УДК 330.3:005.94+652.2

 

А. В. Ткачова,

к. е. н., доцент кафедри економіки підприємства, Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

 

Специфіка і тенденції розвитку інформаційного сектора економіки України

 

A. V. Tkacheva,

Candidate of Economic Sciences, Senior Lecturer of department «Economy of Enterprise», Makeyevka economic-humanitarian institute, Makeyevka

 

SPECIFIC AND dynamics OF INFORMATIVE SECTOR OF UKRAINE ECONOMY

 

У статті досліджено специфіку інформаційного сектора як складової економіки країни, надано оцінку рівня розвитку і потенціалу інформаційної економіки України, проаналізовано тенденції розвитку інформаційного сектора економіки у розрізі науково-освітньої, телекомунікаційної і техніко-інноваційної сфер.

 

In the article specific of informative sector is investigated as a component of a country economy, development and potential level of informative economy of Ukraine has been estimated, dynamics of informative sector of economy has been analyzed in a point of scientifically-educational, telecommunication and technical-innovative spheres.

 

Ключові слова: інформатизація, економічний розвиток, інформаційна економіка, інформаційний сектор, індекс знань, науково-освітній сектор, телекомунікації.

 

Keywords: informatization, economic development, informative economy, informative sector, knowledge index, scientifically-educational sector, telecommunications.

 

 

Постановка проблеми. Сучасна динамічна конкуренція, заснована на інноваційному перетворенні економічного простору, посилила роль інформації в процесі суспільного виробництва. Вона стала домінуючим чинником конкурентоспроможності підприємств, галузей, регіонів і країн, створюючи можливості людському капіталу широко використовувати свій потенціал для досягнення взаємодоповнюючих цілей забезпечення сталого економічного розвитку. Інформація і технології, пов’язані з нею, визначають темпи росту економіки – темпи приросту ВВП, а також ступінь зрілості, розвитку і становлення громадського суспільства, що, в свою чергу, визначає темпи росту економіки і соціальної сфери.

Сучасна економіка є багатосекторною: включає сектор традиційної індустріальної економіки, сектор традиційної постіндустріальної економіки, сектор інноваційної економіки, сектор інформаційної економіки, венчурний бізнес та інші кластери і сектори нових технологій. Фундаментом, що забезпечує системне функціонування всіх секторів економіки і держави в цілому, виступає інформаційний сектор, який у його сучасному розумінні включає провідні галузі матеріального виробництва, що забезпечують технологічний прогрес, сферу надання послуг комунікації і зв’язку, виробництво інформаційних технологій і програмного забезпечення, а також різні області освіти.

Формування інформаційного сектора економіки тісно пов’язано з глобальною інформатизацією економіки, розвитком інформаційного суспільства. Цей процес обумовлює кардинальні зміни в усій економічній системі країни. В рамках інформаційного сектора економіки змінюється значення інститутів, форм їх взаємовідносин, рушійних сил, властивих економічній системі, значення нових чинників виробництва і їх використання. Все більша частка ВВП забезпечується діяльністю з виробництва, обробки, зберігання і розповсюдження інформації, знань, що веде до збільшення числа зайнятих цією діяльністю.

Глобалізація і інтенсифікація інформаційних процесів, інформатизація усіх сфер діяльності суспільства, підвищення рівня розвитку інформаційної інфраструктури, необхідність залучення нових технологій у виробничий процес зумовлюють необхідність ґрунтовного дослідження проблем формування і розвитку інформаційного сектора економіки.

Аналіз досліджень і публікацій. Основні ідеї інформаційної економіки і формування інформаційного сектора, місця інформаційної діяльності в сучасній економіці, а також їх впливу на інші галузі суспільного розвитку протягом останніх років є предметом дослідження багатьох західних, російських і вітчизняних економістів, соціологів, спеціалістів з інформаційних технологій. Основи підходу до формування інформаційного сектора національної економіки були викладені Д. Беллом. Загальні та специфічні аспекти неоінформаційного та постіндустріального розвитку економіки найбільш повно розглядаються в роботах Дж. Гелбрейта, П. Друкера, М. Кастельса [1], М. Пората, У. Ростоу, А. Тоффлера, К. Ерроу та інших західних вчених.

Вагомим внеском у вирішення проблем інформаційного суспільства та інформаційної економіки слід визнати наукові праці російських і вітчизняних економістів, таких як: С. Дятлов [2], Т. Загорна [3], В. Іноземцев [2], Б. Корнєйчук, Л. Мельник [2], Ю. Мірясов [4], Т. Ніколаєва, Р. Ніжегородцев [5], А. Румянцев, Т. Скриль [6], В. Тамбовцев та ін.

Безумовно, всі наукові розробки мають теоретичне і практичне значення. Однак слід визнати недостатній ступінь наукової розробленості проблеми розвитку інформаційного сектора у сучасній економіці, що зумовлює необхідність подальшого дослідження цього питання, більш глибокого аналізу і комплексного узагальнення для успішного практичного застосування. Необхідно визначити місце і роль інформаційного сектора у загальній економічній системі, дослідити його специфіку з точки зору дії ринкового механізму, проаналізувати тенденції розвитку інформаційного сектора економіки України.

Метою статті є дослідження специфіки інформаційного сектора економіки України, оцінка його стану і тенденцій розвитку у розрізі складових елементів інформаційної економіки.

Виклад основного матеріалу. Інформаційний сектор економіки, за визначенням Р. Ніжегородцева, – це сукупність галузей господарства, основним продуктом яких є науково-технічна інформація у всіх її видах і формах, у тому числі інформаційні продукти і засоби їх виробництва [5, с. 105]. Цей сектор економіки спирається на високі технології, що створюються в основному електронною промисловістю, і складає основу сфери послуг. Він представлений трьома релевантними елементами:

1) тими, хто створює зміст власне функціонування цього сектора, – діячі культури, науки, освіти, інженерно-технологічна інтелігенція, організації, які створюють нові види інформації і способи її представлення. Всі вони продукують нову інформацію і забезпечують приріст знань;

2) економічними агентами, які тиражують інформацію і надають послуги її пошуку, відбору, зберігання, обробки, перетворення, – телебачення, Інтернет, засоби масової комунікації;

3) суб’єктами електронної промисловості – розробники відповідного обладнання, виробники нових комп’ютерів, телекомунікаційних пристроїв, електроніки споживчого побутового призначення.

Тобто інформаційний сектор економіки складають три підсектори: науково-освітній, телекомунікаційній і техніко-інноваційний.

У провідних західних країнах інформаційний сектор економіки виник у 1960-х роках і розвивався досить швидкими темпами. У першій половині 1960-х років у США частка «індустрії знань» складала приблизно 29-34% ВВП. У 1970-ті роки розвиток інформаційного сектора продовжився із значною інтенсивністю при скороченні частки стандартного промислового виробництва в обсязі створюваного національного продукту. Скорочувалась і кількість зайнятих у класичних секторах з «переливом» трудових ресурсів у нову сферу інформаційної економіки. Наприкінці 1980-х років частка зайнятих у США в даному секторі зросла до 60% всіх працюючих, а частка ВНП, створюваного у сфері виробництва інформації і знань, збільшувалась і досягла у 1995 році 43% національного продукту.

Аналогічні тенденції спостерігаються і у світовій економіці: частка інформаційного виробництва у світовому ВНП і частка зайнятих у процесах виробництва та обробки інформації неухильно і досить швидко зростають. Ці показники збільшуються за законом S-образної логістичної кривої і будуть швидко зростати до тих пір, поки не досягнуть певного, близького до граничного рівня, а це відбудеться тоді, коли інформаційний тип економічного росту стане в дійсності переважаючим не тільки в першій десятці розвинених країн світу, але й у всьому світовому господарстві.

Поряд зі стрімким розвитком інформаційної сфери економіки відбувається неухильна і швидка інформатизація інших, «неінформаційних», галузей виробництва. За деякими розрахунками, у розвинених країнах світу більше ¾ еквівалентних робочих днів витрачається на виробництво і обробку інформації.

Будь-яка економічна діяльність, у тому числі в інформаційному секторі економіки, передбачає наявність і взаємодію економічних ресурсів і чинників виробництва. Специфіка даного сектора економіки полягає у тому, що тут інформація відіграє першочергову роль не тільки як кінцевий результат економічної діяльності, але й як найважливіша її передумова.

Особливістю інформаційного сектора економіки є нероздільність інформації як предмету праці і як засобу праці, що найбільш яскраво проявляється у наукоємних галузях. Результатом процесу праці в інформаційному секторі є створення специфічного економічного блага у вигляді інформації або інформаційного продукту, який може існувати у різних формах – соціальна, економічна, комерційна, науково-технічна, статистична та інша інформація.

Інформаційному сектору економіки властиві наступні відмінні риси:

1) істотне збільшення у ВВП частки галузей економіки, пов’язаних з виробництвом знань, зі створенням і впровадженням наукоємних, у тому числі інформаційних, технологій, інших продуктів інтелектуальної діяльності, з наданням послуг у галузі інформатизації, освіти, зв’язку, а також у сфері пошуку, передачі, отримання і розповсюдження інформації, інформаційних послуг;

2) прискорення науково-технічного прогресу і перетворення наукових знань у реальний чинник виробництва, підвищення якості життя людини і суспільства;

3) участь значної частини працездатного населення у виробничій діяльності, пов’язаній зі створенням і використанням інформаційних технологій, інформації і знань;

4) значне розширення можливостей громадян щодо пошуку, отримання, передачі, виробництва і поширення інформації і знань;

5) глобалізація економічної, політичної і духовної сфер життя суспільства [6].

Інформаційний сектор як частина економічної системи країни повинен відповідати певним критеріям, основними з яких виступають наступні:

- технологічний: ключовий чинник – інформаційна технологія, яка широко застосовується у виробництві, установах, системі освіти і в побуті;

- соціальний: інформація виступає важливим стимулятором зміни якості життя, формується і закріплюється «інформаційна свідомість» при широкому доступі до інформації;

- економічний: інформація складає ключовий чинник в економіці в якості ресурсу, послуг, товару, джерела доданої вартості і зайнятості;

- політичний: свобода інформації, яка веде до політичного процесу, що характеризується зростаючою участю і консенсусом між різними класами та соціальними верствами населення;

- культурний: визнання культурної цінності інформації шляхом сприяння закріпленню інформаційних цінностей в інтересах розвитку окремого індивіда і суспільства в цілому;

- просторовий: поширення різних мереж, телефонізація, збільшення використання мобільних засобів зв’язку;

- креативний (творчий): інформаційний сектор характеризується домінуванням вищої, творчої діяльності людей, суспільство стає більш креативним і володіє самосвідомістю.

Ключовим моментом розвитку інформаційного сектора економіки є процеси глобалізації і інформатизації економіки. Інформатизація суспільства істотно прискорює процес розвитку економіки, і все більша частина виробництва базується на використанні ідей, а не на матеріальних об’єктах, тобто економіка втрачає своє матеріальне втілення. Перехід від матеріальних товарів до інтенсивного росту частки нематеріальних продуктів також є принциповою особливістю інформаційної економіки.

Рівень розвитку інформаційного сектора економіки країни характеризує глобальний індекс інформаційної економіки, яким може виступати індекс економіки знань (The Knowledge Economy Index – КЕІ). Зазначений індекс є комплексним показником, що характеризує рівень розвитку економіки, заснованої на знаннях, в країнах і регіонах світу. Індекс економіки знань роблено у 2004 році групою Всесвітнього банку у рамках спеціальної програми «Знання для розвитку» (Knowledge for Development – K4D) для оцінки здатності країн створювати, приймати і поширювати знання. Індекс КЕІ використовується державами для аналізу проблемних моментів їх політики і вимірювання готовності країни до переходу на модель розвитку, засновану на знаннях.

В основі розрахунку індексу економіки знань лежить запропонована Всесвітнім банком «Методологія оцінки знань» (The Knowledge Assessment Methodology – KAM), яка включає комплекс із 109 структурних і якісних показників, об’єднаних у чотири основні групи (групові показники) [7, с. 107-108]:

1) індекс економічного і інституційного режиму (The Economic Incentive Regime) – умови, в яких розвиваються економіка і суспільство в цілому, економічне і правове середовище, якість регулювання, розвиток бізнесу і приватної ініціативи, здібність суспільства і його інститутів до ефективного використання існуючого і створення нового знання;

2) індекс освіти (Education and Human Resources) – рівень освіченості населення і наявність у нього стійких навиків створення, розповсюдження і використання знань: показники письменності дорослого населення, відношення зареєстрованих осіб, що навчаються, (студентів і школярів) до кількості осіб відповідного віку та інші показники;

3) індекс інновацій (The Innovation System) – рівень розвитку національної інноваційної системи, що включає компанії, дослідницькі центри, університети, професійні об’єднання та інші організації, які сприймають і адаптують глобальне знання для місцевих потреб, а також створюють нове знання і засновані на ньому нові технології: кількість науковців, зайнятих у сфері НДДКР, кількість зареєстрованих патентів, число і тираж наукових журналів і т.д.;

4) індекс інформаційних і комунікаційних технологій (Information and Communication Technology) – рівень розвитку інформаційної і комунікаційної інфраструктури, яка сприяє ефективному розповсюдженню і переробці інформації.

За кожною групою зазначених показників країнам виставляється оцінка в балах – від 1 до 10 (чим вище бал, тим більш високо оцінюється країна за обраним критерієм). При розрахунку враховуються і загальні економічні й соціальні індикатори, що включають показники щорічного зростання ВВП і значення індексу розвитку людського потенціалу країни.

Оцінка інформаційної економіки країни, за методологією Всесвітнього банку, передбачає також розрахунок індексу знань (The Knowledge Index – KI). Індекс економіки знань використовується для оцінки ефективності використання країною знань з метою її економічного і соціального розвитку, а індекс знань – для оцінки здатності країни створювати, приймати і поширювати знання. Перший індекс характеризує рівень розвитку країни або регіону по відношенню до економіки знань, а другий – їх потенціал.

За розрахунком індекс економіки знань КЕІ – це середнє значення серед чотирьох індексів (економічного та інституційного режиму, освіти, інновацій та інформаційних технологій і комунікацій), а індекс знань КЕ – середнє значення трьох індексів (окрім індексу економічного і інституційного режиму). Представлена методологія оцінки рівня інформатизації економіки дозволяє порівнювати окремі показники різних країн, а також середні показники, що характеризують групу країн. Порівняння можна проводити як за окремими показниками, так і за підсумковими індикаторами.

Таблиця 1 демонструє рейтинг окремих країн світу (топ-20, Росії і України) за рівнем розвитку і потенціалом інформаційної економіки.

 

Таблиця 1.

Показники розвитку інформаційної економіки країн світу у 2012 році

(за даними Всесвітнього банку)

Джерело: [8]

 

Як свідчать дані табл. 1, Україна посідає 56 місце у рейтингу серед 146 досліджуваних країн світу – наступне за Російською Федерацією, причому в порівнянні з попереднім періодом Україна втратила у рейтингу дві позиції. Якщо характеризувати складові індексу економіки знань, то слід визнати досить низькі значення індексу економічного режиму та індексу інформаційних і комунікаційних технологій, що є нижчими за середнє значення, та досить високий індекс освіти, який перевищує подібний показник Російської Федерації на 1,47.

В межах дослідження проаналізовано динаміку окремих показників інформаційного сектору економіки України у науково-освітній, телекомунікаційній і техніко-інноваційний сферах. Пріоритетним напрямом розвитку інформаційного сектора економіки в сучасних умовах є розвиток науково-освітньої сфери, яка виступає продуцентом нових знань і інформації. Не менш важливою є також техніко-інноваційна сфера, оскільки характеризує ступінь впровадження і практичного використання наукових і науково-технічних розробок у галузі інформатизації. Її розвиток сприяє більш ефективному управлінню зростаючими інформаційними потоками.

Як свідчать дані рис. 1, протягом останніх 13 років обсяг виконаних наукових і науково-технічних робіт збільшувався за поліноміальною залежністю. Негативним чинником розвитку інформаційного сектора економіки України слід визнати поступове зниження чисельності науковців. Якщо подібна тенденція буде зберігатися, то за наступні 5 років цей показник зменшиться у 2 разі в порівнянні з 2000 роком.

 

Рис. 1. Динаміка показників науково-дослідної сфери інформаційної економіки України протягом 2000-2012 років

Джерело: побудовано автором на основі даних [9]

 

Питома частка підприємств, що займались інноваціями, протягом 2000-2006 років знижувалась (рис. 2). Починаючи з 2009 року, тенденція показника змінилась на протилежну, що є позитивним моментом і свідчить про розвиток техніко-інноваційної сфери інформаційної економіки України. Щодо організацій, виконуючих наукові дослідження і розробки, то їх чисельність знижувалась за поліноміальною залежністю (рис. 2). При збереженні тенденції до кінця 2017 року за прогнозом кількість науково-дослідних організацій складе менше тисячі.

Рис. 2. Кількісна характеристика науково-дослідних організацій та інноваційно-активних підприємств України у 2000-2012 роках

Джерело: побудовано автором на основі даних [9]

 

Сфера зв’язку і телекомунікацій є найбільш динамічною складовою інформаційного сектора економіки України. Основними сегментами ринку телекомунікацій виступають послуги мобільного, фіксованого телефонного і комп’ютерного зв’язку. Сфера зв’язку і телекомунікацій в Україні формує приблизно 2% ВВП (відсоток суттєво не змінювався протягом останніх п’яти років). В цілому, ринок зв’язку і телекомунікацій складає приблизно 18% всієї сфери послуг в Україні.

Останнім часом самим динамічним сегментом ринку зв’язку і телекомунікацій є сегмент комп’ютерного зв’язку, дохід від якого складає близько 10% доходів ринку. Основним джерелом доходів є надання послуг доступу до мережі Інтернет (85%). Кількість абонентів мережі Інтернет протягом 2000-2012 років стрімко зростає за поліноміальною залежністю (рис. 3). Сегмент послуг телебачення є більш менш сталим, чисельність абонентів кабельного телебачення у 2000-2012 роках майже не змінювалась. Щодо сегменту мобільного зв’язку телекомунікаційного сектора економіки України, то протягом 2000-2012 років він мав дві протилежні тенденції: до зниження (у 2008-2010 роках) і до стрімкого збільшення (починаючи з 2010 року).

Рис. 3. Динаміка розвитку телекомунікаційної сфери інформаційного сектора економіки України

Джерело: побудовано автором на основі даних [9]

 

Таким чином, у сфері телекомунікацій України склалися наступні основні тенденції:

- зростання числа споживачів у сегменті послуг широкосмугового доступу до Інтернет, що обумовлено підвищенням активності операторів і впровадженням нових телекомунікаційних технологій;

- збільшення доходів операторів мобільного зв’язку, що обумовлено, перш за все, зростанням обсягів надання послуг широкосмугового доступу до Інтернет, а також наданням додаткових сервісів;

- скорочення доходів від надання послуг фіксованого міжміського і міжнародного зв’язку з причини розвитку конкуренції з боку мобільного зв’язку і ринку Інтернет-телекомунікацій;

- розширення абонентської бази шляхом просування різноманітних пакетів послуг і тарифних планів.

В цілому, слід визнати поліпшення ситуації на ринку зв’язку і телекомунікацій України і певний розвиток телекомунікаційної сфери інформаційного сектору економіки.

На рис. 4 представлено динаміку зміни кількості підприємств України за видами інформаційної діяльності («інформація і телекомунікації», «професійна, наукова та технічна діяльність», «освіта»). Чисельність підприємств за всіма видами інформаційної діяльності є більш менш постійною з незначним зниженням у 2012 році.

 

Рис. 4. Кількість підприємств України за видами інформаційної діяльності

Джерело: побудовано автором на основі даних [9]

 

Основними стратегічними цілями розвитку інформаційної економіки України є: впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій (ІКТ) у всі сфери життєдіяльності суспільства і держави; державна підтримка нових «електронних» секторів (торгівля, надання фінансових і банківських послуг); створення електронних інформаційних ресурсів, які повинні використовуватися в інформаційному обміні; використання ІКТ для удосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, встановлення електронних форм взаємодії між органами державної влади, органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами; впровадження механізмів надання органами державної влади і органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет.

Формування сприятливих економічних умов розвитку інформаційного сектора економіки України сприяє підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, забезпеченню постійного економічного зростання за рахунок впровадження ІКТ, розвитку підприємницької діяльності у сфері ІКТ шляхом формування системи адміністративних, правових і економічних механізмів, які стимулюватимуть попит на інформаційну продукцію, залучення інвестицій в ІКТ, розвиток конкуренції, просування вітчизняної продукції на міжнародний ринок.

Висновки. Інформаційний сектор економіки є сьогодні самим динамічним сектором народного господарства, який визначає економічний розвиток не тільки окремих країн, але й всього сучасного світу. Проблеми інформаційного сектора – це, перш за все, проблеми конкурентоспроможності економіки, оскільки відставання в обробці і отриманні необхідної інформації, невміння використовувати інформаційний ресурс і розпорядитися інтелектуальною власністю, врешті-решт, супроводжується втратою колишніх позицій не тільки на ринках інформації і інтелектуальних досягнень, але й на ринках продуктів і послуг, в споживчих секторах.

Проаналізовані в статті показники розвитку інформаційного сектора економіки України досить рельєфно характеризують рівень її економічного розвитку, технологічні досягнення, ступінь соціального благополуччя і стійкого росту, інвестиційні і соціальні перспективи. Найбільш актуальні проблеми України як держави пов’язані сьогодні з формуванням сприятливих умов для розвитку інформаційного сектора економіки, проведенням ефективної державної політики у цій сфері. Серед них особливу роль відіграють інвестиції держави і приватного капіталу всередині країни та за кордоном у інформаційний сектор, які, в свою чергу, впливають не тільки на перспективи розвитку даного сектора економіки, але й на економічне зростання країни в цілому і в усьому світі.

 

Література.

1. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура : пер. с англ. / под ред. О.И. Шкаратана. – М. : ГУ ВША, 2000. – 608 с.

2. Социально-экономические проблемы информационного общества : коллективная монография / под ред. Л.Г. Мельника. – Сумы : Университетская книга, 2005. – 430 с.

3. Загорная Т.О. Аналитический подход к оценке уровня развития информационного сектора экономики / Т.О. Загорная // Бюлетень Міжнародного Нобелевського економічного форуму : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : ДУЕП ім. А. Нобеля ; Роял Принт, 2011. – №1(4). – С. 119-129.

4. Мирясов Ю.А. Тенденции формирования информационного сектора экономики / Ю.А. Мирясов // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 2008. – №802. – С. 30-33.

5. Нижегородцев Р.М. Информационная экономика. Книга 2. Управление беспорядком: Экономические основы производства и обращения информации : монография / Р.М. Нижегородцев. – Москва – Кострома : Московский государственный университет им. М.В. Ломоносова ; Костромской государственный университет им. Н.А. Некрасова, 2002. – 173 с.

6. Скрыль Т.В. Формирование информационного сектора экономики: теоретико-методологический аспект / Т.В. Скрыль // Вестник Тамбовского университета. Серия: Гуманитарные науки. – 2008. – Вып. 4(60). – С. 23-35.

7. Батракова Л.Г. Показатели развития экономики знаний / Л.Г. Батракова // Ярославский педагогический вестник. – 2012. – №2, т. I (Гуманитарные науки). – С. 107-111.

8. The informative site of the World bank (2013), “KEI and KI Indexes (KAM 2012)“, available at: http://info.worldbank.org/etools/kam2/KAM_page5.asp, (Accessed 2 October 2013).

9. Державна служба статистики України [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

 

References.

1. Kastels, M. (2000), Informatsionnaya epokha: ekonomika, obschestvo i kultura [Informative epoch: economy, society and culture], gu vsha, Moscow, Russia.

2. Melnik, L.G. (2005), Sotsialno-ekonomicheskie problemy informatsionnogo obschestva [Socio-economic problems of informative society], Universitetskaya Kniga, Sumy, Ukraine.

3. Zagornaya, T.O. (2011), “Analytical approach to estimation of development level of informative sector in economy”, Messenger of the International Nobel Economic Forum, vol. 1(4), pp. 119-129.

4. Miryasov, yu.a. (2008), “Tendencies of forming of informative sector in economy”, Visnyk Kharkivskogo natsionalnogo universytetu im. V.N. Karazina, vol. 802, pp. 30-33.                                                                                                                                                       

5. Nizhegorodtsev, R.M. (2002), Informatsionnaya ekonomika. Kniga 2. Upravlenie besporyadkom: Ekonomicheskie osnovy proizvodstva i obrascheniya informatsii [Informative economy. Book 2. Management disorder: Economic bases of production and appeal of information], Moskovskij gosudarstvennyj universitet im. M.V. Lomonosova, Kostromskoj gosudarstvennyj universitet im. N.A. Nekrasova, Moscow, Kostroma, Russia.

6. Skryl, T.V. (2008), “Forming of informative sector of economy: theoretic-methodological aspect”, Vestnik Tambovskogo universiteta. Seriya: Gumanitarnye nauki, vol. 4(60), pp. 23-35.

7. Batrakova, L.G. (2012), “Indexes of development of knowledge economy”, Yaroslavskij pedagogicheskij vestnik, vol. 2, part 1 (gumanitarnye nauki), pp. 107-111.

8. The informative site of the World bank (2013), “KEI and KI Indexes (KAM 2012)“, available at: http://info.worldbank.org/etools/kam2/KAM_page5.asp, (Accessed 2 October 2013).

9. The official site of Government service of statistics of Ukraine (2013), “Statistical information”, available at: http://www.ukrstat.gov.ua, (Accessed 2 October 2013).

 Стаття надійшла до редакції 05.10.2013 р.