УДК 351

 

Д. С. Мартишин,

кандидат наук з богослов’я, завідувач кафедри українського православ’я та теології,

Міжрегіональна Академія управління персоналом, м. Київ

 

 

Православні церкви України: реалії та перспективи розвитку соціального служіння у контексті державотворення

 

 

D. S. Martyshyn,

candidate sciences in theology, head of the Department of Ukrainian Orthodoxy and Theology,

Interregional Academy of Personnel Management, Kyiv

 

 

Orthodox Churches in Ukraine: realities and prospects for the development of social service in the context of state formation

 

 

Метою статті є вивчення реалій та перспектив розвитку соціального служіння православних церков України та розробка практично-прикладних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів реалізації державної політики в релігійній сфері. Розкриті сутнісні характеристики соціального служіння православних церков України у контексті державотворення. З’ясовані теоретичні засади соціальної доктрини православної церкви. Розкриті концептуальні підходи до соціального служіння церкви у контексті сучасного стану державної політики демократичного розвитку України. Окреслено шляхи вдосконалення соціальної політики православних церков України.

Актуальність теми визначається піднесенням ролі православної церкви в українському суспільстві на сучасному етапі розвитку України. У зв’язку з процесами розбудови соціальної держави, з вирішенням проблем економічних реформ, з ціннісними векторами євроінтеграції, з входженням України у світовий економічний і соціальний простір — соціальне служіння церкви набуває особливого значення. Демократичні й соціальні реформи у країні потребують утвердження соціальної місії церкви у єдності держави, церкви і громадянського суспільства. Отже, виникає нагальна потреба у вивченні основ соціальної доктрини християнства, соціального служіння церкви, глибокого осмислення світоглядних і теологічних основ християнської віри, що неможливо без урахування як надбань державного управління, філософії, соціології, політології, які вже одержали широке визнання, так і тих теологічних та релігійних концепцій, що з’явилися за останні десятиліття і є предметом дискусій фахівців.

Соціальна доктрина церкви — один з основних засобів утілення в життя таких християнських цінностей, як свобода, справедливість тощо і дослідження соціального вчення церкви потребує не лише філософського, але й державно-управлінського підходу. Соціальне служіння церкви виступає не лише інструментом, але й самостійною цінністю сучасної релігійної культури, яка посідає гідне місце серед інших її цінностей в історії людства. При вивченні християнської теології слід аналізувати також і питання про духовні цінності в процесах державотворення, теоретичні витоки соціальної політики церкви в державному управлінні.

 

 

The purpose of the article is to study the realities and prospects of the development of the social service of the Orthodox Churches in Ukraine and to develop practical recommendations for improving the mechanisms of implementation of state policy in the religious sphere. The essential characteristics of social service of Orthodox Churches of Ukraine in the context of state formation are revealed. The theoretical foundations of the social doctrine of the Orthodox Church are determined. The conceptual approaches to the social service of the Church in the context of the current condition of the state policy of democratic development of Ukraine are revealed. The ways of improving the social policy of the Orthodox Churches of Ukraine are outlined.

The urgency of the topic is determined by the rise of role of the Orthodox Church in Ukrainian society at the present stage of Ukraine's development. Due to the processes of formation a social state, due to the solution of problems of economic reforms, due to the value vectors of European integration, due to the entry of Ukraine into the world economic and social space - the social service of the Church becomes of particular importance. Democratic and social reforms in the country require the establishment of the social mission of the Church in the unity of the state, the Church and civil society. Consequently, there is an urgent need to study the foundations of the social doctrine of Christianity, the social service of the Church, a deep understanding of the worldview and  theological foundations of the Christian faith, which is impossible without taking into account both the achievements of public administration, philosophy, sociology, political science which have already received widespread recognition and those theological and the religious concepts that have emerged in recent decades and are the subject of expert discussions.

The social doctrine of the Church is one of the main means of bringing to life such Christian values as freedom, justice, etc., and the study of the social doctrine of the Church requires not only a philosophical but also a state-management approach. The social service of the Church is not only an instrument but also an independent value of modern religious culture which occupies a worthy position among other values in the history of mankind. In the study of Christian theology one should also analyze the issue of spiritual values in the processes of state formation, the theoretical origins of the social policy of the Church in public administration.

 

 

Ключові слова: соціальне служіння, соціальна робота, церква, держава, державне управління, соціальна доктрина церкви, державне управління.

 

 

Key words: social service, social work, Church, state, public administration, social doctrine of Church.

 

 

Обґрунтування обраної теми дослідження

Нинішні проблеми державного управління значною мірою обумовлені глибиною наукових уявлень про рушійні сили суспільного розвитку та ціннісні орієнтири сучасного світу. Необхідно підкреслити, що роль соціальної політики церкви не така проста, як видається на перший погляд. Справа полягає в тому, що процес управління державним розвитком має базуватися на новій філософії церковно-державних стосунків. Розуміння цієї філософії, її смисловий аспект, формування соціальної політики церкви є важливим науковим завданням. Для вивчення відносин церкви та держави необхідно підбирати особливий інструментарій.

Вочевидь, що в сучасному світі проблематика соціальної політики церкви набула нового звучання та надзвичайної поширеності через глобальні культурні, політичні, соціальні й економічні виклики, які поставили під сумнів та критичний огляд велику кількість теоретичних постулатів радянської атеїстичної науки, яка свідчила про те, що релігія має бути усунута з життя сучасного суспільства. Сьогодні соціальна політика церкви охоплює досить широке коло теологічних питань: від соціальної доктрини християнства, яка спрямована на вивчення соціальної проблематики буття людства до забезпечення цілісності розвитку сучасного соціуму.  З точки зору соціального вчення церкви, метою суспільного розвитку людства є саме суспільство, зростання можливостей для реалізації духовної й соціальної місії кожної людини. Сам тому соціальна політика церкви спрямована на зростання рівня унікальності, самобутності, творчості, самореалізації і свободи людської особистості.

Слід визнати, що в державному управлінні проблемі соціальної політики церкви надається великого значення. Більше того, власне й виникнення тієї або іншої соціальної теорії в теологічній доктрині християнської церкви зумовлене саме змінами в політичній та соціальній структурі суспільства, які впливають на зміну пріоритетів в системі державного управління, що й підхоплюється богословами та світськими вченими, у відповідний історичний період розвитку людства. У зв’язку з цим показовим є генезис відносин держави і церкви. Релігійний чинник простежується вже в самому процесі становлення політики, економіки та державного управління.

Мета статті — вивчення реалій, перспектив та шляхів оптимізації соціального служіння українських православних церков у контексті державотворення. Мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань:

 — систематизувати предметне поле дослідження, визначити основні категорії та теоретичні поняття соціального служіння церкви, що застосовуються в процесі аналізу соціальної політики держави;

 — розглянути сучасні теоретичні засади соціальної роботи українських православних церков;

 — в контексті державного управління показати вплив соціального служіння церкви на соціальні зміни у житті України;

 — намітити перспективи розвитку соціальної політики українських православних церков.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій

Проблемами соціальної філософії, соціології, релігієзнавства, займалися як зарубіжні вчені: М. Вебер, С. Хантінгтон, Ф. Фкуяма, Р. Нібур, Т. Райт, А. Сторкі, Т. Бремер, Г. Кюнг, Д. Карсон, Х. Казанова, так і вітчизняні дослідники: В. Бедь, К. Говорун, М. Маринович, П. Толочко, В. Лубський, П. Яроцький, А. Колодний, В. Бондаренко, Л. Филипович, Ю. Чорноморець, В. Єленський, А. Деркач, В. Кириленко, О. Саган, О. Шуба, М. Пірен, М. Палінчак, В. Бебик, В. Петренко, М. Черенков, А. Зінченко, Ю. Кальниш, С. Плохій, О. Субтельний, В. Ульяновський, М. Кудряков, І. Ісіченко, О. Драбинко, І. Мацелюх, С. Головін [4-10].

Актуальними працями у формуванні соціальної політики церкви є дослідження у сфері соціальної роботи видатних українських вчених: А. Капської, М. Алфьорова, І. Звєрєвої, Г. Лактіонової, О. Безпалько, В. Шахрай, І. Бідзюри, Н. Грабовенко, В. Верещак. Певною мірою можна залучити розробки науковців у галузі державного управління: В. Алексєєва, О. Бухтатого, М. Головатого, Г. Щокіна, В. Куйбіди, О. Пархоменко-Куцевіл, І. Розпутенка, О. Якименка, Ю. Сурміна, Є. Романенка, О. Радченка, В. Пасічника, Д. Кіслова, В. Козакова, Г. Дмитренка, І. Чаплай, А. Валюха та інших [14; 16].

Вивчаючи сутність соціальної доктрини християнських церков України, взаємозв'язок соціальної думки церкви з державним управлінням, освітою, вихованням, варто звернутися до наукових розробок таких церковних ієрархів та богословів: патріарха Варфоломія (Архондоніса), патріарха Кирила (Гундяєва), патріарха Філарета (Денисенка), митрополита Володимира (Сабодана), кардинала Любомира (Гузара), митрополита Онуфрія (Березовського), митрополита Мефодія (Кудрякова), митрополита Макарія (Малетича), митрополита Іларіона (Алфєєва), митрополита Олександра (Драбинки), митрополита Епіфанія (Думенка), митрополита Дмитрія (Рудюка), архієпископа Святослава (Шевчука), єпископа Бориса (Гудзяка), архімандрита Кирила (Говоруна), архімандрита Гавриїла (Кризини), протоієрея Віталія Косовського, протоієрея Миколая Забуги, протоієрея Олександра Трофимлюка, священика Павла Бочкова [2; 4-10; 14].

Вимушені констатувати, що комплексних досліджень, присвячених розгляду соціальної політики православних церков України саме в сфері публічного врядування і державного управління практично немає. Соціальна політика православної церкви відіграє величезну позитивну роль у розвитку сучасного українського суспільства на шляху модернізації, побудови демократичної та соціальної держави. Це спостерігається на прикладі діяльності Синодальних відділів, єпархій, церковних парафій та окремо взятих православних організацій.

Основний зміст дослідження

Важливо зазначити, що на сьогодні соціальні інститути православних церков України (УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ) охоплюють практично всі сфери людської життєдіяльності — науку, культуру, освіту, економіку та політику [5-7; 10]. З погляду християнської теології, соціальна політика церкви висвітлює соціальні процеси, що сприяє зниженню громадського незадоволення соціальною напруженістю в суспільстві. Розгалужена мережа соціальних служб церкви, православних дитячих, молодіжних об’єднань, благодійних організацій, благодійних фондів, духовних освітніх закладів та інших церковних організацій здійснює соціальну політику церкви.

Виклики, обумовлені глобалізацією, особливо чітко підкреслюють необхідність, з одного боку, — адаптації сучасної церкви до реалій сьогодення, а з другого, — забезпечення умов для збереження ідентичності та притаманного християнству (православ’ю, католицтву, протестантизму) своєрідного шляху духовного розвитку, гармонізованого з волею Бога. Таким чином, необхідно розкривати нову філософію державного управління, яка б відповідала поставленим часом питанням. Ключовим аспектом, що привертає до себе особливу увагу, є пошук корінних основ формування нових суспільних стосунків, які знаходяться, на нашу думку, на перетині релігії та сучасної науки.

Необхідно зазначити, що співставлення християнської теології та державного управління в структурі сучасної науки, є закономірним кроком. Цей крок обумовлений, з одного боку, трансцендентним характером утворення духовних цінностей суспільства, які  складають основу вибору форм соціального розвитку людства, а з другого, пошуком у царині філософії державного управління нових духовних ідей,  що вносять елементи конструктивності в діалог держави, церкви та суспільства.

Вирізняючи дві взаємопов’язані складові розвитку суспільства — релігійної та політичної, виникає необхідність їх ідентифікації, але не в традиційному сепарованому вигляді, а в їх синергетичній взаємодії. Справа полягає в тому, що нова філософія державного управління має поєднувати цінності релігії та секулярного суспільства. Важливим стає той факт, що новий простір філософії державного управління може класифікуватися за різним ступенем домінування кожної зі складових — релігійних засад над секулярними та навпаки, секулярних над релігійними.

Для цього особливо цікавими є структурно-функціональні, системні та синергетичні наукові підходи, що розглядають симфонію релігії та науки, соціальної політики церкви та державного управління. Розглядаючи під таким кутом зору взаємовідносини держави та церкви, можна стверджувати, що характер цих відносин формує різні інституційні матриці. Без урахування цих матриць неможливо обрати раціональні шляхи розвитку суспільства й держави в цілому. Вивчення соціальної політики церкви є надзвичайно важливим у зв’язку з формуванням нової філософії державного управління.

Соціальна політика церкви торкається таких напрямів теорії та практики християнської діяльності:

– соціальна терапія на індивідуально-особистісному, родинному та суспільному рівнях з метою реабілітації людини, громади, соціуму;

– надання соціальної допомоги з метою підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних, осіб, які потребують соціальної реабілітації;

– психологічна консультація, надання психолого-педагогічних та правових послуг;

– здійснення догляду за хворими, інвалідами, самотніми, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні або інші особливості потребують підтримки та допомоги;

– зміцнення общинних зв’язків, створення сприятливого соціально-психологічного клімату в родині та трудовому колективі;

– надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям;

– надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав та законних інтересів;

– організація різного роду локальних ініціатив та груп взаємодопомоги;

– проведення заходів, пов’язаних з охороною довкілля, збереженням релігійного та культурного спадку, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання; сприяння проведенню заходів національного та міжнародного значення;

– надання соціальної допомоги для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру.

Зазначимо, що соціальна діяльність церкви є добровільною, безкорисливою, соціально спрямованою, неприбутковою діяльністю, та здійснюється духівництвом, соціальними працівниками церкви, педагогами, волонтерами шляхом надання соціальної допомоги людині та організаціям.

Водночас церковні інститути допомагають людині впоратися з негативними наслідками гострої політичної боротьби, економічних реформ та соціальної конкуренції, стабілізуючи суспільний розвиток на основі вічних, абсолютних, непорушних християнських цінностей та церковної традиції духовного життя. Українська держава без свободи, гідності людської особистості, творчих талантів, якими Бог наділяє кожну людину, без справжньої соборності, консенсусу, милосердя, демократії, гуманізму та твердої ціннісної моральної опори, яка дає можливість людству залишатися людьми, не зможе не лише розвиватися, рухатися далі шляхом європейської інтеграції, але й повноцінно функціонувати.

Саме тому соціальна політика церкви є результатом не спонтанних рішень церковних парафій та ситуативних підходів духівництва, мирян, а строго науково продуманою, структурованою, методологічно організованою діяльністю християнської спільноти. Державне управління, соціологія, соціальна праця, психологія висувають певні вимоги до соціальної праці релігійних організацій. Важко заперечити твердження про те, що соціальна допомога людині завжди залишається об’єктивно необхідною для стабільного та конструктивного розвитку держави і суспільства.

Як приклад наведемо всім відому діяльність церковних парафій у вихованні та освіті молоді, допомоги людям похилого віку, інвалідам та роль церковних організацій у справі духовного піклування про військовослужбовців. Вивчаючи детально діяльність церковних організацій в Україні, можна констатувати той факт, що церква (православ’я, католицтво, протестантизм) надає не лише духовну, але й матеріальну допомогу Збройним силам України. В історії людства соціальне служіння церкви стражденним та знедоленим людям, без поділу на «своїх та чужих», завжди було запитане суспільством і було наріжним каменем соціальної політики християнства.

Важливо зазначити, що головна перспективна значущість церковних організацій у сфері соціального служіння, освіти, науки полягає в тому, що вони, здійснюючи свою багатогранну діяльність без мети отримання прибутку, можуть асоціюватися з розумним економічним розвитком  науки, суспільства та соціальних інститутів. Священик Павло Бочков зазначає, що «розумний економічний розвиток протиставляється нестримною гонитвою за надприбутками, викликаної, в свою чергу, споживацькою ідеологією» [2, с. 7]. Доречно звернути увагу на те, що в США та Європі соціальна політика церкви вже давно міцно увійшла в життя сучасного суспільства. Розвиток соціального служіння християнських церков на Заході йшло від християнського академічного богослов’я, наукової теорії до розгалуженої практичної системи допомоги кожній конкретній людині.

Відомо, що проповідь, богослужіння, місія, справи милосердя, соціальне служіння, християнське слово теологів, звернене до держави та суспільства, активна  соціальна позиція, жертовна діяльність християнської спільноти на благо людської особистості покликані забезпечити оптимальне сполучення інтересів кожної окремо взятої людини, церкви, суспільства й держави. Глибоко переконані, що покращення духовного та матеріального самопочуття особистості є запорукою вдосконалення всього соціуму. Вчені зазначають, що підвищена увага до соціальної політики держави, соціальної доктрини християнства, соціальної праці соціальних працівників та соціального служіння церкви нині викликана глобальними проблемами економіки, політики, фінансових інститутів, демографії, екології, тероризму, які обумовлюють суперечності соціального розвитку глобального світу [3, с. 5].

Підкреслимо, що діяльність церковних парафій, соціальних служб церкви, православних товариств, братств, церковних шкіл спрямована на задоволення здебільшого нематеріальних, нерідко лише духовних потреб. Видатний німецький богослов Дитрих Бонхеффер уточнює: «Простір церкви існує не для того, щоб оспорювати у світу частину його простору, а щоб свідчити перед світом про те, що він залишається світом, причому світом, улюбленим Богом та примиреним з Ним» [1, с. 37]. Соціальна політика церкви підкоряється досягненню духовних цілей. Професор І. Г Кузіна пише, що «рушійною силою для працівника соціальної сфери має бути його моральний первень, який покликаний поєднати раціональність у діяльності спеціаліста і виявлення його духовності в життєвому світі» [3, с. 94].

Необхідно зазначити про те, що церква, спираючись на своє власне соціальне вчення, керуючись теологією місії, здатна конструктивно впливати на хід суспільних процесів, соціальних перетворень та амортизувати кризові удари в житті всього суспільства, особливо в умовах лібералізації політики та модернізації економіки. Відомо, що особлива роль у соціальній політиці церкви належить справі захисту людської особистості, її прав та свобод. Церква здійснює справи милосердя, організує багатогранну соціальну працю. І не лише індивідуально на рівні особистого благочестя православних християн, а й організовано, колективно на рівні цілих єпархій та різних церковних організацій. На сьогодні значний теоретико-практичний досвід церкви дає змогу сучасній науці відкрити в людині такі таємниці та глибини внутрішнього світу, які навряд чи спроможні відкрити тільки психологія, соціологія або філософія. Про діалог та взаємодію світської науки та релігії пише відомий російський філософ та політолог О. С. Панарін. Він підкреслює: «Для того щоб науці навіяти обачну здатність нового, зберігаючого знання, вона має інтегрувати релігійну аскетику в свою картину світу, так само як і в систему дослідницьких мотивацій» [11, с. 565].

Відомо, що соціальна політика церкви торкається як мінімум низки певних функцій: діагностичної, організаторської, прогностичної, попереджувальльно-профілактичної, соціально-терапевтичної, організаційно-комунікативної та охоронно-захисної [13, с. 13].

Попри те, що альтруїстичний та ідеалістичний підхід є визначальним та пріоритетним у розвитку соціального служіння церкви і більшість учених говорить про те, що в основі соціальної праці заходиться саме альтруїзм, соціальна політика церкви вимагає також глибокого наукового підходу до соціальної діяльності суспільства.

Переконані, що без конструктивного діалогу держави та церкви, державних структур та громадянського суспільства важко виробити ефективні механізми соціального служіння церкви та реформувати суспільні відносини. Важливо зазначити, що численні вчені стали розглядати соціальну політику та соціальну працю церкви як двобічний зв’язок держави й суспільства. Такий підхід привів до поступового забуття облудного переконання, що церква мусить бути відділена від держави та суспільства залізною завісою.

В історії християнства склалося глибоко богословське уявлення про необхідність діалогу церкви, держави та суспільства на благо окремо взятої людської особистості. Церква навчає, що політика, економіка, наука, технології та культура мають служити благу людини, держави та суспільства.

Досвід реальної соціальної політики церкви, наукові дослідження в царині історії, політології, філософії та суспільствознавства дають нам підстави твердити, що державний авторитаризм, політичні конфлікти, корупція, радикалізм, невігластво, соціальний ізоляціонізм церковних інститутів є більшою проблемою для становлення, розвитку соціальної держави, ніж фінансові труднощі.

Зазначимо, що нинішній соціальній політиці церкви в умовах модернізації сучасного суспільства та церковним інститутам притаманна наявність різних поглядів, підходів концепцій та моделей соціального служіння. Глибоке та всебічне богословське й філософське осмислення соціального служіння церкви в умовах модернізації та глобальних викликів людства буде сприяти розвитку наукової рефлексії богословів, священнослужителів, світських спеціалістів, необхідної для подальшої ефективної діяльності церковних інститутів на ниві соціальної праці.

Важливо зазначити, що богословське вивчення  сутності та змісту соціальної політики церкви як виду наукової та практичної діяльності є одним з основних напрямів соціального вчення православної церкви та християнської соціології. Більшість світських  дослідників та церковних працівників, які вивчають соціальну політику церкви,  підкреслюють, що соціальна праця церкви передусім є практичною діяльністю. Наведемо низку визначень та понять. Соціальна робота — це:

— «допомога людям у прийнятті рішень, які допоможуть їм іти життям щасливо та продуктивно;

— допомога людям, які хочуть допомогти собі самі, але потребують додаткового сприяння;

— допомога в усвідомленні та зрозумінні існування багатьох людських відмінностей у культурі, родинному житті та освіті;

 — допомога в забезпеченні для людини людського контакту, який їй надзвичайно необхідний;

— покращення адаптації клієнта до життя в світі, що його оточує;

— надання допомоги індивідуумам або групі в усвідомленні ними власних проблем та їх вирішенні;

— полегшення зв’язку між клієнтом і соціальними системами та розвиток у клієнта здатності самому впоратися із ситуаціями або стресом» [15, с. 207].

Як ми бачимо, найбільш часто вживаним у всіх цих визначеннях є слово «допомога». Саме таке прочитання проблематики соціальної політики церкви та суспільства визначає все практичне поле соціального служіння церкви. Сьогодні, коли людина стикається з негативними наслідками модернізації, соціальними катаклізмами, з підсумком невдалих ринкових реформ та політичною маніпуляцією, допомога церкви стає як ніколи актуальною, важливою, вагомою та затребуваною сучасним суспільством.

Зрозуміло, що визначення соціальної праці як діяльності з надання допомоги людині з метою посилення або відновлення його здатності до соціального функціонування [15, с. 208] та створення громадського життя,  є найбільш відповідним та вивіреним. Тобто, йдеться про розкриття потенціалу людини. Але розв’язання цього завдання перебуває не лише у площині практичної соціальної праці церкви, але й у духовному зрізі людського життя. Реалії соціальної праці вимагають не лише психологічних, філософських знань про розвиток, поведінку, мотивації людини, діяльність соціальних та культурних інститутів суспільства, їхню взаємодію, але й богословських понять, що стосуються життя особистості та соціуму.

Таким чином, священик, який займається соціальним служінням, має бути не лише академічним богословом, але й практиком у царині духовного життя, молитвеником, аскетом. Зазначимо, що церква може духовно впливати на здатність і готовність людини виконувати життєві завдання у світлі біблійного одкровення, розкривати свої таланти, реалізовувати свій потенціал та стверджувати духовні цінності життєдіяльності, попри соціальні потрясіння, лиха, хвороби та політичну нестабільність.

Звідси випливають головні цілі соціальної політики церкви в умовах модернізації сучасного суспільства:

— духовна  та соціальна допомога в розвитку здібностей людини розв’язувати соціальні та духовні проблеми, долати труднощі та переносити кризові явища економіки, політики та соціуму;

— встановлення духовного та соціального зв’язку між людьми.

Слід вважати, що основні аспекти соціальної політики церкви завжди  пов’язані з такими поняттями, як відновлювальна, спрямувальна, зміцнювальна та підтримувальна сила церкви.

За умов розгортання нової філософії державного управління видається можливим дати оцінку відносинам, що складаються у взаємодії держави, церкви, політики, бізнесу та суспільства. Важливим посиланням стає вироблення наукового погляду на державу, церкву та суспільство як єдину цілісну систему, кожна частина з якої органічно доповнює інші. При цьому, розкриваючи смисли та функціональне призначення окремих елементів розглядуваної нової філософії державного управління, ми бачимо, що істотним моментом стає соціальна політика церкви. Дотримуючись концепції конструктивного та рівноправного діалогу держави та церкви як визначальної слід прийняти релігійну панівну функцію, яка пов’язана з формуванням системи ціннісних орієнтирів українського суспільства. При аналізі співвідношення соціального служіння церкви та соціальної політики держави чітко простежується спільне предметне поле, що включає в себе науково-дослідницькі церковні праці, а також теоретичні досягнення світських учених, засновані на діалозі між релігією та наукою.

Відомо, що впроваджуючи технології соціального служіння, церква використовує тисячолітній потенціал релігії для здійснення складних, суперечливих суспільних завдань та забезпечення соціальної захищеності кожної окремо взятої особистості. Вивчення релігії є вельми важливим питанням аналізу соціальних та духовних процесів, що проходять у різних сферах суспільства. Таким чином, соціальна праця церкви є невід’ємною частиною соціальної політики будь-якої держави та сучасного суспільства. Слід звернути увагу на те, що соціальна думка православ’я розглядає питання не лише соціальної політики, соціального захисту та допомоги, але й проблеми політики, економіки, інформації, освіти, родини, охорони здоров’я, інфраструктури життєзабезпечення соціуму, різні аспекти історії, культури та відпочинку людини.

Висновки

Таким чином, нами здійснено комплексний аналіз, узагальнення та систематизації теоретико-методологічних основ соціальної політики церкви. Вперше проаналізовано роль соціальної політики церкви як теоретико-методологічної основи державного будівництва. Освітлено роль українських православних церков у формуванні національної ідеї державного будівництва. Обґрунтовано стратегічну мету соціальної політики церкви, яка полягає в подоланні кризи морального релятивізму, соціальної несправедливості, шляхом побудови духовної основи українського суспільства.

Соціальна політика церкви є вельми важливим напрямом у священній місії християнства. Питання соціального служіння християнства, соціальної доктрини церкви, релігійної етики та ціннісних аспектів соціальної політики церкви в контексті конструктивного діалогу держави та релігійних організацій потребують подальшого всебічного вивчення. Глобальні політичні та соціальні трансформації України чинять визначальний вплив на всі сфери суспільного життя, в тому числі й церковного. Глибоко переконані, що для побудови соціальної держави необхідно розвивати державно-церковний діалог. Основою соціальної політики церкви є принципи загальнолюдських цінностей. Церква має величезний досвід згладжування політичних, національних та економічних суперечностей для забезпечення цілісності суспільства. Авторитет церкви серед населення значно перевищує авторитет інших соціальних структур або суспільних інститутів.

Актуальність та необхідність ґрунтовного наукового дослідження соціальної політики православних церков України полягає в тому, що соціальне служіння християнства є важливим фактором священної місії церкви у світі. Соціальне вчення церкви спрямоване на досягнення духовних та соціально-орієнтованих результатів діяльності релігійних громад, на розвиток християнської місії та позитивний вплив церкви на життя держави, суспільства і глобального світу.

 

Література.

1. Бонхеффер Дитрих. Этика. — М.: ББИ, 2013. — 501 с.

2. Бочков П. В. Правовой статус негосударственных некоммерческих организаций: монография. — К.: ДП «Изд. дом «Персонал», 2015. — 224 с.

3. Кузина И. Г. Теория социальной работы: учеб. пособие. — 2-е изд. — М.: Проспект, 2016. — 176 с.

4. Мартыненко А. В. Медико-социальная работа: теория, технологии, образование. — М.: Наука, 1999. — 240 с.

5. Мартышин Д. С. Введение в социальное служение Православной Церкви: учебное пособие / Д. С. Мартышин. — К.: Издательство Лира-К, 2015. — 198 с.

6. Мартышин Д. С. Введение в социальное учение Русской Православной Церкви: учебное пособие / Д. С. Мартышин. — К.: Издательство Лира-К, 2013. — 306 с.

7. Мартышин Д. С. Вклад русской религиозной философии в развитие социальной мысли христианства: монография / Д. С. Мартышин. — К. : Издательство Лира-К, 2016. — 124 с.

8. Мартышин Д. С. Основы христианской эсхатологии: учебное пособие / Д. С. Мартышин. — К.: Издательство Лира-К, 2015. — 124 с.

9. Мольтман Юрген. Человек. — М.: ББИ, 2013. — 129 с.

10. Основи соціальної концепції Української Православної Церкви. — К.: Інформ.–вид. центр УПЦ, 2002. — 80 с.

11. Панарин А. С. Стратегическая нестабильность в XXI веке. — М.: Эксмо, Алгоритм, 2004. — 640 с.

12. Парыгин Б. Д. Социальная психология. Проблемы методологии, истории и теории. — СПб.: ИГУП, 1999. — 592 с.

13. Психология социальной работы для бакалавров: учебник. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2016. — 446 с.

14. Религиозная этика: краткий конспект лекций для студентов-заочников / Автор-сост. протоиерей. Дионисий Мартышин. — К.: ДП «Издат. дом «Персонал», 2011. — 82 с.

15. Теория и методика социальной работы: учебник для СПО / Под. ред. Е. И. Холостовой; Л. И. Кононовой, В. М. Вдовиной. — М.: Юрайт, 2016. — 345 с.

16. Управлінські аспекти соціальної роботи: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2004. — 368 с.

 

References.

1. Bonheffer, D. (2013), Jetika [Ethics], BBI, Moscow, Russia.

2. Bochkov, P.V. (2015), Pravovoj status negosudarstvennyh nekommercheskih organizacij [Legal status of non-governmental non-profit organizations], DP «Izd. dom «Personal», Kyiv, Ukraine.

3. Kuzina, I.G. (2016), Teorija social'noj raboty [Theory of social work], Prospekt, Moscow, Russia.

4. Martynenko, A.V. (1999), Mediko-social'naja rabota: teorija, tehnologii, obrazovanie [Medico-social work: theory, technology, education], Nauka, Moscow, Russia.

5. Martyshin, D.S. (2015), Vvedenie v social'noe sluzhenie Pravoslavnoj Cerkvi [Introduction to the social ministry of the Orthodox Church], Izdatel'stvo Lira-K, Kyiv, Ukraine.

6. Martyshin, D.S. (2013), Vvedenie v social'noe uchenie Russkoj Pravoslavnoj Cerkvi [Introduction to the social teaching of the Russian Orthodox Church], Izdatel'stvo Lira-K, Kyiv, Ukraine.

7. Martyshin, D.S. (2016), Vklad russkoj religioznoj filosofii v razvitie social'noj mysli hristianstva [The contribution of Russian religious philosophy to the development of social thought of Christianity], Izdatel'stvo Lira-K, Kyiv, Ukraine.

8.  Martyshin, D.S. (2015), Osnovy hristianskoj jeshatologii [Basics of Christian eschatology], Izdatel'stvo Lira-K, Kyiv, Ukraine.

9.  Mol'tman, Ju. (2013), Chelovek [Man], BBI, Moscow, Russia.

10. Ukrainian Orthodox Church (2002), Osnovy sotsialnoi kontseptsii Ukrainskoi Pravoslavnoi Tserkvy [Fundamentals of the Social Concept of the Ukrainian Orthodox Church], Inform. – vyd. tsentr UPTs, Kyiv, Ukraine

11. Panarin, A.S. (2004), Strategicheskaja nestabil'nost' v XXI veke [Strategic instability in the 21st century], Jeksmo, Algoritm, Moscow, Russia.

12. Parygin, B.D. (1999), Social'naja psihologija. Problemy metodologii, istorii i teorii [Social psychology. Problems of methodology, history and theory], IGUP, St.Petersburg, Russia.

13. Feniks (2016), Psihologija social'noj raboty dlja bakalavrov [Psychology of social work for bachelors], Feniks, Rostov-on-Don, Russia.

14. Martyshyn, D.S. (2011), Relyhyoznaia etyka: kratkyj konspekt lektsyj dlia studentov-zaochnykov [Religious ethics: a brief summary of lectures for part-time students], DP Yzdat. dom “Personal”, Kyiv, Ukraine.

15. Holostovа, E.I. Kononovа, L.I. and Vdovinа, V.M. (2016), Teorija i metodika social'noj raboty: uchebnik dlja SPO [Theory and methods of social work: a textbook for SPO], Jurajt, Moscow, Russia.

16. MAUP (2004), Upravlins'ki aspekty sotsial'noi roboty: Kurs lektsij [Management aspects of social work: The course of lectures], MAUP, Kyiv, Ukraine.

Стаття надійшла до редакції 20.10.2017 р.