Українською | English

BACKMAIN


УДК 351∕∕354

 

Д. Б. Зайцев,

начальник Державної фіскальної служби в Рівненській області, аспірант,

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне

 

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ «ЗЕЛЕНИХ» ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ

 

D. B. Zaitsev,

the Chief of State Fiskal Service of Ukraine in Rivne Region,

post-graduate student National University of Water and Environmental Engineering, Rivne

 

FOREIGN EXPERIENCE OF STATE REGULATION OF THE IMPLEMENTATION OF "GREEN" ENERGY SOURCES

 

У даній статті досліджено міжнародний досвід у сфері запровадження «зеленої» енергетики, зокрема Німеччини, США, Італії, Австрії, Іспанії, Польщі та багатьох інших. Інтеграція економіки України у європейське та світове господарство і високий рівень її залежності від зовнішнього постачання традиційних джерел енергії (нафти і газу) через дефіцит власних, зумовлює необхідність запровадження стратегічних напрямів розвитку вітчизняного ринку «зеленої» енергетики. Євроадаптація паливно-енергетичного комплексу України потребує значних та послідовних інвестицій від суб’єктів господарювання, а також бюджетної підтримки та фінансової допомоги Євросоюзу. Розширене інвестування в екологічні програми, дієвий контроль і моніторинг, застосування екологічного менеджменту на галузевому, регіональному рівнях та безпосередньо на підприємствах забезпечать процес реформування еколого-регламентаційних засобів впливу для євроадаптації національної енергетики. Питання енергетичної безпеки дуже загострюється на фоні сучасної продовольчої проблеми, яка спричинена зростанням споживання продуктів харчування, зменшенням площі сільськогосподарських угідь і збільшенням кількості природних катаклізмів.

 

In this article the international experience in the field of green energy, in particular Germany, the USA, Italy, Austria, Spain, Poland and many others has been investigated. The integration of Ukraine's economy into the European and world economy and its high dependence on the external supply of traditional energy sources (oil and gas) due to its own shortage necessitates the introduction of strategic directions for the development of the domestic green energy market. Euro-adaptation of the fuel and energy complex of Ukraine requires significant and consistent investments from business entities, as well as budget support and financial assistance to the European Union. Increased investment in environmental programs, effective monitoring and monitoring, application of environmental management at sectoral, regional levels and directly at enterprises will ensure the process of reforming environmental regulatory tools for the euro-adaptation of national energy. The issue of energy security is exacerbated by the current food problem caused by rising food consumption, declining agricultural land and increasing natural disasters. This article allows us to assess Ukraine's prospects for state incentives for the development of green energy based on the analysis of positive foreign experience.

 

Ключові слова: державне регулювання, екологія, «зелена» енергетика, законодавство, права власності, енергоефективність.

 

Keywords: state regulation, ecology, «green» economy, legislation, energy efficiency.

 

 

Постановка проблеми. Європейський Союз має значний досвід у регулюванні процесу запровадження альтернативних джерел енергії. Зокрема, тут діють Директива 2009/28/EС (ВДЕ) та рішення Комісії 2009/548/WE щодо популяризації відновлювальних джерел енергії. В цих актах зазначені цілі ЄС до 2020 року: 20 % зниження викидів парникових газів, 20% покращання ефективності використання енергії, 20% – частка альтернативних джерел енергії в енергетичному балансі ЄС. Оскільки Україна взяла курс на ЄС, то питання державного регулювання процесу впровадження «зелених» проектів набуває надзвичайної актуальності, особливо у частині нормативів і стандартів. Зазначені особливості дають підстави сформулювати наукову проблему, мету, обєкт та предмет дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання державного регулювання процесом запровадження «зелених» енергетичних проектів у своїх працях висвітлювали такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як О. Веклич, Т. Галушкіна, Л. Гринів, В. Голян, Л. Мельник, А. Сохнич, В. Коваль, М. Хвесик, Г. Черевко, А. Якимчук, С. Бобильов, Г. Моткін, А. Тулупов, A. J. Dixon, S. Pagiola, B. Brink, R. Butler та інші. Разом з тим, дані дослідження переважно стосуються економічної складової природокористування, а виокремлення, серед них, проблем впровадження альтернативних джерел енергії залишаються нечисельними.

Постановка завдання. Виявити, проаналізувати та обґрунтувати шляхи вирішення проблеми державного регулювання процесу впровадження «зелених» енергозберігаючих проектів в Україні на основі кращого закордонного досвіду.

Виклад основного матеріалу. Країни Європейського Союзу мають суттєвий досвід у регулюванні процесу запровадження альтернативних джерел енергії. Відповідно до Директиви 2009/28/EС (ВДЕ) та рішення Комісії 2009/548/WE щодо популяризації відновлювальних джерел енергії зазначені цілі ЄС до 2020 року, які полягають у зниженні викидів парникових газів (на 20 %), покращанні ефективності використання енергії (на 20 %), досягненні 20%-ї частки альтернативних джерел енергії в енергетичному балансі ЄС. Зазначається також, що біопаливо, електроенергія, водень з альтернативних джерел повинні використовуватися не менш як десятьма відсотками всіх видів транспорту. У «Дорожній карті відновлюваної енергетики» від 2007 р., розробленій Європейською Комісією, вказано, що нові цілі мають бути досягнуті до 2020 року за рахунок вітрових електростанцій (12% від необхідного обсягу електроенергії). Виробництво електроенергії з біомаси (тверда біомаса, органічні відходи, біогаз) має потроїтися, сягаючи близько 300 ТВт∙год/рік. Також очікується певне зростання виробництва електроенергії з енергії сонця та хвиль у зв’язку з потенційним здешевленням відповідних технологій.

Згідно перспективних цілей, за рахунок відновлюваних джерел енергії в Євросоюзі у 2020 році має бути забезпечено 34% загального споживання електроенергії. Виробництво енергії з поновлюваних джерел залежить від розвитку малих й середніх підприємств, тому держави-члени повинні проводити державну політику підтримки підприємств на регіональному рівні. Країни-учасниці ЄС повинні забезпечити полегшення процедур сертифікації, ліцензування та інших, що можуть створювати бар’єри в розвитку ринку альтернативних джерел. Важливим актом є Заключний документ Гаазької конференції з Європейської енергетичної хартії, який спрямований на підвищення надійності енергопостачання й у максимальному ступені забезпеченні ефективності виробництва, перетворення, транспортування, розподілу й використання енергії задля того, аби підвищувати рівень безпеки та зводити до мінімуму проблеми охорони довкілля. Сторони цього договору сприяють Renewable Energy Road Map.

Реалізація вищезазначених положень можлива за умови розроблення відповідної політики на національному й регіональному рівнях у країнах-членах ЄС, а також визнання ролі альтернативної енергетики не лише як енергетичного ресурсу, але й як внеску в економічний і соціальний розвиток. При цьому загальна та енергетична політика країни будується на пріоритеті відновлювальної енергетики, з установленням у національному енергетичному плані мети щодо рівня використання джерел альтернативної енергії. Країни ЄС через кожні п’ять років приймають і публікують звіт, що встановлює національні індикативні цілі для майбутнього споживання електрики, виробленої з відновлювальних джерел енергії, виражені в процентних показниках від обсягу споживання електрики, на наступні 10 років. У звіті також окреслюються заходи, вжиті або заплановані на національному рівні, для досягнення цих національних індикативних цілей. Саме за такої умови можлива фінансова підтримка з боку неенергетичних програм ЄС, особливо структурних фондів, що виділяють кошти на розробку проектів, навчання та інші види діяльності, спрямовані на зниження рівня безробіття й стимулювання економічної діяльності. Розглянемо особливості національного регулювання виробництва енергії з альтернативних джерел на прикладі окремих країн.

Уряд Данії після аварії на ЧАЕС заборонив будівництво атомних електростанцій, і сьогодні 20% електроенергії виробляють вітряні електростанції (понад 4800 міні-електростанцій). За даними Міжнародного енергетичного агентства, європейські вітроелектростанції стають уже конкурентоспроможними поряд із традиційними тепловими станціями, що працюють на вугіллі й мазуті. Проте, на відміну від останніх, вітер, що виробляє електроенергію і тепло, не викидає в повітря як відходи сажу й шкідливі гази [1].

Окрім того, для його добування не треба копати глибокі шахти, а для транспортування не потрібні танкери й залізничні вагони. Данія є самодостатньою країною в енергетичній сфері. Енергетична політика країни здійснюється в рамках енергетичної програми, що постійно оновлюється, враховуючи вимоги часу. Так, метою першої програми (1976 р.) було запобігання енергетичній кризі. Друга програма особливу увагу приділяла розгляду соціально-економічних та екологічних проблем, зменшенню залежності від імпорту палива. Третя програма «Енергія 2000» передбачала намагання збільшити використання екологічних видів палива. Четверта програма «Енергія 21» поставила за мету досягнення до 2005 р. частки поновлювальної енергії в країні до 12-14 %. Сьогодні діє енергетична стратегія Данії до 2025 року. Цією програмою передбачається скорочення енергоспоживання, в тому числі в транспортному секторі, та зниження його залежності від нафтових видів палива шляхом розробки ефективних технологій та альтернативного палива, збільшення частини використання альтернативних джерел енергії шляхом створення сприятливих умов для їх розробки та інтеграції в енергосистему країни (створення розвинутої, гнучкої інфраструктури електромереж для підключення до неї поновлювальних джерел енергії; надання пріоритетного значення державним науково-дослідним організаціям у сфері поновлювальних джерел енергії, збільшення можливостей для розміщення додаткових вітропарків, до 2020 р. половина енергії в країні має бути вітряною). До 2035 р. планується повний перехід на поновлювальні джерела енергії в електро- та теплопостачанні країни. із 1997 р. в Данії введено податки для традиційного палива: на емісію СО2 при використанні природного палива задля отримання теплової енергії, «енергетичний» податок, податок на викиди діоксидів сірки при спалюванні мазуту та вугілля. Таким чином, енергія з поновлювальних джерел стала більш конкурентоспроможною порівняно з традиційними видами палива.

Розповсюдженим засобом є надання субсидій виробникам енергії з відновлювальних джерел. У Данії величина субсидії на «зелену» електроенергію становить 20 євро/МВт∙год. Для стимулювання впровадження сучасних котлів спалювання біомаси, що пройшли відповідну сертифікацію, Датське енергетичне агентство надавало субсидію в розмірі 20 % від вартості котла. Система доплат (бонусів, субсидій) на  електроенергію з ВДЕ діє також у Нідерландах, Фінляндії, Чеській Республіці, Іспанії та інших країнах. З 2000 р. діє система «зелених» сертифікатів. «Зелений» сертифікат є документом, що підтверджує факт виробництва кожної МВт∙год електроенергії з відновлювальних джерел. Країна встановлює обов’язкову квоту на обсяг «зеленої» електроенергії в загальному об’ємі виробництва.

Зелена енергія має пріоритет у доступі до мережі. Енергорозподільчі компанії зобов’язані її прийняти та оплатити, споживачі зобов’язані її купувати відповідно до встановлених квот. Якщо якийсь виробник (постачальник) електроенергії не може виконати цю квоту, він має купити «зелені» сертифікати на ринку або заплатити штраф, сума якого зазвичай вище вартості «зелених» сертифікатів. Іноді зобов’язання за квотою «зеленої» електроенергії накладається не на виробника (постачальника), а на споживача електроенергії. У Данії сертифікати є цінними паперами, що можна продати чи купити незалежно від продажу енергії. Система квот і «зелених» сертифікатів діє також у Швеції, Італії, Польщі, Румунії, Великобританії, Бельгії.

За даними федерального міністерства навколишнього середовища, охорони природи та безпеки ядерних реакторів Німеччини (BMU), у 2010 р. частка поновлювальних джерел енергії становила 9,4% в загальному споживанні енергії. Відповідно до Директиви 2009/28/ЄС щодо популяризації відновлювальних джерел енергії Німеччина має забезпечити 18% частку поновлювальних джерел в енергоспоживанні країни до 2020 р. У 2010 р. прийнято Національний план розвитку відновлювальних джерел енергії (National Renewable Energy Action Plan –NREAP). До того ж, на державному рівні прийнято рішення закрити всі АЕС країни до 2022 р. Впродовж 1989-1995 рр. у країні діяла програма, спрямована на створення 250 МВт генеруючих потужностей вітрових електростанцій. Програма гарантувала фіксовані платежі за кожну кВт∙год виробленої електроенергії. У 1991 р. прийнято закон, згідно із яким незалежні виробники «зеленої» електроенергії мають доступ до мереж, а оператори мереж зобов’язані компенсувати виробникам 90% середнього тарифу для приватних споживачів. Сьогодні в Німеччині офшорна вітряна електростанція забезпечує електроенергією 50 тис. сімей. Дванадцять вітроустановок загальною потужністю 60 МВт сформували парк AlphaVentus. Комплекс розташований у Північному морі за 45 км від острова Боркум. У рамках Європейської програми створення вітряної ферми в Північному морі Німеччиною планується будівництво найближчим часом ще 25 подібних комплексів, що зможе замінити за потужністю роботу 12 електростанцій.

Після лібералізації ринку електроенергії у 1998 р. виникла потреба зміни системи платежів за «зелену» електроенергію. У 2000 р. прийнято Закон «Про відновлювальні джерела енергії», який увів диференційований «зелений» тариф на 20 років. Впродовж наступного періоду деякі положення закону кілька разів змінено та доповнено. Сьогодні Закон «Про відновлювальні джерела енергії» встановлює:

1) пріоритет для виробників електроенергії на ринку електроенергії та забезпечує їм доступ до мережі;

2) ціни на електроенергію фіксовані, що надає гарантії приватним інвесторам та дозволяє відповідним електростанціям працювати беззбитково;

3) виробники «зеленої» електроенергії отримують суттєву компенсацію за поставлену електроенергію (виплата компенсації здійснюється двадцять років, однак її розмір буде зменшуватися кожні два роки).

Так, для електроенергії з біомаси базовий тариф становить приблизно 7,79-11,67 євроцентів/кВт∙год залежно від потужності установки, а для електроенергії з біогазу, отриманого шляхом анаеробної ферментації біомаси – 8,79-12,67 євроцентів/кВт∙год. Існують надбавки до базового тарифу: за одночасне виробництво теплової та електричної енергії, за застосування як біомаси енергетичних культур та за використання інноваційних технологій при виробництві електроенергії з біомаси та ін. «Зелений» тариф у Німеччині не поширюється на сумісне спалювання біомаси з викопними паливами. Уведення «зеленого» тарифу сприяло зростанню частки ВДЕ у виробництві електроенергії в Німеччині з 5,8 % у 2005 році до більш ніж 15 % нині.

Крім цього, у Швеції, Данії та Німеччині ведеться активне будівництво котельних та електростанцій, що працюють на продуктах переробки біомаси. В енергетиці біомаса – широке поняття, що включає відходи лісової та деревообробної промисловості, сільськогосподарські відходи, тверді побутові відходи, рідкі стоки, промислові відходи, що містять органіку. Діяльність у сфері «зелених» сертифікатів та «зелених» позначок контролюється Grünerм Strom Labele.V. – неурядовою організацією, що створена декількома некомерційними екологічними організаціями та організаціями у сфері захисту прав споживачів.

В Австрії діє закон про стимулювання виробництва енергії з відновлювальних джерел. Вирішення енергетичних питань передано у відання регіональних урядів. Уряд Верхньої Австрії здійснює інформаційну підтримку приватних користувачів («гаряча» телефонна мережа, публікації, компакт-диски, Інтернет, проведення щорічних виставок «Energiesparmesse» з нагородженням переможців, безкоштовні консультації та енергоаудит для приватних користувачів, тренінг – програми для виробників обладнання та консультантів) [2].

На законодавчому рівні закріплено також пріоритет для використання біомаси в опаленні громадських споруд, спрощення адміністративних процедур. Створено Фондову біржу для торгівлі виробленими з біомаси паливами. Суттєва підтримка надається науково-дослідницьким проектам у сфері поновлювальних джерел енергії. Кошти виділяються федеральними департаментами, регіональними урядами (у провінціях), Фондом підтримки наукових досліджень (FWF), Фондом підтримки наукових досліджень в промисловості (FFF), Фондом Австрійського національного банку, Фондом інноваційних технологій (ITF).

Особливим засобом стимулювання виробництва енергії з альтернативних джерел є також надання інвестиційних грантів, кредитів. У деяких країнах існують спеціальні фонди, які надають пільгові кредити задля впровадження технологій, що потребують стимулювання, в тому числі технології виробництва електроенергії з ВДЕ. Наприклад, у Польщі Національний фонд захисту довкілля та водних ресурсів надає пільгові кредити на реалізацію проектів «зеленої» електроенергетики в разі використання в них енергії вітру, біогазу та гідроенергії. Розмір кредиту становить 1-12,5 млн євро, але не може перевищувати 75% вартості проекту. Позичальник звільнюється від виплати до 50% обсягу кредиту.

Пільгове кредитування «зелених» технологій у різних формах діє також у Данії, Словенії та Чеській Республіці. Підсумовуючи, слід відзначити, що в ЄС існують два типи стимулювання розвитку відновлювальної енергетики щодо визначення ціни на неї:

1) системи з фіксованою ціною, в яких уряд установлює ціни на електроенергію з поновлювальних джерел енергії, за цими цінами виробник продає електроенергію, а її кількість установлюється ринком. Більшість країн Європейського Союзу встановлюють у спеціальних законах «зелений тариф», який являє собою спеціальний підвищений тариф на електроенергію, вироблену з ВДЕ, за яким виробник гарантовано може її продати. Зазвичай він установлюється на довготривалий період (10-20 років) із поступовим зменшенням його величини і диференціюється для різних технологій і потужностей установок. Менш розвинені технології отримують більш високий тариф для швидшого досягнення ними комерційного рівня. А в межах однієї технології, чим менше потужність установки, тим більший «зелений» тариф вона може отримати. Наразі «зелений» тариф діє у 21 країні Євросоюзу – Австрії, Данії, Фінляндії, Німеччині, Іспанії та ін.;

Висновки. Інтеграція економіки України у європейське та світове господарство і високий рівень її залежності від зовнішнього постачання традиційних джерел енергії (нафти і газу) через дефіцит власних, зумовлює необхідність запровадження стратегічних напрямів розвитку вітчизняного ринку «зеленої» енергетики. Прийняття законодавчих актів, спрямованих на створення сприятливих умов задля зростання темпів використання відновлюваних джерел енергії з одночасним виділенням стратегічних пріоритетів у програмі розвитку вітчизняної енергетики, дозволить досягти цілей сталого розвитку суспільства через систему «людина–господарство–природа». В кінцевому результаті, такий підхід дасть змогу не лише не порушувати принципи забезпечення продовольчого балансу України, а також сприятиме збереженню навколишнього природного середовища, розв’язанню соціальних проблем і відтворенню генофонду здорової нації. З підписанням Угоди про асоціацію стратегічні цілі України та ЄС стосовно комплексної системи захисту довкілля співпадають. Євроадаптація національного ПЕК повинна базуватись на інтегрованому підході до вирішення проблем забруднення довкілля, викладеному в Директиві 2010/75/ЄС «Про промислові викиди (всеохоплююче запобігання і контроль за забрудненнями»).

Докорінному реформуванню підлягає відповідно до європейських вимог система видачі дозволів на експлуатацію енергетичного обладнання. Вона повинна відповідати інтегрованому підходу та передбачати широке застосування методик екологічного менеджменту як суб’єктами господарювання, так і дозвільними установами. Євроадаптація ПЕК потребує значних та послідовних інвестицій від суб’єктів господарювання, а також бюджетної підтримки та фінансової допомоги Євросоюзу. Розширене інвестування в екологічні програми, дієвий контроль та моніторинг, застосування екологічного менеджменту на галузевому, регіональному рівнях та безпосередньо суб’єктами господарювання забезпечать процес реформування еколого-регламентаційних засобів впливу для євроадаптації  національної енергетики. Питання енергетичної безпеки дуже загострюється на фоні сучасної продовольчої проблеми, яка спричинена зростанням споживання продуктів харчування, зменшенням площі сільськогосподарських угідь і збільшенням кількості природних катаклізмів.

 

Література.

1. Альтернативная энергетика и энергосбережение: современное состояние и перспективы : учеб.пособ. / кол. авт.: П.А. Капустенко, А.К. Кузин, Е.Л. Макаровский и др. – Х. : Вокруг цвета, 2004. – 312 с.

2. Гелетуха Г.Г. Аналіз механізмів стимулювання розвитку «зеленої» електроенергетики в Європейському Союзі / Г.Г.Гелетуха, Т.А.Железна, О.І. Дроздова// Промышленная теплотехника. – 2011. – Т. 33. – No 5. – С. 35–41

3Міністерство екології та природних ресурсів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://menr.gov.ua/.

4Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України, 1991. ‑ №41. ‑ ст. 546 (зі змінами та доповненнями. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1264-12

5. Інституціоналізація природно-ресурсних відносин: [колективна монографія] / за заг. ред. д.е.н., проф., академіка НААН України М. А. Хвесика. – К. : ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку», 2012. – 440 с.

 

References.

1. Kapustenko, P.A. Kuzin, A.K. Makarovskij, E.L. and others (2004), Al'ternativnaja jenergetika i jenergosberezhenie: sovremennoe sostojanie i perspektivy [Alternative Energy and Energy Saving: Current State and Prospects], Vokrug sveta, Russia, P. 312.

2. Heletukha, H.H. Zhelezna, T.A. and Drozdova, O.I. (2011), " Analysis of mechanisms for stimulating the development of "green" electricity in the European Union", Promyshlennaja teplotehnika, vol. 33, issue 5, pp. 35–41

3. Ministry of Ecology and Natural Resources of Ukraine, [Online], available at: https://menr.gov.ua/.

4. The Verkhovna Rada of Ukraine (1991), The Law of Ukraine " On Environmental Protection", Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, vol. 41, art. 546, [Online], available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1264-12

5. Khvesyk, M. A. and others (2012), Instytutsionalizatsiia pryrodno-resursnykh vidnosyn [Institutionalization of natural resource relations], DU «Instytut ekonomiky pryrodokorystuvannia ta staloho rozvytku», Kyiv, Ukraine, P. 440.

 

Стаття надійшла до редакції 17.02.2017 р.

ТОВ "ДКС Центр"