УДК 351

 

В. Л. Рибачук,

к. держ. упр., докторант Академії муніципального управління

 

ПРИНЦИПИ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ

 

Анотація. Визначено концептуальні напрями та принципи стійкого розвитку механізмів державного управління сферою житлово-комунальних послуг.

 

Summary. Conceptual directions and principles of sustainable development mechanisms of state control of housing and communal services.

 

Ключові слова: державне управління, житлово-комунальні послуги, механізми, принципи, стійкий розвиток.

 

 

І. Вступ

Ринкова система, як система різноманітних економічних стосунків між людьми, що виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну заснована на певних принципах, головною з яких є свобода економічної діяльності. Основу розвитку ЖКГ як специфічної сфери діяльності також повинні складати певні правила (принципи).

У рамках принципів державного управління, заснованого на знаннях, ЖКГ доцільно розглядати як інституціональну систему, розуміючи під інститутом не власне суб'єкт, що займається діяльністю за поданням ЖКП, а стосунки між учасниками цього комплексу (тут споживач є повноправним його учасником), тобто - це процес взаємодії і супроводжуючі його норми, цінності, переконання, цілі, лінії поведінки і тому подібне. Останнє твердження не означає, що при дослідженні проблеми формування інституціональної системи ЖКК не можна використовувати положення неокласичної економічної теорії. У завдання цього напряму, сформоване в 1890-х рр. і засноване на ідеях економічного лібералізму і принципах системного аналізу маржинальных (граничних) величин в дослідженнях мікроекономіки, нині входить вирішення макроекономічних питань і проблем державного регулювання економіки. Крім того, ряд фундаментальних принципів теоретичного аналізу не відкидається жодним з представників альтернативних течій.

Проблеми розвитку теорії та методології державного управління сферою житлово-комунальних послуг завжди були в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних вчених: М.В. Гамана, О.В. Димченко,
І.О. Драгана, В.М. Лексина, С.П. Мосова, Н.Р. Нижник, М.Г. Чумаченко та інших науковців.

ІІ. Постановка завдання

Актуальність дослідження викликана соціально-економічними результатами реформи ЖКГ, що проводиться в країні. Це самостійний сектор економіки в системі національної економіки, основною метою функціонування якого є задоволення потреб населення і організацій доступних за ціною і якістю послугах, що забезпечують нормальні умови життя і роботи. Положення у сфері послуг ЖКХ в значній мірі обумовлює як соціальну захищеність громадян, так соціальну і політичну стабільність в суспільстві. Відмітною особливістю галузі є прояв негативних наслідків монопольного положення підприємств - постачальників і виробників послуг, що виражається не тільки в необґрунтованому завищенні цін і тарифів, але і в їх незадовільній якості, низької надійності і екологічної безпеки за відсутності у споживача можливості відмовитися від даних видів послуг.

Таким чином розгляд питань розробки стратегії та механізмів стійкого розвитку є одним із ключових методологічних аспектів дослідження проблем житлово-комунального господарства як галузі національної економіки.

ІІІ. Результати

Стійким є такий розвиток сфери житлово-комунальних послуг, при якому задоволення потреб населення в якісних та своєчасно наданих послугах забезпечується за умови відтворення матеріально-технічної бази галузі на основі сучасних ресурсозберігаючих технологій, з дотриманням санітарних та екологічних вимог, а економічно обґрунтована тарифна політика сприяє раціоналізації витрат і зниженню соціальної напруженості.

Дане визначення відображає наступні ключові аспекти стійкого розвитку:

1. Стратегічну спрямованість.

2. Соціальну орієнтацію.

3. Врахування вимог екологічної безпеки та раціоналізації ресурсоспоживання.

4. Забезпечення відтворення матеріально-технічної бази та її модернізація.

5. Оптимізація тарифної політики.

Таким чином, стійкий розвиток сфери житлово-комунальних послуг має на увазі поступальні, прогресивні перетворення організаційно-економічних, соціальних, техніко-технологічних, екологічних елементів галузі, а управління стійким розвитком є, по суті, цілеспрямованою діяльністю щодо створення умов, які забезпечують поступальне її перетворення.

Аналіз підходів щодо визначення сутності стійкого розвитку дозволяє нам підійти до виділення його основних принципів:

- екологічна безпека розвитку припускає, що негативні впливи на навколишнє природне середовище, які виникають в процесі господарської діяльності повинні бути мінімізовані, а викиди забруднюючих речовин не повинні перевищувати встановлених нормативів;

- раціоналізація ресурсо- і енергоспоживання передбачає, передусім, стимулювання ресурсозбереження населенням через впровадження поквартирних витратомірів та введення двоставкових тарифів, впровадження прогресивних і більш економічних технологій тощо;

- економічна відповідальність за прийняті господарські рішення – настання економічних наслідків за невиконання або неналежне виконання зобов’язань у житлово-комунальній сфері як для споживачів (власників приміщень, які несвоєчасно оплачують комунальні послуги або утримують у неналежному стані нерухомість), так для підприємств-постачальників житлово-комунальних послуг;

- екологічна доцільність розміщення виробництв (зокрема, де це можливо та економічно виправдано – використання нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії);

- інформаційна прозорість та участь громадськості у процесах прийняття рішень проведення роз’яснювальної роботи з населенням про права та обов’язки в житлово-комунальній сфері, наявних програмах соціального захисту тощо.

Вивчення особливостей управління такою виробничою системою, як сфера житлово-комунальних послуг, призводить до висновку про те, що ефективне управління сферою ЖКП повинно базуватися на урахуванні її виробничих завдань в галузевому і територіальному розрізах з обов’язковим забезпеченням їхньої єдності. Сфера житлово-комунальних виступає ланкою національної економіки, елементом системи управління суспільним виробництвом, роль і значення якої зумовлюються виробничо-технічними, науковими, організаційно-економічними зв’язками, кількістю, розмірами та територіальним розміщенням підприємств, трудомісткістю послуг, рівнем концентрації, спеціалізації, механізації та автоматизації виробництва та управління. Галузевий принцип управління сферою житлово-комунальних послуг забезпечує технічне вдосконалення та розвиток виробництва, надання послуг, координацію зі структурними підрозділами. Однак вирішувати дані завдання можна лише при раціональному територіальному розміщенні його структурних підрозділів з урахуванням ефективності виробництва та соціальної інфраструктури.

Концепція територіального розвитку була сформована в першій половині 80-х років минулого століття і отримала свій подальший розвиток в працях В.М. Лексина [5]. У зв’язку з тим, що житлово-комунальне господарство є складовою частиною невиробничої сфери регіону і в той же час виступає ключовим компонентом економічної системи в цілому, економічний механізм повинен бути спрямований на позитивну динаміку рівня та якості життя населення, забезпечувати стійкий, збалансований й соціально-орієнтований розвиток територій.

Відповідно до ст. 2 „Державна політика у сфері житлово-комунальних послуг” Закону України „Про житлово-комунальні послуги” державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах [4]:

1) забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів;

2) створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій;

3) забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування та досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво;

4) регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей;

5) забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо;

6) дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг;

7) забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Забезпечення стійкого розвитку сфери житлово-комунальних послуг України є однією з важливих складових стійкого соціально-економічного розвитку національної економіки в силу, по-перше, високої соціальної значимості галузі, а по-друге, тієї обставини, що вона є однією з найбільших споживачів ресурсів та джерел антропогенного впливу на навколишнє середовище.

Перехід до нової парадигми управління пов’язаний з комплексною оцінкою економічного, техніко-технологічного та екологічного стану галузі та розробкою нових критеріїв оновленої соціально-економічної стратегії на основі принципів стійкого розвитку. Рішення зазначених завдань вимагає єдиного методичного підходу в поєднанні з методикою, що дозволяє:

- проводити ретроспективний комплексний аналіз стану галузі (підгалузей та їх взаємозв’язків);

- оцінювати цей стан;

- моделювати подальший розвиток галузі.

Говорячи про економічну складову стійкості, треба мати на увазі, що на неї чинять, крім факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, економічні та управлінські закони, а також закономірності. Внутрішня стійкість галузі, крім іншого, визначається особливостями людського (в тому числі, підприємницького та управлінського) потенціалу.

Головними завданнями розробки концепції стійкого розвитку сфери ЖКП на середньо- і довгострокову перспективу є []:

- збір та аналіз інформації про технічний стан, ефективність, надійність та екологічну безпеку функціонування інфраструктури сфери ЖКП за регіонами;

- оцінка загального стану в галузі і визначення пріоритетних напрямів роботи;

- формування концептуальних положень підвищення ефективності та забезпечення стійкого розвитку галузі в частині правового, фінансово-економічного, організаційно-технічного та управлінського забезпечення.

Аналіз інформації за станом галузі дозволить визначити в середньостроковій перспективі комплекс першочергових та невідкладних заходів щодо підвищення ефективності та вдосконалення системи управління в сфері ЖКП. Наступний етап – розробка та реалізація стратегії стійкого розвитку галузі.

Аналіз існуючих теоретичних та практичних підходів до управління сферою ЖКП показав, що специфічні особливості управління галузевим комплексом обумовлені його соціальним та економічним значенням. З одного боку, сфера житлово-комунальних послуг виробляє ЖКП, що є за своєю природою масовими, які створюють необхідні умови комфортного середовища життєзабезпечення громадян. З іншого боку, будучи сферою з нескінченим споживчим попитом, сфера ЖКП володіє практично необмеженим потенціалом для розвитку бізнесу.

Для вибору оптимального варіанту стратегії функціонування та розвитку нами обґрунтовані в галузевому розрізі принципи діяльності підприємств житлово-комунальної сфери в умовах нестабільності та ризиків:

1) Принцип системного підходу та комплексності вирішуваних завдань. Цей принцип означає, що проектування системи стратегічного управління на підприємствах ЖКГ повинно ґрунтуватися на системному аналізі процесів інвестування та управлінських інновацій. Використання системного аналізу в практиці проектування систем управління на підприємстві ЖКГ передбачає визначення цілей, аналізу структури системи управління та комплексу проблем, вирішення яких необхідне для досягнення відповідності результатів діяльності господарюючого суб’єкта цілям і критеріям.

2) Принцип орієнтації на інноваційний розвиток. Означає, що в умовах швидких коливань кліматичних параметрів зовнішнього середовища система управління підприємством ЖКГ повинна забезпечувати інноваційне рішення якісно нових завдань, які сприяють підвищенню ефективності діяльності та його подальшому розвитку, на практиці це призводить до необхідності орієнтуватися на інноваційний шлях розвитку.

3) Принцип конкурентоспроможності. Означає, що в умовах глобальної зміни кліматичних умов підприємства ЖКГ повинні орієнтуватися на безперервне виробництво житлово-комунальних послуг, що відповідають установленим нормативам та параметрам якості.

4) Принцип реінжинірингу (безперервного розвитку) інноваційної системи управління підприємством ЖКГ як системи, що адаптується до мінливих умов зовнішнього середовища. При цьому управлінські інновації повинні сприяти вирішенню проблемних ситуацій, що виникають у процесі виробництва житлово-комунальних послуг за рахунок впровадження нових напрямків діяльності, розширення номенклатури ЖКП, реконструкції та модернізації, підвищення ефективності за рахунок використання внутрішніх резервів трудового потенціалу, впровадження інформаційного забезпечення тощо.

5) Принцип узгодження пропускної спроможності підприємства житлово-комунальної сфери як системи масового обслуговування та швидкості надходження в систему заявок на надання ЖКП. Даний принцип відповідає вимозі виконання умов організації діяльності підприємства ЖКГ, як системи масового обслуговування таким чином, щоб попередити перевантаження або простою основних елементів системи і зниження значення ймовірності обслуговування потоку заявок до величини , де – ймовірність обслуговування заявки, яка надійшла в систему.

6) Принцип раціонального поєднання універсальності та специфічності управлінських рішень. Означає, що для забезпечення стійкої діяльності та стратегічного розвитку житлово-комунальної сфери необхідно здійснювати коригування цілей, завдань, методів управління відповідно до змін зовнішнього та внутрішнього середовища підприємств.

Виходячи з перерахованих вище принципів, можна виділити стратегічні цілі та ключові завдання й заходи щодо реалізації інноваційного управління сферою ЖКП (рис.).

 

Рис.  Принципи, цілі та завдання реалізації інноваційної стратегії управління сферою ЖКП

 

Драган І.О. зазначає, що принцип ефективності управління полягає в досягненні встановленої мети управління (певного якісного результату діяльності або якісного стану об’єкта з оптимальними витратами).

Ефективне управління досягається: заміщенням адміністративних відносин в житлово-комунальному секторі економічними; формуванням рівних прав для суб’єктів господарювання всіх форм власності; формуванням конкурентних відношенні у всіх підгалузях житлово-комунального господарства, де це можливо; регулюванням тарифів і моніторинг діяльності підприємств природних локальних монополістів [3].

На думку Димченко О.В., при оцінці ефективності використання фінансів в ЖКГ слід застосовувати сучасні методи бюджетного менеджменту:

- планування та аналіз бюджетних витрат у прив’язці до конкретних видів послуг;

- аналіз ефективності діяльності органів управління з точки зору реалізації цілей житлової політики;

- порівняльний аналіз ефективності витрачання коштів різними підрозділами та бюджетоотримувачами на основі фінансових індикаторів, які порівнюються [2].

Держава залишає за собою функцію визначення загальних принципів та напрямів з розвитку, регулювання та реформування житлово-комунального господарства країни. Так, Законом України від 11 червня 2009 року була прийнята Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки. Мета програми полягає у „визначенні засад реалізації державної політики реформування житлово-комунального господарства, здійснення заходів щодо підвищення ефективності та надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів” [4].

Нормативно-правове забезпечення виконання завдань Програми передбачає запровадження системного підходу до правового регулювання у сфері житлової політики та житлово-комунального господарства. Планування і провадження нормотворчої діяльності здійснюються з урахуванням концептуальних документів, що після загального громадського та фахового обговорення беруться за основу для розроблення та ухвалення законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих на їх виконання. Запровадження такого підходу дасть змогу запобігти виникненню суперечностей та дублюванню норм нормативно-правових актів.

1. Організаційне забезпечення виконання завдань Програми здійснюють відповідно до своїх повноважень:

1) на державному рівні – центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства та інші центральні органи виконавчої влади;

2) на регіональному рівні – структурні підрозділи з питань житлово-комунального господарства Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

3) на місцевому рівні – структурні підрозділи/посадові особи виконавчих органів міських, селищних, сільських рад.

Органи управління житлово-комунальним господарством організують виконання програм розвитку галузі, забезпечують діяльність житлово-комунальних об’єктів, підбір і розстановку кадрів, проводять єдину технічну політику, здійснюють заходи щодо вдосконалення комунального обслуговування населення, промислових та соціально-культурних об’єктів, розробку й організаційне забезпечення управлінських рішень.

ІV. Висновки

Таким чином, необхідність активної участі держави у процесі реформування та забезпечення сталого функціонування сфери ЖКП визначається тим, що галузь є не просто одним із секторів економіки, але й сферою життєзабезпечення, яка зумовлює стан національної безпеки. Тому держава повною мірою повинна нести відповідальність перед громадянами за результати діяльності галузі. Особливістю управління житлово-комунальним господарством України є те, що значні повноваження щодо управління цією галуззю мають місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які в свою чергу приймають регіональні програми розвитку підприємств галузі, організовують їх виконання.

 

Література

1.  Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід / Гаман М.В. – К.: Вікторія, 2004. – 312 с.

2.  Димченко О.В. Житлово-комунальне господарство в реформаційному  процесі: аналіз, проектування, управління: монографія / О.В. Димченко; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. –  Х.: ХНАМГ, 2009. –  356с.

3.  Драган І.О. Модернізація житлово-комунального господарства в Україні: теорія, методологія, практика державного управління / І.О. Драган [Монографія]. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 401 с.

4.  Закон України: Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки від 11.06,09 р. № 1511-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=40-15.

5.  Лексин В.М. Государство и регионы: Теория и практика государственного регулирования территориального развития / В.М. Лексин, А.Н.Шевцов. – М.: УРСС, 2003. – 366 с.

6.  Нижник Н.Р. Теоретичні аспекти державного управління: Монографія / Н. Р. Нижник, С. П. Мосов. – Чернів. : Технодрук, 2011. – 248с.

7.  Чумаченко М.Г. Региональная политика в Украине. – Донецк: ИЭП АН Украины, 1993. – 55 с.