СВІТОВИЙ ДОСВІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КООРДИНАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

УДК 354:338:001.2

О. А. Шатило,

к. держ. упр., доцент кафедри менеджменту,

Житомирський державний технологічний університет

СВІТОВИЙ ДОСВІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КООРДИНАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

Oleksiy Shatylo,

сandidate's degree in public administration,

Zhitomir State Technological University Department of Management Associate Professor

WORLD EXPERIENCE OF ECONOMIC AND ENERGY POLICY COORDINATION: organizational aspect

У статті досліджено питання забезпечення координації економічної та енергетичної політики в низці країн світу, серед яких США, Франція, Польща та Японія. Визначено множину органів формування національної енергетичної політики, а також виявлено відповідні підрозділи забезпечення її координації з політикою економічною.

In the article the economic and energy policies coordination of several countries including the U.S., France, Poland and Japan are under analyses. The national energy policy forming authorities are defined and the energy and economic policies coordination providing departments are shown.

Ключові слова: державна політика, енергетична політика, економічна політика, механізм координації.

Key words: public policy, energy policy, economic policy, coordination mechanism.

Постановка проблеми. Забезпечення стійкого економічного розвитку є ключовим пріоритетом державної політики кожної країни. Однією зі складових забезпечення такого поступу, який є критично необхідним не лише для функціонування економіки, а й інших сфер життєдіяльності країни є енергетичні ресурси. Водночас, ситуація на глобальному енергетичному ринку, на відміну від переважної більшості інших ринків товарів та послуг, завжди характеризувалася нестабільністю та політичною вмотивованістю. Відтак, кожна енергетично не самодостатня країна, до групи яких віднесено й Україну, прагне убезпечити себе від зазначених факторів. Одним з найбільш дієвих інструментів такого убезпечення є диверсифікація джерел постачання. При цьому, спостерігається орієнтованість енергетичної політики на інтереси економічної сфери. Однак, енергетична політика України в силу не диверсифікованості джерел постачання енергоносіїв та підходів цільової країни-експортера здійснювалася на основі політичних “торгів”, а не об’єктивних потреб економіки. Лише останнім часом спостерігаються спроби розширити коло постачальників енергоресурсів. Поряд з тим, енергетична політика України так і залишається автономною, пов’язуючись з політикою економічною лише декларативно.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням формування держаної економічної та енергетичної політики приділяється значна увага низки вітчизняних дослідників, серед яких найсуттєвіший внесок у розробку вказаної тематики зробили А. Амоша, Ю. Бажал, В. Геєць, Я. Жаліло, Д. Покришка, І. Розпутенко, Л. Федулова, Л. Шинкарук, В. Юрчишин. У дослідженнях зазначених авторів розкриваються варіативні аспекти формування державної економічної та енергетичної політики, актуальні ризики у зазначених сферах та механізми їх запобігання. Водночас, наразі практично відсутні дослідження, які б розглядали напрями та інструменти інтеграції енергетичної та економічної політики, а також узагальнення іноземного досвіду саме в такому розрізі.

Метою дослідження є узагальнення досвіду окремих країн світу у сфері організації координації економічної та енергетичної політики.

Виклад основного матеріалу. У світовій практиці питанням забезпечення енергетичної безпеки приділяється значна увага. Більше того, розробка збалансованої енергетичної політики, як механізму забезпечення енергетичної безпеки та поєднання її з політикою економічною не залишається поза увагою навіть найрозвиненіших країн світу. З метою узагальнення світового досвіду в аналізованій сфері, виділено групу енергозалежних країн, таких як: Сполучені Штати Америки, Французька Республіка, Республіка Польща та Японія. Окрім критерію енергозалежності, вибір кожної з наведених держав обумовлюється ще цілою низкою причин. Так, Сполучені Штати Америки обрано з огляду на його глобальну домінуючу економічну позицію, а також обсяги імпорту енергоносіїв, в першу чергу нафти. Французька Республіка має свою унікальну енергетичну систему, базовану на атомній енергетиці, водночас, країна також здійснює закупівлі рідких вуглеводнів за кордоном. Окрім того, ця країна є співмірною з Україною по демографічним та природно-кліматичним можливостям, що додатково аргументує її включення до цільової групи. Польська Республіка також має схожі природно-кліматичні особливості з Україною, зокрема, наявність значних запасів вугілля, а також відносно однакові джерела забезпечення енергобалансу країни, за тією лише відмінністю, що в Польській Республіці наразі відсутні атомні енергогенеруючі потужності. Японію було обрано за об’єкт дослідження, з огляду на відсутність у неї власних родових енергоресурсів, відтак повній залежності країни від зовнішніх джерел енергосировини. Окремо необхідно наголосити й на відсутності суходільних кордонів з іншими країнами світу, в тому числі з виробниками енергоресурсів або їх транзитерами. Поряд з тим, країна має потужну промисловість і значні обсяги споживання енергоресурсів, а також великий досвід збалансування вхідних енергопоставок.

Отож, головним органом у сфері формування та реалізації енергетичної політики США є Міністерство енергетики. Координація енергетичної політики з державною політикою в інших сферах здійснює спеціально уповноважений підрозділ Міністерства енергетики США – Управління міжурядових зв’язків та зв’язків з Конгресом. Місія зазначеного органу полягає у забезпеченні зв'язку, комунікації, координації та взаємодії політики, програм і ініціатив Міністерства енергетики з Конгресом, федеральними, регіональними, місцевими органами влади, іншими зацікавленими сторонами та широкою громадськістю [1, 2]. Приділення такої значної уваги відносинам аналізованого міністерства з Конгресом не є випадковим, адже його профільні комітети, окрім безпосередньо законопроектної роботи, контролюють бюджет того чи іншого міністерства, а також напряму впливають на роботу виконавчих органів. Цільовим комітетом у сфері формування засад національної енергетичної політики, до повноважень якого віднесено й економічні питання є Комітет енергетики і торгівлі Палати представників США, зокрема Підкомітет енергетики та енергії, до юрисдикції якого віднесено всі нормативно-правові акти, програми та урядову енергетичну політику [3].

З іншого боку, Міністерство торгівлі США, що є головним органом у сфері формування та реалізації економічної політики також забезпечує координацію своєї діяльності з іншими державними органами. Так, підрозділ Міністерства торгівлі – Бюро з промисловості та безпеки співпрацює в колегіальному режимі з іншими установами і відомствами уряду США, в тому числі Радою національної безпеки, Управлінням національної безпеки, Державним департаментом, Міністерством оборони, Міністерством енергетики та розвідувальними службами [4].

Окрему увагу варто приділити Раді національної безпеки, що є дорадчим органом при Президентові США з питань зовнішньої політики та національної безпеки. До її складу входять старші радники Президента США та представники уряду, зокрема, на постійній основі, членами Ради національної безпеки є Віце-президент США, Державний секретар, Міністри фінансів та оборони, Помічники Президента з питань національної безпеки та економічної політики, Керівник апарату Президента, Голова об’єднаного комітету начальників штабів, Директор центрального розвідувального управління. Однак, повний склад Ради національної безпеки не є постійним, він формується у відповідності до тих питань, що винесено на її розгляд [5]. Оскільки у США Президент виступає як главою держави так і виконавчої гілки влади, роль аналізованої інституції є не меншою, аніж рішень Кабінету Міністрів, відтак Рада національної безпеки може виступати інструментом координації енергетичної та економічної політики.

Ще однією інституцією, що забезпечує координацію внутрішньої та зовнішньої економічної політики США, зокрема формування рекомендацій для Президента США з питань економічної політики, узгодження політичних рішень та програм з економічними цілями Президента є Національна економічна рада, що входить до складу Виконавчого апарату Президента США. Зазначена рада складається з керівників міністерств та агенцій, галузева політика яких здійснює вплив на національну економіку. Очолює раду Директор, діяльність якого підтримується штатними співробітниками з питань політики в різних областях, зокрема: сільського господарства, торгівлі, енергетики, фінансових ринків, податкової політики, охорони здоров'я, праці та соціального забезпечення [6].

Окрім системи державних органів, питання енергетичної політики та безпеки, а також їх координації з національною економічною політикою і безпекою знаходиться у фокусі низки неурядових організацій, що здійснюють непрямий, дорадчий вплив на їх формування та контроль за реалізацією. Так, у США діє неурядова організація – Рада з міжнародних відносин, яка є незалежною, позапартійною організацією, мозковим центром, інформаційним ресурсом як для її членів так і урядовців, бізнесменів, журналістів та інших зацікавлених громадян з метою допомогти їм краще зрозуміти світ і зовнішньополітичні рішення, з якими стикаються США та інші країни. Так зокрема, зазначеною організацією утворено Незалежну робочу групу з питань вивчення наслідків залежності від імпорту енергоносіїв для американської зовнішньої політики [7].

Отож, безпосереднє формування та реалізація національної енергетичної політики США відбувається спеціально уповноваженим органом – Міністерством енергетики у тісному взаємозв’язку з іншими центральними органами виконавчої влади, зокрема Міністерством торгівлі США, Міністерством праці, Агентством захисту навколишнього середовища та Адміністрацією малого бізнесу. Окрім того, існує системний зв'язок Міністерства енергетики із законодавчою гілкою влади, зокрема з Конгресом, Радою національної безпеки, цілою низкою неурядових громадських організацій, що мають безпосередній вплив на формування національної енергетичної політики.

Енергетична політика Французької Республіки (далі – Франція) має свої суттєві особливості порівняно зі США, оскільки Франція є членом Європейського Союзу, відтак, реалізує її, перш за все, у відповідності до загальноєвропейських правових засад. Окрім того, відмінними є і ключові акценти забезпечення енергетичної незалежності країни, адже Франція за стратегічний пріоритет визначила розвиток атомної енергетики, відтак, незмінно дотримується цього курсу з моменту його обрання у 1970-х роках.

Ключовим органом у сфері розробки та реалізації національної енергетичної політики Франції є Міністерство екології, сталого розвитку та енергетики. Зазначена інституція утворена шляхом об’єднання різних установ, які спеціалізувались на питаннях транспорту, міського розвитку, змін клімату та енергетики і наразі являє собою третю за розміром та впливовістю установою, поступаючись лише адміністраціям Президента та Прем’єр-Міністра Франції [8]. За висновками експертів, нова структура є унікальною з поміж усіх країн Європейського Союзу та відкриває можливості для поглиблення узгодженості у процесі розробки та впровадження державної енергетичної політики і підвищення її економічної ефективності [9]. Важливу роль у сфері координації безпекових зусиль, зокрема і в енергетичній сфері, відіграє Рада оборони і національної безпеки Франції, до складу якої входять Президент, Прем’єр-міністр, міністри оборони, економіки, фінансів, зовнішніх і внутрішніх справ, та за необхідності – інші представники уряду. Склад зазначеного органу формується у відповідності до порядку денного питань, винесених на розгляд [10].

У Франції функціонує ще низка установ, що беруть участь у розробці та впровадженні державної енергетичної політики. Однією з них є Комісія з регулювання енергетики – незалежний регулятор, завданням якого є демонополізація енергетичних ринків, а саме забезпечення доступу до передавальних та розподільчих мереж (електроенергія, газ) усім постачальникам і забезпечення незалежності функціонування таких мереж від будь-яких впливів. Важливою функцією аналізованої комісії є розробка тарифів на транспортування та дистрибуцію електроенергії та газу, що виносяться на розгляд та затвердження урядом країни [11]. Відтак, така процедура забезпечує узгодження державної енергетичної та економічної політики. Наступною інституцією є Агентство з охорони навколишнього середовища та енергоефективності, яке у своїй діяльності координується Міністерством екології, сталого розвитку та енергетики і Міністерством вищої освіти та наукових досліджень. Агентство впроваджує спільну енергетичну та політику захисту навколишнього середовища шляхом підвищення енергоефективності в промисловості, на транспорті та в будівництві, а також підтримує технологічний розвиток відновної енергії [12]. Ще однією інституцією є Комісія атомної енергетики, функціями якої є забезпечення розвитку атомних енергетичних досліджень, комунікаційних технологій та національної оборони. Комісія забезпечує поєднання теоретичних досліджень та прикладних розробок, а також налагоджує міжнародну кооперацію у цій сфері [13].

Отож, узагальнюючи досвід Франції у сфері організації побудови національної енергетичної політики необхідно наголосити, що організаційна структура державного органу в аналізованій сфері поєднує в собі, окрім безпосередньо енергетичного напряму, ще й питання транспорту, міського розвитку та екології, а це дозволяє формувати енергетичну політику з врахуванням необхідності захисту навколишнього середовища.

Окрім аналізованих країн, актуальним для України є досвід координації енергетичної та економічної політики у Республіці Польща (далі – Польща), оскільки ці країни є подібними за територіально-демографічними, економічними, базовими інституційними характеристиками та історичними умовами розвитку. У Польщі питаннями формування та реалізації національної енергетичної та економічної політики опікується єдиний орган – Міністерство економіки Польщі, у той час як у Франції ці функції розподілені по окремим міністерствам.

Безпосередньо питаннями реалізації та формування національної енергетичної політики займається Департамент енергетики, завданнями якого є: здійснення єдиної енергетичної політики, підготовка проектів нормативно-правових актів з питань енергетики, забезпечення безпеки національної системи енергозабезпечення і теплозабезпечення, впровадження новітніх енергетичних технологій тощо. Департамент відновних видів енергії відповідає за розробку та провадження енергетичної політики з питань відновних джерел енергії, зокрема біопалива, підготовку проектів нормативно-правових актів у цільовій сфері. Водночас, питання реалізації національної програми розвитку атомної енергетики віднесено до відома ще одного підрозділу Міністерства економіки Польщі – Департаменту атомної енергетики. Окремо врегульовуються питання державного регулювання видобутку кам’яного та бурого вугілля, нафти і газу, оптимізація функціонування газотранспортної інфраструктури, створення стратегічних запасів нафти, газу, паливно-мастильних матеріалів, у тому числі й для потреб енергетики, а також розробки технологій виробництва синтетичного вугільного палива. Ці функції покладено на Гірничий департамент та Департамент нафти і газу Міністерства економіки Польщі.

У межах структури Міністерства економіки Польщі, загальну координацію діяльності його департаментів та напрямів роботи, зокрема економічної та енергетичної політики забезпечує Департамент стратегії та аналізу, який являє собою інтегруючий підрозділ, відповідальний за збір та об’єднання матеріалів в межах компетенції міністерства як для оцінки співвідносин між різними сферами та напрямами роботи міністерства так і з метою здійснення аналітичної, діагностичної, оціночної та інформаційно-прогностичної роботи. Зокрема, аналізований департамент координує підготовку та моніторинг національних комплексних стратегій розвитку [14].

Окрім Міністерства економіки Польщі регулювання енергетичної сфери також здійснює Управління з регулювання енергетики, до функцій якого віднесено: ліцензування виробничої, транспортної та дистрибуційної діяльності в енергетичній сфері, формування та контроль тарифів на електроенергію та газ, забезпечує захист економічної конкуренції на енергетичному ринку тощо [15]. Хоча Управління з регулювання енергетики не є структурним підрозділом Міністерства економіки, однак, останнє координує його діяльність, у тому числі через процедуру призначення Президента цього органу, що здійснюється Премєр-Міністром Польщі за поданням Міністерства економіки.

Важливу роль у забезпеченні національної безпеки Польщі, зокрема координації зусиль органів влади різних сфер відіграє Рада національної безпеки, до складу якої входять Президент, очільники палат парламенту, Прем’єр-міністр, члени уряду, зокрема і Міністр економіки. Особливістю функціонування органу є те, що він не здійснює реалізації державної політики лише у певній сфері або сферах, порядок денний його засідань формується у відповідності до актуальних загроз національної безпеки, зокрема й в енергетичній та економічній сферах [16].

Відтак, резюмуючи викладене, необхідно зазначити, що хоча загальні стратегічні напрями енергетичної політики Польщі, як і Франції визначаються єдиною енергетичною політикою ЄС, однак, враховують і національні особливості країни. Так, Польща має унікальну організаційну структуру розробки та реалізації енергетичної політики, що сконцентрована разом з економічною під егідою єдиного органу – Міністерства економіки Польщі.

Однією з найбільш енергозалежних країн світу є Японія. За даними Міжнародної енергетичної агенції, зазначена країна забезпечує внутрішню потребу в енергоресурсах за рахунок власних джерел на 4%, поряд з тим, знаходячись у трійці глобальних економічних лідерів. У зв’язку з цим, існує доцільність в узагальненні досвіду з формування і реалізації енергетичної політики та її координації з національною економічною політикою в Японії.

Енергетичну політику Японії формує та реалізує Міністерство економіки, торгівлі та промисловості. Цю діяльність здійснює безпосередньо координоване зазначеним міністерством Агентство природних ресурсів та енергетики, на яке покладено питання формування, реалізації та контролю політики з питань паливно-енергетичних ресурсів, циклу виробництва атомного палива, енергетичного ринку, зокрема ринків електроенергії, газу, бензинів, вугілля, і альтернативних видів палива, енергозбереження та енергоефективності, а також забезпечення міжнародного співробітництва в енергетичній сфері [17]. Ще одним підрозділом Міністерства економіки, торгівлі та промисловості, що займається питаннями енергетичної політики, зокрема здійснення технічного контролю в енергетиці є Агентство з атомної та промислової безпеки Окрім забезпечення технічного нагляду за функціонуванням об’єктів енергетики, перш за все, атомної, зазначена установа здійснює оцінку та відбір місць розміщення об’єктів атомної енергетики [18]. Координацію напрямів реалізації державної політики в межах компетенції міністерства, у тому числі й економічної та енергетичної, здійснює Управління планування та координації політики Секретаріату Міністра. Також, з метою реалізації положень національної енергетичної стратегії, та координації зусиль підрозділів аналізованого міністерства в енергетичній сфері, при Міністрі економіки, торгівлі та промисловості утворено Дорадчий комітет з природних ресурсів та енергетики. Взагалі, якщо розглядати прозорість формування політики в межах Міністерства економіки, торгівлі та промисловості, то вона забезпечується не лише зазначеним комітетом, оскільки тут функціонують ще ціла низка дорадчих утворень за участю зацікавлених представників громадськості, зокрема: Рада зв’язків зі споживачами, Рада з питань формування політики у сфері малого та середнього підприємництва, Рада з питань експортно-імпортних угод тощо.

Відтак, узагальнюючи викладене, можна резюмувати, що в Японії формування енергетичної політики цілком зосереджено в межах національної економічної політики держави. Такий тісний зв'язок між енергетичною і економічною політикою забезпечується існуючою організаційною структурою державних органів, оскільки на Міністерство економіки, торгівлі та промисловості Японії покладено розробку, реалізацію і координацію енергетичної і економічної політики держави.

Висновки. Розглянувши досвід групи країн світу у сфері розробки, реалізації та координації енергетичної політики можна дійти таких узагальнюючих висновків. У світовій практиці не існує певних стандартизованих та уніфікованих підходів до формування національної енергетичної політики, оскільки остання, в першу чергу, базується на потребах в енергоносіях та національних ресурсних можливостях для їх задоволення.

Також варто наголосити на організаційній структурі державних органів у визначеній сфері: у США діє окремий орган – Міністерство енергетики, у Франції, Польщі та Японії окремого органу не існує, а енергетична політика формується і реалізується у тісному зв’язку з іншими сферами державної політики – екологією та муніципальним розвитком (Франція) і економікою (Польща та Японія). У той же час, хоча у США й існує відокремлене міністерство, однак, його діяльність координується через Управління міжурядових зв’язків та зв’язків з Конгресом з іншими державними органами, зокрема й у сфері зв’язку з економічною політикою. Також необхідно наголосити на значній ролі дорадчих органів, постійних або тимчасових, що здійснюють безпосередній вплив на формування енергетичної політики визначених країн, найбільш значущими з яких є: у США (Рада національної безпеки, Національна економічна рада), Франція (Рада оборони і національної безпеки), Польща (Рада національної безпеки), Японія (Дорадчий комітет з природних ресурсів та енергетики, Рада з питань експортно-імпортних угод).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. National Security Strategy, May 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.whitehouse.gov/sites/default/files/rss_viewer/national_
security_strategy.pdf.

2. Office of Congressional and Intergovernmental Affairs [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://energy.gov/congressional/mission.

3. House Energy and Commerce Committee [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.energycommerce.house.gov/.

4. Bureau of Industry and Security [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.bis.doc.gov/index.php/about-bis/mission-statement.

5. National Security Council [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.whitehouse.gov/administration/eop/nsc.

6. National Economic Council [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.whitehouse.gov/administration/eop/nec.

7. Council on Foreign Relations [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.cfr.org.

8. Ministère de l’Ecologie, du Développement durable et de l’Energie [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.developpement-durable.gouv.fr/.

9. Energy Policies IEA Countries – France – 2009 Review. – PARIS: IEA Publication, SOREGRAPH, 2010. – 162 p.

10. Conseil de défense et de sécurité nationale [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.elysee.fr/.

11. Commission de régulation de l'énergie [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.cre.fr/.

12. Agence de l'environnement et de la maîtrise de l'énergie [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ademe.fr/.

13. Commissariat à l'énergie atomique [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.cea.fr/.

14. Ministerstwo Gospodarki [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.mg.gov.pl/Kontakt.

15. Urzad Regulacji Energetyki [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ure.gov.pl/portal/pl/418/ Departamenty_i_Biura.html.

16. National Security Council [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.en.bbn.gov.pl/portal/en/60/99/ National_Security_Council.html.

17. Agency for Natural Resources and Energy [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.enecho.meti.go.jp/english/ outline/index.html.

18. Nuclear and Industrial Safety Agency [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.nisa.meti.go.jp/english/aboutnisa/ establishment.html.

References.

1. National Security Strategy, May 2010 [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.whitehouse.gov/sites/default/files/rss_viewer/national_
security_strategy.pdf.
2. Office of Congressional and Intergovernmental Affairs [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : http://energy.gov/congressional/mission.
3. House Energy and Commerce Committee [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.energycommerce.house.gov/.
4. Bureau of Industry and Security [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.bis.doc.gov/index.php/about-bis/mission-statement.
5. National Security Council [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.whitehouse.gov/administration/eop/nsc.
6. National Economic Council [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.whitehouse.gov/administration/eop/nec.
7. Council on Foreign Relations [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : http://www.cfr.org.
8. Ministère de l’Ecologie, du Développement durable et de l’Energie [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.developpement-durable.gouv.fr/.
9. Energy Policies IEA Countries – France – 2009 Review. – PARIS: IEA Publication, SOREGRAPH, 2010. – 162 p.
10. Conseil de défense et de sécurité nationale [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.elysee.fr/.
11. Commission de régulation de l\'énergie [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.cre.fr/.
12. Agence de l\'environnement et de la maîtrise de l\'énergie [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.ademe.fr/.
13. Commissariat à l\'énergie atomique [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.cea.fr/.
14. Ministerstwo Gospodarki [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.mg.gov.pl/Kontakt.
15. Urzad Regulacji Energetyki [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.ure.gov.pl/portal/pl/418/ Departamenty_i_Biura.html.
16. National Security Council [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.en.bbn.gov.pl/portal/en/60/99/ National_Security_Council.html.
17. Agency for Natural Resources and Energy [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.enecho.meti.go.jp/english/ outline/index.html.
18. Nuclear and Industrial Safety Agency [Elektronnii resurs]. – Rezhim dostupu : www.nisa.meti.go.jp/english/aboutnisa/ establishment.html.

Стаття надійшла до редакції 04.07.2013 р.