УДК 338.48

 

О. О. Самко,

к. е. н., доцент кафедри економічної теорії і економіки підприємства,

Чернігівський державний технологічний університет, м. Чернігів

 

ОСОБЛИВОСТІ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ТУРИСТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

 

В статті досліджено особливості розробки стратегії реалізації туристичного потенціалу регіону в умовах сталого розвитку. Обґрунтовано диференціацію стратегічних напрямів залежно від рівня туристичного потенціалу. Визначені відмінності між орієнтирами і стратегічними напрямами та можливості їх взаємного перетворення. Запропоновано методику оцінки структури  туристичного потенціалу регіону з метою визначення сценарних варіантів її збалансування.

 

In the article the features of development of strategy of realization of tourism potential of region are investigational in the conditions of steady development. Differentiation of strategic directions is reasonable depending on the level of tourism potential. Certain differences between reference-points and strategic directions and possibilities them interconversion. Methodology of estimation of structure of tourism potential of region is offered with the aim of determination of scenario variants of her balancing.

 

Ключові слова: сталий розвиток, стратегія реалізації туристичного потенціалу регіону, стратегічні напрями, збалансування структури туристичного потенціалу регіону.

 

Keywords: steady development, strategy of realization of tourism potential of region, strategic directions, balancing of structure of tourism potential.

 

 

Постановка проблеми. Високі темпи зростання потреб людини в умовах обмеженості ресурсів вимагають підвищення ефективності виробництва, повнішого використання економічного потенціалу країни на засадах сталого розвитку. Підвищення рівня використання туристичного потенціалу як складової економічного простору потребує розробки стратегічних напрямів його реалізації з урахуванням фактичного стану сформованості та наявних можливостей до використання. При цьому потрібно брати до уваги навантаженість на навколишнє середовище з метою попередження негативного впливу на екосистему.   

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням сталого розвитку суспільства, особливостей стратегічного планування соціально-економічного розвитку в його умовах як на макро-, так і на мезоекономічному рівнях займались і займаються такі науковці: Амоша О.І., Бутко М.П., Гальчинський А.С., Геєць В.М.,  Герасимчук З.В., Дорогунцов С.І., Мельник Л.Г., Чернюк Л.Г. та ін. Питанням розвитку туристичної сфери, використання її потенціалу присвячені праці таких дослідників як: Безносюк В.Д., Борущак М., Гавран В.Я., Гайдук А.Б., Гаман П.І., Гнатюк Т.М., Гудзь М.В., Гуменюк Ю.П., Данильчук В.Ф., Молнар О.С., Томаневич Л.М., Черчик Л.М., Шмагіна В.В., Щепанський Е.В. та ін. Незважаючи на численні наукові напрацювання, залишаються недостатньо розкритими питання особливостей стратегічного планування підвищення використання можливостей туристичної сфери в умовах сталого розвитку.

Постановка завдання. Метою статті є теоретичне обґрунтування диференціації стратегічних напрямів реалізації туристичного потенціалу в умовах сталого розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження. Розвиток економічної системи супроводжується негативним впливом на оточуюче людину середовище і носить масштабний планетарний характер внаслідок посилення глобалізаційних процесів. Це зумовлює необхідність подолання деструктивного впливу прогресу людства на екосистему, тобто спрямування зусиль до становлення на шлях сталого розвитку.

Згідно Стратегії сталого розвитку України «сталий розвиток  – це система взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних, природоохоронних заходів, спрямованих на формування системи суспільних відносин на засадах довіри, партнерства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей, безпечного навколишнього середовища, національних джерел духовності» [10]. В її основу покладено рішення Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 рік) та Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 рік), інших міжнародних форумів з питань навколишнього середовища та забезпечення сталого розвитку.

Формування нової моделі розвитку цивілізації на засадах сталості базується на принципах збалансованого функціонування трьох складових [9, с. 23-24]:

1)економічної – забезпечення збалансованого з екологічними і соціальними вимогами ефективного розвитку виробництва;

2)екологічної – відновлення та збереження стану природного середовища, що не шкодить здоров’ю людини і природним екосистемам;

3)соціальної – поліпшення умов життєдіяльності й відтворення населення, поліпшення його матеріального забезпечення і якості життя.

В розвинених країнах цілі, завдання та методи державного регулювання починають враховувати виниклий внаслідок глобалізації новий національний інтерес – дотримання консенсусу національних інтересів країн і глобального економічного простору як умови стійкого розвитку власної національної економіки [6, с. 48].

На сучасному етапі розвитку України політика активізації використання туристичного потенціалу викличе збільшення навантаження на екосистему. Тому перш за все, необхідно формувати політику і розробляти стратегію розвитку туризму не окремо, а як складову частину єдиної регіональної політики на засадах сталого розвитку.

Досліджуючи туристичну сферу, слід зауважити, що збільшення інтенсивності туристичних потоків, як індикатора рівня використання її потенціалу, призводить до дисбалансу в структурі туристично-рекреаційних ресурсів. Внаслідок цього виникає загроза зменшення ресурсних можливостей та здатності до їх використання з метою розвитку регіональних господарських систем у майбутньому. Таким чином, формується «замкнене коло» проблем, породжених зростанням людських потреб, прогресу суспільства без векторної спрямованості на забезпечення сталого розвитку. Тому «людина має одночасно стати і об’єктом, і суб’єктом розвитку. Вона повинна брати участь у процесах формування своєї життєдіяльності, прийнятті й реалізації рішень, контролі за їх виконанням. Неспівпадіння споживчих людських потреб із можливостями їх задоволення обумовлює усвідомлення суспільством необхідності зміни цінностей, модернізації моделі споживання, подолання різкої диференціації у доходах та розподілі ресурсів, винесення духовного потенціалу до пріоритетів державної політики та національної безпеки» [9, с. 26].   

Що представляє собою стратегія, чи має вона властивість зміни та адаптації до використання в різних економічних системах, і як визначаються стратегічні напрями?

Існує багато різних наукових тлумачень поняття стратегії. Одне з них передбачає, що «стратегия есть набор правил для принятия решений, которыми организация руководствуется в своей деятельности» [1]. Ансофф також акцентує увагу на тому, що ключовою характеристикою, що розкриває зміст стратегії, є її оригінальність. Саме тому ми вбачаємо за необхідність розробки диференційованих стратегій для регіонів з різним рівнем сформованості та розвитку туристичного потенціалу. Тільки оригінальність стратегії та врахування в ній особливостей розвитку регіону і, зокрема, його туристичного потенціалу, дасть змогу досягти бажаних цільових орієнтирів. Аналізуючи програми розвитку туризму, розроблені державою, виявлено, що для всіх регіонів вони є уніфікованими та позбавленими врахування особливостей. На основі загальнодержавних програм розробляються програми розвитку туризму на регіональному рівні, але останні є лише їх «дублікатом», що не сприяє підвищенню рівня реалізації туристичного потенціалу окремого регіону. Отже, застосування системи уніфікованих стратегічних напрямів розвитку туристичної сфери майже для всіх регіонів України, позиціонування туристичної сфери лише як складової сфери послуг, в тому числі на законодавчому рівні, недостатнє усвідомлення людиною взаємозалежності з навколишнім природним середовищем стає на заваді соціально-економічного зростання на засадах сталого регіонального розвитку.

Стратегія реалізації туристичного потенціалу регіону передбачає чітке розмежування та поєднання у взаємодії стратегічних напрямів, стратегічних орієнтирів регіональної політики та сценарних варіантів поведінки.  По-перше, слід відмітити, що «ориентир представляет собой цель, которой стремится достичь фирма, а стратегия — средство для достижения цели. Ориентиры — это более высокий уровень принятия решений. Стратегия, оправданная при одном наборе ориентиров, не будет таковой, если ориентиры организации изменятся» [1]. Але в той же час слід зазначити, що «стратегия и ориентиры взаимозаменяемы как в отдельные моменты, так и на различных уровнях организации. Некоторые параметры эффективности (например, доля рынка) в один момент будут служить фирме ориентирами, а в другой — станут ее стратегией. Далее, поскольку ориентиры и стратегии вырабатываются внутри организации, возникает типичная иерархия. То, что на верхних уровнях управления является элементами стратегии, на нижних превращается в ориентиры» [1]. Аналогічно можна розглядати формування стратегії реалізації потенціалу туристичної сфери. Так, диференціація регіонів за рівнем сформованості та розвитку туристичного потенціалу зумовлює обрання одного з трьох стратегічних напрямів:

- формування;

- нарощування;

- активізація використання.

Дані стратегічні напрями запропоновані на основі наукових розробок [3, с. 140]. Диференціація стратегічних напрямів в залежності від регіональних відмінностей у рівнях туристичного потенціалу регіону (ТПР) представлена на схемі (рис. 1).

 

Рис. 1. Диференціація стратегічних напрямів реалізації туристичного потенціалу регіонів

 

Визначення рівнів туристичного потенціалу в регіональному розрізі, ранжирування регіонів мало відображення в попередніх авторських працях [8]. Складовою даної методики є:

1) оцінка п’яти складових (критеріїв) туристичного потенціалу регіону за формулою (1):

 

                                                  (1)

 

де X_i – частковий нормалізований показник, що входить до сукупності факторів, що характеризують певну складову ТПР;

n – кількість часткових стандартизованих показників, що становлять сукупність однієї з п’яти складових ТПР.

2) розрахунок інтегрального коефіцієнта ТПР, який оцінює рівень туристичного потенціалу в розрізі регіонів. Розрахунки проводились за формулою (2):

 

,                                             (2)

 

Де І_ТПР -  інтегральний коефіцієнт ТПР;

m – кількість груп складових, що характеризують ТПР. В нашому дослідженні m=5.

Зі схеми на рису. 1 видно, що для окремого регіону з певним рівнем туристичного потенціалу пріоритетним і першочерговим повинен стати один із запропонованих стратегічних напрямів реалізації ТПР. При послідовному переході регіону з нижчого на вищий рівень за розміром потенціалу виникає необхідність зміни стратегічного напряму з метою отримання соціально-економічного ефекту від його реалізації.

Так наприклад, для регіонів з низьким рівнем туристичного потенціалу пріоритетним на перших етапах буде напрям формування туристичного потенціалу на основі визначення елементів в структурі ТПР, які відсутні або мають дуже низький рівень розвитку.

 Для регіонів з середнім рівнем туристичного потенціалу пріоритетним буде напрям нарощування туристичного потенціалу завдяки збільшенню величини його складових елементів, що характеризуються частковими показниками кожного з п’яти індикаторів.

Для регіонів з високим і найвищим рівнем туристичного потенціалу пріоритетним буде напрям активізації використання наявного туристичного потенціалу завдяки забезпеченню можливостей до його повної реалізації.

При цьому тісно пов’язаним із обранням стратегічних напрямів є вибір і використання відповідних сценарних варіантів збалансування структури туристичного потенціалу регіону, яке базується на усуненні «поляризації індикаторів туристичного потенціалу». Так наприклад, в працях І.М. Рєпіної застосовувався графоаналітичний метод оцінки і аналізу потенціалу підприємства на основі побудови 4-хвекторної моделі потенціалу підприємства [12, с. 23]. В нашому випадку при оцінці туристичного потенціалу побудуємо п’ятивекторну модель, кожен вектор якої характеризуватиме окрему складову туристичного потенціалу регіону, але не за сумою рейтингових балів, а за значенням індикатора. Кожен період буде характеризуватися відповідним розподілом індикаторів в площині запропонованого п’ятикутника (рис. 2.).

 

Рис. 2.  Поляризація індикаторів туристичного потенціалу.

 

Аналіз не тільки структури, але і її динаміки дасть змогу обрати пріоритетним один із трьох вищенаведених стратегічних напрямів реалізації туристичного потенціалу з метою усунення «провалини» в структурі ТПР.

Таким чином, при розробці стратегій реалізації туристичного потенціалу регіону потрібно розглядати п’ять сценарних варіантів збалансування його структури:

1 варіант – деполяризація індикаторів. Він передбачає наступні умови використання: якщо розподіл індикаторів є нерівномірним, але інтегральний коефіцієнт перевищує «1», то в такому випадку раціональним та пріоритетним буде напрям активізації використання ТПР для підвищення темпів соціально-економічного розвитку регіону.

2 варіант – зростання з деполяризацією індикаторів. Його використання необхідно за умови, якщо розподіл  критеріїв в площині інтегрального коефіцієнта ТПР є нерівномірним, при чому, значно «поляризується» один із векторів, який вважається «хворобливим». І  саме на подолання такої поляризації повинні бути спрямовані всі зусилля для того, щоб збалансувати структуру ТПР. При цьому інтегральний коефіцієнт ТПР має менше за середнє по Україні значення (менше «1»).

3 варіант – збалансоване зростання. Він передбачає наступне: якщо розподіл індикаторів в площині інтегрального коефіцієнта ТПР є рівномірним (п’ятикутник має правильну форму), але значення індикаторів ТПР менше за «1» (тобто менше за середній по Україні рівень), це свідчить про збалансованість структури ТПР, але недостатній рівень його розвитку.

4 варіант – збалансоване зростання з оптимізуючим спрямуванням. Цей сценарний варіант використовується, коли розподіл індикаторів є рівномірним, а інтегральний індекс ТПР перевищує середній по Україні («1»).

5 варіант – прискорене зростання пріоритетних складових. Даний варіант сценарію може бути обраний за умов, коли вектор одного із пріоритетних для даного регіону індикаторів ТПР має значно низький рівень в порівнянні з векторами інших його індикаторів.

Як вже зазначалося, вибір стратегічних напрямів реалізації ТПР базується на аналізі збалансованості його структури, а отже і обраних сценарних варіантах. Їх взаємоузгодженість характеризується  такими зв’язками:

1.З деполяризацією індикаторів тісно пов’язаний стратегічний напрям нарощування та активізації використання потенціалу.

2.Зростання з деполяризацією індикаторів пов’язано з напрямом  нарощування ТПР, перш за все, складових того індикатора, який «спотворює» правильну форму п’ятикутника ТПР.

3.Збалансоване зростання пов’язано із напрямом нарощування ТПР, а вже потім при переході на наступний етап – з напрямом активізації його використання.

4.Збалансоване зростання з оптимізуючим спрямуванням пов’язано з напрямом активізації використання ТПР.

5.Прискорене зростання пріоритетних складових пов’язано з напрямом формування та нарощування ТПР.

До того ж обов’язково потрібно враховувати рівень навантаженості на навколишнє середовище,  особливо при активізації використання туристичного потенціалу для запобігання руйнівного впливу людини на екосистему.

Як вже зазначалось раніше, вибір пріоритетних напрямів при формуванні стратегії реалізації ТПР повинен базуватись на оцінці поляризації його індикаторів в динаміці з метою збалансування потенціалу для отримання достатнього ефекту від його використання. При цьому враховуючи один із законів організації, а саме: «закон найменшого» [11, с. 69], ефект від реалізації потенціалу буде отриманий лише від рівня найменшої за значенням її складової. Ця складова є динамічною, отже і цільові орієнтири теж будуть змінюватись.

Важливим при розробці та визначенні стратегічних орієнтирів є врахування закону синергії, оскільки синергійний ефект буде залежати від правильності обрання пріоритетних напрямів регіональної політики реалізації туристичного потенціалу. Водночас з цим, поєднання  законів пропорційності, найменшого та синергії є необхідністю при виборі стратегічних напрямів формування, нарощування та активізації використання туристичного потенціалу регіону.

Так наприклад, на рис. 2 рівень складових, взаємодія яких дає синергійний ефект, визначається за мінімальним із значень індикаторів ТПР – К₁. Таким чином, збалансування його складових стане поштовхом до збільшення ефекту від використання потенціалу. Синергійний ефект забезпечить взаємодія складових елементів тільки у частині мінімального значення  К₁.

Висновки з даного дослідження. Отже на основі аналізу співвідношення між собою елементів ТПР та обґрунтування вибору сценарних варіантів збалансування його структури повинні бути обрані стратегічні напрями, а саме, такі: формування, нарощування та активізації використання туристичного потенціалу регіону. Враховуючи поєднання та взаємоузгодженість  стратегічних напрямів та сценарних варіантів, розробляються стратегічні напрями регіональної політики реалізації туристичного потенціалу регіону, як складові стратегії. На регіональному рівні при врахуванні особливостей соціально-економічного розвитку окремих областей та безпосередньо рівня їх туристичного потенціалу вони можуть трансформуватися в орієнтири, яких прагне досягти окремий регіон в умовах сталого розвитку. Лише взаємодія центру і регіонів, узгодженість національних інтересів із загальносвітовими, усвідомлення людиною її взаємозалежності з навколишнім середовищем забезпечить сталий розвиток національної і світової економіки.

 

Література

 

1.Ансофф И. Стратегическое управление / И. Ансофф. — М. : Экономика, 1989. – 519 с. 

2.Бутко М. П. Регіональні особливості економічних трансформації в перехідній економіці / М. П. Бутко – К. : Знання України, 2005. – 476 с.

3.Герасимчук З. В. Інвестиційний потенціал регіону : методика оцінки, механізми нарощення : монографія /  З. В. Герасимчук., В. Р. Ткачук.  – Луцьк : Надстир’я, 2009. – 232 с.

4.Герасимчук З. В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізми реалізації /  З. В. Герасимчук ; редкол. : М. І. Долішній та ін. ;  Ін-т регіон. досліджень НАН України. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 528 с.

5.Костєрін В.О. Сталий розвиток продуктивних сил України в умовах соціально-економічних трансформацій / В.О. Костєрін // Механізм регулювання економіки. – 2006. –  № 2. – С. 24–32.

6.Пенькова О.Г. Методологічні засади стратегії соціально-економічного розвитку / О.Г. Пенькова // Економіка та держава. – 2011. –  № 11. – С. 48–55.

7.Самко О.О. Генезис економічної теорії та методологічні підходи до оцінки туристичного потенціалу регіону / М.П. Бутко, О.О. Самко // Економіка та держава. – 2009. – № 6 (77). – С. 33–38.

8.Самко О.О. Оцінка туристичного потенціалу регіону та рівня його використання / О.О. Самко // Економічні науки: зб. наук. праць/ Луцький національний технічний університет; відп. ред. Герасимчук З.В. – Луцьк, 2010. – Вип. 7(27). – Ч.4. -  С. 388–397. – (Серія «Регіональна економіка»). 

9.Сталий розвиток промислового регіону: соціальні аспекти: моногр. / О.Ф. Новікова, О.І. Амоша, В.П. Антонюк та ін.; НАН України, Ін-т економіки пром.-сті. – Донецьк, 2012. – 534 с.

10.Стратегія сталого розвитку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  

 http://www.slideshare.net/opitnaa/ss-9734851

11.Фатхутдинов Р. А. Стратегический менеджмент : учеб. / Фатхутдинов Р. А. –   6-е изд., испр. и доп. - М. : Дело, 2004. –  448 с.

12.Федонін О. С. Потенціал підприємства : формування та оцінка : навч. пос. / Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олексик О. І.  – Вид. 2-ге, без змін. – К. : КНЕУ, 2006. – 316 с.

Стаття надійшла до редакції 18.02.2013 р.