, сферами в яких створюються засоби виробництва та продукти споживання, а також сферою будівництва. Третинне виробництво – це створення різноманітних послуг, які поділяються на ті, що обслуговують виробництво, та на особисті.
Праця охоплює людські ресурси. З розвитком виробництва виникає система його автоматизації, що зменшує значущість особистого фактора. Збільшується потреба у працівниках високої кваліфікації, приймати ефективні управлінські рішення.
Слід звернути увагу на той факт, що нині у сукупності проблем суспільного відтворення провідним є питання економічного зростання. Воно набуває практичного звучання, коли, з одного боку, розглядається зростання, як одна з фаз відтворювального циклу, а з іншого – враховується низка факторів сучасної змішаної економіки, що модифікують відтворення. Прогрес людства прямо пов’язаний з розвитком знань про навколишній світ та удосконаленням продуктивних сил. При всьому розмаїтті наукових поглядів, суджень і оцінок щодо стану сучасного світу і глобальних соціально-економічних тенденцій, дослідники схильні поділяти точку зору, що нині людство переживає період фундаментальних цивілізаційних змін [4, с. 66].
До основних тенденцій, які визначають особливості відтворення у XXI ст., на нашу думку, насамперед, слід віднести масштабне поширення ринкових принципів господарювання. Це означає, як зауважує А. Пороховський: «по-перше, циклічний характер відтворення стає основною закономірністю як національної, так і світової економіки, та, по-друге, жодна країна у світовому ринковому господарстві не може застрахувати себе від впливу світогосподарських процесів, що, зокрема, виражається в синхронізації національних, регіональних і світових циклів» [4, с. 66-67]. XX ст. ознаменувалася переходом суспільства розвинутих країн на постіндустріальну стадію розвитку. Ознаками останньої стала зміна домінуючих економічних ресурсів, усвідомлення першочергової ролі людини та її інтелекту в соціально-економічних процесах, значне покращення ефективності виробництва та добробуту людей, здатних створювати національне багатство, продукуючи нові знання, рішення та ідеї.
Звернемось до умов та специфіки виробничого процесу в сфері культури на прикладі сфери театрального мистецтва. Під терміном «творчо-виробничий процес» розуміють систематизовану сукупність взаємопов’язаних елементів художньої творчості та допоміжного виробництва, що матеріально забезпечує процес створення вистави та соціального функціонування сценічного твору.
Відповідна джерельна база щодо методики організаційно-творчої діяльності міститься у виданнях класиків вітчизняного театрального мистецтва В. Немировича-Данченка та К. Станіславського. Особливості творчо-виробничого процесу в сфері культури досліджують наступні вчені: Я. Биструшкін, Ф. Колбер, С. Ленглі, Ж. Нантель, О. Рубінштейн та інші. Класикою досліджень з організації та функціонування організацій сфери культури стали роботи І. Безгіна, М. Поплавського, О. Рубінштейна, Г. Тульчинського. У наукових роботах зазначених авторів різнобічно розглянуто аспекти процесу створення вистави, зокрема, особливості організації роботи над її сценічним втіленням, досвід фінансування сфери театрального мистецтва, особливості класифікації персоналу та оплати його праці в сфері театрального мистецтва.
Соціально-культурне середовище набуває все більшого значення для економічно розвинутих країн світу. Розвиток соціально-культурної сфери є життєво необхідною умовою задоволення потреб людини. Соціально-культурна сфера є одним з найважливіших джерел утворення робочих місць, це одна з небагатьох сфер економіки, де залучення нових технологій не призводить до стрімкого скорочення персоналу. В Україні активний розвиток соціально-культурної сфери повинен стати джерелом досягнення високого рівня зайнятості населення, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню рівня життя всіх громадян України.
Вивчення особливостей механізму державного управління соціально-культурною сферою стосується різних проблем, і, насамперед, ефективного функціонування зазначеної сфери в умовах економіки ринкового типу, впливу негативних факторів, що викликають соціально-економічні кризи, запровадження комплексних загальнонаціональних програм розвитку соціально-культурної сфери. Вивчення механізмів державного управління соціально-культурною сферою є необхідним для створення сприятливих умов підготовки майбутніх профільних спеціалістів та їх подальшого працевлаштування, від якісного змісту яких залежить майбутнє розвитку всієї соціально-культурної сфери держави.
У зв’язку з тим, що художня творчість є одним із видів духовної діяльності та феноменом виробництва духовних цінностей, в театрі цей термін набуває колективного характеру. Це зумовлено поєднанням творчої свободи особистості митця з принципами колективної взаємодії. Розвиток колективної художньої творчості посилює роль організуючого фактора в духовній діяльності. Спільна творчість передбачає об’єднання та координацію зусиль всього колективу театрального виробництва. Результат праці художнього (творчого) персоналу театрів (акторів, режисерів, музикантів) не має речової форми, тобто результатом цієї праці є сам процес духовного творіння та фізичних дій, процес колективної творчості.
В сучасних соціокультурних відносинах творчість розглядається як діяльність, що породжує щось якісно нове, та відрізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю. Творчість притаманна лише людині і тому неможлива без суб’єкту творчої діяльності.
Творчо-виробничий процес в закладах театрального мистецтва є системою, що містить дві протилежні за своїм змістом складові. По-перше, театр повинен дотримуватися принципу ефективного використання наявних ресурсів та забезпечувати нерозривний процес виробництва. По-друге, в театрі відбувається постійний процес створення неповторного, оригінального, унікального явища, що є результатом праці подібних установ. Діяльність театральних організацій не спрямована на отримання прибутку, і подібний антагонізм значною мірою ускладнює процес ефективного та сталого розвитку закладів театрального мистецтва. Щоденне виробництво нового та унікального продукту потребує значних ресурсів, які не завжди є в наявності навіть у тих підприємств, що працюють для досягнення головної мети – отримання прибутку.
В роботі «Організаційні проблеми театру» І. Безгін та О. Семашко розглядають театральну аудиторію та підкреслюють важливу особливість театру, «пов’язану з емоційно-духовним єднанням сцени і зали, наявністю спільних інтересів між творцями вистави і публікою» [2, с. 35]. Творчо-виробничий процес в закладах сфери театрального мистецтва відображає специфіку колективної діяльності, це синтез багатьох різноманітних за своєю функцією складових, які направлені на здійснення процесу створення і функціонування творів сценічного мистецтва. Він поєднує в собі творчі задуми, натхнення, адміністративні рішення, пошуки та використання джерел фінансування, працю допоміжного персоналу [Див. 3].
Висновки з даного дослідження. Виробництво це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини, а це і відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби фізичного існування, а також реалізація та розвиток їхніх здібностей при залученні механізмів державного регулювання.
Для ефективного процесу відтворення, суспільний поділ праці має вирішальне значення. Він являє собою форму організації праці, за якої окремі групи виробництв закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а і базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Основними організаційно-економічними формами реалізації суспільного поділу праці є: спеціалізація, кооперація, концентрація та комбінування виробництва.
Ознаками сучасного світового улаштування стало усвідомлення першочергової ролі людини та її інтелекту в соціально-економічних процесах, значне покращення ефективності виробництва та добробуту людей, здатних створювати національне багатство, продукуючи нові знання. Соціально-культурне середовище набуває все більшого значення для розвинутих країн світу. Соціально-культурна сфера є одним з найважливіших джерел утворення робочих місць, а розвиток соціально-культурної сфери повинен стати джерелом досягнення високого рівня зайнятості населення та пріоритетним напрямом державного регулювання процесу суспільного виробництва.
Література.
2. Безгин И.Д. Организационные проблемы театра / И.Д. Безгин / Киевская консерватория им. П.И. Чайковського; ред. В.Н. Клещикова. – К.: Компас, 1993. – 423 с.
3. Безгін І.Д. Мистецтво і ринок: нариси / І.Д. Безгін. – К.: ВВП «Компас», 2005. – 544 с.
4. Броницький О. Сучасне суспільне відтворення і роль у ньому господарської культури / О. Броницький // Соціальна економіка. №1-2. – X.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. – С. 66-79.
5. Глобальна економіка ХХІ століття: людський вимір: монографія / Д. Лук'яненко, А. Поручник, А. Колот, Я. Столярчук, А. Кудінова, Є. Панченко; Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана. – 2008 – 420 с.
6. Державне регулювання економіки: навч. посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.
7. Дєгтяр А.О. Державне та регіональне управління в соціальній сфері: монографія / [А. О. Дєгтяр та ін.]; за заг. ред. д-ра наук з держ. упр., проф. А.О. Дєгтяра. – Харків: С.А.М., 2015. – 551 с.
8. Кравченко О.М. Теоретичні підходи до визначення поняття «механізм державного управління» [Електронний ресурс] / О.М. Кравченко // Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2009. – № 3. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/?operation=1&iid=56
9. Людський потенціал: механізми збереження та розвитку: монографія / О. Новікова, О. Амоша, В. Антонюк, І. Качалова, Н. Власенко; Ін-т економіки пром-сті НАН України. – Донецьк, 2008. – 468 с.
10. Соціальна орієнтація економіки: механізми державного регулювання: монографія / О. Новікова, С. Гріневська, Л. Шамілева; НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2009. – 220 с.
References.
1. Amosha, O. (2008), “Social sphere of Ukraine on the way to the future”, Ekonomika Ukrainy, vol. 9(562), pp. 92-93.
2. Bezgin, I.D. (1993), Organizacionnye problemy teatra [Organizational problems of the theater], Kievskaja konservatorija im. P.I. Chajkovs'kogo; Kompas, Kyiv, Ukraine, p. 423.
3. Bezghin, I.D. (2005), Mystetstvo i rynok: narysy [Art and Market: Essays], VVP «Kompas», 2005. – Kyiv, Ukraine, p. 544.
4. Bronytskyi, O (2008), “Modern social reproduction and its role in economic culture”, Sotsialna ekonomika, vol. 1-2, pp. 66-79.
5. Lukianenko, D. Poruchnyk, A. Kolot, A. Stoliarchuk, Ya. Kudinova, A. and Panchenko, Ye. (2008), Hlobalna ekonomika XXI stolittia: liudskyi vymir [The global economy of the XXI century: the human dimension], Kyiv. nats. ekon. un-t im. V. Hetmana, Kyiv, Ukraine, p. 420.
6. Chystov, S.M. Nykyforov, A.Ye. Kutsenko, T.F. and others (2000), Derzhavne rehuliuvannia ekonomiky [State regulation of the economy], KNEU, Kyiv, Ukraine, p. 316.
7. Diehtiar, A.O. and others (2015), Derzhavne ta rehionalne upravlinnia v sotsialnii sferi [State and regional administration in the social sphere], S.A.M., Kharkiv, Ukraine, p. 551.
8. Kravchenko, O.M. (2009), “Theoretical approaches to the definition of "mechanism of governance"”, Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok, vol. 3, [Online], available at: http://www.dy.nayka.com.ua/?operation=1&iid=56
9. Novikova, O. Amosha, O. Antoniuk, V. Kachalova, I. and Vlasenko, N. (2008), Liudskyi potentsial: mekhanizmy zberezhennia ta rozvytku [Human potential: mechanisms of conservation and development], In-t ekonomiky prom-sti NAN Ukrainy, Donetsk, Ukraine, p.468.
10. Novikova, O. Hrinevska, S. Shamileva, L. (2009), Sotsialna oriientatsiia ekonomiky: mekhanizmy derzhavnoho rehuliuvannia [The social orientation of the economy: the mechanisms of state regulation], NAN Ukrainy, In-t ekonomiky prom-sti, Donetsk, Ukraine, p. 220.
Стаття надійшла до редакції 17.02.2017 р.
ТОВ "ДКС Центр"