УДК 321.01.364

 

В. М. Козаков,

доктор наук з державного управління, доцент,

професор кафедри державної політики та управління політичними процесами

Національної академії державного управління при Президентові України

 

 

ПРО ДЕЯКІ СУПЕРЕЧНОСТІ ДЕРЖАВНО – ВЛАДНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

 

Статтю присвячено розв’язаннюпитань державно-управлінської науки, зокрема визначенню суперечностей та основних пріоритетів розвитку системи державного управління в сучасному українському суспільстві, соціально-ціннісного виміру державного управління

 

Ключові слова: державне управління, цінності, соціально – ціннісні засади державного управління.

 

The article is dedicated to the cause of solving the basicquestions of a public-administrative science, in particular to emphasize contrariness and main priorities of development the system of the public administration in a modern ukrainian society, social-valuable measurement of public administration.

 

Keywords: public administration, system of valuable, social-valuable foundations ofpublic administration.

 

 

Постановка проблеми. Державне управління в процесі свого формування, функціонування і реаліза­ції постає як складний феномен, що потребує розкриття й пізнання його природи. Залежно від виявлення закономірностей розгортання соціально-ціннісних засад державного управління, на нашу думку, визначається і ефективність соціальної організації, розв’язан­ня соціально-економічних проблем та формування правової системи.

Стан суспільства безпосередньо залежить від ефективностідержавного управління, від рівня та якості державно-управлінської діяльності.Тому у всьому світі проблема вдосконалення системи державного управління, його форм і методів завжди була, є і безперечно завжди буде об’єктом постійної уваги з боку суспільства.

 В державах сталої демократії влада завжди піклується про ефективність державного управління, постійно вдосконалюючи його форми і методи. Що ж стосується країн, які тільки-но приступили до вирішення завдань демократизації суспільного життя, то для них актуальною є не стільки потреба у розробці концепцій, моделей та проектів щодо вдосконалення системи державного управління, скільки необхідність здійснення радикального реформування системи державного управліннячерез її демократизацію. Проте, слід пам’ятати, що державне управління як таке завжди реалізує себе як певні, інколи суперчливі відносини між різними його суб’єктами – носіями свідомості, влади та волі, – а також між відповідними суб’єктами та об’єктами. Тому,суперечності державно- управлінськихвідносин завжди будуть в центрі уваги дослідників, а необхідність гармонізаціїта “зняття” цих суперечностей буде завжди актуальним для державно-управлінської науки.

Аналіз останніх публікацій. Чимало теоретичних кроків у розвитку нової парадигми державного управління вже зробили вітчизняні дослідники: В.Авер’я­нов, В.Бакуменко, В.Бодров, В.Бондаренко, В.Князєв, В.Крисаченко, О.Лебединська, І.Надольний,М.Пірен, Я.Радиш, В.Ребкало, І.Розпутенко, Г.Ситник, Л.Шклярта ін. Значну увагу дослідженням проблем формування ціннісних засад державного управління сучасного демократичного соціуму приділяють російські науковці: Г.Атаманчук, В.Козбаненко, К.Коктиш, Ф.Шамхалов, А.Яковлєвта ін.

Мета і завдання дослідження.Метадослідження, викладеного в статті полягає в тому, щоб проаналізувати основні форми та напрямкирозвитку державного управління та їх соціально-ціннісне обґрунтування як необхідний елемент функціонування науки державного управління.

Тому основними завданнями дослідженнястатті стали:

-аналіз основних суперечностей в системі державного управління та накреслитишляхи їх вирішення;

-окреслити систему соціально-ціннісних орієнтирів, спроможну стати критеріально-оціночним фактором удосконалення вітчизняної системи державного управління, підвищення її дієздатності в умовах демократії, ринкової економіки і розвиненого громадянського суспільства;

Викладення основного матеріалу статті.Саме М.П.Фоллет була першою, хто визначив наукове управління як “забезпечення роботи за допомогою інших осіб”. Вона звернула увагу, що чітко розроблені адміністративні структури і гарна заробітна плата співробітників не завжди вели до підвищення продуктивності праці. Відносини, що виникали в ході роботи між службовцями, та цінності, що їх поєднували, іноді перевершували зусилля керівників повернути процес управління в потрібний бік [1, р. 241]. Дослідження, проведені А.Маслоу, багато в чому дозволили зрозуміти причини цього явища. Він розробив ієрархію потреб, що увійшла в усі підручники з наукового управління. Відповідно до його концепції мотивами вчинків людей є в основному потреби не економічні (як думали “класики”), а соціальні, егоїстичні, які дозволяють реалізувати творчі можливості, що можуть бути лише частково і побічно задоволені за допомогою грошей. Нематеріальний вимір головних людських потреб в теорії А.Маслоу, на нашу думку, ще не розвинувся в загальну теорію цінностей управління. Однак, ґрунтуючись на своїх висновках, А.Маслоу рекомендував використовувати прийоми управління людськими відносинами, що включають створення сприятливого психологічного клімату в колективі, консультації з службовцями і надання їм більш широких можливостей для реалізації свого творчого потенціалу в роботі [2].

Формування ціннісної системи, яка була б прийнята більшістю членів суспільства, є найважливішим принципом його існування і, водночас, - основним інструментом суспільних реформацій. Не випадково стратегічною метою будь-якого політичного режиму є прагнення сформувати систему базисних цінностей і зорієнтувати на них більшу частину суспільства. Ефективність цього процесу, без сумніву, залежить від того, у якій “площині” масової свідомості, - мотиваційно-смисловій чи виключно інструментальній, “розмістились” декларовані цінності. Якщо цінності політичного режиму стають мотивами діяльності, - людина буде шукати і обов’язково знайде засоби (в тому числі - управлінські) їх втілення. Якщо ж цінності, що декларуються в суспільстві, суперечать цінностям-мотивам, вони будуть лише інструментом для досягнення іншої, можливо, діаметрально протилежної мети.[3]

Нестабільність сучасного стану системи державного управлін­ня України на її вищих щаблях помітно, як то кажуть, і пересічному громадянину. На жаль, ми повинні констатувати, що ця проблема має більш глибокі, ніж звичайна “хвороба росту”, корені й поширює свій вплив на всі рівні системи державної влади й управління України. Вочевидь, що поки небагато європейських принципів державного управління укорінилися в практику роботи органів державної влади й управління України. Між тим сьогодні суспільство вже не задовольняється красивими деклараціями та яскравими звітами “про досягнення” і воно вправі вимагати і отримувати якісні управлінські послуги від чиновників, яких утримує власним коштом, що можливо лише завдяки широкому впровадженню в їх діяльності відповідних оціночних ознак. Політична криза української державної влади наочно продемонструвала гостру актуальність дослідження і розроблення базових засад вітчизняної аксіологічної теорії державного управління.

 Гуманістична системологія цінностей державного управління передбачає, що в ідеї суспільного блага як мети державного управління поєднуються дві складові:

- загальний добробут не окремої соціальної групи, а всього суспільства й не усереднений, а найвищий, якого можна досягнути за наявних умов економічного розвитку і ресурсозабезпечення суспільства;

- щастя громадян як усвідомлений емоційний стан кожного, або принаймні переважної більшості членів суспільства.

Соціальна парадигма, на відміну від офіційної ідеології, виступає як основа для формування нормативної політичної теорії та системи цінностей державного управління суспільства.Полі­тика і державне управління в процесі своєї реалізації мають постій­но співвідноситися з вимогами соціальної парадигми.

Однак слідування соціальній парадигмі є вимогою, а не метою державного управління, тому стосовно останнього її слід розглядати не як абсолютну, а як універсальну цінність, яка завжди присутня в системі цінностей державного управління, втім зміст її може змінюватися.

 Україна у своєму сучасному стані, беззастережно обираючи шлях до демократії, опиняється на свого роду “ціннісному роздоріжжі” базових засад системи державного управління. У процесі демократизації й гуманізації цієї системи держава стикається з низкою суперечностей (наступний їх перелік не є, і не може бути вичерпним):

а) системні суперечності:

- сполучення рудиментів адміністративно-командної системи й системи демократичного врядування, що виражається у спробах впровадити демократію недемократичними методами;

- необхідність забезпечити всім громадянам рівні можливості щодо участі в управління державою й потреба у високій професіоналізації державного управління;

б) змістовні суперечності:

- прагнення щодо досягнення високих показників рівня добробуту населення при неможливості забезпечення навіть середніх показників;

- декларування гуманістичних цінностей державного управління у стані, коли суспільно-ціннісний базис ще не відповідає їх змісту й рівню;

в) структурні суперечності:

- потреба у впровадженні нових механізмів взаємодії державної влади з громадянським суспільством за відсутності історичної традиції такої взаємодії;

- дилема між прагненням до зменшення державного втручання в суспільні процеси, відповідно - скороченням державно-управлінського апарату, і потребою у підвищенні якості державно-управлінських послуг населенню;

г) функціональні суперечності:

- необхідність перерозподілу сфер впливу і відповідальності структур у системі державного управління;

- відсутність демократичних механізмів контролю за діяльністю державної влади з боку громадянського суспільства тощо.

Важливим аспектомподолання суперчностей державного управління є проблема взаємодії органів державної влади і громадянського суспільства, оскільки спрямованість на розбудову свободного, демократичного суспільства, в центрі якого знаходяться людина з її потребами і інтересами, повинна передбачати особливу увагу розвитку цього процесу, який виступає як справжнє і актуальне джерело формування цілей державного управління. Відсутність належної взаємодії між органами влади та інститутами громадянського суспільства призводить до того, що система державного управління в Україні досі не навчилася рухатися за інтересами громадян і продовжує вважати себе єдиним джерелом вироблення рішень.

В основу налагодженої системивзаємодії між органами влади і громадянським суспільством має бути покладений розвиток системи зв’язків з громадськістю, які є однією з функцій управління, що сприяє встановленню та підтриманню спілкування для виявлення спільних інтересів та досягненню взаєморозуміння між владою і громадянами [4].

Зв’язки з громадськістю забезпечують зворотній зв’язок, який має існувати між органами державного управління та суспільством, що не може не позначатися позитивно на ефективності та результативності державного управління і виступає як найважливіший чинник його демократизації. Визнання влади демократичною, реалізація рішень, які нею приймаються не будуть успішними без розуміння та підтримки їх населенням.

 Налагодження системи взаємодії між органами влади і громадянським суспільством вимагає широкого застосування ціннісних критеріїв відкритості і прозорості, які забезпечують можливості вільного доступу громадян до здійснення управління державними справами шляхом безпосереднього волевиявлення, сприяють ліквідації перешкод для одержання правдивої інформації про діяльність державно-владних структур, її зрозумілості громадськістю і таким чином дозволяє їй здійснювати контроль за владою.

Висновки. Щоб подолатинегативнісуперечностів державно – владних відносинах України потрібно зробитипевні кроки удосконаленнясамої системи державного управління, і впершу чергу:

1. Загальний консенсус у суспільстві щодо загальнолюдських цінностей та пріоритетів державної політики, яка має спрямовуватися передусім на досягнення добробуту населення, забезпечення прав людини.

2. Здійснення принципу поділу влади, створення системи противаг, які спонукають політиків до пошуку компромісів.

3. Визначення статусу політичних діячів та державних службовців. Політичні діячі визначають державну політику, а державні службовці, діючи відповідно до загальних інтересів суспільства, мають служити не окремим політичним силам, а всьому народу.

4. Побудова органів управління відповідно до функцій держави.

5. Ефективне здійснення контрольної функції держави.

6. Конкурсний відбір державних службовців, який будується лише на професійних засадах.

Формування і впровадження в практику діяльності системи державного управління сучасної України соціально-ціннісних засад, притаманних гуманістичній ліберально-демократичний політичній парадигмі, значною мірою сприятиме підвищенню ефективності функціонування цієї системи в умовах політико-плюралістичного розвитку громадянського суспільства, ринкової економіки, процесів європейської та світової інтеграції країни.

 

Список використованої літератури

1. Рікер П. Навколо політики // Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки: Пер. з фр. - К.: Основи, 1998. - С. 565-567.

2. Парсонс, Талкотт. О структуре социального действия. - М.: Академ. проект, 2002. - 880 с.

3. Демократія, управління, бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства: Монографія / В.В.Цвєтков, В.П.Горбатенко. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. - 347 c.

4. Козаков В.М. Ребкало В. Ціннісні засади державного управління в Україні.- Підручник./ За ред.В.А. Ребкало.- К.: Вид-во НАДУ при Президентові України.-2007.-.60 с.