УДК 351.85 (477)

 

О. А. Ковтун,

к.держ.упр., Класичний приватний університет (м. Запоріжжя)

 

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ БЛАГОДІЙНОСТІ В УКРАЇНІ

 

Стаття присвячена особливостям процесу формування державної політики щодо благодійності в Україні. Автором проаналізовано основні законодавчі акти, що регулюють питання стимулювання та підтримки благодійної діяльності органами державної влади. Констатується той факт, що державне регулювання благодійності повинне ґрунтуватися на ефективних правових засадах.

Ключові слова: благодійність, державна політика, правове регулювання, держава, законодавство.

 

Статья посвящена особенностям процесса формирования государственной политики в сфере благотворительности в Украине. Автором проанализированы основные законодательные акты, регулирующие вопросы стимулирования и поддержки благотворительности деятельности органами государственной власти. Констатируется тот факт, что государственное регулирование благотворительности должно основываться на эффективных правовых началах.

Ключевые слова: благотворительность, государственная политика, правовое регулирование, государство, законодательство

 

Article is devoted to the features of the formation of public policy on charity in Ukraine. The author analyzes the main legislation governing the promotion and support of charitable activities by public authorities. Ally the fact that state regulation of charity should be based on effective legal basis.

Key words: сharity, public policy, legal regulation, state, legislation.

 

 

Постановка проблеми.

Процес формування ефективної державної політики у сфері благодійності займає особливе місце у процесі реалізації соціально-культурних реформ в країні, оскільки сьогодні держава не в повній мірі може забезпечити фінансування культури,освіти, науки, а також мистецтва. Але органи держаної влади спроможні створити правові та економічні умови для стимулювання добродійної матеріальної підтримки культури, залучення приватного капіталу, відродження традицій меценатства та благодійництва. Зокрема, створити спеціальні податкові пільги з боку держави для тих, хто фінансово підтримує розвиток культури та мистецтва.

Здійснений аналіз історіографії за темою дослідження засвідчив, що проблемі формування державної політики щодо благодійництва присвячено недостатньо уваги з боку науковців. Окремі аспекти даної теми розглядаються у загальних розвідках, що аналізують проблеми відродження благодійності (праці Т. Ніколаєвої, Т. Курінної, О. Донік), перспективи розвитку доброчинності (В. Халецький, О. Семашко, Л. Дума, А. Гулевська-Черниш).

Незважаючи на те, що дослідники аналізували окремі питання обраної автором проблеми, багато її аспектів залишаються недостатньо вивченими.

Проводячи дослідження, автор ставить наступні цілі:

-   проаналізувати особливості державної політики у сфері благодійності в Україні;

-   визначити особливості формування вітчизняної нормативно-правової бази щодо благодійності.

Виклад основного матеріалу дослідження

Поширення у 90-х роках демократичних урядів і ринкової економіки в усьому світі призвело до жорсткої конкуренції у різних сферах життєдіяльності. Щоб отримати конкурентну перевагу, багато компаній були вимушені глобалізувати свою діяльність для того, щоб отримати доступ до природних ресурсів, праці, постачальників і споживачів. Ці зміни призвели до різкого збільшення загального числа підприємств, що діють у глобальному масштабі. Глобалізація створила ситуацію, коли підприємство не може більше дозволити собі не звертати уваги на соціальний розвиток в країні. Щоб бути успішними, вони потребують стабільного бізнес-середовища. Таким чином, глобалізація ринкової економіки призвела до глобалізації діяльності компаній у сфері корпоративної благодійності. Компанії, яких головні офіси розташовані у США, Канаді, країнах Західної Європи, почали активно розвивати програми корпоративної філантропії в країнах Східної Європи, Африки, Азії тощо. Досвід діяльності цих компаній засвідчив, що існує тісна взаємозалежність між економічним зростанням та розвитком людського потенціалу, соціальним захистом, забезпеченням екологічної стійкості, а також стабільним і продуктивним бізнес-середовищем. З іншого боку, глобалізація ринкової економіки залишила свій відбиток і на державах, які здійснюють трансформаційні перетворення у соціально-економічній, політичній сферах, що також призвело до активізації благодійності в цих країнах.

Державна політика як важливий компонент життєдіяльності суспільства, маючи велику кількість вимірів і характеристик, формує відповідну систему та механізми соціально орієнтованого державного управління. У цьому зв’язку актуалізується необхідність удосконалення процесу формування та здійснення завдань державної політики й посилення її регулятивного впливу на розвиток українського суспільства.

Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, державне регулювання відповідної галузі, зокрема, благодійності, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку добродійності, а з іншого – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які сприяють розвитку благодійності.

У сучасне поняття благодійності вкладається широкий зміст (від звичайної матеріальної допомоги до меценатства), що уособлює як високі моральні принципи, так і громадський рівень розуміння необхідності здійснення програм соціальної реабілітації тих категорій населення, які потребують підтримки. Російська дослідниця Ґ.М.Ульянова зазначає, що “термін благодійність стосується сфери громадської активності, пов’язаної з передачею юридичними й фізичними особами грошових та матеріальних засобів, а також із особистим внеском приватних осіб у справу допомоги нужденним” [3, с. 160].

В Законі України “Про благодійництво та благодійні організації” дається визначення наступним поняттям: благодійництво – добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги. Специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство. Меценатство – добровільна безкорислива матеріальна фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги [9, с. 3]. Спонсорство – добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг [9, с. 3]. В даному законі вказуються також основні напрями благодійництва та благодійної діяльності: сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища; покращення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів; подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям; сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням; сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості; подання допомоги талановитій творчій молоді; сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури; подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури; сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи; сприяння розвитку охорони здоров’я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування [9, с. 5].

Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій.

У вищезазначеному законі також говориться, що благодійництво, благодійна діяльність здійснюються на засадах законності, гуманності, спільності інтересів і рівності прав її учасників, гласності, добровільності та самоврядування.

Діяльність благодійників і благодійних організацій має суспільний характер, що не суперечить їх взаємодії з органами державної влади і не позбавляє права на отримання державної допомоги.

Необхідно зазначити, що основними принципами державної політики щодо благодійництва та меценатства є:

1) створення правових гарантій для вільного функціонування та розвитку благодійництва та меценатства;

2) добровільність та свобода благодійництва та меценатства з урахуванням обмежень, встановлених законами України;

3) моральна та матеріальна підтримка державою благодійної та меценатської діяльності через систему податкових пільг та інших засобів заохочення;

4) захист передбачених законодавством України прав та інтересів суб’єктів благодійництва та меценатства.

Державна політика щодо благодійності повинна базуватися на таких положеннях як правове регулювання розвитком благодійної діяльності; визначення пріоритетних напрямків і розробка спеціальних програм у сфері благодійництва; добровільна діяльність меценатів; моральна та економічна підтримка державою благодійництва. Стимулювання доброчинної діяльності полягає також в наданні податкових та інших пільг, що поширюються на меценатів та благодійників, меценатські організації у відповідності з чинним законодавством України.

Норми законодавства, які б сприяли та заохочували діяльність благодійників, повинні відповідати українським умовам та потребам в суспільстві. Благодійна діяльність може вільно розвиватися у країні лише тоді, якщо на рівні держави та суспільства для неї існують сприятливі умови, а саме: національне законодавство сприяє законній благодійній діяльності; зі сторони держави та суспільства благодійники отримують узаконені заохочення матеріального та морального характеру тощо.

Важливо відмітити, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, визнаючи соціальну значимість благодійництва та меценатства:

- встановлюють почесні звання, нагороди та відзнаки за діяльність у сфері добродійництва, наприклад, звання “почесний меценат” або “почесний житель міста”;

- нагороджують державними нагородами України та відзнаками органів місцевого самоврядування тощо.

Законодавство щодо благодійної діяльності складається з норм Конституції України, Закону України “Про благодійність та благодійні організації”, в якому розкривається зміст понять “благодійність”, “меценатство”, “спонсорство” та встановлюються основні форми та принципи благодійної діяльності; Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, де визначаються особливості оплати податків меценатів та благодійників; Проекту закону “Про меценатство”, в якому розкривається державна політика щодо управління меценатською діяльністю. В Розпорядженні “Про сприяння благодійній діяльності в Україні” наголошується на необхідності підтримки в цьому напрямку підприємств, установ, організацій та фізичних осіб шляхом проведення загальнодержавного огляду меценатства, популяризації імен благодійників, відзначення їх діяльності державними нагородами, а також підкреслюється можливість додаткового стимулювання благодійництва та меценатства через механізм оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб.

Реалії сучасного розвитку та становлення благодійності свідчать про те, що за умов соціально-економічних трансформацій в Україні благодійники зіштовхуються з багатьма проблемами та труднощами. За результатами опитування, проведеного Українським форумом благодійників у 2009 році, було виявлено, що найбільші труднощі, які існують на сьогодні, це: держава не створює умови для благодійної діяльності (відсутність відповідного законодавства, бюрократичні перешкоди тощо) (74%); існує небезпека використання наданих коштів не за призначенням (48%); відсутність достатніх коштів у компанії (39%). Порівнюючи пріоритетність труднощів компаній у здійсненні благодійної діяльності з ситуацією 2005 року, слід зазначити, що вона значно змінилася. Як показали результати дослідження у 2005 році, перешкодою для 55% компаній у здійсненні благодійної діяльності була відсутність необхідних для цього ресурсів. 43% зазначали відсутність відповідних умов у державі та 24% говорили про небезпеку у використанні коштів не за призначенням [8, с. 45-46]. Була навіть частка компаній (6%), які не бачили сенсу займатися благодійністю. Аналіз вищезазначених показників свідчить про парадоксальну ситуацію, що склалася наразі в українському бізнес-середовищі: коли відсутність необхідної кількості коштів не є проблемою для компаній, вони змушені долати “спротив” державних інституцій при впровадженні благодійних програм.

Висновки:

В процесі формування та розроблення державної політики щодо благодійної діяльності державна влада повинна створити необхідну правову базу в даній сфері та підвищити рівень поінформованості громадськості щодо такої ефективної форми підтримки соціально-культурної сфери як благодійна та меценатська діяльність.

З огляду на отримані результати дослідження можливо виокремити низку пріоритетних завдань, реалізація яких сприятиме подальшому зміцненню та розвитку благодійностів Україні, а саме:

з метою розширення спектру програм благодійної діяльності необхідно зміцнити інформаційно-методичну базу щодо різних фінансових та нефінансових інструментів корпоративної благодійності та провести відповідну інформаційну кампанію щодо популяризації цих інструментів в українському бізнес-середовищі;

задля підвищення рівня довіри компаній до організацій громадянського суспільства, слід проводити просвітницьку діяльність серед українських громадських та благодійних організацій, спрямовану на перефокусування споживацького ставлення до бізнесу з боку цих організацій на стратегію довгострокового партнерства, яка б відповідала бізнес-інтересам компаній;

для підвищення рівня прозорості благодійної діяльності вітчизняного бізнесу слід ужити заходів, спрямованих на вдосконалення законодавчої бази у сфері благодійності.

Таким чином, концептуальні засади державної політики у сфері благодійності ґрунтуються на системі теоретично розроблених і законодавчо закріплених загальних принципах і пріоритетах ефективного розвитку благодійної діяльності в Україні, а також на створенні правових гарантій для вільного функціонування та розвитку благодійної діяльності й захисті передбачених вітчизняним законодавством прав та інтересів суб’єктів меценатства та благодійництва.

 

Література

1. Благодійні інституції України: сучасний стан та перспективи розвитку (за результатами соціологічного дослідження) / За ред. А.В. Гулевської-Черниш. – К.: Книга плюс, 2008. – 120 с.

2. Доброчинність в Україні: минуле, сучасне, майбутнє / За ред. В. Халецького, О. Семашко, Л. Думи. – К.: “Ресурсний центр розвитку громадських організацій “Гурт”, 1998. – 38 с.

3. Донік О.М. Благодійність в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.) / О.М. Донік // Український історичний журнал. – 2005. – №4. – С. 160-174.

4. Курінна Т. Підходи до розроблення термінологічного апарату державного регулювання меценатства в Росії: досвід для України / Т. Курінна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/tppd/2008-3/R_1/08ktmrdu.pdf.

5. Курінна Т.М. Розвиток благодійності на Середньому Подніпров’ї (кінець XVIII - початок ХХ ст.): Автореф. дис. канд. іст. наук / Черкас. нац. ун-т ім. Б.Хмельницького / Т.М. Курінна. – Черкаси, 2004. – 18 с.

6. Ніколаєва Т.М. Благодійність та меценатство у становленні вищої школи в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. Збірник статей. Вип.27 / Т.М. Ніколаєва. – К.: Інститут історії України НАН України, 2004. – С. 342–362.

7. Ніколаєва Т.М. Внесок підприємців в освітньо-культурний розвиток України (остання третина ХІХ - початок ХХ ст.): Автореф. дис. канд. іст. наук / Черкас. нац. ун-т ім. Б.Хмельницького / Т.М. Ніколаєва. – Черкаси, 2005. – 20 с.

8. Практика благодійної діяльності бізнес-компаній в Україні: сучасний досвід (звіт за результатами дослідження) / За ред. А. Гулевської-Черниш. – К.: Салютіс, 2010. – 60 с.

9. Про благодійність та благодійні організації: Закон України вiд 16.09.97 року // Голос України. – 1997. – 15 жовтня.

Стаття надійшла до редакції 22.08.2011 р.