УДК: 338
О. А. Трофимчук,
аспірант І року навчання, ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
ВИТРАТИ ДЕРЖАВИ: МІФИ ТА ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ
Oleh Trofymchuk,
1st year Postgraduate Student,
State Organization “Institute for Economics and Forecasting, Ukrainian National Academy of Sciences”
STATE SPENDING: MYTHS AND OBJECTIVE NECESSITY
В даній статті проаналізовано статистичні дані по країнам світу, на основі чого показано невиправданість негативного ставлення неолібералів до витрат держави. Обґрунтовано неспроможність політики суворої економії забезпечити адекватний рівень економічного зростання. Розкрито важливість державних витрат для розвитку інфраструктури та технологічної модернізації економіки країни. Показано незамінну роль витрат держави в контексті соціально-гуманітарного забезпечення населення.
This article analyzes statistical data on countries of the world that shows the negative attitudes of the neoliberals to state spending as unreasonable. It reveals the failure of the austerity policy to ensure an adequate level of economic growth. The study explains an importance of state spending for infrastructure development and technological upgrading of economy. Here is shown the pivotal role of state spending in context of socio-humanitarian support for people.
Ключові слова: борг, витрати, дефіцит, державна політика, неолібералізм.
Keywords: debt, spending, deficit, public policy, neoliberalism.
Постановка проблеми. Велика рецесія залишилась в минулому, проте багато питань щодо подальшого розвитку економіки на глобальному та національному рівнях залишаються без адекватних відповідей. Уповільнення рівня економічного зростання (в деяких випадках – стагнація), недостатність сукупного попиту та «згортання» ринків, проблеми бідності та нерівності, турбуленція фінансових ринків та недостатність інвестування в реальний сектор, дефіцити бюджетів та зростання державного боргу складають далеко не повний список негативних тенденцій та рис сучасної економіки.
Перебуваючи в таких умовах, економічна наука знову знаходиться у пошуку шляхів вирішення одвічно-актуальної проблеми ефективного поєднання ринкових механізмів та державного регулювання. Одним із ключових елементів наукових дискусій стали питання щодо оптимальних обсягів державних витрат та напрямів їх використання. Спираючись на віру в здатність ринку забезпечувати адекватний економічний розвиток, сучасний мейнстрім – неолібералізм – виступає за скорочення державних видатків, боргу та дефіциту бюджету. Проте господарська практика показує, що багато із існуючих проблем вирішити зможе лише адекватне державне регулювання економіки, а негативне ставлення до державних витрат є невиправданим.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням сутності та ролі державних витрат на сучасному етапі розвитку глобальної та національних економік займалось чимало зарубіжних і вітчизняних науковців, а саме: А. Арсеєнко, Т. Артьомова, В. Базилевич, В. Бодров, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гриценко, П. Єщенко, М. Звєряков, Б. Кваснюк, М. Кокс, Гж. Колодко, К. Крауч, П. Кругман, І Луніна, В. Мандибура, А. Маслов, Т. Пікетті, Н. Рубіні, Т. Унковська, В. Рязанов, Дж. Стігліц та інші. Однак, наявність вище зазначених проблем соціально-економічного розвитку та відсутність наукового консенсусу свідчать про високий рівень актуальності подальшого дослідження даної проблеми.
Постановка завдання. Метою статті є дослідження ролі державних витрат в соціально-економічному розвитку. Серед цілей варто виділити наступні:
- аргументувати невиправданість упередженого ставлення до державних витрат як до негативного явища;
- обґрунтувати нездатність політики «суворої економії» забезпечити високий рівень економічного розвитку;
- показати позитивний вплив державних інвестицій в інфраструктуру, інновації та освіту на економічний розвиток країни;
- розкрити важливість соціально-гуманітарних витрат держави в забезпеченні добробуту та підтримці трудового потенціалу населення.
Основний матеріал. Починаючи з останньої третини ХХ століття панівним напрямком економічної думки та господарської практики макрорегулювання є неолібералізм. Адепти ідей вільного ринку усілякими способами виступають за обмеження втручання держави в економіку. Однак, статистика показує парадоксальну ситуацію (рис. 1): в період панування неолібералізму частка кінцевого споживання уряду у ВВП не просто не зменшилася, а навіть має тенденцію до зростання (в тому числі в країнах із високим рівнем доходів, які активно пропагують вільний ринок).
Рис. 1. Частка фінального споживання уряду у ВВП, %
Джерело: побудовано на основі [4]
Також статистичні дані показують, що зменшення частки державних витрат у ВВП не є панацеєю від проблеми недорозвинутості економіки, як про це говорять багато представників неолібералізму. На основі рис. 2, можна зробити висновок, що серед країни з високим рівнем добробуту (показник ІЛР) є як країни із значним рівнем державного втручання (високою часткою витрат уряду у ВВП), так із низьким. Серед країн із низьким рівнем добробуту є країни із великою часткою витрат уряду у ВВП, так само як із малою. Отже, проблема низького рівня розвитку економіки спричинена не рівнем розподілу ВВП через державу, очевидно причини потрібно шукати в іншому. Потрібно не мінімізувати державне регулювання, а робити його ефективнішим.
Рис. 2. Співвідношення значення ІЛР та частки витрат уряду у ВВП
Джерело: побудовано на основі [1;3]
Рис. 3. Співвідношення між часткою витрат у ВВП та рівнем циклічно зваженого балансу уряду, 2016 р.
Джерело: побудовано на основі [1]
За такою ж логікою, варто розглянути циклічно зважені баланси центрального уряду та частки державних витрат у ВВП (рис. 3.). Відштовхуючись від наявних даних, не можливо зробити жодних висновків щодо негативного впливу рівня частки витрат держави у ВВП на величину циклічно зваженого балансу бюджету.
Рис. 4. Середнє значення частки боргу уряду у ВВП та частки витрат уряду у ВВП за період з 2006 по 2016 рр.
Джерело: побудовано на основі [1]
Ще однією із проблем, яка вже давно сидить у головах науковців, є зростання державного боргу. Проблема ця більше, ніж просто серйозна, проте її причина полягає не у високому рівні державного втручання в економіку. На основі рис. 4 можна зробити висновок, що і в країнах із великою часткою витрат уряду у ВВП, і в країнах з незначним їх рівнем можна побачити як великі значення боргу уряду до ВВП, так і незначні. Запозичення є важливим інструментом фінансування державних видатків і раціональне його використання дозволяє державі коригувати параметри розвитку національної економіки. Важливо забезпечити таке використання коштів, щоб в довгостроковій перспективі зростання економіки та податкових надходжень від вливання запозичених коштів були більшими, ніж виплати по боргу [5].
На жаль, у сучасній економічній науці дещо зміщені акценти, що применшують важливість державних витрат у забезпеченні соціально-економічного розвитку. Протягом останніх років вчені-економісти та практики макроекономічного регулювання значну увагу приділяли проблемам інфляції та дефіциту бюджету. Інфляційне таргетування та консолідація балансу надходжень та видатків були головними темами наукових дискусій. Питання безперечно є важливими, однак, враховуючи скорочення попиту (зокрема на сировинних ринках), нерозумно боятися інфляції, навпаки у світі спостерігаються дефляційні тенденції та від’ємні ставки, так само як і не правильно сьогодні скорочувати державні видатки в умовах низького споживчого, інвестиційного та експортного попиту. В той же час економічне зростання та безробіття не виправдано залишалися на другому плані наукових дискусій. Лише зараз із уповільненням росту світового продукту та входженням багатьох економік в рецесію, а також із загостренням проблем ринку праці, економісти знову почали говорити про важливість регулювання даних явищ.
Необхідність консолідації бюджетного балансу та скорочення державного боргу, якою невиправдано аргументують негативне ставлення до державних видатків, в рамках політики суворої економії побудована на примітивній логіці і не потрібно мати вищу освіту для того, щоб нею слідувати. Якщо пересічній людині, яка вміє рахувати, сказати, що потрібно скоротити розрив між надходженнями та видатками, то остання відповість, щоб вирішити дану проблему потрібно або збільшувати податки, або зменшувати видатки, або робити ці дії одночасно. Однак соціально-економічна дійсність є значно складнішою і прикро, що цього не розуміють багато із авторитетів світової наукової спільноти, в тому числі тих, що працюють в провідних міжнародних організаціях. Вище зазначена логіка не діє, а навпаки може ще більше загострювати проблему.
Сувора економія звужує сукупний попит (AD=C+I+G+NE), особливо гостро це проявляється в умовах одночасного скорочення споживчих витрат, інвестицій та експорту. Як зазначає П. Кругман, «…у 2008 році ми несподівано з’ясували, що живемо у кейнсіанському світі, тобто в тому, який Джон Мейнард Кейнс у 1936 році описав у своїй головній праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» («The General Theory of Employment, Interest, and Money»). Я маю на увазі, що ми зіштовхнулися з нестачею попиту, який став головною економічною проблемою, а недостатні технократичні заходи на зразок зниження ставки фінансування Федеральної резервної системи допомогти у ситуації, що склалася, не могли. Для ефективної боротьби з кризою нам потрібна була більш активна політика держави у формі тимчасового збільшення бюджетних видатків, щоб боротися з безробіттям, а також зусиль із скорочення надмірної іпотечної заборгованості» [6, с. 137]. Враховуючи слабкість світової кон’юнктури, дуже не доцільно рекомендувати сувору економію, яка є одним з головних факторів економічного зростання. Проте міжнародні інституції вважають по-іншому та вимагають зменшення видатків держави, що скорочує сукупний попит, ВВП, податкову базу та бюджетні надходження, відповідно. В таких умовах проблема дефіциту не вирішується, а крім цього відбувається спад виробництва та зростає безробіття.
МВФ, зокрема, усілякими способами нав’язує політику суворої економії Україні. В умовах слабкої купівельної спроможності населення та зниження попиту на експортну продукцію, що мають місце у випадку України, скорочення державних видатків ще більше загострює проблеми розвитку – це все стримує зростання ВВП та негативно впливає на зайнятість. Далі зменшується податкова база і тому проблема дефіциту бюджету таким чином не вирішується. Державні видатки, що вкладені у напрямках із високою віддачою у вигляді зростання ВВП та податкової бази, є головним фактором подальшого економічного розвитку, однак сучасна влада вибрала шлях суворої економії, що є провальним у країнах Європи. На прикладі Греції МВФ, провівши відповідні розрахунки, підтвердив, що їх скорочення на 1 євро призводить до втрати зростання ВВП на 1,5 євро. Згідно з підрахунками Єврокомісії, політика жорсткої економії у 2011–2013 рр. зменшила промислове виробництво в Греції майже на 15% від рівня 2010 р.; для Іспанії ця цифра становить 9,7%, Італії – 7,7%, Ірландії – 5,7%, Франції – 1,6% [7]. Таким чином для стимулювання економіки необхідно збільшувати видатки, враховуючи обмеженість монетарної політики. Для збільшення видатків з метою стимулювання економіки є доцільним запозичувати кошти, при цьому необхідним є щоб [10]:
- стимульовані ними економічне зростання і, відповідно, зростання доходів бюджету перевищували збільшення витрат з обслуговування цих позик;
- забезпечувалася не тільки платоспроможність, але й ліквідність по державних зобов’язаннях, тобто строки надходження необхідних коштів від зростання мають відповідати строкам виплат по зобов’язаннях.
Державні видатки є важливим інструментом регулювання економіки, проте водночас постає питання оптимізації їх використання, адже, напрямків застосування коштів є дуже багато. Звичайно, що враховуючи специфіку країни, необхідно формувати свої власні пріоритети розвитку, однак, загальновизнано, що для стимулювання економіки та забезпечення процвітання країни в майбутньому найбільшу ефективність мають кошти вкладені в інфраструктуру, освіту, НДДКР, інновації тощо.
Зокрема, дуже важливим напрямком інвестування є створення та оновлення інфраструктури, що, по-перше, збільшує сукупний попит та, по-друге, зменшує час та вартість комунікацій та транспортування в економіці. Ринок не в змозі забезпечити належний рівень фінансування, особливо враховуючи сучасний кризовий стан та «ренто-збиральницький» характер вітчизняного підприємництва. Фахівці із Маккінзі підрахували, що зараз у світі витрачається близько 2,5 трильйонів доларів в рік на інфраструктуру (у вузькому її розумінні), а реальна потреба складає 3,3 трильйона. Один долар вкладений в інфраструктуру збільшує ВВП на 20 центів у довгостроковому періоді, а для країн із високим рівнем зношеності (зокрема для України) даний показник є ще вищим [2].
Ще одним із важливих напрямків, що стимулюють розвиток сучасної економіки в постіндустріальну епоху, є НДДКР та впровадження інновацій. Враховуючи «короткозорість» вітчизняного бізнесу та відсутність у нього достатнього обсягу коштів, держава повинна стратегічно та тактично вести неперервний процес модернізації як шляхом створення сприятливих умов та пільг для приватного сектору, так і через безпосереднє фінансування. Історія має багато прикладів, коли державні витрати на модернізацію ставали драйвером стрімкого соціально-економічного прогресу країн. Знову ж таки, потрібно зазначити, що у країнах, що розвиваються (в тому числі Україні), віддача від інвестування в НДДКР та інновації є значно вищою, ніж у розвинутому світі.
Статистика показує дуже тривожну цифри рівня інноваційного розвитку України та стану інфраструктури. Зокрема, за останні 4 роки рівень капітальних інвестицій впав більш ніж на 36 %. Ступінь зносу основних засобів в 2000 році складав 43,7 %, а в 2014 – 83,5 %. Питома вага наукових та науково-технічних робіт у ВВП в 2015 році досягла свого мінімуму за останні 20 років – 0,64. В 2000 році у ВВП України було 9,4 % інноваційної продукції, а 2015 – лише 1,4 % [8]. Якщо держава не почне виділяти кошти на такі високоефективні напрямки як НДДКР, освіта, інфраструктура тощо, тоді не варто чекати процвітаючого майбутнього країни. Дуже ефективною формою державного фінансування важливих інноваційних та інфраструктурних проектів, яка набула широкого розповсюдження в розвинених країнах, є державно-приватне партнерство, при якому держава економить свої ресурси та стимулює приватний сектор до інвестицій.
Інновації як технологічні, так і управлінські безпосередньо пов’язані із рівнем надання освіти та розвитку науки. Негативною тенденцією стало зменшення фінансування науково-освітньої сфери, погіршення якості надання освіти та відсутність механізму комерціалізації результатів освіти та науки – знань. В сучасній економіці знання є основним ресурсом та продуктом виробництва, консолідувати баланс бюджету за рахунок зменшення видатків на освіту, означає руйнувати фундамент подальшого майбутнього розвитку.
Також через витрати держави реалізується дуже важлива її функція – соціально-гуманітарна. Не прибутковість, не капіталізація, не ціни, не модель ринкової економіки є головним орієнтиром функціонування економіки. Ним повинно стати забезпечення високого рівня життя населення, а також гармонійного, всебічного та справедливого розвитку суспільства. Саме людина як цінність має стояти в центрі соціально-економічної системи. Перехід до ринкових відносин в Україні супроводжувався трансформаційною економічною кризою, значними матеріальними і соціальними втратами населення та цілою низкою інших негативних соціально-економічних явищ та процесів. Зараз ситуація ще більш загострилася у зв’язку із веденням військових дій на території України, оскільки дуже багато людей втратили роботу та мотивацію працювати, житло, інше майно тощо, а також значна частина коштів виділяється на оборону.
В ідеалі держава повинна створювати робочі місця та інші умови для високодохідної трудової діяльності населення, на що їй також потрібно здійснювати витрати, проте банального перерозподілу доходів не уникнути. Аргументів для виправдання витрат держави на соціально-гуманітарні цілі є багато. По-перше, чим вищим є добробут якомога більшої частини населення країни, тим меншою є соціальна напруга, злочинність та загальний моральний стан людей. По-друге, віддача від використання 1000 гривень бідною людиною, що витрачає на товари першої необхідності (як правило вітчизняні), є значно більшою ніж витрати 1000 гривень багатою людиною десь на відпочинку закордоном або на імпортний товар розкоші. Для стимулювання зростання важливо саме зростання доходів бідних та середнього класу. По-третє, створюючи рівні стартові умови для людей, витрати держави повинні розірвати замкнуте коло: бідні не можуть інвестувати в освіту, не маючи освіти вони не можуть збільшити доходів.
Висновки. Таким чином, враховуючи вищезазначені аналіз та аргументацію, серед основних висновків дослідження є:
1. Статистичних аналіз показує, що немає залежності між часткою державних витрат у ВВП та такими показниками як: ІЛР, баланс державного бюджету, державних борг. Причини недоровинутості економіки, високого рівня дефіциту бюджету та боргу держави полягають в ефективності державного втручання, а не його розмірі. Мінімізація державного регулювання (скорочення державних витрат) не означає оптимізацію його впливу і скандинавські країни це яскраво показують на своєму прикладі.
2. Політика суворої економії побудована на примітивній логіці математичних дій додавання і віднімання. Складна реальна дійсність свідчить про те, що скорочення державних витрат з метою консолідації бюджету зменшує попит, а від цього зменшується ВВП і податкова база, відповідно. Тому в наступних періодах надходжень буде ще менше, а, отже, знову великий дефіцит. Для розірвання такого типу замкнутого кола та стимулювання економіки доцільно збільшити витрати держави на напрямки, що мають велику віддачу від вкладених коштів. При цьому інструмент запозичення є важливим та доцільним за умови, що виплати по кредитам в довгостроковому періоді будуть меншими, ніж ефект від вкладення коштів, взятих у борг.
3. Серед головних пріоритетних напрямків державних видатків, від яких залежить соціально-економічний розвиток сьогодні та в майбутньому, є створення та оновлення інфраструктури, технологічна модернізація виробництва, НДДКР, інновації, освіта тощо. В країнах, що розвиваються, віддача від такого типу державних витрат є значно вищою, ніж в розвинутих країнах, вони можуть виступати драйвером соціально-економічного прогресу.
4. Рівень життя населення є головним орієнтиром функціонування усієї економіки. Бідність та нерівність не просто створюють соціальну напругу, а ще й обмежують розвиток економіки, в тому числі рівень економічного зростання. Інвестування держави з метою створення адекватно оплачуваних робочих місць та перерозподіл доходів є невід’ємними складовими реалізації дуже важливої функції держави – соціально-гуманітарної. Без збереження та розвитку трудового потенціалу населення, країні приречена на сіре майбутнє.
Список використаних джерел.
1. IMF (2016), “World Economic Outlook“, available at: http://knoema.ru/IMFWEO2016Apr/imf-world-economic-outlook-weo-april-2016 (Accessed 9 June 2016)
2. McKinsey Global Institute (2016), “Bridging global infrastructure gaps“, available at: http://www.mckinsey.com/industries/infrastructure/our-insights/Bridging-global-infrastructure-gaps?cid=other-eml-alt-mip-mgi-oth-1606 (Accessed 3 September 2016)
3. The United Nations (2016), “Human Development Report, 1980-2014“, available at: http://knoema.com/HDR2015/human-development-report-1980-2014 (Accessed 3 September 2016)
4. World Bank (2016), “World Development Indicators“, available at: http://knoema.ru/WBWDIGDF2016May/world-development-indicators-wdi-june-2016 (Accessed 3 June 2016)
7. Рязанов В. Економічна політика після кризи: чи стане вона знову кейнсіанською? [Текст] / В. Т. Рязанов // Економіка України. – 2014. – № 5. – С. 4-27.
References.
1. IMF (2016), “World Economic Outlook“, available at: http://knoema.ru/IMFWEO2016Apr/imf-world-economic-outlook-weo-april-2016 (Accessed 9 June 2016)
2. McKinsey Global Institute (2016), “Bridging global infrastructure gaps“, available at: http://www.mckinsey.com/industries/infrastructure/our-insights/Bridging-global-infrastructure-gaps?cid=other-eml-alt-mip-mgi-oth-1606 (Accessed 3 September 2016)
3. The United Nations (2016), “Human Development Report, 1980-2014“, available at: http://knoema.com/HDR2015/human-development-report-1980-2014 (Accessed 3 September 2016)
4. World Bank (2016), “World Development Indicators“, available at: http://knoema.ru/WBWDIGDF2016May/world-development-indicators-wdi-june-2016 (Accessed 3 June 2016)
5. Heiets', V. M and Hrytsenko, A. A. (2013), “The way out from a crisis (reflections about actual things after the reading)”, Ekonomika Ukrainy, vol. 6, pp.4-19.
6. Kruhman, P. (2013), Vykhod yz kryzysa est'! [A way out from a crisis exists], 1st ed, Azbuka Byznes, Moscow, Russia.
7. Riazanov, V. (2014), Economic policy after the crisis: will it become again keynes’ one?, Ekonomika Ukrainy, vol. 5, pp. 4-27.
8. The official site of State statistical department of Ukraine (2016), available at: http://ukrstat.gov.ua/ (Accessed 3 June 2016)
9. Trofymchuk, O. (2013), “Modernization – the way to build an effective economy of Ukraine”, Efektyvna ekonomika, [Online], vol. 3, available at: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1886
10. Unkovs'ka, T. Ye. and Demchuk, N. I. (2013), “Is it possible the economic miracle in Ukraine?”, Ekonomika Ukrainy, vol. 12, pp. 4–21.
Стаття надійшла до редакції 03.10.2016 р.
ТОВ "ДКС Центр"