Українською | English

BACKMAIN


УДК: 368.023.5

 

В. А. Козирєв,

аспірант кафедри менеджменту УАБС НБУ, м. Суми

Я. П. Руденко,

аспірант кафедри економічної кібернетики УАБС НБУ, м. Суми

 

ВПЛИВ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ

 

V. A. Kozyriev,

UAB NBU graduate, faculty management, Sumy

Y. P. Rudenko,

UAB NBU graduate, faculty of cybernetic, Sumy

 

THE IMPACT OF FINANCIAL INTERMEDIARIES IN THE FUNCTIONING OF THE INSURANCE MARKET

 

У статті досліджено роль фінансових посередників у формуванні та розвитку страхового ринку. Проведено класифікацію посередників у відповідності до здійснюваних ними функцій та характеру проведення операцій.

 

This article explores the role of financial intermediaries in the formation and development of the insurance market. The intermediaries were classified in pursuit to exercise their functions and nature of operations.

 

Ключові слова: страхові компанії, посередники страхового ринку; прямі, непрямі та нестрахові посередники.

 

Keywords: insurance companies, brokers insurance market; direct, indirect and uninsurance intermediaries.

 

 

Постановка проблеми та її актуальність. Актуальність розгляду проблеми впливу страхового посередництва на функціонування страхового ринку обумовлена стрімким розвитком даної індустрії, розширенням сфер діяльності страхових компаній з використанням різних типів посередників та їх комбінацій. Діяльність страхових посередників потребує удосконалення нормативно-правової бази та розширення існуючої класифікації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значну увагу дослідженню проблеми розвитку страхових посередників приділяють вітчизняні та зарубіжні науковці. Зокрема І. Д’яконова та І. Школьник [17] зосереджують свою увагу на ролі фінансових посередників у формуванні та розвитку ефективного фінансового ринку. В. Ходаківська та С. Черкасова розглядають окремо інфраструктурних фінансових посередників та аналізують тенденції розвитку брокерської діяльності на страховому ринку в Україні та недосконалість законодавчої бази [15, 16]. Є. Сич у своїй роботі визначає економічний зміст основних видів фінансових послуг та акцентує свою увагу на фінансових посередниках, що надають ці послуги [7]. В. Столяров та О. Полєтаєв вивчали економічну сутність фінансових посередників та основні тенденції їх розвитку [12].

Метою статті є дослідження впливу страхових посередників на функціонування вітчизняного страхового ринку та удосконалення їх класифікації.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи питання страхового посередництва в Україні, необхідно розпочати з визначення поняття «фінансовий посередник» та виявити основні види діяльності, що притаманні таким учасникам фінансового ринку.

Згідно чинного законодавства України, фінансовий посередник визначається як юридична особа, що на підставі ліцензії (дозволу) здійснює визначену законодавством України комерційну (інвестиційні фонди та інвестиційні компанії), представницьку (довірчі товариства) або посередницьку (торговці цінними паперами, банки) діяльність стосовно обігу приватизаційних паперів, або філія цієї юридичної особи [1, 2, 10]. І. Школьник визначає, що діяльність фінансових посередників спрямована в першу чергу на допомогу фізичним та юридичним особам, що мають заощадження, перетворити їх на капітал і вкласти в діяльність різних суб’єктів господарювання, диверсифікуючи при цьому рівень ризику [15]. Слід зазначити, що система спеціалізованих фінансових посередників має можливість надати власникам вільних коштів більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки на капітал. Такий підхід у визначенні орієнтований на перш за все на отримання посередниками прибутку та задоволенні потреб клієнтів.

Зарубіжна економічна думка визначає фінансове посередництво (financial intermediation) як окремий специфічний вид економічної діяльності. За визначенням відомого американського економіста Ф. Мишкіна, фінансове посередництво – це процес непрямого інвестування, за якого фінансові посередники позичають кошти в тих, які їх заощадили, і, в свою чергу, надають позики іншим. Таке визначення не є цілковито повним, оскільки фінансові посередники не лише надають позики (надають, як правило, лише банківські установи), а й вкладають кошти в корпоративні права та інші цінні папери, а також надають інші фінансові послуги [3, 6].

Зарубіжні науковці вважають, що поняття «фінансове посередництво» тісно пов’язане з поняттям «фінансові послуги». У розвиненому суспільстві фінансові послуги мають не менше значення, ніж виробництво. Найбільш динамічно розвивається та частина сфери послуг, яка спрямована на задоволення потреб суспільного виробництва: фінансово-кредитне обслуговування, страхові послуги, інформаційне і бухгалтерське обслуговування.

Тема дослідження умов здійснення професійного посередництва на страховому ринку не нова. У зв’язку з тим, що на ринку страхових послуг поширена діяльність страхових посередників як юридичних, так i фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, особливо страхових брокерів, виникають запитання щодо відповідності положень ст. 15 Закону України «Про страхування» та порядку провадження діяльності страховими посередниками згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року №1523 сучасним умовам ринку страхових послуг та світовій практиці.

Нами запропоновано розглянути визначення страхового посередництва, подана розширена класифікація існуючих фінансових посередників та досліджене питання регулювання діяльності посередників на вітчизняному страховому ринку.

Оскільки Україна обрала шлях до інтеграції в Європейське Співтовариство, необхідно звернути увагу на використання дієвих положень світової практики страхового посередництва, які століттями формулювались та гнучко адаптувалися до сучасних умов.

Насамперед важливим є питання визначення страхового посередництва, з якого випливає здійснення посередниками певних функцій.

З огляду на Європейську систему регулювання страхового посередництва, можна виділити Директиву Європейського Парламенту 2002/92/ЕС від 9 грудня 2002 року «Про страхове посередництво» (Directive 2002/92/ЕС of the European Parlament and Council of 9 December 2002 on insurance mediation). Пункт 3, Статті 2 Директиви дає визначення страховому посередництву: «Страхове посередництво – означає діяльність з представлення бізнесу, пропонування та виконання інших підготовчих робіт для укладення договорів страхування, або укладення таких договорів, або допоміжну діяльність в адмініструванні та виконанні таких договорів, зокрема при настанні страхового випадку». Проаналізувавши поточну ситуацію на страховому ринку України, на нашу думку необхідно удосконалити законодавчу базу та виокремити інститут страхового посередництва з притаманними виключно йому функціями, а саме: укладення договорів страхування, вдосконалення каналів продажу страхових продуктів, надання консультаційних послуг та здійснення операцій з оцінки страхових ризиків та збитків.

Співпраця з фінансовими посередниками дозволяє страховим компаніям:

- максимізувати прибуток, шляхом зменшення витрат;

- розширювати клієнтську базу;

- надавати більш досконалі страхові послуги;

- спрощувати проведення страхової, інвестиційної та фінансової діяльності

- впроваджувати інноваційні підходи у веденні бізнесу [8].

Посередників, що співпрацюють зі страховими компаніями можна поділити у відповідності від функцій на ринку та характеру проведення операцій (Рис. 1).

 

Рис. 1. Класифікація посередників на страховому ринку

 

У відповідності до наведеної класифікації, проаналізуємо діяльність посередників, що належать до певних типів.

Отже, до прямих посередників відносять страхових агентів, що діють від імені страхової компанії; страхових брокерів, що діють від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник та перестрахових брокерів, що також діють від свого імені та на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.

Непрямі посередники – учасники страхового ринку, що професійно оцінюють страхові ризики (андерайтер, сюрвеєр) та ті, що оцінюють страхові збитки (аварійний комісар, аджастер, диспашер).

Нестрахові посередники, з одного боку, займаються пошуком альтернативних каналів збуту, а з іншого – здійснюють консультаційні, інформаційні, кредитно-банківські, фінансові, аудиторські, нотаріальні, біржові та інші послуги

Розглядаючи посередницьку діяльність на страховому ринку, необхідно більш детально проаналізувати діяльність кожного з його учасників.

Згідно закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР пропонується таке визначення посередників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів) [1, 9]. У відповідності до тлумачення чинного законодавства, розглянемо більш детально прямих фінансових посередників страхового ринку.

Страхові агенти – це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика, виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.

Страхові агенти беруть на себе частину обов’язків страховика. Через них страховик може здійснювати укладання договорів страхування, має можливість отримувати страхові платежі. Також вони забезпечують надання страхового відшкодування у разі настання страхового випадку агентів і страхових брокерів). При цьому зазначає, що (на закон посилання) [7, 11]:

Агент може виконувати:

- підготовку договорів страхування;

- укладення договорів страхування;

- обслуговування договорів страхування;

- оформлення документів для виплати відшкодування виплати страхових сум і відшкодувань.

Щодо класифікації страхових агентів, то слід визначити, що їх поділяють на «прямих агентів» (фізичні особи, що працюють у штаті страхової компанії), «мономандатні агенти» (працюють на умовах контракту з однією компанією) та «багатомандатні агенти» (співпрацюють з кількома страховими компаніями та мають постійні зв’язки зі своїми клієнтами).

Роль «непрямих агентів» починають виконувати транспортні підприємства при здійсненні обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.

З розвитком нових видів страхування в нашій державі роль агентів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближчим часом і банки залучатимуться до продажу полісів зі страхування життя. Таким чином можна стверджувати, що «непрямі агенти» утворюють альтернативну мережу продажу страхових продуктів.

Відповідно до кадрової структури, страхові агенти відіграють відповідні ролі. Генеральні агенти уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. За роботою такого агента здійснюють нагляд інспектор і працівники страхової компанії, які його уповноважили.

Між генеральним страховим агентом та страховою компанією укладається договір про призначення на посаду, у якому обумовлено

- Вид страхування, в якому агент уповноважений працювати,

- Максимальний ліміт ризику, що його він може прийняти;

- Територіальні обмеження;

- Зобов’язання зі здійснення та управління контрактами;

- Виплату страхових сум і страхових відшкодувань;

- Розмір комісійної винагороди.

Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи і т. ін.).

Генеральний страховий агент у свою чергу наймає на роботу страхових агентів (наступний рівень ієрархії), яким виділяється зона обслуговування, та на якій здійснюється організація продажу страхових полісів.

Зі зростанням обсягу укладених договорів страхування та збільшенням чисельності клієнтів, страховий агент має право залучати субагентів, як помічників, та вступати з ними у трудові відносини.

Субагенти можуть вивчати ринок, орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, проводити рекламні акції та виконувати суто репрезентативні функції.

Страхові брокери – це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страховим посередникам в Україні заборонено працювати на користь іноземних страховиків, іноземним страховим посередникам дозволяється працювати на українському страховому ринку тільки через представництво, яке є платником податку, або через створене ними дочірнє підприємство агентів і страхових брокерів).

Перестрахові брокери – це юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який мас потребу в перестрахуванні як перестрахувальник.

Посередницька діяльність страхових та перестрахувальних брокерів здійснюється як виключний вид діяльності та може включати:

- консультування;

- експертно-інформаційні послуги;

- роботу, пов’язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування);

- інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, установленим уповноваженим органом.

- До діяльності страхових брокерів застосовують такі обмеження:

- страховий брокер не може проводити інші види діяльності, у тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку;

- страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 % загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року;

- розмір отримуваних страховим брокером – юридичною особою страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного капіталу страхового брокера;

- страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договором страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі такі операції здійснює страховик.

Законодавство дозволяє здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера однією юридичною особою за умови виконання вимог щодо здійснення такої діяльності

Поява інституту страхових брокерів на Україні – наслідок вступу нашої країни на шлях ринкових відносин, інтеграції в європейське співтовариство. З одного боку, західні компанії прагнуть вийти на нові ринки, і Україна в цьому розумінні представляє для них великий інтерес. З іншого боку, – український страховий ринок переймає західні технології. Особлива роль при цьому надається страховому брокеру, який є об’єднуючою ланкою між страховою компанією і клієнтом. Як представник свого клієнта страховий брокер має спеціальні знання «ринку страхування», тобто знає межі можливостей широкого кола страхових компаній. Саме ці знання, які потрібні клієнту і які він розраховує одержати від страхового брокера, стають важливим аргументом на користь страхового посередництва.

На страховому ринку існує велика кількість напрямів діяльності, де можна скористатись послугами страхового брокера. Наприклад, працівники підприємства можуть висловити бажання мати додаткову пенсійну програму, тому що державне пенсійне забезпечення, на жаль, є недостатнім. Страховий брокер може допомогти в розробці пенсійного плану для цілого заводу й розміщенні програми в надійній (щодо фінансів) страховій компанії.

Слід також окреслити відмінності між страховими посередниками. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов’язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов’язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) – ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

Нестрахові посередники не приймають безпосередньої участі у процесі укладання та дії договорів страхування. Проте вони виконують надзвичайно важливі функції: консультативні; інформаційні; рекламні; кредитно-банківські; фінансові; валютні; аудиторські; нотаріальні; юридичні; біржові та інші послуги, без яких неможливе функціонування сучасного ринку страхових послуг.

Андерайтер (оцінювач страхових ризиків) – діє від імені страховика та має право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договорів страхування на основі норм страхового права.

Сюрвеєр (оцінювач страхових ризиків)– інспектор чи агент страховика, здійснює огляд майна, яке приймається на оцінку, визначає ймовірність реалізації страхового ризику.

Аварійний комісар (оцінювач страхових збитків) – встановлює причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків, як правило займається дорожньо-транспортними пригодами.

Аджастер (оцінювач страхових збитків) – діє від імені страховика при вирішення та врегулюванні заявлених претензій страхувальників.

Диспашер (оцінювач страхових збитків) – спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляє збитки між судном, вантажем та фрахтом.

Аналіз діяльності різних типів страхових посередників наведений у Таблиці 1. Нами були обрані наступні категорії порівняння: сфера діяльності, позиціонування на ринку, фінансова діяльність, контроль та регулювання і рівень відносин зі страховою компанією.

 

Таблиця 1.

Порівняльний аналіз діяльності прямих та непрямих страхових посередників

 

Прямі посередники

Непрямі посередники

1. Сфера діяльності

Діяльність наближена до страхової. Напрям діяльності – пошук клієнтів та задоволення їх потреб з метою отримання прибутку.

Діяльність наближена до інфраструктурної. Обслуговують ринок страхових послуг та активно співпрацюють зі страховими компаніями.

2. Позиціонування на ринку

Не мають власних вимог і зобов’язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери), або на підставі укладеного договору (агенти).

Діють від імені страхової компанії. Посередницька діяльність є вузькоспеціалізованою.

3. Фінансова діяльність

Основна мета діяльності – отримання прибутку.

Основна мета діяльності – оцінка ризиків та мінімізація збитків.

4. Контроль та регулювання

Контроль за діяльністю відбувається, здебільшого, з боку клієнта, або страхової компанії. Діють в рамках існуючого законодавства, керуючись внутрішніми положеннями страхової компанії.

Не потребують жорсткого фінансового регулювання та контролю (діяльність виключно у рамках чинного законодавства)

5. Рівень відносин зі страховою компанією

Відносини, зазвичай, будуються на договірній основі.

Договірна основа (посередник є штатним працівником страхової компанії), або укладання договору співпраці зі спеціалізованою установою.

 

Щодо нестрахових посередників, то їх вплив на функціонування страхового ринку є опосередкованим (Рис. 2). Страхові компанії зазвичай укладають партнерські відносини з метою розширення власної діяльності та пошуку альтернативних каналів продажу. Набувають поширення інтеграційні утворення конгломеративного типу: bancassurance та assurefinance.

 

 

Рис. 2. Напрямки діяльності нестрахових посередників

 

Взаємодія страхових компаній з фінансовими установами відбувається у розрізі різних видів діяльності: страхової, інвестиційної і фінансової.

Страхова діяльність пов’язана з діяльністю фінансових посередників. Серед них розрізняють перестрахові компанії та об’єднання страхових компаній. Тісне співробітництво та поглиблення відносин з метою отримання взаємних вигод дозволяє зміцнити позиції страхових компаній на ринку та підвищити якість страхових продуктів.

Інвестиційна діяльність страхових компаній базується на тісній співпраці з фінансовими посередниками на фондовому ринку. На високоліквідні короткострокові інвестиції зазвичай припадає 5-7% усіх активів страхових компаній. До таких активів входять зокрема банківські депозити, комерційні векселі й облігації тощо. До середньо- і довгострокових інвестицій відносять інвестиції в цінні папери з фіксованим доходом, акції, облігації, іпотечний кредит, об’єкти нерухомості. Страхові компанії мають можливість вкладають свій капітал у цінні папери з фіксованим доходом, оскільки вони виступають найбільш надійним об’єктом капіталовкладень й забезпечують стабільний дохід, а також можуть бути у будь-який момент реалізовані за ринковою ціною. Для збільшення обсягу прибутку страхові компанії можуть активно інвестувати у звичайні акції різноманітних компаній. Приблизно 7-8% від загального обсягу активів страхових компаній складають об’єкти нерухомості й довгострокові інвестиції. Можна стверджувати, що у такому випадку посередницька діяльність банківських установ та інвестиційних фондів зводиться до збільшення прибутку страхової компанії та створення окремих джерел інвестування. Страховики отримують можливість диверсифікувати власні ризики та створити відповідний інвестиційний портфель.

Фінансова діяльність страхових компаній полягає у залученні кредитних ресурсів, а також випуск пайових або боргових цінних паперів. У більшості випадків страхові компанії використовують залучені кошти для розширення філійної та агентської мережі компанії, удосконалення інформаційних систем програмного забезпечення, розробки нових страхових продуктів, створення центрів клієнтської підтримки та інше. Для успішного виходу на фондовий ринок страхова компанія повинна відповідати вимогам щодо розміру бізнесу, якості фінансової звітності та корпоративного управління, транспарентності управлінської структури тощо. Розміщення акцій на умовах вільного котирування на фондовій біржі дозволяє страховим компаніям у достатньо короткі строки залучити додатковий капітал для розвитку бізнесу.

Посередницьку діяльність на фінансовому ринку виконують інфраструктурні посередники фондової біржі та комерційні банки, що виступають основними кредиторами страхових компаній.

Важливим аспектом в аналізі діяльності страхових посередників є вивчення питання їх регулювання та контролю.

Професійна компетентність страхових посередників становить суттєвий елемент захисту страхувальників, і тому необхідні заходи, спрямовані на отримання страховими посередниками загальних, комерційних та професійних навичок і знань. Зміст кваліфікаційних вимог у різних країнах неоднаковий. Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків (об’єднання національних професійних асоціацій страхових посередників Європейського союзу) у своїй резолюції від 7 жовтня 1992 року пропонує встановити програму навчання мінімальним обсягом 300 годин за період, що становить 18 місяців, з обов’язковим складанням іспитів після курсу навчання.

У тому разі, коли посередники незадовільно виконують свої обов’язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, останні мають отримати компенсацію. Надання таких фінансових гарантій вимагається насамперед від брокерів. Загалом вважається, що страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за дії (професійні) своїх агентів. При цьому постає ряд проблем, коли йдеться про агентів, які працюють на кілька компаній. Щодо страхових брокерів існують деякі види гарантій покриття їхньої професійної відповідальності. Найпоширенішим, а в багатьох країнах обов’язковим, є страхування професійної відповідальності страхових брокерів. Існує також вид гарантії у формі банківського депозиту. В Україні досі не існує механізму надання фінансових гарантій з боку страхових посередників.

Існує дві основні моделі нагляду і регулювання посередницької діяльності у страхуванні. Жорсткий контроль встановлюється в тих країнах, де кількість брокерів превалює. Наприклад, у Великобританії та Канаді. У країнах, де на страховому ринку домінуючу позицію займають агенти (Італія та Німеччина), регулювання діяльності страхових посередників є мінімальним.

До прикладу, в Німеччині діяльність страхових агентів регулюється не органами страхового нагляду, а за допомогою договірних відносин між страховиком та агентом. Проте така практика не є прийнятною для України. В умовах нестабільності, коли ринок страхування переживає період перебудови, необхідно здійснювати контроль з боку державних органів нагляду за діяльністю страховиків та посередників, основною метою яких є зростання обсягу страхових премій та зменшення страхових відшкодувань. Якщо постає завдання зробити грошові потоки між страхувальниками, страховиками та страховими посередниками прозорими і зрозумілими, то для його розв’язання необхідно створити злагоджену систему роботи страхових посередників. Зловживання своїм становищем з боку страхових агентів наражає страховиків на репутаційні ризики, оскільки агент, по-суті, є обличчям страховика.

Часткове вирішення питання регулювання та діяльності страхових агентів можливостями МТСБУ (Моторне (транспортне) страхове бюро України) є першим кроком до нормування, стандартизації роботи агента. Звична реєстрація агентів, які укладають договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в МТСБУ, не здатна вирішити проблему легалізації агентів повною мірою, хіба що «підлатати дах».

Ефект від введення цієї норми буде залежати від МТСБУ і дасть можливість випробувати до набрання чинності новою редакцією Закону України «Про страхування» таку норму, як реєстрація страхових агентів.

Висновок. Страхові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні страхового ринку, а через нього – у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні страховикам і страхувальникам максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Інфраструктурні посередники страхового ринку забезпечують просування та продаж страхових продуктів, спрощуючи відносини між страховиком і страхувальником. Функціонально, страхові посередники спрямовані на реальну економіку та підвищення ефективності діяльності її суб’єктів.

 

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про страхування» // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 4. - С. 25.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5-6. - С.30.

3. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента / И. А. Бланк. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. – Т. 1. – 592 с.

4. Гречаний О. Беремо правильний курс: ринок фінансового консалтингу в Україні / О. Гречаний // Консалтинг в Україні. – 2006. – №2.

5. Ковалев В. В. Основы теории финансового менеджмента : учеб.-практ. пособие / В. В. Ковалев. – М. : Велби, Проспект, 2008. – 544 с.

6. Мишкін Ф. С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків : навч. посібник / Ф. С. Мишкін. – Київ, 1998.

7. Партин  Г., Тивончук  О. Роль небанківських фінансових посередників у фінансуванні інноваційного розвитку // Вісник НБУ. – 2005. – С. 46-51.

8. Пірогова В. Посередницька діяльність на ринку страхових послуг [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://www.justinian.com.ua/article.php?id=909

9. Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзу та перспективи адаптації законодавства України / Т. Вовк, Г. Друзенко, Г. Зугравий та ін. – Харків : Консул, 2002. – 912 с.

10. Сич Є. М. Ринок фінансових послуг : навчальний посібник / Є. М. Сич, В. П. Ільчук, Н. І. Гавриленко – К: Центр учбової літератури, 2012. – 428 с.

11. Снастіна Д. Діяльність посередників на страховому ринку України  / Д. Снастіна // Кіровоградський національний технічний університет: зб. наук. праць. – Кіровоград, 2010.

12. Столяров В. Ф., Полєтаєв О. О. Тенденції в діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів України / В. Ф. Столяров, О. О. Полєтаєв // Вісник економічної науки України. – 2010. – № 2 (18). – С. 145-151.

13. Про затвердження Положення про порядок продажу на фондових біржах пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, що належать державі : Наказ Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України від 16.11.98 № 2141/297/9 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 51. – Ст. 161.

14. Фурман В. Шляхи активізації розвитку брокерської діяльності в Україні / В. Фурман // Економіст. – 2005. – № 1. – С. 58-59.

15. Ходаківська В. П. Ринок фінансових послуг: навчальний посібник / В. П. Ходаківська, О. Д. Данілов. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 501 с.

16. Черкасова С. В. Ринок фінансових послуг : навч. посібник для студентів вищих закладів освіти / С. В. Черкасова. – Львів : Магнолія, 2007. 496 с.

17. Школьник І. О. Фінансові посередники та їх роль у розвитку фінансового ринку / І. О. Школьник // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : зб. наук. праць / ДВНЗ "УАБС НБУ". – Суми, 2007. – Вип. 22. C. 272-281.

 

References:

1. The Verkhovna Rada of Ukraine (2005), The Law of Ukraine “On Insurance”, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/85/96-вр (Accessed 15 March 2015).

2. The Verkhovna Rada of Ukraine (2005), The Law of Ukraine “On Banks and Banking”, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ 2121-14 (Accessed 15 March 2015).

3. Blank, I. A. (2001), Osnovy finansovogo menedzhmenta [Fundamentals of Financial Management], t.1, Nika Center, Elga, Kyiv, Ukraine.

4. Grechany, O. (2006), “We take the right course: financial market consulting in Ukraine”, Konsaltynh v Ukrayini, no. 2, pp. 25-32.

5. Kovalev, V. V. (2008), Osnovyi teorii finansovogo menedzhmenta : uchebno-prakticheskoe posobie [Fundamentals of the theory of financial management: educational and practical guide], Velbe, Prospekt, Moscow, Russia.

6. Myshkin F. S. (1998), Ekonomika hroshey, bankivs'koyi spravy i finansovykh rynkiv: navchal'nyy posibnyk [Economics of Money, Banking and Financial Markets: tutorial], Osnovy, Kyiv, Ukraine.

7. Partyn, H. and Tyvonchuk, O. (2005), “Ways of overcoming financial and economic crisis in Ukraine”, Visnyk Nacionalnoho banku Ukrayiny, no 2, pp. 46-51.

8. Pirogova, V. “Intermediary activities in the insurance market”, [Online], Yustinian available at : http://www.justinian.com.ua/article.php?id=909 (Accessed 3 March 2015).

9. Vovk, T., Druzenko, H. and Zuhravyy, H. (2002), Rehulyuvannya sfery finansovykh posluh u pravi Yevropeys'koho Soyuzu ta perspektyvy adaptatsiyi zakonodavstva Ukrayiny [Regulation of financial services in the EU law and the prospects for adaptation of Ukraine], Konsul, Kharkiv, Ukraine.

10. Sych, Ye. M. (2012), Rynok finansovykh posluh: navchal'nyy posibnyk [Financial Markets: tutorial], Tsentr uchbovoyi literatury, Kyiv, Ukraine.

11. Snastina, D. (2010), “The activities of intermediaries in the insurance market of Ukraine”, Kirovograds`ky`j nacional`ny`j texnichny`j universy`tet, [Online], available at : http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:RWVtNnUxR-QJ:www.kntu.kr.ua/doc/zb_10_2/stat_10_2/12.doc (Accessed 6 March 2015).

12. Stolyarov, V. F. and Polyetayev, O. O. (2010), “Trends in the activities of financial intermediaries in the securities market of Ukraine”, Visnyk ekonomichnoyi nauky Ukrayiny, no. 2 (18), pp. 145-151.

13. Official Bulletin of Ukraine (1998), “Resolution of the State Property Fund of Ukraine, State Commission on Securities and Stock Market, the Antimonopoly Committee of Ukraine "Approval of Regulations on the sale on the stock exchanges of shares of public companies, state-owned"”, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ z0798-98 (Accessed 10 March 2015).

14. Furman V. (2005), “Ways of brokering activation in Ukraine”, Ekonomist, no. 1, pp. 58-59.

15. Khodakivs'ka, V. P. and Danilov, O. D. (2001), Rynok finansovykh posluh: navchal'nyy posibnyk [Financial Markets: tutorial], Akademiya DPS Ukrayiny, Irpin', Ukraine.

16. Cherkasova, S. V. (2007), Rynok finansovykh posluh : navchal'nyy posibnyk dlya studentiv vyshchykh zakladiv osvity [Financial Markets: tutorial for students of higher educational institutions], Magnolia, Lviv, Ukraine.

17. Shkol'nyk, I. O. (2007), Financial intermediaries and their role in the development of the financial market, Problemy i perspektyvy rozvytku bankivskoyi systemy Ukrayiny: zbirnyk naukovykh prats, vol. 22, pp. 272-281.

 

Стаття надійшла до редакції 20.03.2015 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"