УДК 339.922(477+061.1(ЕС)(088.4:351.863(477)

 

Т. О. Королюк,

к. е. н., доцент, доцент кафедри макроекономіки та державного управління,

ДВНЗ «Київський національний економічний  університет імені Вадима Гетьмана», м. Київ

І. С. Чащина,

студентка IV курсу ДВНЗ «Київський національний економічний  університет імені Вадима Гетьмана», м. Київ

 

МОДЕРНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

 

T. Koroliuk,

PhD, Associate Professor, Associate Professor of the department of Macroeconomics and State Governance

SHEE «Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman», Kyiv

I. Chashchyna,

IV course student SHEE «Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman», Kyiv

 

MODERNIZATION OF THE SOCIAL CONTRACT IN UKRAINE IN THE CONTEXT OF EUROPEAN INTEGRATION

 

У статті обґрунтовано необхідність модернізації суспільного договору в Україні як інструмента ефективної взаємодії державної влади та громадськості, зважаючи на сучасні виклики та загрози національній безпеці, необхідність оптимізації суспільних благ, євроінтеграційний вектор розвитку та утвердження цінностей громадянського суспільства. Здійснено аналіз теорії суспільного договору та визначено чинники, що вплинули на її формування. Розглянуто підходи до трактування суті суспільного договору, визначено умови утвердження принципів правової держави та громадянського суспільства, окреслено межі відповідальності влади, бізнесу та громадянського суспільства на шляху успішної реалізації Стратегії сталого розвитку України. На прикладі Ісландії проаналізовано досвід створення конституційних засад розвитку і прямої участі суспільства в цьому процесі. Акцентовано, що оновлений суспільний договір повинен спрямовуватись на забезпечення національної безпеки, зміцнення державності, сталий розвиток та розкриття людського потенціалу.

 

The article substantiates the necessity of improving the social contract in Ukraine as an instrument of effective interaction of state authorities and the public due to modern threats of Ukrainian independence and national security, European Integration process, obligatoriness of the social needs’ optimization and establishment values of civil society. Article includes information about social contract theory and factors that have influenced on its forming. Approaches of social contract interpretation and the main conditions of establishment principles of legal power and society were considered in the article. Outlined the limits of responsibility of the authorities, business and civil society on the way of successful implementation of the Strategy of Sustainable Development of Ukraine. On the example of Iceland experience of creation of the constitutional bases of development and direct participation of society in this process is analysed. It is emphasized that the renewed social contract should be aimed at ensuring national security, strengthening statehood, sustainable development and disclosure of human potential.

 

Ключові слова: оновлений суспільний договір, євроінтеграція, публічне управління, правова держава, громадянське суспільство, національна безпека.

 

Keywords: new social contract, European integration, public management, constitutional state, civil society, national security.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. В умовах зростання викликів та загроз національній безпеці, політичної нестабільності та перманентності криз, зростання бідності та соціальної напруги актуалізується необхідність трансформації ролі держави у забезпеченні сталого розвитку економіки. У суспільстві, в якому панують фінансово-олігархічні групи та превалює політичний волюнтаризм, приватні інтереси меншості управляють громадською свідомістю, обмежені умови для публічного дискурсу, тіньова економіка та корупція сприймаються як рутинні явища, а людина виступає лише інструментом задля реалізації політичних амбіцій і цілей, завжди пануватимуть явні чи скриті соціальні протистояння, нестабільність та бідність. Нездатність державних органів ефективно виконувати свої обов’язки обумовлює загальну зневіру та розчарування у суспільстві.

Протягом незалежності України кожна чергова криза приносила економічні та соціальні потрясіння, змушувала переглядати орієнтири та принципи державної політики, однак формалізація підходів обмежувала можливості національного розвитку. Чергова хвиля суспільних трансформацій, що відбулась після Революції Гідності, боротьба за свободу і незалежність, євроінтеграційний вектор розвитку України обумовили необхідність формування оновленої моделі взаємодії влади та суспільства. Одним із механізмів такої співпраці виступає суспільний договір. Модернізація суспільного договору повинна відображати панівні соціальні настрої, створити кращі умови для розвитку людей, бізнесу та держави. Курс України на євроінтеграцію передбачає реалізацію в країні низки реформ, ефективність яких залежить від врахування інтересів суверена (народу), задоволення потреб кожного індивіда.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Основи теорії суспільного договору були закладені ще у XVII столітті відомими філософами Т.Гоббсом, Г.Гроцієм, Дж. Локком, Ж.-Ж. Руссо. Не зважаючи на певну критику суспільного договору, на сьогодні його роль в публічному управлінні зростає. Питання взаємодії держави та суспільства, ролі суспільного договору у забезпеченні ефективності публічного управління досліджують такі українські вчені, як: Босак О.З., Кабанець Н.І., Крупник А.С., Рейтерович І.В., Ситник С.В., Сурмін Ю.П., Телешун С.О., та багато інших. У світлі останніх революційних подій в Україні, зважаючи на вибір євроінтеграційного напряму розвитку, необхідність утвердження цінностей громадянського суспільства та захист державності, назріла необхідність оновлення суспільного договору.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Дослідження спрямовано на обґрунтування необхідності модернізації суспільного договору в Україні, принципів та механізмів взаємодії державної влади з громадськістю, спрямованих на підвищення ефективності публічного управління.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. В умовах утвердження української державності, зважаючи на виклики та загрози, що постали сьогодні перед нашою країною, особливої актуальності набуває ідея необхідності оновлення суспільного договору як інструмента взаємоузгодження інтересів громадян, основи розвитку правової держави та громадянського суспільства.

Зважаючи на деяку абстрактність самого поняття, під суспільним договором вчені розуміють добровільну багатосторонню домовленість між людьми щодо реалізації їхніх прав та інтересів через відмову від частини своїх природних прав на користь держави, яка, у свою чергу, повинна забезпечити гарантії прав на приватну власність, особисту свободу та безпеку [4, с. 175]; модель конституювання влади, що легалізує себе тільки в здійсненні демократичного законодавства, яке виходить від народу [5, c. 145]; мовчазна згода в суспільстві щодо співпраці, певної поведінки, що відповідає загальноприйнятим принципам та інтересам громадян [7, c. 141]. Суспільний договір, або як його ще називають «соціальний контракт», необхідний задля забезпечення правової рівності, мирного співіснування в умовах зростання чисельності населення, а отже потреб, та обмеженості ресурсів, побудови морального суспільства в силу обмеженості альтруїзму та егоїстичності поведінки людини [17].

Ідеї суспільного договору зародилися ще в давньокитайській (вчення даосизму, Лао Цзи, Мао Цзи) та античній філософії (Протагор, Аристотель, Лукрецій, Епікур, Цицерон), набули певного розвитку в період Середньовіччя (Аквінський, Беллармін) та епоху Відродження. Нового соціального змісту одержали в XVI-XVIII ст. у зв’язку із становленням капіталістичного суспільства в Західній Європі та США (Г.Гроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Д.Локк, Д.Дідро, П.Гольбах, К.Гельвецій, Т.Джефферсон та ін.). Теоретики Західної Європи вперше обґрунтували та дали визначення природним правам людини та окреслили поняття суспільного договору (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Еволюція поглядів теоретиків XVII-XVIII століття щодо природних прав людини та суспільного договору

Джерело: складено на підставі: [ 3, с. 8; 15; 10; 8; 13; 14, c. 265, 318]

 

Т. Гоббс розглядав суспільний договір як угоду між людьми, яка передбачає часткову відмову людей від суверенітету та передання його органам державної влади для забезпечення миру, безпеки та підтримки правового ладу [2, c. 134]. У свою чергу, люди повинні дотримуватися громадянських законів [12, c. 94, 97]. Саме Т. Гоббс ввів поняття «громадянське суспільство», яке ототожнювалось з державою, а суспільний договір розглядався як форма самоорганізації громадянського суспільства в політичних межах держави. Він відзначав, що природний стан людини є станом вічної війни, а тому необхідне формування громадянського суспільства на основі суспільного договору. Одним із недоліків даної концепції є наділення суверена абсолютною владою, однак як показує досвід, громадянське суспільство неспроможне розвиватися в умовах тиранії та насильства.

На відміну від Т. Гоббса, Дж. Локк виступав за конституційну монархію та обґрунтував ідеї громадянського парламенту. Дж. Локк  вперше сформулював принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і федеральну, роль держави вбачав у захисті особистої свободи та приватної власності громадян, а основним інструментом захисту визначав закон [12, c. 99]. В основу суспільного договору Ж.-Ж. Руссо поклав ідею необхідності обмеження державної влади задля попередження її узурпації та обґрунтував переваги республіки як форми державного правління для невеликих країн [12, c. 113]. Кожна людина народжена вільною і ніхто не в змозі підпорядкувати її без згоди на те. На думку Руссо, запорука мирного співіснування людства полягає у частковій відмові від своєї волі заради суспільної, яку ототожнює в собі правовий уряд, і підставою права можуть служити тільки договори й угоди; суверенітет і законодавча влада належать народові, який є джерелом влади.

На основі теорії суспільного договору сформувалась концепція народного суверенітету, що набула розвитку у другій половині XX ст., зокрема в працях Дж.Роулза. Дж. Роулз розглядає суспільство як “добровільну систему співпраці”, де в умовах початкової рівності вільні люди виробляють засадничі принципи справедливості [4, с. 174].

Як бачимо, суспільний договір – це свот правил, який повинен влаштовувати усіх та за якими взаємодіють різні групи суспільства:  влада,  бізнес, армія, звичайні громадяни. І дуже важливо, щоб ці правила були написані сувереном (народом країни), його активної участі у законотворчій діяльності, що на сьогодні є досить актуальним для України.

Еволюція теорії суспільного договору відбувалась як реакція на виклики,  а тому залежить від національних особливостей розвитку. Якщо раніше держава та громадянське суспільство ототожнювалися, то на сьогодні громадянське суспільство розглядається як необхідна умова людського існування, як суспільство верховенства права та демократії, захисту прав та свобод людини і громадянина, можливостей саморозвитку, реалізації своїх здібностей і задоволення потреб. Як показує досвід європейських країн, із розвитком громадянського суспільства модернізується і державне управління. Саме громадянське суспільство формує особливості державного управління, а тому від народу, його мобільності, активності та волі залежить формування правової, соціально орієнтованої держави.

Громадянське суспільство – це сукупність суспільних відносин, які не є державно-політичними та перебувають за межами директивного державного регулювання; воно складається з системи місцевого самоврядування, рiзноманiтних об’єднань, суспільних рухів i публічної комунiкацiї [4, c. 124-125]. Основними ознаками громадянського суспільства виступають економічний і політичний плюралізм; пріоритет прав та свобод людини; добровільність праці; соціальний захист кожної людини; справедливість, рівноправність і захищеність усіх форм власності; економічна свобода у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності; наявність демократичних інститутів і механізмів, які забезпечують кожній людині можливість впливати на формування й реалізацію державної політики.

На вище відзначених постулатах повинен базуватись оновлений суспільний договір, що вкрай необхідно задля розвитку громадянського суспільства, сервісної та соціально відповідальної держави (рис. 1). Держава повинна виступати реальним гарантом прав та свобод людини і громадянина, які закріплені у Конституції України. Якщо проаналізувати окремі статті II розділу Основного Закону, то побачимо, що зазначені положення виконуються не в повній мірі або взагалі не виконуються, зокрема, щодо рівності в правах та їх непорушності; рівності перед законом; соціального захисту (пенсії та інші види соціальних виплат і допомог мають забезпечувати рівень життя, що відповідає прожитковому мінімуму, чого насправді не існує); права кожного на житло, достатній життєвий рівень; безоплатності державної медичної допомоги та неможливості скорочення існуючої мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я; тощо [6]. Поряд з цим виникають запитання з приводу відповідності сучасних реформ судової системи, державного управління, освіти, охорони здоров’я основним положенням Конституції. І тому перш ніж говорити про оновлення суспільного договору, потрібно розібратись із основними проблемами, що панують сьогодні в Україні. Новий суспільний договір має починатися зі спільної ідеї, навколо якої об’єднаються усі люди, які живуть на території України.

 

Рис. 1. Причини необхідності оновлення суспільного договору в Україні

Джерело: побудовано авторами

 

Варто згадати досвід Ісландії, зокрема так звану «Тиху ісландську революцію», хоча в закордонних ЗМІ вона отримала назву «Не зовсім тиха ісландська революція» [16]. У результаті світової кризи 2008 року три найбільших ісландських банки були націоналізовані, девальвація національної валюти по відношенню до євро склала 85%, і наприкінці року Ісландія оголосила про банкрутство. Після цього тисячі людей вийшли на вулицю проти банкірів та змусили уряд подати у відставку. Було прийнято рішення про написання нової Конституції на основі пропозицій пересічних громадян. Таким чином, звичайні люди були залучені до написання нових законів. І тільки варто допустити більшість до розробки Конституції та інших законів, як замість приватизації як панацеї від усіх бід економіки, ісландці запропонували націоналізацію ресурсів, замість держтаємниці – відкритість, замість строго представницької демократії – елементи прямої демократії [11]. Звичайно, потрібно враховувати, що в Ісландії  проживає всього близько 322 тисяч осіб, тому провести такі ж самі заходи в Україні буде не просто, але цей приклад засвідчує рівень розвитку громадянського суспільства та діалогу влади і громадян.

Обравши євроінтеграційний вектор розвитку, в Україні постало питання системного реформування національної економіки відповідно до європейських стандартів. У зв’язку з цим у 2015 році було прийнято Стратегію сталого розвитку «Україна-2020», мета реалізації якої полягає у впровадженні в нашій країні європейських стандартів життя та вихід на провідні позиції у світі [9]. Необхідність впровадження Стратегії зумовлена чинниками внутрішнього і зовнішнього характеру: невідповідністю рівня економічного розвитку та добробуту населення наявному потенціалу країни; необхідністю виконання вимог Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; необхідністю реалізації заходів щодо досягнення глобальних Цілей сталого розвитку тощо. Першочерговим завданням державної політики на сьогодні виступає забезпечення національної безпеки, як внутрішньої – подолання економічної кризи, загроз корупції та тінізації економіки, проблем мови та розвитку української державності, так і зовнішньої – подолання загроз зовнішньої агресії та збереження й утвердження української державності.

Однією із передумов успішної реалізації Стратегії виступає оновлення суспільного договору між владою, бізнесом та громадянським суспільством, де кожна сторона має свою зону відповідальності: влади – провести реформи, забезпечити баланс суспільних інтересів, прозоро та якісно працювати за новими підходами, гарантувати дотримання прав людини; бізнесу – розвивати державу, бізнес-середовище та громадянське суспільство, сумлінно сплачувати податки, інвестувати в економіку держави, дотримуватися принципів чесної праці та конкуренції; громадянського суспільства – контролювати владу, жити відповідно до принципів гідності та додержуватися законів України.

Таким чином, ідея формування нового суспільного договору між державою та громадянським суспільством передбачає реальний захист громадян, створення умов для співпраці на благо кожного. Паралельно із становленням громадянського суспільства, що передбачає підтримку демократії, забезпечення рівності, побудову правової держави тощо, актуалізується необхідність забезпечення публічності державного управління, що має за основу суспільні цілі та інтереси, які формуються в процесі діалогу влади та народу. Публічне управління повинне реагувати на запити суспільства.

Публічне управління передбачає можливості представлення та узгодження позицій зацікавлених сторін, спрямованість на створення механізмів виявлення, забезпечення суспільного інтересу та досягнення суспільних цілей. Ключовим аспектом державного управління є саме держава, у той час як ключовим аспектом публічного управління є народ. Публічність інтересу означає, що його суб’єктом є суспільство як органічна єдність. Держава може реалізувати публічну політику у сфері охорони здоров’я, науки та освіти тощо, однак, якщо вона реалізується без використання демократичних процедур і не відповідає суспільним інтересам, вона не є публічною [1, c. 10-11].

Оновлений суспільний договір виступає інструментом втілення реформаторських ідей та змін. Без суспільної згоди неможливо досягнути синергетичного ефекту від задекларованих реформ національної економіки. У той же час новий суспільний договір повинен базуватися на наступних принципах:

- відкритості влади, розвитку демократії та забезпеченні широкого доступу до інформації;

- справедливості та правової рівності, реалізації усіх конституційних прав і свобод громадян;

- забезпеченні зворотного зв’язку між державними органами управління всіх рівнів та громадськістю шляхом організації «майданчиків» для публічного дискурсу, максимального врахування інтересів суспільства у прийнятті управлінських рішень;

- громадські слухання, політичні дебати, петиції, громадські ради (консультативно-дорадчі органи) не повинні носити формалізований характер, а стати дієвими інструментами прийняття, контролю та забезпечення відповідальності державних управлінських рішень;

- забезпеченні реальних фінансових основ розвитку місцевого самоврядування, адже громади краще обізнані у проблемах своєї місцевості, а отже, знають, що робити, є більш вмотивованими та цілеспрямованими;

- забезпеченні захисту прав власності та підвищенні ефективності управління державним майном на благо суспільства.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Після Революції Гідності 2014 року в Україні відбулася трансформація суспільства, більшість громадян зрозуміли, що їхні інтереси не представлені у суспільному договорі, і який не захищає їхніх прав та свобод. Олігархічна політична система виступає одним із джерел напруги та викликає сильне почуття несправедливості у суспільстві. Конфлікт інтересів та бажань, політична та соціально-економічна нестабільність, необхідність реалізації євроінтеграційних завдань та збереження української держави в умовах зовнішньої агресії обумовлюють необхідність модернізації суспільного договору як ефективного інструмента співпраці влади, громадян, бізнесу на благо суспільства.

 Модернізований суспільний договір повинен спрямовуватись на забезпечення національної безпеки та сталого розвитку. Держава повинна стати дієвим інститутом реалізації публічної влади в країні, що представляє інтереси громадянського суспільства. Реформування національної економіки та системи державного управління повинне враховувати суспільні цінності, право громадян на самовираження та самоіндентифікацію, підтвердженням чого стала Революція Гідності. Суспільні інтереси повинні стати пріоритетом у державній політиці, а людина та її розвиток виступати метою державної політики. У зв’язку з цим актуалізуються питання підвищення вимог до професійно-кваліфікаційних якостей державних службовців та механізмів забезпечення відповідальності влади. Основними критеріями діяльності органів публічної влади повинні стати компетентність та фаховість, відкритість та прозорість, підзвітність та суспільний контроль, відповідальність. Водночас побудова правової, соціально орієнтованої держави в умовах глобалізації, інформаційних війн, зростання викликів та загроз національній безпеці вимагає зростання соціальної активності, мобільності та відповідальності кожного громадянина, нашої участі в системі публічного управління та процесі утвердження української державності.

 

Література.

1. Взаємодія держави і суспільства в процесах публічної політики : наук. розробка / авт. кол. С. О. Телешун, І. В. Рейтерович, С. В. Ситник та ін. – К. : НАДУ, 2013. – 44 с.

2. Гоббс.Т. Левиафан, или материя форма и власть государства церковного и гражданского / Гоббс Т. Сочинения : в 2 т. - Т. 2.– М. : Мысль, 1991. – 643 с.

3. Гроций Г. О праве войны и мира / Пер. с лат. А. Л. Саккетти. — М.: Научно-издательский центр «Ладомир», 1994. — 868 с.

4. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад.: Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін. ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. – К.: НАДУ, 2010. – 820 с.

5. Зінченко В. В. Англо-американська модель права та конституціоналізму як інтегративна традиція і вагоме джерело нормативних цінностей сучасної міжнародної правової системи і демократії / В. В. Зінченко // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. - 2013. - № 3. - С. 89-101.

6. Конституція України - Розділ II [Електронний ресурс] // Офіційне інтернет-представництво Президент України – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-rozdil-ii

7. Макаренко В. П. Общественный договор и проблема молчаливого согласия / В. П. Макаренко // Полис. - 2012. - № 2. - С. 141-151.

8. Мухаев Р. Т. Політичні та правові вчення німецької освіти [Електронний ресурс] / Р. Т. Мухаев. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://stud.com.ua/56797/politekonomiya/politichni_pravovi_vchennya_nimetskogo_osviti.

9. Про Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020" [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховна Рада України. – 2015. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5/2015.

10. Соловьева З. Ю. Пуфендорф [Електронний ресурс] // Электронная библиотека Института философии РАН – Режим доступу: https://iphlib.ru/greenstone3/library/collection/newphilenc/document/HASH0194da704439902c5d864994.

11. Тихая революция в Исландии [Електронний ресурс] // Полемикс. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://polemix.com.ua/ru/article/tikhaya-revolyutsiya-v-islandii-molchanie-mirovykh-smi-/.

12. Хрестоматія з політології: навч. посіб. [Електронний ресурс] / упорядк.: В.Ф. Смолянюк, Н.В. Чубур]. – К.: КНЕУ. – 2014, 579 с.

13. Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень / Ф.П. Шульженко, Т.Г. Андрусяк. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 304с.

14. Ameriks K., O. Höffe, (2009), “Kant’s Moral and Legal Philosophy”, New York, Cambridge university press.

15. Friend C. Internet Encyclopedia of Philosophy / Social Contract Theory [Electronic resource] / Celeste Friend // Hamilton College – Available at: http://www.iep.utm.edu/soc-cont/

16. “Iceland's not-so-quiet revolution” (2016) [Electronic resource]/ Euobserve, available at: https://euobserver.com/beyond-brussels/135666

17. Kevin J. Browne,  “Introduction to the social contract theory” [Electronic resource], available at: http://www2.econ.iastate.edu/classes/econ362/hallam/Readings/SocialContractHelium.pdf

 

References.

1. Teleshun, S. O. Rejterovych, I. V. and Sytnyk, S. V. (2013), Vzaiemodiia derzhavy i suspil'stva v protsesakh publichnoi polityky [Interaction of a government and society in the process of public policy], NADU, Kyiv, Ukraine.

2. Gobbs, T. (1991),  Leviafan, ili materija forma i vlast' gosudarstva cerkovnogo i grazhdanskogo [Leviathan or The Matter, Forme and Power of a Common-Wealth Ecclesiasticall and Civil], 2nd ed, Mysl', Moscow, Russia.

3. Grotius, H. (1994), О prave vojny i mira [On the Law of War and Peace], Nauchno-izdatel'skij centr «Ladomir», Moscow, Russia.

4. Surmin, Yu. P. Bakumenko, V.D. and Mykhnenko, A. M. (2010), Entsyklopedychnyj slovnyk z derzhavnoho upravlinnia [Encyclopedic Dictionary of public management], NADU, Kyiv, Ukraine.

5. Zinchenko, V. V. (2013), “English-American model law and tradition constitutionalismas integrative and weight source of regulatory property modern international legal system and democracy”, Zovnishnia torhivlia: ekonomika, finansy, pravo, vol. 3, pp. 89–101.

6. Official website of the President of Ukraine (1996), Constitution of Ukraine, available at: http://www.president.gov.ua/ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-rozdil-ii. (Accessed 1 December 2017).

7. Makarenko, V. P. (2012), “Public contract and problem of tacit consent”,  Polis, vol. 2, pp. 141-151.

8. Mukhaev, R. T. (2010), “Political and legal doctrines of German education”, available at: http://stud.com.ua/56797/politekonomiya/politichni_pravovi_vchennya_nimetskogo_osviti (Accessed 1 December 2017).

9. The Verkhovna Rada of Ukraine (2015), “ About the Strategy of Sustainable Development "Ukraine 2020”, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5/2015 (Accessed 10 November 2017).

10. Solov'eva, Z. Ju., “Pufendorf”, Jelektronnaja biblioteka Instituta filosofii RAN, [Online],  available at: https://iphlib.ru/greenstone3/library/collection/newphilenc/document/HASH0194da704439902c5d864994 (Accessed 10 November 2017).

11. “Silent revolution in Iceland” (2015), Polemiks, available at: https://polemix.com.ua/ru/article/tikhaya-revolyutsiya-v-islandii-molchanie-mirovykh-smi-/. (Accessed 1 December 2017).

12. Smolianiuk, V.F. and Chubur, N.V. (2014), Khrestomatiia z politolohii [Textbooks on political science], KNEU, Kyiv, Ukraine.

13. Shul'zhenko, F. P. and Andrusiak, T. H. (1999), Istoriia politychnykh i pravovykh vchen' [History of politics and legal teaching], Yurinkom Inter, Kyiv, Ukraine.

14. Ameriks, K. and Höffe, O. (2009), Kant’s Moral and Legal Philosophy, Cambridge university press, New York, USA.

15. Friend, Celeste, Internet Encyclopedia of Philosophy, Hamilton College, New York, USA, available at: http://www.iep.utm.edu/soc-cont/  (Accessed 12 October 2017).

16. “Iceland's not-so-quiet revolution”, (2016), Euobserve, available at: https://euobserver.com/beyond-brussels/135666 (Accessed 12 October 2017).

17. Kevin, J. Browne. “Introduction to the social contract theory”, available at: http://www2.econ.iastate.edu/classes/econ362/hallam/Readings/SocialContractHelium.pdf (Accessed 1 December 2017).

 

Стаття надійшла до редакції 19.12.2017 р.