Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК  351.84:364(477)

 

В. Г. Горник,

д. н. з держ. упр., доцент,

Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського

 

ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ В ПІДВИЩЕННІ ЕФЕКТИВНОСТІ НАДАННЯ ОСВІТНІХ ТА МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ РЕГІОНУ

 

V. G. Gornik,

doctor of science in public administration, Associate Professor

Taurian National University named after V. I. Vernadsky

 

THE USE OF FOREIGN EXPERIENCE IN IMPROVING THE EFFICIENCY OF EDUCATION AND HEALTH SERVICES IN THE REGION

 

В системі ринкових перетворень найбільш складними виявилися соціальні проблеми. За роки реформ життєвий рівень населення помітно знизився, зросла різниця між бідними і багатими. У найбільш важкому становищі опинилися працівники галузей соціальної інфраструктури: освіти, охорони здоров'я, науки, культури, мистецтва.

Проблема становлення, формування і використання сфери соціальних послуг, її взаємозв'язку з різними складовими суспільного життя, її ролі у функціонуванні та вдосконаленні економічних відносин є – однією з найважливіших і, в той же час, однією з найменш розроблених наукою.

Дана стаття присвячена аналізу актуальних проблем підвищення ефективності надання освітніх та медичних послуг в регіонах. Наводяться конкретні приклади функціонування закладів освіти у зарубіжних країнах з високо розвиненою економікою.

 

In the system of market transformations, the most complex were social problems.  During the years of reform, the standard of living of the population has declined markedly, and the difference between the poor and the rich has increased.  The most difficult situation was the workers of the branches of social infrastructure: education, health, science, culture, art.

 The problem of the formation, formation and use of the sphere of social services, its interrelation with various components of social life, its role in the functioning and improvement of economic relations is - one of the most important and, at the same time, one of the least developed by science.

 This article is devoted to the analysis of actual problems of increasing the efficiency of providing educational and medical services in the regions.  Specific examples of the functioning of educational institutions in foreign countries with a highly developed economy are given.

 

Ключові слова: соціальні послуги, освіта, охорона здоров’я, вищий навчальний заклад (ВНЗ), ефективність, регіон.

 

Key words: social services, education, health care, higher educational institution, efficiency, region.

 

 

Постановка проблеми. Послуги – це вид трудової діяльності, результати якої виражаються в корисному ефекті, за рахунок якого задовольняються потреби різних суб'єктів (людини, колективу, суспільства).  Специфіка категорії «послуги» полягає в тому, що праця, яка застосовується, використовується для задоволення потреб не в якості речі, а в якості діяльності.  Постійне зростання послуг пояснюється розширенням виробничої діяльності та посиленням науково-технічного і соціального прогресу.

Забезпеченість людини різноманітними послугами в сучасних умовах науково-технічної революції стає тією складовою в системі загального обсягу його потреб, без якої інші блага можуть втратити своє домінуюче значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням надання соціальних послуг присвятили свої дослідження багато вітчизняних науковців, серед яких: Я. Бєлєвцова, С. Бичков, С. Галашко, Н. Гричук, Ю. Дехтяренко, В. Єлагін, О. Карпенко, В. Куценко, М. Кравченко, Е. Лібанова, В. Мартиненко, В. Мірошниченко, І. Мигрович, Н. Нижник, А. Новіков, О. Палій, В. Ройк, В. Собченко, В. Скуратівський, А. Тамм, А. Ягодка та інші.

Поряд з цими дослідженнями сьогодні стоїть актуальне завдання впровадження найкращих практик підвищення ефективності надання соціальних послуг.

Формулювання цілей статті. Метою даної статті є дослідження зарубіжного досвіду надання освітніх та медичних послуг.

Виклад основного матеріалу. Соціальна інфраструктура регіону формується в основному за рахунок галузей невиробничої сфери (освіти, охорони здоров'я, науки, мистецтва та ін), які за своєю соціально-економічною природою належать до безоплатних громадських благ (послуг). Такий механізм їх реалізації дозволяє суспільству отримувати найбільш високу соціально-економічну ефективність.

Однак в умовах ринкових відносин такі суспільні блага (послуги) виявляються залученими в загальну систему економічних відносин регіону.

Слід пам'ятати, що праця, витрачена у сфері послуг, поділяється на працю, що використовується в сфері послуг матеріального характеру та в галузях нематеріальної діяльності [4].

До матеріальних послуг належать такі їх види, які пов'язані з виконанням функцій з доведення продуктів до споживачів і з обслуговування процесу їх споживання (це, наприклад, діяльність у системі галузей транспорту, побутового обслуговування та ін).

Є й так звані чисті нематеріальні послуги, коли витрати праці не приймають предметної форми і не входять безпосередньо складовою частиною у вартість того або іншого товару (сюди відносяться освіта, охорона здоров'я, культура, державне управління, оборона, охорона громадського порядку та ін).

Крім вищевказаних форм існують послуги у формі індивідуальної трудової діяльності: кустарні промисли, побутове обслуговування сільського і міського населення [4].

За своєю соціально-економічною природою такі найважливіші галузі сфери послуг, як освіта, охорона здоров'я, наука, культура і мистецтво, не можуть успішно розвиватися лише на комерційній основі  або лише на основі приватної власності, про що красномовно свідчить історичний досвід.

Соціальні послуги, особливо з боку галузей освіти та охорони здоров'я, виявляються підприємствами різних форм власності (державної, приватної, колективної і т. д.). В умовах конкуренції населення отримує можливість аналізувати і порівнювати їх роботу.

У більшості розвинених країн світу найбільш висока соціальна ефективність досягається при наданні освітніх та медичних послуг в системі установ державної форми власності. Приватна форма у цих галузях має місце найчастіше лише в окремих спеціалізованих підприємствах .

Велика частка спеціалістів у розвинених країнах ринкової економіки готується в державних установах і переважно на безкоштовній основі. Вони вважають, що такий спосіб навчання (як і лікування) є найбільш ефективним.

Соціальні суспільні блага відносяться до неринковій сфери регулювання. Ринкова система господарювання регіону, забезпечуючи успіх і високі дивіденди в розвитку матеріального виробництва, зовсім не здатна гарантувати відносну соціальну рівність і забезпечення людей необхідними благами. Навпаки, з розвитком виробничих сил та зростанням науково-технічного прогресу соціальні протиріччя в умовах ринкової системи все більш загострюються, зростає розрив між бідністю і багатством, і на цій основі посилюється криміналізація суспільства. Як показує багатовіковий досвід, тяжкість злочинів та їх розмах великою мірою залежать від соціальної невлаштованості людей [6].

Це, звичайно, не означає, що сучасний механізм ринкового регулювання в регіоні взагалі не вирішує вказаних проблем. Тривалий час в ринкових країнах діє державний механізм перерозподілу національних ресурсів. Акумулюючи ресурси і зібрані податки в держбюджет, уряд зарубіжних країн шляхом їх перерозподілу частково направляє їх для фінансування суспільних благ.

Особливо помітно посилення державного регулювання у країнах з розвинутою і стійкою економікою.

Так, для них характерні велика частка державних навчальних закладів і порівняно невелика частка підприємств приватного сектору у цій галузі. Наприклад, у Німеччині переважна частина освітніх установ перебуває у державній власності. Навчання, включаючи середню освіту, там безкоштовне. Фінансування його здійснюється за рахунок коштів земляцтв і муніципалітетів. Бюджети земель покривають понад 72% від суми витрат на освіту, а кошти громад і так званих цільових спілок в основному утримують общинні початкові і середні школи. У своїй сукупності ці кошти складають близько 19% видатків по галузі. Трохи менше 9% від загальної суми витрат на освіту покривається надходженнями з федерального бюджету. В цілому ж на фінансування освіти у державному бюджеті ФРН виділяється від 15 до 18% його видаткової частини. Крім державних і общинних у ФРН є і приватні школи з оплатою навчання. Їх кількість становить близько 10% від загального числа, гімназій – 18,6%, профтехшкіл – 26,6%, шкіл спеціальної освіти – 39,3%. Більшість вищих навчальних закладів Німеччини також належить державі. Є невелика кількість вищих навчальних закладів приватного характеру, що належать церквам. Такий набір освітніх установ дозволяє забезпечувати конкуренцію як між ними, так і контроль їх діяльності з боку громадськості та держави.

Вельми цікава освітня система склалася в США – найбагатшій країні світу. Тут традиційно розвинене приватне підприємництво, і система суспільних благ також регулюється нерідко за допомогою ринкових принципів господарювання.

Початкова і середня освіта в Америці є державною. Витрати на утримання освітніх установ покриваються на 90% за рахунок держави, і 9/10 витрат цих сум припадають на частку штатів.

Що ж стосується вищої освіти, то тут навчання платне.  Більше половини ВНЗ країни – це приватні і платні навчальні заклади.  Однак в них навчається лише 21% від загального числа студентів країни.

Система вищої освіти США поділяється на дуже престижні і дуже дорогі ВНЗ і менш престижні та менш дорогі. Висока оплата у ВНЗ частково компенсується за рахунок державних і приватних програм допомоги студентам і аспірантам.

Висока платність вищої освіти, звичайно, підриває пріоритет і значимість суспільних благ.

Однак система платного навчання в США підтримується великою кількістю забезпечених людей, які бажають навчатися в престижних ВНЗ.  Крім того, в США навчається багато студентів з інших країн.

Таким чином, і в сферу «неринкових» суспільних благ в Америці активно впроваджується бізнес.

Дещо інша система освіти у Франції, де державне регулювання його більш відчутно.  Загальна середня освіта у Франції безкоштовна.  Оплата за навчання здійснюється з державного бюджету.  Держава оплачує навчання і в приватних школах, які в своїй більшості знаходяться під заступництвом церкви.

Вища освіта у Франції також безкоштовна, система представлена в більшості державними університетами і вищими школами. У країні є п'ять католицьких університетів. Приватні вищі навчальні заклади поширені незначно і представлені місцевими інженерними школами, а фінансуються в основному промисловими групами. Навіть приватні навчальні заклади отримують допомогу від державних органів.

У Швеції, де соціальні інститути традиційно активно регулюються державою, система освіти безкоштовна з наданням великої самостійності освітнім установам.  Крім державного сектора є і невелика кількість приватних шкіл, більшість з яких також отримують державні кошти на їх утримання.

У Великобританії, як і в інших розвинених країнах, безкоштовна середня та платна вища освіта.  Однак витрати на утримання університетів, їх матеріально-технічної бази здійснюються також державою і за рахунок приватних пожертвувань. Останнім часом стала більш широко застосовуватися конкурсна система: проводяться конкурси на отримання фінансування престижних цільових програм, пріоритетних наукових досліджень та на право підготовки більш кваліфікованих фахівців.

Необхідно відзначити, що в цілому в розвинених країнах зберігається широке використання переваг громадських безкоштовних благ, що дозволяє досягти найбільш ефективного і масового залучення населення в освітній процес, забезпечити загальну доступність культури і знань. Багаторічний досвід цих країн показав високу ефективність громадських соціальних благ, доступних для всього населення. Про це і свідчить поширення системи безкоштовного навчання та лікування.

Однак сучасна ситуація суспільного розвитку регіону – це вже інший, новий його етап, коли виявляються недостатніми лише безкоштовні громадські блага і існуючі принципи господарювання в галузях соціальної інфраструктури регіону. Великі зміни в системі продуктивних сил регіону і зростання науково-технічного прогресу зажадали і посилення уваги до способів вдосконалення економічної діяльності в системі зазначених галузей.

Основний сенс таких змін полягає в тому, щоб розумно поєднати і інтегрувати систему суспільних благ регіону з принципами ринкових відносин, перевести методи їх господарювання на конкурентну основу.

Так, підготовка фахівців для наукоємного виробництва вимагає не тільки відбору найбільш обдарованих абітурієнтів, але також значно більших витрат на залучення висококваліфікованих викладачів, придбання технічних засобів навчання, створення більш якісної матеріально-технічної бази вищих навчальних закладів.

Крім цього, розширюється система планового навчання, особливо за спеціальностями, які користуються великим попитом.

Розширення високоелітних і в той же час високооплачуваних навчальних підрозділів пов'язано не тільки з необхідністю підготовки висококваліфікованих фахівців, що відповідають сучасному рівню вимог, але також з наявністю заможного прошарку населення регіону, людей, які без шкоди для себе можуть оплачувати великі витрати на навчальні цілі [7].

Високоелітні освітні установи існують і в регіонах України.  Але вони залишають осторонь талановиту молодь, яка не має економічного достатку.

Крім неможливості вступити в елітні навчальні заклади із зазначених вище причин, існують і інші бар'єри для отримання повноцінної освіти.

Це, по-перше, низький рівень знань, отриманих в школі, особливо у сільської молоді, яку, як правило, навчають менш кваліфіковані педагогічні колективи, і, по-друге, наявність хвороб і обмежень, пов'язаних з різними природними здібностями вступників.

Такі абітурієнти виявляються неконкурентоспроможними в порівнянні з більш підготовленими однолітками, вони не в змозі успішно здавати вступні іспити. Ця категорія нерідко задовольняється в нашій країні менш престижними ВНЗ або платними підрозділами, де рівень підготовки і вимог, значно знижений.

Таким чином, аналізуючи процес розвитку освітніх установ у складний період ринкових перетворень в Україні, коли держава постійно недофінансовує заданий обсяг підготовки фахівців, коли зберігаються вкрай низька оплата праці вчителів у школах та викладачів у ВНЗ, необхідно сказати, що на сфери соціальної інфраструктури в цих умовах лягає величезна відповідальність за виживання і збереження освітньої системи.

Одним з найбільш економічно реальних способів збереження вузівської ланки освіти виявилося змішане навчання студентів на безкоштовній (за рахунок бюджетного фінансування) і на комерційній основі (шляхом платного навчання). Ми говорили про цей способі навчання як про малоприйнятний з позиції соціальної справедливості і такий, що  нерідко веде до зниження якості підготовки фахівців. Але ті ВНЗ, які набирають велику кількість студентів на комерційній основі, все ж отримують великі додаткові доходи і стають економічно дієздатними. Для стимулювання прийому на платній основі використовуються найбільш престижні спеціальності. Отримані таким чином додаткові кошти, як вже зазначалося, ВНЗ використовують для підвищення оплати професорсько-викладацькому персоналу, придбання технічних засобів навчання, оплати комунальних послуг, будівництва або придбання нових навчальних приміщень [3].

Така державно-комерційна система підготовки фахівців врятувала багато вищих навчальних закладів від повного розорення і сприяла збереженню професорсько-викладацьких кадрів.

Доводиться визнати, що цей менш досконалий, менш ефективний, соціально незбалансований змішаний державно-комерційний спосіб підготовки фахівців став рятівним засобом для ВНЗ в перехідний період ринкових перетворень регіонів.

Мабуть, слід сподіватися, що в міру зміцнення національної економіки і підвищення її ефективності з'явиться можливість удосконалювати зазначену систему в плані відновлення соціальної справедливості при використанні суспільних благ і підвищення дієздатності вузівських підрозділів.

Однак процеси змін й удосконалення в системі освіти регіонів України не обмежуються комерційною підтримкою. Зміцнення стабільності та посилення дієздатності відбувається і в таких вузівських підрозділах, які перетворюються в поліфункціональні і поліструктурні навчальні центри. Це дозволяє ВНЗ встановити тісний зв'язок з виробничими підрозділами і більш успішно виконувати їх замовлення щодо вдосконалення технологічних процесів. ВНЗ, в свою чергу, отримують багатоканальне фінансування.

Поширення ринкових методів господарювання висуває все нові вимоги до вузівської системи.

Так, наприклад, широкий розвиток малих підприємств потребує великої кількості фахівців з широким профілем знань, необхідних для полівалентної (багатопрофільної) праці, яка затребувана у цій системі.

Багатопрофільність, полівалентність праці вкрай необхідна і актуальна і в багатьох інших галузях національного виробництва, де потрібно постійно змінювати номенклатуру виробів та здійснювати переналагодження технологічних ліній. Зміна і модифікація продукції, створення нових моделей і зразків – одна з тенденцій, пов'язаних з прискореним розвитком науково-технічного прогресу [3;7].

До цього слід додати, що зростання потреб у багатопрофільних фахівцях, полівалентній праці зумовлене також розширенням наукомісткого виробництва і науково-технічного співробітництва із зарубіжними країнами.

Фінансова діяльність ВНЗ багато в чому пов'язана з розумінням не тільки змін, що відбуваються під впливом ринкових методів господарювання, але і тих стрімких змін, які виникають під впливом науково-технічної революції.

Своєчасна реакція системи освіти на запити матеріального виробництва, що стрімко розвивається, а також на вимоги нових якісних стандартів світового ринку стала реальністю, яку зобов'язані враховувати вузівські структури.

Таким чином, успіхи і жизнездатність освітніх структур в системі ринкової економіки регіону багато в чому залежать від якісної перебудови ВНЗ та здатності їх готувати фахівців, які володіють системним нестандартним мисленням, розвиненою правовою, економічною, культурною, творчою і підприємницькою активністю та відповідальністю, здатних до оновлення своїх знань.

Такої ж якості потрібні фахівці і при здійсненні діяльності на світовому ринку, де крім знання іноземних мов потрібно розуміння та врахування менталітету інших країн, їх специфічних особливостей у системі соціальної і виробничої діяльності і культурних традицій.

В умовах науково-технічної революції і посилення конкурентної боротьби прискорюється оновлення наукових знань. Цьому сприяють і розвинені інформаційні системи, за допомогою яких здійснюється обмін науковими досягненнями.

Звідси зростає необхідність створення нової якісної ланки освітніх закладів за прискореною перепідготовкою фахівців національної економіки, так і наукових, викладацьких кадрів. Інакше, на наш погляд, не може успішно функціонувати вся система освіти, вона неминуче буде приречена на відставання.

У нашій країні ця проблема ще не знайшла свого рішення у відповідності з вимогами часу і завданнями ефективного розвитку національної економіки. Тому ми вважаємо доцільною організацію в регіонах України великої спеціалізованої ланки по перепідготовці фахівців національного виробництва і науковців ВНЗ. Така перепідготовка повинна носити плановий і постійний характер з урахуванням тих змін, які відбуваються як у нашій країні, так і в світовому господарстві. Вона може здійснюватися як за рахунок державних коштів, господарюючих суб'єктів, так і на комерційній основі. При аналізі галузей соціальної інфраструктури в умовах ринкової економіки регіону головним чином звертатися до діяльності освітніх установ. Це пов'язано насамперед з тим, що сфера освіти і науки є ключовою в системі народногосподарського комплексу регіону і від її успішного розвитку залежить не тільки науково-технічний прогрес, але також функціонування всіх інших галузей та соціально - економічна ефективність регіону в цілому.

Крім того, проведений аналіз освітньої сфери в своїй принциповій основі багато в чому схожий з іншими галузями соціальної інфраструктури.

Так, наприклад, система охорони здоров'я, яка так само, як і освіта, являє собою сферу суспільних послуг, нині широко використовує у своїй діяльності ринкові принципи господарювання.

Якщо при соціалізмі система охорони здоров'я функціонувала як сфера безкоштовних громадських послуг і її основні підрозділи належали державі (перебували у державній власності), то в сучасних умовах все більш збільшується число підприємств, що пропонують приватні послуги.

Одні з таких підприємств функціонують на базі приватної власності, інші, як і в системі освіти, носять так званий змішаний характер, коли на базі державних установ з безкоштовними послугами одночасно створюються кооперативи з платними приватними послугами.

Одні з них надають медичні послуги, використовуючи матеріально-технічні засоби, що належать державі, та отримані кошти від такої діяльності ділять між співробітниками здійснюють послуги підрозділів і адміністрацією.  Інші основні технічні інструменти і медикаменти закуповують самостійно.

Крім цього, застосовуються і інші форми. У державних лікарнях обладнуються спеціальні палати з підвищеною комфортністю і найкращим обслуговуванням для заможних пацієнтів, які готові оплачувати підвищену вартість такого додаткового комфорту.

Тяжке становище медичних установ, як і навчальних закладів, змушує їх адміністрацію все більш широко використовувати ринкові прийоми господарювання.  Крім того, заможні громадяни не тільки в нашій країні, а й за кордоном мають можливість користуватися більш якісними медичними послугами. Слід зазначити, що сервісне приватне платне медичне обслуговування широко застосовується в багатьох розвинених країнах світу.  Заможні українці вже використовують такі закордонні сервісні високооплачувані послуги.

Звичайно, можна по-різному ставитися до таких висококомфортних оплачуваних медичних послуг.  Здоров'я людини є найважливішим капіталом суспільства, воно необхідне всім і його потрібно всіляко оберігати.  Але медичні послуги в той же час є найбільш пріоритетними громадськими безкоштовними благами, а широкий перехід до платних дорогих послуг в нашій країні, де велика частина населення має низький життєвий рівень, практично позбавляє багатьох якісного медичного обслуговування.

Висновок. Таким чином з усього вищевикладеного можемо зробити висновок, що в сучасних умовах, при низькій економічній ефективності національного виробництва і низькому життєвому рівні населення, держава зобов'язана здійснювати систему диференційованого підходу. Суть такої диференціації полягає в тому, щоб найменш забезпечені верстви населення користувалися найбільшою фінансовою підтримкою з державного бюджету для цілей освіти, лікування та профілактики захворювань.

 

Література.

1. Гафарова К. Е. Суспільний сектор соціальних послуг: світовий досвід та українські реалії / К. Е. Гафарова // Стратегії економічного розвитку України [Текст]. – 2010. – № 2. – С. 174-184.

2. Дубницький В. І., Комірна В. В., Ганжела І. П. Стратегія розвитку соціальної інфраструктури регіону: модель, закономірності, аргументи, актуальність, результат. Социальная экономика. 2016. № 1. С. 30–38.

3. Зінченко В. О. Розробка цінової стратегії у галузі вищої освіти / В. О. Зінченко // Економічний вісник Донбасу. – № 1 (15), 2009. – С. 114 – 117.

4. Куценко В.І. Соціальна сфера: реальність і контури майбутнього (питання теорії і практики): Монографія. /За наук. ред. д.е.н., проф., академіка НАН України Б.М. Данилишина /РВПС України НАН України. - Ніжин: ТОВ Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. - 818 с.

5. Куценко В.І. Трансформації соціальної сфери України: регіональний аспект: [монографія] / В.І. Куценко, Я.В. Остафійчук. – Київ: Оріони, 2005. – 400 с.

6. Панченко М. М. Соціальна сфера і соціальна політика та їх співвідношення в аспекті державного управління соціальною сферою / М.Панченко // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. – Вип.1 (37). – С. 180 – 183.

7. Розвиток системи забезпечення якості вищої освіти в Україні: інформаційно-аналітичний огляд / Укл.: Добко Т., Золотарьова І., Калашнікова С., Ковтунець В., Курбатов С., Линьова І., Луговий В., Прохор І., Рашкевич Ю.,Сікорська І., Таланова Ж., Фініков Т., Шаров С.; за заг. ред. С. Калашнікової та В. Лугового. – Київ : ДП «НВЦ «Пріоритети», 2015. – 84 с.,

8. Сивак  А.В  Визначення  ролі  недержавних  організацій  у  системі  надання соціальних послуг в Україні [Електронний ресурс] / А. В. Сивак ; Центр перспективних соціальних досліджень Міністерства соціальної політики України Національна академія наук України 2013. – Режим доступу: http://www.cpsr.org.ua/index.php?Itemid=43&catid=40:2013-01-08-19-57-05&id=271:2013-04-04-05-55-07&option=com_content&view=article

9. Скороход О. П. Надання послуг населенню органами місцевого самоврядування як пріоритет діяльності місцевої громади. Стратег. пріоритети. – 2010. – № 1. – С. 41-46.

 

References.

1. Gafarova, K.E. (2010), “Public sector of social services: world experience and Ukrainian realities”, Strategii' ekonomichnogo rozvytku Ukrai'ny, vol. 2, pp. 174-184.

2. Dubnyc'kyj, V.I. Komirna, V.V. and Ganzhela, I.P. (2016), “Strategy of development of social infrastructure of the region: model, regularities, arguments, relevance, result”, Socyal'naja ekonomyka, vol. 1, pp. 30-38.

3. Zinchenko, V.O. (2009), “Development of price strategy in the field of higher education”, Ekonomichnyj visnyk Donbasu, vol. 1 (15), pp. 114-117.

4. Kucenko, V.I. (2008), Social'na sfera: real'nist' i kontury majbutn'ogo (pytannja teorii' i praktyky) [Social sphere: the reality and contours of the future (questions of theory and practice)], TOV Vydavnyctvo «Aspekt-Poligraf», Nizhyn, Ukraine.

5. Kucenko, V.I. (2005), Transformacii' social'noi' sfery Ukrai'ny: regional'nyj aspekt [Transformation of the social sphere of Ukraine: a regional aspect], Oriony, Kyi'v, Ukraine.

6. Panchenko, M.M. (2009), “Social sphere and social policy and their correlation in the aspect of public administration in the social sphere”, Aktual'ni problemy derzhavnogo upravlinnja [Actual problems of public administration], ORIDU NADU, Odesa, Ukraine, vol. 1 (37), pp. 180-183.

7. Kalashnikova, S. and Lugovyj, V. (2015), Rozvytok systemy zabezpechennja jakosti vyshhoi' osvity v Ukrai'ni: informacijno-analitychnyj ogljad [Development of a quality assurance system for higher education in Ukraine: an information and analytical review], DP «NVC «Priorytety», Kyiv, Ukraine.

8. Syvak, A.V (2013), “Determining the role of non-governmental organizations in the provision of social services in Ukraine”, Centr perspektyvnyh social'nyh doslidzhen' Ministerstva social'noi' polityky Ukrai'ny Nacional'na akademija nauk Ukrai'ny, available at: http://www.cpsr.org.ua/index.php?Itemid=43&catid=40:2013-01-08-19-57-05&id=271:2013-04-04-05-55-07&option=com_content&view=article (Accessed 27 Jan 2017).

9. Skorohod, O.P. (2010), “Provision of services to the population by local self-government bodies as a priority of the local community”, Strateg. priorytety, vol. 1, pp. 41-46.

 

Стаття надійшла до редакції 16.02.2017 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"