Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


Ю

УДК 351.823.1

Ю. В. Шпак,

кандидат економічних  наук, доцент,

докторант, кафедра економічної теорії та історії економіки,

 НАДУ

 

 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

 

  Анотація. У статі досліджується науково-методичні та організаційні засади аграрної політики держави і механізми реформування аграрної економіки, практика зміни відносин власності та земельних відносин, фінансово— кредитного і цінового механізмів, інфраструктури ринку та інформатики, в основі яких є пошук шляхів стабілізації сільськогосподарського виробництва, виходу аграрної сфери економіки із кризового стану.

Ключові слова: аграрний сектор, аграрно-промисловий комплекс (АПК), аграрна політика, .

 

Аннотация В статье исследуется научно методические и организационные принципы аграрной политики государства и механизмы реформирования аграрной экономики, практика изменения отношений собственности и земельных отношений, финансово— кредитного и ценового механизмов, инфраструктуры рынка и информатика, в основе которых есть поиск путей стабилизации сельскохозяйственного производства, выхода аграрной сферы экономики из кризисного состояния.

Ключевые слова: аграрный сектор, аграрно-промышленный комплекс (АПК), аграрная политика .

 

Annotation.  In the article probed scientifically methodical and organizational principles of agrarian policy of the state and mechanisms of reformation of agrarian economy, practice of change of relations a propert and landed relations, финансово— credit and price mechanisms, infrastructure of market and информатика, in basis of which there is a search of ways of stabilizing of agricultural production, exit of agrarian sphere of economy from the crisis state.

Key words: agrarian sector, agro industrial production (AIP), agrarian policy .

 

Постановка проблеми.

Аграрної політика в Україні повинна передусім,  визначати перспективи розвитку, найважливіші засади і напрями структурної й організаційної трансформації АПК, забезпечення функціонування конкурентоспроможного сільського господарства та інших галузей агропромислового виробництва. У системі соціально-економічних інтересів суспільства державна аграрна політика розглядається як доктрина, основною метою якої є гарантування продовольчої безпеки країни, створення високопродуктивних секторів у вітчизняному АПК, вихід на агропродовольчі ринки світу. Основні макроекономічні засади державної аграрної політики охоплюють глибинні зміни відносин власності, структурну перебудову сільськогосподарського та інших галузей агропромислового виробництва, оптимізацію і нарощування ресурсного потенціалу, створення економічних умов функціонування вітчизняних товаровиробників, істотні соціальні перетворення на селі.

 Аграрна політика повинна передбачати докорінні зміни земельних і майнових відносин, формування господаря, становлення і розвиток господарських структур ринкового типу, ринкової інфраструктури. Функціонування аграрної сфери передбачає раціональне поєднання державного і ринкового регулювання з урахуванням кон'юнктури вітчизняного і зовнішнього ринків. В основу цінової політики покладено принципи вільного ціноутворення у поєднанні з державною підтримкою доходів сільськогосподарських товаровиробників. Розширюється мережа оптових ринків сільськогосподарської продукції і товарів. Кредитні відносини мають здійснюватися з урахуванням специфіки агропромислового виробництва, його сезонного характеру. Соціальна державна політика та її адресність спрямовуються на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення економічних і соціальних інтересів сільського населення, комплексний розвиток сільських територій.

 

Аналіз досліджень і публікацій.  

Проблеми аграрної політики України широко висвітлені у працях сучасних українських вчених : В.В.Юрчишин, О.М.Онищенко, П.Т.Саблук, В.Г.Більський, В.Я.Месель-Веселяк, Г.М.Підлісецький, М.М.Федоров.

 

Мета цієї статті.

 Дослідити та обґрунтувати заходи державного регулювання в аграрній політиці щодо створення в аграрному секторі ефективних форм господарювання .

 

Виклад основного матеріалу.

Власність у сільському господарстві та перспективи її розвитку, перехід до ринкової економіки в аграрному секторі насамперед передбачає докорінну перебудову відносин власності, що склалися в умовах централізованого адміністративного управління економічною системою, оскільки селянин, який історично покликаний бути годувальником народу, після проведеного усуспільнення на селі перестав бути власником. Реформування відносин власності, здійснення радикальної земельної реформи, формування багатоукладності у продовольчій сфері, розвиток принципово нового економічного механізму ефективного функціонування АПК, піднесення рівня соціального розвитку — все це має забезпечити формування високоефективного соціальне орієнтованого продовольчого ринку. Виходячи із цього, ми пропонуемо поглиблення реформування відносин власності, зокрема необхідності прискорення процесів приватизації й охоплення ними як колективних, так і державних сільськогосподарських підприємств, уведення в систему перетворень землі, як головного засобу виробництва у сільському господарстві, реформування відносин власності в єдності з виробничо-організаційними перетвореннями та інше. Необхідно вдосконалити на державному рівні, питання приватизації власності КСП та соціально-економічних перетворень у сільському господарстві, опрацьовані організаційно-методичні підходи до формування власності в розрізі структурних виробничих підрозділів господарств, організаційно-методичні основи перетворення радгоспів у КСП тощо.

Розвиток сільськогосподарської кооперації, роздержавлення земель сільськогосподарського призначення, завершення паювання земель колективних господарств і сертифікація земельних паїв дали можливість селянам виходити з колективних господарств і створювати приватні формування. Як показує зарубіжний і вітчизняний досвід, селянину самому складно розв'язувати проблеми механізованого обробітку земельної ділянки розміром близько 4 га, забезпечення господарства матеріально-технічними ресурсами, а також зберігання, переробки та збуту виробленої продукції. Ці питання вирішуються значно легше, з меншими затратами праці і коштів, якщо селяни об'єднуються у виробничі та обслуговуючі кооперативи, але брак відповідного досвіду у селян стримує процес організації таких структур, і оскільки формування сільськогосподарських "кооперативів можливе лише за наявності певних умов і послідовності, що відповідають характеру цієї організаційної форми, у розвиток Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" в 1998 році розроблено "Положення про організацію сільськогосподарських кооперативів" (автори — П.Т.Саблук, М.Й.Малік, В.Я.Месель-Веселяк та ін.). У зазначеному положенні викладено методичні поради щодо порядку формування виробничих та обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів і їхніх об'єднань, подано зразки установчих документів різних кооперативних формувань. Положення розраховане на працівників державних районних адміністрацій, що займаються управлінням сільськогосподарського виробництва, сільських Рад та селян, які бажають об'єднати зусилля для вирішення виробничих і сервісних питань. Створення кооперативів дає змогу використовувати переваги великомасштабного агро бізнесу і здійснювати ефективний контроль за власною ринковою діяльністю без відриву від своєї основної функції — виробництва сільськогосподарської продукції.

 Реструктуризація сільськогосподарських підприємств, проблеми комплексності здійснення аграрної реформи. Серед них — реструктуризація сільськогосподарських підприємств, переведення їх на сучасні засади соціально-економічного розвитку. З метою подання з даної проблеми сільськогосподарським органам допомоги в 1996 році видано "Рекомендації з подальшого реформування колективних та інших недержавних сільськогосподарських підприємств" (автори — В.В.Юрчишин, П.Т.Саблук, М.Й.Малік, В.Я.Месель-Веселяк, М.М.Федоров та інші; за редакцією П.Т.Саблука) , які широко використовувались у практиці при створенні нових господарських структур. Розроблено структурну модель комплексного здійснення аграрних перетворень у господарствах. У процесі реформування аграрного сектору економіки об'єктивною стала необхідність надання соціально-економічним і організаційно-правовим відносинам на селі більшої динамічності, цілеспрямованості і комплексності. У зв'язку із цим видано "Рекомендації щодо реструктуризації колективних та інших недержавних сільськогосподарських підприємств та організації їх подальшого розвитку" (колектив авторів, за редакцією П.Т.Саблука). Зазначені рекомендації покликані сприяти активізації процесу реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств і забезпеченню її проведення у повній відповідності з чинним законодавством і набутим досвідом.

Особливої уваги заслуговує виданий в 1997 році "Посібник по реформуванню сільськогосподарських та переробних підприємств" (колектив авторів, за редакцією П.Т.Саблука, В.Я.Месель-Веселяка), призначений для використання спеціалістами сільського господарства і переробних підприємств, науковими працівниками тощо. Видано також "Рекомендації щодо створення приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами та організації його розвитку", схвалені Науково-технічною радою Мінагропрому України і в 1998 році надіслані на місця заінтересованим сільськогосподарським органам (за редакцією П.Т.Саблука, В.В.Юрчишина). Рекомендації визначають порядок, організаційно-правові процедури та механізми створення приватного господарського формування у процесі реструктуризації колективного або іншого недержавного сільськогосподарського підприємства, а організаційно-економічні засади його розвитку узагальнюють перший досвід організації та функціонування формувань, у яких власність їхніх засновників поєднується з орендою земельних і майнових паїв інших членів колективних господарств. Нині в Україні нараховується понад 300 таких формувань і чисельність їх поступово збільшується. Сучасні аграрні відносини своєю суттю, цільовим призначенням і масштабністю належать до найважливіших складових переведення сільського господарства на принципово нові засади розвитку.

Подальший розвиток внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин в аграрних формуваннях Дослідженнями механізму економічних відносин у колективних господарствах АПК встановлено, що в їх основу слід покласти розвиток внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин на кооперативних принципах. Зокрема, економічні відносини між підрозділами підприємства мають здійснюватись на еквівалентній основі за принципом купівлі—продажу шляхом застосування цін, обґрунтованих господарським рівнем витрат, що забезпечують розширене відтворення у підрозділах і задовольняють за рахунок власних доходів загальновиробничі потреби. Суть його зводиться до реалізації основних вимог закону вартості всередині підприємства і визнання внутрішньогосподарського товарного ринку. Зазначений економічний механізм товарних внутрішньогосподарських відносин викладено у підготовлених "Методичних рекомендаціях щодо організації внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин у колективних підприємствах АПК" (автори — О.А.Рябчик, М.Й. Малік, Ю.С.Коваленко та ін.), проведених сільськогосподарським органам на місця для використання у практичній роботі. Розвиток земельних відносин Обґрунтовано напрями розвитку земельних відносин та формування ринку землі, розроблено методику економічної оцінки земель та її застосування у практиці. Розширення приватного сектору економіки зумовлює необхідність удосконалення механізму роздержавлення земельних угідь та передачі їх у власність селян. Зміни у формах організації сільськогосподарського виробництва, поява нових господарських формувань зумовили необхідність прийняття цілої низки законодавчих актів щодо удосконалення земельних відносин. Науковці брали участь у підготовці проектів законів "Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу України", "Про селянське (фермерське) господарство", "Концепції земельної реформи в Україні", указів Президента України "Про невідкладні заходи по забезпеченню громадян земельними ділянками", "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" та інших. У справі формування справжнього господаря на землі важливим є врегулювання орендних відносин. Існуючі положення Земельного кодексу України не забезпечують правовідносини у цьому питанні, у зв'язку з чим назріла необхідність прийняття Закону України "Про оренду землі". У розробці проекту Закону брали участь науковці ІАЕ та ІЗ. У Законі враховано як вітчизняний, так і зарубіжний досвід правового врегулювання земельних орендних відносин. Особливістю зазначеного закону є те, що ним передбачено оренду земельних ділянок (паїв) громадян, одержаних ними в результаті паювання земель колективної власності. У процесі реформування земельних відносин, що започаткувало рух земельних паїв, нагальним постало питання визначення методичних підходів до грошової оцінки землі. З цією метою відповідно до рішення Уряду підготовлено і видано "Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів", на підставі якої проведено оцінку земель в усіх регіонах України, що має велике народногосподарське значення. В основу методики покладено рентний доход на вирощуванні зернових культур, а за інформаційну базу визначення грошової оцінки земель взято матеріали державного Земельного кадастру. Видано також "Методичні рекомендації щодо паювання земель, переданих у власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (автори—В.Я.Месель-Веселяк, М.М.Федоров та ін.). Удосконалення податкового механізму Дослідження податкової системи показало, що податковий тиск на сільськогосподарського товаровиробника постійно зростає, що негативно впливає на сільськогосподарське виробництво, стримує його розвиток. Удосконалення податкової системи запропоновано здійснювати у двох основних напрямах: скорочення податкового тиску на сільськогосподарського товаровиробника та спрощення системи оподаткування. Ці позиції реалізовано у підготовлених проектах Указу Президента України та Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" (автори: М.Я.Дем'яненко, В.М.Алексійчук та ін.), який знайшов підтримку і схвалення на державному рівні та на рівні сільськогосподарських виробників. У 1999 році видано монографію "Основи податкових відносин в АПК" (автор М.Я.Дем'яненко), в якій всебічно відображено податкові відносини за наявності специфічних умов сільськогосподарського виробництва. Значним внеском науковців у подальший розвиток податкової та фінансово-кредитної політики було також видання монографії "Фінансовий і ціновий механізм в АПК в умовах переходу до ринку" (колектив авторів, за редакцією П.Т.Саблука і М.Я.Дем'яненка). Подальший розвиток цінового механізму Опрацьовано близько 20 наукових розробок з проблем удосконалення методології ціноутворення, підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників при розв'язанні проблеми еквівалентності обміну між сферами АПК, а також методологічних основ формування і розвитку інфраструктури ринку продовольства. Наукові розробки з проблеми ціноутворення покладено в основу цінової політики держави. За участю науковців розроблено цілу низку нормативно— правових документів, зокрема Закон України "Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва та продовольче забезпечення країни у 1997—1998 роках", укази Президента України "Про заходи щодо державної підтримки сільськогосподарського виробництва", "Про основні напрями розвитку агропромислового комплексу України" і "Про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників" та постанови Кабінету Міністрів України "Про подолання кризового стану у тваринництві і птахівництві та стабілізацію розвитку галузі" тощо (автори — О.М.Шпичак, Г.М.Підлісецький та ін.). Розроблено наукові основи та механізми формування ринкової інфраструктури, зокрема розвиток біржової торгівлі, функціонування оптових ринків, торгових домів, аукціонів тощо. Перші результати наукових досліджень показали, що лізинг в агропромисловому комплексі перебував на початковій стадії свого розвитку, а законодавча, нормативна та методична бази лізингової діяльності — на стадії становлення. При цьому особливості правового регулювання лізингових відносин характеризуються складністю і багатогранністю, бо навіть найпростіший лізинг об'єднує в одному договорі правове регулювання відносин купівлі-продажу майна і його оренди, а в найбільш складній його формі — пайовому лізингу поєднуються договори продажу, кредиту, оренди, застави, страхування, технічного обслуговування та інших цивільних правових відносин. Складна правова природа лізингу зумовлена тим, що він об'єктивно знаходиться на межі суміжних відносин, що часто переплітаються: доручення, оренди, купівлі-продажу, товарного кредитування та ін. За лізингом користувач розраховується з лізингодавцем за принципом не оренди, а кредитної операції: при випадковій загибелі об'єкта не з вини сторін він відшкодовує всю суму лізингових платежів, передбачених договором. З даної проблеми в 1998 році підготовлено і видано "Рекомендації по лізинговому обслуговуванню сільськогосподарських підприємств" (автори — А.Ф.Гриценко, М.Я.Дем'я-ненко та ін.), які доведено до облагропромів та лізингових компаній.  Інформаційне забезпечення АПК Опрацьовано наукові підходи щодо розповсюдження науково-технічної інформації і надання науково-консультаційних та інформаційних послуг, формування телекомунікаційної мережі інформаційного обміну в АПК. Видано рекомендації "Інформатизація агропромислового комплексу: проблеми та шляхи вирішення" (автори — М.Ф.Кропивко та ін.). Для формування Державного інформаційного фонду наукових розробок з питань ведення сільського господарства видано "Методику складання реферативних записів до бази даних "Науково-дослідні роботи, рекомендовані до впровадження" (автори — М.Ф.Кропивко, В.В.Дарлеменко, М.А.Пєхота та ін.), передано програмне забезпечення для комплектування та ведення регіональних банків науково-технічної і ринкової інформації тощо.

За результатами досліджень науково-технічної програми "Земельна реформа в Україні" також підготовлено низку актуальних документів (Інститут землеустрою). Використання земель резервного фонду має не лише економічне, а й важливе соціальне значення. За рахунок земель цього фонду можуть розширюватись селянські (фермерські) господарства, особисті підсобні господарства населення. Але головним є те, що ці землі можуть надаватись у користування громадянам, які змінили місце проживання, мігрували з міст, працівникам соціальної сфери, а це надзвичайно важливо за умов загострення економічної кризи, падіння життєвого рівня більшості населення, особливо працівників бюджетної сфери у сільській місцевості. "Рекомендаціями щодо порядку перерозподілу земель резервного фонду з метою використання їх за цільовим призначенням" (автори — Л.Я.Новаковський, Д.С.Добряк, А.М.Третяк, В.М.Кулик, А.Д.Юрченко, М.І.Шквір та ін.), розробленими відповідно до Земельного кодексу України (1992 р.) та Указом Президента України від 08.08.95 № 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", висвітлюється порядок розподілу земель резервного фонду, даються вичерпні відповіді на такі основні питання: порядок розподілу земель резервного фонду у випадках реструктуризації недержавних сільськогосподарських підприємств, на території яких цей фонд створено; порядок виділення з резервного фонду земельних ділянок для громадян, зайнятих у соціальній сфері села, та осіб, які переселяються в сільську місцевість для постійного проживання; особливості виділення з резервного фонду земельних паїв Новоприйнятим членам недержавних колективних сільськогосподарських підприємств; організація виділення земельних ділянок у натурі із земель резервного фонду. Зазначені рекомендації розраховані на працівників проектних організацій, сільськогосподарських та земельних органів різного рівня, спеціалістів аграрних підприємств, громадян, які бажають одержати земельну ділянку, затверджені Держкомземом і розіслані на місця для практичного застосування у процесі здійснення земельної реформи. У зв'язку з необхідністю адаптації виробництва до ринкових умов виникли проблеми оптимізації територіальної бази виробництва з' урахуванням екологічних вимог, суттєвої зміни в структурі власності, на землю, зростанням кількості суб'єктів земельних відносин та суперечливістю їхніх інтересів. Дослідження спрямовувались на пошук шляхів створення оптимальних територіальних умов для ведення рентабельного товарного сільськогосподарського виробництва, одержання конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, внаслідок чого в минулому році видано "Тимчасові методичні рекомендації щодо формування землеволодінь і землекористувань недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі реструктуризації існуючих господарств" (автори — Л.Я.Новаковський, Д.С.Добряк, Ю.М.Альбощий та ін.), що надіслані на місця для використання у практичній роботі. У результаті проведених досліджень з даної проблеми було визначено основні її складові та механізми розв'язання: правове забезпечення реструктуризації існуючих сільськогосподарських підприємств; основні засади формування землекористувань господарських структур; вплив орендних відносин на формування нових господарських структур; обмеження господарської діяльності підприємств, їхнє стимулювання щодо збереження і охорони земельних ресурсів тощо.

 

Висновки та перспективи подальшого дослідження.

Проведені дослідження дають можливість узагальнити досвід трансформації форм власності на землю, спрямувати перехід від планово регульованої до ринкової економіки в сільському господарстві, створити умови для рівноправного розвитку всіх форм господарювання. Особливістю землі є її сталість у площі та місцеположення у просторі, чим і пояснюється постійна актуальність збалансованості використання земельних ресурсів. Такої збалансованості можна досягти на економічній і екологічній основах, у зв'язку з чим науково-методичні засади оцінки земель включають: бонітування ґрунтів за їхніми природними ознаками, агроекологічне бонітування ґрунтів за їхньою придатністю для вирощування сільськогосподарських культур, екологічну оцінку за екологічним потенціалом ґрунтів і економічну, включаючи грошову оцінку земель, яка використовується в різних народногосподарських галузях, що враховувалось у попередньо розроблених методично-нормативних матеріалах по грошовій оцінці земель різного використання. Водночас збагачення земельних відносин продажем і купівлею земельних ділянок, що є у власності населення, спричинило розробку методики експертної оцінки (визначення ціни) земельних ділянок, у зв'язку з чим у 1998 році видано "Методику оцінки земель в ринкових умовах" (автори — Д.С.Добряк, І.А.Розумний, О.П.Канаш). Зазначені та інші дослідження дали можливість визначитися з комплексністю та послідовністю, основними напрямами і підходами подальшого реформування аграрного сектору економіки. Виходячи із науково-технічних програм, названі науковці продовжують роботу із дослідження і розв'язання складних проблем аграрної реформи, спрямованих на подолання спаду сільськогосподарського виробництва та оздоровлення його економіки.

 

Список використаних джерел

 

1. Агропромисловий комплекс України: стан та перспективи розвитку (1990–2000) / За ред. П.Т. Саблука, М.Я. Дем'яненка, М.Ф. Кропивка. – К.: ІАЕ УААН, 1999. – 335 с.

2. Ефективність сільськогосподарського виробництва в особистих господарствах громадян (за матеріалами обстеження) / УААН. За ред. Саблука П.Т., Месель-Веселяка В.Я., Лузана Ю.Я. – К., ІЕ УААН. – 378 с.

3. Рекомендації з оптимізації розмірів новоутворених приватних госпо­дарств на основі оренди земельних паїв  та вдосконалення орендних земель­них відносин (проект) / Наук.-метод. забезпеч. здійснено В.Я.Месель-Веселя­ком, М.М.Федоровим / ІАЕ УААН, К., 2001. – 66 с.

4. Рекомендації щодо створення приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами та організації його розвитку / За ред. П.Т.Саблука та В.В.Юрчишина. – К.: ІАЕ, 1998. – 130 с.

5. Розвиток господарських формувань і організація виробництва в аграрній сфері АПК / За ред. М.В.Зубця, П.Т.Саблука, В.Я.Месель-Веселяка. – К.: ІАЕ УААН. – 1999. – 269 с.

6.  Федоров М. Трансформація виробничих і земельних відносин на селі // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2000. – № 5. – С. 41–43.

7.  Федоров М.М. Власність на землю у реформуванні сільськогоспо­дарських підприємств // Соціально-економічна модель постреформованого розвитку агропромислового виробництва в Україні: Матер. других Всеукр. зборів (конгресу) вчених економістів-аграрників, 24–25 січня 2000 року м. Київ. – К., 2000. – С. 247–250.

 

Стаття надійшла до редакції 25.08.2009 р.

 

ТОВ "ДКС Центр"