УДК 338.242.4.025.2(477):330.341.1

 

Ю. О. Семенець,

аспірант, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, м. Київ

 

ПАРТНЕРСТВО БІЗНЕСУ, ДЕРЖАВИ ТА УНІВЕРСИТЕТІВ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ РЕСУРС ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

 

Y. O. Semenets,

postgraduate student, Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman, Kyiv

 

THE PARTNERSHIP OF BUSINESS, GOVERNMENT AND UNIVERSITIES AS A STRATEGIC RESOURCE OF INNOVATIVE DEVELOPMENT OF UKRAINE

 

У статті досліджено місце освіти у системі факторів міжнародної конкурентоспроможності країни, виокремлено і проаналізовано місце України за показниками розвитку системи освіти, розглянуто суть, основні характеристики та особливості моделі «потрійної спіралі» співпраці університетів, бізнесу і держави та обґрунтовано доцільність і ефективність її впровадження для інноваційного розвитку України. Складено та проаналізовано систему переваг для кожного з інститутів у процесі потрійної взаємодії, проаналізовано Закон України «Про вищу освіту» в частині фінансування інноваційної діяльності університетів, розглянуто створення сталих фондів ВНЗ як ресурсу для проведення науково-дослідних робіт і досягнення фінансової незалежності та запропоновано напрями діяльності в рамках розбудови в Україні ефективної моделі партнерства бізнесу, держави та університетів.

 

The place of education in the system of factors of international competitiveness of the country are investigated in the article, the place of Ukraine in terms of development of the education system are distinguished and analyzed, the essence, the main characteristics and features of the "triple helix" model of cooperation of universities, business and government are examined, the feasibility and the effectiveness of its implementation for innovation development of Ukraine are proved. The system of preferences for each of the institutions in the process of the triple interaction are compiled and analyzed in the article, the Law of Ukraine «On higher education» in terms of financing innovation activities universities are also analyzed, the creation of sustainable funds of the universities as a resource for conducting scientific research and achieving financial independence are discussed, activities within the construction in Ukraine of effective model of partnership between business, government and universities are proposed.

 

Ключові слова: університет, бізнес, держава, співпраця, інновації, конкурентоспроможність.

 

Keywords: university, business, government, cooperation, innovations, competitiveness.

 

 

Постановка проблеми. В сучасних умовах глобалізаційного розвитку конкурентоспроможність економіки країни залежить від її здатності вчасно та адекватно реагувати на потреби суспільства та продукувати інновації, що є можливим лише за умови якісної системи освіти та високої якості людського капіталу. За індексом глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму Україна за 2015-2016 рр. посіла 79-е місце серед 140 країн, втратила 3 позиції порівняно з 2014-2015рр. і дотепер не досягла рівня 2012-2013рр. (73-є місце) [10]. Попри високий ступінь охоплення населення освітою, зокрема вищою, її якість, наявність науково-дослідних розробок та рівень підготовки персоналу знаходяться у незадовільному стані. Неякісна освіта, в свою чергу, не дозволяє створювати нові знання, комерціалізувати їх, винаходити нові технології та застосовувати інновації. В розвинутих країнах інноваційний розвиток стає можливим завдяки тісній співпраці між університетами, підприємствами і державою, побудованій на основі моделі «потрійної спіралі» Г. Іцковіца. Ця модель описує механізм взаємозв’язку університетів, бізнесу та держави і характеризує роль кожного з інститутів у розвитку інновацій. На практиці модель «потрійної спіралі застосовується країнами Америки, Європи та Південно-Східної Азії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вища освіта як рушійна сила економічного розвитку в умовах становлення економіки знань досить широко досліджується зарубіжними і вітчизняними науковцями. Початок цьому напряму досліджень поклали Д. Белл, Е. Тофлер, Дж.К. Гелбрейт, заклавши основи постіндустріального суспільства знань. Серед сучасних вчених, які досліджують роль та місце вищої освіти в сучасних умовах варто виділити Ф. Альтбаха, Л.Л. Антонюк, Х. де Віта, В. Иноземцева, І. Каленюк, О. Кукліна, С. Марджинсона, Дж. Найт, Д. Сакса, В. Сафонову, В. Сацика, Ф. Фукуяму, Н.І. Холявко та ін. Вивченню теми партнерства бізнесу, держави та університетів присвячені праці Г. Іцковіца, Л. Лейдесдорф, М. Ранги, М. Беннера, К. Дебейкера, А. Рікне, О. Романовського та ін. В той же час питання його доцільності, ефективності та механізму впровадження в Україні залишається недостатньо дослідженим.

Постановка завдання. Метою статті є обґрунтування доцільності розбудови в Україні партнерства бізнесу, держави та університетів на основі моделі «потрійної спіралі» на шляху інноваційного розвитку країни.

Виклад основного матеріалу.

Освіта в системі чинників конкурентоспроможності країни. Загальновідомо, що інноваційний розвиток країни базується на створенні та впровадженні нових технологій в усіх сферах економіки та суспільного життя. При цьому максимальний ефект досягається тоді, коли такі технології продукуються всередині країни як результат ефективної роботи високоосвічених і кваліфікованих кадрів. Превалювання протягом тривалого проміжку часу імпорту технологій не створює умов для їх виробництва в країні і лише посилює залежність від інших держав, що негативно впливає на конкурентоспроможність країни. Рівень конкурентоспроможності – це «оцінка», яку отримує країна за свої зусилля в розвитку різних сфер суспільного життя і яка демонструє можливості її подальшого поступу, вказує на вже досягнуті країною результати і є сигналом для зовнішніх інвесторів щодо подальших перспектив. У контексті такої розвідки особливий інтерес становить розвиток системи вищої освіти як один з факторів, що враховується при оцінці рівня конкурентоспроможності країни. Його аналіз у розрізі складових за даними Звіту з глобальної конкурентоспроможності 2015-2016 рр. подано на рис.1.

 

Рис. 1. Місце України в рейтингу глобальної конкурентоспроможності 2015-2016 рр.

за складовою «Вища освіта і професійна підготовка»

[побудовано автором за джерелом 10]

 

За наведеними на рис. 1 даними випливають такі поточні висновки:

-  найвищі позиції Україна займає за рівнем охоплення населення вищою освітою (14-те місце зі 140 країн) після Греції, США, Фінляндії, Німеччини та ін.;

-  рівень якості освітньої системи є низьким, не відповідає високому рівню кількісних показників (54-те місце);

-  найгірші показники Україна має за якістю управлінських шкіл (менеджменту, бізнес-шкіл), що є свідченням нерозвиненості цієї системи в країні і призводить до нестачі висококваліфікованих управлінців та неефективності управлінських процесів;

-  показники професійної підготовки під час роботи вказують на низьку фаховість кадрів і відсутність постійного підвищення кваліфікації та навчання протягом життя.

 

Передумови розвитку партнерства у вищій освіті. Отримана в спадок від СРСР, українська освітня система потребує вирішення низки проблем, серед яких варто виокремити такі:

-  неготовність вищих навчальних закладів до функціонування в умовах ринкової економіки;

-  зниження якості освіти і конкурентоспроможності освітніх закладів на глобальному ринку;

-  відсутність ефективного партнерства між державою, вищими навчальними закладами та бізнесом;

-  невідповідність між пропозицією освітніх послуг і попитом на них з боку ринку праці;

-  дефіцит висококваліфікованих кадрів;

-  застаріла матеріально-технічна база [6, с.13].

Одним із головних завдань в частині модернізації вітчизняної системи вищої освіти стає налагодження продуктивного механізму співпраці між університетами, бізнесом та державою, що дозволить збільшити ефективність освітньої діяльності та виробити шляхи трансферу технологій у виробництво, комерціалізувати знання загалом. Ефективну модель такої взаємодії запропонував американський вчений Генрі Іцковіц, назвавши її моделлю «потрійної спіралі». Дана модель відображає перехід від домінуючого в індустріальному суспільстві партнерства бізнесу і держави до тристоронньої співпраці між університетами, бізнесом і державою в суспільстві знань [9, с. 239]. Потрійна спіраль як синтез елементів – це платформа для формування інститутів, створення нових організаційних форм для впровадження інновацій. Зазвичай вона починається зі встановлення між університетом, бізнесом та державою взаємних відносин, в яких кожен намагається підвищити ефективність інших [6, с.8]. Ідея моделі потрійної спіралі в тому, що потенціал для інновацій та економічного розвитку в суспільстві знань полягає у визначальній ролі університету та поєднанні елементів університету, бізнесу і держави для створення нових інституційних форм продукування, трансферту та застосування знань [9, с. 241].

Концепція «потрійної спіралі» містить три основні елементи:

1. Вагома роль університетів у взаємодії з бізнесом і державою в контексті суспільства знань;

2. Інноваційна складова співпраці походить не з ініціативи держави, а із взаємодії «університет – бізнес – влада»;

3. Крім традиційних функцій, кожна їх трьох інституцій частково перебирає на себе роль іншої, стаючи, таким чином, важливим джерелом інновацій [4, с.406].

Розширення ролі університету з переходом до економіки знань пов’язане з низкою змін, що відбулися в суспільстві. По-перше, поява в університету поряд з традиційними його місіями навчання і здійснення досліджень третьої, що полягає в участі у соціально-економічному розвитку. По-друге, достатня потужність університету для надання студентам нових ідей, навичок та підприємницького таланту стала значним активом в суспільстві знань. По-третє, здатність університету створювати технології змінила його роль з традиційного джерела людських ресурсів і знань до нового джерела продукування технологій та їх трансферу [9, с. 241].

Г. Іцковіц виділяє три моделі функціонування потрійної спіралі залежно від місця кожного з інститутів в ній, механізму та центру їх взаємодії (Рис.2.). В статичній моделі держава відіграє головну роль, спрямовуючи діяльність університету і бізнесу, але при цьому обмежуючи їх можливості в ініціюванні та розвитку інноваційних перетворень (Росія, Китай, країни Латинської Америки, східноєвропейські країни). Ліберальна (laissez-faire) модель характеризується обмеженим втручанням держави в економіку, провідною роллю бізнес-середовища і обмеженням інноваційної діяльності внаслідок функціонування університету в більшості як джерела кваліфікованого людського капіталу, а держави – як регулятора соціально-економічних процесів (США, західноєвропейські країни). Збалансована модель виникла з переходом до суспільства знань і зростанням ролі університету та передбачає партнерство всіх інститутів, в якому провідне місце в ініціюванні спільної діяльності відводиться університету. Така модель є найбільш ефективною, оскільки дає синергетичний ефект внаслідок об’єднання і взаємодії інституційних середовищ, обміну функціями, появи нових організаційних форм та типів співпраці [9, с. 242].

Досліджуючи модель потрійної спіралі, Г.Іцковіц та М. Ранга розглядають її як цілісну систему складових (інституційні середовища університету, бізнесу і держави та їх учасники), взаємозв’язків між ними (співпраця, спільне лідерство, взаємозамінюваність та розбудова мережі) та функцій, притаманних кожному з учасників співпраці (виробництво знань, продукування інновацій, забезпечення взаємодії) [9, с. 244].

 

Рис. 2. Моделі потрійної спіралі [9, с. 243]

(а – статична, б – ліберальна, в – збалансована)

 

Основою теорії моделі потрійної спіралі є гіпотеза, що в сучасному суспільстві ядром інноваційної діяльності виступає університет, який співпрацює з виробництвом, виконуючи деякі функції його відділів із досліджень і розвитку (R&D), і концентрує державні зусилля, пов’язані з розвитком інновацій [4, с. 406]. У процесі потрійної співпраці всі вищі навчальні заклади отримують можливість, використовуючи власну матеріальну і фінансову базу, розвивати бізнес-інкубатори, навчальні підприємства з венчурним капіталом, наукові парки, консультаційні компанії тощо. Це забезпечує виконання ними реальних завдань державних чи підприємницьких структур, участь студентів і викладачів у наукових дослідженнях, що фінансуються не лише з боку бізнесу, а й держави [2, с.230]. Можливість досягнення таких результатів стимулює університет налагоджувати зв’язки та розвивати співробітництво.

Доцільність та ефективність співпраці в рамках моделі «потрійної спіралі» визначається системою переваг, що їх у результаті взаємодії отримує кожен з інститутів (Табл. 1.). Слід зазначити, що таке партнерство є взаємовигідним, оскільки університет отримує додаткові фінансові ресурси та практичну спрямованість своєї діяльності, підприємство – кваліфікованих фахівців і новітні технології, а держава – розвиток інноваційної економіки та зростання конкурентоспроможності на міжнародній арені [5, с. 34]. Для суспільства в цілому такого роду кооперація несе значний економічний, науково-технічний і соціальний ефект, а інвестиції в людський та інтелектуальний капітал є найбільш ефективними в довгостроковій перспективі.

 

Таблиця 1.

Переваги співпраці між університетами, бізнесом та державою*

*розроблено автором

 

Як зазначає Л. Лейдесдорф, налагодження мережі взаємозв’язків між освітнім, бізнесовим середовищем та державою і поява в університетів «третьої місії» (крім навчання і проведення досліджень) призвели до формування нового типу університету, а саме підприємницького [8]. Поряд з цим виникли поняття академічного капіталізму, підприємницької діяльності ВНЗ, університетського підприємництва та ін. О. Романовський, досліджуючи дані поняття, прийшов до висновку, що для підприємницьких університетів є характерними такі економічні процеси, як:

-  капіталізація знань, що полягає в накопиченні та перетворенні у капітал і конкурентні переваги знань, здібностей, навичок, інформації, технологій та ін.;

-  комерціалізація знань, що являє собою процес перетворення знань в товар з визначеною вартістю і ціною;

-  трансформація наукової та викладацької діяльності, здійснення наукових досліджень спільно з підприємствами (або на їх замовлення) за рахунок спеціальних фондів, коштів підприємств, інвесторів чи грантового фінансування [3].

Започатковані в Україні реформи у сфері вищої освіти мають забезпечити прозорість, відкритість та мобільність освітньої системи, академічну свободу та автономність університетів, підвищити якість освітніх послуг та створити умови для розвитку в Україні університетів світового класу. Важливим етапом цього є вироблення чіткої політики та механізмів з метою максимально прозорого і об’єктивного управління реформами, що дозволить уникнути негативної реакції суспільства [7, с. 29].

Необхідною та важливою умовою реформування є налагоджене та взаємовигідне партнерство держави, бізнесу та університетів, що дозволить узгодити інтереси та об’єднати зусилля для їх реалізації. В Україні найбільш поширеною формою партнерства залишаються програми стажування студентів, навчальні курси та конкурси, однак можливості та варіанти співпраці між державою, бізнес-середовищем та освітньою сферою набагато більші. Зокрема, Холявко Н.І. [5, с. 34] виділяє наступні напрями такої співпраці:

-  підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

-  проведення університетами наукових досліджень на замовлення підприємств;

-  використання результатів досліджень і розробок у діяльності підприємств;

-  отримання університетами патентів на наукові розробки і винаходи і купівля підприємствами ліцензій на їх використання;

-  створення інноваційних підприємств, кластерів, інкубаторів, технопарків на базі університетів;

-  надання експертної допомоги та консультаційних послуг.

У цьому аспекті важливим питанням постає фінансування наукової та інноваційної діяльності університетів. У розвинутих країнах університетам можуть надаватися в користування певні ресурси (наприклад, земля) для отримання прибутку і самофінансування. Проте подекуди частіше, зокрема в США, для фінансування наукових розробок використовуються ендавмент-фонди або фонди цільового капіталу – фінансові пожертви на діяльність університетів, що шляхом подальшого інвестування приносять прибуток останнім.

В Законі України «Про вищу освіту» [1], прийнятому в 2014 році ендавмент (або сталий фонд ВНЗ) трактується як «…сума коштів або вартість іншого майна, призначена для інвестування або капіталізації на строк не менше 36 місяців, пасивні доходи від якої використовуються вищим навчальним закладом з метою здійснення його статутної діяльності у порядку, визначеному благодійником або уповноваженою ним особою». Крім того, ВНЗ надається право засновувати ендавмент та «…розпоряджатися доходами від його використання відповідно до умов функціонування сталого фонду, а також отримувати майно, кошти і матеріальні цінності … як благодійну допомогу». До того ж ВНЗ може «…засновувати підприємства для провадження інноваційної та/або виробничої діяльності; шляхом внесення нематеріальних активів брати участь у формуванні статутного капіталу інноваційних структур різних типів (наукових, технологічних парків, бізнес-інкубаторів тощо)». З огляду на це можна зробити висновок, що держава намагається стимулювати інноваційну і науково-дослідницьку діяльність в університетах та їх співпрацю з бізнес-структурами. Зокрема, в Законі визначено, що держава «…економічно заохочує підприємства різних форм власності до співпраці з вищими навчальними закладами щодо виконання науково-інноваційних проектів, підготовки і перепідготовки фахівців з вищою освітою, проведення практики студентів» [1]. Зрозуміло, що ефективні механізми імплементації цих та інших норм ще потребують свого налагодження і доопрацювання, однак напрям змін уже визначено, принаймні на законодавчому рівні. Незважаючи на уже здійснені кроки у цій царині, культура пожертв і благодійності у сфері освіти в Україні залишається нерозвинутою, що зумовлено низкою причин:

-  несфомованість у суспільстві традиції подібних благодійних внесків;

-  відсутність економічних стимулів для приватних організацій щодо інвестування в освіту;

-  нестабільність банківської системи, нерозвиненість фондового ринку, високий рівень інфляції;

-  обмеження можливостей для інвестиційної діяльності університетів;

-  недосконалість і недостатність нормативно-правової бази у цій сфері;

-  відсутність практичного досвіду та знання міжнародного досвіду створення таких фондів [2, с.156].

 Висновки і перспективи подальших розвідок. Необхідність встановлення діалогу між трьома інститутами – університетом, бізнесом та державою обумовлена розривом між реальним сектором економіки та освітньо-науковою сферою, невідповідністю якості кадрів сучасним потребам ринку праці, відсутністю інноваційно-дослідницької складової діяльності університетів, що негативно впливає на стан національної економіки та відображається в різних міжнародних рейтингах України. Ефективна модель потрійного партнерства в Україні має включати такі напрями діяльності:

-  з боку держави – реальне забезпечення автономії та фінансової незалежності університетів; сприяння створенню відповідної матеріально-технічної бази ВНЗ; формування державного замовлення на спеціальності відповідно до дійсних потреб ринку праці та бізнес-середовища; заохочення (у вигляді пільг) бізнес-організацій до проведення спільних з університетами науково-дослідних робіт в пріоритетних сферах;

-  з боку бізнесу – інформування держави та університетів щодо потреб ринку в кваліфікованих кадрах та стосовно перспективних напрямів діяльності; переорієнтація зі швидкого отримання прибутку на досягнення довгострокових результатів шляхом інноваційної діяльності; запровадження та поширення інституту ендавменту, умови для чого має створити держава;

-  з боку університетів – заснування технопарків, інноваційних фірм, венчурних фондів на базі університетів з метою проведення науково-дослідних робіт; зменшення бюрократичної складової у їхній діяльності, що суттєво ускладнює діалог ВНЗ із бізнесом; активне залучення експертів та представників бізнесу до освітнього процесу.

Побудова конструктивного діалогу між державою, бізнесом та університетами можлива лише за умови узгодженості інтересів всіх сторін та зацікавленості у продуктивній та взаємовигідній співпраці. На державу покладається найбільша роль як на сторону, що має забезпечити необхідні умови партнерства як для університетів, так і бізнес-організацій, виробити систему мотивів і стимулів до здійснення науково-дослідних робіт, що в подальшому мають знайти відображення в розробках, діяльності компаній та інноваційному розвитку економіки країни на загал. У сучасних умовах становлення економіки знань саме університет виступає джерелом інновацій, що зумовлює необхідність надання йому більшої академічної та фінансової незалежності, а також свободи у виборі пріоритетних напрямів досліджень, стратегічної та операційної діяльності.

 

Список літератури.

1. Закон України «Про вищу освіту» [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. – 2014. - № 37-38 – С.2716. Режим доступу до ресурсу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

2. Грищенко І.М. Теоретико-методологічне обгрунтування ефективних фінансово-економічних моделей розвитку вищої школи / монографія (рукопис) ; за заг. ред. чл.-кор. НАПН України, д-ра екон. наук., проф. І.М. Грищенка. – К., 2015. – 236 с.

3. Романовський О. О. Визначення сутності "академічного капіталізму", "університетського (академічного) підприємництва" та інновацій економічно-ринкового типу в системі вищої освіти як економічних категорій [Електронний ресурс] / О. О. Романовський // Ефективна економіка. – 2013. – №10 – Режим доступу до ресурсу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2376.

4. Романовський О.О. Феномен підприємництва в університетах світу: монографія/ О.О. Романовський – Вінниця: Нова книга. – 2012. – 504 с.

5. Холявко Н. І. Сектор вищої освіти в системі інноваційного розвитку національної економіки / Н. І. Холявко. // Економіка і управління. – 2014. – №1. – С. 33–37.

6. Etzkowitz Н. The Triple Helix: University-Industry-Government Innovation in Action / Н. Etzkowitz // Routledge. – 2010. – 176 P.

7. Knutson S., Kushnarenko V. Ukraine: The New Reforms and Internationalization / S. Knutson, V. Kushnarenko // International Higher Education. – 2015. - №79. – Р. 28-29

8. Leydesdorff L. The Triple Helix of University-Industry-Government Relations [Електронний ресурс] / L. Leydesdorff // Encyclopedia of Creativity, Innovation, and Entrepreneurship. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://www.leydesdorff.net/th1gg2/th1gg2.pdf.

9. Ranga M., Etzkowitz Н. Triple Helix Systems: An Analytical Framework for Innovation Policy and Practice in the Knowledge Society / M. Ranga, H. Etzkowitz. // Industry and Higher Education Special Issue “Innovation policy as a concept for developing economies: renewed perspectives on the Triple Helix system”. – 2013. – №27 (4). – Р. 237–262.

10. The Global Competitiveness Report 2015–2016. Режим доступу до ресурсу: http://www.weforum.org/reports/global-competitiveness-report-2015-2016

 

References.

1. The Verkhovna Rada of Ukraine(2014), The Law of Ukraine "Higher education",avalible at: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 (Accessed 23 December 2015).

2. Hryschenko, I.М. (2015), Teoretyko-metodolohichne obhruntuvannia efektyvnykh finansovo-ekonomichnykh modelej rozvytku vyschoi shkoly [The theoretical and methodological basis of effective financial and economic models of development of higher education], Kyiv, Ukraine.

3. Romanovs'kyj, O.O. (2013), “Determining the nature of "academic capitalism", "university (academic) business" and economic and market type of
innovations in higher education system as an economic categories”,
Efektyvna ekonomika, [Online], vol. 10, available at: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2376 (Accessed 30 November 2015).

4. Romanovs'kyj, O.O. (2012), Fenomen pidpryiemnytstva v universytetakh svitu [The phenomenon of entrepreneurship in universities in the world], Nova knyha, Vinnytsia, Ukraine.

5. Kholiavko, N. I. (2014), “The higher education sector in the system of innovative development of national economy”, Ekonomika i upravlinnia, vol. 1, pp. 33–37.

6. Etzkowitz, Н. (2010), The Triple Helix: University-Industry-Government Innovation in  Action, Routledge, London, UK.

7. Knutson, S.and Kushnarenko, V. (2015), “The New Reforms and Internationalization”, International Higher Education, vol. 79, pp. 28-29.

8. The site of Loet Leydesdorff (2013), “The Triple Helix of University-Industry-Government Relations”, available at: http://www.leydesdorff.net/th1gg2/th1gg2.pdf, (Accessed 17 December 2015).

9. Ranga, M. and Etzkowitz, Н.(2013), “Triple Helix Systems: An Analytical Framework for Innovation Policy and Practice in the Knowledge Society”, Industry and Higher Education Special Issue “Innovation policy as a concept for developing economies: renewed perspectives on the Triple Helix system”, vol. 27 (4), pp. 237-262.

10. The official site of World Economic Forum (2015), “The Global Competitiveness Report 2015–2016”, available at: http://reports.weforum.org/global-competitiveness-report-2015-2016/ (Accessed 5 December 2015).

 

 Стаття надійшла до редакції 20.02.2016 р.