Українською | English

BACKMAIN


УДК 339.72

 

Є. І. Вишневський,

магістр державного управління,

Korea Development Institute (KDI) School of Public Policy and Management, м. Сеул, Республіка Корея

 

СУЧАСНА ПРОБЛЕМАТИКА РЕГУЛЮВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

I. Vyshnevsky,

Master of public policy, Korea Development Institute (KDI) School of Public Policy

and Management, Seoul, Republic of Korea

 

MODERN CHALLENGES OF GLOBAL BANKING REGULATION

 

У статті досліджуються сучасна проблематика регулювання глобальної банківської діяльності. Проведено історичний дискурс питання регулювання банківської діяльності та необхідності такого регулювання. Проаналізовано вплив Світової фінансової кризи на глобальну банківську діяльність. Уточнено сутність процесу “регулювання глобальної банківської діяльності”. Систематизовано та проаналізовано положення теорія ефективних та раціональних ринків, теорії пруденційного нагляду та теорії нестабільних ринків.

 

This article investigates the modern challenges of global banking regulation. Carried out a historical discourse of banking regulation and the necessity for such regulation. Consider the influence of the global financial crisis on the global banking. Specify the essence of the " regulation of global banking." Systematized and analyzed the theory of efficient and rational markets, the theory of prudential supervision and the theory of unstable markets.

 

Ключові слова: глобальна банківська діяльність, регулювання банківської діяльності, пруденційний нагляд, система регулювання банківської діяльності, глобальна фінансова криза, трансформація систем регулювання банківської діяльності.

 

Keywords: global banking, banking regulation, prudential supervision, system of banking regulation, global financial crisis, transformation of the regulation systems of banking activity.

 

 

Постановка проблеми. Незаперечною перевагою нещодавньої глобальної фінансової кризи являється те, що вона не тільки показала нам певні слабкі сторони сучасної фінансової системи, а і те що вона звернула нашу увагу на деякі проблеми, що повинні бути вирішені для того щоб уникнути таких крахів у майбутньому. Різні експерти через їх спеціалізації бачать ці проблеми по різному. Наприклад, деякі з них фокусуються на проблемі переоцінки впливу фінансових посередників/агентів на економіку [9]. На їх думку, влада та центральні банки використовують макроекономічні моделі, що відомі як «динамічні стохастичні моделі загальної рівноваги», які не включають ні банків, ні фінансових агентів. Вони фактично не включають фінансові системи як такі взагалі. Тому виникає питання – яким чином можна передбачити та контролювати вплив того, що не існує? Пол Кругман (Paul Krugman) визначив комплекс проблем, що виникли у зв’язку з фінансовою лібералізацією. В той же час, він визнав поразку економістів у прогнозуванні кризи у зв’язку з тим, що в їх економічних моделях «вони були сліпими до обмежень людської раціональності, що часто призводять до бульбашок та спадів; до проблем інститутів, що стали некерованими; до недосконалості ринків, особливо фінансових, що можуть спричинити  несподіваний, непередбачуваний крах операційної системи економіки; і до небезпек, що виникають, коли регулятори не вірять у регулювання»[15].

На додаток, криза винесла на новий рівень розмови щодо корупції у фінансовому секторі. Наприклад, автори документального фільму «Інсайдери»[1] вивчили проблему сильного лобіювання інтересів високопоставлених політиків у фінансовому секторі. Як результат ми отримуємо фінансову лібералізацію та дерегулювання. Більш того, як виявилось, фінансові інститути через деяких економістів просували теоретичні ідеї, що були вигідні для них, про необхідність дерегулювання фінансового сектору для того щоб мати теоретичний доказ послаблення економічного регулювання та нагляду. Фактично, це далеко не весь перелік проблем, що було виявлено під час кризи. І у такий спосіб економісти не тільки дискредитували себе і втратили рівень поваги до їх професії, а і ввели в оману всю фінансову систему надаючи неправильні теоретичні висновки щодо подій, що відбувалися. У цьому сенсі, нездатність регуляторів запобігти та побороти кризу не являється такою жахливою (що ніяким чином їх не виправдовує). Як могли вони ефективно боротися з кризою покладаючись на невірні теоретичні засади?

Таким чином, посткризовий розвиток світової фінансової системи взагалі та глобальної банківської діяльності зокрема ставлять перед інститутами регулювання банківської діяльності на національному, регіональному та глобальному рівнях нові завдання, вирішення яких дасть змогу стабілізувати, збалансувати і задати потрібний напрямок подальшому розвитку глобальної банківської справи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фактично, запровадження безпосередньо банківського регулювання та нагляду відбулося трохи пізніше ніж банківська діяльність як окремий вид фінансового бізнесу набула своїх сучасних характеристик. Банки з часів їх заснування у п’ятнадцятому столітті як приватні комерційні установи керувалися загальним набором законів, норм та принципів, що застосовувались до будь-яких інших комерційних фірм [10]. Навіть після того, як маже всі країни створили свої власні банки для того щоб поставляти валюти країн і бути фінансовими агентами Урядів, в ті часи національні банки не були регуляторами до моменту, коли банки почали розглядати як специфічний вид комерційних компаній, що вимагало унікальних норм регулювання. В більшій мірі це було спричинено загальним розвитком суспільства, аніж з важливістю ролі банків. Такий розвиток призвів до розуміння того, що кожний вид комерційної діяльності повинен були регламентований законодавством та регулюватися нормами та принципами, що застосовуються до його специфічних характеристик. Але, як трапилось, банківське регулювання загальним законодавством не може забезпечити чесної поведінки банків, також безпеки та надійності банківської системи. Часті банківські кризи, що траплялися в США та Великобританії починаючи з вісімнадцятого до першої половини двадцятого століття, показала необхідність встановлення спеціальних правил для регулювання банківської діяльності. Починаючи з тридцятих років двадцятого століття банківська сфера стала найбільш регульованою галуззю економіки, і в той же час банки є одними з найбільш регульованих комерційних інститутів [16]. Майже одночасно фінансове регулювання та нагляд, в цілому, та банківське, зокрема, стали об’єктом постійного вивчення та досліджень. Дебати стосовно фінансового регулювання в цілому і форм фінансового нагляду та їх жорсткості, зокрема, насправді ніколи не стихали. Після кожної кризи такі дискусії спалахували з новою силою.

Проблематика регулювання глобальної банківської діяльності почала ще більш інтенсивно досліджуватися підчас та після Світової фінансової кризи. Хоча, слід зазначити, що існують розробки вчених щодо глобалізації банківської діяльності та її впливу на моделі та методи регулювання банківництва. Це наукові праці М. Деватріпонта, Х. Бенінка, К. Девіса, Д. Ллевеліна, Н. Рубіні, М.Льюіса, Т. Левіта та ін.

Одним з тих, хто задав тон сучасним розмовам про фінансове регулювання та нагляд є доктор Чарльз Гудхарт (Charles Goodhart). Згідно з його працею «Яким чином ми повинні регулювати фінансовий сектор?», фінансове регулювання завжди характеризувалось своєю нетеоретичною дуже практичною реакцією державних органів на термінові проблеми для уникнення їх повторення у майбутньому[17]. Фактично, структурна модель системи регулювання, що встановлює певні норми, принципи та вимоги, є дуже залежною від усвідомлення того, який нагляд повинен здійснюватись. Протягом довгого періоду часу вважалося, що індивідуальний ризик інститутів є потенційно найбільш небезпечним для стабільності фінансової системи. Відповідно, минула система була побудована з метою мінімізації такого роду ризику. Однак, як показала практика, фокусування нагляду на індивідуальному, а не на системному ризику інститутів, спричинило подальший крах системи. Гудхарт погоджується, що таким чином фінансовий нагляд у минулому був спроектований неякісно і показав свою нездатність гарантувати безпеку фінансової системи. Сучасний нагляд, на його думку, повинен в основному звертати увагу на системі зовнішні фактори та на захист споживача. Крім того, вважаю важливим те, що Гудхакт поклав в основу доказів ідею «зміни парадигми» [17], тобто необхідності фундаментальних змін у розумінні державних органів мети фінансового нагляду. Таким чином, такий перегляд цілей фінансового нагляду призведе до змін в інструментах регулювання, тобто він змінить структуру/ модель фінансового регулювання. Справедливим буде зазначити, що робота Гулхарта робить великий внесок у вивчення фінансового нагляду, хоча вона є частково теоретичною та вимагає певних емпіричних доказів.

Цікаво зазначити, що відповідно до Донато Мачіандаро (Donato Masciandaro) та Марка Куінтінса (Marc Quintynthe) зміни в структурі банківського регулювання траплялися часто як результат крахів на фінансових ринках або структурних змін на ринках. Вони аналізували емпіричним шляхом еволюцію регулятивних систем декількох країн протягом 1998 – 2008 років у своїй роботі «Після Великого вибуху і до наступного? реформування структури фінансового нагляду та роль центрального банку. Огляд світових тенденцій, причин та результатів (1998-2008)». Експерти дійшли висновку, що існувала тенденція структурних змін у банківському регулюванні та нагляді. Зокрема, це був початок переходу від моделі регулювання за секторами до уніфікованої (інтегрованої) моделі. Як результат такої хвилі реформ виникла картина нагляду, що була диверсифікованою у такій мірі, як ніколи раніше.

Постановка завдання. Як показує огляд літератури та аналіз останніх публікацій, починаючи з часів, коли виникла проста фінансова система, питання того, яким чином здійснювати її нагляд і яким є найбільш ефективний шлях робити це, викликало значний інтерес. Суспільство одностайне у розумінні того, що немає ідеального і єдиного підходу до регулювання глобальної банківської діяльності, однак, в той же час, спроби з боку Базельського комітету, МВФ та провідних Центробанків прийти до єдиних підходів і понять у сфері глобального регулювання продовжуються. Фінансова криза, що розпочалася у 2007 році, продемонструвала певні слабкі сторони тогочасного підходу до регулювання глобальної банківської діяльності. Таким чином, почався пошук нового шляху регулювання, більш підходящого для сучасних реалій. В той же час, міжнародна практика банківського регулювання на сьогодні вимагає уточнень та доповнень щодо регулювання глобальної банківської діяльності та систематизації відомих підходів до вирішення цієї проблеми. Тому метою даної статті є уточнення та обґрунтування поняття регулювання банківської діяльності саме в розрізі не окремої країни, а світу в цілому; проведення історичного дискурс питання регулювання банківської діяльності та еволюції думки, щодо необхідності такого регулювання; аналіз впливу Світової фінансової кризи на глобальну банківську діяльність та систематизація і аналіз актуальних теоретичних напрацювань в галузі регулювання глобальної банківської діяльності.

Виклад основного матеріалу. Національні банківські системи країн з розвиненою економікою та країн, що розвиваються, як і глобальна банківська система включають в себе фінансові інститути різних типів, які утворюють її організаційну структуру. Основним елементом цієї структури, без сумніву, являються комерційні банки,- посередники на фінансовому ринку, які акумулюють тимчасово вільні грошові фонди і розміщують їх від свого імені на умовах повернення, терміновості та платності.

В умовах, коли інтернаціоналізаційні процеси, а за ними фінансова глобалізація, консолідація та концентрація фінансового капіталу разом з динамічним розвитком фінансового інжинірингу  спричиняють диспропорції на світових ринках капіталу та призводять до дисбалансів у національних банківських системах та, як наслідок, у глобальній банківській системі, глобальна діяльність комерційних банків  набуває майже безмежного простору для маневру. Ця обставина пояснюється тим фактом, що різнорівневі органи моніторингу та регулювання банківської діяльності, направляючи свої зусилля на протистояння об’єктивним процесам фінансової глобалізації та керуючись суто методами моніторингу основних показників фінансової діяльності, недооцінюють саме вузько направленість цілей ведення бізнесу комерційними банками  та їх спрямованість на стовідсоткову реалізацію такої мети. Адже з точки зору комерційного банку – його діяльність направлена не так на задоволення потреб споживачів, тобто не на продаж їм певних банківських продуктів та послуг, як на отримання прибутку. З часу набуття банківською діяльністю глобального характеру вищеозначена обставина не змінилася, а її реалізація через розрізнений нагляд та регулювання стала навіть простішою.

Глобальна банківська діяльність завжди була суб’єктом жорсткого регулювання і пильного нагляду з боку великої кількості як національних так і регіональних чи світових органів фінансового моніторингу. І час не владний над цією обставиною. Така пильна увага спричинена тим незаперечним фактом, що банківська діяльність, як вид ділової активності, є глибоко індивідуалістичною, тобто спрямованою на максимізацію прибутку будь-якою ціною. Слід також визнати, що пильна увага різнорівневих регуляторів до глобального банкінгу спричинена надзвичайно важливим значенням світової банківської системи у стабільному зростанні глобальної економіки. В той же час можливість дестабілізації світових фінансів може призвести до значних як фінансових так і економічних потрясінь/катаклізмів та підвищення соціальної напруженості в світі. Також не слід забувати, що ще однією причиною прискіпливої уваги до банківських систем є те, що хоча її установи і відіграють  в даний час центральну роль в глобальній економіці та світових фінансах, вони перш за все використовують в своїй діяльності залучені кошти. І саме запорукою помірного рівня ризику операцій з даними  коштами та їх гарантованого повернення до первинних власників і є регулювання банківської діяльності.

До недавніх пір, а саме до середини 90-х років ХХ сторіччя, теорія та практика регулювання банківської діяльності зводилася до моделювання систем та впровадження законодавчих норм та методів здебільшого на рівні конкретних країн будь то США, Велика Британія чи інша важлива країна-осередок банківництва. Так, наприклад, дослідження банківського регулювання і нагляду Матіаса Деватріпонта [8] або Харольда Бенінка [5] були досить ґрунтовними, але стосувалися вони загалом регулювання банківської діяльності в певній конкретній країні або регіоні. І ця обставина є цілком зрозумілою, адже традиційно регулювання приймається і застосовується на національному рівні.

Не зважаючи на рівень регулювання банківської діяльності за останні двадцять років фінансові системи, ринки та інститути стали глобальними. Кожен з провідних міжнародних банків веде свою операційну діяльність в багатьох країнах і як наслідок являється об’єктом для органів регулювання в  них. Національні регулятори найбільш розвинених країн та тих, що розвиваються, адаптовуються до нових реалій глобальної фінансової системи через введення нових форм співробітництва та координації між собою і з міжнародними організаціями, які встановлюють стандарти банківської діяльності. Зважаючи на це, характер досліджень та й сама практика та теорія банківського регулювання змінюються. Піонером розробки теорії глобального регулювання банкінгу являється Едвард Кейн [12], професор фінансів в Бостонському коледжі (США). Також слід відзначити дослідження Девіда Ллевеліна, професора університету Лафборо (Велика Британія), який окрім своєї славнозвісної фрази, виголошеної на одній зі своїх презентацій на факультеті банківської справи університету Лафборо в 1996 році, констатував факт тенденції постійних змін в банківській справі: «Галузь змінилася за останні п’ять років сильніше ніж за минулі п’ятдесят років» [3]. На основі аналізу фінансових криз ХХ століття він розробив вимоги  і теоретичні засади глобального регулювання банківської діяльності [3,18].

Окремим фактором перегляду основ банківського регулювання як національного, так і регіонального та глобального рівнів  слід виділити Світову фінансову кризу 2007-2008 років, яка засвідчила повну неспроможність існуючих органів регулювання  вчасно та ефективно застосовувати наявні важелі впливу на діяльність фінансових інститутів в світовому фінансовому середовищі і підірвала основу системи фінансового регулювання. Зважаючи на викликаний кризою широкий резонанс серед світової спільноти питання щодо необхідності реформування банківського регулювання на теперішній час можна виявити доволі багато по-справжньому актуальних напрацювань, що вже послужили основою для зміни структури та методів регулювання банкінгу як на національному так і на регіональному та глобальному рівнях. Так ґрунтовний аналіз недоліків докризового  регулювання банківництва зроблений Лордом Тернером [25], екс-головою Управління фінансових послуг Великобританії (FSA) та Марвіном Кінгом [14], екс-головою Центрального Банку Великобританії, став основою для початку створення законодавчого розподілу кредитно-депозитарних та інвестиційних операцій комерційних банків і посилення покарань несумлінних банків у Британії. Великий внесок в переосмислення регулювання банківської справи не лише на рівні Британії, але і на світовому рівні зробили: Роберт Пестон [19,20], фінансовий аналітик BBC, Джон Вікер та Мартін Волф, голова та член Незалежної комісії з банківської діяльності [27]. Результатом такої активної позиції британських вчених, фінансистів та державних діячів стало створення проекту “Мерлін” – документу, який встановлює контроль над кредитною діяльністю банків та їх бонусною політикою з боку   Уряду, а саме Казначейства Великобританії [19]. Конструктивна критика Едварда Кейна [12] щодо відповідальності ФРС США за фінансову кризу, змусила Конгрес США посилити нагляд за діяльністю центробанку в формуванні монетарної політики. Разом з тим дослідження Лоренса Бакстера, Джоан Веон, Нуріеля Рубіні, Хейді Скуне, Майкла Тейлора та оприлюднення їх результатів призвели не лише до зміни самої теорії банківського регулювання в США, а й до  остаточної відмови даної країни від посягань на місце світового регулятора банківської справи [26]. На теренах Європейського Союзу переосмислення ролі банківського регулювання вилилося у створення нових регуляторних органів – Європейської ради по системним ризикам (Europian System Risk Board), яка буде займатися загальним моніторингом фінансової системи ЄС і попереджувати Єврокомісію про можливі ризики та Європейської системи фінансових наглядачів (Europian System of Financial Supervisors), яка буде контролювати дотримання загальноєвропейських правил банківської діяльності й приймати нагальні антикризові заходи [1, 2]. Ідеологами даних змін були Жак де Лароз’є та Жан-Клод Тріше, екс-голова Європейського Центрального Банку.

Констатуючи факт глобальної трансформації систем регулювання банківської діяльності і поступового створення системи глобального регулювання банкінгу, наявності великої кількості науково-практичних напрацювань в цій галузі, слід зазначити, що аналізу причин краху системи банківського регулювання, в порівнянні з пропозицією перегляду її основ, приділяється не значна увага.

Створення сучасної системи регулювання банківської діяльності відбувалося в 70х - 80х роках ХХ століття, під час лібералізації та дерегулювання фінансових систем [11]. В основу системи було покладено принцип “пруденційного нагляду” – а особливо вимоги до капіталу банківських установ – який мав би захистити фінансові системи від спаду та криз. За словами Лорда Тарнера в основі такої теорії та практики була теорія ефективних та раціональних ринків (the Efficient Markets School): «Можна виділити п’ять її основ:

1) Ринкова ціна являється індикатором раціональної оцінки економічної цінності.

2) Розвиток сек’юритизації кредитів, який базувався на прагненні створити нові і більш ліквідні ринки, покращує як ефективність так і фінансову стабільність ринків.

3) Показники ризику фінансових ринків можуть бути вирахувані за допомогою математичного аналізу, який виявляє дійсний рівень ризику.

4) Ринкова дисципліна може використовуватися як ефективний інструмент обмеження рівня ризику.

5) Фінансові інновації вважалися вигідними, так як ринкова конкуренція відсіювала будь-які інновації, які не приносили додану вартість.

Кожна з цих основ в даний час являється об’єктом тотальної критики як на теоретичному так і на практичному рівнях, що в свою чергу піддає критиці як певні методи регулювання так і самих регуляторів. В той же час інструменти «попереднього» регулювання не були достатніми для попередження та подолання всіх кризових явищ в світовій банківській системі. Крім того регулятори не були спроможні гарантувати достатній рівень ліквідності банківських систем на випадок раптової її недостатності в комерційних банках чи неспроможності банків отримати додаткове фондування на світовому фінансовому ринку. Модель значного саморегулювання галузі, де регулятор радше проголошує певні загальні принципи діяльності ніж деталізовані правила, була повністю дискредитована. А декларована тісна кооперація між різними національними та міжнародними органами регулювання банківської діяльності виявилася безрезультатною. Тому глобальна фінансова криза виявилася просто необхідним явищем, яке наочно показало всі недоліки теорії та практики регулювання банківської діяльності, які складалися протягом минулих 20-30 років. ЇЇ події, які вже є всесторонньо і достатньо проаналізованими, дозволяють спростувати постулати Школи ефективних ринків, здебільшого на якій базувалось сучасне регулювання. Замість гладко функціонуючих ринків, про які стверджувала ця школа, численні пов’язані помилки дали поштовх до становлення ситуації, коли правила фінансової розсудливості ігнорувалися, призводячи до  надмірного кредитування та залучення, і слабкому нагляду з боку рад директорів банків, інших учасників ринку та офіційних регуляторів. Резервний капітал був дуже замалий, щоб компенсувати усі втрати. В той час як важливість ліквідності і особливо новий ризик того, що  ринок сек’юритизованих активів може припинити функціонування , були не враховані. Трейдери займали надризикові позиції в складних фінансових інструментах, які були не достатньо зрозумілими. Оцінки ризику мали тенденцію відображати період «ейфорії», тобто періоду значного зростання світової економіки, коли ризикменеджменту приділялася не значна увага. Як наслідок, моделі управління ризиком, використовуючи дані з цього періоду, серйозно недооцінювали можливість великих втрат. І, нарешті, людська поведінка, яка включала надмірну жагу до збагачення та жадібність, розкручувала бум. В той час як паніка посилила кризу як тільки почалася низхідна спіраль вартості активів. Як наслідок, через цей негативний досвід положення щодо раціональності ринків повинні бути піддані сумніву. Як показала криза - індивідуальна раціональність не гарантує колективної, і взагалі ринки не можуть бути раціональними.

Уряди та органи регулювання вважали, що, як зазначає теорія ефективності ринків, банки маючи ліквідність, будуть мати змогу продавати фінансові інструменти на ринку, на якому всі інші банки роблять те саме. Проте вони не передбачили можливості того, що ринки, які функціонують  ефективно, навіть коли один з банків здійснює стрімкий розпродаж активів, не можуть функціонувати, коли кожен з них намагається якнайшвидше позбутися певних активів.

Тому, зважаючи на такі недоліки існуючої системи, стає зрозумілим, чому постають пропозиції щодо посилення та прийняття за основу регулювання банківської діяльності постулатів Школи нестабільних ринків (Unstable Markets School). В останні десятиріччя дана школа була досить непопулярною, хоча і мала досить відомих прихильників, таких як Джон Мейнард Кейнс, Рой Харрод та Франсуа Перу. Дана школа стверджує, що фінансові ринки відрізняються від інших ринків тому, що інформація, з якою вони намагаються працювати, є    недосконалою. Адже фінансові ринки мають справу з майбутнім. Фінансові контракти, у їх найпростішій формі, – це звичайна угода щодо оплати в деякому майбутньому, яке є  непередбачуваним. Найкраще, що ми можемо зробити - висловити наявні припущення про те, що очікуємо. Однак висловлюючись, ми робимо їх публічними (купівля/продаж опціону, ф’ючерсу та ін.). У людей є вроджена тенденція наслідувати поведінку інших. Як наслідок,  фінансові ринки стають схильними до ефекту “повторної поведінки” так як діяльність учасників відбувається в певному  сегменті. В той же самий час їх дії підпадають під вплив однакових чинників. Так, коли ейфорія відбувається на фінансових ринках, до неї приєднується все більше людей, і ефект будь-яких змін багатократно зростає. Коли всі намагаються купити, ціни на  фінансові активи піднімаються до неймовірних висот. На відміну від цього, коли ейфорія припиняється й обертається панікою, і всі хочуть продати, фінансові активи не можуть бути реалізовані за будь-якою ціною [23].

Висновки щодо регулювання банківської діяльності, досягнуті Школою нестабільних ринків, протилежні до постулатів Школи стабільних ринків. Школа стабільних ринків називає регулювання   проблемою, яка не дає ринкам нормально функціонувати. Регулювання спотворює ринок і робить його не ефективним. На відміну, Школа нестабільних ринків розглядає регулювання як «необхідне зло». Без нього фінансові ринки схильні до ейфорії та паніки, і цим самим вони приречені на нестабільність.

Нагальність реформ регулювання банкінгу також підкреслює необхідність застосування макропруденційного підходу. Так більшість національних чи регіональних регуляторів, керуючись принципами пруденційного регулювання, гарантували, що кожен окремо взятий банк достатньо капіталізований та має адекватну ліквідність, систему керування, і таке інше. Припущення було в тому, що в разі гарантування  надійності кожного індивідуального банку  сама система буде надійною. Проблема такого підходу полягає в тому, що зосередження на індивідуальних банках означає, що ризики системи в цілому можуть бути упущені. А на відміну від проблем,  які вирішувало традиційне регулювання (мікропруденційне), системні ризики, як виявила криза, набагато більше загрожують фінансовій стабільності.

Таким чином зміна теоретичної концепції регулювання банкінгу  є невід’ємною умовою створення ефективного механізму регулювання банківської діяльності незалежно від її рівнів, і питання щодо характеру такого механізму залишається відкритим.

 

Література.

1. Барановський, О. - “Регулювання і нагляд у банківській сфері:quo vadis?”/О. Барановський// Журнал “Вісник Національного Банку України”.- липень 2010 – С.3-10.

2. Отрощенко, В.– “Никогда больше”/В. Отрощенко// Журнал “Банковская практика”. – 2010 - №10 – С. 10-15.

3. Скиннер, К. – “Будущее банкинга. Мировые тенденции и новые технологии в отрасли”/ К. Скиннер// Гревцов паблишер, 2009 – С. 400.

4. Baxter, L.G. – “Exploring the WFO option for global banking regulation” [Електронний ресурс // Duke law working papers]/L. Baxter. – Режим доступу: http://scholarship.law.duke.edu/ cgi/viewcontent.cgi?article=1057&context=working_papers;

5. Benink, H. and Llewellyn,D.T. (1994), ‘De-regulation and financial fragility: a case study of the UK and Scandinavia’, in D. Fair and R. Raymond (eds), Some lessons for bank regulation from recent financial crises 481 Competitiveness of Financial Institutions and Centres in Europe, Dordrecht: Kluwer, pp. 186–201.;

6. Chan, S. – “Financial Crisis was avoidable, Inquiry finds”, [Електронний ресурс]/S. Chan. – Режим доступу:  http://www.nytimes.com/2011/01/26/business/economy/26inquiry.html;

7. Carswell, J. – “The South Sea bubble”, Stanford, Calif.: Stanford University Press, 1960;

8. Dewatripont, M. and Tirole, J. (1994), The Prudential Regulation of Banks, Cambridge, MA: MIT Press;

9. The Economist, January 19, 2013, - “New model army,” – Режим доступу: http://www.economist.com/news/finance-and-economics/21569752-efforts-are-under-way-improve-macroeconomic-models-new-model-army.;

10. Ferguson, N. – “The ascent of money”, London: Chimerica Media Ltd, 2009;

11. Filipenko, A.– “The main reasons of the global Financial Crisis”/ [Електронний ресурс]/A. Filipenko. – Режим доступу:  http://www.iir.kiev.ua/ru/press/publication/2010/10/news162.html;

12. Kane, E. J. “Competitive Financial Reregulation: An International Perspective,” in R. Portes and A. Swoboda (eds.), Threats to International Financial Stability (Cambridge: Cambridge University Press, 1987);

13. Kane, E. J., - “But Who Is Watching Regulators?”, [Електронний ресурс]/ E. Kane. – Режим доступу: http://www.nytimes.com/2009/09/13/business/13gret.html;

14. King, M.– “Banking: From Bagehot to Basel, and back again”, [Електронний ресурс]/M. King. – Режим доступу: http://www.bis.org/review/r101028a.pdf;

15. Krugman, P., - “How Did Economists Get It So Wrong?,” The New York Times, September,2009, – Режим доступу: http://www.nytimes.com/2009/09/06/magazine/06Economic-t.html?pagewanted=all&_r=0;

16. Mishkin, F. – “The economics of money, banking, and financial markets”, 9th ed.,Boston: Pearson, 2010;

17. Adair Turner and others (2010),   The Future of Finance: The LSE Report, Chapter 5, How should we regulate the financial sector?, London School of Economics and Political Science.

18. Mullineux, A.W.& Murinde V. – “Handbook of International Banking” , Edward Elgar Publishing Limited, 2003;

19. Peston, R. – “Project Merlin: The details”, [Електронний ресурс]/ R. Peston. – Режим доступу:  http://www.bbc.co.uk/blogs/thereporters/robertpeston/2011/02/project_merlin_the_details.html;

20. Peston, R. – “The broken heart of capitalism”, [Електронний ресурс]/ R. Peston. – Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/blogs/thereporters/robertpeston/2011/01/ the_broken_heart_of_capitalism.html;

21. Poitras, G. and Jovanovic, F. in their article “Pioneers of Financial Economics: Das Adam Smith Irrelevanzproblem?” [Електронний ресурс], – Режим доступу: http://www.sfu.ca/~poitras/her_DI-$$$.pdf;

22. Roubini, N. – “Crisis Economics: A Crash Course in the Future of Finance”/N. Roubini, Penguin Press HC;

23. Schooner, H. M. & Taylor, M W.– “Global Bank Regulation: Principles and Policies”, Academic Press,USA;

24. Smith, R.C. & Walter,I. – “Global banking” Oxford University Press Inc.,2007;

25. Turner, A. – “The Turner Review: A regulatory response to the global banking crisis”/ [Електронний ресурс]/ A. Turner. – Режим доступу: http://www.fsa.gov.uk/pubs/other/turner_review.pdf;

26. Veon, J. – “Financial reform: the final con game”, [Електронний ресурс]/ J. Veon. – Режим доступу: http://www.newswithviews.com/Veon/joan168.htm;

27. Vikers, J. – “How to regulate the capital and corporate structure of banks?”, [Електронний ресурс]/ J. Vikers – Режим доступу: http://bankingcommission.independent.gov.uk/ bankingcommission/wpcontent/uploads/2011/01/John-Vickers-220111.pdf;

28. Working Group on Financial Reform of Group of Thirty, Financial reform: a framework for financial stability, 2009. – Режим доступу: http://www.group30.org/images/PDF/Financial_ReformA_ Framework_for_Financial_Stability.pdf.

 

References.

1. Baranovs'kyy, O. (2010),“Regulation and supervision in banking: quo vadis?, Visnyk Natsional'noho Banku Ukrayiny, vol.7, p.3-10.

2. Otroshchenko, V.( 2010), Nevermore”, Bankovskaya praktyka, vol. 10, pp. 10-15.

3. Skinner, K. (2009), Budushchee bankinha. Myrovye tendentsyi y novye tekhnolohii v otrasli [The future of banking. The world tendencies and new technologies in the field], Hrevtsov pablisher, Minsk, Belorussia.

4. Baxter, L.G. (2015), “Exploring the WFO option for global banking regulation”, [Online], Duke law working papers], available at: http://scholarship.law.duke.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1057&context=working_papers (Accessed 12 March 2014).

5. Benink, H. and Llewellyn, D.T. (1994), De-regulation and financial fragility: a case study of the UK and Scandinavia’, in D. Fair and R. Raymond (eds), Some lessons for bank regulation from recent financial crises, Competitiveness of Financial Institutions and Centres in Europe, Dordrecht: Kluwer, pp. 186–201..

6. Chan, S. (2011), “Financial Crisis was avoidable, Inquiry finds”, [Online], available at:  http://www.nytimes.com/2011/01/26/business/economy/26inquiry.html (Accessed 12 March 2014).

7. Carswell, J. (1960), The South Sea bubble, Stanford, Stanford University Press, USA.

8. Dewatripont, M. and Tirole, J. (1994), The Prudential Regulation of Banks, MIT Press, Cambridge, UK.

9. The Economist (2013), - “New model army,” [Online] – available at: http://www.economist.com/news/finance-and-economics/21569752-efforts-are-under-way-improve-macroeconomic-models-new-model-army. (Accessed 12 March 2014).

10. Ferguson, N. (2009), The ascent of money, Chimerica Media Ltd, London, UK.

11. Filipenko, A. (2010), “The main reasons of the global Financial Crisis”, [Online], available at:  http://www.iir.kiev.ua/ru/press/publication/2010/10/news162.html (Accessed 12 March 2014).

12. Kane, E. J. (1987), “Competitive Financial Reregulation: An International Perspective,” Threats to International Financial Stability, Cambridge University Press, Cambridge, UK.

13. Kane, E. J. (2009), “But Who Is Watching Regulators?”, [Online], available at: http://www.nytimes.com/2009/09/13/business/13gret.html (Accessed 12 March 2014).

14. King, M. (2010), “Banking: From Bagehot to Basel, and back again”, [Online], available at: http://www.bis.org/review/r101028a.pdf (Accessed 12 March 2014).

15. Kraugman, P. (2009),“How Did Economists Get It So Wrong?,” The New York Times, September, available at: http://www.nytimes.com/2009/09/06/ magazine/06Economic-t.html?pagewanted=all&_r=0 (Accessed 12 March 2014).

16. Mishkin, F. (2010), The economics of money, banking, and financial markets, 9th ed., Pearson, Boston, USA.

17. Adair Turner and others (2010), The Future of Finance: The LSE Report, Chapter 5, How should we regulate the financial sector?, London School of Economics and Political Science, London, UK.

18. Mullineux, A.W.and Murinde V. (2003), Handbook of International Banking, Edward Elgar Publishing Limited, UK .

19. Peston, R. (2011), “Project Merlin: The details”, [Online], available at:  http://www.bbc.co.uk/blogs/thereporters/robertpeston/2011/02/project_merlin_the_details.htm (Accessed 12 March 2014).

20. Peston, R. (2011), “The broken heart of capitalism”, [Online], available at:http://www.bbc.co.uk/blogs/thereporters/robertpeston/2011/01/the_broken_heart_of_capitalism.html (Accessed 12 March 2014).

21. Poitras, G. and Jovanovic, F. (2009), “Pioneers of Financial Economics: Das Adam Smith Irrelevanzproblem?” [Online], available at: http://www.sfu.ca/~poitras/her_DI-$$$.pdf (Accessed 12 March 2014).

22. Roubini, N. (2011), Crisis Economics: A Crash Course in the Future of Finance, Penguin Press HC, USA.

23. Schooner, H. M. and Taylor, M W. (2009), Global Bank Regulation: Principles and Policies, Academic Press, USA.

24. Smith, R.C. and Walter,I. (2007), Global banking, Oxford University Press Inc., Oxford, UK.

25. Turner, A. (2009), “The Turner Review: A regulatory response to the global banking crisis”/ [Online], available at: http://www.fsa.gov.uk/pubs/other/turner_review.pdf (Accessed 12 March 2014).

26. Veon, J. (2010), “Financial reform: the final con game”, [Online], available at: http://www.newswithviews.com/Veon/joan168.htm (Accessed 12 March 2014).

27. Vikers, J. (2011), “How to regulate the capital and corporate structure of banks?”, [Online], available at: http://bankingcommission.independent.gov.uk/ankingcommission/wpcontent/uploads/2011/01/John-Vickers-220111.pdf (Accessed 12 March 2014).

28. Working Group on Financial Reform of Group of Thirty (2009), Financial reform: a framework for financial stability, available at: http://www.group30.org/images/PDF/Financial_ReformA_Framework_for_Financial_Stability.pdf (Accessed 12 March 2014).

 

  


[1]Інсайдери – документальний фільм Чарльза Фергюсона (Charles H. Ferguson). про "системну корупцію в індустрії фінансових послуг США та її наслідки" інформація взята з інтерв’ю  Чарльза Фергюсона наданого Чарлі Роуз (Charlie Rose), YouTube.http://www.youtube.com/watch?v=vS0hj4kiqsA.

 

Стаття надійшла до редакції 20.04.2014 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"