УДК 502.35

 

А. М. Валюх,

к. е. н., доцент, доцент кафедри державного управління,

документознавства та інформаційної діяльності,

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне

 

ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДНОГО КАПІТАЛУ

 

A. M. Valyukh,

PhD in Economics, Аssociate Professor of department of Public Administration,

 Documentation and Informational Activity Department,

National University of Water and Environmental Engineering, Rivne

 

Instruments of State Regulation of Biodiversity of Natural Capital Рreservation

 

Розглянуто основні інструменти державного регулювання, організаційну структуру державного управління збереженням природного капіталу України. Проаналізовано ефективність державного управління збереженням природного капіталу. Розглянуто кращий міжнародний досвід державного управління та розроблено рекомендації щодо його імплементації в Україні.

 

The main instruments of state regulation, organizational structure of public administration of natural capital conservation of Ukraine have been investigated. The government nature capital conservation effectiveness has been analyzed. The best practices of public administration and recommendations for its implementation in Ukraine have been learned.

 

Ключові слова: державне управління, природний капітал, держава, система.

 

Keywords: public administration, nature capital, state system.

 

 

Постановка проблеми. Розвинені держави світу мають широкий набір інструментів щодо збереження природного капітал. В основному, вони мають стимулюючий , а не директивний характер. Нині відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища у більшості країн світу є предметом державного регулювання. У зв’язку із погіршенням стану навколишнього природного середовища, зменшенням природного капіталу, необхідна імплементація інноваційних інструментів державного регулювання, які добре себе зарекомендували у розвинених державах світу та здатні підвищити ефективність управління. Тому вивчення такого досвіду з метою удосконалення організаційної структури державного управління збереженням природного капіталу набуває особливої актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Державному управлінню збереження природного капіталу, переважно як складової агроекосистем, відводилася увага у роботах О. Радченка, Є. Романенка, М. Корецького, В. Андрійчука, Б. Данилишина, М. Долішнього та багатьох інших. Проблема збереження природного капіталу широко висвітлювалася у працях вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема Т. Андрієнко-Малюк, А. Александрової, О. Веклич, О. Врублевської, Л. Гринів, Ю. Грищенка, П. Гамана, Л. Мельника, І. Синякевича, А. Сохнича та ін., які в основному стосуються підтримання екологічного стану екосистем. Праці С. Бобильова, Г.Моткина, А. Тулупова, A. James, M. Green, J. Paine, J. Dixon, S. Pagiola, B. Brink, R. Butler та ін. стосуються економічної складової збереження природного капіталу, а управлінська залишається поза увагою фахівців. Все це визначило предмет даного дослідження.

Постановка завдання. Дослідити основні інструменти державного регулюваного капіталу та на основі кращого закордонного досвіду запропонувати напрями його удосконалення.

Виклад основного матеріалу. В Україні охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є обов’язковою умовою сталого економічного та соціального розвитку.

Державному регулюванню підлягають стан навколишнього природного середовища, тобто сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів, природні ресурси, як залучені до господарського обігу, так і ті, що на цей час не використовуються у національній економіці (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси та інші природні комплекси) [1; 3; 4]. Основні інструменти державного регулювання збереження природного капіталу наведено на рис. 1.

 

Рис. 1. Інструменти державного регулювання процесу збереження природного капіталу

 

В основу формування екологічної політики України було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стала важливим елементом і складовою національної безпеки. Положення, що розвивають цей принцип, було закріплено Конституцією України, низкою інших законів та підзаконних нормативно-правових актів. Суть державного регулювання охорони навколишнього природного середовища визначається екологічною політикою держави, яка спрямовується на збереження безпечного для існування живої і неживої природи довкілля, на захист життя та здоров’я населення від негативного впливу забруднення навколишнього природного середовища, на досягнення гармонічної взаємодії суспільства і природи, на охорону, раціональне використання й відтворення природних ресурсів [5].

Одним з основних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у зазначеній сфері, є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.). Цей Закон визначає засади й рамки діяльності щодо захисту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних програм, стверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі: регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтримання екологічної безпеки; запобігання можливій шкоді довкіллю від економічної та іншої діяльності; збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, які є частиною історичної й культурної спадщини України.

Іншими нормативно-правовими актами є: Земельний кодекс України (2001 р.), Водний кодекс України (1995 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Кодекс України про надра (1994 р.), Закони України «Про природно-заповідний фонд» (1992 р.), «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.), «Про тваринний світ» (2001р.), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995р.), «Про екологічну експертизу» (1995 р.), «Про виключну (морську) економічну зону України» (1995 р.), «Про питну воду та питне водопостачання» (2002 р.), «Про утилізацію радіоактивних відходів» (1995 р.), «Про відходи» (1998 р.) тощо.

Верховною Радою України ратифіковано велику кількість міжнародних договорів у сфері охорони навколишнього природного середовища. Ці договори стосуються глобальних питань захисту довкілля, питань захисту і збереження біологічного, генетичного різноманіття та природних екосистем.

Екологічне регулювання – це система активних законодавчих, адміністративних, економічних заходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примушування забруднювачів навколишнього природного середовища обмежити викиди шкідливих речовин у природне середовище, а також для матеріального стимулювання сумлінних природокористувачів [4].

Для запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища, а також нераціональному використанню природних ресурсів в Україні застосовуються такі екологічні процедури: екологічна експертиза, екологічний моніторинг, екологічне страхування та екологічний аудит.

Екологічна експертиза є одним із важелів державного регулювання. В Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності.

Екологічній експертизі підлягають: проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова і передпроектна документація; техніко-економічні обгрунтування й розрахунки, проекти будівництва і реконструкції підприємств та інших об’єктів; проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів і документів, які регламентують господарську діяльність; документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі й та, що купується за кордоном; матеріали, речовини, системи та об’єкти, впровадження та реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Моніторинг стану довкілля передбачає систематичне збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. У межах екологічного моніторингу здійснюються: нагляд за якістю повітря, води, ґрунту; радіаційний моніторинг; нагляд за біологічними ресурсами тощо [1; 3; 4; 5; 6].

Державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів (крім надр та лісів), екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, у сфері поводження з відходами; додержанням правил, нормативів, стандартів; додержанням умов виданих дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів (крім надр та лісів), викиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та допустимі рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на його стан, транскордонне переміщення об’єктів рослинного та тваринного світу; додержанням вимог екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки здійснює Державна екологічна інспекція.

Одним із інструментів державного регулювання відносин у сфері охорони навколишнього середовища є стандартизація й нормування. Державні стандарти у сфері охорони навколишнього природного середовища є обов’язковими до виконання.

Регулювання охорони навколишнього природного середовища забезпечується системою екологічних нормативів, яка включає [1; 3; 5]:

- нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

- гранично допустимі норми викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднювальних хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

Екологічні нормативи мають відповідати вимогам охорони навколишнього природного середовища та здоров’я людей від негативного впливу його забруднення. На сьогодні можна стверджувати, що в Україні закладено основи економічного механізму природокористування.

Найважливішими економіко-правовими елементами його є такі платежі: плата за забруднення навколишнього природного середовища; плата за спеціальне використання природних ресурсів; відшкодування збитків за завдану довкіллю шкоду.

Найважливішим засобом державного регулювання відносин у сфері охорони навколишнього природного середовища й розв’язання екологічних проблем є програмно-цільове планування, розроблення та реалізація екологічних державних цільових програм.

В Україні існує система органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища – це юридично самостійні державні, самоврядні й громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища [1; 2; 4].

Так, функції державного регулювання збереження природного капіталу здійснюють: Кабінет Міністрів України, обласні, районні адміністрація, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство палива та енергетики України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державне агентство водних ресурсів України, Державне агенство лісових ресурсів України, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а також обласні, районні, районні в містах, міські, сільські, селищні ради.

Адміністративні інструменти регулювання охорони навколишнього природного середовища запобігають виникненню екологічних катастроф, забрудненню повітря, води та грунту внаслідок діяльності сільськогосподарських та промислових підприємств, сприяють захисту біологічних видів та заповідних територій, а також регулюють використання не відновлюваних ресурсів [2; 4; 6].

Застосування економічних інструментів регулювання відносин у сфері охорони навколишнього природного середовища потрібно для стимулювання раціонального використання природних ресурсів, а також для зменшення обсягу викидів та відходів і підвищення конкурентоспроможності екологічно безпечних продуктів.

Висновки. Державне регулювання відносин у сфері охорони навколишнього природного середовища відіграє важливу роль у розв’язанні багатьох екологічних проблем, а саме, щодо збереження біологічного різноманіття, вичерпання або надмірного використання невідновлюваних природних ресурсів, порушення унікальних екосистем, збереження природного капіталу.

Система управління збереженням природного капіталу має складну багатогалузеву структуру. Отже, створення ефективної системи управління збереження природного капіталу можливе за умови застосування кращого міжнародного досвіду розвинених держав світу у поєднанні із національними особливостями, формуванням єдиної методологічної бази нормативних показників із їх законодавчим закріпленням, залученням економічних стимулятивних інструментів збереження природного капіталу (грантів, премій, екодотацій, екокредитів, торгівлі квотами на викиди, впровадження інструментів «зеленої економіки»). Залучення стимулятивних інструментів збереження природного капіталу дозволить сформувати ефективний механізм державного регулювання процесу збереження природного капіталу в Україні.

 

Література.

1. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 // Відомості Верховної Ради України, 1991, № 41 (08.10.91), ст. 546.

2. Саксонова О. Державне регулювання в сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів // Регіональна економіка. – 2002. – №1. – С.267-271.

3. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки // Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. – 176 с.: іл. – Біібліогр.: с. 166-169.

4. Чистов С.М, Никифоров А.Є, Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки // Навч.посіб. – вид. ІІ – К.: КНЕУ 2004. – 440 с.

5. Якимчук А.Ю. Економіка та організація природно-заповідного фонду України. Монографія. Рівне: НУВГП, 2007. – 208 с.

6. Якимчук А.Ю., Черній А.Л. Економіка природокористування. Навчальний посібник. Рівне: НУВГП, 2010. – 275 с.

 

References.

1. Zakon Ukrainy «Pro okhoronu navkolychnoho pryrodnoho seredovyscha» vid 25.06.91 // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 1991, № 41 (08.10.91), st. 546.

2. Saksonova О. Derzhavne rehuliuvannia v sferi okhoronu navkolychnoho pryrodnoho seredovyscha tа ratsionalnoho vykorystannia pryrodnykh resursiv // Rehionalna Economika. – 2002. – №1. – S. 267-271.

3. Stechenko D. M. Derzhavne rehuliuvannia еkonomiky // Navch. posibnyk. – К.: MAUP, 2000. – p. 176.

4. Chystov S.М, Nikiforov А.E, Kutsenko T.F. Derzhavne rehuliuvannia еkonomiky // Navch. posibnyk. – vyd. ІІ – К.: KNEU 2004. – p. 440.

5. Yakymcuk А.Y. Ekonomika tа orhanizatsia pryrodno-zapovidnoho fondu Ukrainy. Monohraphia. Rivne: NUVHP, 2007. – p. 208.

6. Yakymcuk А.Y., Cherniy А.L. (2010). Ekonomika pryrodokorystuvannia. Navchalnyi posibnyk. Rivne: NUVHP. – p. 275.

 

Стаття надійшла до редакції 20.08.2016 р.