УДК 351

 

І. В. Миколаєць,

аспірантка Міжрегіональної академії управління персоналом, м. Київ

 

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ЯК СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

 

Irina Viktorovna Mikolayets,

Graduate student of the Interregional Academy of Personnel Management, Kyiv

 

STATE REGULATION OF THE PROVISION OF MEDICAL SERVICES, AS A COMPOSITION OF SOCIAL PROTECTION OF THE POPULATION

 

Зазначено, що у  процесі отримання медичної послуги  споживач розраховує на результат - здоров'я, а не на саме лікування як процес, хоча результат саме медичної послуги неможливо оцінити до її отримання в зв'язку з особливостями кожної окремої людини і різною реакцією його організму в процесі її надання. Визначено, що медична послуга як дія лише спрямована на досягнення корисного ефекту, оцінюється в процесі надання як корисна, але не обов'язково принесе користь і допомогу, тому було б зручним використовувати слова "корисна мета". У зв'язку з цим послуга могла б бути визначена як "вчинення певних дій (здійснення певної діяльності), спрямованих на досягнення конкретної корисної мети". Також зазначено, що стосовно медичної послуги дана корисна мета (ефект) завжди стосується особистості споживача послуги (втілюється в ньому). Таким чином, категорія послуги, введена чинним законодавством, може бути застосована і до медичної послуги, лише з урахуванням її специфіки. Розглянувши поняття послуги, необхідно дати визначення медичної послуги, як її підвиду і об'єкта, впливу державного регулюванню надання медичних послуг, підприємницьких взаємовідносин на ринку медичних послуг, для подальшої правової регламентації з урахуванням всіх її особливостей.

Запропоновано сучасну Українську систему соціального захисту населення базується, перш за все, на принципах гуманізму і соціальної справедливості, яка ви користуватиметься на досвіді інших країн, а також і адаптації її під соціально-економічні, політичні, географічні та культурні умови України.

 

It is noted that in the process of obtaining medical services the consumer rely on the result - health, and not on the treatment itself as a process, although the result of the medical service itself can not be estimated before receiving it in connection with the peculiarities of each individual and the different reaction of his organism in the process of providing it. It has been determined that the medical service as an action is only aimed at achieving a beneficial effect, is evaluated in the process of providing as useful, but not necessarily useful and helpful, therefore it would be convenient to use the word "useful purpose". In this regard, the service could be defined as "committing certain actions (carrying out certain activities) aimed at achieving a specific useful purpose". It is also noted that in the case of medical services, this useful purpose (effect) always refers to the personality of the consumer of the service (embodied in it). Thus, the category of services introduced by the current legislation can be applied to medical services, only taking into account its specifics. Considering the concept of a service, it is necessary to define the medical service as its subspecies and object, the influence of state regulation of the provision of medical services, business relations in the market of medical services, for further legal regulation, taking into account all its features.

The proposed Ukrainian system of social protection of the population is based, first of all, on the principles of humanism and social justice, which you will use on the experience of other countries, as well as its adaptation to the socio-economic, political, geographical and cultural conditions of Ukraine.

 

Ключові слова: медична послуга,   державне регулювання, досягнення корисного ефекту, особистості споживчої послуги, соціальний захист населення, соціальне забезпечення.

 

Keywords: medical service, state regulation, achievement of beneficial effect, personality of consumer service, social protection of the population, social security.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Система соціального захисту в нашій країні включає в себе соціальні гарантії, соціальну допомогу, соціальне забезпечення і соціальне страхування. Згідно ст. 46 Конституції України, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Сучасні національні системи соціального захисту включають десятки різних форм і методів регулювання соціальних ризиків. Однак в більшості країн домінантою в загальній системі управління соціальними ризиками на протязі тривалого періоду залишається соціальне страхування.

Система соціального забезпечення України об'єднує: пенсійне забезпечення, державне (обов'язкове) соціальне страхування, медичне страхування. Економічну основу соціального забезпечення складають державний бюджет і кошти соціального страхування. Виплати по соціальному страхуванню провадяться із страхових фондів, які формуються з відрахувань роботодавців.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми.  Українські науковці зробили значний внесок у розробку проблеми покращення державного регулювання надання медичних послуг.  Це, зокрема, М.М.Білинська, Ю.В.Вороненко, Л.І.Жаліло, В.М.Лехан, В.Ф.Москаленко, Я.Ф.Радиш, І.М.Солоненко, Н.Д.Солоненко та ін. Об'єктами розгляду науковців у цій сфері виступають різноманітні напрями, серед яких державне управління реформуванням системи охорони здоров'я, автономізація закладів охорони здоров'я, перебудова галузі в умовах обмежених ресурсів, удосконалення організаційно-правових засад місцевого самоврядування в галузі охорони здоров'я, управління організаційними змінами, механізми державного управління багатоканальним фінансуванням системи, державне регулювання надання медичних послуг на засадах загальнообов'язкового державного соціального страхування, перебудова стаціонарної медичної допомоги, упровадження інноваційних підходів, підвищення якості медичної допомоги тощо.

Метою статті є дослідження еволюції понятійного апарату «послуга» та «медична послуга», визначити сучасні тенденції розвитку державного регулювання надання медичних послуг, як соціальний захист населення України. 

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Послуги - корисна діяльність, яка задовольняє потреби тих, хто її потребує. У Словнику української мови послуга визначається як "дії, що приносять користь, допомогу". Більш повне визначення міститься у Великій Радянській енциклопедії. Послуга тут характеризується як форма непродуктивної праці, певна доцільна діяльність, яка існує у формі корисного ефекту праці. Термін "послуга" передбачає подвійний характер. На це звертає увагу  В. М. Лехан [1, C.2]. Він зазначає єдність двох сторін послуги: "послуги як процесу праці, як однієї з форм праці, і послуги як результату конкретної праці, його корисного ефекту". Тим часом має надаватися значення двом взаємопов'язаним складовими послуги: цілі (а не результату), на досягнення якої вона спрямована (користь, допомогу), і засобам досягнення цієї мети (вчинення тим, хто надає послугу, дії). Чи не є послугою дії, не орієнтовані на досягнення корисної мети, так само як і намір таку мету досягти, не супроводжується відповідними йому діями. Чи не є послугою надання допомоги іншому без додатка дій.

К. Маркс категорію послуги визначив "... як ту особливу споживчу вартість, яку доставляє ця праця, подібно будь-якому іншому товару, але особлива споживча вартість цієї праці отримала тут специфічну назву" послуги", тому що праця надає послуги не в якості речі, а в якості діяльності ... ". Саме економічна корисність робить послугу предметом продажу.

В економічному баченні надання послуг є діяльністю по виробництву і реалізації цього продукту. Володіючи, як товар, вартісним виразом (товарною формою), послуга є самостійним, які мають свої характерні ознаки об'єктом звернення. Послуга невіддільна від свого джерела, будь то людина або машина, тоді як товар у матеріальному вигляді існує незалежно від присутності або відсутності його джерела. Наприклад, по Г. О. Слабкий, "послуга - це специфічна споживча вартість у формі конкретної трудової діяльності та специфічна форма економічних відносин, які передбачають наявність виробника і споживача послуг" [2, C. 16]. Ю. П.Литвин вважає, що "за своєю економічною природою послуга є певне суспільне відношення, яке складається з приводу корисної дії праці, споживаного в якості товару, речі або діяльності і присвоєння його результатів". Не викликає сумнівів, що послуга, як і ринок, категорія економічна, проте, юридичним змістом вона має дещо іншим [3, C. 19].

Правове визначення послуги зазначено Р.А.Шевченко в роботі "Послуги (соціально-правовий аспект)". Детально аналізуючи визначення Ю.Г. Хуторнюк "послуга - це економічні відносини не по приводу результатів праці, а з приводу праці як діяльності", він виводить своє більш повне і аргументоване поняття: "послуга - це економічні відносини, що виникають з приводу результатів праці, що створює споживчі вартості, які проявляються у формі корисної дії товару (речі) або самої діяльності для задоволення конкретних, розумних потреб людини" [2, C. 15]. Ці визначення не відходять практично від економічної сутності послуги та характеризують її не як певну діяльність, а як економічні відносини. Акцент у визначенні І.П.  Чабаненко зроблений не на самому процесі праці, на праці як діяльності, а на його результаті, як найбільш важливий елемент послуги. Стосовно до медичних послуг це більш правильно. У процесі її отримання споживач розраховує на результат - здоров'я, а не на саме лікування як процес, хоча результат саме медичної послуги неможливо оцінити до її отримання в зв'язку з особливостями кожної окремої людини і різною реакцією його організму в процесі її надання. З цього боку послуга складається з приводу лікування як процесу праці. Але в будь-якому випадку споживач розраховує на здоров'я, і ​​послуга надається саме з приводу здоров'я. Проте, оскільки результат послуги не є її правовим змістом (це характерно для роботи), більш вірним у визначенні послуги було б вказати на її мету. У цьому сенсі не зовсім повним є легальне визначення послуги, дане в Цивільному кодексі України вперше закріплює норми (статті 901-907), які визначають загальні положення щодо договорів про надання послуг. У цивільному праві послуги розглядаються як окремий вид об’єктів цивільних прав (ст. 177 ЦК), що відрізняються від інших об’єктів (речей, результатів робіт, нематеріальних об’єктів тощо). У зв’язку з особливостями послуг як об’єктів усі договори, предметом яких вони виступають, поєднуються в єдиний тип цивільно-правових договорів, а саме - договори про надання послуг [4]. Ця неповнота без вказівки спрямованості дій позбавляє послугу певного сенсу. Не зовсім вірним також є вказівка ​​на "корисні дії", або безумовну користь, допомогу, яку приносить послуга, так як стосовно, наприклад, до даної медичної послуги корисний ефект у зв'язку з особливостями організму кожного пацієнта може не тільки не наступити, але і обернутися заподіянням шкоди.

Медична послуга як дія лише спрямована на досягнення корисного ефекту, оцінюється в процесі надання як корисна, але не обов'язково принесе користь і допомогу, тому було б зручним використовувати слова "корисна мета". У зв'язку з цим послуга могла б бути визначена як "вчинення певних дій (здійснення певної діяльності), спрямованих на досягнення конкретної корисної мети". Необхідно відзначити, що вказівка ​​на мету має бути присутньою у визначенні послуги, яка закріплюється додатковими гарантіями її одержувача, проте правовим змістом послуги в будь-якому випадку виступають дії, а ознака досягти мети в кожному конкретному випадку лише мається на увазі, але не є обов'язковим. Важливо, щоб в момент надання послуги вона була спрямована на цю мету, але перетворюватися в результат її надання після здійснення діяльності не повинна. Крім того, стосовно медичної послуги дана корисна мета (ефект) завжди стосується особистості споживача послуги (втілюється в ньому). Таким чином, категорія послуги, введена чинним законодавством, може бути застосована і до медичної послуги, лише з урахуванням її специфіки. Розглянувши поняття послуги, необхідно дати визначення медичної послуги, як її підвиду і об'єкта, впливу державного регулюванню надання медичних послуг, підприємницьких взаємовідносин на ринку медичних послуг, для подальшої правової регламентації з урахуванням всіх її особливостей [5]. Але це неможливо зробити без розгляду питання про сутність, значення і місце здоров'я в досліджуваних відносинах. Будучи рівноправним з послугою об'єктом цивільних правовідносин, в розглянутих відносинах вони виступають як важлива складова частина послуги - її мета.

Вживається в світовій практиці термін «social security» можна перевести на українську мову не тільки як «соціальне забезпечення», можливо також перекладати: соціальна безпека, соціальна захищеність, соціальні гарантії, соціальний захист [6]. В даному перекладі закладений контекст організації соціального захисту за страховим принципом.

У міжнародній практиці виділяють різні моделі соціального захисту населення (табл. 1). Шведський вчений Г. Еспінг-Андерсен, базуючись на критерії «ідеології» державного устрою, виділив три основні моделі соціальних держав: ліберальна, консервативна (корпоративна) і соціал-демократична. Американський дослідник Р. Тітмус в залежності від ролі участі держави в соціальному захисті поділяються на: «залишкову» або ліберальну модель; модель індустріально-економічного розвитку або консервативну, корпоративну; соціалістичну модель або державно-перерасподільчу. Вітчизняний вчений В.М. Лехан аналізуючи моделі соціального захисту застосовуються в країнах Європейського союзу виділяє чотири: континентальна або Бісмаркова, англосаксонська або модель Беверіджа, скандинавська і південноєвропейських [1, C. 2].

 

Таблиця 1.

Класифікація національних моделей соціального захисту населення, що застосовуються в сфері медичних послуг*

*складено автором

 

Висновки. Існуючі моделі соціального захисту населення різні, як різні і самі держави. Спираючись на свої цінності, традиції, підвалини суспільство виробляє власну концепцію розвитку і модель відносин «держава - населення». Безумовно, логічно використання досвіду інших країн, однак, логічно також і адаптації його під соціально-економічні, політичні, географічні та культурні умови України.

У всіх цивілізованих спільнотах держава бере на себе відповідальність за здоров'я громадян, реалізуючи різні моделі соціального захисту.

Сучасна Українська система соціального захисту населення базується, перш за все, на принципах гуманізму і соціальної справедливості. Її не можна однозначно ідентифікувати з однією з моделей представлених в табл. 1, вона поєднує в собі елементи моделі Беверіджа і Корпоративної.

 

Список використаних джерел.

1. Лехан В. М. Стратегія розвитку системи охорони здоров'я: український вимір / В. М. Лехан, Г. О. Слабкий // Новости медицины и фармации. - 2010. - № 4, 5.

2.  Нагальні проблеми удосконалення служби екстреної медичної допомоги в Україні / Литвин Ю. П., Шевченко Р. А., Хуторнюк Ю. Г., Чабаненко І. П. // Укр. журн. екстремальної медицини ім. Г. О. Можаєва. - 2004. - № 3. - С. 15 - 18.

3.  Основи законодавства України про охорону здоров'я : Закон України від 19 листоп. 1992 р. № 2801-ХІІ // Відом. Верховної Ради України. - 1993. - № 4. - С. 19 - 20.

4. Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення медичної допомоги : Закон України від 7 лип. 2011 р. № 3611-УІ. - Режим доступу : zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 3611-17.

5. Про державно-приватне партнерство : Закон України від 1 лип. 2010 р. № 2404-УІ. - Режим доступу: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2404-17.

6. Про затвердження індикаторів якості медичної допомоги : наказ Міністерства охорони здоров'я України від 13 жовт. 2011 р. № 665. - Режим доступу : document.ua/pro-zatverdzhennja-indikatoriv-jakosti-medichnoyi- dopomogi-doc73651.html.

 

References.

1. Lekhan, V. M. and Slabkyi, H. O. (2010), “Health care development strategy: ukrainian dimension”, Novosti meditsinyi i farmatsii, vol. 4, 5.

2. Lytvyn, Yu. P. Shevchenko, R. A. Khutorniuk, Yu. H. and Chabanenko, I. P. (2004), “The urgent problems of improving the emergency medical care in Ukraine”, Ukr. zhurn. ekstremalnoi medytsyny im. H. O. Mozhaieva, vol.  3, pp. 15 - 18.

3. Verkhovna Rada of Ukraine (1993), The Law of Ukraine "Fundamentals of Ukrainian Health Law", Vidom. Verkhovnoi Rady Ukrainy, vol. 4, pp. 19 - 20.

4. Verkhovna Rada of Ukraine (2011), The Law of Ukraine "On Introduction of Changes to the Fundamentals of the Ukrainian Legislation on Health Care for the Improvement of Medical Aid", available at: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3611-17 (Accessed 01 Oct 2016).

5. Verkhovna Rada of Ukraine (2010), The Law of Ukraine "About public-private partnership", available at: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2404-17 (Accessed 01 Oct 2016).

6. Ministry of Health of Ukraine (2011), "On Approval of Quality Indicators of Medical Aid", available at: document.ua/pro-zatverdzhennja-indikatoriv-jakosti-medichnoyi- dopomogi-doc73651.html (Accessed 01 Oct 2016).

 

Стаття надійшла до редакції 20.10.2016 р.