МОДИФІКАЦІЯ ТЕОРІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

УДК 338.242

Ю. В. Вдовиченко,

к.е.н., старший викладач кафедри економічної теорії та міжнародної економіки,

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

МОДИФІКАЦІЯ ТЕОРІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Ю. В. Вдовиченко,

к.э.н., старший преподаватель кафедры экономической теории и международной экономики,

Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого

МОДИФИКАЦИЯ ТЕОРИЙ ИНТЕРНАЦИОНАЛИЗАЦИИ БИЗНЕСА В УСЛОВИЯХ ИНФОРМАТИЗАЦИИ МИРОВОЙ ЭКОНОМИКИ

Y. Vdovychenko,

Candidate of Economic Sciences,

senior lecturer, department of economic theory and

international economics, Cherkassy National University named after Bogdan Khmelnitsky

MODIFICATION OF THE THEORY OF BUSINESS INTERNATIONALIZATION IN WORLD ECONOMY INFORMATION

В статті розглянуто теорії інтернаціоналізації економічної діяльності та розвитку міжнародного бізнесу в умовах інформатизації світової економіки,а також проведено аналіз еволюції цих теорій. Визначено загальні тенденції інтернаціоналізації виробництва в рамках міжнародних корпорацій. Узагальнено теоретичні підходи до проблеми виникнення ТНК.

Ключові слова: міжнародний бізнес, інформатизація, міжнародна компанія, транснаціональна компанія, транснаціоналізація, інтернаціоналізація, глобалізація.

В статье рассмотрены теории интернационализации экономической деятельности и развития международного бизнеса в условиях информатизации мировой экономики, а также проведен анализ эволюции этих теорий. Определены общие тенденции интернационализации производства в рамках международных корпораций. Обобщены теоретические подходы к проблеме возникновения ТНК.

Ключевые слова: международный бизнес, информатизация, международная компания, транснациональная компания, транснационализация, интернационализация, глобализация.

The paper considers the theory of the internationalization of economic activity and international business development in the information world economy, as well as an analysis of the evolution of these theories. The general trend of internationalization of production within multinational corporations. Theoretical approaches to the problem of transnational corporations have been summarized.

Keywords: international business, informatization, international company, multinational company, transnationalization, internationalization, globalization.

Постановка проблеми. Міжнародна корпорація є, з одного боку, наслідком, а з іншого – причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а відтак і розгортання процесу інтернаціоналізації. Безумовно, що на сучасному етапі це одна з найефективніших організаційних форм інтернаціоналізації господарського життя, яка знаходиться в центрі історичного процесу інтеграції глобальної економіки

Інтернаціоналізація направлена на посилення рівня взаємозв’язку між складовими елементами системи світового господарства, що реалізується у глобалізаційному процесі. Міжнародні корпорації виступають основною рушійною силою цього процесу. До початку 90–х років практично не залишилось жодної країни у світі, не охопленої їх виробничо–інвестиційними операціями. Формуючи тісні коопераційні взаємозв’язки між підконтрольними підприємствами на базі одиничного поділу праці, міжнародні корпорації закладають міцний фундамент цілісності і взаємозалежності глобальної економіки.

Розвиток теорій міжнародного бізнесу невід’ємно пов’язаний з розвитком корпоративних форм міжнародного бізнесу, діяльність яких на практиці підтверджувала якість та стабільність теорії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тематика інтернаціоналізації економічної діяльності, міжнародного бізнесу та діяльності транснаціональних корпорацій широко висвітлена в працях відомих вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких Ансофф И., Белорусов А.С., Гріффін Р., Даннінг Дж., Іванов І.Д., Лі Се Ун, Сазонець І.Л., Черезов А., Хаймер С. і ін. Але, ще не достатньо розглянуто еволюцію теорій інтернаціоналізації економічної діяльності та розвитку міжнародного бізнесу, не проведено узагальнення теоретичних підходів до проблеми виникнення транснаціональних корпорацій.

Метою статті є розгляд провідних наукових концепцій, які визначають розвиток та становлення системи міжнародного бізнесу та діяльності міжнародних компаній.

Викладення основного матеріалу дослідження. Розвиток міжнародного бізнесу на сучасному етапі представляє собою складну систему взаємовідносин між різними учасниками світового господарства та різнорозвинену сукупність економічних інструментів, які використовуються для забезпечення міжнародної конкурентоспроможності учасниками світових ринків. В останні двадцять років розвиток міжнародного бізнесу значно пришвидшився за рахунок глобалізаційних тенденцій, які носять більш стрімкий характер, при цьому визначну роль як у міжнародному бізнесі так і у глобалізаційцних процесах відіграють міжнародні (транснаціональні) корпорації. Саме діяльність міжнародних корпорацій визначає параметри світової економіки, а дослідження стратегії розвитку корпорацій, визначення моделей їх діяльності – це сучасний рівень наукових досліджень у міжнародному бізнесі.

Міжнародний бізнес – це частина загальної системи міжнародних економічних відносин, що відповідає взаємовідносинам, пов’язаним з діловою діяльністю промислового, комерційного, валютно–фінансового, перевізного типів. Кожна форма міжнародних економічних відносин відображена в міжнародному бізнесі, відповідно доцільно виокремити такі види міжнародного бізнесу: валютний, промисловий, фінансово–кредитний, торговий, аграрний, – кожен з яких, має свої підвиди.

Базовими теоріями міжнародного бізнесу є наступні:

1. Теорія абсолютних переваг. Питання про вигідність та ефективність міжнародного бізнесу було поставлено А. Смітом ще в другій половині XVII ст. з початком промислового перевороту в Англії. «Якщо якась чужа країна може поставляти нам будь–який товар за дешевшу ціну, ніж ми самі спроможні його виготовляти, доцільніше купувати його в цій країні за визначену частину продукту нашої власної промислової праці, що застосовується в тій галузі, де ми маємо визначену перевагу» [23]. У цих словах полягає сутність «теорії свободи торгівлі», що в економічній літературі одержала назву «теорія абсолютних переваг». Але ідея Сміта про абсолютні переваги як умови міжнародної діяльності, зокрема зовнішньої торгівлі, заперечила можливість одержання вигоди для країн, які таких (абсолютних) переваг не мають. При цьому необхідно зазначити, що кількість таких країн із розвитком на підприємницькій основі світового ринку та світового господарства, постійно зростає внаслідок нерівномірності розвитку продуктивних сил у різних його частинах. Ці країни, за теорією Сміта, практично виключалися зі сфери міжнародної діяльності. Насамперед, це були колоніальні країни, що розвивалися, та державні утворення, що прийшли їм на заміну. Останнім часом до них приєдналися країни, що утворилися в результаті розпаду командно–адміністративної системи в Східній Європі та СРСР. Тому значно більший інтерес для економічної теорії має модель Д. Рікардо, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг [31].

2. Теорія відносних переваг. Д. Рікардо вважав можливою взаємовигідну торгівлю між країнами й за умов відсутності абсолютних (за Смітом) переваг однієї країни над іншою у виробництві всіх товарів [20]. «Правило, що регулює відносну вартість товарів в одній країні, не регулює відносної вартості товарів, що обмінюються між двома або декількома країнами», – писав він у роботі «Початки політекономії і оподаткування». Теорія «порівняльних переваг» (або «порівняльних витрат») [31], Рікардо доводить вигідність спеціалізації не тільки в умовах абсолютної переваги однієї країни над іншою у виробництві якогось визначеного товару, але навіть за умов, коли такі переваги відсутні. Відповідно до теорії Д. Рікардо, країна повинна виробляти й експортувати ті товари, що обходяться їй дешевше, а імпортувати ті, що порівняно дешевше виробляти за кордоном, ніж у власній країні [9; 10].

3. Модель Хекшера – Оліна – Самуэльсона панувала в економічній теорії до 60–х років теперішнього сторіччя. Вона ще має назву «теореми вирівнювання цін на фактори виробництва». Відповідно до неї, країні вигідно експортувати ті товари, що можна порівняно дешевше виробляти за використання надлишкових (а відповідно і дешевших) факторів виробництва. Згідно цієї теорії, країнам із низьким рівнем розвитку продуктивних сил (ПС) вигідно й у майбутньому зберігати спеціалізацію виробництва традиційних трудомістких товарів. А капіталомістке та наукомістке виробництво, за їх твердженням, є прерогативою економічно розвинутих країн [9].

4. Моделі неофакторного та неотехнологічного напрямків. На відміну від моделі Хекшера – Оліна – Самуельсона, враховує неоднорідність факторів виробництва (наприклад, праця може бути кваліфікованою і некваліфікованою). Тому основні змінні у функціональній залежності порівняльних переваг вони вбачають не в традиційному володінні факторами, а й в інтенсивному їх використанні та у витратах на НДДКР. Подібні порівняльні переваги можуть мати лише високорозвинені країни, яким і пропонується роль монопольних виробників нових видів продукції в системі міжнародного поділу праці. У даному випадку країна (або фірма) буде мати порівняльні переваги над іншими країнами (фірмами) доти, доки ніхто інший не освоїть монопольні технології [8].

5. Теорія життєвого циклу товару. Всі товари мають життєвий цикл, що складається з 4–х етапів: впровадження, зростання, зрілість, спад. Виробництво певної категорії товарів має переміщуватись з однієї країни в іншу у залежності від етапу життєвого циклу: Впровадження – в країні нововведення (звичайно промислово розвинута країна). Зростання – в країні нововведення та інших промислово розвинутих країнах. Зрілість – в багатьох країнах. Спад – переважно в країнах , що розвиваються [8; 15].

Розвиток новітніх інформаційних технологій значним чином вплинув на всі сфери світової економіки та призвів до модифікації економічних теорій. У 2000 р. в Окінаві члени великої вісімки прийняли Хартію глобального інформаційного суспільства. У цьому документі були сформульовані принципи переходу до інформаційного суспільства. Цей перехід дозволить економікам різних країн та суспільству в цілому перейти до постіндустріальної моделі впорядкування світу. Учасники Великої вісімки вважають, що інформаційне суспільство – це таке суспільство, у якому виробництво і споживання є найважливішим видом діяльності, а електронна інформація – найбільш значимим ресурсом, нові інформаційно-комунікаційні технології стають базовими технологіями, а інформаційне середовище поряд із соціальним і екологічним − новим середовищем [22].

Розвиток теорій міжнародного бізнесу невід’ємно пов’язаний з розвитком корпоративних форм міжнародного бізнесу, діяльність яких на практиці підтверджувала об’єктивні умови функціонування корпорацій в інформаційному середовищі. Міжнародна корпорація є, з одного боку, наслідком, а з іншого – причиною зростання інформаційної складової економіки, посилення інформаційних взаємозв’язків та інформаційних комунікацій, міжнародної концентрації виробництва, а відтак і розгортання процесу інтернаціоналізації. Безумовно, що на сучасному етапі це одна з найефективніших організаційних форм інтернаціоналізації господарського життя, яка знаходиться в центрі історичного процесу інтеграції глобальної економіки [35].

Транснаціоналізація виступає як процес посилення світогосподарської інтеграції в результаті глобальних операцій транснаціональних корпорацій (ТНК) в умовах інформатизації світової економіки. Вона виступає як об’єктивний процес, обумовлений міжнародним одиничним поділом праці і породжує транснаціональні форми кооперації. Деякі вчені вважають, що транснаціоналізація – це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу [33]. Розвиваючись з одногалузевих елементів національних господарських систем, сучасні ТНК перетворились на міжгалузеві внутрішньодиверсифіковані комплекси з інтернаціональним масштабом операцій, таким чином, діалектично заперечуючи свою первинну основу [13]. Глобальна конкуренція між фірмами примушує їх розглядати світ як величезний цілісний ринок. Незважаючи на олігополістичний характер структури багатьох сегментів цього ринку, тут відбувається постійна зміна співвідношення сил між присутніми агентами економічної діяльності внаслідок змін, перш за все, в перевагах власності, а також еволюції переваг інтерналізації та розміщення. У цій боротьбі за контроль над ринком перетворення національних фірм у транснаціональні або підвищення ступеню «міжнародності» останніх часто виступає однією із найважливіших умов зростання фірм. ТНК – найбільш динамічний структурний елемент світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв’язків і організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони значно перевершують національні або регіональні форми господарських утворень. На відміну від них, ТНК не прив’язані до тієї чи іншої території, а відтак здатні поєднати фактори виробництва різної державної належності й брати участь в освоєнні ринків у будь–якій частині світу [26].

Інформаційні можливості транснаціональної компанії інтегрувати переваги та фактори виробництва у світовому масштабі і реалізовувати пріоритети корпоративної власності, інтернаціоналізації і розміщення виробництва, роблять ТНК високоефективним учасником міжнародної господарської діяльності. З точки зору ефективності поєднання факторів виробництва, сучасні міжнародні корпорації, очевидно, не мають альтернативи у світовій економіці, як правило така ефективність, розглядається міжнародними корпораціями з точки зору їх інтересів щодо одержання стабільних прибутків. Стратегія максимізації загальнокорпоративного прибутку і лежить в основі оптимізації корпорацією форм і напрямків їх господарської діяльності, внутрішньофірмових і міжфірмових взаємозв’язків. Діяльність міжнародних корпорацій значною мірою визначає не тільки конкурентоздатність галузей або країн, але і загальну концепцію та стан сучасної і майбутньої світової економіки [27].

У вітчизняній та зарубіжній економічній науці ці питання одержали достатньо глибоку розробку, так питання еволюції міжнародних корпорацій досліджуються здебільшого у організаційно–управлінському аспекті, де зміщення у галузевій та територіальній структурі загального корпоративного виробництва розглядаються як похідні від принципової зміни організаційно–управлінських структур на новій інформаційній основі. У той же час, принциповий аналіз базових теорій транснаціональних корпорацій, уможливлює отримання позитивних результатів щодо поглиблення й розширення наукових знань у цій галузі. Це відображено у наукових роботах таких вчених як: Т. Білоус, І. Іванов, А. Міронов, П. Хвойник, Ю. Юданов [12, 32].

У базисі переважаючої більшості існуючих концепцій міжнародних компаній знаходиться залежність між кількісним зростанням іноземних операцій та якісними змінами виробничої та організаційно–управлінської структури. Згідно із концепцією «фазового переходу», яка була розроблена відомими американськими вченими Дж. Стопфордом і Л. Уелсом [2], слідує що, при зростанні кількості закордонних філій у різних країнах, у їхньому виробничому розміщенні і зростанні частки закордонних операцій, відбуваються принципово якісні зміни в організаційно–управлінській структурі. Розвиток виробництва відбувається у напрямку послідовної консолідації первинно автономних закордонних підприємств, відбувається ускладнення змісту виробничих зв’язків між ними та їх інтеграції у цілісну структуру корпоративного виробництва. Еволюція виробництва здійснюється як послідовна зміна трьох фаз:

1 фаза – виробнича автономність закордонних підприємств у поєднанні з фінансовим контролем з боку батьківської компанії;

2 фаза – виробнича, на цій фазі відбувається інтеграція закордонних підприємств на регіональній або галузевій основі, створення міжнародного відділу, у підпорядкування якому передаються функції управління і координації діяльності закордонних підприємств;

3 фаза – консолідація більшості функцій вітчизняних і закордонних підприємств в єдину організаційно–управлінську структуру та підпорядкування всіх підприємств єдиній стратегії зростання і розвитку корпорацій [25]. Слід зазначити, що таке уявлення еволюції сучасних ТНК не може бути повним у зв’язку з відсутністю в ньому інформаційної складової.

Дуже близькою до розглянутої концепції ТНК є концепція еволюції «управлінських структур» Дж. Мак–Дональда і Г. Пайрекра, згідно до якої відбувається поетапна (4 етапи) зміна управлінських структур відповідно до потреб постійно зростаючого географічно розсередженого виробництва та збуту продукції. Згідно з концепцією, на першому й другому етапі закордонна діяльність компанії здебільшого обмежується експортно–імпортними операціями, продажами своїх ліцензій і налагодженням схем передачі технологій до інших країн. На третьому етапі відбувається інвестування у проекти на перспективних та важливих експортних ринках. На четвертому етапі міжнародна компанія переходить до реалізації глобальної стратегії свого зростання і розвитку, коли структура корпорації використовує глобальний підхід до розміщення й організації виробництва, здійснення фінансових і валютних операцій, управління продажами продукції, вивчення ринку тощо [14, 21].

Принципово іншим від попередньо розглянутих підходів виступає підхід, який описує еволюцію міжнародної корпорації у чотири базові етапи, цей підхід представлений у роботі С. Білорусова. Згідно з цим підходом становлення та розвиток міжнародної компанії відбувається за такими послідовними етапами:

- спочатку між партнерами налагоджуються контрактні відносини, що виражаються у формі разових експортно–імпортних угод;

- потім стадія партнерства переходить у форму використання прямих іноземних інвестицій, ліцензійних угод і створення консорціумів. Ліцензійні угоди, обмін технологіями, міжнародне науково–технічне кооперування дозволяють повніше використовувати виробничий, комерційний та дослідницький потенціал партнерів;

- наступним етапом є створення спільних підприємств (СП). Ця форма партнерства приваблива для партнерів з різних країн тим, що вони можуть почати спільну діяльність у країні партнера, який вже має діюче виробниче або комерційне підприємство;

- у процесі функціонування СП, як правило, один партнер стає більш могутнім і поглинає слабшого. Утворення ТНК є результатом злиття і поглинання партнерів з різних країн в одну компанію [4].

Розглянута схема свідчить про те, що розглянутий науковий підхід не розглядає консолідаційний процес або консолідаційний механізм, як самостійний етап на шляху перетворення національної компанії у міжнародну. В той же час, емпіричні дослідження зарубіжних та вітчизняних вчених, свідчать про те, що інтеграційні операції є невід’ємною складовою зростання та становлення міжнародної компанії. На думку автора, саме це положення є основою розробки та управління стратегією розвитку міжнародної компанії.

Як зазначає А. С. Бєлорусов, слід виділяти три основні стимули національних компаній для подальшої їхньої трансформації у ТНК:

1) збільшення товарообігу, а отже й прибутку. У цьому випадку компанія має можливість збільшити виробничі потужності і скористатися ефектом масштабу, а також використовувати зв’язок з іноземними партнерами для розподілу ризиків;

2) зниження витрат виробництва і збуту за рахунок дешевшої сировини та робочої сили в приймаючій країні;

3) використання промисловості, кредитно–фінансової системи, каналів збуту й інфраструктури приймаючої країни.

Те, як змінюється характер закордонних інвестицій у процесі інтернаціоналізації діяльності міжнародної корпорації, показано в роботі Дж. Бермана – представника концепції «прямих інвестицій». Автор об’єднує всі види прямих закордонних інвестицій у три групи. Перша група – інвестиції «колоніального типу», що спрямовуються в підприємства по видобутку сировини, з наступним її використанням на обробних підприємствах монополії в країні базування. Друга група – інвестиції на створення виробничих потужностей у ряді закордонних країн, із наступною реалізацією продукції на місцевих ринках. І третя група – інвестиції на створення за кордоном підприємств за принципом найменших витрат, орієнтованих на обслуговування світового ринку. При переході до третього типу закордонного інвестування, усі підрозділи міжнародної компанії, включаючи виробничі потужності материнської компанії, інтегруються в єдину структурну схему. Але, як зазначає Дж. Берман, міжнародна компанія може здійснювати інвестиції одночасно в усіх трьох формах, залежно від потреб, що формуються [5].

Такі відомі вчені, як Дж. Стівен, Г. Гроубел, Дж. Вілдсміт пояснюють інвестиційну діяльність за кордоном внутрішніми факторами компанії: реакцією конкурентів, диверсифікацією ризиків, ліквідацією неприбуткових сфер [24].

Російський дослідник В. Черейський, вивчаючи підходи прихильників «гіпотези поведінки підприємства» P. M. Сірта і І. Аароні підтверджує, що прямі інвестиції провокуються діями конкурентів, з метою не відставати від них, не допустити зниження своєї ринкової частки [6].

Західнонімецький економіст Ю. Штен при визначенні типів інтернаціоналізації звертає увагу на те, що тарифні і нетарифні обмеження торгівлі поряд з іншими місцевими факторами (податкова система, формування ринку робочої сили тощо) повинні розглядатися як внутрішні змінні, що використовуються урядом в якості інструмента впливу на стратегію інтернаціоналізації іноземних підприємств. Масштаби і форми впливу уряду приймаючої країни на цю стратегію залежать від міжнародних конкурентних позицій національної промисловості. При цьому чим більше рівень розвитку національних підприємств обмежується присутністю іноземних інвесторів, експортерів і продавців ліцензій, тим більшою мірою національний уряд буде змушений вживати захисні заходи, а підприємства промислово розвинених країн реалізовувати кілька стратегій інтернаціоналізації на тих самих закордонних ринках, що виражається у взаємних прямих інвестиціях та обміні ліцензіями [7].

А. Черезов зазначає, що на думку Р. Юнгнікеля успіх політики залучення прямих інвестицій залежить від наявності в приймаючій країні таких переваг, як ємний ринок, що постійно зростає, наявність дешевої робочої сили і необхідної інфраструктури, стабільне та передбачуване становище, що передбачає політичну стабільність, прийнятний рівень регулювання і достатню ефективність адміністративних процедур. Важливу роль також відіграє «економічна близькість» між країнами, географічні, культурні, мовні та політичні зв’язки, наявність транспортних шляхів і комунікацій тощо. Він підкреслює, що прямі інвестиції міжнародної корпорації є одним із найважливіших елементів динаміки світової економіки [29].

Таким чином, слід визнати, те що існує еклектичний підхід дослідження проблеми прямих іноземних капіталовкладень. Проте ці пояснення не розкривають глибинні причини цього руху.

Деякі економісти-міжнародники з метою пояснення цього феномену використовують дві системні теорії: «циклічну теорію виробництва», розвинену Р. Верноном та «індустріальну організаційну теорію» вертикальної інтеграції П. Кругмана. Перша теорія більш якісно пояснює необхідність залучення прямих іноземних інвестицій у виробництво, ранню закордонну експансію американських корпорацій, яка ще отримала назву «горизонтальної інтеграції» і яка передбачає відкриття підприємств з виробництва однакових або подібних товарів. Друга теорія – «індустріальна організаційна теорія» краще сприймається на сучасному етапі і пояснює необхідність «вертикальних інтегративних» інвестувань. Виробництво одних і тих самих видів продукції на одних підприємствах є компонентною базою або проміжним продуктом для інших підприємств міжнародної компанії. На сучасному етапі розвитку світової економіки, багато міжнародних компаній використовують обидві схеми закордонних капіталовкладень, тобто вертикальні і горизонтальні, або спільне використання [17].

Циклічна теорія не охоплює низки важливих аспектів торгівлі та капіталовкладень, проте вона пояснює розвиток і впровадження індустріальної технології як основного домінуючого фактора еволюції світової економіки, зростання ролі міжнародних корпорацій їхньої інтеграції в міжнародній торгівлі та виробництві [22]. Зазначена теорія демонструє не лише причини американських закордонних капіталовкладень у 1960–ті роки, але й причини, за яких ці вкладення зустріли гостру ворожість як за кордоном, так і в американських працівників. Згідно з цією теорією, шляхи міжнародної торгівлі і інвестувань детермінуються появою, зростанням і утвердженням нових технологій та галузей промисловості. При цьому кожна технологія або процес виробництва включає три фази. Перша – фаза розвитку або інновації, друга – процес впровадження, третя – стандартизована зріла фаза [28].

Перша фаза виробничого циклу як правило започатковується в найрозвиненішій індустріальній країні або країнах, таких як Великобританія в XIX столітті, США в ранній повоєнний період і Японія наприкінці XX століття. Олігополістичні корпорації в цих країнах мають порівняльні переваги в розвитку нової продукції та індустріального процесу завдяки великому внутрішньому ринку, а отже високому попиту та гарним умовам для здійснення інноваційної діяльності. На початковій стадії діяльності міжнародні корпорації набувають значних переваг, використовуючи свої монопольні позиції, і насамперед завдяки створеній ними технології. У зв’язку зі збільшенням обсягів виробництва, міжнародні компанії на перших етапах йдуть на збільшення обсягів поставок на зовнішні ринки. В умовах збільшення обсягів іноземної продукції, поширення технологій, існування іноземних конкурентів і створення торгових бар’єрів виробництво продукції за кордоном ставало необхідним і бажаним [19]. Під час другої фази процес виробництва продовжує покращуватися, і виробництво має тенденцію перенесення ядра з однієї країни в іншу. На третій стадії виробничого циклу стандартизація процесу виробництва уможливлює його перенесення в нові індустріальні і слаборозвинені країни, де існують нижчі порівняльні витрати й нижча заробітна плата. Як наслідок, відбувається процес перенесення виробництва. Такі внутрішньофірмові зв’язки стали одним із важливих компонентів сучасної світової економіки [1, 34].

Такий виробничий цикл існував з кінця XIX ст. Після закінчення Другої світової війни ступінь і розміри технологічних відкриттів, їх поширення суттєво зросли. До цього додалася активна дослідницька робота, швидкий розвиток засобів та інструментів комунікації і управління. Ці фактори значно підсилили значимість інновацій, їх більш інтенсивне поширення у корпоративному секторі. Міжнародне виробництво стало найважливішою частиною глобальної корпоративної стратегії ТНК, які намагалися монополізувати свої ринкові позиції за рахунок прямих іноземних інвестицій. У підсумку, відбувалося поєднання високо стандартизованого виробництва і виробничої техніки з істотно дешевою робочою силою в нових індустріальних країнах, що, в свою чергу, стало важливим джерелом розвитку промислового виробництва. В результаті міжнародна торгівля й іноземні інвестиції, за формою використання стали дуже динамічними, тому доцільно констатувати, що «циклічна теорія» виокремила ряд істотних і важливих характеристик сучасної світової економіки: значення міжнародної компанії, роль поширення і розвитку індустріальних технологій як найважливішого фактора міжнародної торгівлі та глобальної економічної активності, інтеграції міжнародної торгівлі та іноземного виробництва у єдину корпоративну стратегію.

При цьому, окреслені обмеження «циклічної теорії» призвели до необхідності формування більш загальної теорії мультинаціональної корпорації та прямих іноземних інвестицій. «Індустріальна організаційна теорія» вертикальної інтеграції поєднує індустріальну організаційну теорію з теорією міжнародних економічних відносин. Вона пов’язана із сучасною теорією фірм і застосовує її до розвитку сучасної економіки [30].

Центральна ідея такої концепції допомагає дати більш глибоке пояснення нового мультинаціоналізму і сучасної ролі міжнародної корпорації. Індустріальний організаційний підхід витікає з того, що «ціну ведення бізнесу» за кордоном не можна звести до ціни експорту. Вважається, що компанія може володіти деякими «компенсаційними» або «фірмово специфічними витратами», такими як: технічна експертиза, управлінська майстерність, економіка розмірів, що уможливлюють підтримку монопольної маржі при здійсненні операцій з іншими країнами. Ця унікальна особливість створюється на внутрішньому ринку, переноситься за кордон за низькими цінами за рахунок зовнішніх ринків і сприяє успішній конкуренції з іншими компаніями. Цей підхід був достатньо розроблений у працях С. Хаймером і Ч. Кіндлебергером [36, 37].

Успіх і поширення цих вертикальних форм мультинаціональної організації обумовлений факторами, серед яких певне місце мають інформаційні фактори [11]:

1. Інтернаціоналізація або вертикальна інтеграція різних стадій бізнесу, пов’язана зі зменшенням вартості. Компанія намагається поставити під контроль усі стадії виробничого процесу, у тому числі такі, як джерела й вартість доставки сировини і комплектуючих.

2. Виробництво та використання технічних знань, що пов’язано зі зростаючою вартістю досліджень. Компанії намагаються зберегти свою ринкову монополію на власні унікальні дослідження на більший термін.

3. Необхідність розширення діяльності за кордоном обумовлена можливостями розвитку засобів транспорту і комунікації. Ці ж фактори призводять до істотного домінування олігополістичних корпорацій над національними економічними системами. При цьому процес розвитку стає надзвичайно складним за своєю структурою.

Стратегія вертикальної інтеграції пов’язана із різноманітними рівнями виробництва в різних географічних регіонах світу. Первинними факторами використання іноземних інвестицій є спроба зменшення вартості виробництва та використання особливостей або недосконалості місцевих систем оподаткування. В цьому випадку, результат інтеграції виробничого процесу проявляється більш якісно та швидко, що розширює внутрішньофірмову систему постачань. Саме через це, експорт й імпорт комплектуючих для виробництва має таке важливе значення, яке перевищує роль торгівлі готовою продукцією [16].

При всіх розбіжностях проаналізованих теорій та концепцій еволюції міжнародної компанії, їх автори сходяться в тому, що в процесі інтернаціоналізації виробництва у межах кожної окремо взятої корпорації прослідковуються загальні тенденції, що пов’язано з можливостями сучасного інформаційного суспільства до імплементації економічних процесів.

Ми вважаємо, що теоретичні підвалини необхідно поділити на два змістовні блоки: теорії міжнародної торгівлі та теорії прямих іноземних інвестицій і ТНК, кожний з яких відображатиме різні напрямки становлення сучасної моделі міжнародного бізнесу та ТНК (рис. 1).

Зростання рівня ринкової влади ТНК на сучасному етапі, значний діапазон форм та методів їх активності, охоплення комерційними інтересами всієї системи міжнародної економіки визначає притаманні риси для ТНК, а також формує актуальність аналізу теорій становлення ТНК.

Середина 80–х років ХХ ст, стала відправною точкою різкого зростання ролі ТНК у світогосподарських політичних та економічних процесах, це у свою чергу активізувало інтерес наукової громадськості до коренів виробничої й фінансової діяльності ТНК та їхнього майбутнього.

Рис. 1. Еволюція теорій міжнародного бізнесу та інтернаціоналізації економічної діяльності

Проведений аналіз теоретичних підходів до дослідження феномену ТНК дозволив зробити висновок, що із сучасної точки зору найбільш реалістично процес появи і еволюції ТНК описують такі підходи: концепція інформаційного суспільства, концепція інтернаціоналізаційного процесу; концепція конкурентних переваг; концепція інтерналізації економічних зв’язків. Таким чином приймаючи до уваги безперечну важливість теоретичного обґрунтування процесу формування та розвитку ТНК виникає необхідність більш глибокого дослідження розглянутих наукових положень та концепцій.

Висновки: Розвиток міжнародного бізнесу як частина загальної системи світової економіки, представляє собою складну систему взаємовідносин між різними учасниками світового господарства та різнорозвинену сукупність економічних інструментів, які використовуються учасниками світових ринків для забезпечення міжнародної конкурентоспроможності.

В результаті проведеного дослідження обґрунтовано, що розвиток теорій міжнародного бізнесу та інтернаціоналізації невід’ємно пов’язаний з розвитком інформатизації суспільства, його постіндустріалізації, розвитком корпоративних форм міжнародного бізнесу (міжнародна корпорація є, з одного боку, наслідком, а з іншого – причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а відтак і розгортання процесу інтернаціоналізації). Визначено, що управлінська і організаційна спроможність міжнародних компаній об'єднувати використовувані фактори виробництва у системі світового господарства і реалізовувати переваги наявної корпоративної власності та системи інтернаціоналізації виробництва, створюють умови для перетворення корпорацій у активних гравців міжнародних економічних відносин. Визначено загальні тенденції інтернаціоналізації виробництва в рамках міжнародних корпорацій (інформаційні можливості комунікацій, послідовна виробнича інтеграція географічно розосереджених підприємств, яка здійснюється на базі внутрішньофірмового поділу праці; послідовна зміна цільових функцій закордонних підприємств, цілей зарубіжного інвестування; зміни в характері розміщення і територіальної організації виробництва, у напрямках географічної експансії виробничого капіталу).

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ./Под ред. Ю.Н. Каптуревского. – СПб: Издательство «Питер», 1999. – 416 с.

2. Аэроянц Э.А, Ерзняк Б.Я. Холдинги. Кн. 1. Холдинговые компании: особенности, опыт, проблемы, перспективы.

3. Батлер У.Э., Гаши–Батлер М.Е. Корпорации и ценные бумаги в России и США. – М.: Зерцало, 1997. – 356 с.

4. Белорусов А. С. Международный менеджмент: Учебник. – М.: Юристъ, 2000. – с.224.

5. Богомолов О.Т. Анатомия глобальной экономики: Учеб. пособие. – М.: ИКЦ «Академкнига», 2004.

6. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. Пер. с англ. – М.: Олимп–Бизнес, 2004. – 1120 с.

7. Вакульчик О. М. Корпоративне управління: економіко–аналітичний аспект. – Дніпропетровськ: Пороги, 2003. – С 257.

8. Гіл Чарлз. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку / Пер. з англ. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 856 с.

9. Гриффин Р., Пастей М. Международный бизнес. 4–е изд. / Пер. с англ. под ред. А. Г. Медведева. – СПб.: Питер, 2006. – 1088 с.

10. Гурков И. Б. Стратегия и структура корпорации: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2006. – 320 с.

11. Денисов А.Ю., Жданов С.А. Экономическое управление предприятием и корпорацией. – М.: Издательство «Дело и Сервис», 2002.

12. Иванов И.Д. Международные корпорации в мировой экономике. – М.: МГУ, 1999. – 235 с.

13. Ли Се Ун. Международный бизнес: стратегия и управление. –М.: Наука, 1996. –352 с.

14. Масютин С. А. Корпоративное управление: проблемы и перспективы. – М., 2003. – 280 с.

15. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: пер. с англ. – М.: Дело, 2002. – 702 с.

16. Міжнародна економічна інтеграція на початку ХХІ століття / За ред. А.С. Філіпенка: Монографія. – К.: Знання України, 2003. – 320 с.

17. Мовсесян А.Г. Транснационализация в мировой экономике: Учеб. пособие. – М.: Финансовая академия при правительстве РФ, 2006.

18. Пахомов Ю.Н. Макогон Ю.В. Лукьяненко Д.Г. Международные стратегии экономического развития: Учебное пособие для вузов (под ред. Макогона Ю.В.).– К.: “Знання”.– 2007.– 461 с.

19. Рудінська О. В., Яроміч С. А., Молоткова І. О. Менеджмент: Теорія менеджменту. Організаційна поведінка. Корпоративний менеджмент. – К.: Ельга, Ніка–Центр, 2002. – 336 с.

20. Румянцев С. А. Українська модель корпоративного управління: становлення та розвиток. – К.: Т–во «Знання», КОО, 2003. – 149 с.

21. Сазонець О.М. Інформаційна складова глобальних економічних процесів / О.М. Сазонець - Донецьк: Юго-Восток.- 2007. - 360 с.

22. Сазонець О.М. Розвиток світового господарства та глобальні інформаційні системи / О.М. Сазонець – Донецьк: Юго-Восток. – 2010. – 289 с.

23. Сливоцький А. Міграція капіталу: Як у замислах на кілька кроків випередити своїх конкурентів / Пер. с англ. – К.: Унів. вид–во «Пульсари», 2001. – 296 с

24. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – М.: Соцэкгиз., 1962. – 684 с.

25. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. Д.Т. Лук’яненка. – К.: КНЕУ, 2004. – 538 с.

26. Томпсон А.А., Стрикленд А. Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии: Учебник для вузов /Пер. с англ./Под. ред. Зайцева Л.Г., Соколовой М.И. – М: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.

27. Транснаціональні корпорації: навчальний посібник / В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький та ін.– К.: Таксон, 2001.– 304 с. («Modus Vivendi»).: http://library.if.ua/book/50/2011.html.

28. Хаммер М., Чампи Д. Реинжиниринг корпорации: манифест революции в бизнесе/Пер. с англ. – К.:”Либідь”, 1997. – 332 с.

29. Черезов А.В., Рубинштейн Т.Б. Корпорации. Корпоративное управление/А. В. Черезов, Т.Б. Рубинштейн. – М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2006. – 478 с.

30. Шимаи М. Роль и влияние транснациональных корпораций в глобальных сдвигах в конце XX столетия // Проблемы теории и практики управления.- 1999.- №3.- с. 34–38.

31. Шумпетер Й. Теория экономического развития.– М.: Прогресс, 1982.

32. Эшли У.Дж. Экономическая история Англии в связи с экономической теорией. М.: Издание М.И. Водовозовой, 1897. -815 с.

33. Якубенко В. Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці–Монографія. – К.: КНЕУ, 2004. – 252 с

34. Dunning J. The Globalization of Business. – London: Routledge, 1993.

35. Gianaris N. V. Tomorrows Corporation: Organization and Management of Employee Ownership Companies FED. – Washington, 2006.

36. Miller G. J. 2002 Managerial Dilemmas: The Political Economy of Hierarche. Cambridge: Cambridge University Press.

37. Root F. Entry Strategies for International Markets. – Lexington, 2005.–p.398–450.

Стаття надійшла до редакції 11.03.2012 р.