УДК  351:330

 

І. С. Герасименко

 

ДЕРЖАВНІ ПРІОРИТЕТИ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ В КОМПЛЕКСНОМУ РЕГІОНАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ

 

Досліджуються  теоретичні  аспекти  формування    концептуальних засад управління інвестиційним процесом в комплексному розвитку регіону. Обгрунтовуються  державні пріоритети  управління інвестиційними процесами в комплексному  регіональному розвитку.

 

The  theoretical  aspects  of  forming  conceptual principles of investment process control are investigated  in complex development of region. State priorities of management investment processes are  grounded  in complex  regional  development.

 

Ключові слова: державні пріоритети, інвестиційний процес, комплексний розвиток регіону, державне управління,  регіональний розвиток, регіональна економіка, механізм державного управління інвестиційним процесом.

 

Key  words : state priorities, investment process, complex development of region, state administration,  regional development, regional economy, mechanism of state administration an investment process.

 

 

ВСТУП

Важливу роль в управлінні інвестиційним процесом, як умови забезпечення комплексності регіонального розвитку відіграє вибір пріоритетних напрямів досліджень і розробок. Вони реалізуються у вигляді великих міжгалузевих проектів із створення, освоєння і поширення технологій, сприяючих радикальним змінам в технологічному базисі економіки, а також по розвитку фундаментальних досліджень, науково-технічному забезпеченню соціальних програм.

Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки - області, які мають первинне значення для досягнення поточних і перспективних цілей соціально-економічного і науково-технічного розвитку. Вони формуються під впливом національних соціально-економічних пріоритетів, політичних, екологічних і інших чинників.

АНАЛІЗ ОСТАННІХ  НАУКОВИХ  ДОСЛІДЖЕНЬ

У науковій літературі з державного управління дослідженню теоретичних засад та практичних  аспектів управління інвестиційними процесами  приділяється значна увага. Так досліджувалися окремі проблеми інвестиційного процесу, зокрема: формування інвестиційної політики; інвестиційні пріоритети; проблеми інвестиційного розвитку; державного управління: іноземними інвестиціями в регіо­нальному аспекті, інвестиційними процесами в будівництві; управління інвестиціями на підпри­ємстві; управління інвестиційними процесами на фінансових ринках; управління фінансовими портфелями; стимулювання і мотивації інвестиційної діяльності промислових підприємств; регулювання інвестиційної діяльності; проблем залучення іноземних інвестицій та державне ре­гулювання міжнародної інвестиційної взаємодії; банківського кредитування інвестиційних про­цесів; формування інвестиційних ресурсів; утво­рення інститутів спільного інвестування; правове регулювання інвестиційного процесу; інвестиційні фактори підвищення конкурентоспроможності економіки; оцінка ефективності інвестиційних проектів; оцінка ринкової вартості компанії тощо [3-9].

Аналізуючи результати досліджень вказаних авторів щодо управління інвестиційним процесом і визначення інвестиційного потенціалу регіону, необхідно зазначити, що в них не знайшли належного висвітлення питання як формування механізмів державного управління інвестиційним процесом, так і  проблеми формування державних пріоритетів управління інвестиційними процесами в комплексному  розвитку  регіону.

ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ

Виходячи з наявних  завдань, що полягають у  формуванні ефективних механізмів управління інвестиційними процесами в регіонах, мета статті полягає в  обґрунтуванні  державних пріоритетів управління інвестиційними процесами в комплексному  регіональному розвитку.

РЕЗУЛЬТАТИ

Особлива роль при виборі пріоритетних напрямів управління відводиться критичним технологіям, які створюють передумови для розвитку багатьох технологічних областей або напрямів досліджень і розробок і вносять головний вклад в вирішення ключових проблем розвитку науки і технології. Конкретні пріоритетні напрями розвитку науки і техніки деталізуються в переліку критичних технологій. Ці технології носять міжгалузевий характер і мають істотне значення для розвитку багатьох галузей науки і техніки. При відборі критичних технологій враховують їх вплив на конкурентоспроможність продукції і послуг, якість життя, поліпшення екологічної ситуації і тому подібне [1, с. 56-60]. Розробка перерахованих напрямів ведеться у рамках державних науково-технічних програм, програм державних наукових центрів, найважливіших народногосподарських програм і проектів, міжнародних і регіональних програм і проектів.

Аналіз ситуації, що склалася в українській економіці, переконливо показує, що пріоритетні завдання інвестиційного розвитку не можуть бути вирішені тільки на основі саморегуляції ринку. Для цього потрібне оптимальне поєднання державної підтримки і ринкових методів регулювання, а нині - підвищення ролі держави в управлінні інвестиційним процесом. Найважливішими завданнями  слід вважати визначення пріоритетних галузей, оновлення і модернізацію основних виробничих фондів.

Реалізація завдань сучасного етапу економічного розвитку вимагає активнішої підтримки інвестиційної сфери. При цьому значення державного інвестування повинне зрости не стільки з точки зору обсягу централізованих джерел, скільки з позицій державних гарантій, страхування і орієнтиру для приватних інвесторів.

При визначенні стратегічних пріоритетів слід виходити з наявних конкурентних переваг на світовому ринку, що виражаються в першу чергу в наявності розробок високих технологій. До галузей, де існують серйозні технологічні заділи і зберігаються потенційні переваги, можна віднести авіацію, металургію, енергетику, машинобудування, верстатобудування, біотехнологію і ряд інших.

Відсутність системної основи в організації інвестиційного процесу, недостатня міра опрацьованості і реальності бюджетного планування стали причинами постійного недофінансування державних інвестиційних програм. Це свідчать про необхідність посилення ролі селективного підходу при державному інвестуванні, концентрації державних інвестицій на строго певних пріоритетних напрямах, посилення контролю за відбором конкурсних проектів. У зв'язку з цим використання державних інвестицій як чинника економічного зростання вимагає істотних змін у бюджетній політиці інвестицій. При розробці бюджету мають бути використані принципи визначення пріоритетних напрямів, встановлення нормативів, що визначають рівень бюджетних коштів по виділених напрямах, розділення поточного і інвестиційного бюджету на нормативній основі, унеможливлення перевищення витрат над доходами при плануванні поточного бюджету, чіткого визначення покриття дефіциту інвестиційного бюджету. Певні зміни слід внести і в технологію здійснення контролю за використанням засобів обох складових бюджету, посиливши роль казначейського методу його виконання.

Державна підтримка приватних інвестицій здійснюється за допомогою пайової участі держави в інвестиційних проектах, що пройшли конкурсний відбір. Розміщення централізованих інвестиційних ресурсів на конкурсній основі орієнтоване на підвищення інвестиційної активності і мобілізацію капіталу приватних вітчизняних і іноземних інвесторів по пріоритетних напрямах економічного розвитку, підвищення комерційної, бюджетної і народно-господарської ефективності інвестиційних вкладень по усіх формах власності[2, с. 124-132].

Створюючи пільгові умови діяльності іноземних інвесторів, держава повинна забезпечити дотримання власних інтересів. Останніми роками в Україні різко ослабла ефективна державна протекціоністська політика по відношенню до своїх виробників. Держава повинна в необхідних випадках створювати обмеження для інвесторів, чиї наміри розходяться з громадськими і завдають збитку національним інтересам. У цьому полягає особливий метод державного управління, який повинен використовуватися разом із способами стимулювання, заохочення, створення пільгового режиму та ін.

Іншу проблему складає спекулятивний характер іноземного інвестування. Значна частина іноземних інвесторів придбає підприємства лише з метою їх подальшого вигіднішого перепродажу. Не розроблений дієвий механізм залучення іноземного капіталу до розвитку стратегічно важливих галузей промисловості і окремих підприємств, що виключає втрату державного контролю над ними. Мають бути розроблені і заходи по наданню державної підтримки високоефективним інвестиційним проектам, відбір яких здійснюється на конкурсній основі, включаючи створення нормальних умов діяльності приватних інвесторів і стимулювання активнішої їх участі в державних цільових програмах розвитку економіки країни. Відбір інвестиційних проектів може здійснюватися на основі ранжирування залежно від їх значущості, особливо спрямованих на випуск продукції, що не має аналогів за кордоном. В той же час, використання міжнародного досвіду по реалізації державних інвестицій як пріоритетного чинника економічного зростання не може бути успішним без урахування сучасного стану державних фінансів.

Важливим макроекономічним чинником, блокуючим інвестиційний процес, є відсутність у виробничому секторі явно видимих сфер для ефективного вкладення фінансових ресурсів. Головною причиною цього є недоліки в державній структурній політиці, покликаній чітко обгрунтовувати довгострокові пріоритети економічного розвитку країни в цілому, галузей і регіонів, і послідовно здійснювати їх централізовану підтримку. Незважаючи на очевидну і первинну свою значущість, це завдання не вирішене ні в одній з прийнятих за останні п'ять років урядових програм. Перелік висунених пріоритетів залишається украй розмитим. Положення ще більше посилюється на стадії практичних рішень, які часто прямо суперечать прийнятим пріоритетам.

У нормативних документах закріплений принцип стимулювання залучення інвестицій у виробничий сектор виключно за критерієм комерційного ефекту. Такий підхід не завжди неприйнятний при розподілі бюджетних коштів навіть у рамках часткового фінансування окремих проектів. Представляється, що для стійкого зростання вітчизняного виробництва має бути забезпечений приплив інвестицій і він повинен розпочатися з галузей, орієнтованих на кінцевий споживчий попит, в першу чергу, з харчової і легкої промисловості, тобто саме з тих галузей, які відчули найбільший спад виробництва.

Особливе значення легкої і харчової промисловості для стимулювання інвестиційної активності обумовлене наступним. По - перше, ці галузі мають тісні міжгалузеві зв'язки, внаслідок чого інвестиції в їх розвиток створюють найбільший кумулятивний ефект, стимулюючи попит на продукцію суміжних галузей і формуючи в них власний інвестиційний потенціал. По-друге, завдяки найбільш низькій капіталоємності і найменшим термінам окупності капітальних вкладень. По-третє, для продукції цих галузей характерний масовий і стійкий попит на внутрішньому ринку. По-четверте, більшість видів продукції легкої промисловості, на відміну від складної побутової техніки, цілком конкурентоздатні  не лише на внутрішній, але і на багатьох зарубіжних ринках.

Цей напрям державної структурної політики може бути реалізований з відносно меншим навантаженням на бюджет. Для цього потрібно не стільки прямі державні інвестиції, скільки організаційно-правові заходи, що дозволяють відкрити цей сектор для кредитних ресурсів і приватних інвестиції. Ці інвестиції необхідно підтримати податковими і іншими пільгами, причому так, щоб інвестиційний попит, що формується, орієнтувався в першу чергу на вітчизняних виробників технологічного устаткування. Потрібна також розумна державна політика протекціонізму відносно названої групи галузей.

Умовою комплексного розвитку регіонів, підвищення рівня та  якості життя населення, екологічної безпеки є формування і становлення інноваційної моделі розвитку. У зв'язку з цим виникає потреба в розробці та реалізації механізмів  державного управління, які  б   забезпечили спрямування інноваційного процесу в регіоні на поширення, в першу чергу, інноваційних інвестицій. 

Необхідність поширення саме інноваційних інвестицій базується на наступному:

1.  Основною формою реальних інвестицій є інноваційні інвестиції, а цілісність інноваційної та інвестиційної діяльності доводиться через систему фінансового забезпечення.

2. З точки зору окремого підприємця, існує природне бажання використовувати певну технологію протягом тривалого періоду часу і нічого не змінювати. Але сучасна конкуренція змушує підприємства постійно інвестувати кошти в різноманітні інновації, оскільки саме інновації виступають засобом збільшення прибутку, а отже, й інвестицій. Для забезпечення розвитку вітчизняні підприємства потребують упровадження різних за видовим складом інновацій у господарську діяльність, тобто активізації широкомасштабної інноваційної діяльності. Різні за змістом інновації вимагають відповідних обсягів інвестицій. Тому розв’язання проблеми інноваційного розвитку знаходиться в площині активізації інвестиційного процесу. В умовах українських підприємств ці проблеми накладаються, і лише їх розв’язання в комплексі може дати позитивний результат. Причому слід зауважити, що обсяг інвестицій зумовлює здатність регіональної економіки отримати відкриття у сфері інновацій, а рівень отриманих розробок та їх життєздатність визначають величину прибутку підприємства, а отже, інвестиційних ресурсів.

3.  Доцільно говорити про тотожність понять «інвестиційний проект» та «інноваційний проект», оскільки: об’єктом здійснення інвестиційного проекту звичайно є інновація того чи іншого виду; реалізація будь-якого інноваційного проекту потребує інвестиційного забезпечення згідно з чітким графіком; перехід до наступної стадії інноваційного проекту є можливим за умови виконання плану фінансування; для розрахунку ефективності того чи іншого проекту використовують одні й ті ж самі показники.

4.  Стан економічного розвитку більшості регіонів, де не забезпечено не лише стійку динаміку, а й хоча б фрагментарне розв’язання проблем інвестиційного та інноваційного процесу, не відбулося створення мотивів, механізмів активізації інвестиційної та інноваційної діяльності ні на мікро-, ні на макрорівнях, - загалом потребує одночасного залучення інвестиційної та інноваційної складової до процесів функціонування. У протилежному випадку можуть скластись умови деіндустріалізації та подальшої деградації економічної системи.

5. Здатність економіки регіону до сприйняття інновацій  залежить від рівня інвестиційного забезпечення, за таких умов є дійсно доцільним дослідження комплексу проблем формування регіональної  моделі інвестиційно-інноваційної розвитку.

Для реалізації інвестиційно-інноваційного розвитку регіону  необхідно спрямувати управлінський вплив на  такі напрями і сфери діяльності, як: розвиток науки і освіти; використання досягнень науково-технічного прогресу; формування системи фінансування наукових розробок і дослідно-конструкторських робіт; створення сприятливого середовища для розвитку малого і середнього бізнесу в регіоні; реалізацю програм уряду з розвитку регіональних інноваційних процесів; оновлення нормативно-правової бази регіонального управління. Такий інформаційно-інноваційний комплекс стає базою для формування високотехнологічних галузей і наукоємких послуг, в основі яких лежать інновації.

Дослідження доводять, що пошук мотивації для інноваційних проривів в економіці повинен вестися вибірково, по пріоритетних галузях, які відповідають певним критеріям. У таких галузях повинні зберігатися ознаки конкурентоспроможності, які можуть забезпечити мультиплікативний ефект, який послужить каталізатором розвитку суміжних галузей. Вони мають бути прив'язані до питань оборони і безпеки держави, а також бути привабливими і значимими для розвитку соціальної сфери.

Таким ознакам відповідають шість пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, на яких  мають бути сконцентровані інвестиції:

- енергоефективність і ресурсозберігання, у тому числі біопаливо, виготовлене з сільськогосподарської і несільскогосподарської сировини;

- ядерні технології і атомна енергетика, передусім, воднева енергетика і використання термоядерного синтезу;

- нанотехнології;

- розвиток космічних технологій, передусім в області телекомунікацій, включаючи і наземну інфраструктуру;

- медичні технології, що включають виробництво діагностичного устаткування і ліків;

- стратегічні інформаційні технології.

Пріоритетні напрями доповнюються переліком критичних технологій, які охоплюють наступні сфери інноваційної діяльності: технології передачі, обробки і захисту інформації; технології виробництва програмного забезпечення; нанотехнології і наноматеріали; біоінформаційні технології; технології створення біосумісних матеріалів; біомедичні технології життєзабезпечення і захисту людини; технології переробки і утилізації техногенних утворень і відходів; технології нових і поновлюваних джерел енергії.

Реалізація цих напрямів сприятиме активному розвитку перспективних і інноваційних досліджень в області техніки і технологій, відбору ефективних інвестиційних проектів в реальному секторі економіки, формуванню кластерних структур, що об'єднують високоефективні підприємства, науку і освіту, залучення інвестицій у високотехнологічні галузі науки і виробництва, підвищення віддачі від інвестованих засобів [1, с. 56-60].

Серед важливих факторів, що спричинюють необхідність впливу держави на інвестиційний процес на рівні регіонів, є нерівномірність показників економічного розвитку у різних регіонах. Інвестиційні ресурси, як показує практика, розподіляються між регіонами украй нерівномірно, в основному концентруючись у великих мегаполісах і багатих природно-сировинними ресурсами регіонах. Інші регіони і велика частина переробних галузей не мають можливості використати інвестиційний потенціал.

Інвестиційний  процес у більшості регіонів обмежений нерозвиненістю ринкової інфраструктури.  Важливо, що у більшості регіонів інвестиції в основний капітал не мають адекватної інноваційної складової, що значною мірою консервує технологічну відсталість промисловості, орієнтованої на внутрішній ринок. В цілому, інвестиційний клімат залишається не зовсім сприятливим. В умовах економіки, що реформується, проблема його поліпшення може вирішуватися лише в руслі оптимального поєднання ринкового механізму саморегулювання з гнучкою і активною державною дією на регіональному і місцевому рівнях.

Незважаючи на істотний вплив центру на інвестиційну привабливість регіонів, вона найбезпосереднішим чином залежить від якості інвестиційної політики, що розробляється і реалізується безпосередньо на регіональному рівні. Очевидно, що роль інвестицій в здійсненні програм соціально - економічного розвитку регіонів зростатиме, що пред'являє особливі вимоги до визначення пріоритетів, ієрархії цілей і завдань інвестування, використання програмного підходу до виявлення «полюсів росту», де концентрація інвестиційних ресурсів може дати найбільший мультиплікаційний ефект, слугувати  умовою вирішення ряду інших регіональних проблем.

ВИСНОВКИ

Важливою умовою ефективності державного управління інвестиційним  процесом є розробка концепції структурної перебудови виробничого сектора, особливо в частині пріоритетних напрямів, на базі якої мають бути визначені стратегії і механізм інвестування для різних груп підприємств, масштаби, форми і методи державної підтримки, моделі організації виробничих структур з урахуванням умов, що реально склалися в економіці, у тому числі і інституціональних.

Світовий досвід свідчить про наявність чіткої залежності між державними пріоритетами і інвестиційними мотиваціями приватних інвесторів, які необхідно враховувати при розробці перспективних напрямів інвестування. Інакше буде неможливо сформувати основу для узгодження інтересів інвесторів різних рівнів, а заходи, що вживаються, носитимуть переважно пасивний характер і не досягнуть запланованих результатів. Слід також враховувати, що недостатня і несистемна підтримка окремих виробників або регіонів знижує стимули до нагромадження і подальшого самофінансування і не сприяє ринковій поведінці господарюючих суб'єктів.

Інвестиції у виробництво інноваційної продукції сприятимуть формуванню нових напрямів руху капіталу, підвищенню його продуктивності і стимулюванню економічного зростання. Точковий характер цих інвестицій дозволить досягти  економічного пожвавлення при обмеженості інвестиційних джерел. Такий підхід визнаний світовою практикою випробуваним способом подолання обмежувачів економічного зростання, обумовлених недостатністю ринкових механізмів.

При виборі державних пріоритетів управління інвестиційним процесом  необхідно враховувати наступні вимоги:

- багаторівневий характер пріоритетних напрямів (загальнодержавного, регіонального, галузевого, по видах економічної діяльності і мікрорівня);

- облік міжрегіональних і міжгалузевих зв'язків;

- можливість виконання колективних НДДКР за участю декількох науково-дослідних організацій;

- організацію виконання НДДКР на конкурсній основі;

- утворення кластерних структур, стимулюючих взаємодію науки, освіти і високоефективного виробництва.

Основними критеріями відбору мають бути прогнозований вклад в прискорення росту ВВП, забезпечення національної безпеки, підвищення конкурентоспроможності економіки, а також зниження ризику техногених катастроф.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

1. Глазьев С. Пути преодоления инвестиционного кризиса // Вопросы экономики - 2000. - № 11. - С. 59-66.

2. Гончаренко         Л.П. Менеджмент инвестиций и инноваций. М.: Изд. КноРус. - 2009.  - 315 с.

3. Кравчук Г. В. Реальні інвестиції та їх вплив на економічний розвиток регіону : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.04.01 / Кравчук Г. В. ; Київ. нац. екон. ун-т. - К., 2003. - 16 с.

4. Кулініч Т. В. Інвестиції як системоутворювальний чинник впливу на функціонування та розвиток регіону / Т. В. Кулініч // Соц.-екон. пробл. сучас. періоду України. - 2009. - Вип. 2. - С. 420 - 428.

5. Малахівська С. Е. Методологічні аспекти формування інвестиційної політики органів місцевого самоврядування : автореф. дис.  канд. наук з держ. упр.: 25.00.04 / Малахівська С. Е. ;Нац. акад. держ упр. при Президентові України. - К, 2009.-20 с.

6. Мірошниченко П. І. Активізація використання інвестиційного потенціалу регіону : автореф. дис. канд. екон. наук : 08.00.05 / Мірошниченко П. І. ; Ін-т екон.-прав. дослідж. НАН України. - Донецьк, 2007. -19 с.

7. Олександренко І. В. Іноземний капітал в структурі джерел фінансування інвестиційних ресурсів регіону : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.05 / Олександренко І. В. ; Луц. нац. техн. ун-т. - Луцьк, 2009. -21 с.

8. Полякова Ю. В. Прямі іноземні інвестиції як фактор соціально- економічного розвитку регіону : автореф. дис.  канд. екон. наук : 08.05.01 / Полякова Ю. В. ; Укр. акад. зовніш. торгівлі. - К., 2002. - 19 с.

9. Свірідова Н. Д. Організаційно-економічне забезпечення регіональної політики залучення іноземних інвестицій : автореф. дис. ... д-ра еюн. наук : 08.10.01 / Свірідова Н. Д. ; Ін-т екон.-прав. дослідж. НАН України. - Донецьк, 2006. - 34 с.

 

 Стаття надійшла до редакції 20.11.2011 р.