УДК 35-027.21

 

Т. В. Новаченко,

кандидат педагогічних наук, доцент,

докторант кафедри державної політики і управління державними процесами НАДУ при Президентові України

 

ІМПЕРАТИВИ І МАКСИМИ ЛЕГІТИМНОСТІ АВТОРИТЕТУ СУЧАСНОГО КЕРІВНИКА

 

T. Novatchenko,

 National academy of public administration under the President of Ukraine

 

IMPERATIVES AND MAXIMSOF THELEGITIMACYOF THEAUTHORITY OF A MODERN LEADER

 

У статті представлено результати дослідження феномену довіри до політичних діячів та окреслюються імперативи і максими у створенні авторитету сучасного керівника.

 

The article presents a study of the phenomen on of trust to politicians, and also define imperatives and maxims of the formation of the authority of the modern Manager.

 

Ключові слова:довіра, відповідальність, легітимність, авторитет, державні службовці

 

Keywords:trust, responsibility, legitimacy, authority, publicservants.

 

 

Постановка проблеми. В основі поняття «авторитет» закладений концепт довіри, тому у суспільстві з високим його рівнем,спостерігається визнання публічної влади, відповідно знижуються затрати на примус і контроль. Іншими словами, авторитетне керівництво, яке потребує сучасне українське суспільство має опиратися на стійке і щире схвалення громадян. Очевидно, що відсутність довіри і підтримки зі сторони населення призводить до загального зниження ефективності в усіх сферах суспільної діяльності, падіння авторитету представників владних структур. У статті автора «Концепт довіри як основа легітимності державної влади», що вийшла в квітневому номері цього часопису, визначається, що феномен довіри формується завдяки ціннісно-оцінному психологічному стану людини, який забезпечує авторитет влади.

Аналіз останніх статей і публікацій. Проблема довіри досліджується чималою кількістю науковців, де розкривається її сутність та вплив на життєздатність суспільства. До характеристик поняття «довіра», в контексті його релятивних категорій - віра, впевненість зверталися такі науковці як: І.Кант, В.Соловйов, О. Лосєв, Е.Фромм, Г.Г.Шпет, А. Гарнак та інші. Вчені Е.Бенвеніст Н.Луман Е.Гіденс наголошують на характері взаємозв’язку понять «віра» «довіра», «впевненість», де кожен з них може виступати підвалиною для формування іншого. У сучасному суспільстві актуалізується соціально-психологічний аспект феномену довіри, дослідження якого проводили зарубіжні та вітчизняні вченні, а саме: Сафонова (1981 р.),  Є. Хорошилової (1984 р.).Б. ЛомовТ. Т. Скрипкіна (1997 р.) Скрипкіна (1997 р.)М. Тош, Ж. Маклайн (1967 р.), Д. Сміт (1972 р.), К. Гіффін, Б. Р. Паттон (1974 р.), М. Вудкок, Д. Френсіс (1991 р.), П. Гіер (1992 р.) та іншими вченими. Проблема довіри громадян до державних інституцій влади досліджують українські соціологи: Ю.Самчук, Н.Погоріла, І. Бекешкіна, Є.Головаха, І.Мартинюк, О. Вишняк та інші.Однак дослідження феномену довіри як закону і принципу яким керуються сучасні державні службовці проводиться не достатньо. Відповідно сформульована мета цієї статті.

Мета статті: На основі проведених досліджень визначити ступінь довіри до політичних керівників та окреслити ті імперативи і максими, додержанняяких створює авторитет державних службовців.

Виклад основного матеріалу. У таблицях 1 і 2 зафіксовано результати національного репрезентативного опитування дорослого населення, методом отримання інформації: особисте формалізоване інтерв'ю згідно з анкетою (facetoface) за місцем проживання. Це опитування було проведено Центром «Соціальний моніторинг» Українським інститутом соціальних досліджень ім.. Олександра Яременка у березні 2012 р. та у квітні 2013 р. Цей факт дозволяє порівняти результати опитування стосовно рівня довіри до політичних діячі. Опитуваним було запропоновано надати відповіді на запитання щодо міри довіри кожного з названих політичних діячів. Якщо ж ім'я якогось із політиків для них було не відоме, пропонувалося сказати про це», %

Нижче, у таблицях 1 і 2. представлений розподіл відповідей респондентів на запропоноване запитання.

 

Таблиця 1.

Рівень довіри до політичних діячів: березень 2012

 

Таблиця 2.

Рівень довіри до політичних діячів: квітень 2013

 

Співставивши таблиці результатів опитування, можна констатувати, що переважна більшість населення не довіряє провідним політичним керівникам, які представляють як опозицію, так і владу. Рівень довіри населення до діючого Президента України В.Януковича майже не змінився, у 2012 р. - 30,9%; у 2013 р. – 30,8%; до лідера партії «Фронт Змін», А.Яценюка показник трохи менший у 2013 р. – 33,3%, в той час у 2012 р. він відповідав цифрі – 33,9%. Єдиним політиком, що має мінімальний позитивний баланс довіри, на сьогодні залишається В. Кличко – йому довіряє майже половина опитаних  47,0 у 2012 р. і 48,5% у 2013 р. Однак, найвищий показник довіри до Ю.Луценка, лідера опозиційного громадського руху – 63,9%[1].

Цілком природно постає питання щодо причин недовіри до більшості політичних діячів. Доцільним вважаю звернення до подій 2004 року, які стали прикладом нового ідеалу людської гідності, високого рівня колективної громадської дії з пріоритетом нематеріальних норм і цінностей, але відсутністю особистості, яка «дійшла до розуміння нового і мимоволі стала» авторитетним керівником. Своєю участю в політиці громадяни намагалися змінити порядок речей, висуваючи ті чи інші вимоги, оскільки вважали те чи інше явище справедливим або навпаки несправедливим. «Майдан» - це було реальне об’єднання українського народу. Люди, втомлені від бюрократії та неефективних керівників, почали шукати нових. Проте, як відомо, не керівники Майдану не виправдали довіру народу, яка була надана їм як бонус, свої обіцянки не виконали не зважаючи на «параліч» опозиції. Напевно цю ситуацію можна пояснити двома факторами. По-перше учасники «Оранжевої революції» розраховували на повну відданість і жертовність керівників у виправданні й виконанні ідей «Майдану». Однак, отримавши кредит довіри, або кредит легітимності під чесне слово, вони не стримали його і не понесли відповідальність, за невиправдану довіру, що закарбувалося в пам’яті народу. Довіра, як імператив легітимності авторитету формується «не словом, а ділом», тому не треба говорить про чесність, а просто необхідно діяти чесно, однак очевидно, що це не просто. Очевидно, що «польові командири» не витримали іспиту на щирість цінностей Майдану. Однак у межах великої групи людей різної освіти, віку, статі, майнового стану, соціального та політичного досвіду був досягнутий високий рівень колективної громадської дії на основі неформальних норм і цінностей. Українське суспільство, вимагаючи визнання потреби людини бути суб’єктом політичних рішень, продемонструвало своєрідний еталон дієвості громадянської взаємодії. Стосовно цього феномену актуальною є думка Ф.Фукуями про те, що соціальний капітал (детально розглянуто у 5.2) - це не рідкісне культурне багатство, як його часто зображають, що передається від одного покоління до наступного, і у випадку втрати не поновлюється. Навпаки, він твориться спонтанно і постійно людьми, які живуть своїм щоденним життям. Однак, мислять і діють самостійно, вірять у власну правоту і покладаються на власні сили, а це вже властивості людей інтровертів.Отже, фундаментальна узгодженість у думках і діях громадян не може забезпечуватися тільки законом, а потребує звернення до цінностей - концентрованих форм у яких віддзеркалюються ідеологічні та світоглядні уявлення людей про ті чи інші явища суспільного життя. Тож, почуття того, що велика спільнота людей поділяє найважливіші спільні цінності й створило небувалу в Україні солідарність під час Майдану. Іншими словами люди стали відповідними собі, вони стали індивідуальним народом - Самістю до якої несвідомо прагне кожен народ. В той же час, у керівників Майдану на відміну від суспільства,спільні цінності не проявлялися.

Відповідно наведеного постає ще декілька запитань, по-перше: чому так коротко проявилася самоорганізація громади; по-друге: чому так і не з’явився авторитетний керівник? Напевно українське суспільство здебільшого орієнтується на традиційність, й універсальність, ніж на сучасність. Така позиція проявляються у бажанні «твердої» руки або героя, який вирішить проблеми і захистить от негараздів. Однак, за таких обставин, громадяни втрачають залишки відповідальності за свою діяльність, не можуть «виростити» авторитетного керівника.

Наведені вищеумовиводи знаходять своє підтвердження у результатах дослідження «Український характер», яке було проведене Центром соціальних досліджень у березні 2011. Виявлено, що на символи успіху, пов’язані з професійною діяльністю, вказали менше третини опитаних. В ієрархії атрибутів життєвого успіху пріоритетними виявились символи благополуччя, безпосередньо пов’язані з приватним життям (матеріальний добробут – 74%). Слід наголосити на  невідповідність високого значення, яке респонденти надають матеріальному добробуту (вища позиція в рейтингу), і порівняно невисокі рейтингові показники атрибутів, призваних забезпечити добробут: «престижна робота», «кар’єра», «приватний бізнес», «гарна освіта». Отже, на професійній ниві українські громадяни не дуже амбіційні, в них немає особливого бажання «горіти» на роботі.Поміркованість і професійна неамбіційність українського характеру виявляються, зокрема, і в тім, що більшість (57%) опитаних вважають, що «у житті краще не ризикувати, а поступово, планомірно йти до наміченої мети». Лише третина (36%) респондентів поділяють точку зору, що «для досягнення успіху потрібно ризикувати, тільки так можливо досягти бажаного». Такі риси менталітету навряд чи можна вважати адекватними ринковим реаліям, конкурентним вимірам. Стосовно створення нових проектів, ділового та організаторського новаторства, творчості, креативу, пошуку нових шляхів розв’язання проблеми українці дуже пасивні. Вони легше і навіть з певною задоволеністю сприймають, те, що на керівну роль йдуть інші люди, навіть іноземці [2].

Отже, як вже вказувалося, віра в те, що чужинці будуть керувати краще ніж свої, «спрацьовує» на рівні колективного несвідомого. Пасивність і залежність характеризує українське суспільство, як екзекутивне, що уникає інновацій і спрямованості у майбутнє.

Результати «Європейського соціального дослідження» свідчать, що українські громадяни більше, ніж громадяни інших європейських країн, демонструють схильність до таких цінностей, як «безпека», «комфортність», «збагачення», «традиція», і менше – таким цінностям, як «відкритість для змін», «самостійність», «ініціативність» [3].Однак в період помаранчевої революції український соціум демонстрував силу, скоріш навіть «м’яку силу» з активною і відповідальною поведінкою, однак, з відсутністю авторитетних керівників. Останнє, є одним із чинників повернення до традиційного комплексу цінностей, а саме: потреба в державному захисті, консерватизм і безініціативність у сполученні з жадобою збагачення.Наведене добре ілюструє відоме висловлювання А.С.Макаренка, перифразування якого зберігає його смисл – не тільки суспільство – це уламок органу державного управління, а орган державного управління – це уламок суспільства.

Тож, імперативи і максими, якими керується у своїй діяльності сучасний керівник створює позитивний чи негативний образ «уламку суспільства». Задля конкретизації законів і тих правил поведінки, що вибирають державні службовці у своїй діяльності, що власне й створює їх авторитет, було проведено опитування у фокус-групі чисельністю 83 особи.

Для досягнення поставленої мети, було розроблено опитувальник. Під час проходження курсів підвищення кваліфікації в групах начальників (завідувачів) відділів (управлінь) освіти районних державних адміністрацій і міськвиконкомів; заступників начальників (завідувачів) відділів (управлінь) освіти районних державних адміністрацій і міськвиконкомів, а такожспеціалістів відділів (управлінь) освіти районнихдержавних адміністрацій і міськвиконкомів (без виділення профілю) було проведено опитування. Усього в опитуванні взяли участь 83 респонденти.

Першою була поставлена проблема стосовно особистісної задоволеності своєю роботою. Досить велика частка (45 %) респондентів не змогли надати однозначну відповідь на поставлене запитання, зокрема ті, хто цілком або частково задоволений, наше дослідження виявило близько третини (39 %), в той же час частка незадоволених становила 16 %. Такий рівень задоволеності роботою свідчить, що багато державних службовців не мають цілісного позитивного відчуття від того, що роблять. А це, у свою чергу, може свідчити про наявність внутрішнього особистісного конфлікту, вибір професії не за покликанням, низька оплата праці, неадекватний соціально-психологічний клімат у колективі, поганий стан здоров’я тощо. На думку державних службовців, рейтинг факторів, що формують авторитет будь-якої людини, - це, в першу чергу високий рівень компетентності особи – (цю тезу підтримала переважна більшість респондентів — 67 %); по-друге, чесність - за цей чинник висловилося 63 % опитаних). Вищенаведені обставини авторитету, на думку респондентів, є фундаментальними і саме вони є його основою.

Застосовуючи метод ранжування, було визначено самооцінку особистісних якостей державних службовців. Аналіз відповідей подано у таблиці 3.

 

Таблиця 3.

Результати ранжування самооцінки якостей державних службовців %

 

Як бачимо, більшість респондентів на перші позиції відвели такі важливі якості особистості державного службовця як: відповідальність, порядність, доброзичливість.

З діаграми 1 можна з’ясувати, яким саме особистісним якостям віддають перевагу ті чи інші вікові категорії державних службовців.

 

Діаграма 1.

Ранжування державними службовцями власних якостей (залежно від віку)

 

Як видно з діаграми, для всіх вікових категорій значущими є такі чинники, як високий рівень компетентності особистості державного службовця. Їх рейтингові показники коливаються від 70 % (для респондентів віком 31 – 49 років) до 57 % (для респондентів віком старше 50 років).

Відомо, що в усі часи актуальним є питання про те, яка особистість являється авторитетною для тієї чи іншої людини. Відповідно наведеної тези й було поставлене таке запитання респондентам. Результати рейтингу «взірців для наслідування» подано у діаграмі 2.

 

Діаграма 2.

Постаті і категорії людей, які є авторитетом для державних службовців, %

 

Як видно з діаграми незаперечними авторитетами для більшості респондентів є батьки та вчителі. Останнє місце у рейтинговому переліку дісталися відомим артистам і спортсменам.Аналіз одержаних відповідей дозволив скласти рейтинг якостей, що є значущими в авторитетних для державних службовців людях (таблиця 4).

 

Таблиця 4.

Перелік значущих якостей в авторитетних для державних службовців людях%

 

Нижче у діаграмі 3 представлено особистісні якості авторитетних людей, що є значущими для різних вікових груп державних службовців.

 

Діаграма 3.

Якості, що поціновуються державними службовцями різних вікових груп в авторитетних людях, %

 

 

Як видно з діаграми найбільш значущі якості для всіх вікових категорій державних службовців визначаються «відповідальність» та «доброзичливість».

В процесі опитування була поставлене завдання визначити чинники, що сприяють підвищенню авторитету державних службовців (таблиця 5) а також ті, що заважають його росту (діаграма 4).

 

Таблиця 5.

Чинники, що сприяють підвищенню авторитету державних службовців, %

 

Як видно з таблиці, з поміж основних чинників, що сприяють формуванню авторитету державного службовця, респонденти називають довіру до державних службовців (71 %), позитивні риси характеру (67 %), високий рівень професійної компетентності (60 %). Дещо меншим відсотком означився такий важливий чинник, як переконливі досягнення в роботі (36 %). У сприянні авторитету не останнє місце посідає здоровий соціально-психологічний клімат у колективі (21 %), де працює державний службовець і вдало обрана професія (20 %). Найменш значущими чинниками, що сприяють підвищенню авторитету державних службовців, респонденти назвали наявність ділових зв’язків. Тож, визначення чинників, що сприяють підвищенню авторитету державних службовців серед найближчого оточення надало можливість з’ясувати, які саме чинники заважають державним службовцям досягти бажаного рівня авторитету. Результати цього опитування представленні у діаграмі 5.

 

Діаграма 4.

Чинники, що заважають державним службовцям досягти бажаного рівня авторитету %

 

Як видно з діаграми на першому місці фігурує такий чинник як «дефіцит ділових зв’язків», що викликає деяке здивування, оскільки цей чинник вже визначався як такий, що сприяє підвищенню авторитету, однак там він займає останню позицію. Спадає на думку про нестійкість цінностей, що панують у суспільстві взагалі й у представників такої його категорії як державні службовці.

Висновки. Отже, дослідження надає можливість констатувати відсутність довіри до політичних діячів. Реальний стан думок, поглядів, позицій опитаних державних службовців щодо законів і правил поведінки, які необхідні для легітимності їх авторитету дозволяють стверджувати про пріоритетність таких понять як відповідальність, доброзичливість та довіра.Однак, мотиви раціональності і гуманностів практиці управлінської діяльності, спостерігалосяще не зовсім виразно. Цей факт можна пояснити несумісністю двох типів мислення – технологічного і гуманістичного, що спрямовує до пошуків і визначення і затвердження нової ціннісної домінанти як суспільства так в органах державної влади.

Перспективи подальших досліджень. .Систематичне дослідження рівня довіри населення до керівників органами державної влади.

 

Список використаних джерел. 

1. Центр «Соціальний Моніторинг», УІСД імені Олександра Яременка / Рівень довіри та електоральні орієнтації:  квітень 2013 року» Електронний ресурс: http://www.uisr.org.ua/img/upload/files/uisr/PR_SMC-UISR_2013_04_26.pdf

2. Ермолаев А., Левцун А. «Вишневый сад»  украинскоготрадиционализма. – Зеркалонедели. – 11 июня 2011. – с. 11. Електронний ресурс: http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/vishnevyy_sad_ukrainskogo_traditsionalizma.html

3. Головаха Є., Горбачик  А. Тенденції соціальних змін в Україні та Європі: за результатами «Європейського соціального дослідження» 2005-2007-2009. – К.: ІСНАНУ, 2010. – С.94.

4. Cоловйов, А. Вера, разум и опыт. Электронный ресурс // Режим доступа: http://krotov.info/library/18_s/solovyov/1877vera.html

5. LuhmanN. Familiarity, Confidence, Trust: ProblemsandAltternatives // Trust: MakingandBreakingCooperativeRelations (elektronikedition) / Ed.byD. Gambetta. Oxford, 2000. Ch. P.94-104.

 

References.

1. Centr «Social`nii Monitoring», UISD imeni Oleksandra YAremenka / Riven` doviri ta elektoral`ni oriеntacii: kviten` 2013 roku» Elektronnii resurs: http://www.uisr.org.ua/img/upload/files/uisr/PR_SMC-UISR_2013_04_26.pdf
2. Ermolaev A., Levcun A. «Vishnevyi sad» ukrainskogotradicionalizma. – Zerkalonedeli. – 11 iyunya 2011. – s. 11. Elektronnii resurs: http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/vishnevyy_sad_ukrainskogo_traditsionalizma.html
3. Golovaxa E., Gorbachik A. Tendencii social`nix zmin v Ukraini ta Evropi: za rezul`tatami «Evropeis`kogo social`nogo doslidzhennya» 2005-2007-2009. – K.: ISNANU, 2010. – S.94.
4. Coloviov, A. Vera, razum i opyt. Elektronnyi resurs // Rezhim dostupa: http://krotov.info/library/18_s/solovyov/1877vera.html
5. LuhmanN. Familiarity, Confidence, Trust: ProblemsandAltternatives // Trust: MakingandBreakingCooperativeRelations (elektronikedition) / Ed.byD. Gambetta. Oxford, 2000. Ch. P.94-104.

Стаття  надійшла до редакції 27.06.2013 р.