УДК: 339.5; 504.03

 

М. А. Гнатишин,

к. е. н., доцент кафедри аналітичної економії і міжнародної економіки,

Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів

 

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНО ЗБАЛАНСОВАНА ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ ДЛЯ КРАЇН, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ

 

M. Hnatyshyn,

Ph.D., associate professor of Analytical Economy and International Economics Department,

Ivan Franko National University of Lviv, Lviv

 

ECO-ECONOMICALLY BALANCED WORLD TRADE LIBERALIZATION FOR DEVELOPING COUNTRIES

 

У статті розглянуто основні причинно-наслідкові зв’язки між міжнародною торгівлею та станом довкілля, запропоновано основні шляхи забезпечення екологічно безпечної лібералізації зовнішньої торгівлі для країн, що розвиваються. Серед рекомендованих засобів як засоби, що включають проведення внутрішніх економічних реформ, реформування національної системи захисту довкілля, залучення громадськості країни, так і засоби, що вимагають зміни орієнтації у зовнішньоекономічній діяльності країни з економічної на еколого-економічну. Наголошено, що у випадку, коли економіка країни характеризується викривленнями як в екологічній, так і в торговій сферах, що є характерним для економік країн, що розвиваються, зростання еколого-економічного добробуту можна досягти тільки шляхом гармонізованих реформ в економіч­ній та екологічній сферах.

 

In this article we explore main casual linkages between international trade and the state of the environment. We propose the main means of providing environmentally safe foreign trade liberalization for developing countries. We consider both – the means that include performing inner economic reforms, national nature protection system reform, active involvement of the society and the means that demand the change in the direction of the foreign economic activity of the country from economic to eco-economic. We emphasize that when the economy of the country has perversion in both environment protection and trade spheres (which is characteristic for economies of developing countries) the increase of eco-economic welfare is possible only on condition of simultaneous reforms aimed at perversions decrease in economic and ecological spheres.

 

Ключові слова. Лібералізація торгівлі, сталий розвиток, інтерналізація вартості забруднення, країни, що розвиваються.

 

Key words. Trade liberalization, sustainable development, pollution costs internalization, developing countries.

 

 

Актуальність проблеми.

Рівень розвитку країни може визначати спосіб впливу лібералізації торгівлі на стан довкілля. Якщо застосувати стандартні міркування екологічної кривої Кузнеця, то торгівля, збільшуючи добробут країни, мала би сприяти охороні навколишнього середовища. Однак в реальних умовах ця закономірність може не справдитися. Міжнародна торгівля може бути особливо шкідливою для менш розвинених країн. Викривлення в сфері охорони природи, захисті прав власності, соціальна нерівність, недоліки економічної системи, корумпованість та багато інших проблем країн, що розвиваються, впливатимуть на те, наскільки шкідливими будуть наслідки лібералізації зовнішньої торгівлі для довкілля. Країні, що розвивається, може не вистарчати капіталу, щоб пристосуватися до вимог ринку і перевести виробництво в більш продуктивні галузі при зміні умов торгівлі. Якщо експорт країни ґрунтується на сільському господарстві, то часто спостерігається тенденція до зниження біорізноманіття шляхом переходу на невелику кількість найприбутковіших культур, що теж має низку недоліків з екологічного погляду. Ці та інші проблеми змушують шукати шляхів еколого-економічно збалансованої лібералізації світової торгівлі власне для країн, що розвиваються, з урахуванням їхніх особливостей.

Аналіз останніх наукових досліджень.

Вивченню проблем, пов’язаних з впливом лібералізації світової торгівлі на довкілля, присвячено роботи українських вчених І. Грабинського, Л. Мельника, В. Будкіна, О. Веклич, Б. Буркинського, Ю. Туниці, О. Балацького, В. Сабадаша, В. Грищенко та інших. Серед іноземних вчених ця проблематика розкрита у працях Дж. Бегіна, Б. Коупленда, C. Тейлора, Г. Дейлі, Дж. Франкеля, К. МакОсленд, Р. Петіґа, Е.Барб’єра, Ґ.Чихлінскі, Дж. Беґіна, П. Кофа та інших. Багато з цих вчених особливу увагу звертали саме на проблеми країн, що розвиваються. Це, зокрема, численні теоретичні та емпіричні дослідження присутності у торгівлі між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, так званих „гаваней забруднення”, чому присвятили багато своїх праць Б. Коупленд та C. Тейлор, інші еколого-економічні питання торгівлі між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються (Ґ. Чихлінскі), вивчення використання природних ресурсів у країнах, що розвиваються, в контексті лібералізації торгівлі (Е. Барб’єр). Вплив лібералізації світової торгівлі на довкілля настільки динамічний і багатогранний, що потрібно постійно розробляти нові способи своєчасного попередження та ліквідації загроз для довкілля. Також потрібно здійснювати подальшу наукову роботу з пошуку способів використання переваг, отриманих від процесу лібералізації світової торгівлі, для покриття екологічних втрат.

Мета роботи.

Виокремити основні, пов’язані з лібералізацією світової торгівлі, еколого-економічні проблеми країн, що розвиваються та запропонувати шляхи їхнього вирішення.

Викладення основного матеріалу дослідження.

Відповідно до особливостей впливу лібералізації світової торгівлі на довкілля країн, що розвиваються [1], нами запропоновано основні шляхи забезпечення екологічно безпечної лібералізації зовнішньої торгівлі для країн, що розвиваються (табл.). Ми згрупували їх за п’ятьма основними напрямами і за кожним з них запропонували засоби для уникнення екологічних втрат від лібералізації торгівлі. Ці засоби передбачають як проведення внутрішніх економічних реформ, реформування національної системи захисту довкілля, залучення громадськості країни, так і зміну орієнтації у зовнішньоекономічній діяльності країни з економічної на еколого-економічну.

До методів прямого регулювання торгівлі належать: застосування сані­тарних і фітосанітарних норм до товарів, різноманітні технічні бар’єри у торгівлі, заборона торгівлі певними видами товарів або введення вищих тари­фів на їхній експорт чи імпорт. Інші заходи прямо не стосуються переміщення товару через кордон, але мають вплив на міжнародну торгівлю, оскільки впли­вають на формування ціни товару на світовому ринку, на попит і пропозицію.

 

Таблиця.

Шляхи забезпечення екологічно безпечної лібералізації  зовнішньої торгівлі для країн, що розвиваються

 

Торговельні інструменти можуть бути засобом збереження довкілля в країнах-партнерах з торгівлі. Зокрема це стосується обмежень щодо способу виготовлення товару. Однак країни, що розвиваються, назвали одностороннє запровадження таких торговельних обмежень „еко-імпералізмом”, що порушує їхній суверенітет [2]. Екологічні цілі, яких прагне розвинута країна встановлюючи обмеження, можуть не бути першочерговими для країни, що розвивається; а також ціна дотримання вимоги в країні, що розвивається, може бути значно вищою, ніж у розвинутих країнах. Загалом країни, що розвиваються, більш позитивно ставляться до торговельних обмежень у рамках міжнародних екологічних угод на зразок Монреальського протоколу. Хоча не завжди можливо дійти згоди щодо прийняття дієвої міжнародної угоди.

Коли економіка країни характеризується викривленнями як в екологічній, так і в торговій сферах (що особливо характерно для економік країн, що розвиваються), проведення лібералізації зовнішньої торгівлі паралельно зі збільшенням екологічних податків збільшить добробут шляхом інтерналізації вартості забруднення [3, с. 8]. Коли ж зменшувати викривлення в економіч­ній чи екологічній сферах поодинці, це може спричинити втрати в іншій сфері. У підсумку країна матиме втрати в добробуті. Ще важливіше гармонізувати екологічну і торгову політику у випадку транскордонної мобільності капіталу, яка може посилити спеціалізацію країни на „брудному” виробництві. Отож Дж. Бегін стверджує, що існують серйозні наукові підстави здійснювати реформи у торговій та екологічній сферах одночасно, використовуючи обидва інструменти. Загалом принцип паралельних реформ мотивує країни поєднувати питання економічної інтеграції та захисту довкілля у контексті стратегії сталого розвитку. Одним з проявів цієї стратегії є підписання додаткових екологічних угод до торгових договорів.

В економіці більшості країн, що розвиваються, домінує галузь сиро­винних товарів. Тому саме на проблемах цієї галузі важливо зосередитися задля забезпечення сталого еколого-економічного розвитку. Для країн, що мають високу залежність від експлуатації природних ресурсів, швидка лібералізація зовнішньої торгівлі сприяє зростанню доходів на ресурси, що веде до спеціалізації на сировинному секторі, країни узалежнюються від експорту сировинних товарів, звикають до вищих відсоткових ставок і нижчих рівнів капіталу та випуску в неторговому секторі, що, зрештою, спричиняє значне і постійне зниження добробуту [4, с. 74].

Така спеціалізація не забезпечує довгострокового розвитку економіки країни. У дальшій перспективі може статися так, що одна з країн аж ніяк не збагачується, а продовжує спеціалізацію, з якої хотіла б вирватися, але не має для цього достатньо ресурсів [5, с. 234]. Якщо бідні країни зі статичною порівняльною перевагою в первинних товарах (окрім нафти) чи низькотехнологічному виробництві не створять більш динамічної порівняльної переваги у сфері високотехнологічного високоспеціа­лізованого виробництва чи послуг, вони можуть зіткнутися з проблемою подальшого погіршення умов торгівлі. Ринкові сили через зростання попиту внаслідок лібералізації торгівлі за невеликий період часу можуть спричинити виснаження природних ресурсів. Зокрема, це може бути вимирання цінних видів тварин, спричинене торгівлею хутром (наприклад, хутром бобрів), китобійним промислом, полюванням на морських котиків, буйволів тощо. Часто такі втрати є незворотними, тому дуже ризиковано чекати, поки сам економічний розвиток почне сприяти кращому управлінню ресурсами. Країна, що розвивається, перш ніж лібералізувати зовнішню торгівлю, повинна визначити, чи змінюється екологічна політика та менеджмент ресурсів у відповідь на зміну доходів і цін, спричинену торгівлею. Експлуатація рідкісних природних ресурсів може сприяти сталому розвитку та добробуту населення тільки у випадку, коли прибутки від ресурсів інвестуватимуться в освіту та покращення інституційної інфраструктури для ефективного функціонування екологічного регулювання.

Проблеми сталого використання природних ресурсів країнами з малим і середнім рівнем доходів у контексті лібералізації торгівлі розглядає Е. Б. Барб’єр [4]. Існують такі усталені твердження щодо використання природних ресурсів країнами, що розвиваються (як їх подає Е. Б. Барб’єр): більшість цих країн сильно залежні від експорту сировинних товарів; ресурсна залежність в країнах, що розвиваються, пов’язана з низькою економічною ефективністю; розвиток у цих країнах пов’язаний з освоєнням нових територій; значна частина населення країн, що розвиваються, сконцентрована в екологічно вразливих районах.

Такій ситуації було знайдено різні пояснення, зокрема, нерівного розвитку (the «unequal development» thesis) і ресурсного прокляття («resource curse» hypothesis). „Ресурсне прокляття”, по-перше, проявляється у низьких рівнях зростання економіки в країнах зі значною часткою сфери використання природних ресурсів порівняно з обробною промисловістю та сферою послуг. У такому випадку лібералізація торгівлі може навіть сповільнити економічне зростання, стимулюючи подальшу спеціалізацію економіки на експлуатації ресурсів за рахунок скорочення інших більш прогресивних галузей. По-друге, завдяки зростанню цін на ресурси доходи в такій економіці можуть спершу зрости, однак тільки тимчасово. У довгостроковому плані спеціалізація на сиро­винному виробництві не веде до економічного зростання.

Е. Барб’єр приходить до висновків, що залежність цих країн від природ­них ресурсів може бути спричинена хронічною недорозвиненістю, а не навпаки. Для виходу з такої замкненої ситуації сировиннозалежні країни з низьким і середнім рівнем доходів повинні прийняти стратегію розвитку, поставивши собі такі довгострокові цілі: реінвестувати ренту від експлуатації природних ресурсів у більш динамічні галузі економіки, які в свою чергу пов’язані з сировинно-залежними галузями; сформувати такі політично-правові інституції, які б не давали змоги багатим інвесторам користатися з високої ренти експлуатації природних ресурсів; стимулювати широкомасштабні реформи політики уряду, який надає перевагу багатим інвесторам на ринку цінних природних ресурсів, зокрема орної землі; спрямовувати свою політику та інвестиції на покращення економічних можливостей і засобів існування сільської бідноти, а не покладатися на розширення площ і переселення в міста як основний засіб ліквідації бідності в сільських регіонах.

Розвиваючи і диверсифікуючи сировинну галузь, необхідно виходити з порівняльних переваг країни – обсягу природних багатств та інших чинників успішного розвитку галузі, співвідносячи їх з можливістю екосистеми витримати певний рівень антропогенного навантаження. Сталий розвиток сировинних галузей у країнах, що розвиваються, неможливий без кращого управління природними ресурсами, забезпечення прозорості ринків, заохочення зусиль з диверсифікації, створення політичної основи та інфраструктури.

Екологічне законодавство в країнах, що розвиваються, часто не інтерналізує відповідним чином вартість забруднення. У такому випадку перехід на світові ціни може бути корисним. Це, зокрема, добре видно на прикладі енергетики. Ця галузь у країнах, що розвиваються, часто субсидується державою, що робить її неефективною в еколого-економічному плані. Для інтерналізації в ринкову ціну товару шкоди, нанесеної довкіллю, можна використовувати інструменти на зразок податку на забруднення довкілля (податок Пігу / Pigouvian tax), „зеленого” податку, дозволів з правом продажу, штрафів за порушення екологічного законодавства, що базуються на використанні ринкового механізму.

Потенційним інтересом розвинутих країн є екологічна експансія. Особливою формою екологічної експансії є експансія ресурсна – прагнення індустріально розвинутих країн і транснаціональних монополій до посиленого вилучення дефіцитних природних ресурсів інших країн за збереження їх на територіях власних держав [6, с. 345]. В країнах, що розвиваються, часто відсутнє або недостатньо розвинуте право приватної власності. Лібералізація і перехід до ринкових відносин може у такому випадку загострити екологічні проблеми, зокрема в сфері водо- і землекористування. Розвинуті країни над­мірно споживатимуть товари, що потребують використання значних обсягів природних ресурсів, за заниженими цінами. Ґ. Чихілніски [7] вважає, що податок на використання ресурсів у такому випадку неефективний, однак належним чином встановлені права приватної власності сприяють встанов­ленню більш адекватної ціни на ресурси, ближчої до їхньої суспільної вартості.

Важливою проблемою для країн, що розвиваються, є критична нестача фінансових ресурсів і людського капіталу для формування інституційної структури, котра могла би ефективно забезпечувати захист довкілля. Без такої структури законодавство часто непослідовно впроваджується, не здійснюється необхідного моніторингу за його дотриманням. Щодо якості інституційної структури з захисту довкілля, то тут існують сторони попиту і пропозиції, обидві з яких залежать від того, яку участь країна бере у світовій торгівлі.Для успішного впровадження законодавства, окрім інституційної структури, потрібна активна участь громадськості, оскільки саме політичний процес відіграє ключову роль у сталому розвитку країни.

Якщо для розвинутих країн основним питанням є забруднення біосфери, то для країн, що розвиваються, часто на перший план виходить питання деградації і виснаження природних ресурсів. Першим кроком до сталого і відповідального використання цих ресурсів є проведення їхнього обліку. Це, зокрема, стосується лісів, оскільки вирубка дерев у цих країнах проводиться безсистемно і часто нелегально. Знищення ж лісів екваторіального поясу, розташованих на території країн, що розвиваються, які називають „легенями планети”, може завдати непоправної шкоди всій біосфері. Для найбідніших країн, що розвиваються, а особливо країн Африки, основними чинниками, що впливають на екологічний стан, є ведення сільського господарства, урбанізація, вирубування лісів на паливо, загосподарювання земель, фрагментація біоценозів, спустелення, використання водних ресурсів.

Висновки. Країнам, що розвиваються, не варто вдаватися до повної швидкої лібера­лізації зовнішньої торгівлі. Спершу кожна країна для себе повинна визначити загрози, перешкоди і потенційний виграш від подальшої лібералізації торгівлі. Лібералізуючи торгівлю, зацікавлені сторони мають завдання максимально використати можливості і зменшити загрози. Так можна максимізувати позитивні еколого-економічні наслідки від збільшення обсягів торгівлі. Країнам, що розвиваються, слід вкладати прибуток від лібералізації зовнішньої торгівлі у розвиток людського капіталу та інфраструктури для нормального функціонування ринку.

Щоб забезпечити екологічний добробут на міжнародному рівні, регулю­вання доцільно здійснювати не тільки на глобальному, але й на регіональному рівнях. Цей підхід досить дієвий у випадку траскордонного забруднення, спільних водних ресурсів тощо. Однак регіональний підхід вигідний, коли країни приблизно однакового рівня розвитку. Тільки у такому випадку можлива гармонізація стандартів між країнами [3, с. 19]. Стандарти можуть стати спільними для певної групи країн, якщо існує їхня транскордонна підтримка.

Лібералізація зовнішньої торгівлі повинна супроводжуватися інвести­ціями урядів країн, що розвиваються, в освіту, перекваліфікацію робочої сили, науково-дослідну роботу, інфраструктуру, щоб дати населенню можливість скористатися з нових можливостей працевлаштування. Також уряд повинен подбати про захист найбіднішого населення від загроз, що можуть бути спричинені лібералізацією зовнішньої торгівлі.

Важливою потребою для країн, що розвиваються, є запровадження спів­праці між громадянами, урядом і підприємцями. Роль уряду в цьому контексті полягає в запровадженні заходів зі збереження довкілля у поєднанні з екологіч­ною освітою як безпосередніх користувачів ресурсами чи забруднювачів довкілля, так і широкої громадськості. Важливо також залучати усі зацікавлені сторони до розробки, впровадження і контролю екологічних програм. Урядам країн слід переглянути поточну торговельну політику, щоб зміцнити сильні сторони і мінімізувати негативні наслідки для довкілля. Лібералізація зовнішньої торгівлі повинна здійснюватися так, щоб загрози для довкілля нівелювалися покращенням доступу до менш ресурсозатратних і менш забруднюючих технологій.

Країнам, що розвиваються, необхідно брати активну участь у переговорах щодо лібералізації міжнародної торгівлі, щоб не втратити вигоди у тих сферах, в яких країна має порівняльну перевагу. Також необхідно провести екологічну оцінку торговельної угоди, перш ніж переходити до її підписання. За необхідності слід прийняти додаткові екологічні угоди, які би дали змогу уникнути чи компенсувати завдання шкоди довкіллю, або й взагалі відмовитися від підписання. Такі додаткові екологічні угоди при підписанні торговельних договорів сприяють передачі організаційного досвіду в еколого-економічній сфері між різними видами виробництва через кордони. Вільний рух організаційного досвіду сприяє забезпеченню еколого-економічно благополучного розвитку. Отож методика захисту довкілля з розвинутих країн передається країнам, що розвиваються.

 

Література.

1. Гнатишин М. А. Вплив лібералізації торгівлі на шкідливі викиди в країнах, що розвиваються / М. А. Гнатишин // Науковий вісник національного лісотехнічного університету України. – 2011. – Вип. 21.13. – С. 101–106.

2. Cough P. Trade-Environment tensions: Options exist for reconciling trade and environment / Paul Cough // EPA Journal.– 1993. – № 19(2). – pp. 28–32.

3. Beghin J. С. Environment and Trade in Developing Economies: A Primer for the World Bank's Global Economic Prospects 2001 / John C. Beghin // Working Paper 00-WP 247. – Ames, Iowa, 2000.– 32 p.

4. Barbier E. B. Trade, natural resources and developing countries / Edward B. Barbier // Handbook on Trade and the Environment 2008. – Cheltenham : Edward Elgar Publishing Limited, 2008. – pp. 71–82.

5. Żylicz T. Cena przyrody / Tomasz Żylicz. – Białystok : Wydawnictwo Ekonomia i Środowisko, 2014. – 291 s.

6. Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_022

7. Chichilnisky G. North-South Trade and the Global Environment / Graciela Chichilnisky // The American Economic Review. – 1994. – Vol. 84, No. 4. – pp. 851–874.

 

References.

1. Hnatyshyn, M. A. “Vplyv liberalizatsii torhivli na shkidlyvi vykydy v krainakh, scho rozvyvaiutsia” (2011), Naukovyj visnyk natsionalnoho lisotekhnichnoho universytetu Ukrainy [Scientific Bulletin of National Forestry University of Ukraine], vol. 21.13, pp. 101–106.

2. Cough, P. (1993), “Trade-Environment tensions: Options exist for reconciling trade and environment”, EPA Journal, № 19(2), pp. 28–32.

3. Beghin, J. С. (2000), “Environment and Trade in Developing Economies: A Primer for the World Bank's Global Economic Prospects 2001”, Working Paper 00-WP 247, Ames, Iowa.

4. Barbier, E. B. (2008), “Trade, natural resources and developing countries”, Handbook on Trade and the Environment, Edward Elgar Publishing Limited, Cheltenham, UK, pp. 71–82.

5. Żylicz, T. (2014), “Cena przyrody”, Wydawnictwo Ekonomia i Środowisko, Białystok, RP.

6. United Nations treaty (1989), “The Basel Convention on the Control of Transboundary Movements of Hazardous Wastes and Their Disposal”, available at:  http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_022 (Accessed 24 November 2014).

7. Chichilnisky, G. (1994), “North-South Trade and the Global Environment”, The American Economic Review, Vol. 84, No. 4, pp. 851–874.

 

Стаття надійшла до редакції 02.12.2014 р.