УДК 351

 

 

Д. С. Мартишин,

кандидат наук з богослов’я, завідувач кафедри українського православ’я та теології,

Міжрегіональна Академія управління персоналом, м. Київ

 

 

Роль і місце християнських цінностей в системі суспільно-політичного розвитку сучасної держави

 

 

D. S. Martyshyn,

candidate sciences in theology, head of the Department of Ukrainian Orthodoxy and Theology,

Interregional Academy of Personnel Management, Kyiv

 

 

The role and place of Christian values in the system of socio-political development of modern state

 

 

Стаття розкриває теоретично-методологічні підходи до розвитку конструктивного діалогу державного управління, релігійної етики і соціальної доктрини православної церкви. Висвітлено роль і місце християнських цінностей в системі суспільно-політичного розвитку сучасної держави. Визначено, що науковці, формуючи ціннісну систему державного управління утворюють сучасні тенденції до зміцнення соціального й духовного стану сучасної держави. Проаналізовано вплив релігії на розвиток науки, культури, історії та цивілізацій. Визначено основні напрями діалогу держави та релігійних організацій.

На основі наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів були розглянуті основні наукові підходи щодо аналізу ролі і місця релігії у системі державного управління. Наведено базове теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання в галузі науки державного управління, що полягає в обґрунтуванні ролі і місця релігії в державотворчих процесах, християнських духовних цінностей в зміцненні демократичних трансформацій сучасної держави.

Також систематизовано понятійно-термінологічний апарат та уточнено сутність понять «етика», «релігія», «релігійна етика» та інших визначень, що дає можливість більш обґрунтовано та змістовно розкривати й застосовувати зазначені терміни під час подальших наукових досліджень, а також сприятиме усуненню прогалин вітчизняного державного управління у християнській теологічній сфері.

 

 

The article reveals theoretical and methodological approaches to the development of a constructive dialogue of public administration, religious ethics and social doctrine of the Orthodox Church. The role and place of Christian values in the system of socio-political development of the modern state are highlighted. It is determined that the scientists when forming a valuable system of public administration so they create modern tendencies to strengthen the social and spiritual condition of modern state. The influence of religion on the development of science, culture, history and civilizations is analyzed. The main directions of dialogue between the state and religious organizations are determined.

The main scientific approaches concerning the analysis of the role and place of religion in the system of public administration were considered on the basis of scientific works of domestic and foreign authors. The basic theoretical generalization is presented and new solution of actual scientific issue in the field of science of public administration is proposed which consists in substantiating the role and place of religion in state formation processes, Christian spiritual values in strengthening democratic transformations of modern state.

Also, conceptual-terminological apparatus is systematized and the essence of the concepts of "ethics", "religion", "religious ethics" and other definitions are clarified that makes it possible to disclose and apply these terms more substantially and meaningfully during further scientific research, as well as to help eliminate gaps of domestic public administration in the Christian theological field.

 

 

Ключові слова: етика, цінності, держава, релігія, релігійна етика, теологія, церква, наука.

 

 

Key words: ethics, values, state, religion, religious ethics, theology, Church, science.

 

 

 

Обґрунтування обраної теми дослідження

Особливої актуальності та значущості в державному управлінні набуває формування нових теоретико-методологічних підходів до визначення шляхів стійкого розвитку людини, суспільства та церковних інститутів в умовах масштабних, динамічних соціальних змін та глобальної модернізації. Формування та розроблення таких підходів суспільного розвитку неможливі без міцного фундаменту релігійних ціннісних орієнтирів у політиці, економіці та культурі.

Великою прогалиною в управлінській літературі є відсутність заснованих на останніх досягненнях науки, узагальнюючих праць з історії соціального вчення церкви, написаних з позицій конструктивного діалогу науки та релігії. Завдання пошуку духовних основ національної ідеї державного будівництва вимагають зміцнення джерелознавчої бази науково-богословських праць, присвячених державній проблематиці, залучення до цієї роботи більш ширшого кола спеціалістів, передусім — державних управлінців, соціологів, філософів, політологів та істориків.

Між тим, з гостротою моральної проблематики розвитку сучасного суспільства, перед державним управлінням постала необхідність у подальшому глибшому вивченні проблем соціальної доктрини християнства та морального богослов’я, оскільки сучасна етична проблема та питання щодо впливу релігії на ціннісні основи облаштування сучасного суспільства фундаментально пропрацьовано релігійною етикою і соціальним вченням церкви [10; 11; 15].

Звертаючись до праць релігійних мислителів, дослідник знайде відповіді на найбільш важливі питання сучасної християнської етики. Відомо, що історія будь-якої держави включає в себе історію політики, економіки, права, релігії, філософії, етичних учень, національної ідентичності та творчості людської особистості. Отже, осмислення власної історії, політики та державного будівництва в умовах складних реалій сучасного світу, суперечностей сучасної геополітики вимагають від сучасного дослідника розуміння та вивчення не лише механізмів функціонування сучасної держави, але й духовних принципів становлення суспільства, мотиваційних основ сучасного світу з урахуванням релігійних, культурних відмінностей цивілізацій.

Метою статті є аналіз ролі і місця християнських цінностей в системі суспільно-політичного розвитку сучасної держави у контексті державно-управлінського дискурсу. Визначено головні духовні проблеми, які постали перед Україною на сучасному етапі, а також теоретично обґрунтовано шляхи діалогу держави та церкви з метою розбудови процесів державотворення.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій

Дослідження проблем релігії, етики, духовних цінностей людства і філософії державного управління в світовій науковій думці налічує вже тисячоліття, починаючи з класичних робіт Платона, Аристотеля, Цицерона, Т. Гоббса та Дж. Локка і закінчуючи І. Кантом, Г. Гегелем, М. Вебером, С. Булгаковим, М. Бердяєвим та П. Сорокіним [4-5]. Ціннісно-культурні зміни сучасного світу досліджуються у працях Ж. Бодрійяра, Ю. Габермаса, Дж. Ролза, Ф. Фукуями.

Плідні ідеї щодо впливу релігії на культуру, історію і державу представлені в працях С. Хантінгтона [19; 20]. В своїй книзі «Хто ми?: Виклики американської національної ідентичності» [19, с. 108-119] він пише про те, що в Америці стрижнем розвитку суспільства стала англо­протестантська культура, якої, попри численні субкультури, дотримувалася більшість населення. Майже чотири століття ця християнська протестантська культура перших поселенців залишалась основним елементом американської ідентичності та американської держави.

Серед вітчизняних вчених, які плідно займаються дослідженням проблем взаємодії держави і церкви як в теоретичному, так і в прикладному плані, найбільш відомі: В. Бондаренко, В. Бурмістрова, О. Бучма, О. Горкуша, В. Єленський, С. Здіорук, А. Зінченко, Ю. Кальниш, А. Колодний, М. Маринович, Р. Небожук, О. Недавня, П. Павленко, В. Петрик, О. Саган, Т. Тесля, Л. Филипович, Ю. Чорноморець, П. Яроцький [9].

Комплексне дослідження напрямів вдосконалення конструктивного діалогу світської та церковної науки з позицій системного підходу досліджувались багатьма науковцями як у теоретичному, так і у прикладному плані. Їм присвячено роботи дослідників: В. Бакуменка, В. Бедя, В. Бебика, І. Бідзюри, В. Бульби, М. Головатого, С. Кримського, В. Кременя, В. Пасічника, О. Радченка, Є. Романенка, Г. Сагач, М. Сенченка, Ю. Сурміна, П. Толочка, М. Тофтула, О. Угоднікової, М. Черенкова, Г. Щокіна [2; 7; 16-18].

Вивчаючи сутність релігійної етики, соціальної доктрини християнських церков України, взаємозв'язок християнської теології із державним управлінням, освітою, вихованням, варто звернутися до наукових розробок церковних ієрархів та богословів: патріарха Варфоломія (Архондоніса), патріарха Кирила (Гундяєва), патріарха Філарета (Денисенка), митрополита Володимира (Сабодана), кардинала Любомира (Гузара), митрополита Онуфрія (Березовського), митрополита Мефодія (Кудрякова), митрополита Макарія (Малетича), митрополита Іларіона (Алфєєва), митрополита Олександра (Драбинки), митрополита Епіфанія (Думенка), митрополита Дмитрія (Рудюка), архієпископа Святослава (Шевчука), єпископа Бориса (Гудзяка), архімандрита Кирила (Говоруна), протоієрея Георгія Коваленка, протоієрея Андрія Дудченка, священика Павла Бочкова, А. Аржаковського, С. Саннікова, Р. Соловія [1; 3; 6; 8; 12-13; 17].

Основний зміст дослідження

Релігійна етика (іудаїзму, християнства, ісламу) як підґрунтя духовно-морального життя особистості та суспільства допомагає сучасному досліднику детально вивчити історію формування ціннісних векторів розвитку суспільства та держави. У нашому дослідженні нас цікавить релігійна етика християнства. Визначимо, що релігійна етика — це основний розділ християнської теології та релігійної філософії, яка досліджує поведінку людини, суспільства з погляду релігії. Дослідження ціннісних основ державного будівництва мають зазвичай яскраво виражений, інтеграційний характер, вони акумулюють державно-управлінський досвід розвитку держави в етико-теологічному, історико-культурологічному, етико-політичному та етико-філософському вимірах [14].

Нинішні тривожні часи різноманітних економічних та політичних катастроф спричинили одну з найбільш небезпечних криз — кризу довіри, моралі, сумління та віри, які, в свою чергу, можуть призвести до духовно-моральної загибелі не лише окрему людину, але й цілі держави. Про цінності в політиці та державному будівництві розмірковували в різні часи великі мислителі, зокрема численні філософи, твердили, що моральна сила людини, як і думка, безмежна.

Зазначимо, що релігійна етика не має розглядатися як суто схоластична середньовічна наука в межах моральних церковних та духовних настанов клерикалів у храмі. Актуалізація церковного віровчення в полеміці та діалозі з державним управлінням є головним завданням, яке слід здійснити сучасній християнській теології. Відомо, що термін «церковна наука» має досить широке богословське та філософське прочитання. Богословська рефлексія починається із сукупності тих або інших явищ у житті не лише церкви, але й держави, громадянського суспільства, між якими богослови намагаються встановити зв’язок, узгодженість і визначити певні закономірності розвитку, руху, динаміки раціональності та духу. Богословське знання, наука що виступає як розгорнута система церковної догматики та філософії, екзегетики та історії, аскетики та соціальної емпірики, моралі та етики, доктрини та інтуїції, схоластики та творчості. Ці зв’язки є підґрунтям для досліджень, яке дасть можливість розцінювати науку як світоглядну основу буття. Вони визначають екзистенціальну мету, ведуть дослідника до пізнання Бога, людини та суспільства. Цілком очевидно, що богословське знання в історії християнства характеризується розмаїттям форм свого вираження.

Праці сучасних політологів, державних управлінців, філософів, соціологів, істориків, богословів, філософів та соціологів дають можливість у межах релігійної етики вільно вивчити основні питання релігії, політики, етики та акумулювати безцінний досвід етичного осмислення багатогранного людського буття у процесі вивчення національної доктрини державотворення України.

Цілком очевидно, що питання державного розвитку, соціального устрою сучасного суспільства вимагають певної популяризації в середовищі теологів-інтелектуалів. На наш погляд, коли йдеться про етику, в багатьох виникають украй різні уявлення про цей предмет: одні вважають, що етика — це етикет, правила ввічливого, шанобливого ставлення до іншої людини; другі — що це наука про певні бажані риси характеру, чесноти (поміркованість, мужність, мудрість, справедливість); у третіх виникають образи гризького сумління, спогади про сильні моральні переживання; четверті — можливо, замислюються про справедливість або несправедливість деяких явищ суспільного життя, про обов’язок людини та обов’язки громад. Кожне з перелічених уявлень справді відбиває певні сторони моралі та, що ще більш важливо — розкриває певні способи побудови системи етичного знання. Ці способи виявляють себе в конкретних історичних умовах як певні пріоритети теоретичної думки [6; 13; 17].

Відомо, що антична етика головним чином була етикою чеснот. Слово «етика» історично походить від давньогрецького слова «ethos», яке  означало спільне житло та правила, породжені співжиттям. Етос — спільне житло, звичай, темперамент, характер. Moralis — римське слово, вжите Цицероном для перекладу грецького слова «етичний». Для позначення сукупності етичних чеснот як особливої предметної царини знання та для виокремлення самого цього знання як особливої науки Аристотель запровадив термін «етика» [18, с. 9-11].

Таким чином, вивчаючи ціннісні основи державного устрою, зазначимо, що етика — гуманітарна дисципліна, яка досліджує моральні аспекти духовно-практичного життя особистості та суспільства. Етичне знання існує в різних формах — релігійній та секулярній, теоретичній и прикладній, метафізичній та позитивістській тощо [18, с. 12-13].

Релігійна етика завжди співвідноситься з деякою конкретною релігійною системою, тому не існує універсальної релігійної етики, а є етика християнська, юдейська, конфуціанська, буддистська, мусульманська тощо. Всередині кожної з них можуть існувати власні, більше часткові відгалуження. Так, християнська етика поділяється на етику православну, католицьку та протестантську. Щодо секулярної етики, то її напрями розробляються зазвичай мислителями, які не зараховують себе до жодної з наявних конфесій, гадаючи, що вони перебувають у позарелігійному просторі повної свободи від усіх форм релігійної нормативності.

У сучасній науці, в тому числі й у сфері світської етики з панівним у ній духом секулярності, є чимало обдарованих учених, філософів, соціологів, психологів, культурологів, істориків, які розроблюють досить продуктивні концепції. Багато з їхніх ідей надається саме християнському переосмисленню. Розглянуті крізь призму теологічних принципів, вони можуть набувати нових смислових, нормативних, ціннісних відтінків, а з ними й додаткової гуманітарної продуктивності в державному будівництві. В сучасну епоху у зв’язку з посиленою увагою суспільства до прав людини, до забезпечення умов для самовираження кожної особистості етика торкається вкрай актуальної теми справедливості, свободи, прав та гідності людини.

Слова «моральність», «мораль» науково осмислюються в епоху Відродження, а в сучасний період  вони стають життєво необхідними умовами виживання людства. Особливістю дослідження моральності є багатогранність розглядуваного феномену не лише в світській науці, але й у християнській теології. У первинному значенні «етика» та «мораль» — різні слова, але один термін. З часом ситуація змінюється. У процесі розвитку культури, зокрема, в міру виявлення своєрідності етики як царини знання за різними словами починає закріплюватися різне значення: під етикою головним чином розуміють відповідну галузь знання, науку, а під мораллю (моральністю) — предмет, який вона вивчає. В цілому, спроби закріпити за словами «етика», «мораль» різне змістовне значення і відповідно надати їм різний понятійний термінологічний статус не вийшли за межі академічних досліджень. У загальнокультурній лексиці обидва слова надалі вживаються як взаємозамінні. У мовленні, яке претендує на наукову строгість, істотний сенс надається головним чином розмежуванню понять етики і моралі (моральності), але й воно не до кінця витримується. Так, іноді етику як царину знання називають моральною філософією, а для позначення певних моральних феноменів вдаються до терміна «етика» (етика державного службовця, професійна етика, етика бізнесу, корпоративна етика) [17, с. 5-10].

У межах теологічної дисципліни «релігійною етикою» дослідники називають науку, царину знання, теологічну інтелектуальну традицію [18, с. 13]. Таким чином, релігійна етика є наукою про мораль, яка досліджує процес мотивації поведінки людини та суспільства з погляду релігії, піддає релігійно-критичному розгляду загальні орієнтації життєдіяльності людства (держава, політика, бізнес, культура, творчість). Іншими словами, релігійна етика — це теологічне дослідження моральної природи людини. Подібно до деяких інших царин людської діяльності, етика є виявом прагнення до істини. Відмінність її в тому, що в світлі відкритої істини вона встановлює, що людина має робити. За своєю природою — це не стільки описова, скільки нормативна дисципліна. Предметом релігійної етики є мораль. Відомо, що мораль — це сукупність релігійно та історично визначених норм, заповідей, уявлень, правил поведінки людей, що реалізуються в їхніх моральних діях та вчинках.

Філософи зазначають, що етика — це наука про моральне добро та зло і про здійснення його в поведінці людини [8, с. 7]. Відтак, завдання релігійної етики полягає в тому, щоб вивчити та проаналізувати основні види людської діяльності в межах абсолютних релігійних моральних норм. Особливістю релігійної етики, передусім християнської, є турбота про «вище», коли людина власні обов’язки сприймає об’єднавчим принципом або духовним ідеалом, який визначає її життя. В нашому контексті йдеться про християнські цінності [18, с. 13].

В періоди ціннісних трансформацій у житті держави, суспільства та пошуку шляхів духовного розвитку людства релігійний фактор висувається на передній план. Під час дослідження та аналізу політичних основ західного світу й духовної культури західної цивілізації в цілому стає очевидним, що християнство сформувало етику, право, філософію, політичне життя та культуру багатьох країн Європи та США.

Відомо, що протестантизм істотно вплинув на політичні та соціальні інститути європейського та американського суспільства [5]. Саме в США християнська теологія набуває нового життя, отримує вагомий науковий статус в численних протестантських деномінаціях, а головне, в освітньому й дослідницькому житті провідних університетів країни.

Соціологи, політологи та теологи зазначають, що Америка була заснована як протестантське суспільство, і більш ніж двісті років ядро американського суспільства складали саме протестанти. Наприклад, у 2000 році протестантизм сповідувало близько 60 % американців. «При цьому протестантські переконання, цінності та ідеї залишалися ключовим елементом американської культури, поряд з англійською мовою, а сама культура перших поселенців надалі формувала та визначала американський спосіб життя та мислення, попри зменшення абсолютного числа протестантів у країні» [19, с. 109]. Більше того, будучи ключовим елементом американської культури, протестантизм в Америці — «євангелічній імперії» — здійснював та здійснює істотний вплив на католицизм та інші релігійні рухи [19, с. 114].

Зазначимо, що протестантизм формує так звану американську матрицю суспільства. Особиста й громадська мораль, економічна активність, бізнес, наука, література, принципи управління державою, питання геополітики пронизані протестантськими цінностями та переконаннями. «В Америці Реформація створила нове суспільство. Унікальність Америки серед інших державних утворень полягає в тому, що вона є єдиною країною, яку  з повним правом можна назвати «дитиною Реформації. Без Реформації ми не мали б тієї Америки, яку ми знаємо. Витоки Америки, слід шукати в англійській буржуазній (пуританській) революції. Ця революція стала основою та першою значущою подією американської політичної історії» — пише Хантінгтон [19, с. 109-110].

Важливо зазначити, що демократичний, плюралістичний та ліберальний пласт американської культури сформувався на основі протестантської культури перших американських громад. Цілком очевидно, що спонукальними мотивами у процесі заселення Америки були не лише економічні, політичні, але й релігійні інтереси. Поселенці, що  прибули з Європи в Новий Світ, сприймали землі Америки як Землю обітовану. Біблійний буквалізм, тексти Старого Завіту формували мотивацію людини та стимулювали активну діяльність нового американського суспільства, що вийшло з «єгипетського рабства» Європи. Протестанти засновували свої поселення та укладали «угоду з Господом», мріючи створити «град на горі», який  став би зразком демократії для всього світу [19, с.111].

Американці визначали свою духовну, соціальну і політичну місію в Новому Світі в біблійних виразах: вони були «обраним народом», «блукали в пустелі» та мріяли про створення «нового Ізраїлю» або «нового Єрусалима». Америка видавалася їм місцем «нових небес» та нової «обітованої землі», «домом справедливості», «країною Господа» [14, с. 42-45]. Заселення Америки набувало містичних та інтелектуальних ознак релігійних пошуків вищого сенсу буття людства. Відчуття богообраності та святої місії американського народу формує ідею Америки як «нації­спокутниці» [19, с.111].

Вивчаючи демократичні основи розвитку українського суспільства та вплив релігії на формування ціннісних основ сучасної держави, слід зазначити, що протестантизм в Америці відрізняється від європейської протестантської культури, особливо від учення англіканської та лютеранських церков. Ця відмінність полягає в тому, що страх, побожність, почуття обов’язку та поклоніння, які переживають англійці щодо політичної та релігійної влади, змінюються у американців на безоглядний дух свободи, зухвалості та цілеспрямованості.

Конкуренція всередині релігійних громад, інакомислення, плюралізм, богословські новації стимулювали «конкурентну боротьбу» всередині нових протестантських церков. Дискусії, палкі суперечки, богословська полеміка породжували все нові та нові громади, виникнення яких розглядалося не як руйнування церковної єдності, а як явище «благодаті», «різних дарів» і «талантів» від Господа. Інакодумці в інакомисленні, протестанти в протестантизмі стимулювали не лише демократичні процеси в державі, але й розвиток наукової думки більшості університетів США.

Соціологи та історики зазначають, що інакомислення стало маніфестом перших американців, починаючи з отців-пілігримів та пуритан Нової Англії. Пуританські погляди, якщо не доктрини, та пуританське ставлення до світу поступово поширилися по всіх колоніях та проникли в культури інших протестантських груп. Пуританство оформило майбутнє всієї Америки. В Англії пуританська революція не створила пуританського суспільства, а в Америці пуританське суспільство виникло без пуританської революції.

На думку Хантінгтона, проникнення протестантської віри в культуру Америки та інших колоній певною мірою пояснюється особливостями розвитку американського суспільства. Протестанти були не стільки селянами, скільки міськими ремісниками та прибували в Новий Світ здебільшого родинами та родинними групами. Майже всі були письменними, багато хто відвідував учбові заклади, глибоко вивчав Святе Письмо. Більшість з них, ревно відданих вірі, прагнули поширювати Слово Боже. Їхні погляди, переконання, їхня культура поширювалися країною, зустрівши вкрай привітний прийом. Інакомислення американських протестантів, виявлене первинно в пуританстві, в наступні роки заявляло про себе через баптистів, методистів, пиєтистів, фундаменталістів, євангелістів, п’ятидесятників та інші протестантські рухи [19, с. 113].

Слід відзначити, що ці рухи сильно відрізнялися між собою, проте мали й дещо спільне. Всі вони розвивали концепції прямого спілкування людини з Богом в особистій молитві, в емоційних духовних роздумах, прославленні, в служінні Творцю через професійну діяльність (комерція, бізнес, наука, підприємництво, творчість, журналістика). Протестанти визнавали тільки авторитет Біблії, розглядали спасіння тільки через віру, «друге народження» та особисту відповідальність кожного християнина за навернення іновірців та їхню просвіту в світлі християнської теології. Демократичний принцип організації церковного життя, відкрита полеміка між різними громадами, плюралізм, богословська конкуренція стимулювали виникнення нових релігійних організацій, де виживали «найсильніші», «наймудріші», «найбільш майстерні в слові» духовні лідери, громади та більш «заповзятливі» християнські спільноти.

Трохи пізніше, вже на початку XVIII століття американський протестантизм зробився «популістським», менш ієрархічним, більш емоційним та менш інтелектуальним. Богослов’я поступилося місцем завзяттю, релігійному модернізму та підприємливості. Постійно з’являлися все нові громади й різні рухи, «відступникам» старшого покоління кидали виклик відступники поколінь молодших. «Інакодумство інакодумців» — мабуть, це найкраще визначення як для історії, так і для суті американського протестантства [19, с.113].

Релігійне завзяття було відмінною ознакою багатьох американських релігійних рухів та сект, а основою американського протестантства слугувала масова тотальна євангелізація в найрізноманітніших виявах. Америка стала справжньою «євангелічною імперією». На початку ХІХ століття раз у раз виникали нові секти, з’являлись у великій кількості різні проповідники та адепти віровчень. Відбувалося найсправжнісіньке релігійне розшарування, інакодумство інакодумців  виявляло себе в усій красі. Молоді люди, запалившись релігійним завзяттям, узялися до створення релігійних рухів, причому кожен намагався перевищити інших. Усі вони вихваляли етику тяжкої та невтомної праці, всі прагнули осягнути неосяжне, з ворожістю ставилися до ортодоксальної віри, відчували потребу в реконструкції релігії та мали конкретні плани дій. Всі вони малювали простим людям, особливо бідакам, захоплюючі картини особистого процвітання та колективної впевненості в успіху та добробуті.

Хантінгтон зауважує, що у 1980-х роках трохи менше ніж третина американців-християн поділяли концепцію «другого народження»; більшість таких виявилася серед баптистів, до яких приєдналася третина методистів більш ніж чверть лютеран та пресвітеріан. У 1999 році близько 39 % з опитаних американців заявили, що вірять у «друге народження». У провідних університетах країни стає дедалі більше студентів, які вивчають релігію. Наприклад, у Гарварді, кількість членів Євангелічної асоціації в період з 1996 по 2000 рік збільшилася вдвічі, з п’ятисот до тисячі осіб. Іншими словами, протестантство і в ХХІ столітті надалі відіграє провідну роль у формуванні духовних потреб не тільки Америки, але й усього світу [19, с.115].

На прикладі вивчення історії Америки доведено, що глибинне розуміння становлення та розвитку сучасної держави є неможливим без розгляду й аналізу сутності релігії, культури людства, розуміння християнських цінностей у філософії державного управління у єдності цінностей держави та церкви [14, с. 88; 100].

Висновки

Отже, християнські цінності (любов, відповідальність кожної людини перед Богом, плюралізм, свобода, справедливість, соборність, солідарність, милосердя, жертовність, взаємоповага, єдність, консолідація) закладають духовний фундамент розвитку сучасної держави. Християнські цінності є основою і громадянського суспільства. Саме церква закликає сучасне людство відстоювати принцип рівності та відповідальності кожної людини перед Богом, законом та державою. Історія релігій доводить, що християнство здатне бути реальною силою багатогранних процесів державотворення як чинник культурної, політичної й соціальної мобілізації суспільства.

В епоху переоцінки самих основ соціального та політичного життя сучасної Української держави, коли в суспільстві відбувається складний і неоднозначний процес переоцінки основ соціально-політичного буття, важливо вивчати історію релігії, теологію, філософію державного управління, релігійну етику та соціологію релігії. Це обумовлює жвавий інтерес до питання ролі і місця християнських цінностей в системі суспільно-політичного розвитку сучасної держави.

Християнська теологія розглядає процеси становлення та розвитку держави крізь призму релігійних цінностей. Релігійна етика висуває соціально-ціннісну парадигму державного управління як процесу досягнення духовних цілей і завдань шляхом утвердження християнських цінностей та демократизації життя усього суспільства. Соціальним вченням церкви та релігійною етикою сформульовано та концептуально обґрунтовано пріоритети розвитку релігійного осмислення науки, демократії та історії людства.

 

Література.

1. Барбур Иен. Этика в век технологии. — М.: ББИ, 2001. — 382 с.

2. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія]. — К.: МАУП, 2004. — 424 с.

3. Біблія і мораль / Біблійні корені дій християнина / Пер. з італ. І. Цмоканич, О. Демко, Т. Окіс, О. Бодак. — Львів: Свічадо, 2012. — 200 с.

4.  Булгаков С. Н. История экономических и социальных учений / Сергей Николаевич Булгаков; вступ. статья, сост. и примеч. В. В. Сапова. — М.: Астрель, 2007. — 988 с.

5. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / Пер. с нем. — Ивано-Франковск: Ист-Вью, 2002. — 352 с.

6. Д. фон Гильдебранд. Этика — СПб.: Алетейя, 2001. — 569 с.

7. Кремень Василь. Україна: ідентичність у добу глобалізації (начерки метадисциплінарного дослідження) / В. Кремень, В. Ткаченко. — К.: Т-во «Знання» України, 2013. — 415 с.

8. Лосский Н. О. Ценность и бытие. Бог и Царство Божие как основа ценностей. — М.: АСТ, Фолио, 2000. — 864 с.

9. Маринович Мирослав. Ісус і Божий народ: юдеї і християни у спільноті спасіння. — Львів: Свічадо, 2009.— 88 с.

10. Мартышин Д. С. Введение в социальное служение Православной Церкви: учебное пособие / Д. С. Мартышин. — К.: Издательство Лира-К, 2015. — 198 с.

11. Мартышин Д. С. Основы христианской эсхатологии: учебное пособие / Д. С. Мартышин. — К.: Издательство Лира-К, 2015. — 124 с.

12. Мартышин Д. С. Религиозно-этическая концепция Пьера Тейяра де Шардена в свете христианского богословия: Монография. — К.: МАУП, 2006. — 200 с.

13. Обер Жан-Марі. Моральне богослов’я. — Львів: Стрім, 1997. — 296 с.

14. Олбрайт М. Религия и мировая политика / Мадлен Олбрайт; Пер. с англ. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. — 352 с.

15. Основи соціальної концепції Української Православної Церкви. — К.: Інформ.-вид. центр УПЦ, 2002. — 80 с.

16. Радченко О. В. Практикум з історії політичної думки України: навчальний посібник. / О. В. Радченко, С. В. Пробийголова, Н. В. Пробийголова. — Х.: Асоціація докторів державного управління. — Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. — 352 с.

17. Разин А. В. Этика: Учебник для вузов. — 3-е изд., перераб. — М.: Академический Проект, 2006. — 624 с.

18. Религиозная этика: краткий конспект лекций для студентов-заочников / Автор-сост. прот. Дионисий Мартышин. — К.: ДП “Издат. дом “Персонал”, 2011. — 82 с.

19. Хантингтон С. Кто мы?: Вызовы американской национальной идентичности / С. Хантингтон; Пер. с англ. А. Башкирова. — М.: ООО «Издательство АСТ»: «Транзиткнига», 2004. — 635 с.

20. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / Пер. с англ. Т. Велимеева, Ю. Новикова. — М.: АСТ, 2005.— 603 с.

 

References.`

1. Barbur, I. (2001), Jetika v vek tehnologii [Ethics in the age of technology], BBI, Moscow, Russia.

2. Bebyk, V. M. (2004), Politolohiia dlia polityka i hromadianyna [Political science for a politician and a citizen], MAUP, Kyiv, Ukraine.

3. Tsmokanych, I. Demko, O. Okis, T. and Bodak, O. (2012), Bibliia i moral'. Biblijni koreni dij khrystyianyna [Bible and morality. Biblical roots of Christian action], Svichado, L'viv, Ukraine.

4. Bulgakov, S.N. (2007), Istorija jekonomicheskih i social'nyh uchenij [History of Economic and Social Studies], Astrel, Moscow, Russia.

5. Veber, M. (2002), Protestantskaja jetika i duh kapitalizma []Protestant ethics and the spirit of capitalism, Ist-V'ju, Ivano-Frankovsk, Ukraine.

6. D. fon Gil'debrand (2001),  Jetika [Ethics], Aletejja, St.Petersburg, Russia.

7. Kremen', V. and Tkachenko, V. (2013), Ukraina: identychnist' u dobu hlobalizatsii (nacherky metadystsyplinarnoho doslidzhennia) [Ukraine: Identity in the Age of Globalization (outline of a meta-disciplinary study)], T-vo «Znannia» Ukrainy, Kyiv, Ukraine.

8. Losskij, N. O. (2000), Cennost' i bytie. Bog i Carstvo Bozhie kak osnova cennostej [Value and being. God and the kingdom of God as the basis of values], AST, Folio, Moscow, Russia.

9. Marynovych, M. (2009), Isus i Bozhyj narod: iudei i khrystyiany u spil'noti spasinnia [Jesus and God's people: Jews and Christians in the community of salvation], Svichado, L'viv, Ukraine.

10. Martyshin, D. S. (2015), Vvedenie v social'noe sluzhenie Pravoslavnoj Cerkvi [Introduction to the social service of the Orthodox Church], Izdatel'stvo Lira-K, Kyiv, Ukraine.

11. Martyshin, D.S. (2015), Osnovy hristianskoj jeshatologii [Basics of Christian eschatology], Izdatel'stvo Lira-K, Kyiv, Ukraine.

12. Martyshin, D. S. (2006), Religiozno-jeticheskaja koncepcija P'era Tejjara de Shardena v svete hristianskogo bogoslovija [The religious and ethical concept of Pierre Teilhard de Chardin in the light of Christian theology], MAUP, Kyiv, Ukraine.

13. Ober, Zh.-M. (1997), Moral'ne bohoslov' [Moral theology], Strim, L'viv, Ukraine.

14. Olbrajt, M. (2007), Religija i mirovaja politika [Religion and world politics], Al'pina Biznes Buks, Moscow, Russ ia.

15. Ukrainian Orthodox Church (2002), Osnovy sotsialnoi kontseptsii Ukrainskoi Pravoslavnoi Tserkvy [Fundamentals of the Social Concept of the Ukrainian Orthodox Church], Inform. – vyd. tsentr UPTs, Kyiv, Ukraine.

16. Radchenko, O.V. Probyjholova, S.V. and Probyjholova, N.V. (2010), Praktykum z istorii politychnoi dumky Ukrainy [Workshop on the history of political thought in Ukraine], vyd-vo SNU im. V. Dalia, Luhans'k, Ukraine.

17. Razin, A. V. (2006), Jetika [Ethics], Akademicheskij Proekt, Moscow, Russia.

18. Martyshyn, D.S. (2011), Relyhyoznaia etyka: kratkyj konspekt lektsyj dlia studentov-zaochnykov [Religious ethics: a brief summary of lectures for part-time students], DP Yzdat. dom “Personal”, Kyiv, Ukraine.

19. Hantington, S. (2004), Kto my? Vyzovy amerikanskoj nacional'noj identichnosti [Who are we? Challenges of American National Identity], AST, Moscow, Russia.

20. Hantington, S. (2005), Stolknovenie civilizacij [Clash of Civilizations], AST, Moscow, Russia.

Стаття надійшла до редакції 20.10.2016 р.