УДК 351

 

Д. С. Мартишин,

кандидат наук з богослов’я, завідувач кафедри українського православ’я та теології,

Міжрегіональна Академія управління персоналом, м. Київ

 

Державно-управлінська проблематика в історіософській думці православної церкви

 

D. S. Martyshyn,

candidate sciences in theology, head of the Department of Ukrainian Orthodoxy and Theology,

Interregional Academy of Personnel Management, Kyiv

 

State-management issues in the historiosophical thought of the Orthodox Church

 

Актуальність теми визначається необхідністю встановлення діалогу державного управління та християнської теології як гуманітарного фундаменту розвитку сучасної держави та громадянського суспільства. Стаття присвячена питанням впливу християнської історіософії на формування процесів державотворення. Визначено зміст та специфіку християнської історіософії (есхатології, філософії історії) у контексті викликів сучасного світу. Християнська есхатологія, на відміну від багатьох інших теологічних й світських наук, характеризується тим, що життя віруючої людини, релігійної громади, держави, нації і цивілізації досліджується не в статиці, а в духовній динаміці християнської теології надії, трансформації та соціальної дії християнської церкви.

Доведено, що вивчення історіософії, філософії історії, теології не можна зводити лише до догматичних абстракцій. Есхатологія церкви має свою логіку, яка виявляється в особливостях розвитку церкви, держави і цілих народів, і покликана відтворити загальні закономірності історичного розвитку християнства, виявляти шляхи конструктивної співпраці держави і церкви. Християнська теологія органічно поєднується з державним управлінням, філософією, історією, утворюючи єдине християнське вчення, де богословський аспект є суттєвою гранню філософії історії сучасної науки. Розглянуто роль церкви в соціально-політичних процесах розвитку сучасного суспільства.

В епоху глобальних викликів людства посилюється потреба зрозуміти увесь складний і суперечливий ланцюжок історичних подій, їх вічний, абсолютний сенс, щоб не помилитися у виборі духовних векторів подальшого розвитку сучасного суспільства. Християнська історіософія повертає сучасній людині не тільки віру в Бога, але й віру в трансформацію самої історії, в можливість побудувати життя церковної громади, сім'ї, робочого колективу, держави й суспільства відповідно до цінностей своєї релігії. Від церкви має виходити стратегічна ініціатива, щодо подальшої перспективи відновлення загальнолюдської єдності на основі біблійного одкровення. Історія людства вимагає не тільки політичних трансформацій, економічного зростання, фінансового добробуту, а й зміцнення духу, моральних категорій і релігійних цінностей.

 

The urgency of the topic is determined by the necessity to establish a dialogue between public administration and Christian theology as a humanitarian foundation for the development of a modern state and civil society. The article is devoted to the issues of the influence of Christian historiosophy on the formation of processes of state creation. The content and specificity of Christian historiosophy (eschatology, philosophy of history) in the context of the challenges of the modern world are determined. Christian eschatology, unlike many other theological and secular sciences, is characterized by the fact that the life of a believer, a religious community, a state, a nation and a civilization is not studied in the statics but in the spiritual dynamics of the Christian theology of hope, transformation and social action of the Christian Church.

 It is proved that the study of historiosophy, the philosophy of history, theology can’t be reduced only to dogmatic abstractions. The eschatology of the Church has its own logic which manifests itself in the peculiarities of the development of the Church, state and entire nations and is intended to recreate the general laws of the historical development of Christianity, to identify ways of constructive cooperation between the state and the Church. Christian theology is organically combined with public administration, philosophy, history, forming a unified Christian doctrine where the theological aspect is an essential part of the philosophy of the history of modern science. The role of the Church in the socio-political processes of the development of modern society is considered.

In the era of global challenges of mankind, the need to understand the complex and contradictory chain of historical events, their eternal, absolute meaning in order not to be mistaken in choosing spiritual vectors for the further development of modern society, - is growing. Christian historiosophy returns to a modern man not only a belief in God but also a belief in transformation of history itself, in the possibility of building a Church community, family, working class, state and society in accordance with the values of its religion. The Church must come up with a strategic initiative for a further prospect of restoring universal human unity based on biblical revelation. The history of mankind requires not only political transformations, economic growth, financial well-being but also the strengthening of the spirit, moral categories and religious values.

 

Ключові слова: історіософія, теологія, філософія історії, есхатологія, цінності, філософія історії, державне будівництво, християнство, глобалізація, релігія, теологія надії, політика, церква.

 

Key words: historiosophy, theology, philosophy of history, eschatology, values, philosophy of history, state formation, Christianity, globalization, religion, theology of hope, politics, Church.

 

 

Обґрунтування обраної теми дослідження

Питання есхатології та пов’язані з нею геополітичні концепції розвитку світу, соціальна активність християнських громад, соціальне служіння церкви дедалі більшою мірою привертають увагу не лише богословів, релігійних мислителів, але й світських вчених у галузі державного управління, політологів і футурологів. Соціальне вчення церкви пов’язує з есхатологією процеси подолання негативних наслідків глобалізації, моральної деградації, політичних та фінансових криз. Глобальні трансформації XXI століття, стрімкі зрушення в людському житті, економічні та політичні реформи, стрімкі перетворення в галузі інформаційних технологій актуалізують питання про сутність і сенс людського буття.

Історичні, політичні, економічні та культурні орієнтири віруючої людини, яка живе в умовах глобальної світової кризи людства, мають формуватися на непохитному фундаменті віровчення церкви та сучасної науки. В умовах модернізації суспільства, інформатизації свідомості сучасної людини та нових глобальних викликів цивілізації особливої актуальності набуває есхатологія — християнське вчення про останні часи, сенс, мету й розвиток людської історії. Будь-яка богословська думка містить есхатологічні імпульси, оскільки вона звернена до світу майбутнього, філософії історії, прогностики та осмислення теперішнього часу через призму прийдешнього Царства Божого [4; 7-9; 29-30].

Нагадаємо, що християнська філософія історії (історіософія) займається світоглядними проблемами, важливими не лише для основного богослов’я, історії, християнської апологетики, але й для державного управління. Це питання першопричини та цілеспрямованості історії, прогресу та регресу, універсальності та розгалуженості, детермінізму, свободи волі людини та Божественного Промислу. На нашу думку, виникнення цікавості до питань кінця людської історії пояснюється не лише впливом футурологічних прогнозів майбутнього, але також і тією складною, суперечливою геополітичною ситуацією, яка склалася в сучасному світі. Змушені визнати, що на тлі моралізаторських церковних розмов про «брудну політику» під фарисейською вивіскою невтручання в справи світу більшість християн розглядає есхатологію церкви винятково як науку про «загробний світ душі», митарства або, у кращому випадку, сприймають її як «благочестиве передання старців» про «останні часи» та час пришестя антихриста [13, с. 4-5].

Мета статті — проаналізувати державно-управлінську проблематику в історіософській думці православної церкви. Визначено головні духовні проблеми, які постали перед Україною на сучасному етапі, а також теоретично обґрунтовано шляхи діалогу держави та церкви з метою розбудови процесів державотворення.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій

Останнім часом побачили світ чимало монографій, статей, книг, пов’язаних із проблематикою есхатологічної думки християнства. Але досі поняття «есхатологія» для багатьох не лише світських дослідників, але й богословів залишається вкрай невизначеним. Надзвичайно різні сенси та ідеї вкладаються в поняття, що стосуються основ філософії історії та есхатології. Для одних есхатологія — це філософський огляд минулого та прогнозування майбутнього людства, для других — це дослідження загальних законів соціального розвитку та духовного становлення суспільства, ну а для третіх — це теорія історичного пізнання та вивчення релігійної міфології. Відповідно до цих філософських визначень есхатологію можна визначити як богословський огляд історії людства або як пізнання законів духовного та громадського життя в історії.

В цьому контексті цілком очевидною є дослідницька цікавість до питань кінця світу та останніх днів життя людства. Сучасна філософія історії, есхатологічна думка, футурологія пов’язані з іменами видатних західних філософів: Альберта Швейцера, Освальда Шпенглера, Арнольда Джозефа Тойнбі, Карла Барта, Рудольфа Бультмана, Юргена Мольтмана, Алісона Джеймса, Тома Райта, Семюэля Хантінгтона, Френсіса Фукуями [1; 5; 20; 25; 29-30].

Питання духовного життя людства, синтезу християнської історіософії та філософії державного управління знайшли своє важливе місце в спадщині релігійних мислителів: Володимира Соловйова (1853–1900), Миколи Бердяєва (1874–1948), Дмитра Мережковського (1865–1940), Миколи Лоського (1870–1965), священика Павла Флоренського (1882–1937), протоієрея Сергія Булгакова (1871– 1944), Семена Франка (1877–1950), Льва Карсавіна (1882–1952), Івана Ільїна (1882–1954), Георгія Федотова (1886–1951), Олексія Лосєва (1893–1988). Джерелом своїх релігійних роздумів про Бога, церкву, людину і світ вони вважали не лише християнське віровчення, а й філософію, політичну думку, літературу, мистецтво, етику й інші напрями сучасної науки [2-6; 11; 16-17; 23-24].

Православна есхатологія представлена іменами всесвітньо відомих церковних діячів, богословів та мислителів: Антон Карташов (1875–1960); архімандрит Кіпріан (Керн) (1899–1960); протопресвітер Микола Афанасьєв (1893–1966); протоієрей Георгій Флоровський (1893– 1979); Володимир Лоський (1903–1958); Павло Євдокимов (1901–1970); протопресвітер Олександр Шмеман (1921–1983); протопресвітер Іоанн Мейєндорф; (1926–1992), протоієрей Василь Зеньковський (1881–1962); протоієрей Олександр Мень (1935–1990); протоієрей Думитру Станілоає (1903–1993); архієпископ Михайло (Мудьюгін) (1912–2000); митрополит Антоній (Блум) (1914–2003); Олів’є Клеман (1921–2009) [21-22; 26-28].

Зазначимо, що важливим внеском у галузь філософії, політології та водночас релігійної есхатології залишаються праці російського філософа професора О. С. Панаріна [18; 19]. У своїх дослідженнях він розглядав питання ліберального і так званого секулярного кінця історії, політичної тиранії, економічного детермінізму, гегемонії західних розвинених країн світу над менш розвиненими країнами «третього світу». Філософ був глибоко переконаний у тому, що без урахування цих суспільно-політичних реалій, без науково-богословського аналізу соціальної проблематики сучасного суспільства, синергії науки та релігії навряд чи можливо визначити наукову значущість християнської богословської думки.

Основний зміст дослідження

Нині постала необхідність у реконструкції християнської есхатологічної прогностики з урахуванням досягнень та напрацювань державного управління, релігійної філософії, політології, соціології та філософії історії. На нашу думку, теологія завжди і всюди є публічною перетинається з інтересами держави та суспільства. Отже, есхатологічна проблема сучасності є не лише богословською, але й політичною проблемою [13, с. 93-102].

Життя християнина та процеси сучасної геополітики, державного будівництва, здавалося б, знаходяться у різних вимірах, але в реальності вони неминуче перетинаються та взаємодіють. Людина живе не лише релігійними ідеями, але й суто земними інтересами. Політика, держава, економічні детермінанти чималою мірою відповідальні за склад характеру, спосіб життя цілих народів, що живуть на землі. І в цій сфері часом виникають досить гострі колізії. Віддаляючись від християнських цінностей, держава, політика, економіка, культура та суспільство в цілому стають бездуховними, втрачають моральні та гуманістичні орієнтири, що в кінцевому підсумку призводить до негативних соціальних наслідків. Цілком очевидно, що сучасна людина є свідком процесу формування нового глобального світу, нової парадигми людського буття вже без домінування релігійних цінностей [13, с. 72-82].

Тому, займаючись теоретичними та практичними питаннями державного управління, дослідникам необхідно вибудовувати діалог між представниками світської та церковної науки. Людству потрібне термінове здобуття якісно нової парадигми розвитку. І в цьому апеляція до теорії прогресу, філософії споживання, матеріального добробуту й теології процвітання навряд чи виявиться спроможною. Тільки справжня свобода, демократія, модель аскетичного ставлення до світу, парадигма любові, згоди, консенсусу та платформа обговорення наявних проблем людства здатні дати новий імпульс до оновлення життєствердних основ сучасної держави.

Нині, коли світ впритул стикнувся з новою світовою фінансово-економічною кризою, з крайнощами нових форм тотальної секуляризованої політики, економіки та культури, прийшов час згадати людині про моральні та релігійні витоки соціальної реальності людства. І замість того, щоб звинувачувати у своїх лихах, нещастях когось, християнському світу доречніше говорити й турбуватися про особисту відповідальність і про реальні шляхи перетворення світу на основі євангельських цінностей. Християни виконають свій обов’язок щодо світу, якщо зрозуміють його, критично оцінять згубні та кризові шляхи його розвитку та спробують, наскільки це можливо, привести сучасну людину до Творця. Без діалогу світської та церковної науки, без підвищення престижу богословської праці всередині самої церкви та суспільства важко розраховувати на кардинальні, позитивні трансформації громадської свідомості українського суспільства.

З позиції християнської теології, есхатологія — це, передусім, богослов’я надії, богословська перспектива християнського майбутнього, що співвідноситься з теперішнім моментом. Зазначимо, що християнська есхатологія — це не розклад страшного суду, не екзальтовані мрії про далеке світле майбутнє, а подія зустрічі з Богом, дотик до Його Царства в Євхаристії тут, тепер і сьогодні. Есхатологічне «тепер» — серцевина християнської філософії історії [7; 10; 12; 14-15; 26; 28]. Вчення Христа, проповідь апостолів, життя святих отців церкви, молитви віруючого народу, соціальне вчення церкви, діалог релігії й науки безпосередньо стосуються формулювання відповідей християнського суспільства на всі питання сучасної цивілізації.

Отже, християнське світоспоглядання, пронизане есхатологією, акцентує увагу людини на живій вірі, духовній радості, соціальній дії, християнській мотивації та надії, що перемагає будь-яке збентеження, розгубленість та безсилля нинішнього людства перед глобальними викликами сучасного світу. Цілком припускаємо, що наукові пошуки в галузі есхатології можуть викликати низку справедливих критичних зауважень. З одного боку, в певних колах церковної громадськості можуть виникати тенденції критицизму за захоплення дослідників політологією, геополітикою. З іншого боку, як правило, в колах представників академічної світської науки (державне управління, політологія, соціологія, філософія, історія) може з’явитися критика за спробу інтегрувати теологію та релігію в наукову методологію, яку прийнято розглядати в парадигмі емпірики та матеріалістичного прочитання історії людства.

Глибоко переконані, що сьогодні, коли церква щодня стикається з новими питаннями, залучається до складних процесів політичного життя, геополітики, культури, модернізації, християнам потрібно навчитися говорити не лише про молитву, чесноти, духовність, але й про ті болісні, складні та суперечливі питання державного будівництва, які ставить перед ними саме життя [13].

За соціальною думкою християнства, релігійній громаді важливо не лише молитися, але й вчитися мислити, розуміти сучасне суспільство, його проблеми, а також викладати власні погляди під час діалогу з представниками науки, держави та ЗМІ. У контексті біблійного одкровення віруюча людина, не вдаючись до інформаційної пропаганди, гібридної війни, мусить бути завжди готовою «на відповідь із лагідністю та зо страхом» (1 Пет. 3: 15). Сучасному християнину, як ніколи, необхідно писати про наявні проблеми і не ввергати церковні парафії в «соціальне гетто», «партизанське підпілля», інформаційну ізоляцію або йти у фарватері постійних компромісів із власним сумлінням.

Християнська теологія, вступаючи в конструктивний діалог із політологією, державним управлінням, водночас розв’язує певні задачі:

— впровадження есхатологічної думки християнства в структуру сучасної науки;

— привернення уваги дослідників до проблем загальної теорії християнської філософії історії та рушійним релігійним силам історії.

Парадигма освіти сучасної України передбачає, на наш погляд, виявлення діалогу світської та богословської науки, до яких можна віднести:

— стійке зацікавлення суспільства соціальною, політичною та економічною проблематикою сучасного світу з позицій теології та соціального вчення християнської церкви;

— потреба сучасної людини у вивченні есхатології церкви, духовного досвіду християнства для визначення ціннісних векторів буття та розв’язання важливих проблем людства;

— неприйняття авторитарних форм правління, політичної диктатури, утиску прав, свобод громадян та захист свободи слова [13, с. 7].

Звернення до есхатологічної парадигми в науці ставить основні завдання виявлення специфіки християнської есхатології, вихідних структуроутворюючих теологічних координат, характеру взаємин людини з Богом, історією та сенсу останньої, зв’язку минулого з теперішнім та майбутнім. Згідно з християнською теологією людська історія має сенс лише в тому випадку, якщо вона формується на метафізичному, релігійному фундаменті й веде людство до конкретної духовної мети. Історія випадкових фактів та подій безсенсовна. Соціальні та історичні реалії буття через призму біблійного одкровення виявляються фундаментом християнського майбутнього. Нескінченний процес біологічного детермінізму, економічної, політичної гегемонії та авторитаризму означає лише тріумф смерті як наслідку гріхопадіння людства. Тільки існування Творця та задум Бога про світ може надати сенс світовому історичному процесу. Сенс людської історії лежить за межами самої історії, за межами повсякденного життя людини та соціуму.

Таким чином, можна умовно сформулювати основні тези християнської есхатології в соціальній проблематиці:

— пришестя в світ Боголюдини Христа Спасителя привнесло до світової історії духовно­моральні координати розвитку суспільства та направило соціальні вектори руху до Царства Божого;

— релігійні цінності та духовні поривання людства є основними рушійними силами в історії народів;

— духовна та соціальна активність християнства прямо пов’язана з проповіддю Євангелія та есхатологічним прогнозуванням майбутнього всього людства;

— добра звістка Христа несе сучасному суспільству свободу від біологічного детермінізму, політичного авторитаризму та економічної доцільності [13, с. 16].

Зрозуміло, що есхатологічна парадигма Церкви не відводить віруючого від насущних питань соціального буття, як твердять скептики та цинічні прагматики. Богослов’я церкви є потужним знаряддям конструювання, прогнозування соціальної реальності людини та цілком затребуване наукою «державне управління».

Таким чином, есхатологія розглядається нами як певний теоретичний фундамент, що сприяє діалогу церковної та світської науки. Християнська філософія історії цілком може стати відправним пунктом у формулюванні багатьох як теоретичних, так і практичних питань сучасної наукової думки. Для нас есхатологія є інтегральною богословською дисципліною, яка об’єднує історію, сотеріологію, догматику, моральне богослов’я, соціологію, філософію та державне управління. Глибоко переконані, що есхатологія церкви проливає світло не лише на майбутнє людства, але й на минуле, мотивуючи дії християнина тепер.

Важливо зазначити, що есхатологія несе в собі великий моральний та етичний імпульс перетворення людської історії. Розглядати та вивчати християнську есхатологію слід саме в цьому контексті, тобто в нерозривному зв’язку теології з гуманітарними науками. Дослідник есхатології церкви перебуває в постійному пошуку моральної правоти історичного буття, сповнений бажання не лише зрозуміти світ, але й перетворити його відповідно до біблійних заповідей.

Висновки

Підсумовуючи, зазначимо: по-перше, нині відкриваються можливості для кардинального змінення ролі есхатології в самій теологічній науці, в перетворенні церковно-парафіяльного та громадського життя сучасного соціуму. Есхатологія є неодмінною складовою цілісної теологічної системи християнського богослов’я. Ще до недавнього часу її проблематика або обмежувалась останніми розділами підручника з догматики, або фокусувалася на загробній долі душі після смерті. Важливо мати на увазі, що есхатологія, попри цікавість, що виникла до неї останнім часом у сфері політології, геополітики, еклезіології, поки що залишається недостатньо дослідженим проблемним полем богословської думки.

По-друге, активно інтегруючи есхатологію в державне управління, перед християнськими богословами відкриваються принципово нові обрії діяльності:

— богословське теоретичне осмислення викликів глобалізації з погляду есхатологічної думки християнства;

— вироблення концептуальних підходів, моделей та технологій виходу сучасного суспільства з глобальних криз;

— практичні дії християнських парафій на шляху духовного оновлення, соціального реформування та модернізації суспільства;

— науковий пошук нових парадигм взаємодії світської науки та християнського богослов’я, які враховували б особливості історичного минулого України, релігійної культури всесвітнього християнства та національного розвитку українського суспільства.

Нами виявлено суттєві риси християнської есхатології в діалозі з державним управлінням. Зокрема, визначено основні пізнавальні завдання:

 — виявлено та проаналізовано предмет християнської есхатології в сучасній науці;

— визначено структуру філософії історії в державному управлінні.

В умовах глобальної кризи сучасної цивілізації повернення до есхатологічного мислення та богословського прогнозування майбутнього є життєво необхідною платформою виживання людства. Переконані, що християнська теологія має звільнитися від страху вираження своїх думок і стати на шлях пошуку нових богословських сенсів, що наближають віруючу людину не лише до Бога, але й до проблем сучасного суспільства.

 

Література.

1. Алисон Джеймс. Жизнь в последние времена. Иной взгляд на эсхатологию. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2010. — 231 с.

2. Бердяев Н. А. Дух и реальность / Н. А. Бердяев; Вступ. ст. и сост. В. Н. Калюжного. — М.: АСТ; Харьков: Фолио, 2003. — 679 с.

3. Булгаков С. Н. История экономических и социальных учений / Сергей Николаевич Булгаков; вступ. статья, сост. и примеч. В. В. Сапова. — М.: Астрель, 2007. — 988 с.

4. Булгаков Сергий, прот. Невеста Агнца. — М.: Общедоступный Православный Университет, основанный протоиереем Александром Менем, 2005. — 656 с.

5. Герье В. И. Философия истории от Августина до Гегеля. — М.: ЛЕНАНД, 2015. — 274 с.

6. Зеньковский В. История русской философии. — М.: Академический Проект, Раритет, 2001. — 880 с.

7. Иларион (Алфеев), митр. Конец времен: Православное учение / Митрополит Иларион (Алфеев). — М.: ЭКСМО, 2014. — 224 с.

8. Каллист (Уэр), епископ Диоклийский. Православная Церковь. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2001. — 376 с.

9. Костюк К. Н. История социально-этической мысли в Русской Православной Церкви. — СПб.: Алетейя, 2013. — 448 с.

10. Кюнг Ганс. Христианский вызов / Пер. с нем. — М.: ББИ, 2012. — 465 с.

11. Лосский Н. О. История русской философии / Н. О. Лосский. — М.: Академический Проект, 2007. — 551 с.

12. Макарий (Оксиюк), митр. Эсхатология св. Григория Нисского. — К.: Общество любителей православной литературы; Издательство имени святителя Льва, папы Римского, 2006. — 674 с.

13. Мартышин Д. С. Основы христианской эсхатологии: учебное пособие / Д. С. Мартышин. — К.: Издательство Лира-К, 2015. — 124 с.

14. Мейендорф Иоанн, прот. Рим — Константинополь — Москва. Исторические и богословские исследования. — М.: ПСТГУ, 2005. — 320 с.

15. Мольтман Юрген. Человек / Пер. с нем. — М.: ББИ, 2013. — 129 с.

16. Новикова Л. И., Сиземская И. Н. Русская философия истории: Курс лекций. — Изд. 2-е, дополн. — М.: Аспект Пресс, 1999. — 399 с.

17. Огородник И. В., Огородник В. В., Русин М. Ю., Диденко В. Ф. Философская мысль восточных славян: Библиографический словарь / Науч. ред. Л. В. Губерского. — К.: Парламентское издательство, 1999. — 328 с.

18. Панарин А. С. Глобальное политическое прогнозирование: учебник для студентов вузов. — М.: Алгоритм, 2000. — 352 с.

19. Панарин А. С. Православная цивилизация в глобальном мире / Александр Панарин. — М.: Эксмо, 2003. — 544 с.

20. Райт Т. Главная тайна Библии: Смерть и жизнь после смерти в христианстве / Том Райт; [пер. с англ. М. И. Завалова]. — М.: Эксмо, 2009. — 384 с.

21. Филарет (Вахромеев), митр. Человек в истории. — Минск: Св. Елизаветинский монастырь, 2008. — 192 с.

22. Флоровский Георгий, прот. Догмат и история / Сост. Егор Холмогоров. — М.: Издательство Свято-Владимирского Братства, 1998. — 488 с.

23. Франк С. Л. Свет во тьме. Опыт христианской этики и социальной философии. — М.: Факториал, 1998. — 256 с.

24. Франк С. Л. Духовные основы общества. — М.: Республика, 1992. — 511 с.

25. Хантингтон С. Кто мы?: Вызовы американской национальной идентичности / С. Хантингтон; Пер. с англ. А. Башкирова. — М.: АСТ, 2004. — 635 с.

26. Харт Дэвид. Красота бесконечного: Эстетика христианской истины. (Серия «Современное богословие».) — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2010. — 673 с.

27. Ходр Георгий, митрополит Гор Ливанских. Призыв Духа: Церковь и общество / Пер. с. фр. — К.: Дух і літера, 2006. — 284 с.

28. Шмеман А., прот. Сборник статей. 1947 – 1983 / Сост. Е. Ю Дорман; А. И. Кырлежева. — М.: Русский путь, 2009. — 896 с.

29. Эсхатологический сборник / Отв. ред. Д. А. Андреев, А. И. Неклесса, В. Б. Прозоров. — СПб.: Алетейя, 2006. — 557 с.

30. Эсхатологическое учение Церкви (Москва, 14-17 ноября 2005 г). Материалы богословской Конференции Русской Православной Церкви. — М.: Синодальная Богословская комиссия, 2007. — 348 с.

 

References.

1. Alyson, Dz. (2010), Zhyzn' v poslednye vremena. Ynoj vzghliad na eskhatolohyiu [Life in the end times. A different view on eschatology], Byblejsko-bohoslovskyj ynstytut sv. apostola Andreia, Moscow, Russia.

2. Berdyaev, N.A. (2003), Duh i real'nost' [Spirit and reality], Folio, Kharkiv, Ukraine.

3. Bulgakov, S.N. (2007), Istorija jekonomicheskih i social'nyh uchenij [History of Economic and Social Studies], Astrel, Moscow, Russia.

4. Bulhakov, S. (2005), Nevesta Ahntsa [The Bride of the Lamb], Obschedostupnyj Pravoslavnyj Unyversytet, osnovannyj protoyereem Aleksandrom Menem, Moscow, Russia.

5. Her'e, V.Y. (2015), Fylosofyia ystoryy ot Avhustyna do Hehelia [Philosophy of history from Augustine to Hegel], LENAND, Moscow, Russia.

6. Zen'kovskyj, V. (2001), Ystoryia russkoj fylosofyy [History of Russian philosophy], Akademycheskyj Proekt, Rarytet, Moscow, Russia.

7. Ylaryon (Alfeev) (2014), Pravoslavnoe uchenye [The end of time: Orthodox teaching], EKSMO, Moscow, Russia.

8. Kallyst (Uer) (2001), Pravoslavnaia Tserkov' [Orthodox Church], Byblejsko-bohoslovskyj ynstytut sv. apostola Andreia, Moscow, Russia.

9. Kostyuk, K.N. (2013), Istorija social'no-jeticheskoj mysli v Russkoj Pravoslavnoj Cerkvi [The history of socio-ethical thought in the Russian Orthodox Church], Aleteeya, St.Petersburg, Russia.

10. Kjung, G. (2012), Hristianskij vyzov [Christian challenge], BBI, Moscow, Russia.

11. Lossky, N.O. (2007), Istorija russkoj filosofii [The History of Russian Philosophy], Academic Project, Moscow, Russia.

12. Makarij (Oksijuk) (2006), Jeshatologija sv. Grigorija Nisskogo [Eschatology of St.Gregory of Nyssa], Obshhestvo ljubitelej pravoslavnoj literatury; Izdatel'stvo imeni svjatitelja L'va, papy Rimskogo, Kyiv, Ukraine.

13. Martyshin, D.S. (2015), Osnovy hristianskoj jeshatologii [Basics of Christian eschatology], Izdatel'stvo Lira-K, Kyiv, Ukraine.

14. Mejendorf, I. (2005), Rim — Konstantinopol' — Moskva. Istoricheskie i bogoslovskie issledovanija [Rome - Constantinople - Moscow. Historical and Theological Studies], PSTGU, Moscow, Russia.

15. Mol'tman, Ju. (2013), Chelovek [Man], BBI, Moscow, Russia.

16. Novikova, L.I. and Sizemskaya, I.N. (1999), Russkaja filosofija istorii [Russian Philosophy of History], Aspect Press, Moscow, Russia.

17. Ogorodnik, I.V. Ogorodnik, V.V. Rusin, M.Y. and Didenko, V.F. (1999), Filosofskaja mysl' vostochnyh slavjan: Bibliograficheskij slovar' [The Philosophical Thought of Eastern Slavs: Bibliographic Dictionary] Parliamentary Publishing House, Kyiv, Ukraine.

18. Panarin, A.S. (2000), Global'noe politicheskoe prognozirovanie [Global Political Forecasting], Algoritm, Moscow, Russia.

19. Panarin, A.S. (2003), Pravoslavnaja civilizacija v global'nom mire [Orthodox civilization in a global world], Jeksmo, Moscow, Russia.

20. Rajt, T. (2009), Glavnaja tajna Biblii: Smert' i zhizn' posle smerti v hristianstve [The main secret of the Bible: Death and life after death in Christianity], Jeksmo, Moscow, Russia.

21. Filaret (Vahromeev) (2008), Chelovek v istorii [Man in history], Sv. Elizavetinskij monastyr', Minsk, Belorussia.

22. Florovskij, G. (1998), Dogmat i istorija [Dogma and history], Izdatel'stvo Svjato-Vladimirskogo Bratstva, Moscow, Russia.

23. Frank, S.L. (1998), Svet vo t'me. Opyt hristianskoj jetiki i social'noj filosofii [Light in the darkness. Experience of Christian ethics and social philosophy], Factorial, Moscow, Russia.

24. Frank, S.L. (1992), Duhovnye osnovy obshhestva [The spiritual foundations of society], Respublika, Moscow, Russia.

25. Hantington, S. (2004), Kto my? Vyzovy amerikanskoj nacional'noj identichnosti [Who are we? Challenges of American National Identity], AST, Moscow, Russia.

26. Hart, Dj. (2010), Krasota beskonechnogo: Jestetika hristianskoj istiny. (Serija «Sovremennoe bogoslovie».) [The Beauty of the Infinite: The Aesthetics of Christian Truth], Biblejsko-bogoslovskij institut sv. apostola Andreja, Moscow, Russia.

27. Khodr, H. (2006), Pryzyv Dukha: Tserkov' y obschestvo [The Call of the Spirit: Church and Society], Dukh i Litera, Kyiv, Ukraine.

28. Shmeman, A. (2009), Sbornik statej. 1947 – 1983 [Collection of articles], Russkij put', Moscow, Russia.

29. Andreev, D.A. Neklessa, A.I. and Prozorov, V.B. (2006), Jeshatologicheskij sbornik [Eschatological collection], Aletejja, St.Petersburg, Russia.

30. Sinodal'naja Bogoslovskaja komissija (2007), “Eschatological teachings of the Church”, Materialy bogoslovskoj Konferencii Russkoj Pravoslavnoj Cerkvi [Materials of the theological Conference of the Russian Orthodox Church], Sinodal'naja Bogoslovskaja komissija, Moscow, Russia.

 

Стаття надійшла до редакції 20.02.2017 р.