УДК 351.77

 

О. В. Клименко,

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри теорії та історії держави і права  і конституційного права

Академії муніципального управління

 

МЕХАНІЗМИ РОЗГЛЯДУ КОНФЛІКТІВ В ОХОРОНІ ЗДОРОВ'Я

 

E. V. Klimenko,

Academy of municipal management, associate professor of the theory and history of the state and right and constitutional right department,

candidate of legal sciences, associate professor

 

MECHANISMS OF THE CONFLICT IN HEALTH CARE

 

В даній статті здійснено аналіз механізмів вирішення спорів в галузі охорони здоров’я та визначені перспективи розвитку законодавства у зазначеному напрямку.

 

This article analyzes mechanisms for resolving disputes in the health and prospects of development of certain legislation in that direction.

 

Ключові слова: юридичний конфлікт, медіація, третейські суди, медичний арбітраж.

 

Keywords: legal conflict, mediation, arbitration courts, the medical arbitration.

 

 

Постановка проблеми. За останні два десятиліття в нашій країні відбулися глибинні зміни, що найбільш вплинули на соціальну сферу однієї із самих тендітних і делікатних галузей, якою є система охорони здоров'я. Зміни, з одного боку, привели до руйнування сформованого укладу в сфері надання безоплатних медичних послуг, і з іншого боку, сприяли появі нових інститутів, формування яких вимагає створення й інтеграції нових механізмів і методів у систему управління охороною здоров'я в цілому, і, насамперед  у систему взаємодії з пацієнтами. Рішення цих завдань вимагає й нових підходів до підготовки кадрів для системи охорони здоров'я, для навчання медичних працівників на всіх рівнях, починаючи з управлінських кадрів до середнього й молодшого медперсоналу. При цьому не слід забувати й про відносно нове явище в системі медичного забезпечення нашої країни, яким є медичне страхування. Тут необхідно вибудовувати взаємодію страхових компаній із провайдерами медичних послуг (замовниками яких вони є) і з пацієнтами, для яких вони у свою чергу повинні виступати гарантами якості медичної допомоги.

При наданні будь-яких послуг, а тим більше платних, завжди існує ймовірність незадоволеності їхньою якістю, а, отже, повинен бути передбачений механізм розгляду скарг, суперечок, конфліктів. В охороні здоров'я, у зв'язку з делікатністю цієї сфери, ефективність такого механізму важлива подвійно. Адже отут ми маємо справу з відповідальністю за здоров'я, а часом і за життя пацієнта, що саме по собі вимагає прийняття до уваги всього розмаїття аспектів, що лежать в основі конфліктів, пов'язаних з вирішенням спорів, що виникають у сфері надання медичних послуг.

Мета дослідження – визначити всі можливі механізми розгляду конфліктів в сфері охорони здоров'я.

Викладення основного матеріалу. Необхідно зазначити, що правовідносини, що виникають у сфері надання медичних послуг, мають наступні характерні риси, що впливають на розвиток конфлікту в цій сфері: по-перше, відносини лікаря й пацієнта при наданні медичної послуги асиметричні, оскільки лікар є фахівцем, а пацієнт, як правило, підкорюється приписам; по-друге, медичні послуги надаються в умовах недосконалого знання про людину й стан її здоров'я; по-третє, при виникненні конфлікту важливою стає проблема доведення наявності факту порушення прав пацієнта, внаслідок медичної помилки й інших неналежних дій або бездіяльності медичного персоналу.

Під конфліктом, пов'язаним з наданням медичної послуги, варто розуміти усвідомлене або неусвідомлене порушення стороною (сторонами), внаслідок дії або бездіяльності, соціальних й/або економічних прав й інтересів суб'єктів правовідносин, передбачених й охоронюваних відповідним законодавством, пов'язаних з наданням медичних послуг. Юридичний конфлікт, пов'язаний з наданням медичних послуг, у сфері цивільно-правових відносин виникає у випадку, коли в ході надання медичної послуги відбувається усвідомлене або неусвідомлене порушення стороною або сторонами майнових й особистих немайнових прав контрагента. Відповідно, під юридичним конфліктом варто розуміти конфліктне відношення (розбіжності або суперечки), пов'язані з наданням медичної послуги й виражені в юридично значимих діях, у бездіяльності і їхніх наслідках й/або станах [3].

Зрозуміло, існує судова система, до якої ми апелюємо в пошуках справедливості. Однак винесення рішення в категоріях "правий-винуватий" навряд чи задовольнить пацієнта, здоров'ю якого, на його погляд, медичною установою або певним медпрацівником був нанесений збиток. Формалізований розгляд скарг із наступними дисциплінарними або адміністративними мірами також не принесе великого задоволення ні пацієнтові, ні тим більше медпрацівникові, котрий, цілком можливо, виявиться незаслужено покараним через неможливість роз'яснити й прояснити істинні причини конфлікту [1]. Для страхової компанії або медичної установи, що перебувають у партнерських договірних відносинах, такий конфлікт може закінчитися неможливістю продовження співробітництва (особливо, якщо для його вирішення залучаються наглядові органи або суд). Таким чином, встає питання про ефективний механізм розгляду скарг, вирішення спорів й конфліктів, що виникають у системі надання медичних послуг.

Найбільш ефективним методом запобігання конфліктним відносинам, пов'язаним з наданням медичних послуг, є їх профілактика й вирішення на ранній стадії розвитку. Із цією метою створюються спеціалізовані державні й недержавні установи. Досвід ряду зарубіжних країн показує значну ефективність інституту омбудсмена, що дозволяє здійснювати такі важливі функції, як захист прав пацієнта на ранній стадії виникнення конфлікту, надання консультативної допомоги, сприяння в реалізації прав пацієнта в ЛПУ.

Це означає, що ми маємо потребу в механізмі, здатному не тільки вирішити вже наявний, структурований конфлікт, але й запобігти переростанню скарг і розбіжностей у конфлікт, тобто  в механізмі, що дозволяв би одночасно попереджати розвиток й ескалацію конфлікту. Це повинен бути спосіб урегулювання, що створює умови для встановлення взаєморозуміння між пацієнтом і медичною установою, що сприяє підвищенню ступеня довіри пацієнта до системи охорони здоров'я в цілому й поліпшенню іміджу й авторитету провайдера медичних послуг.

Медіація є методом, що відповідає цим критеріям.

Медіація (від лат. "medіare" - бути посередником) - це процедура примирення конфліктуючих сторін шляхом їхнього вступу в добровільні переговори за участю третьої нейтральної сторони - медіатора (посередника) з метою досягнення взаєморозуміння й складання договору, що вирішує конфліктну ситуацію. Медіація як факт уже багато століть існує в різних формах, і сьогодні у своєму сучасному виді користується популярністю й визнанням у розвинених країнах от уже кілька десятиліть. За статистикою більшість світових перемирливих процедур за участю медіатора, а це більше 80 % спорів, вирішується укладанням угоди про врегулювання спору [2, c. 127-129].

Врегулювання спорів за допомогою нейтрального посередника – незнайомий спосіб  для України, досить новий спосіб вирішення спорів для Російської Федерації. У США й країнах Західної Європи про цей спосіб знають набагато більше, однак що таке "медіація" фахівці розуміють по-різному. Незважаючи на те, що в США розвинена велика кількість альтернативних способів вирішення спорів, подібних з медіацією, таких як "арбітраж", "міні-судовий процес", "експертна оцінка", "омбудсмен" і т.д., у США під класичною процедурою медіації розуміють саме процедуру, коли сторони вибирають нейтрального спеціально підготовленого посередника, котрий допомагає сторонам знайти рішення їхньої проблеми, що задовольняє сторони та засноване не на позиціях сторін, а винятково на їхніх інтересах.

Медіація особливо ефективна в тих випадках, коли необхідно відновити або зберегти відносини між людьми, тому що збереження їхньої взаємодії є взаємовигідним фактом, прикладом можуть служити партнерські відносини в бізнесі.

Разом з тим, необхідно активізувати створення системи медичних комісій (третейських судів), які дозволяють ураховувати специфічні особливості розгляду й вирішення відповідних спорів. Імплементація вищезгаданих інститутів у вітчизняну систему розгляду й урегулювання спорів сприяла б розгляду й вирішенню конфліктного відношення на ранній стадії розвитку й прискореному процесу відновлення порушених прав у ході надання медичних послуг.

Одними з основних причин порівняно невеликої кількості третейських розглядів у сферах цивільно- і господарсько-правових відносин в Україні є  велика кількість категорій спорів, вилучених з компетенції третейських судів, і загальна законодавча тенденція до  обмеження арбітрабельності спорів саме в контексті внутрішнього третейського розгляду.

Державна система правосуддя, є основним способом захисту прав пацієнта. Разом з тим проведені дослідження показали, що введення інституту посередника, виділення відповідної підсудності за місцем перебування відповідача, впровадження в практику системи "швидкісного правосуддя" сприяли б оптимізації процесу розгляду й вирішення відповідних суперечок у вітчизняній системі правосуддя.

Результати роботи Медичної комісії: рішення про наявність у лікуванні лікарської помилки, недбалості й/ або інших зловживань, рішення про заподіяння пацієнтові шкоди, переговори між представниками страхової компанії й представником пацієнта (захисником прав пацієнта або адвокатом і т.д.), пропозиція компенсації за заподіяний моральний збиток (біль, моральні страждання) і розгляд питання про виконання інших вимог наприклад, компенсація інших вимушених витрат (втрата доходу, витрати на догляд й т.д.).

Розгляд цивільно-правових спорів, характеризується деякими незручностями для пацієнтів і лікарів, наприклад: тривалість, значні фінансові ризики, потенційне заподіяння шкоди репутації лікаря, а також порушення конфіденційності відносин між лікарем і пацієнтом, крім того, для пацієнта представляє певну складність процес доведення причинного зв'язку, провини лікаря й заподіяного збитку. У свою чергу система третейських судів дозволяє розглядати різні види конфліктів, пов'язані з наданням медичних послуг. Проводити слухання в тім регламенті, що передбачений угодою сторін і з максимально широким залученням експертів. Рішення третейських судів представляють особливе значення при наявності системи страхування ризиків лікаря й пацієнта. У випадку якщо, рішення не задовольняє будь-яку зі сторін, або угода не була досягнута, сторони направляють конфлікт на розгляд у державний суд.

Медичні комісії діють на підставі статуту або положення прийнятого у відповідності із резолюцією Палати лікарів (Австрія), Національних медичних асоціацій і Національно-практичних медичних асоціацій або при їхній участі й співробітництві. Наприклад, у Німеччині в 1975 р. був прийнятий договір між владою Баварії й палатою лікарів "Про гарантії лікарям", у тому ж році вперше в Німеччині, була створена Медична арбітражна комісія. Комісії діють на підставі Статуту. Установчі документи комісії можуть відрізнятися, однак мають загальні цілі з поліпшення захисту прав пацієнта й лікаря. У США створені Медичні арбітражі й існує асоціація медичних арбітражів [5, c.109-114].

Проаналізувавши систему альтернативних способів урегулювання спорів, як систему розгляду й урегулювання конфліктів, пов'язаних з наданням медичних послуг, можна зробити кілька висновків. По-перше, принципи (стандарти) розгляду спорів, також як і процедура врегулювання розбіжностей, як правило, установлюються сторонами за взаємною згодою сторін й/або передбачається прийнятими відповідною організацією правилами й статутами. По-друге, вони не повинні суперечити офіційному правопорядку, загальним принципам права й відповідати законодавству.

Медичні арбітражі в США функціонують на основі Правил комерційного арбітражу, прийнятих Американською Асоціацією Фахівців з арбітражу, проводяться з дотриманням законодавства й врахуванням основних прав і свобод людини й пацієнта.

Українська система захисту суб'єктивних прав громадян у цей час передбачає судовий і позасудові способи вирішення спорів. Позасудовий спосіб не має формальної регламентації, процес урегулювання спору може проводитися сторонами конфлікту, а також при участі третьої сторони. Третьою стороною в урегулюванні конфлікту можуть бути: органи законодавчої, виконавчої влади (муніципальні органи влади, органи управління охорони здоров’я, Президент України), правоохоронні органи (прокуратура), уповноважений по правах людини України. Процес захисту пацієнтом своїх прав відбувається шляхом направлення скарги або клопотання про відновлення порушених прав у відповідний орган, після чого, як передбачає закон, організація, інститут, приватна особа, державний чиновник, депутат, на ім'я якого була подана скарга, повинні розпочати дії, включаючи морального характеру, для того, щоб права людини більше не порушувалися. Перераховані вище способи, мабуть, важко назвати процесами врегулювання спорів, оскільки вони не мають процедури й не дозволяють сторонам спілкуватися під час процесу, і виявити істинну причину конфлікту. Ці способи представляють архаїчний метод клопотання про захист прав перед людьми, що мають владу.

Іншим позасудовим способом захисту прав пацієнтом є адміністративний спосіб захисту й відновлення прав громадян. Адміністративний спосіб має на увазі звернення пацієнта зі скаргою на дію ЛПУ, страхових компаній, державного органа, громадської організації, посадової особи, що порушують його права до вищих органів, у порядку зростання за системою підпорядкованості. Розгляд скарг перерахованими вище організаціями здійснюється протягом 1 місяця. За результатами розгляду скарги можуть бути прийняті наступні рішення: задовольнити скаргу, обґрунтовано відмовити в ній повністю або частково, передати скаргу на розгляд в інший орган. У випадку якщо пацієнтові відмовлено в розгляді скарги або він не одержав відповіді протягом 1 місяця, то він має право звернутися зі скаргою в суд. Скаргу в суд має право подати сам пацієнт, права й свободи якого були порушені, або його представник (родич, довірена особа), або на прохання пацієнта, належним чином уповноважена громадська організація (із захисту прав пацієнтів, суспільства захисту прав споживачів, трудовий колектив і т.д.). Застосування адміністративного порядку розгляду скарг може привести до наступних результатів: визнання права, відновлення положення, що існувало до порушення права, припинення дій, що порушують права, залучення до адміністративної відповідальності осіб винних у порушенні й/або недотриманні прав пацієнтів. Перераховані вище позасудові методи врегулювання спорів не можуть застосовуватися для захисту майнових й особистих немайнових прав пацієнта. У свою чергу, правозахисний рух у сфері захисту прав пацієнтів в Україні перебувє тільки на стадії розвитку.

У відповідності зі ст.7, ст. 8 "Всесвітньої декларації прав людини" - людина має право на захист своїх прав і рівний захист законом, і ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадку їхнього порушення.

Основним способом захисту прав людини й пацієнта є судовий, здійснюваний за допомогою звернення до державної системи правосуддя. Кожна держава зобов'язана належним чином організувати систему захисту прав людини, як з погляду  правового регулювання, так судового й позасудового захисту. Потреба в сильній і незалежній системі правосуддя безперечна, особливо при врегулюванні конфліктів, пов'язаних з наданням медичних послуг. Так у сфері публічного права вона є гарантом забезпечення суспільної безпеки, невідворотності й справедливості правосуддя. У світовій практиці, наприклад у США, європейських країнах й Ізраїлі судова практика має особливе значення при виробленні законодавства, розробці політики в галузі охорони здоров'я й у питаннях правової підтримки прав пацієнта й лікарів [4].

Процес розгляду й вирішення спорів, пов'язаних з наданням медичних послуг, має ряд характерних особливостей, які впливають  на судовий процес. Відповідно до цивільно-правової доктрини, суб'єкт цивільного права, самостійно розпоряджається правом на захист своїх майнових й особистих немайнових прав. У той же час необхідно враховувати, що конфлікт існує й розвивається між сторонами поза судом. Судовий спосіб розгляду й вирішення спорів в державних судах, ґрунтується на суворо регламентованій, установленій законодавством процедурі розгляду спорів, що складається з певних стадій і не допускає порушення процесуальних принципів. При розгляді цивільно-правових конфліктів, пов'язаних з наданням медичних послуг виникають наступні проблеми. Це проблема доведення взаємозв'язку між заподіянням шкоди внаслідок медичної помилки, недбалості або зловживання лікаря й  наслідками, що наступили, тому йому не обійтися без адвокатів, рішень судмедекспертизи, експертних думок фахівців. По-друге, формальна рівність сторін обертається значною нерівністю пацієнта перед функціональною машиною госпіталю й, нарешті, власно проблема захисту прав пацієнтів і лікарів. Вся сукупність вищезгаданих проблем пов'язаних з розглядом спорів в сфері надання медичних послуг, наочно показує всю складність процесу, включаючи проведення експертиз, залучення додаткових учасників: експертів, адвокатів що мають відповідний досвід роботи, і т.д. У цьому зв'язку, представляється цікавим досвід Ізраїлю з визначення спеціалізованих судів, що розглядають спори, пов'язані із соціальною сферою. Відповідно до  (ст. 54 (Ь) Закону "Про державне страхування здоров'я" конфлікти, пов'язані з наданням медичних послуг, розглядають спеціалізовані трудові суди. На думку Тувія Хорева, вибір спеціалізованого суду з розгляду спорів, пов'язаних з наданням медичних послуг, пов'язаний з однієї сторони з тим, що питання охорони здоров'я  відноситься до соціальної сфери на підставі закону про "Про національне страхування" й, іншої сторони, охорона здоров'я й система надання медичної допомоги являє собою соціально значущу сферу діяльності для позитивного функціонування, для якої дуже важливе прийняття однакових рішень, компетентність у вищезгаданій сфері, а також наявність певної гнучкості й доступності, що не характерні для звичайних судів [3].

Таким чином, створення правової й інформаційної бази для позасудового врегулювання й вирішення приватних економічних спорів у сфері охорони здоров'я є нагальною потребою в державі, що приведе до появи професійних посередників, осіб, що мають спеціальні знання й уміння в сфері медичної діяльності.

 

Бібліографія.

1.Зелимов В. Когда спор идёт о жизни и здоровье [Текст] / В. Зелимов // Медиация и право. – 2010. - №2 (16). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zelimov.livejournal.com/497969.html

2. Кутюков Д. В. Медиация как альтернативный способ разрешения конфликтных ситуаций [Текст] / Д. В. Кутюков // Государство и право: теория и практика: материалы междунар. науч. конф. (г. Челябинск, апрель 2011 г.).  — Челябинск: Два комсомольца, 2011. — С. 127-129. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.moluch.ru/conf/law/archive/37/53/

3. Михайлова Х. Л. Международные и национальные стандарты при урегулировании споров в сфере предоставления медицинских услуг [Текст] / Х. Л.  Михайлова // Автореф. дис. … канд. юр. наук. – Москва., -  2009. - 157 с.

4. Пасикова Т.А. Перспективы развития внесудебных способов урегулирования споров, возникающих при оказании медицинских услуг [Текст] /  Т.А.Пасикова // Правовые вопросы в здравоохранении. - 2013. -  № 02. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zdrav.ru/articles/practice/detail.php?ID=84935

5. Сулакшин С.С., Буянова Е.Э., Кулаков В.В., Погорелко М.Ю., Сазонова Е.С., Толстых В.Л., Филиппова С.Ю. Альтернативные способы разрешения споров между субъектами предпринимательской деятельности [Текст] / Монография. – М.: Научный експерт. 2013. – 272 с.

 

References.

1. Zelimov V. When the dispute is about the life and health [Text] / V. Zelimov / / Mediation and Law. - 2010. - № 2 (16). - [El. resource]. - Mode of access: http://zelimov.livejournal.com/497969.html

2 . Kutyukov D.V. Mediation as an alternative method of conflict resolution [Text] / D.V. Kutyukov // State and Law: theory and practice: Proceedings of the international. scientific. conf. (Chelyabinsk, April 2011). - Chelyabinsk: Two Komsomolets, 2011. - P. 127-129. - [El. resource]. - Mode of access: http://www.moluch.ru/conf/law/archive/37/53/

3. Mikhailova C.L. International and national standards in the settlement of disputes in the field of medical services [Text] / Mikhailova C.L. // diss. PhD in Law. - Moscow., - 2009 . – 157 p.

4. Pasikova T.A. Prospects for the development of extra-judicial means of resolving disputes arising from the provision of medical services [Text] / T.A.Pasikova // Legal issues in health care. - 2013 . - № 02. - [El.resource]. - Mode of access: http://www.zdrav.ru/articles/practice/detail.php?ID=84935

5 . Sulakshin S.S., Buyanova E.E., Kulakov V.V., Pogorelko M.Y., Sazonov E.S., Tolstoy V.L., Filippova S.Y. Alternative ways of resolving disputes between business entities [Text] / monograph. - Moscow: Scientific expert of . 2013 . - 272 p.

 

Стаття надійшла до редакції 19.08.2013 р.