Українською | English

BACKMAIN


УДК 332.635.18

 

О. Р. Жидяк,

кандидат економічних наук, докторант

Науково-дослідного фінансового інституту ДННУ "Академія фінансового управління"

Міністерства фінансів України

 

УДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВИХ ВІДНОСИН ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ АГРАРНОЇ СФЕРИ ЕКОНОМІКИ

 

 

У даній статті висвітлені методологічні підходи до визначення ролі та функцій оподаткування АПК, його важлива роль в системі державного регулювання комплексу. Обгрунтовані напрями вдосконалення податкових стосунків в АПК, які забезпечать підвищення ефективності аграрної сфери.

 

In this article the methodological going is lighted up near determination of role and functions taxation of APK, him important role in the system government control of complex. Directions perfection of tax relations in APK, which will provide the increase efficiency of agrarian sphere, are grounded.

 

Ключові слова: оподаткування, податкові відносини, ефективність, аграрна сфера, сільськогосподарське виробництво, підприємство.

 

Keywords: taxation, tax relations, efficiency, agrarian sphere, agricultural production,  enterprise.

 

 

Постановка проблеми. В аграрній сфері економіки України відбуваються глибокі соціально-еконо­мічні перетворення, проте їх ефективність залишає бажати кращого через недос­коналість системи податкових відносин, які багато в чому зумовлюють і диспа­ритет цін, і звужений потенціал платоспроможного попиту як на продукцію АПК, так і на необхідні селу засоби виробництва.

Недоліки сучасної системи оподаткування пов'язані з тим, що до останнього часу вона не стала результатом системного економічного аналізу, складається у формі компромісу між різними, у тому числі й абсолютно протилежними думками та інтересами.

Слід зазначити, що податкове законодавство України побудоване в основному з упором на фіскальну функцію податків, тоді як регулювання економіки повинне виконувати ще й функцію стимулювання зростання продуктивних сил, локалізації економічних патологій. Тому податкова система стає одним з дестабілізуючих чинників розвитку економіки, а її вдосконалення перетворюється на невідкладну загальнодержавну потребу, яку не можна ігнорувати ні в теорії, ні на практиці. Потрібне глибоке опрацювання проблем оптимізації розмірів податкового потен­ціалу й податкового тягаря, співвідношень між ними - як на макро-, так і на мікрорівні економіки [6, с.102].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним, методологічним і практичним питанням становлення податкової системи та податкового регулювання приділено достатньо уваги відомими вітчизняними економістами, серед яких: В. Андрущенко, О. Василик,  В. Вишневський, А. Даниленко, Т. Єфименко, Ю. Іванов, А. Крисоватий, І. Луніна, В. Мельник, П. Мельник, В. Опарін, Ю. Пасічник, А. Соколовська, Л. Тарангул, В. Федосов, Л. Шаблиста, С. Юрій та багатьма іншими.

У розробку їх теоретико-прикладних засад помітний внесок зробили такі визнані  дослідники,  як  В. Борисова, А. Босенко, В. Благодатний, В. Буряковський, П. Гайдуцький, О. Гудзь,  М. Дем’яненко, Д. Дема, Н. Дорош, П. Лайко, Ю. Лупенко, П. Саблук,  П. Стецюк,  В. Синчак, І. Лукінов, В. Месель-Веселяк, Н. Прокопенко, Л. Худолій, А. Чупіс, Л. Тулуш, В. Юрчишин та ін. Ними розглядалося широке коло питань пошуку резервів системи фінансових регуляторів за допомогою податкових механізмів в царині аграрного сектору країни.

Проте аналіз наукової літератури вказав на недостатню увагу організації й удосконаленню всіх аспектів управління оподаткуванням, зокрема вдосконалення податкових відносин та підвищення ефективності аграрної сфери. У числі найбільш спірних досі залишаються навіть проблеми визначення суті податкового потенціалу й податкового тягаря.

У публікаціях останнього десятиліття, на думку автора, недостатню увагу при­ділено системному дослідженню проблем розвитку податкових відносин у взаємо­зв'язку з проблемою оптимізації функціонування народного господарства. Зокрема, в літературі не знайшли віддзеркалення питання оцінки ефективності податкової системи, яка стимулює виробництво, мало уваги приділяється моделюванню подат­кових стосунків, абсолютно не розглядається проблема обліку мультиплікативного ефекту вдосконалення податкових стосунків. Вказані міркування зумовили вибір теми і зміст нашого дослідження.

Мета статті. Основними цілями дослідження є обґрунтування методологічних підходів до визначен­ня ролі й функцій оподаткування АПК, його важливої ролі в системі державного регулювання комплексу та виявлення напрямів вдосконалення податкових стосунків в аграрній сфері, які забезпечать підвищення ефективності відтворення в аграрному секторі України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Структура економіки будь-якої держави багато в чому визначається природними ресурсами, якими багата її територія. Виходячи з різноманітності природних ресур­сів, економіки держав не можуть бути подібні одна до одної. Успішність економіки залежить від того, наскільки ефективно держава буде стимулювати розвиток тих галузей економіки, які можуть перспективно розвиватись на її території [1, с.45]. Україна, як держава з великим аграрним потенціалом, щоб побудувати успішну економіку, повинна використовувати свої переваги для розвитку сільського господарства, що є однією з найважливіших галузей у будь-якій економіці.

Агропромисловий комплекс - це поєднання ланок господарства, діяльність яких пов'язана з виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. До складу АПК входять сільське господарство, харчова, м'ясо-молочна, борошно­мельно-круп'яна, комбікормова, мікробіологічна промисловості, а також ряд обслу­говуючих підрозділів машинобудування, виробництво мінеральних добрив і хіміка­тів, сільське будівництво та допоміжні галузі, які забезпечують спорудження об'єк­тів, транспортування, зберігання й реалізацію сільськогосподарської продукції.

АПК можна також визначити як сукупність взаємопов'язаних галузей національ­ного господарства, що забезпечують населення продуктами харчування і предме­тами особистого споживання сільськогосподарського походження. Він охоплює сільськогосподарські, промислові та транспортні підприємства, торгівлю й громад­ське харчування, наукові й навчальні заклади [5, с.20]. За функціями, які виконують підпри­ємства й установи в АПК, їх групують у чотири основні функціональні блоки: виробництво сільськогосподарської продукції (рослинництво і тваринництво); про­мислова переробка сільськогосподарської продукції (м'ясна, молочна, борошно­мельно-круп'яна, цукрова, плодо-овочеконсервна, легка промисловість, які пере­робляють сільськогосподарську сировину); виробництво засобів виробництва для всіх галузей АПК (тракторне і сільськогосподарське машинобудування, виробницт­во мінеральних добрив та інших хімічних засобів для інтенсифікації сільськогоспо­дарського виробництва, мікробіологічна промисловість, сільське будівництво); ви­робнича соціальна інфраструктура (заготівля, зберігання, транспортування й реалі­зація продукції, науково-дослідні організації й підготовка кадрів). Підприємства та служби всіх чотирьох блоків взаємопов'язані між собою економічно та технологічно й утворюють складну виробничо-територіальну систему.

Підтримку сільського господарства держава повинна в першу чергу здійснювати через встановлення правових норм, які б забезпечували становлення й розвиток підприємств аграрної сфери, ефективність їх господарської діяльності та наявність ринкової конкуренції.

Можемо констатувати, що українське законодавство передбачає окремі особли­вості регулювання діяльності сільськогосподарських виробників, які стосуються, зокрема, податків.

Оподаткування в окремих галузях народного господарства має свої особливості, обумовлені специфічними умовами відтворення. Повною мірою це стосується й агропромислового комплексу (АПК), системотвірною ланкою якого є сільське гос­подарство. Специфіка податкових стосунків в аграрній сфері пов'язана з тим, що тут на про­цес відтворення своєрідно впливають природні, економічні й соціальні чинники. Знання цієї специфіки безумовно потрібне як для загального управління розвитком агропромислового комплексу, так і при виробленні адекватної податкової політики.

Основна особливість, з якою доводиться стикатися при побудові податкових стосунків в аграрній сфері - це своєрідність землі, що є і предметом, і засобом, і просторо­вим базисом праці, а тому базою для обчислення податків. При цьому важливо враховувати особливу роль в податкових відносинах такої економічної патології, як рентні відносини, що формуються внаслідок наявності відносин стійкої нерівності в користуванні різноякісними ділянками.

Якщо оподаткування будується пропорційно до кількості землі, це призводить до того, що собівартість продукції на гірших землях зростає, а отже, збільшується й ціна реалізації сільськогосподарської продукції. Це стискує купівельний попит, знижує конкурентоспроможність сільськогосподарського виробництва. Вигоду від такого обкладення землі отримують власники кращих ділянок землі, оскільки саме на цих ділянках (за рахунок підвищення ціни сільськогосподарських продуктів) зростає прибуток, який при переукладенні договорів оренди, в результаті конку­ренції між орендарями, привласнюють землевласники.

У випадку, якщо земельний податок залежить не від кількості, а від якості землі, податок виявляється фактично податком на ренту, і тоді він не роздуває ціну вироблюваної сільськогосподарської продукції. Тому якщо податкова політика бу­дується не на користь приватних земельних власників, число яких, мабуть, най­ближчим часом зросте, то вона повинна сприяти погашенню земельної ренти.

Податкова система в аграрній сфері має не лише враховувати різноманіття проявів рент­них стосунків, але й регулювати їх, що вимагає кількісно конкретного знання, на яких підприємствах і в якому обсязі формується земельна рента. Найбільш вдалим способом вилучення ренти видається система рентних платежів, обчислених на основі динамічної оцінки землі, що дозволяє підсумовувати економічні характерис­тики її продуктивності, місця розташування, ефективності послідовних витрат.

Завершення земельної реформи потребує докорінної перебудови економічних відносин на селі з метою утвердження повноцінного ринку землі, розвитку оренди, іпотечного механізму використання сільгоспугідь, регулювання земельних відно­син з боку держави, застосування економічних стимулів раціонального викорис­тання та охорони земель. Вимоги до формування ефективних ринкових земельних відносин об'єктивно зумовлені наявністю приватної власності на землю, загостренням економічних, соціальних та екологічних проблем землекористування, необхід­ністю врахування регіональних особливостей.

Багатовекторність проблеми, динамічність розвитку земельних відносин зумов­люють доцільність подальшого поглиблення досліджень. Украй необхідним є роз­виток теоретичних основ функціонування елементів інфраструктури ринку земель сільськогосподарського призначення, обґрунтування можливостей та необхідності реалізації їх функцій на практиці.

Новий Податковий кодекс деталізує визначення сільськогосподарської продук­ції, прямо зазначаючи, що це - продукція груп 1-24 УКТ ЗЕД, а до поняття сільсь­когосподарського товаровиробника включає положення, що він може займатися переробкою власно виробленої сировини на давальницьких умовах [3, с.12]. Він передба­чає, що платниками фіксованого сільгоспподатку з урахуванням встановлених обмежень можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сіль­ськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75%. Однак Податковий кодекс вводить додаткові обме­ження порівняно із законом до переліку осіб, які можуть бути платниками фіксо­ваного сільгоспподатку. Так, не можуть бути такими:

- суб'єкти господарювання, у яких понад 50% доходу, отриманого від продаж сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, становить дохід від реалізації декоративних рослин, диких тварин і птахів, хутряних виробів і хутра;

- суб'єкти господарювання, що провадять діяльність з виробництва та/або реалі­зації підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТЗЕД 2204 29-2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції;

- суб'єкти господарювання, які на день подання документів для набуття статусу платника податку мають податковий борг (недоїмку), за винятком безнадійного податкового боргу (недоїмки), який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Порівняно із чинним законом, Податковий кодекс вводить нову ставку фіксо­ваного сільгоспподатку для ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (ви­рощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті або надані йому в користування, у тому числі на умовах оренди. Вона становитиме 1% від бази оподаткування. Під згаданою спеціалізацією слід розуміти перевищення част­ки доходу, отриманого від реалізації такої продукції та продукції її переробки, двох третин доходу (66%) від реалізації усієї власновиробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки. Кодексом збережено пільгові ставки фіксо­ваного сільгоспподатку для гірських зон та поліських територій, але на відміну від закону їх визначення віднесено до виключної компетенції Кабінету міністрів Ук­раїни, а не обласних рад.

Врахувати ризики сільгоспвиробництва Податковий кодекс пропонує шляхом встановлення правила: якщо платники фіксованого сільгоспподатку не можуть виконати вимогу щодо 75-відсоткового критерію частки сільськогосподарського товаровиробництва у зв'язку із виникненням обставин непереборної сили у попе­редньому податковому (звітному) році, до таких платників податку в наступному податковому (звітному) році не застосовується вимога, згідно з якою частка сіль­ськогосподарського товаровиробництва повинна дорівнювати або перевищувати 75%. Однак підтвердження обставин непереборної сили здійснюється шляхом прийняття рішення ВР АРК або обласних рад. Тому без лобістських потуг на місцевому рівні платникам податку в цьому випадку не обійтися. Парадоксально, але кодекс не лише не зменшує в такому випадку податкового навантаження, але, навпаки, змушує платників податків витрачати додаткові кошти на лобістські заходи [3, с.18].

Слід відмітити, що на оподаткування сільськогосподарського бізнесу поши­рюються норми Податкового кодексу, які врегульовують оподаткування тих чи інших форм ведення господарювання безвідносно до їх галузевої належності. Так, незалежно від видів діяльності Податковий кодекс скасовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для юридичних осіб, до підприємств будь-якої галузі можуть бути застосовані збільшені повноваження органів державної податкової служби у сфері контрольно-перевірочної роботи та адміністрування податків тощо.

Ігор Горпинюк зазначає, що окремим стимулом для розвитку сільського госпо­дарства в Україні може послужити встановлення «Податкових канікул» [2, с.42]. Аграрний сектор виробництва однією зі своїх особливостей має досить тривалий в часі цикл виробництва, який може тривати до року. Перші прибутки від сільськогосподар­ської виробничої діяльності можуть надходити лише через рік. Тому в сільському господарстві особливо важливою є підтримка держави саме на початковому етапі заснування підприємства. Тому механізм «Податкових канікул», під яким розу­міється звільнення підприємства від податкових обов'язків на певний період, є ак­туальним для новостворених сільськогосподарських підприємств. Запровадження «Податкових канікул», які охоплюють усю сферу аграрного виробництва, є доцільним і в найбільш тяжкі кризові роки, і їх запровадження буде дієвою допо­могою з боку держави аграрному сектору [3. с.32].

У зв'язку з введенням в дію нового Податкового кодексу України «Податковими канікулами» називають тимчасове — на 5 років — звільнення від оподаткування податком на прибуток для всіх підприємств малого та середнього бізнесу. Зокрема, на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року застосовується ставка 0 від­сотків для платників податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду не перевищує трьох мільйонів гривень та розмір нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, та які відповідають одному з наступних критеріїв:

- утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року;

- діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох ро­ків), щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйо­нів гривень, та в яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб;

- які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законо­давством порядку в період до набрання чинності цим Кодексом та в яких за ос­танній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до одного мільйона гривень та середньооблікова кількість праців­ників становила до 50 осіб.

Цими «Податковими канікулами» можуть скористатись поряд з іншими суб'єк­там господарювання і підприємства агропромислового комплексу. Однак, дана норма, по-перше, не є спрямованою на необхідну державну підтримку саме сіль­ськогосподарських виробників, по-друге, більшість сільгоспвиробників нею не скористаються, оскільки є платниками фіксованого сільськогосподарського подат­ку й не сплачують податок на прибуток підприємств, і по-третє, дана норма вичер­пає свою дію у 2015 році.

Відповідно до Податкового кодексу України звільнено від плати за землю новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах - протягом п'яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність.

Ці положення законодавства мають у собі ознаки «Податкових канікул». Але основними їх недоліками є такі:

- вони застосовуються лише щодо фермерських господарств. Однак, на нашу думку, «Податкові канікули» мають однаково застосовуватись як для фермерських господарств, так і для інших підприємств сфери АПК;

- введені цими нормами податкові пільги не є настільки суттєвими для сільсько­господарських виробників. Більшість із них не є платниками податку на прибуток, оскільки є платникам фіксованого сільськогосподарського податку. З цих самих причин не є настільки суттєвим для сільськогосподарських виробників і звільнення на початковий строк від плати за землю.

Авторам законопроектів, які пропонуватимуть введення для підприємств агро­промислового комплексу «Податкових канікул», потрібно дотримуватись таких правил при складанні законопроектів:

- якщо законопроект передбачатиме положення, які звільняють підприємства агропромислового комплексу від оподаткування, то для того, щоб такі податкові пільги дійсно булі введені, Прикінцеві положення законопроекту повинні містити відповідні зміни до Податкового кодексу України;

- положення про «Податкові канікули» повинні містити чіткі правила щодо кола суб'єктів господарювання, на яких вони поширюються, чіткі критерії та ознаки, яким мають відповідати підприємства, щоб мати право використовувати податкові пільги. Не є правильним надання «Податкових канікул» для суб'єктів господарю­вання, створених лише в окремій організаційно-правовій формі, наприклад, лише для фермерських господарств. При встановленні «Податкових канікул» визначаль­ним має бути те, що суб'єкт господарювання є новоствореним, основним видом його діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, та такий суб'єкт господарювання відповідає встановленим законом економічним показникам. Важ­ливим є також встановлення чіткого переліку податків, від яких звільняються під­приємства аграрної сфери;

- необхідно встановлювати в законодавстві лише пільги зі сплати податків, які є ефективними й важливими для підприємств агропромислового комплексу в цілому.

При дотриманні наведених правив встановлені законами «Податкові канікули» та інші податкові пільги для підприємств аграрної сфери будуть ефективними й дієвими.

В аграрній економіці України спостерігаються послідовні стадії зростання не­стабільності середовища, в якому діє організація. І темпи її зростання значно прис­корюються. Українським підприємствам аграрної сфери, що діють у складній соціально-по­літичній і економічній обстановці, динамічному середовищі, необхідно використо­вувати накопичений у країнах з розвиненою ринковою економікою управлінський досвід з урахуванням специфіки національних та галузевих умов [7, с.116].

Визначальними для організацій АПК у виборі системи управління є два фак­тори: імперативи зовнішнього середовища та рівень вимог, настанови керівників. Для забезпечення оптимальної рентабельності при наборі видів діяльності, що є в організації, і в межах прийнятих нею стратегій конкуренції їй, принаймні, необхідно вибрати для себе систему, відповідну до того рівня нестабільності, який вона (організація) вважає за вірогідний для даної сукупності видів діяльності в май­бутньому [4, с.15].

Державне втручання в аграрну економіку є необхідним, що підтверджується узагальненням накопиченого досвіду перетворень у зарубіжних країнах і в Україні. Аналіз виявив, що складна ситуація в продовольчому комплексі регіонів України викликана не системною кризою в національній економіці, світовою фінансовою кризою, нестабільністю політичної ситуації в країні, але й ослабленням державного регулювання, що призвело до диспаритету цін, диспропорцій виробництва і, як наслідок, низьких доходів сільськогосподарських товаровиробників, значного зни­ження ефективності функціонування підприємств і агропромислового комплексу в цілому.

В основу методології аграрного реформування необхідно покласти інституційний підхід, який ми розуміємо як систему принципів перетворення аграрної сфери, спрямованих на зміну базисних складових раніше існуючого аграрного ладу, за допомогою урахування специфіки українських інститутів-умов, дії через інститути-фактори й за допомогою інститутів-механізмів.

У сучасних умовах необхідна розробка стратегії розвитку регіонального АПК у вигляді розгорненого плану стійкого розвитку комплексу зі вказівкою конкретних заходів щодо кожного інструмента його регулювання з боку держави. Необхідне коректування аграрної політики держави з метою підвищення ефективності підприєм­ницької діяльності в агропромисловому комплексі регіону [8, с.145].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Підбиваючи підсумок, доходимо таких висновків. Податки безпосе­редньо впливають на економічне зростання господарств. Це дає підставу вважати, що регулювання системи оподаткування має бути основною функцією держави в регулюванні аграрної економіки.

Податкові відносини здатні виступати у формі відносин норми (коли податкова система стійка, стимулює розвиток продуктивних сил) й у формі економічних патологій - якщо податки побудовані таким чином, що реалізують по перевазі фіс­кальні функції.

Стійка податкова система оптимізує умови ефективного розвитку аграрної сфери, при цьому різниця між податковим потенціалом і податковим тягарем в довгостроко­вому періоді прагне до нуля.

З метою підвищення ефективності аграрної сфери та вдоско­налення оподаткування необхідно:

- враховувати різноманіття проявів рентних відносин й оптимально регулювати їх при вдосконаленні податкової системи в агросфері. Найбільш вдалим способом вилу­чення ренти є система рентних платежів, обчислених на основі динамічної оцінки землі, що дозволяє підсумовувати економічні характеристики її продуктивності, місця розташування, ефективності послідовних витрат;

- підвищити відповідальність за своєчасність, правильність та справедливість стягнення сум податків і недоплат сум з урахуванням причин недоплат сум по­датків до бюджету;

- сформувати умови для використання економічних методів охорони сільсько­господарських угідь: провести науково обґрунтовану оцінку сільгоспугідь, орга­нізувати їх бухгалтерський облік, закріпити їх за матеріально відповідальними осо­бами, встановити матеріальну відповідальність за зниження родючої сили землі;

- застосовувати практику диференціації санкцій залежно від тягаря податкового правопорушення. Механізм санкцій зробити більш гнучким, щоб зменшити нас­лідки недотримання податкового законодавства для організацій, що припустили такі порушення внаслідок затримки фінансування з бюджету або з інших неза­лежних від них причин; поліпшувати механізм збору податків і створювати умови неможливості приховування прибутків від оподаткування; упорядкувати фінансову відповідальність за кожне порушення податкового законодавства; продовжити вдосконалювати санкції за податкові порушення з урахуванням їх змісту й заподіяного бюджету збитку, умов порушення законодавства, а також відповідальності податкових органів за необґрунтоване завдання збитку платнику податків.

Перспективні напрями подальших наукових розробок щодо вдосконалення податкових стосунків в аграрній сфері такі: розробка схеми економіко-математичної моделі, що оптимізує податкові стосунки в агросфері; виявлення напрямів трансформації струк­тури оподаткування, орієнтованих на підвищення економічної ефективності аграр­ного виробництва; подальше поглиблення теоретичних досліджень з цієї проблеми, вирішення конкретно-практичних завдань підвищення ефективності сільськогос­подарського виробництва.

 

 

Список використаних джерел

1. Буряковський В.В. Національна економіка / В.В. Буряковський // ДНУ. - Д.: Наука і освіта, 2007. - 310 c.

2. Горпинюк І. Податкові канікули для агробізнесу [Електронний ресурс] - Режим доступу:  http://www.hhpartners.com.ua/ihor-horpynyuk-podatkovi-kanikuly-dlya-ahrobiznesu

3. Гринчук А. Нове в агроподатках [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.hhpartners.com.ua/603

4. Економічні основи формування фінансової складової економічної безпеки [Електрон­ний ресурс]. - Режим доступу: http://www.firearticles.com/finansy-pidpryemstv/131-ekonomichni-osnovi-formuvannya-finansovoyi-skladovoyi-ekonomichnoyi-bezpeki-arefyeva-o-v-kuzenko-t-b.html

5. Месель-Веселяк В.Я. Концептуальні напрями стратегії розвитку агропромислового комплексу та сільських територій України на період до 2020 року / В.Я. Месель-Ве­селяк. - К.: ІАЕ УААН, 2008. - 46 с.

6. Податковий менеджмент / Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий, А.Я. Кізима, В.В. Карпова. - К.: Знання, 2008. - 525 с.

7. Прокопенко Н.С. Фінансово-економічна стійкість підприємств агропромислового комплексу / Н.С. Прокопенко // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - № 3(70). - С. 113-118.

8. Регіональні особливості інвестиційної діяльності. Загальні передумови / С.С. Аптекар, І. Благодатний, Л.О. Омелянович, Л.М. Фільштейн // Інвестиційна політика в Україні: досвід, проблеми, перспективи: [монографія] / АЕНУ, Ін-т економіки та пром-сті НАНУ; - Донецьк, 2003. – С.141-148.

 Стаття надійшла до редакції 06.03.2013 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"