УДК 314.145.82

 

В. Г. Воропаєв,

Магістр Національної академії державного управління при Президентові України, м. Київ

 

НАРОДЖУВАНІСТЬ ЯК ОСНОВНИЙ ФАКТОР ФОРМУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

 

 

У статті досліджено роль та місце народжуваності як фактору формування майбутнього української нації, проаналізована демографічна ситуація в Україні та її динаміка, розглянуто причини урбанізації та проблема неповернення населення у села.

 

The article deals with the role and place of birth rate as a factor shaping the future of the Ukrainian nation, analyzed the demographic situation in Ukraine and its dynamics, examined the causes of urbanization and the problem of no return of the population in the village.

 

Ключові слова: народжуваність, українська нація, демографічна ситуація, демографічна криза, урбанізація.

 

Keywords: birth rate, the Ukrainian nation, demographics, population crisis, urbanization.

 

 

Постановка проблеми. Останнім часом в Україні спостерігається стрімке зменшення населення. За офіційними даними всеукраїнського перепису, населення України з 1990 р. зменшилося на 6,2 млн осіб (від 51,8 млн до 45,6 млн). Демографічна криза, яка особливо далася взнаки після здобуття Україною незалежності, стала закономірним наслідком розвитку негативних тенденцій, що проявились у радянському минулому,  таких як високий рівень урбанізації, що спричинив зниження народжуваності, нестабільна економічна ситуація і як наслідок, економічна криза 90-х років та багато інших негативних соціальних тенденцій. Всі ці чинники призвели до постійного скорочення рівня народжуваності й тривалості життя, і зростання смертності, яке поєднувалося з посиленням процесу «старіння нації» [1].

Саме тому метою статті є дослідження демографічної ситуації в Україні та  народжуваності як фактору формування майбутнього української нації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій  за темою статті свідчить, що проблемам демографії та факторам, що на неї впливають присвячено багато праць українських науковців, зокрема, таких як  І.К. Бондар, О.П. Сологуб, Л.С. Дорошенко, Н. Мірко, В.М. Медков, С.Г. Стеценко, В.Г. Швець, В.І. Пирожков, Н. Лакіза-Сачук, В.С. Стешенко, А. Романюк, Л.В. Чуйко та ін. Проте, постійні негативні тенденції в демографічній ситуації України зумовлюють необхідність ретельного аналізу проблем народжуваності як основного фактору формування української нації.

Виклад основного матеріалу. У незалежній Україні, попри декларативну увагу до демографічних проблем (у Концепції національної безпеки їх вирішення визначено як один із пріоритетних напрямів), так і не було вжито відповідних ефективних заходів. Економічна криза 1990-х рр. призвела до критичного зниження рівня народжуваності: замість необхідних для звичайного відтворення населення 22–24 дітей на 10 жінок реально приходили на світ лише 11 немовлят. Збільшувалася частка однодітних і бездітних родин. Крім того, до успадкованих від радянських часів факторів зростання смертності населення додалися інфекційні та паразитичні хвороби, туберкульоз та інші невиліковні хвороби. Особливою небезпекою для генофонду нації стало різке погіршення стану здоров’я дітей і підлітків, коли тільки кожного четвертого-п’ятого з них можна вважати цілком здоровим. Саме такі тенденції у динаміці населення України  зумовлюють актуальність теми дослідження.

В останні роки в Україні спостерігається тенденція підвищення рівня народжуваності. Зокрема, у 2011 р. в чотирьох областях та Києві народжуваність перевищила смертність. А саме, за даними Держкомстату, в 2010 р. лише у столиці, а також Волинській, Закарпатській та Рівненській областях більше народжувалося людей, ніж помирало. А у 2011 р. до них приєдналася ще й Чернівецька область, де народилося на 112 більше людей, ніж померло, хоча приріст населення  у 2010 р. був негативним - мінус 471 людини [1].

У Києві в 2011 р. народилось майже 4 тис. дітей, в 2010 р. – 2661. за даними Держкомстату, зростання кількості дітей в столиці пояснюється тим, що у київських клініках народжують мешканці області і приїжджі [1].

 Проте необхідно зазначити, що збільшення рівня народжуваності не свідчить про загальний приріст населення, оскільки, незважаючи на позитивні новини про народжуваність, українців з кожним роком меншає.

Держкомстат спрогнозував очікувану кількість українців на 1 січня 2012 р. - 45 млн 630 тис.  У 2011 р. за офіційними даними населення країни становило близько 45 млн 778 тис., а в 2009-му - 45 млн 963 тис. [2].

Глава Комітету ВР з питань охорони здоров'я Тетяна Бахтєєва заявила, що якщо негативна демографічна ситуація збережеться, то через 50 років в Україні залишиться всього 8-10 млн людей [2].

В свою чергу експерти ООН прогнозують що, до 2050 р. кількість населення України може знизитись до 25-30 млн осіб. Причину таких негативних явищ вони вбачають у:

- перевищенні смертності показників народжуваності приблизно у два рази. Народжується в середньому 450 тис. на рік, а помирає 840 тис.

- погіршення стану здоров’я населення, що як наслідок спричиняє скорочення тривалості життя. Приміром, в 1991 р. чоловіки жили 68 років, тепер - 62.

У рейтингу країн з найнижчими показниками народжуваності, складеному американським виданням The Business Insider, Україна посідає п’яту сходинку. Так, загальний показник народжуваності нашої країни становить 1,28. При цьому на 1 тис. населення народжується 11 дітей. А приріст населення від’ємний та становить -0,3% [3].

У вищезазначеному рейтингу, крім кількості народжень на 1 тис. населення та природного приросту населення (різниці між смертністю й народжуваністю), був також використаний «загальний показник народжуваності». Показник оцінює, скільки дітей припадає на одну жінку. При цьому вважається, що якщо цей показник вищий за 2,0, то населення зростає, а кількість людей середнього віку зменшується. Якщо ж показник менший за 2,0, це означає, що населення скорочується та старіє.

The Business Insider зазначає, що середній «загальний показник народжуваності» по Європі складає 1,6. Згідно з даними Бюро інформації про народонаселення, населення Європи не зростає. Статистика свідчить про те, що до 2050 року населення Європи зменшиться з 740 млн до 725 млн. [2].

Найнижчі показники народжуваності в Європі має Литва. В країні за загального показника народжуваності в 1,25 загалом народжується 11 дітей на 1 тис населення, а рівень зростання населення становить -0,2%.

Другу сходинку займає Білорусія, де на 1 тис населення народжується 12 дітей, а щорічний приріст -0,3%. На третьому місці – Чехія, де на 1 тис осіб – 11 новонароджених, а населення за минулий рік зросло на 0,1%. Четверта – Боснія та Герцеговина, яка має нульовий приріст населення. На п’ятому, як вже зазначалось – Україна.

Кращі, ніж Україна показники народжуваності має Молдова, де зростання населення -0,1%. Наступні сходинки посіли Румунія, Польща, Словенія, Латвія, Андорра, Словаччина, Греція, Італія, Австрія, Угорщина.

Росія посіла 19-ту сходинку. Так, загальний показник народжуваності в країні становить 1,42, при цьому на 1 тис. громадян припадає 13 новонароджених, а природній приріст населення становить -0,2% [2].

Статистика свідчить, що за період 2005-2010 рр.  щорічні втрати населення в Україні зменшилися майже вдвічі, відповідно: від 355,8 тис. осіб 2005 року до 200,5 тис. 2010 року [1].

У 2006 р. з’явився перший український регіон - Закарпаття, де кількість народжених перевищила кількість померлих на 665 осіб. Щоправда, на думку фахівців, такого результату було досягнуто за рахунок ромського населення.

Разом з цим, позитивні демографічні тенденції спостерігали й в інших регіонах. Так, за офіційними даними Держстату України 2008 р. природний приріст було зафіксовано у Закарпатській, Рівненській областях та місті Києві. У 2009 р. до цього переліку було додано Волинську, а в 2011 р. - Чернівецьку. Таким чином, на сьогодні вже у п’яти регіонах України народжуваність перевищує смертність [1].

Серед факторів, що сприяли підвищенню рівня народжуваності в України у 2000 рр. можна виділити:

– По-перше, певне поліпшення со­ціально-економічної ситуації в країні та адаптація населення до нових умов.

- По-друге, саме в це десятиліття досягнули віку материнства жінки 1980-х років народження, коли на світ приходило порівняно багато немовлят. Тобто більше мам – більше дітей.

- По-третє, важливим фактором стало введення допомоги після народження дитини.

 Проте, ми вважаємо, що перебільшувати позитивність тенденцій народжуваності не варто, оскільки її рівень в країні за останні два роки знизився порівняно з 2009-м р.

Як свідчить проведений нами аналіз, різке збільшення виплат при народженні дитини від 760 грн. у 2004 р. до 8,5 тис. грн. у 2005–2007 рр. посприяло підвищенню рівня фертильності. У 2008 р. виплати знову було збільшено. Причому відбулася диференціація одноразової допомоги при народженні різних за рахунком дітей: на першу дити­­ну – 12,24 тис. грн, на другу – 25 тис. грн, на третю й наступних – 50 тис. грн [4].

За даними Міністерства фінансів України з II кварталу 2012 р. збільшується і розмір допомоги при народженні дитини, які протягом року будуть і далі поступово збільшуватися. Починаючи з 1 квітня розмір допомоги становить: на першу дитину - 27 330 грн (24 960 грн в II кв. 2011 р.); на другу дитину - 54 660 грн (49 920 грн); на третю і наступну дитину - 109 320 грн (99 840 грн) [5].

На початку 2000 рр. внаслідок зміни поколінь та част­­кової адаптації населення до нових соціально-еко­номічних умов життя з’явилися перші ознаки поліпшення демографічної ситуації, підтримані економічними заходами  влади після 2004 р. щодо підтримки материнства (насамперед суттєвим збільшенням грошової допомоги на дитину). Наприклад, за 2001–2009 рр. кількість народжень збільшилася на 36%, а до їх коефіцієнта на одну жінку додалося 34%.

Проте, рівень народжуваності у 2010-2011 рр. виявився нижчим, аніж у 2009 р. Частково, це можна пояснити меншою кількістю укладених шлюбів. Також, у 2010 р. зріс темп природного скорочення населення (від -0,42% до -0,44%). Ці тенденціїї свідчать, на нашу думку, не лише про погіршення очікувань суспільства в умовах економічної кризи, а й про його розчарування щодо здатності нинішньої влади провадити ефективну антикризову політику і у сфері демографічних зрушень.

Утім, ми вважаємо, що попри певне демографічне покращення порівняно з кінцем минулого століття, ситуацію особливо ідеалізувати не варто. Адже фрагментарні заходи, такі, як, наприклад, збільшення виплати на дитину, поступово втрачатимуть роль основного стимулу. Крім того, демографи б’ють на сполох ще й тому, що в найближчі 20 років Україну чекає різке падіння народжуваності з огляду на «демографічну яму». Лише від початку 1990 рр. у нас не з’явилося на світ майже 5,3 млн майбутніх батьків і матерів (станом на 1 січня 1990 р. українців у віці до 24 років було 18 млн, на 1 січня 2011 р. – 12,7 млн) [4].

Не останній негативний вплив на демографічну ситуацію має, особливо серед молоді, відсутність перспектив достойного працевлаштування та придбання власного житла. У кожної сьомої української сім’ї на одну особу припадає менш ніж 7,5 м² житлової площі, а понад «санітарну норму» – 13,65 м² – є лише в половини сімей. Близько 31% молодих родин узагалі не забезпечені житлом. 14% винаймають квартири, 11% туляться в комуналках, а ще 10% – у гуртожитках. Лише 33% молодих сімей мешкають в окремих власних квартирах (для всіх родин цей показник становить 56,3%). За даними соціологічних досліджень, житлова проблема є основною причиною, що стримує укладення шлюбів та спричиняє розлучення серед молоді. Ефективність державних програм залишається вкрай низькою [6].

За результатами аудиту діяльності Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, проведеного Рахунковою палатою впродовж 2002–2010 рр., обсяги введеного в експлуатацію житла становили тільки 12% від запланованих. Пільговими кредитами щороку забезпечували менш ніж 3% молодих сімей, які відповідного часу претендували на житло за державною програмою. Починаючи з 2009 р., припинено укладення договорів на часткову компенсацію відсотків за кредитами комерційних банків для придбання молодими сім’ями житла в кредит, здійснюється лише погашення зобов’язань за раніше укладеними договорами.

Протягом 10 місяців 2012 р. в Україні за державними житловими програмами, які реалізує Фонд, введено в експлуатацію 41 житловий будинок, ухвалено 286 рішень про надання пільгових житлових кредитів молодим сім’ям на загальну суму 94,7 млн. грн. Станом на 01.11.2012 р. укладено 643 договори в межах програми доступного житла, за якою громадянам надається субсидія у вигляді 30% від вартості житла. За цією програмою надано держпідтримку на загальну суму 83,5 млн. грн. Завдяки цій програмі в сферу будівництва додатково залучено 229,7 млн. грн. власних внесків громадян. Крім того, у межах програми здешевлення вартості іпотечних кредитів станом на 01.11.2012 р. укладено 862 договори по частковій компенсації процентів та надані банками в рамках виконання програми кредити на загальну суму 199,4 млн.грн. [7].

Потрібно відзначити, що не менш важливим інструментом покращення демографічної ситуації є запобігання смертності. Насамперед це стосується найпростіших – профілактичних – заходів, як-то протидія алкоголізму, наркоманії, тютюнопалінню. В Україні щороку, за експертною оцінкою, 40–50 тис. смертей пов’язані з пияцтвом, близько 10 тис. – із наркоманією, 100–120 тис. – із тютюнопалінням. За оцінкою Світового банку, до 94% смертельних випадків від алкоголізму в Україні можна було уникнути за допомогою профілактики [6].

На окрему увагу, на нашу думку, заслуговують урбанізаційні процеси в Україні, які нині набули характеру проблеми неповернення населення у села.

Очевидно, що урбанізацію неможливо розглядати без зв'язку з розвитком суспільного виробництва, зокрема, важкої індустрії, енергетики, хімічної промисловості тощо. Разом з нарощуванням промислового потенціалу, створенням нових галузей виробництва у великих містах зростає чисельність населен­ня. Сучасні великі міста — це центри зосередження багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густо населених жит­лових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.

Сучасне місто, на нашу думку, надає своїм жителям суттєві переваги економічного, соціального та особистісного характеру, а саме:

• наявність місць роботи та можливість зміни роботи;

• зосередження закладів науки та культури;

• забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;

• можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;

• розвиток міжнародної та регіональної культури.

В сьогоднішніх умовах спостерігається наявність гострих соціально-економічних проблем сільського населення в сфері його зайнятості, ефективного використання кадрового потенціалу в галузі і, зрештою, у визначення перспектив розвитку сільського господарства України в цілому. Започатковані негативні тенденції старіння сільського населення, перевищення смертності над народжуваністю, відсутність молоді в багатьох селах вже дають про себе відчути. Більше того, подальший розвиток таких тенденцій призводить до поглиблення соціальних проблем. Багато сіл України вже зараз знаходяться на межі вимирання і потребують невідкладної допомоги всього суспільства.

Проблема полягає перш за все у тому, що у сфері сільського господарства започаткувалась тенденція зниження чисельності населення працездатного віку, відбувається природне скорочення чисельності населення. Майже кожний сільський житель досягнув пенсійного віку. За останні п'ять років в селах народилось майже у два рази менше людей ніж померло. За вказані роки майже в трьох тисячах населених пунктів зовсім не було народжених, питома вага населених пунктів в яких відсутні діти до п'яти років, у загальній кількості сіл становить 9%, молодь у віці 16-35 років - 5% сіл [1].

В сучасних умовах соціальні проблеми села і сільського населення задовольняються все меншою мірою, спостерігається все більший занепад соціального розвитку села. Із загальної кількості населених пунктів 25% не мають ніяких виробничо-управлінських підрозділів, 2,3% не мають ніяких видів благоустрою, 5,9% населених пунктів не мають установ, підприємств і організацій соціальної сфери [8].

Саме низький рівень заробітної плати, відсутність належних умов праці та відпочинку робить галузь сільського господарства непривабливою для молоді, а це в свою чергу веде до неможливості закріплення на селі молодих вчителів, лікарів та інших спеціалістів.

Особливо гостро на сьогодні стоїть проблема соціального захисту молоді та закріплення їх в сільській місцевості і в сфері сільського господарства. Вирішення проблеми в такий спосіб повинно здійснюватися на демократичних засадах, шляхом створення сприятливих умов для повноцінного життя і праці в селі у сфері сільського господарства. Важливим є те, щоб саме молодь зайняла активну позицію в перебудові села, створенні благоустрою та комфортабельності житла.

Нова економічна і політична ситуація, що склалась в країні за останні роки, вимагає адекватних заходів щодо запобігання міграції молоді. Слід враховувати, що перебудова економіки України, зокрема і агропромислового комплексу, передбачає глобальні структурні зміни та вивільнення надлишкової робочої сили у функціонуючих виробничо-господарських об'єктах. Отже, в перспективі процеси безробіття молоді можуть наростати і їх слід не тільки очікувати, але й враховувати.

Реальним напрямом зниження рівня безробіття, забезпечення зайнятості населення слід вважати розвиток підприємництва. В сільській місцевості, крім безпосередньої зайнятості сільським господарством, розвиток підприємництва, в першу чергу, майже активізувався в тих напрямках, які на сьогоднішній день вважаються «вузькими» місцями в соціальному відродженні села. А саме: створення благоустрою сільських населених пунктів, надання послуг матеріально-технічного, побутового та культурного характеру, тим більше що для значної частини таких заходів є готові приміщення [8].

Одним із реальних напрямів закріплення молоді в селі, на нашу думку, має стати залучення підприємств до соціального захисту своїх працівників шляхом надання економічних (податкових, кредитних) пільг тим підприємствам, які створюють належні житлово-комунальні, побутові, невиробничі умови для ефективної трудової діяльності молоді, автоматизують виробництво і стимулюють працю новачків. Ми вважаємо, що необхідно офіційно визначити та узаконити соціальні та правові гарантії молоді щодо надання їм першого місця роботи, забезпечення житлом, створення матеріально-побутових умов для молодих сімей, надання пільг, організації молодіжного дозвілля.

Соціальний захист працівників села хоча в основному і залежить від бюджету країни, але й багато в чому залежить від дій місцевих державних адміністрацій, керівників та спеціалістів підприємств. Саме тому, нан нашу думку, Державна програма відродження села повинна доповнюватись і конкретизуватися на регіональних рівнях з врахуванням реальних потреб сільського господарства в спеціалістах і насамперед орієнтуватися на молодь.

Загалом за період 2005-2010 рр. щорічні втрати населення в Україні зменшилися майже вдвічі – від 355,8 тис. осіб 2005 р. до 200,5 тис. 2010 р. Проте за офіційними даними Держстату  у період січень-вересень 2012 року населення України зменшилось на 104824 особи, про що свідчить динаміка народжуваності та смертності у цей період [1].

В даний час влада покладає великі надії на підвищення рівня народжуваності у зв’язку із зростом фінансової підтримки з боку держави, проте не варто ігнорувати демографічні показники потенційного материнства. Оскільки в даний час на рівень народжуваності крім всіх інших досліджених в роботі факторів вплине «демографічна яма» 1990-х років.

Сьогодні народжуваність в Україні залишається все одно нижчою за середній європейський рівень. Цей розрив дуже невеликий і це дає підстави стверджувати, що ми не відрізняємося від загальної тенденції в даному показнику. Хоча знову доводиться повертатися до питання екстраординарного рівня смертності й дуже малої тривалості життя – саме це нас відрізняє від усіх інших «старих» країн із невеликою народжуваністю, через  те що депопуляція у нас особливо інтенсивна.

Висновки. Ми вважаємо, що, нині проблеми поліпшення демографічної ситуації в країні, підвищення народжуваності, скорочення смертності набувають фактично значимості пріоритетів національної безпеки. Без державного вирішення цих проблем Україні рано чи пізно доведеться відкрити імміграційні канали  поповнення населення.

Без кардинальної зміни підходів держави та суспільства до підтримки молодих сімей демографічні перспективи України залишаються сумними. Аналіз наявних тенденцій свідчить, що випереджальними темпами триватиме знелюднення південно-східних (насамперед Донбас) та окремих центральних (Чернігівська, Житомирська, Кіровоградська області) регіонів України. Осередками зростання (чи принаймні підтримання на певному рівні) чисельності корінного населення залишатимуться регіони Західної та частково Центральної України. За рахунок переважно румунського (й молдовського) та кримськотатарського компоненту можна очікувати примноження людності в окремих південних регіонах – в Одеській області та Криму.

Однак дедалі сильніші еміграційні настрої молоді, перші вияви тенденції до скорочення шлюбності тощо можуть призвести до того, що Україна вже не зможе «власними силами» вирішити демографічну проблему.

Хибною є думка, що народжуваність серед українців зросте автоматично з підвищенням рівня життя. Якби зв’язок був такий простий, не відбулося б істотного зменшення фертильності в розвинених країнах. У переліку пріоритетів влади мали б бути вироблення і впровадження довгострокової стратегії, спрямованої на підвищення народжуваності та скорочення вимирання населення, подолання еміграційних настроїв, стимулювання повернення заробітчан додому.

Зокрема, не тільки допомогою при народженні дитини слід зміцнювати тенденцію. Необхідно задіювати й інші механізми, наприклад: розвивати пільгове житлове будівництво для сімей із двома й більше дітьми; диференціювати підвищення розміру допомоги з догляду за дитиною до трирічного віку в таких родинах; передбачити податкові пільги для них (наприклад, щодо сплати податку на нерухоме майно).

Напрями подальших досліджень запропонованої у статті проблематики. Аналіз демографічних процесів неможливий без вивчення динаміки народжуваності та приросту населення та з’ясування чинникв, що на неї впливають. На окрему увагу заслуговує дослідження проблеми урбанізації та неповернення населення у села, а також зв'язок цих соціальних процесів із рівнем народжуваності.

 

 

Список використаних джерел:

1. Інформація отримана з офіційного сайту Державної статистичної служби України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

2. У Києві народжуваність за рік зросла у півтора рази// «Тиждень» від 29 грудня 2011 // [Електронний ресурс]. — Режим доступу:   http://tyzhden.ua/News/38741/PrintView

3. Нас було 52 млн: куди поділися 6 000 000// «Тиждень» № 2 (219) від 12 січня// [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://tyzhden.ua/News/18226

4.  Країні потрібні... // «Тиждень» № 2 (219) від 12 січня // [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://tyzhden.ua/Society/39414

5. Виплати при народженні дітей виростуть на 2370-9480 грн.//Інтернет-портал «FINANCE.UA» від 04.04.2012 р.// [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2012/04/04/274889

6. Недужа країна: головна демографічна проблема України – висока смертність// «Тиждень» № 2 (219) від 12 січня // [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://tyzhden.ua/Society/39409

7. Інформація отримана з офіційного сайту Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву  [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.molod-kredit.gov.ua/news/protyagom-2012-roku-za-derzhavnimi-zhitlovimi-programami-vvedeno-v-ekspluatatsiyu-41-zhitloviy-budinok

8. Уланчук А.І. Деякі соціально-економічні проблеми сільського населення// Матеріали І Всеукраїнської заочної науково-практичної конференції 20-22 січня 2010 року «АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІКИ»// [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://udau.edu.ua/library.php?pid=1395

 

 Стаття надійшла до редакції 14.01.2013р.