Українською | English

BACKMAIN


УДК 338.342.1

 

О. С. Сакун,

аспірант, Чернігівський державний інститут економіки і управління, м.Чернігів

 

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛОКАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙНИХ ЦЕНТРІВ В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ

 

O. S. Sakun,

postgraduate Student, Chernigiv State Institute of Economics and Management, Chernigiv

 

STATE REGULATION OF THE LOCAL  INNOVATIVE CENTERS IN THE CONTEXT OF THE NATIONAL STRATEGY

 

У статті проведено аналіз державного регулювання локальних інноваційних центрів в Україні. Проаналізовано досвід зарубіжних країн та систематизовано основні фактори успіху. Досліджено роль локальних інноваційних центрів у національних стратегіях інноваційного розвитку. Здійснено оцінку державної фінансової підтримки діяльності технопарків в Україні. Визначено основні проблеми державного управління локальними інноваційними центрами в Україні та запропоновано шляхи їх вирішення.

 

The analysis of local innovative centers state regulation in Ukraine is conducted in the article. Experience of foreign countries is analysed and the basic factors of success are systematized.  The role of local innovative centers in the innovative development national strategies  was investigated. The estimation of state sponsorship of activity of technological parks is carried out in Ukraine. The basic problems of local innovative centers state regulation in Ukraine  are defined and the ways of their decision are offered.

 

Ключові слова: локальні інноваційні центри, технопарк, державне регулювання, національна стратегія, інноваційний розвиток.

 

Keywords: local innovative centers, technological park, state regulation, national strategy, innovative development.

 

 

Постановка проблеми. Сьогодні головною відмінною рисою структурних трансформацій економіки є перехід до постіндустріального суспільства. Для цього періоду характерне освоєння й поширення шостого технологічного укладу, який у другій половині XX ст. радикально змінив не лише характер виробництва, але й структуру суспільства.

Важливою особливістю цього процесу є те, що він відбувається в умовах глобалізації, формування єдиного (але диференційованого) глобального науково-технологічного, соціально-економічного й екологічного простору при поступовому зміщені центру уваги в прийнятті радикальних технологічних і економічних рішень із національного на глобальний, наддержавний рівень.

Відповідно до існуючої практики важливим етапом на шляху до інноваційної економіки є розробка стратегії інноваційного розвитку країни. Стратегія інноваційного шляху розвитку держави не може бути досягнута без створення сприятливих економічних умов для наукоємких підприємств, тому сприяння середньому і малому бізнесу в створенні виробництв з новими технологіями і високотехнологічних виробництв є основною метою створення локальних інноваційних центрів. Водночас, успіх розвитку локальних інноваційних центрів залежить від правильно вибраної стратегії державної політики. Основна мета державної підтримки полягає в створенні ефективного механізму, що забезпечує максимальну результативність локальних інноваційних центрів  і сприяючого розвитку інноваційної сфери національної економіки. В Україні, як свідчить досвід, на сьогоднішній день такі механізми відсутні, що і зумовило актуальність дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У США, Японії, країнах Західної Європи, СНД та інших країнах опубліковано чимало робіт із питань державного сприяння появі та розвитку різних вільних і спеціальних економічних зон, а також розвитку й функціонування різних видів техніко-впроваджуваних і науково-технічних  зон, у тому числі, технологічних парків і технополісів. Такі дослідження здійснювали українські економісти: А.А. Мазур, Л.М. Нємець, В. Нежиборець, С.В. Пустовойт, В.П. Семиноженко, І.О. Уханова,  І.Б. Чудаєва та інші. У Росії провідними вченими-економістами з даних проблем є І.А. Блінов, П.Н Завлін, С. Д. Ільєнкова,  М.Н. Комлєва, Е. Патрік, В.Є. Шукшунов та інші. Серед зарубіжних учених необхідно  виділити дослідження А. Андерсон, Б. Ашейм, Т. Бреннер, М. Гертлер Б. Джонсон, Д. Долореукс, М. Кітінг, М. Лорензен, Б. Лудвалл, А. Малмберг , П. Маскелл, П. Моран, С. Парто,  М. Портер, П. Ромер, Дж. Фагерберг, Д. Форнайл, С.Фріман,  Е. Хіппел, М. Цітт, М. Шторпер та інші. Не дивлячись на те, що проблеми світового розвитку технополісів та технопарків досліджуються в економічній літературі, але залишаються не розробленими ще багато питань їх функціонування. Зокрема, недостатньо вивчені питання ролі держави в розвитку технологічних центрів. В цьому контексті особливо актуального значення набуває питання реалізації інноваційного потенціалу локальних наукових центрів, що можливо за умов розробки національної стратегії розвитку локальних інноваційних центрів. Це і обумовило вибір теми та постановку завдання статті.

Постановка завдання. Завданням статті є дослідження особливостей і проблем державного регулювання локальних інноваційних центрів в Україні, порівняння з зарубіжним досвідом в контексті формування національних стратегій інноваційного розвитку.

Виклад основного матеріалу. Метою стратегії інноваційного розвитку провідних країн світу є сприяння розвитку науки й техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки організацій, які працюють над виконанням державних інноваційних програм.

Світовий досвід становлення сучасного технологічного ринку у США, Європі та Азії показує, що основним елементом національної інноваційної стратегії у розвинених країнах є програми створення техноекополісів і технопаркових структур як інноваційних центрів, розробки яких забезпечують новітніми технологіями різні сфери промислового і сільськогосподарського виробництва, транспорту та зв’язку тощо.

Науково-технологічним центрам в більшості країн відведена значна роль в реалізації національних стратегій. Це пов’язано з тим, що локальні інноваційні центри є ефективним і універсальним інструментом трансформації інноваційних ідей в комерційну продукцію. 

Світова практика свідчить, що локальні інноваційні центри, які ефективно функціонують, роблять істотний вклад в економіку країни.

Для збільшення інноваційності економіки України  у період 2007-2009 рр. у рамках державного стратегічного планування різними суб'єктами національної економіки були розроблені проекти стратегій інноваційного розвитку України на довгострокову перспективу, порівняльна характеристика яких у частині обґрунтування ролі локальних інноваційних ценрів наведена в таблиця 1.

 

Таблиця 1.

Проекти стратегій економічного розвитку в контексті забезпечення інноваційного розвитку України і ролі ЛІЦ в них*

Назва стратегії

Розробник

Сутність

Місце ЛІЦ в стратегії

Національна стратегія розвитку «Україна -2015»

 

Громадсько-політичне об'єднання «Український форум», 2007 р.

 

Науково-технологічна та інноваційна політика розглядається як один із інструментів забезпечення економічного розвитку за умови формування дієвої державної інноваційної стратегії

Створення ЛІЦ розглядається як одне з пріоритетних завдань на шляху до інноваційного розвитку України.

Стратегія економічного розвитку України до 2020 року: стратегія національної модернізації

 

Міністерство економіки України, 2009 р.

 

Інноваційна система розглядається як окрема частина економіки, розвиток якої забезпечить утвердження інноваційної моделі розвитку

 

Створення і розвиток ЛІЦ є важливим напрямком підвищення конкурентоспроможності національної економіки та формування національної інноваційної системи.

Стратегія інноваційного розвитку України на 2009-2018 роки та на період до 2039 року

 

Державне агентство України з інвестицій та розвитку, 2009 р.

 

Інноваційна сфера є міждисциплінарною сферою, яка опікується повним життєвим циклом конкурентоспроможного товару та стосується всіх сфер людського буття та діяльності. Головним пріоритетом розвитку є творча людина

 

Наглошується на посиленні державної підтримки ЛІЦ як основних об’єктів інноваційної інфраструктури.

Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів

 

Комітет з питань науки та освіти Верховної Ради України, 2009 р.

 

Здійснена оцінка інновативності економіки, окреслені основні виклики, які формують довгострокові зовнішні та внутрішні передумови перспективного рзвитку економіки, визначено напрями, механізми та конкретні заходи щодо практичного впровадження стратегії

 

Наглошується на посиленні державної підтримки ЛІЦ як основних об’єктів інноваційної інфраструктури. 

*Складено автором на основі [1;2, с. 42-43; 3, с.139-140; 4]

 

Як бачимо, у проектах українських стратегій інноваційного розвитку локальним інноваційним центрам також приділяється значна увага, проте відсутні конкретні пропозиції заходів та механізмів сприяння розвитку і формуванню нових локальних науково-технологічних утворень. У цих документах лише окреслюються загальні риси державної політики і можливі сценарії розвитку інноваційної системи України, що стане результатом якісного формування інноваційної інфраструктури. Це зумовлює необхідність розроблення національної стратегії розвитку ЛІЦ, спрямованої на створення нового типу інноваційної інфраструктури, що здатна забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних технопарків і бізнес-інкубаторів на основі використання вітчизняного науково-технологічного потенціалу в напрямі сприяння якісному економічному зростанню.

Оскільки в Україні локальні інноваційні центри представлені у двома основними типами – це технопарки і бізнес інкубатори, доцільним є аналіз зарубіжного досвіду їх функціонування та державної підтримки, а також порівняння з українськими реаліями.

Сьогодні у світовому господарстві функціонує більше 2 тис. технопарків і бізнес-інкубаторів. Найбільша їх кількість сконцентрована у США, Китаї, Російській Федерації, Великобританії, ФРН та інших. Проаналізувавши систему державної підтримки розвитку локальних інноваційних центрів зарубіжних країн, нами були виокремлені наступні фактори успіху (таблиця 2).

 

Таблиця 2.

Фактори успіху державної підтримки локальних інноваційних центрів у зарубіжних країнах *

Назва держави

Фактори успіху державної підтримки ЛІЦ

США

Тісний зв'язок ЛІЦ з університетами і державними дослідницькими центрами на основі спеціальних державних програм; податкові пільги, прозорі регуляторні механізми; розгалужена система державних і місцевих органів з з ініціації створення локальних інноваційних центрів; ряд урядових програм, направлених на взаємодію освіти, науки, виробництва і держави, заснованих на принципах державного партнерства; ринкові механізми; системна ув'язка цілей національних програм по розробці ключових технологій з вирішенням завдань фінансування НДДКР; три основних механізми бюджетного фінансування науково-дослідних робіт: гранти, контракти й угоди про співробітництво; участь ЛІЦ в глобальній конкуренції, оскільки державне фінансування лише на початковій стадії.

Китай

Злагоджене планування і розробка державних програм підтримки ЛІЦ; податкові пільги строком на 5-7 років; «пільгові канікули» для національних підприємств на 1 рік, а для спільних підприємств — на 2 роки.

Росія

Фінансова підтримка ЛІЦ федеральними, місцевими і регіональними бюджетами; сприяння влади технопаркам у створенні власної матеріально-технічної бази, у фінансуванні підготовки фахівців, у підтримці інноваційних проектів малих підприємств, що входять у технопарки; механізми державно-приватного партнерства при створенні ЛІЦ;  цільове виділення бюджетних коштів наукоградам; надання наукоградам у власність або в управління об'єктів, що перебувають у федеральній власності; надання органу місцевого самоврядування наукограда окремих державних повноважень з одночасною передачею матеріальних і фінансових ресурсів;  формування фонду науково-технічного та соціально-економічного розвитку наукоградів.

ФРН

Інтеграційні процеси, націлені на вдосконалення та реформування систем розвитку інноваційних структур, сприяння комерціалізації в науковій сфері; вісім різних державних агентств землі Гессен утворили спеціальний об’єднаний орган, головним у діяльності якого має стати підтримка інновацій у малому й середньому бізнесі на регіональному рівні.

Японія

Закріплення на законодавчому рівні концепції створення технополісів; розробка довгострокових програм зі створення в малих містах країни 26 зон новітніх технологій, метою діяльності яких є вихід економіки на черговий щабель технологічного піднесення, а також стимулювання соціально-економічного розвитку периферійних префектур; державна підтримка локального поєднання освіти, науки і виробництва; майже 50% бюджетних витрат припадає на фінансування ЛІЦ; створення центру інтеграції промисловості, університетів і уряду.

Франція

Узгодженість зусиль федерального і регіонального урядів зі сприяння розвиткові ЛІЦ; жорсткі екологічні вимоги, котрі ставляться до підприємців, які вирішили розмістити свої підрозділи на території ЛІЦ; сприяння співпраці науково-дослідних інститутів і ЛІЦ; надання інфраструктури випускникам аспірантури, які створюють приватні підприємства, виконуючи функції бізнес-інкубатора

Фінляндія

Державна підтримка поєднання освіти, науки, виробництва і фінансового сектора; надання безоплатних субсидій, грантів під дослідні проекти на конкурсній основі; участь ЛІЦ в глобальній конкуренції; відсутність будь-яких пільги для тих, хто створює та запроваджує інноваційні розробки; відсутність податкових пільг.

*Складено автором на основі [5, с.59; 6; 7, с. 43; 8, с.60-61; 9, с.57; 10, с.214]

 

Таким чином, можна зазначити найбільш ефективні заходи державної підтримки локальних інноваційних центрів країн світу: 1. Розробка національної стратегії розвитку локальних інноваційних центрів, що базується на взаємоузгоджених державних програмах. 2. Створення системи законодавчих і нормативно-правових актів, що регулюють діяльність ЛІЦ. 3. Система взаємодії науково-дослідного і виробничого потенціалів на основі державних контрактів. 4. Забезпечення тісного взаємов’язку ЛІЦ з університетами та науково-дослідними інститутами, виробництвом і фінансово-кредитними установами через механізми спільного фінансування та державно-приватного партнерства.5. Бюджетне фінансування діяльності ЛІЦ через систему податкових пільг, гранти, контракти й угоди про співробітництво, але часткове – для створення конкуренції та умов стимулювання розвитку.6. Сприяння формування наукового потенціалу в університетах, допомога студентам, аспірантам в реалізації інноваційних проектів. 7. Застосування ринкових механізмів в поєднанні з прозорою постійною політикою уряду.

Як ілюструє досвід розглянутих держав, ЛІЦ слугують не лише для стимулювання безпосередньо науково-дослідницької діяльності, а й засобом комерціалізації її результатів, саме тому розвиток локальних інноваційних центрів повинен ґрунтуватися на принципах системності та цілісності, тобто для повноцінного та ефективного функціонування однаково необхідними є абсолютно усі ланки. Саме з метою забезпечення такого комплексного розвитку ЛІЦ важливим є вироблення єдиної цілісної стратегії та активна участь у її реалізації як представників бізнесу, так і державних органів влади, зокрема на регіональному та місцевому рівнях.

Держава має бути організатором та учасником активних інноваційних перетворень в економіці країни, через механізми регулювання і управління локальними інноваційними центрами. Це вимагає законодавчих зусиль не лише на рівні реалізації інноваційної політики держави через прийняття і виконання цільових економічних та науково-технічних програм, а також і на рівні створення правового підгрунтя для міжнародного співробітництва, формування відповідних організаційних механізмів.

Цілеспрямована державна політика у створенні сприятливих умов для розвитку інноваційних центрів — основа корінного перелому в підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних виробництв. Створена з активною державною підтримкою інноваційна інфраструктура — інноваційно-технологічні центри, технопарки, інкубатори бізнесу, інформаційні системи, фонди підтримки інновацій, зокрема, венчурні, розвинена система підготовки і підвищення кваліфікації фахівців в галузі менеджменту — дозволяє розширити масштаби інноваційних процесів, залучаючи в них все нових і нових учасників.

Найкращим варіантом розвитку інноваційного середовища є налагодження тісного контакту між державою, безпосередньо зацікавленою в зростанні інновацій, що підвищують соціально-економічне благополуччя громадян, освітою в особі вищих навчальних закладів, що виступають як джерело інноваційних ідей, і бізнесом, здатним здійснити фінансування інноваційних розробок. Можливість здійснити вищеназване завдання надає створення мережі технопарків за рахунок тісної взаємодії капіталу (відособленого майна) і науково-технічного центру (вищого нвчального закладу), чию науково-дослідну, дослідно-конструкторську та технологічну діяльність, яку даний капітал покликаний фінансувати. Стратегічне завдання держави полягає в концентрації фінансового і інтелектуального капіталу на нових пріоритетних напрямах, створенні великих конкурентоспроможних технопарків і фінансово-промислових корпорацій – національних економічних лідерів, здатних виконати функцію індикаторів розвитку. Для активізації інноваційної діяльності самих лише ринкових механізмів на сучасному етапі розвитку України, як свідчить досвід розвинених країн з тривалою історією, ринкового механізму недостатньо, необхідні цілеспрямовані регулюючі функції держави в науково-технічній сфері. Останніми роками в Україні в цьому відношенні сталися істотні зрушення, як позитивні, так і негативні.

Правові основи розвитку інноваційної діяльності в Україні складає система законодавчих і підзаконних актів, які регулюють різноманітні суспільні відносини в процесі життєвого циклу інновацій, у тому числі і при створенні технопарків. Вже 1991 року вперше в СНД було ухвалено Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», який згодом, 1998 року, було замінено Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [11]. За  ініціативою Міністерства науки та технологій було  підготовлене  Розпорядження  Президента  України №17/96-рп,  яке  підтримало  ініціативу  щодо  створення і функціонування в Україні технопарків і інноваційних структур інших типів [12].  На  підставі  цього  розпорядження  були  затверджені  Кабінетом Міністрів  України «Положення  про  порядок  створення  і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів» [13]. З метою стимулювання інновацій і впровадження наукових результатів у виробництво, апробації механізмів підтримки реалізації результатів досліджень 1997 року було ухвалено Закон України «Про спеціальну економічну зону «Яворів» і створено технологічний парк  «Яворів» [14]. У 1999 році було ухвалено Закон України «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець» і створено перший  в Україні технополіс [15]. Того ж 1999 року було ухвалено Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків», згідно з яким  станом на 1 січня 2014 року діє 16 технологічних парків [16]. Їх перелік зображено в таблиці 3.

 

Таблиця 3.

Українські технопарки 2000–2014 рр.

№ з/п

Технопарк

Дата реєстрації

1

“Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” (м. Київ)

червень 2001

2

“Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона” (м. Київ)

липень 2000

3

“Інститут монокристалів” (м. Харків)

липень 2000

4

“Вуглемаш” (м. Донецьк)

листопад 2001

5

“Інститут технічної теплофізики” (м. Київ)

вересень 2002

6

“Київська політехніка” (м. Київ)

червень 2003

7

“Інтелектуальні інформаційні технології” (м. Київ)

грудень 2003

8

“Укрінфотех” (м. Київ)

листопад 2002

9

“Агротехнопарк” (м. Київ)

жовтень 2007

                      10

“Еко-Україна” (м. Донецьк)

-*

11

“Наукові і навчальні прилади” (м. Суми)

-*

12

“Текстиль” (м. Херсон)

грудень 2007

13

“Ресурси Донбасу” (м. Донецьк)

-*

14

“Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій” (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса)

-*

15

“Яворів” (Львівська область)

серпень 2007

16

“Машинобудівні технології” (м. Дніпропетровськ)

листопад 2008

*Включені в преамбулу Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, але не зареєстровані в установленому порядку (не внесені до Державного реєстру)

 

У 1999 році Верховною Радою України було схвалено Концепцію науково-технологічного і інноваційного розвитку України. Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2003 р.) визначені стратегічні і середньострокові пріоритетні напрями інноваційного розвитку суспільства, реалізація яких має здійснюватися при безпосередній участі вітчизняної науки на основі нових наукових розробок і технологій. Введено також класифікацію пріоритетів інноваційної діяльності за масштабністю: державні, галузеві, регіональні. Визначено порядок формування, реалізації та моніторингу виконання загальнодержавних пріоритетів, а також середньострокових пріоритетів інноваційного розвитку регіонів і галузей. Саме цим законом визначаються пріоритетні напрями для діяльності технопарків України. У 2011 році було затверджено нову редакцію Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», яка передбачає запровадження на підставі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень цілісної системи формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, спрямованих на розвиток економіки [17].

Проте слід зазначити, що відсутність сформованого системного підходу, науково обґрунтованих концептуальних засад і єдиного структурованого «дерева цілей» державної науково-технологічної та інноваційної політики не компенсується збільшенням кількості законодавчих і нормативно-правових актів, численними змінами та доповненнями до них. Як світовий, так і вітчизняний досвід свідчить, що чим частіше змінюються правові норми, тим гірше вони виконуються. Нормативно-правова база регулювання діяльності локальних інноваційних центрів є досить суперечливою, крім того не повною мірою відповідає засадам економіки, що ґрунтується на знаннях. На сьогодні відсутня достатньо ефективна правова основа функціонування венчурного капіталу як ринкового інституту, а процедури створення окремих суб’єктів інноваційної діяльності безпідставно ускладнені. Недосконалість правової бази регулювання діяльності технологічних парків та інших інноваційних утворень посилює практика призупинення окремих статей чинних законів законодавчими чи підзаконними актами. Можливо, розробка Кодексу законів про наукову, науково-технологічну та інноваційну діяльність дозволить створити цілісну правову систему регулювання зазначених сфер діяльності.

Суб’єктам  інноваційної  діяльності  України  для  виконання  ними  інноваційних проектів може бути надана державна фінансова підтримка шляхом:   повного  безвідсоткового  кредитування (на  умовах  інфляційної  індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів;  часткового (до 50%) безвідсоткового  кредитування (на  умовах  інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів  місцевих  бюджетів  за  умови  залучення  до  фінансування  проекту  решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) інших суб’єктів інноваційної діяльності; повної  чи  часткової  компенсації (за  рахунок  коштів  Державного  бюджету України  та  коштів  місцевих  бюджетів)  відсотків,  що  сплачуються  суб’єктами інноваційної  діяльності  комерційним  банкам  та  іншим  фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів; надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів; майнове страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України „Про страхування”.

Щодо фінансової підтримки локальних інноваційних центрів, то слід зазначити, що в Україні проаналізувати вплив державної підтримки на розвиток локальних інноваційних утворень можна лише на прикладі технопарків. Це пов’язано з тим, що технопарки мають більш ніж десятилітню історію діяльності в Україні, а також що саме їм раніше було передбачено законодавчо надання державної економічної допомоги.

За  період  з 2000-2012 роки  надано податкових пільг технопаркам на суму 697,1 млн. грн., а сплачено до бюджету 1027,2 млн. грн., що свідчить про високу ефективність функціонування технопарків та недостатнє їх  державне  фінансове  стимулювання.  До 2004 року  сума  податкових  пільг  наданих державою  технопаркам  зростала  і  склала 244,9 млн.  грн.,  а  з 2005 року,  в  результаті жорстокої  державної  фіскальної  політики,  різко  зменшувалась,  досягши  у 2010 році всього 24 млн. грн. (рис.1). Протягом 2005-2007 років інноваційні проекти не приймалися через наявність  мораторію  на  їх  розгляд.  Отже,  існує  пряма  залежність  ефективного функціонування  вітчизняних  технопарків  від  рівня  державної допомоги  й законодавчої стабільності в державі.

 

Рис. 1. Загальний обсяг непрямої державної допомоги технопаркам України протягом 2000-2012 рр.

 

З прийняттям Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік», яким запроваджено мораторій на створення і розширення діючих спеціальних (вільних)  економічних  зон  та  спеціальних  режимів  інвестиційної діяльності  на  нових  територіях  і  схвалення (затвердження)  нових  інвестиційних проектів  у  спеціальних (вільних)  економічних  зонах  і  на  територіях  із  спеціальним режимом  інвестиційної  діяльності [18] та  Закону  України «Про  державний  бюджет України на 2005 рік», статтею 9, якого запроваджено мораторій у 2005 році на: створення нових і розширення діючих спеціальних (вільних) економічних зон та встановлення  спеціальних  режимів  інвестиційної  діяльності  на  нових  територіях,  а також створення нових технологічних парків [19].  А  Законом  України «Про  внесення  змін  до  Закону  України «Про  державний бюджет  України  на 2005 рік»  та  деяких  інших  законодавчих  актів  України»  від 25.03.2005  року  практично  були  скасовані  пільги  для  вітчизняних  спеціальних (вільних) економічних зон [20]. З лютого 2006 року відбулося відновлення технопарками пільгового режиму оподаткування згідно із Законом України №3333-IV від 12.01.2006р, згідно якого передбачалася фінансова підтримка проектів технологічних парків через запровадження бюджетної програми підтримки діяльності технологічних парків [21]. Здійснена редакція цього Закону суттєво відрізняється від попередніх, яких було достатньо, але зміни в них так принципово не змінювали цей Закон. В редакції Закону “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” від 12 січня 2006 року податкові пільги на додану вартість вже відсутні [21]. В ньому пільги визначені як субсидії. Таким чином, із Закону [21] вилучено основну важливу пільгу — пільгу на податок на додану вартість, завдяки якій здійснювався основний розвиток технологічних парків та виконувалися основні розробки проектів. Пільга на ввізне мито не є суттєвою, а пільга суми податку на прибуток, одержаного при реалізації проектів технологічних парків, передбачає вже випуск і реалізацію інноваційної продукції.

Найбільша сума податкових пільг була надана технопаркам у 2003 році, але по ряду об’єктивних причин (головною серед яких є нецільове їх використання) поступово ці виплати зменшувалися і, не дивлячись на законодавче відновлення у дещо зміненому вигляді податкових преференцій у 2006 році, сума пільг значно зменшується і вже у 2008 році складає лише 6 млн. грн. Причиною такої ситуації, на думку авторів, є наступне. Оскільки відновлені податкові пільги для технологічних парків напряму пов’язані з обсягами діяльності вказаних структур, то логічним було б припущення стосовно того, що зменшення їх активності позначиться на розмірі прибутку, який технопарки отримують, а відповідно і величині податкових пільг.

Пряма фінансова допомога держави технопаркам України передбачена у формі повного або часткового безвідсоткового кредитування, повного або часткового компенсування відсотків по кредитам та коштів Державного бюджету, що спрямовуються на фінансування технопарків. На практиці ж лише у 2007 і 2008 роках було здійснено компенсацію відсотків по кредитам технопарків, а загальна сума державного фінансування за весь період складає лише  64,93 млн. грн. (рис.2).

 

Рис. 2. Динаміка загального обсягу прямої державної допомоги технопаркам України на період 2000-2012 рр.

(Побудовано автором на основі [22, с.67])

 

У 2008 році реально функціонувало  лише 3 з 16 технопарків : «Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона», «Вуглемаш» і «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка». На стадії реалізації знаходилося 10 проектів технопарків, порівняно з 51 проектом у 2005 році і 31 у 2007 році.

Протягом 2008-2009 рр. було зареєстровано 9 проектів технопарків. Станом на 28 травня 2009 р. чинне свідоцтво про реєстрацію мали 18 проектів технологічних парків. Що говорить про негативний вплив зниження непрямої фінансової допомоги технопаркам в поєднанні з низьким бюджетним фінансуванням та незначними прямими методами фінансування. Проаналізуємо частку прямої державної допомоги у відсотках до обсягів фінансування технологічних інновацій за рахунок Державного бюджету та динаміку загального обсягу коштів, отриманих технопарками від Державного бюджету України (рис.3 і 4).

 

Рис. 3. Динаміка частки прямої державної допомоги у відсотках до обсягів фінансування технологічних інновацій

за рахунок Державного бюджету за період 2001-2012 рр.

(Побудовано автором на основі власних розрахунків)

 

Рис. 4. Динаміка суми одержаних технологічними парками коштів від Державного бюджету за період 2001-2012 рр.

(Побудовано автором на основі власних розрахунків)

 

Як бачимо, частка прямої державної допомоги у відсотках до обсягів фінансування технологічних інновацій за рахунок Державного бюджету України зовсім незначна. Найвищий показник у 2007 році склав 27%, проте вже у 2008 році зменшився до 8%. Слід зазначити, що очинаючи з 2011 року взагалі відсутні будь-які види прямої державної допомоги технопаркам. Динаміка суми одержаних технологічними парками коштів від Державного бюджету за період 2001-2012 рр. вказує ту ж саму тенденцію. Найбільша сума була отримана у 2007 році і склала 7 млн. грн., найменша сума була у 2002 році і склала 30 тис. грн. Зважаючи на такий рівень державної підтримки, доцільним буде аналіз бюджетного результату діяльності технопарків та вплив недостатності державної підтримки на нього.

Важливим показником бюджетного результату є вартість реалізованої інноваційної продукції технопарків на 1 грн. державної підтримки.  В Україні, де за період 2000—2012 рр. підтримка технопарків з боку держави становила 761 млн. грн., до бюджету було перераховано 1027,2 млн. грн., тобто 1,4 грн. на 1 гривню держпідтримки при загальному обсязі реалізації інноваційної продукції на суму 12 348, 8 млн. грн. (рис. 5).

 

Рис.5. Динаміка вартості реалізованої інноваційної продукції на 1 грн. державної підтримки за період 2001-2012 рр.

(Побудовано автором на основі власних розрахунків)

 

Уряд США активно підтримує інноваційну діяльність в країні як шляхом створення сприятливого законодавства, так і прямим фінансуванням з бюджету. Але підтримка ця не безкорислива. Президент Обама вимагає, щоб на кожен долар підтримки в державний бюджет поверталося 2 долари. У Китаї вважається нормальним, коли на 1 юань державної підтримки технопарки випускають 6 юанів інноваційної продукції. У проектах російських супертехнопарків цей показник перебуває на рівні 10 рублів. Українські технопарки за результатами 2000—2012 рр. випус тили на 1 грн. держпідтримки 24,87 грн. інноваційної продукції. Як стверджує А.А. Мазур : «На всі ці проекти держава не витратила ні копійки з видаткової частини держбюджету. Державну підтримку технопарки заробили самі завдяки затвердженому законом спеціальному режиму їхньої інноваційної діяльності» [22, с. 63]. Бюджетна ефективність дає найбільш точну оцінку діяльності технопарків України в контексті їх результативності та залежності від державної підтримки. Тому доцільно буде проаналізувати цей показник, розбивши часовий лаг на два періоди: період спеціального режиму оподаткування і період загальних умов оподаткування. Даний показник розрахований на період з 2000 по 2010 рік включно, оскільки відсутні  бюджетні інвестиції і витрати на 2011-2012 рр. (рис. 6).

 

Рис. 6. Бюджетна ефективність діяльності технопарків України в період 2001-2010 рр.

(Побудовано автором на основі власних розрахунків)

 

Слід зазначити, що зростання бюджетної ефективності після відміни спеціального режиму оподаткування є номінальним і пов’язано з методикою розрахунку цього показника. Оскільки зниження бюджетних витрат і інвестицій відбувалось швидшими темпами, ніж зниження платежів до Державного бюджету і цільових фондів.

На спеціальні рахунки технопарків протягом 2000-2012 року було зараховано 540 млн. грн., а  до бюджету було перераховано 1027,2 млн. грн. Надходження до бюджету та державних цільових фондів від реалізації проектів технопарків складали у 2008 році 66,2 млн. грн., що в 3,5 рази менше , ніж у 2006 та 2007 роках. На рисунку 7 зображений бюджетний баланс технопарків України за період 2000-2012 рр.

 

  

Рис. 7. Бюджетний баланс технопарків України  в період 2000-2012 рр.

(Побудовано автором на основі власних розрахунків)

 

Бюджетний баланс діяльності технопарків (різниця між відрахуваннями до бюджету і всіма видами держпідтримки) становив 265, 17 млн. грн. (відрахування до бюджету — 1027,2 млн. грн., всі види держпідтримки — 762,03 млн. грн.).

Американці вважають, що головним завданням інноваційної діяльності технопарків є не комерційний успіх в найближчі три—п’ять років, а створення науково-технічного доробку та виробничої бази для подальшого розвитку економіки, створення підприємств, що стабільно працюють і постійно нарощують обсяги випуску інноваційної продукції, і в підсумку — створення та нарощування бази оподаткування.

Все це дозволить вирішити головні завдання економіки — зростання надходжень до бюджету і за рахунок цих надходжень — підвищення добробуту суспільства, повернення гро шей, витрачених на інновації, і подальше фінансування інноваційного розвитку.

На жаль, галузева статистична звітність українських технопарків за часом обмежена тільки терміном виконання інноваційного проекту, тобто 5-ма роками, і не враховує подальших результатів їх роботи. Як наслідок, податкові надходження до бюджету і позабюджетних фондів від реалізації продукції, розробленої в ході виконання інноваційних проектів та продукції, що випускається вже за межами строків дії спецрежиму для кожного з проектів, не враховуються, хоча саме ці надходження до бюджету є головним результатом інноваційної діяльності технопарків.

Починаючи з 2005 року практично всі показники діяльності технопарків почали загрозливо знижуватися і у 2010—2012 рр. зійшли нанівець. А.А. Мазур назиає 3 причини такого зниження: перша — недотримання державою чинного законодавства і постійне змінювання його, що веде до погіршення умов роботи технопарків. І це всупереч наявності у Законі про технопарки статті, що забороняє такі зміни; друга — блокувалося прийняття навіть свідомо інноваційних проектів. Протягом 2005, 2006 і практично всього 2007 р. не було прийнято жодного нового проекту технопарків. Лише в самому кінці 2007 р. було затверджено два проекти. Дещо активізувалася ця робота в 2008 р. — 6 проектів та в 2009 р. — 4 проекти. Однак, починаючи з 2010 р., після набрання чинності нового Податкового кодексу не було прийнято жодного проекту [23]; третя — починаючи від 2005 р. різко скорочувалася, а на даний час була практично зведена до нуля державна підтримка проектів технопарків. Державна підтримка при виконанні інноваційних проектів в рамках технопарків істотно (в 1,5—2,0 рази) прискорює їх виконання. В іншому випадку строки виконання проектів зростуть, а виконання багатьох із них взагалі стане неможливим [22, с. 70].

За нашими підрахунками, бюджет за останні п’ять років втратив понад 1,5 млрд. грн. Технопарки, які посідали істотну частку в інноваційній продукції промисловості (до 10 %), втратили свою динаміку, і в 2012 р. ця частка становила лише 0,02 %. Такі зміни пов’язані з тим, що новий Податковий кодекс скасовує практично всі податкові пільги для технопарків і суперечить Закону України № 3333 — XIV від 12.01.06 р. Найбільша результативність функціонування технопарків припала на 2000–2004 рр., коли для стимулювання їхньої інноваційної діяльності було застосовано різні податкові та митні пільги та преференції. Подальші зміни законодавства, які зменшили пільги, погіршили умови виконання інноваційних проектів. З прийняттям Податкового кодексу, в якому пільги було практично скасовано, технологічні парки майже припинили свою діяльність. З метою відновлення функціонування технопарків необхідно внести зміни до Податкового кодексу та відновити непрямі методи підтримки інноваційних проектів, які використовувались в першій редакції Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" та забезпечити удосконалення методів державної підтримки в залежності від науково-технічних, економічних та соціальних результатів. Поданий аналіз свідчить про неможливість технопарків україни розвиватись без допомоги держави і її підтримки. Аналіз існуючих елементів державної підтримки технопарків в Україні дозволяє виявити головні проблеми державного управління такими структурами, що існують на сьогодні (рис.8), вирішення окреслених проблем має забезпечити ефективний розвиток технопаркових структур у майбутньому.

 

Рис. 8. Основні проблеми державного регулювання технопарків України

(Побудовано автором на основі :[24, с. 216] )

 

Висновки. Проведений аналіз механізму держпідтримки технопарків в Україні довів, що його створення знаходиться ще у початковій стадії, а заходи, що приймаються у даній сфері не мають системного характеру. Існує необхідність посилення підтримки розвитку технопарків з боку держави, що обумовлено їх значущістю для економіки України в період проходження ринкових перетворень.

Головною метою державної підтримки повинно стати вироблення ефективного механізму, що має забезпечити максимальну результативність технопарків та сприятиме розвитку інноваційної сфери національної економіки. Таким чином, можна дійти висновку, що створення ефективного механізму державної підтримки технопарків має забезпечити реалізацію наступних заходів:

- законодавче визначення ролі технопарків у науковому та інноваційному комплексі України;

- створення механізмів фінансової та економічної підтримки у вигляді держфінансування, створення фондів для грантового фінансування пріоритетних для національної економіки інноваційних проектів, звільнення від митного оподаткування обладнання, необхідного для розробок;

- надання пільгових кредитів;

- податкове стимулювання;

- кадрова підтримка у вигляді надання пільг науковим співробітникам;

- інформаційне забезпечення;

- моніторинг створення та функціонування технопарків;

- формування національної стратегії розвитку локальних інноваційних центрів в Україні.

 

Література.

1. Україна-2015: НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ / [В.М. Геєць, В.П. Семиноженко, Б.Є. Кваснюк]. – Київ, 2007. –  74с.

2. Стратегія економічного розвитку України до 2020 року: стратегія національної модернізації. [Електронний ресурс] / Міністерство економіки України. – Режим доступу: http://me.kmu.gov.ua/.

3. Стратегія інноваційного розвитку України на 2009-2018 роки та на період до 2039 року. [Електронний ресурс] / Державне агентство України з інвестицій та розвитку. – Режим доступу: http://www.in.gov.ua/.

4. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / Авт. – упоряд.: Г.О. Андрощук, І.Б. Жиляєв, Б.Г. Чижевський, М.М. Шевченко.— К: Парламентське вид-во, 2009. — 632 с.

5. Сакун А.С. Национальные стратегии развития технопарков: зарубежный опыт / А.С. Сакун // Региональная экономика: теория и практика, М.: ООО Издательский дом «Финансы и кредит». - 2014. - № 4(355). – С.57-66.

6. Driving Regional Innovation and Growth: Results from the 2012 Survey of North American University Research Park  [Електронний ресурс] / Association of University Research Parks. - Режим доступу: http://www.aurp.net/battelle-report.  

7. Андрощук Г. Британський досвід створенні і управління технопарками / Г. Андрощук // Інтелектуальна власність. – 2010. - № 9. – С.46-54.

8. Annual Statistics –Initial Findings September 2013 [Електронний ресурс] / The United Kingdom Science Park Association. - Режим доступу: http://www.ukspa.org.uk/ukspa_publications/reports_statistics.

9. Чудаєва І.Б. Технополіси: економічна суть, причини створення та японський досвід / І.Б. Чудаєва // Економічний часопис – ХХІ. – 2010. - №11-12. – С.55-59.

10. Ворона В.В. Програма технологічних інкубаторів Ізраїлю, як вагома підтримка розвитку приватного бізнесу в країні / В.В. Ворона, А. М. Мучник // Економіка і регіон. – 2009. - № 2(21). – С.213-220.

11. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 13.12.91 № 1977-XII  [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://www.osvita.org.ua/pravo/law_06/part_06.

12. Про порядок  створення  і  функціонування  технопарків  та  інноваційних структур інших типів: Постанова від 22.05.96р. № 549, зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс]  / Кабінет Міністрів України. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/549-96-п.

 13. Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів: Розпорядження від 23.01.1996 № 17/96-рп [Електронний ресурс]  / Президент України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/17/96-%D1%80%D0%BF.

14. Про спеціальну економічну зону «Яворів»: Закон України від 15.01.1999 № 402-XIV [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/402-14.

15. Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»: Закон України від від 18.03.1999 № 514-XIV [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/514-14.

16. Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків: Закон України від 16.07.99 № 991-ХІV [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. -  Режим доступу до документу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=991-14.

17. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон України від 08.09.2011р.  № 3715-VI  [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3715-17.

18. Про Державний бюджет України на 2004 рік: Закон України від 27.11.2003 № 1344-IV [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1344-15.

19. Про Державний бюджет України на 2005 рік: Закон України від 23.12.2004 № 2285-IV [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2285-15.

20. Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік ”: Закон України від 25.03.2005 р. № 2505 – IV [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. -  Режим доступу до документу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2505-15.

21. Про внесення змін до Закону України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”: Закон України від 12.01.2006 р. №3333 – IV [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. Режим доступу до документу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3333-15.

22. Мазур А.А. Технологічні парки України: цифри, факти, проблеми / А.А. Мазур, С.В. Пустовойт // Наука та інновації. – 2013. – Т.9. -  №3. – С.59-72.

23. Податковий кодекс України: за станом на 2.12.2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/page.

24. Уханова І.О. Формування механізму державної підтримки технопарків в Україні / І.О. Уханова // Економіка: реалії часу. Науковий журнал. – 2012. – № 3-4 (4-5). – С. 213-217. – Режим доступу до журн.: http://economics.opu.ua/files/archive/2012/n4-5.html.

 

References.

1. Heiets', V.M. Semynozhenko, V.P. Kvasniuk, B.Ye. (2007), Ukraina-2015: NATSIONAL'NA STRATEHIYA ROZVYTKU [Ukraine – 2015: NATIONAL STRATEGY OF DEVELOPMENT], Kyiv, Ukraine.

2. The official site of Ministry of Economic Development and Trade of Ukraine (2009), “Economic development strategy of Ukraine till 2020 year: the strategy of national modernization“, available at: http://me.kmu.gov.ua/ (Accessed 4 January 2014).

3. The official site of The State Agency of Ukraine for Investment and Development (2009), “Innovative development strategy of Ukraine for 2009-2018 years and for the period till 2039 year“, available at: http://www.in.gov.ua/(Accessed 10 January 2014).

4. Androschuk, H.O.  Zhyliaiev, I.B. Chyzhevs'kyj, B.H. Shevchenko, M.M. (2009), Stratehiia innovatsijnoho rozvytku Ukrainy na 2010–2020 roky v umovakh hlobalizatsijnykh vyklykiv [Innovative development strategy of Ukraine for 2010-2020 years in the conditions of globalization lists], Parlaments'ke vyd-vo, Kyiv, Ukraine.

5. Sakun, A.S. (2014), “National development strategies of technoparks: foreign experience”, Regional economics: theory and practice, vol.4 (355), pp. 57-66.

6. The official site of The Association of University Research Parks (2012), “Driving Regional Innovation and Growth: Results from the 2012 Survey of North American University Research Park”, available at: http://www.aurp.net/battelle-report (Accessed 15 March 2014).

7. Androschuk, H. (2010), “Britannic experience in creation and management of technological parks”, Intelektual'na vlasnist', vol. 9, pp.46-54.

8. The official site of The United Kingdom Science Park Association (2013),  “Annual Statistics –Initial Findings September 2013”, available at:http://www.ukspa.org.uk/ukspa_publications/reports_statistics (Accessed 25 March 2014).

9. Chudaieva, I.B. (2010), “Technopolises: economic essence, reasons of creation and japanese experience”,  Ekonomic Annals – XXI, vol.11-12, pp.55-59.

10. Vorona, V.V. and Muchnyk, A. M. (2009),  “Program of technological incubators of Israel, as ponderable support of development of private business in a country”, Ekonomika i rehion,  vol. 2(21), pp.213-220.

11. The Verkhovna Rada of Ukraine (1991), The Law of Ukraine “About scientific and scientific and technical activity”, available at: http://zakon2.rada.gov.ua (Accessed 11 April 2014).

12. Cabinet of Ministers of Ukraine (1996), “Decision of the Cabinet of Ministers of Ukraine "About the order  of creation  and  functioning  of technological parks  and  innovative structures of other types"”, available at: http://zakon1.rada.gov.ua (Accessed 11 April 2014).

13. President of Ukraine (1996), “Order of the President of Ukraine "A question of creation of technological parks and innovative structures of other types"”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/17/96-%D1%80%D0%BF (Accessed 13 April 2014).

14. The Verkhovna Rada of Ukraine (1999), The Law of Ukraine “About the special economic area "Yavoriv"”, available at: http://zakon2.rada.gov.ua (Accessed 13 April 2014).

15. The Verkhovna Rada of Ukraine (1999), The Law of Ukraine “About the special economic area of touristic and recreation type "Kurortopolis Truskavets'"”, available at: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/514-14 (Accessed 15 April 2014).

16. The Verkhovna Rada of Ukraine (1999), The Law of Ukraine “About the dedicaded mode of investment and innovative activity of technological parks”, available at: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=991-14 (Accessed 15 April 2014).

17. The Verkhovna Rada of Ukraine (2011), The Law of Ukraine “About priority directions of innovative activity in Ukraine”, available at: http://zakon2.rada.gov.ua(Accessed 15 April 2014).

18. The Verkhovna Rada of Ukraine (2003), The Law of Ukraine “About the State budget of Ukraine on 2004”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua (Accessed 10 April 2014).

19. The Verkhovna Rada of Ukraine (2004), The Law of Ukraine “About the State budget of Ukraine on 2005”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua (Accessed 10 April 2014).

20. The Verkhovna Rada of Ukraine (2005), The Law of Ukraine “About making alteration in Law of Ukraine "About the State budget of Ukraine on 2005"”, available at: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2505-15 (Accessed 04 April 2014).

21. The Verkhovna Rada of Ukraine (2006), The Law of Ukraine “About making alteration in Law of Ukraine "About the dedicaded mode of investment and innovative activity of technological parks"”, available at: http://zakon.rada.gov.ua (Accessed 04 April 2014).

22. Mazur, A.A. and Pustovojt, S.V. (2013), “Technological parks of ukraine: figures, facts, problems”, Science and Innovation, T.9., vol.3, pp.59-72.

23. The Verkhovna Rada of Ukraine (2010), “Podatkovyj kodeks Ukrainy”, available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17/page (Accessed 20 April 2014).

24. Ukhanova, I.O. (2012), “Formation mechanism of state support for technology parks in Ukraine”, ECONOMICS: time realities, vol. 3-4 (4-5), available at: http://economics.opu.ua/files/archive/2012/n4-5.html (Accessed 21 April 2014).

 

Стаття надійшла до редакції 20.04.2014 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"