УДК 351:347

 

В. Б. Татаренко,

викладач кафедри держаної служби, Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

 

АНАЛІЗ ДІЮЧОЇ СИСТЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ СУДОЧИНСТВА ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВОЮ

 

В статті дано оцінку діючого механізму здійснення судочинства в Україні на базі порівняльного аналізу кращих світових практик та підходів

 

In the article estimation of operating mechanism of realization of the legal proceeding is given in Ukraine on the base of comparative analysis of the best worlds practical worker and approaches

 

Ключові слова: судова влада, державне управління, норми права, європейська інтеграція, судове впровадження, державне регулювання судочинства

 

ВСТУП

Враховуючи євроінтеграційний курс України, актуального значення набувають питання приведення вітчизняного законодавства у відповідність з європейськими нормами та принципами. В першу чергу це стосується судової влади, оскільки незалежність цієї гілки влади є основною ознакою демократичних перетворень в країні.

Європейський Суд з прав людини є тією остаточною судовою  інстанцією, яка сприяє дотриманню країнами основних прав та свобод громадянина. Він є свого роду арбітром законності національних судових рішень. Його існування змушує країни більш відповідально ставитись до своєї судової системи, рішень національних судів та до дотримання основних демократичних цінностей, як  то справедливість судових рішень та захист прав громадян. Завдяки Суду національні судові системи намагаються реагувати на міжнародні стандарти захисту прав людини. Також, рішення Європейського Суду щодо України стимулюють українську судову систему до більшої прозорості у розгляді та прийнятті рішень, а також до їх більшої справедливості та відповідності міжнародним судовим нормам.

На сьогодні судова система України перебуває в процесі реформування, яке характеризується низькою проблем. Їх чітке визначення та вирішення є нагальною вимогою сьогодення державності України. Постає необхідність розробки практичних рекомендацій, які дозволили б удосконалити діяльність органів суду, здійснення правосуддя, адаптації законодавства до європейських стандартів. Цим визначається актуальність даного дослідження щодо становлення та особливостей функціонування судової влади в Україні як ознаки правової та демократичної держави.

 

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ПУБЛІКАЦІЙ

Дієве судочинство – це ознака демократичної держави. Правосуддя – основна функція судової влади, що здійснюється  судами, суддями, які наділені для цього спеціальними повноваженнями. Судочинство визначається як «сукупність процесуальних (процедурних норм), які визначають порядок діяльності при відправленні правосуддя, права учасників процесу, гарантії їхніх прав тощо». Основною метою судової влади є здійснення правосуддя шляхом справедливого розв’язання конфліктів, що виникають у суспільстві.

Дослідженню сучасного реформування судової системи України присвячені наукові праці Р.Куйбіда та О.Банчук. Як одним зі шляхів реформування судової системи України деякими науковцями та практиками пропонується створення третейських судів. Даному питанню присвячена праця авторського колективу за редакцією Є.Ю.Пікалова під назвою «Створення та діяльність третейських судів в Україні». Розглядом особливостей державної служби та технологій державного управління, аспектами організації діяльності державної влади – такі сучасники: Ю. Шаров, С. Серьогін, М. Сіцінська, О. Валевський, І. Бондаренко, Л. Чайка, С. Кравченко, В. Купрійчук, М. Будник. Проблемами становлення в Україні європейських стандартів та реформування державного управління, законодавства до них ряд таких науковців: Х. Хачатурян, В. Решота, А. Баровська та ін.

 

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Після закінчення другої світової війни перед людством постала проблема створення умов для недопущення повтору агресії з боку будь-якої держави, побудови всесвітньої системи державного управління на засадах демократії, рівності всіх перед законом та неухильного дотримання прав людини. Саме для забезпечення цих цілей та як відгук на них було створено ряд міжнародних інституцій. Так, у 1949 році була створена Рада Європи, а трохи пізніше Європейський Суд з прав людини. Протягом всього періоду свого існування Суд мав декілька змін своєї структурної організації та змістовної ролі. Останній регламент процедури Суду був прийнятий лише у 1998 році. Розділ перший даного регламенту визначає організаційні засади діяльності Суду, а розділ другий визначає порядок здійснення судочинства, його принципи, мови та всю необхідну процедуру як то прийняття скарг, їх розгляд тощо.

Структура Суду така: Суд складається з числа суддів, що рівнозначне кількості країн-членів Ради Європи. У Суді не може бути двох представників однієї країни. Судді обираються Парламентською Асамблеєю Ради Європи строком на 6 років з правом бути повторно обраним з числа країн-членів Ради Європи. Зі свого складу Суд обирає свого Голову і двох його заступників. Голова обирається строком на 3 роки з правом переобрання на наступний термін. Окрім Голови та суддів Суд складається з Комітетів, Палат в які і входять обрані судді. Комітети складаються з трьох суддів, Палати з семі. Існує також Велика Палата, в яку входять 17 суддів. До складу Великої Палати входить Голова Суду, його заступники та інші судді, що обираються за окремою процедурою. Палати та Комітети мають своїх Голів, що обираються зі складу суддів [1].

Розглянемо далі повноваження Комітетів і Палат. Комітет Європейського Суду з прав людини може визнати неприйнятним індивідуальне звернення і зняти його з розгляду. Якщо Комітет не приймає такого рішення, то наступна інстанція – Палата може винести такій вердикт. Палата також виносить рішення щодо прийнятності міждержавної заяви, хоча, досить часто таке рішення Палата віддає наступній і останній інстанції – Великій Палаті, яка, в свою чергу, має право виносити такі рішення як щодо індивідуальних заяв, так і всіх інших. Тобто, остаточне рішення належить Великій Палаті. Палати мають право розгляду скарг по суті, але, якщо сторона незадоволена рішенням, вона має право подати його на розгляд до Великої Палати. Рішення Великої Палати є остаточним. Рішення ж звичайних Палат також може бути остаточним, якщо сторони роблять заяву щодо згоди з їх рішенням.

Право на подання індивідуальних заяв визнається за всіма суб’єктами, по відношенню до яких держава-член Ради Європи допустила порушення певних прав та свобод, що визначені у Конвенції та має кілька етапів: Визнання можливості прийняття скарги; врегулювання певних технічних та юридичних питань на ріні держави-заявника; безпосередні розгляд; прийняття рішення; виконання рішення, прийнятого Судом.

Виконання рішень Суду – окреме, досить важливе питання, виконанню підлягають рішення палат Європейського суду з прав людини, які відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції набули статусу остаточних, тобто якщо сторони заявлять про те, що вони не звертатимуться з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої палати. Будь-який суддя, який брав участь у розгляді справи, може додати до рішення або свою окрему думку, що збігається чи розходиться з рішенням, або просто констатацію своєї незгоди. Одночасно Суд зазначає, що у разі, якщо рішення не буде виконане протягом зазначеного строку на суму, зазначену у рішенні, нараховуватиметься пеня [2].

Після проголошення рішення, воно передається до Комітету Міністрів Ради Європи. Секретар надсилає завірені копії сторонам, Генеральному секретарю Ради Європи, третій стороні чи іншій безпосередньо заінтересованій особі. Якщо усні слухання у справі не проводились, проголошенням рішення вважатиметься згадане вище повідомлення сторін.

Одним з найважливіших питань є виконання рішень Суду. Ще донедавна в Україні значна кількість рішень Європейського Суду з прав людини не виконувалась. Останнім часом в даному питанні намітилися певні позитивні зрушення, хоча ще у 2006 році був прийнятий ряд нормативно-правових документів, що зобов’язали Україну виконувати рішення даного Суду. Так, за інформацією Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідно до статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Порядок виконання рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Статтею 7 вказаного Закону визначено, що протягом трьох днів від дня отримання повідомлення Європейського суду про набуття рішенням статусу остаточного Орган представництва, зокрема, надсилає позивачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів. При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 N 784 функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень, покладено на Міністерство юстиції України. Примусове виконання рішень в Україні відповідно до Законів України "Про державну виконавчу службу" [3] та "Про виконавче провадження" [4] покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження". Відповідно до статті 201 даного Закону на Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби покладається виконання рішень, за якими боржниками є, зокрема, вищий чи центральні органи виконавчої влади. З огляду на викладене виконання рішень Європейського суду з прав людини покладається на Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби. Таким чином при надходженні на виконання до регіональних чи територіальних органів державної виконавчої служби рішень Європейського суду з прав людини державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" та надає позивачу роз'яснення щодо пред'явлення виконавчого документа за підвідомчістю до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби в порядку та строки, встановлені вказаним Законом.

Значна кількість скарг, що подаються до Європейського Суду з прав людини відклоняються ще на першому етапі. Це пов’язано з тим, що значна кількість громадян просто не знайомі з процедурою підготовки та подання відповідних документів. Як зазначено головним спеціалістом Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини О.В. Нагорним, «Статистика звернень до Європейського суду з прав людини проти України свідчить про те, що значна більшість цих заяв визнається неприйнятними ще на початковому етапі їх розгляду судом. Так з 7 тисяч заяв проти України, які були направлені до Європейського суду протягом п’яти років, 4 тис. були з різних причин визнані неприйнятними для подальшого розгляду ще на початковому етапі». Адже Європейською Конвенцією про захист прав особи та основних свобод (далі Конвенція) та Регламентом Європейського суду чітко встановлені критерії, яким повинен відповідати процес звернення до Європейського суду і безпосередньо заява, яка подається до суду. Особі необхідно чітко дотримуватись цих критеріїв, щоб бути впевненою, що її звернення буде розглянуто Судом [4, c.2-3].

Для того щоб скарга була прийнята необхідно виконати певні умови. По-перше, предметом скарги можуть бути лише права, що гарантовані Конвенцією та її протоколами. Тобто, у скарзі має бути виражено твердження щодо порушенні державою права, закріпленого в Європейській Конвенції з прав людини та основних свобод. По-друге, скарга може бути подана лише від самого потерпілого. У випадку, коли скарга подається групою осіб, кожний з них має довести свою особисту причетність до події щодо порушення його прав. По-третє, скарга має бути подана не пізніше ніж за 6 місяців після остаточного розгляду питання судом державного національного рівня. По-четверте, скаржитися можна лише на ті події та порушення, що відбулись після ратифікацією країною вищезгаданої Конвенції. По-п’яте, для того, щоб Судом була прийнята скарга, необхідно щоб розгляд даного питання пройшов усі судові інстанції в країні позивача. Тобто, лише після розгляду питання Верховним Судом України, незадоволена особа, група осіб або громадське об’єднання може звертатись до Європейського Суду [5, с. 77].

Україна є країною, громадяни якої досить часто звертаються до Європейського Суду з прав людини для захисту своїх прав. Це говорить не тільки про активну громадську позицію українців, а й про певну недовіру до рішень вітчизняних судів та про необхідність реформування національної судової системи у бік її більшої відкритості, доступності для громадян та дотримання правил справедливого судочинства й чіткого дотримання норм національного законодавства. Статистика показує, що значна кількість заяв знаходяться на розгляді у Європейському Суді декілька років й люди вимушені чекати, сподіваючись на справедливе рішення. Так, за даними Міністерства юстиції України, станом на 2007 рік подано до Європейського Суду було 41700 скарг, а на розгляді знаходилось 79400. Ці дані яскраво демонструє нижчеподана таблиця (табл. 3.1.):

 

Таблиця 3.1. Статистика звернень до Європейського Суду з прав людини у 2007 р.

 (за даними Міністерства юстиції України)

 

1. ЗАЯВИ, ЯКІ БУЛИ ПЕРЕДАНІ ДО КОМІТЕТУ ЧИ ПАЛАТИ [округленні дані (50)]

 

 

2. ХІД СПРАВ

 

 

3. СПРАВИ, ЯКІ ВЖЕ РОЗГЛЯНУТО

 

 

4. СПРАВИ, РОЗГЛЯД ЯКИХ ТРИВАЄ  [округленні дані (50)]

 

 

5. ДОСУДОВИЙ РОЗГЛЯД ЗАЯВ

 

Позитивне рішення Європейського Суду з прав людини розглядається як порушення країною проти якої була скарга прав людини. Так, за даними Суду у 2009 році Україною було здійснено 126 порушень, які Суд визнав такими. Серед них найбільш чисельні це: захист прав власності – 58 порушень, право на прозоре судове слідство – 69, довжина розгляду справ – 35 тощо. Це яскраво демонструє таблиця з офіційного сайту Суду:

 

Мал. 3.1. Порушення, зареєстровані Європейським Судом з прав людини у 2009 році по країнах та статтях

 

- Задля вирішення питання більш ефективної співпраці України з Європейським Судом з прав людини та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 31 травня 2006 р. N 784 Міністерством юстиції була прийнято Положення «Про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 р. № 784 [6].

Основними завданнями Уповноваженої особи є:

- забезпечення представництва України в Суді під час розгляду справ про порушення нею Конвенції, справ за заявами України стосовно порушення Конвенції іншими державами - її учасницями, а також як третьої сторони під час розгляду справ за заявами громадян України або юридичних осіб - резидентів України проти інших держав - учасниць Конвенції;

- координація роботи, пов'язаної з підготовкою матеріалів для розгляду справ у Суді та виконанням його рішень, співпраця з цією метою з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

- підготовка і внесення на розгляд Суду необхідних матеріалів, участь у слуханні справ, які ним розглядаються;

- інформування в установленому порядку Комітету Міністрів Ради Європи про хід виконання Україною рішень Суду;

- виявлення причин порушення Конвенції, розроблення пропозицій щодо їх усунення та недопущення порушень у майбутньому;

- організація роботи із створення необхідних умов для проведення Судом розслідування у справі про порушення Конвенції та вжиття заходів відповідно до регламенту Суду;

- подання необхідної інформації уповноваженим особам, які проводять перевірку дотримання Конвенції.

Діяльність Уповноваженого забезпечує Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, який утворюється у складі центрального апарату Міністерства юстиції з правами департаменту. У разі відсутності Уповноваженої особи її обов'язки за дорученням Міністра юстиції виконує керівник Секретаріату.

Діяльність Уповноваженої особи на регіональному рівні забезпечують представники Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, що працюють у складі Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції та очолюють регіональні відділення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

 

ВИСНОВКИ

Отже, Європейський Суд з прав людини є тією остаточною судовою  інстанцією, яка сприяє дотриманню країнами основних прав та свобод громадянина. Він є свого роду арбітром законності національних судових рішень. Його існування змушує країни більш відповідально ставитись до своєї судової системи, рішень національних судів та до дотримання основних демократичних цінностей, як то справедливість судових рішень та захист прав громадян. Завдяки Суду національні судові системи намагаються реагувати на міжнародні стандарти захисту прав людини. Також, рішення Європейського Суду щодо України стимулюють українську судову систему до більшої прозорості у розгляді та прийнятті рішень, а також до їх більшої справедливості та відповідності міжнародним судовим нормам.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Бессарабов В.Г. Європейський суд по правам человека / В.Г.Бессарабов. – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2004. – 248 с.

2. Виконання рішень Європейського суду з прав людини джерело: [Електронний ресурс] Режим доступу: www.minjust.gov.ua/123.eurojug/38453

3. Закон України "Про державну службу" : за станом на 24 січня 2008 року / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парламентське видавництво, 2008. – 22 с. - (Серія "Закони України")

4. Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 30, т.260

5. Закони України, спрямовані на реалізацію судово-правової реформи : офіц. вид. – К. : Вид. дім «Ін Юре», 2001. – 191 с. – ISBN 966-7752-65-8

6. Положення «Про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 р. N 784. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0044323-07

Стаття надійшла до редакції 20.10.2010 р.