УДК 330.3

 

Б. В. Заремський,

аспірант 3-го року навчання,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

 

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙНИХ СИСТЕМ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

  

У статті автор досліджує основні тенденції трансформації національних інноваційних систем (НІС), аналізує прояви трансформаційних процесів на різних ієрархічних рівнях НІС, а також визначає породжені ними можливості та загрози для національних економік. На основі узагальнення основних результатів дослідження визначено ключові характерні ознаки трансформації НІС.

 

In the article the author reveals key trends of national innovation systems (NIS) transformation, analyzes the reflexes of transformation processes at different hierarchical levels of NIS, and determines opportunities and threats to national economies generated by NIS transformations. Based on summarizing of main results of the study the key characteristics of NIS transformation are identified.

 

Ключові слова: трансформація, національна інноваційна система (НІС)

 

Вступ

Досвід провідних країн світу довів, що ключ до підвищення рівня технологічного розвитку країни лежить в розумінні зв'язків між суб'єктами, які беруть участь в інноваційних процесах, а відтак основною умовою забезпечення інноваційного розвитку економіки виступає розбудова ефективної національної інноваційної системи (НІС). Разом з тим, за умов глибоких трансформаційних змін у суспільній, економічній, науково-технологічній та геополітичній сферах, якими характеризується кін. ХХ - поч.. ХХІ ст., модель НІС також зазнає суттєвих модифікацій як щодо суб’єктно-об’єктної, так і просторово-функціональної структури, набуваючи тим самим якісно нових рис і особливостей. Ці трансформаційні процеси відбуваються на всіх функціональних та ієрархічних рівнях системи та проявляються у дедалі більшій втраті НІС своєї замкненості й відокремленості, зміні системи державного регулювання інноваційних процесів, посиленні інтеграційних процесів  на локальному рівні системи, а також в значній модифікації самої моделі протікання інноваційних процесів. В цьому контексті особливої актуальності набуває дослідження трансформаційних процесів, що відбуваються в НІС, джерел та напрямів їх розвитку.

Постановка проблеми

Сучасні трансформаційні процеси в НІС призводять до суперечливих наслідків: з одного боку, вони дозволяють більш ефективно використовувати наявні ресурси економіки, розширюють можливості обміну знаннями, інформацією та досвідом між компаніями та країнами, а з іншого – загострюють проблеми забезпечення міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки країн, якісно змінюють модель і механізми державного регулювання інноваційних процесів. Відтак, практичної точку зору проблематика цього дослідження тісно пов’язана з завданнями щодо розробки і проведення ефективної інноваційної політики в країні, забезпечення її міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки. З точки зору теоретичної значимості, дослідження процесів трансформації НІС дозволяє пояснити певні сучасні тенденції в процесах глобалізації, розвитку міжнародного бізнесу, міжнародної міграції факторів виробництва, тощо.

Аналіз досліджень та публікацій

Дослідження національних інноваційних систем посідає важливе місце в сучасній економічній науці, що підтверджується стрімким зростанням кількості публікацій з зазначеної тематики як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних вчених. В сучасних дослідженнях значну увагу приділено окремим аспектам трансформації інноваційних процесів та інноваційних систем: процесам локалізації інноваційних процесів (Б.Ашейм, А.Ісаксен, Ф. Малерба, Б. Карлссон, Ф.Кук та ін..), особливостям відкритих інновацій (Г. Чесброу), особливостям протікання інноваційних процесів в глобальному середовищі (ОЕСР), моделі «четверної спіралі» в інноваційному розвитку (Е. Караяніс та Д. Кемпбел), процесам інтеграції та дезінтеграції в НІС (Б.Вікстед), механізмам формування та розвитку інноваційних кластерів (М.Портер), проблемам розвитку НІС в контексті цивілізаційних трансформацій (В.Геєць, Д.Лук’яненко, В.Семиноженко, Ю.Яковець), завданням розвитку НІС в контексті конкурентоспроможності та міжнародних аспектів розвитку (Л.Антонюк, В.Новицький, А.Поручник). Разом з тим, в зазначених дослідженнях відсутній холістичний підхід до трансформаційних процесів – зміни, що відбуваються в сучасних інноваційних системах, розглядаються розгалужено, без урахування їх взаємозв’язків та взаємообумовленості.

Метою статті є дослідження та теоретичне обґрунтування з позицій системного підходу основних напрямів трансформації НІС, що дозволить  сформувати цілісну картину трансформаційних процесів, що відбуваються на різних ієрархічних рівнях НІС.

Результати дослідження

Трансформаційні процеси, що охоплюють сучасні інноваційні системи, можна розглядати на декількох ієрархічних рівнях, які знаходяться в тісному взаємозв’язку та взаємообумовленості.

На глобальному рівні трансформація НІС проявляється через посилення процесів їх інтеграції. До кінця ХХ ст.. розвиток технологій відбувався переважно автономно, у національних межах, а мотивом для інноваційної діяльності підприємств було прагнення забезпечити конкурентоспроможність продукції на внутрішньому ринку. Нині, під впливом політики відкритості національних економік науково-технічна сфера орієнтується на міжнародний ринок та використовує ресурси в міжнародному масштабі. Можливості для цього створює інтенсивний розвиток глобальної інформаційно-комунікаційної інфраструктури, міжнародної торгівлі, прямого іноземного інвестування, міграції робочої сили, міжнародних валютно-фінансових відносин, посилення ролі міжнародних організацій. Крім того, тенденції щодо розгортання науково-технічного прогресу в світі свідчать про неможливість подальшого його розвитку без багатосторонньої співпраці з боку різних країн й формування, відповідно, в цих країнах компліментарних підходів щодо розвитку й регулювання НДДКР.

Як зазначає Л.Антонюк, «новий етап розвитку НІС полягає в їх об’єднанні в єдину мережу… Подальший розвиток НІС буде спрямований на їх об’єднання в глобальні системи, а в перспективі – і на утворення всесвітньої інноваційної системи» [1, стор.77]. К.Далман в своєму дослідженні зазначає, що сучасні національні інноваційні системи пронизані глобальними мережами (міжнародна торгівля товарами і послугами, діяльність ТНК, діяльність міжнародних організацій, глобальні дослідницькі мережі, тощо), що дозволяє розглядати їх у сукупності як глобальну інноваційну систему [7]. Експерти ОЕСР також наголошують на інтеграційних процесах в сфері інноваційного розвитку та формуванні глобальних інноваційних мереж, що поєднують акторів різних національних інноваційних систем та забезпечують міжнародний трансфер технологій [10, c. 92]. Схожі висновки наведені і в дослідженні Б.Вікстеда, який для вводить термін „кластерна інтернаціоналізація”, що виступає новим джерелом здобуття конкурентних переваг та прискорення економічного зростання [15].

Технологічний розвиток окремої країни не може сьогодні відбуватися ізольовано від світових науково-технічних досягнень. Ефективність створення технології залежить від використання в цьому процесі найновішої інформації, знань, винаходів, факторів виробництва. Взаємообмін, кооперація та спеціалізація на всіх етапах створення технології дають змогу економити кошти  для багатьох суб’єктів міжнародної економіки. Науково-технічні сфери різних країн переплітаються, стають все більше взаємозалежними. Інноваційні процеси інтенсифікуються в міжнародній економіці і прискорюють не тільки процес міждержавного руху технологій, а й міжнародного співробітництва з їх створення, комерціалізації, продажу та передачі технологій в глобальних масштабах. Отже, можна говорити про формування глобальної інноваційної системи, яка складається із суб’єктів, об’єктів, форм взаємозв’язків, ринкових механізмів функціонування.

Інтеграція НІС є об’єктивно обумовленим процесом, адже інформаційна природа сучасного етапу цивілізаційної еволюції та становлення п’ятого та шостого технологічних укладів зумовлюють ситуацію, коли жодна країна без входження у світовий інформаційний та науково-технологічний простір не може успішно конкурувати в секторах високих і середніх технологій не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринках.

Очевидно, що інтеграція НІС призводить до їх внутрішньої трансформації, адже вона призводить до необхідності міждержавної та наддержавної координації інноваційних процесів, до зміни задач, методів та інструментів державного регулювання інноваційної діяльності, а також до появи нових можливостей та загроз інноваційного розвитку національних економік. Це дозволяє говорити про трансформаційні процеси на макрорівні, що проявляються у зміні змісту, форми й структури національної інноваційної політики.

Трансформація НІС на макрорівні відбувається в декількох взаємопов’язаних напрямах:

1. Поглиблення інтеграції НІС зумовлює перехід до інтернаціональної інноваційної політики, сутність якої полягає в створенні й координації функціонування інтегрованого міждержавного інноваційного простору, що базується на міжнародній науково-дослідній та виробничій кооперації.

2. Формування погляду на інновації як на результат складної системи взаємозв’язків між елементами економічної, науково-технологічної, освітньої, соціально-культурної систем зумовлює, що державне регулювання цих процесів потребує орієнтації на інтегровану систему горизонтальних і вертикальних міждисциплінарних та міжміністерських зв’язків, формування механізмів координації дій органів державної влади.

3. Перехід до відкритої моделі інноваційного процесу призводить до значного ускладнення суб’єктної структури НІС, що проявляється у формуванні інноваційних мереж як основної організаційної форми проведення інноваційної діяльності. В цьому контексті відбувається зміщення фокусу політики у бік регулювання взаємодій, що забезпечується  шляхом створення відповідного інституційного середовища для створення, поширення і використання знань.

4. Локалізація інноваційних процесів призводить до децентралізації державної інноваційної політики, наданні повноважень регіональним і місцевим органам влади, що дозволяє їм більш ефективно вирішувати наявні локальні соціально-економічні проблеми, що стримують інноваційний розвиток.

Таким чином, на сьогодні інноваційна політика повинна інтегрувати в собі багато напрямів регулювання соціально-економічних відносин, зокрема заходи в сфері розвитку освіти, регулювання конкуренції, міжнародної відкритості, прозорості, формування громадянського суспільства, розвитку науки та технологій тощо. В результаті цього вона охоплює широке коло суб’єктів а відтак включає в себе велику кількість політичних сфер, формуючи стратегічну базу для міністерств та відомств як на національному, так і на регіональному рівнях. Посилення локалізації інноваційних процесів призводить до того, що основними структурним елементом НІС стають регіональні інноваційні системи, що потребує:

1) проведення політики їх горизонтальної координації, конвергенції регіональних інноваційних стратегій й політик; забезпечення переходу від періодичної до скоординованої та послідовної регіональної політики в питаннях щодо визначення науково-технологічних й економічних цілей, вирішення внутрішніх та зовнішніх питань, ринкових проблем, які вимагають державного втручання;

2) формування чіткої системи ієрархічного підпорядкування підсистем та елементів НІС.

На мезорівні трансформація НІС проявляється у посиленні тенденцій локалізації інноваційної діяльності, яку можна визначити як процес концентрації всіх стадій інноваційного процесу в окремих національних регіонах, містах, локальних утвореннях. Результатом локалізації стає створення нових форм територіальної організації інноваційної діяльності: кластерів, РІС, інноваційних міст, науково-технологічних парків, тощо.

Так за визначенням Б.Лундвалла [9], нині регіони виконують ключову генеруючу функцію на мезорівні, створюючи високотехнологічні продукти через регіональні інноваційні мережі, локальні кластери та використовуючи ефект інформаційного взаємозбагачення науково-дослідних інститутів, що співпрацюють. Б.Ашейм та А.Ісаксен твердять, що саме в регіонах фокусується процес створення нових знань й існує адекватна інфраструктура їх акумуляції та подальшого поширення через спілловерний механізм, що пояснюється наявністю так званих «некомерційних взаємозв’язків» (традицій, звичаїв, норм поведінки, що базуються на спільному історичному минулому) між місцевими економічними суб’єктами [4]. Як зазначає Д.Лук’яненко, «у контексті глобального конкурентного лідерства … переваги сучасної мережевої організації економічної діяльності з гнучкими регіонально-галузевими конфігураціями обумовлюють зростання ролі великих міст, в яких концентрується науково-технологічний і фінансово-інвестиційний потенціал… При цьому міста світового значення стають не тільки багато в чому автономними структурними елементами глобального ринку, але й своєрідними «пультами правління» глобальною економікою» [2, c. 13].

Посилення процесів локалізації обумовлюється як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками. Серед об’єктивних чинників можна виділити:

-    історично обумовлену нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів, яка призводить до високої концентрації промисловості (Д. Форнайл та Т. Бреннер [6]), фінансових, організаційних, технологічних, інфраструктурних та інших ресурсів (Б.Ашейм [11]), а також високоосвіченої та кваліфікованої робочої сили в окремих центрах економічної активності (А.Поручник та І.Брикова [3]).

-    внутрішні особливості механізму науки та трансферу технологій, а саме: історичне розміщення університетів у міських агломераціях, що приваблює студентів та підсилюється ефектом спілловера між лабораторіями (М.Цітт [12]), а також призводить до концентрації наукових знань, розповсюдження яких серед компаній часто потребує їх географічної близькості до університетів (Б.Ашейм [11]); таку локальну циркуляцію знань можна пояснити через «ефект гудіння», що ґрунтується на неформальному спілкуванні, обговоренні та розробці ідей (А.Венебл [14]).

-    інституційну гомогенність локальних утворень, що проявляється у наявності специфічного соціальнокультурного середовища, культурній єдності населення певної території, наявності так званих місцевих  «кодів комунікацій»,  соціальних норм та стандартів життя (Г.Ецковіц [8], А.Поручник та І.Брикова [3]),

Суб’єктивні чинники локалізації інноваційних процесів пов’язані з:

-    проведенням спеціальної державної політики, що стимулює та прискорює концентрацію господарської та інноваційної діяльності  через цілеспрямоване створювання сприятливого діловий та соціального клімату на певних територіях (створення «спеціальних економічних зон», створення технопарків, створення штучних інноваційних мереж, тощо).

-    перехід до мережної організації інноваційних процесів (А.Поручник та І.Брикова [3]), перш за все, домінантними компаніями, а географічна концентрація в цьому випадку виступає способом зниження транзакцій них витрат.

У сучасних умовах процес локалізації інноваційної діяльності характеризується такими особливостями:

– просторові виміри локалізації інноваційних процесів не завжди збігаються із адміністративним поділом територій, що призводить до появи нових економічних регіонів; відтак управління інноваційним процесом вже не може обмежуватись окремою РІС, а потребує розробки механізмів координації та узгодження заходів регулювання інноваційним розвитком, що потребує створення нових організаційних та нормативних форм управління;

–  зростання ролі та значення окремих локалітетів не тільки в національному, але й в міжнародному масштабі (як приклад, в Європейському Союзі: блакитний банан, третя Італія; в Північній Америці: «Силіконова долина», «Бостонський маршрут 122» (США), в Канаді: Північне Онтаріо);

–   поглиблення спеціалізації та вертикального розподілу праці між регіонами: у регіонах з інтелектуальною спеціалізацією концентруються центри прийняття рішень потужних транснаціональних та глобальних компаній,  які й залучають до виробничого процесу інші ресурсномісткі регіони; як правило, прибутки, отримані в регіонах зі спеціалізацією більш низького типу, перетікають до регіонів зосередження управлінських центрів;

–  ядром локалізації інноваційних процесів виступають університети на науково-дослідні установи, адже на перший план в підвищенні ефективності інноваційної діяльності висувається перш за все наявність потужної науково-дослідної бази (обладнаних науково-дослідних лабораторій та висококваліфікованого дослідницького персоналу), навколо якої з метою зниження транзакцій них витрат створюються господарюючі суб’єкти, елементи інфраструктури.

Таким чином, можна стверджувати, що інноваційна активність характеризується високим рівнем географічної концентрації, що принципово змінює статус окремих національних регіонів та міст на міжнародному ринку високотехнологічної продукції, перетворюючи їх на вузлові точки глобальної інноваційної мережі. Як результат, сучасні НІС характеризуються розгортанням процесу їх фрагментації, що проявляється у формуванні кластеризованої економічної системи. Кластер представляє собою горизонтально інтегровану локальну інноваційну структуру, яка об’єднує в собі сукупність взаємопов’язаних інноваційних, господарських та управлінських суб’єктів та систему відносин між ними з приводу створення, розповсюдження та використання інновацій, що має місце в межах певного регіону та обумовлене специфікою цього регіону. Як показує практика реалізації інноваційних стратегій  країнами – ключовими інноваторами, саме кластерний підхід є найбільш ефективним з точки зору врахування й найоптимальнішого використання конкурентних переваг країни [13].

В цьому контексті дещо змінюється й розуміння сутності, структури та ролі НІС, адже вона, з такої точки зору, є не цілісною структурою, а сукупністю взаємопов’язаних регіональних інноваційних систем, а відтак – відбувається певна децентралізація НІС із зміщенням основного функціоналу на регіональний та локальний рівень. Такий методологічний підхід можна назвати „просторово-фрагментарним”, адже він передбачає дослідження економічного процесу як фрагментованого (багатостадійного) й, при цьому, він може бути реалізований більш ніж на одній територіальній одиниці. Слід наголосити, що такий підхід розкриває нові можливості для вивчення інноваційної діяльності в глобальному середовищі. З такої точки зору, інноваційний процес являє собою послідовність дій, направлених на створення, дифузію та впровадження у господарський обіг науково-технічних розробок, нових виробничих технологій та інших науково-технічних об’єктів інтелектуальної власності з метою їх комерціалізації. При цьому, завдяки інтернаціоналізації світового господарства окремі ланки інноваційного процесу можуть бути реалізовані за межами контуру національної економіки через трансфер технологій, міграцію робочої сили й виробничу кооперацію. Трансфер технологій виконує роль специфічного допоміжного засобу в процесах відтворення продуктивних сил. Інтернаціоналізація та ефективний трансфер технологій як реалізованих знань розширюють можливості науково-технологічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності окремих галузей, національних економік в цілому, регіонів, господарюючих суб’єктів.

На мікрорівні трансформація НІС проявляється у змінах в моделі інноваційного процесу. Сучасні інновації вимагають поєднання різноманітних джерел знань і нових прийомів менеджменту, а поширення глобальних мереж і систем виробництва призводять до необхідності все частіше шукати партнерів по виробництву і просуванню його продуктів на ринках за кордоном. «Інновації в «новій економіці» являють собою поєднання великої кількості можливостей для змін, що відбуваються в інших сферах життя суспільства, а також нових рішень традиційних проблем. Усе це створює синергетичний ефект. Тому і відбувається порушення традиційної послідовності етапів, які переплітаються та взаємопов’язані між собою. Інновації — багатовимірний процес, що потребує високого рівня інтеграції як усередині підприємств чи організацій, так і на міжфірмових рівнях» [1, c.30] Крім того, дослідження та розробки все частіше здійснюються або спільно з зарубіжними партнерами, або взагалі проводяться в іншій країні, тому що знання і його застосування стають все більш глобальними як за своєю природою і суттю, так і з практики виробництва знання та його додатків.

Зміни в інноваційній стратегії компаній, розвиток їх все більшої відкритості відзначив як тенденцію Г. Чесбро. Він і використовував термін «відкриті інновації», описує їх як різноспрямовані потоки знання, покликані активізувати внутрішні інновації і розширити ринок для зовнішнього застосування інноваційних результатів. Компанії можуть і повинні використовувати як зовнішні, так і внутрішні ідеї, так само як і зовнішні і внутрішні шляхи на ринок, якщо вони сподіваються просувати свою технологію [5].

У традиційній закритій моделі інновацій науково-дослідні лабораторії використовують внутрішні і зовнішні джерела при створенні, розвитку і вдосконаленні технологій. Цю модель прийнято описувати у вигляді воронки, оскільки з великого числа ідей, що виникають всередині фірми, на виході залишаються тільки ті, які найкращим чином відповідають потребам компанії в даний момент.

Відкрита модель інновацій описує значно більш динамічний і менш лінійний підхід. Посилення співпраці у сфері досліджень і розробок і більш активне використання зовнішніх ресурсів відіграють важливу роль у виробленні нових ідей і їх швидкому просуванні на ринок. У той же час компанії займаються комерціалізацією як власних ідей, так і чужих винаходів, головним чином, академічних дослідних підрозділів. Компанії можуть також створювати нові підрозділи поза основного бізнесу, яким передають свої технології та інтелектуальну власність.

З самої суті моделі відкритих інновацій випливає їх класифікація:

- Інноваційний процес спрямований ззовні всередину фірми: використання зовнішніх знань споживачів, постачальників, університетів, дослідних організацій; спільні підприємства, придбання підприємств, акцій, ліцензій, контрактні ІВР;

- Інноваційний процес спрямований зсередини фірми зовні: пропозиція на ринок своїх ідей, продаж (видача ліцензій на використання) інтелектуальної власності та розширенні технологій;

- Обопільний (комбінований) процес, коли поєднуються потоки знання та інновацій ззовні і зсередини (наприклад, формування альянсів).

Використання цих різних методів залежить від ефективності так званих посередницьких ринків для ідей і технологій. Якщо ці ринки неефективні, обмін інноваціями та інтелектуальною власністю зазвичай відбувається шляхом злиття і поглинань, виділення підрозділів у вигляді нових підприємств і т.п. Якщо ж посередницький ринок достатньо розвинутий, це стимулює мережну взаємодію між компаніями для стимулювання взаємного інноваційного розвитку.

Одне з найбільш очевидних переваг відкритих інновацій – більше широка база ідей і технологій, що стимулюють внутрішні інновації та розвиток компанії. Відкриті інновації мають і ряд недоліків таких, як додаткові витрати на організацію взаємодії з зовнішніми партнерами, недолік контролю, залежність від зовнішніх партнерів та інші. Але основним недоліком є витік знань, які є об'єктом інтелектуальної власності. Унікальні знання передаються партнерам, які згодом можуть стати конкурентами.

Слід наголосити, що модель «відкритих інновацій» все ще базується на розумінні інноваційного процесу як інтерактивного, хоча й значно розширює межі такого підходу. В рамках «відкритих інновацій» відбувається значне ускладнення як кількісного, так і якісного складу НІС, адже вони призводять до збільшення кількості й зміни організаційних форм господарських суб’єктів, їх об’єднань та типів взаємозв’язків між ними.

Висновки

Таким чином, сучасні НІС перебувають в процесі внутрішньосистемних (спрямованих на модернізацію наявних в системі соціально-економічних відносин та констатуючих елементів) та міжсистемних (спрямованих на модернізацію форми та змісту відносин між НІС різних країн) перетворень, які стосуються всіх їх складових елементів та всіх ієрархічних рівнів. Характерними ознаками протікання трансформаційних процесів в НІС є:

-    всеосяжність, системний характер трансформаційних процесів, пов’язаних із зміною як змісту констатуючих елементів системи, так і зв’язків між ними;

-    нестійкість й рухливість системи, що ґрунтується на суперечливій взаємодії інерційності розвитку та кардинальних соціально-економічних змін в НІС та її оточенні, наявності тимчасових (перехідних) елементів;

-    еклектичність – співіснування та взаємодія достатньо масивних і впливових, хоча й деградуючих складових старого типу відтворення й новостворених, хитких, а тому відносно слабких складових нового типу;

-    асиметричність трансформаційних процесів, що проявляється в нерівномірному здійсненні перетворень на різних ієрархічних та функціональних рівнях системи;

-    інерційність трансформаційних процесів - залежність різнорівневих перетворень від характеру та тенденцій попереднього розвитку НІС;

-    функціональна та організаційна диференціація, урізноманітненням структур, форм, типів, рівнів, які забезпечують варіативність взаємодій в НІС;

-    взаємодія національних та загальноцивілізаційних тенденцій, спільних ознак та специфічних особливостей трансформаційних процесів породжує невизначеність та біфуркаційність трансформації конкретних країнових моделей НІС.

 

Бібліографічний список

1. Антонюк Л.Л., Поручник А.М., Савчук В.С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003. – 394 с.

2. Лук’яненко Д., Тітова О. Глобальна модифікація конкурентних механізмів ринку (Режим доступу: http://ir.kneu.kiev.ua:8080/bitstream/2010/1030/1/Lukyanenko-Titova.pdf)

3. Поручник А., Брикова І. Реґіональна інноваційна система як основа підвищення міжнародного конкурентного статусу національних регіонів (Режим доступу: http://www.kneu.kiev.ua/journal/ukr/article/2006_2_Poruch_Bryk_ukr.pdf)

4. Asheim, B T., Isaksen, A. (2002), «Regional innovation systems: The integration of local ‘sticky’ and global ‘ubiquitous’ knowledge». Journal of Technology Transfer, 27: 77-86.

5. Chesbrough H. Open Innovation: The new imperative for creating and profiting from technology. – Harvard Business School Publishing Corporation, 2003. – 272 p.

6. Dirk Fornahl, Thomas Brenner Geographic concentration of innovative activities in Germany (Режим доступу: http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0954349X09000253)

7. Dahlman C. The Changing Geography of Innovation: The Rise of the BICs-Challenges and  Opportunities (Режим доступу: http://www.oecd.org/science/innovationinsciencetechnologyandindustry/49433772.pdf)

8. Etzkowitz H. The Triple Helix: Industry, University, and Government in Innovation. - Taylor & Francis, 2008 – 164 p.

9. Lundvall B.-A., Johnson B., Andersen E.S., Dalum B., National systems of production, innovation and competence building, Research Policy, N. 31, 2002 – p.213-231

10. OECD, Innovation and Growth: Chasing a Moving Frontier, 2009 – 264 p.

11. Philip Cooke, Bjorn Asheim et al. Handbook on Regional Innovation and Growth. – 2011. – 656 p.

12. Territorial concentration and evolution of science and technology activities in the European Union: a descriptive analysis / M. Zitt, R. Barre, A. Sigogneau, F. Laville. (Режим доступу: http://perso.numericable.fr/mzitt/resources/1999RPOL-concST.pdf)

13. The Cluster Policies Whitebook – IKED, 2004. – 266 p.

14. Venables, A. J. Buzz: The Economic Force of the City (Режим доступу: http://www.druid.dk/uploads/tx_picturedb/ds2002-652.pdf)

15. Wixted B., Innovation System Frontiers: Cluster Networks and Global Value, 2009 – 226 p.

 Стаття надійшла до редакції 10.10.2012 р.