УДК 338.24.021.8 338.24.021.8

 

Ю. В. Негода,

к. е. н., доцент кафедри фінансів,

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

 

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ТА УМОВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

 

Yu. Nehoda,

Ph.D., Associate Professor of the Department of Finance,

National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, Kyiv

 

METHODOLOGICAL PRINCIPLES AND CONDITIONS OF ENHANCEMENT OF THE EFFICIENCY OF SYSTEM TRANSFORMATIONS IN THE AGRICULTURAL SECTOR OF ECONOMY

 

В статті визначено основоположні умови підвищення ефективності системних перетворень в аграрному секторі економіки. Проведене дослідження дозволило встановити, що методологія трансформації аграрного сектору економіки базується на системному підході. Обов’язковими ознаками системності є структурованість, взаємопов’язаність складових частин та їх підпорядкованість певній меті. Узагальнено класифікацію методологічних принципів в рамка системного підходу до дослідження процесу трансформації аграрного сектору економіки та враховують таку їх сукупність: єдність; інтегративність; дихотомія; варіантність; узгодженість інтересів, які згруповані в рамках таких підходів: синергетичного (гомеостатичність, не лінійність, не замкнутість, нестійкість, динамічна ієрархічність (емерджентність), методологічний монізм), інформаційного (ієрархічність, доступність, інформаційна відкритість, системна інтеграція); інституційного (методологічний холізм та індивідуалізм, еволюційний принцип, принцип рівноваги, історизм, принцип міждисциплінарного підходу, економічний імперіалізм). Встановлено, що наведені принципи не є вичерпними, їх перелік можна продовжити. При цьому, представляється суттєво важливим в побудові методології процесу трансформації аграрного сектору економіки застосовувати ці принципи в їх комплексному взаємозв’язку. Це дозволить вирішити проблему підвищення ефективності економічних інститутів в умовах ринкових перетворень.

 

The article defines the basic conditions for increasing the efficiency of system transformations in the agrarian sector of the economy. The basic conditions for improving the efficiency of systemic transformations in the agricultural sector of the economy are as follows: the development of agricultural market institutions should be considered in the context of the existing socio-economic conditions of the macroeconomic situation as a whole; the formation of fair institutional conditions for the management of agrarian entrepreneurship on the basis of the system’s legal and regulatory framework for its functioning; creation of conditions conducive to improving the use of agricultural land; stable development of the agrarian sector of the economy based on the peculiarities of agrarian market relations; adherence to the principles of continuity, phased and gradual market transformation; creating conditions that will improve the investment attractiveness of the agrarian sector of the economy; formation and development of the market should be complex; creation of conditions for the development of public-private partnership; to promote the development of forms of cooperative-integration ties; to promote the development of innovation infrastructure.

The study made it possible to establish that the methodology of the transformation of the agrarian sector of the economy is based on a systematic approach. Mandatory signs of systemicity are the structuring, interconnectedness of the constituent parts and their subordination to a certain purpose. The classification of methodological principles in the framework of a systematic approach to the study of the process of transformation of the agrarian sector of the economy is generalized and takes into account the following aggregate: unity; integrity; dichotomy; variability; consistency of interests, which are grouped under the following approaches: synergetic (homeostatic, non-linearity, non-closure, instability, dynamic hierarchy (emergence), methodological monism), information (hierarchy, accessibility, information openness, system integration); institutional (methodological holism and individualism, evolutionary principle, principle of equilibrium, historicism, principle of interdisciplinary approach, economic imperialism). It is established that the above principles are not exhaustive, their list can be extended. At the same time, it is essential to construct a methodology for the transformation of the agrarian sector of the economy to apply these principles in their complex interconnection. This will solve the problem of improving the efficiency of economic institutions in a market transformation.

 

Ключові слова: аграрний сектор, економіка, методологія, принципи, реформування, трансформація.

 

Key words: agrarian sector, economy, methodology, principles, reformation, transformation.

 

 

Постановка проблеми. Основною проблемою, що стримує зростання ефективності системної трансформації аграрного сектору економіки, що відбувається, полягає в нерозвиненості інституціонального середовища. Вирішення цієї проблеми вбачається у формуванні нових економічних інститутів, що сприяють розвитку аграрного сектору та суміжних з ним галузей за допомогою дотримання умов і забезпечення їх вільного протікання з урахуванням інтересів усіх учасників.

Реалізацію стратегічного напряму трансформації сільського господарства  передбачено здійснювати  шляхом  збалансованого  економічного (інноваційне розширене відтворення потенціальних можливостей виробництва, максимальна окупність використаних ресурсів), екологічного (збалансоване використання природних ресурсів, забезпечення екології оточуючого середовища і здоров′я людини) і соціального його розвитку (всесторонній розвиток людського капіталу, високий рівень добробуту і якості життя) [4].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у розробку теорії ринкової трансформації аграрного сектору внесли ряд вітчизняних вчених-економістів: Васільєва Л.М., Марущинець А.В., Саблук П.Т., Смоленюк Р.П., Третяк А.М., Третяк Н.А., Шпикуляк О.Г. та інші. У наукових працях даних авторів розглянуто різні аспекти даного питання, але потребують подальшого дослідження методологічні принципи та умови підвищення ефективності системних перетворень в аграрному секторі економіки.

Метою статті є узагальнення методологічних принципів та умов підвищення ефективності системних перетворень в аграрному секторі економіки.

Виклад основного матеріалу. Основоположними умовами підвищення ефективності системних перетворень в аграрному секторі економіки, на нашу думку, є наступні.

По-перше, розвиток інститутів аграрного ринку необхідно розглядати в контексті існуючих соціально-економічних умов макроекономічної ситуації в цілому. Формування та реалізація попиту на товари й послуги аграрного сектору залежать від взаємодії сукупності факторів: економічної кон’юнктури, соціально-економічної політики держави, реальних наявних доходів, наявності розвиненої інфраструктури товарних ринків і ринків капіталу, параметрів міжгалузевого обміну й розподілу доходів.

Розв’язанню проблем трансформації економічних процесів присвятив свої наукові праці академік НААН Саблук П.Т. Зокрема, це «інститути власності, ціни, ринку, обліку та фінансового забезпечення, успішне функціонування вказаних інститутів забезпечують відповідні умови, або, правила гри» [3].

Як зазначає Васільєва Л.М. «трансформація інституціонального середовища, що відбувається є імпульсом до розвитку нових соціально-економічних відносин, так і причиною відставання аграрної сфери, загострення проблеми продовольчої безпеки» [1].

По-друге, необхідне формування справедливих інституційних умов для ведення аграрного підприємництва на основі системної нормативно-правової бази функціонування АПК. Це вимагає розробки нормативно-правових актів, що встановлюють правила поведінки на ринку суб’єктів незалежно від форм власності; формування інститутів правової охорони й використання результатів наукових досліджень та розробок; формування системи морально-етичних правил у взаєминах між партнерами з метою мінімізації негативного впливу на аграрний сектор неформальних відносин.

Зазначено, що оскільки більшість проблем суб’єктів та агентів ринкових відносин обумовлені формальними правилами державного рівня, пропонується на основі постійного моніторингу, формулювати та направляти рекомендації та пропозиції до законодавчих органів влади державного рівня [Васільєва]. Доречно про це наголошує Шпикуляк О.Г., що «окремі інститути, зокрема власність, ціна й ціноутворення, де-факто інституціоналізацію до ринку не завершили, хоча де-юре це вже відбулося з прийняттям відповідної законодавчої бази» [6].

По-третє, необхідно створити умови, що сприяють поліпшенню використання земель сільськогосподарського призначення. Для цього необхідно сформувати належну систему управління земельними ресурсами та проведення комплексу землевпорядних робіт в сільській місцевості, що сприятиме впорядкуванню відносин власності на землю, ефективному розвитку ринку землі, спрощення процесу передачі земельних ділянок для використання в господарських цілях.

Як зазначають Третяк А.М. та Третяк Н.А. «у зв’язку із паюванням сільськогосподарських угідь землекористування сільськогосподарських підприємств у своїй переважній більшості характеризується парцелами із різноманітними правами, тобто така ситуація обумовлює невідкладну необхідність законодавчого та землевпорядного врегулювання обігу земельних ділянок як в межах землекористування сільськогосподарських підприємств з метою забезпечення його стабільності та інвестиційної привабливості, так і в межах територій рад для реалізації переважного права купівлі земельних ділянок» [5].

По-четверте, стабільний розвиток аграрного сектору економіки на основі врахування особливостей аграрних ринкових відносин буде забезпечено при реалізації довгострокової програми розвитку галузей, що входять до нього як на національному, так і на регіональному рівнях. При цьому система заходів державної підтримки села повинна бути пріоритетною частиною національної та локальних програм перетворень економіки, сприяти підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектору на світовому ринку.

По-п’яте, повинні дотримуватися наступність, поетапність та поступовість ринкових перетворень. З точки зору перспективи розвитку аграрного сектору економіки не можна допускати надмірного розосередження матеріально-технічних і земельних ресурсів між суб’єктами власності з метою збереження великих підприємств, що мають додатковий ефект від масштабу виробництва в порівнянні з дрібним господарюванням. В інфраструктурі аграрного сектору є безліч ресурсів й об’єктів діяльності (енерго-, газо- і водопостачання, соціально-культурне та побутове обслуговування, дорожнє будівництво тощо), які призначені на селі лише для спільного користування та допускають пайову участь у фінансуванні їх відтворення й нарощування. Це об’єктивно вимагає колективної взаємодії на базі різних форм власності.

По-шосте, створення умов, які сприятимуть поліпшенню інвестиційної привабливості аграрного сектору економіки. Марущинець А.В. вважає, що для цього необхідно надати інвесторам комфортні умови діяльності, а також необхідні гарантії реалізації проектів; визначити показники та індикатори, що характеризують поліпшення інвестиційного клімату; сформувати структури, відповідальні за залучення інвесторів і обслуговування інвестицій [2].

По-сьоме, формування та розвиток ринку має носити комплексний характер, охоплювати сільськогосподарські й несільськогосподарські види економічної діяльності. Можливості диверсифікації аграрної економіки обмежені та залежать від місця розташування території по відношенню до культурних, наукових, промислових центрів; наявності інфраструктури для несільськогосподарських видів діяльності, кваліфікованої робочої сили, історичної, культурної спадщини. Виробничу й соціальну інфраструктуру в сільській місцевості необхідно розвивати збалансовано з урахуванням потреб та специфічних особливостей аграрного сектору економіки.

По-восьме, створити умови для розвитку державно-приватного партнерства, що забезпечує рівноправна взаємодія великого, середнього й дрібного бізнесу як ефективного механізму залучення довгострокових інвестицій в інноваційні проекти.

По-дев’яте, сприяти розвитку форм коопераційно-інтеграційних зв’язків в багатоукладній економіці, заснованих на рівноправних відносинах партнерів, об’єднанні зусиль аграрної науки, освіти і виробництва з метою інноваційного розвитку аграрного сектору економіки.

По-десяте, сприяти розвитку інноваційної інфраструктури, яка буде забезпечувати виробникам сільськогосподарської продукції доступ до кредитних, матеріальним, інформаційним та інноваційних ресурсів.

Проведене дослідження дозволило встановити, що методологія трансформації аграрного сектору економіки базується на системному підході. Обов’язковими ознаками системності є структурованість, взаємопов’язаність складових частин та їх підпорядкованість певній меті. Будь-яка система характеризується поняттями «входу» і «виходу». Аграрний сектор економіки належить до найбільш складним сферам економіки, так як в ньому задіяні компоненти «людина-природа-техніка». Компонент «природа» відрізняє аграрний сектор економіки від всіх інших галузей. На «вході» в систему присутні фактори: променева енергія сонця, ґрунт, вода, мінеральні речовини, техніка; на «виході» - продукція рослинництва і тваринництва певної якості та ступеня готовності. Системна трансформація аграрного сектору економіки заснована на використанні наступних методологічних принципів (рис. 1).

 

 Рис. 1. Класифікація методологічних принципів в рамка системного підходу до дослідження процесу трансформації аграрного сектору економіки

 

Єдність. Система на кожному рівні розглядається як єдине ціле й протистоїть оточуючим її системам. Реалізація даного принципу заснована на необхідності враховувати фактори, що впливають на сталий розвиток виробництва: природні умови, технологія й техніка, соціальне становище працівників, рівень їх підготовки тощо.

Розвиток. Передбачає врахування змінності системи, її здатності до розвитку, адаптації, розширення, накопиченню інформації. В основу синтезованої системи закладається можливість розвитку, нарощування, удосконалення. Розширення функцій відбувається за рахунок забезпечення можливості включення нових модулів, сумісних з вже існуючими. Даний принцип орієнтує на необхідності врахування досвіду розвитку системи і тенденцій, що мали місце для розкриття закономірностей її функціонування.

Інтегративність. Даний принцип заснований на розробці механізмів економічних відносин в системі аграрного сектору економіки, вдосконаленні виробничих й комерційних зв’язків через формування кооперативно-інтеграційних структур на різних рівнях, що має сприяти збереженню цілісності системи, ослабленню протиріч між її ланками.

Дихотомія або «існуюче - нове». Концентрує увагу на змінах і нововведення в системі діяльності суб’єктів агробізнесу. Здатність системи реагувати на зміни та стимулювати нововведення в напряму раціонального планування та управління.

Варіантність. Полягає в поєднанні різних варіантів розвитку системи, кожен з яких повинен бути в фокусі уваги дослідження. Дослідження орієнтоване на отримання можливих варіантів відображення реального стану справ в аграрному секторі економіки з подальшим аналізом цих варіантів, що дозволяє розробити кілька робочих гіпотез або різноманітних концепцій для досягнення кінцевого результату.

Узгодженість інтересів. Дозволяє нарощувати внесок кожного суб’єкта економічних відносин в підвищення рівня задоволення потреб суспільства в продуктах харчування та інші товари повсякденного вжитку з найменшими витратами.

Дослідження трансформаційного процесу в рамках синергетичного підходу диктує необхідність вибору методологічних принципів, які розкривають та обґрунтовують цю теорію. Синергетика аналізує взаємодію складної системи відносин: суб’єктно-об’єктних, об’єктно-суб’єктних, об’єктно-об’єктних, суб’єктно-суб’єктних. Отже, сучасну економіку, в якій взаємодіють держава, ринкові інститути різного типу, великі, середні та малі структури бізнесу, банківська система, населення, неможливо досліджувати поза синергетикою.

Отже, в процесі дослідження методологічних принципів з позиції системного підходу інформаційного суспільства були виділені наступні принципи.

Ієрархічність. Означає, що структура будь-яких систем, в рамках яких можуть протікати трансформаційні процеси, є диференційованою в вертикальній площині, тобто в площині відносин взаємного підпорядкування підсистем. Взаємопідпорядкованість даних підсистем визначена характером виконуваних ними функцій та відображаються у вигляді комплексу специфічних системних зв’язків.

В даний час спостерігається домінування вертикально-інтегрованих корпорацій, що призвело до реорганізації міжгалузевих зв’язків в АПК та формування мережевих структур. Мережеві структури розглядаються як один із способів кооперації малих форм господарювання з великим агробізнесом, що сприяє в кінцевому підсумку підвищенню ефективності господарської діяльності.

Друга половина XX ст. відзначена розвитком агропромислової інтеграції, зростанням частки переробленої сільськогосподарської продукції у виробництві та експорті. В даний час галузі харчової промисловості перевершують за вартістю виробництва сільське господарство, а агропромислова інтеграція стає визначальним фактором еволюції аграрного сектору, яке впливає на розміщення аграрного виробництва.

В рамках традиційного підходу до вивчення територіальної організації аграрного сектору не в значній мірі приділяється увага розміщенню переробних галузей агропромислового комплексу, підприємств з виробництва засобів виробництва для аграрного сектору, вивчення просторового взаємодії цих галузей та аграрного сектору. Раніше такий підхід виправдовувався слабкими технологічними і виробничими зв’язками, географічними й організаційними співвідношеннями між харчовою промисловістю, виробництвом хімічних добрив і агрохімікатів, сільськогосподарським машинобудуванням з одного боку та сільським господарством з іншого. Але в ході агропромислової інтеграції, зростання концентрації та спеціалізації в виробничому секторі агропромислового сектора (насамперед в харчовій промисловості), з’явилася необхідність більш детально вивчати просторовий аспект взаємодії аграрного сектору з промисловістю та сферою послуг.

Посилення галузевої спеціалізації та територіальної взаємодії між сферами агропромислового комплексу призвели до появи агропромислових кластерів. Їх розвиток робить актуальною тематику комплексної оцінки територіальної організації процесів агропромислової інтеграції.

Доступність. Всі соціальні групи повинні мати можливість дозволити собі доступ до основної інформації. З тим, щоб збільшити доступність, повинні вживатися дії, спрямовані на лібералізацію відносин, застосування відкритого та чесного конкурентного середовища в АПК і на впровадження державної підтримки.

На думку Шпикуляка О.Г. «подальший розвиток інституту конкуренції передбачає усунення монополізації каналів збуту (на макрорівні), формування ефективного маркетингу агротоварів (на мікрорівні)» [6].

Інформаційна відкритість. Атмосфера відкритості та гласності дисциплінує інституційних суб’єктів аграрного ринку, в значній мірі сприяючи запобіганню корупції та інших зловживань, підвищуючи ефективність управлінської діяльності в аграрному секторі економіки. Навпаки, офіційна секретність розбещує бюрократію та призводить до стагнації державного й ринкового механізмів.

Системна інтеграція. Передбачає використання й освоєння інформаційних технологій та комп’ютерних засобів у професійній діяльності працівників аграрного сектору економіки. Системна інтеграція розглядається з позиції зовнішніх та внутрішніх інформаційних потоків, які є ядром управління економічних систем в аграрному секторі економіки.

Використання приватних, державних і кооперативних консультативних послуг, підвищення ступеню комп’ютеризації, розвиток різноманітних комунікаційних засобів, нові принципи та методи управління на підприємствах аграрного сектору економіки все більш наближають до сучасних систем внутрішньофірмового управління. Це передбачає використання системного підходу й маркетингу, поширення елементів стратегічного планування, сучасних альтернативних розрахунків в довгострокових інвестиційних програмах тощо. Досягається на цій основі єдність принципів, критеріїв внутрішньогосподарського управління у всіх сферах АПК країни створює додаткову базу для підвищення ефективності економічних стимулів незалежно від організаційних форм суб’єктів господарської діяльності.

Зовнішня сторона включає інституційні одиниці, в яких інтегруються різні за рівнем та складністю інформаційні потоки, а внутрішня забезпечує взаємне проникнення інформації в інтегровані між собою сфери діяльності, які мають схожі елементи загальнонаукового, професійного та інформаційного знання, а також проникнення міждисциплінарних методів в різні аспекти діяльності суб’єктів господарювання.

Резюмуючи викладене, слід зазначити, що наведені принципи не є вичерпними, їх перелік можна продовжити. При цьому, представляється суттєво важливим в побудові методології процесу трансформації аграрного сектору економіки застосовувати ці принципи в їх комплексному взаємозв’язку. Це дозволить вирішити проблему підвищення ефективності економічних інститутів в умовах ринкових перетворень.

Висновки.

1. Основоположними умовами підвищення ефективності системних перетворень в аграрному секторі економіки є наступні: розвиток інститутів аграрного ринку необхідно розглядати в контексті існуючих соціально-економічних умов макроекономічної ситуації в цілому; формування справедливих інституційних умов для ведення аграрного підприємництва на основі системної нормативно-правової бази його функціонування; створення умови, що сприяють поліпшенню використання земель сільськогосподарського призначення; стабільний розвиток аграрного сектору економіки на основі врахування особливостей аграрних ринкових відносин; дотримання принципів наступність, поетапність та поступовість ринкових перетворень; створення умов, які сприятимуть поліпшенню інвестиційної привабливості аграрного сектору економіки; формування та розвиток ринку має носити комплексний характер; створення умови для розвитку державно-приватного партнерства; сприяти розвитку форм коопераційно-інтеграційних зв’язків; сприяти розвитку інноваційної інфраструктури.

2. Узагальнено класифікацію методологічних принципів в рамка системного підходу до дослідження процесу трансформації аграрного сектору економіки та враховують таку їх сукупність: єдність; інтегративність; дихотомія; варіантність; узгодженість інтересів, які згруповані в рамках таких підходів: синергетичного (гомеостатичність, не лінійність, не замкнутість, нестійкість, динамічна ієрархічність (емерджентність), методологічний монізм), інформаційного (ієрархічність, доступність, інформаційна відкритість, системна інтеграція); інституційного (методологічний холізм та індивідуалізм, еволюційний принцип, принцип рівноваги, історизм, принцип міждисциплінарного підходу, економічний імперіалізм).

 

Література.

1. Васільєва Л. М. Державне регулювання аграрного сектору України в умовах системної модернізації: концептуальні теоретичні положення та напрями подальшого розвитку : монографія. Донецьк. : ТОВ „Юго-Восток”, 2011. 392 с.

2. Марущинець А.В. Галузева та територіальна трансформація аграрної сфери України. Геополітика і геодинаміка регіонів. 2014. Т. 10. Вип. 2. С. 651–658.

3. Саблук П. Т. Розвиток інституцій удосконалення механізму реформування аграрного сектору економіки. Економіка АПК. 2010. №10. С. 3 – 11.

4. Смоленюк Р.П. Трансформація аграрного сектора економіки на засадах сталого розвитку. Інноваційна економіка. 2014. №6. С.14-20.

5. Третяк А.М., Третяк Н.А. Сучасний землеустрій в Україні: поняття, сутність, тенденції розвитку. Землеустрій, кадастр і моніторинг земель. 2016. №3. С.3-10.

6. Шпикуляк О.Г. Інститутиціональне забезпечення розвитку та регулювання аграрного ринку: аналітична оцінка. Економіка АПК. 2010. №.4. С. 150 – 157.

 

References.

1. Vasilіeva, L. M. (2011), Derzhavne rehulyuvannya ahrarnoho sektoru Ukrayiny v umovakh systemnoyi modernizatsiyi: kontseptualʹni teoretychni polozhennya ta napryamy podalʹshoho rozvytku. [State regulation of the agrarian sector of Ukraine under the conditions of system modernization: conceptual theoretical positions and directions of further development]. Donetsk. Ukraine, 392 р.

2. Maruschinets, A.V. (2014), Haluzeva ta terytorialʹna transformatsiya ahrarnoyi sfery Ukrayiny. [Branch and territorial transformation of the agrarian sphere of Ukraine], Heopolityka i heodynamika rehioniv. no. 2, рр. 651–658.

3. Sabluk, P.T. (2010), Rozvytok instytutsiy udoskonalennya mekhanizmu reformuvannya ahrarnoho sektoru ekonomiky. [Development of institutions for improving the mechanism of reforming the agrarian sector of the economy], Ekonomika APK. no. 10, рр. 3 – 11.

4. Smolenyuk, R.P. (2014), Transformatsiya ahrarnoho sektora ekonomiky na zasadakh staloho rozvytku. [Transformation of the agrarian sector of the economy on the basis of sustainable development], Innovatsiyna ekonomika. no. 6, рр. 14-20.

5. Tretyak, A.M, Tretyak N.A. (2016), Suchasnyy zemleustriy v Ukrayini: ponyattya, sutnistʹ, tendentsiyi rozvytku. [Modern land management in Ukraine: concept, essence, trends of development], Zemleustriy, kadastr i monitorynh zemelʹ. no. 3, рр. 3-10.

6. Shpikuljak, O.G. (2010), Instytutytsionalʹne zabezpechennya rozvytku ta rehulyuvannya ahrarnoho rynku: analitychna otsinka.. [Institutional support for the development and regulation of the agrarian market: an analytical assessment], Ekonomika APK. no. 4, рр. 150-157.

 

Стаття надійшла до редакції 20.02.2017 р.