УДК 351
С. В. Митрофанський,
аспірант, кафедра управління охороною суспільного здоров’я, Національна академія державного управління при Президентові України
CТАН ДОВКІЛЛЯ ЯК СКЛАДОВА ДЕРЖАВНОЇ ДЕМОГРАФІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
Анотація. В статті досліджується вплив екології на процеси відтворення та репродуктивний потенціал населення в Україні; аналізуються основні недоліки державної політики в цій галузі.
Ключові слова: демографічні процеси, демографічна політика, екологія, екологічна криза; стан здоров’я населення.
Постановка проблеми та її актуальність Україна тривалий час перебуває в стані демографічної кризи. Кризовий стан дітородної активності населення даватиметься взнаки протягом життя багатьох поколінь на рівні не лише сім'ї, а й усього суспільства (навіть якщо цей процес і припиниться). Як наслідок, у майбутньому спостерігатиметься хвилеподібна динаміка чисельності населення і його вікових контингентів, що може перетворитися на відчутну перепону в досягненні сталого розвитку країни. Причому, прогнозні показники зроблені фахівцями свідчать, що за будь яких прогнозів, будь-то, прогнозні показники розраховані ООН чи вітчизняними фахівцями населення України буде постійно зменшуватися протягом прогнозного періоду. Так, у відповідності до прогнозу зробленого відділом народонаселення Департаменту економічних та соціальних справ Секретаріату ООН на найближчі 50 років серед країн в яких найбільше очікується скорочення чисельності населення Україна є в п’ятірці лідерів. Найгірші показники має лише Болгарія ( - 35,2% у порівнянні з оцінкою на 2 липня 2007 року ), Україна - 33,0 %, Білорусія – 28,2 %, Румунія – 25,7 % [1]
При цьому проблема полягає не стільки в зменшені кількості населення скільки в його якості. Тобто відбувається поступове старіння населення, яке є характерною рисою більшості європейських країн, підвищується рівень його інвалідизації , погіршується загальний стан здоров’я населення та ін.
Сприяє такій ситуації і стан навколишнього оточуючого середовища, адже зростання кількості випадків інтоксикації пов’язаної з проживанням на техногенно забруднених територіях, потрапляння солей важких металів в питну воду та ґрунти, понаднормове перевищення рівня радіаційного фону, надмірна загазованість повітря все це негативно впливає на якість здоров’я населення інше надмірне антропогенне навантаження на об’єкти навколишнього середовища носить подекуди просто катастрофічний характер та негативно впливає на відтворення популяції в цілому.
Аналіз останніх досліджень: Аналіз останніх досліджень свідчить, що досліджувана проблема має міждисциплінарний характер, а тому її розробкою займаються фахівці з різних галузей, зокрема, вплив екології на стан здоров’я населення досліджували О. Гнатенко, І. Даценко, Н. Лук’янченко, стан здоров’я дітей народжених від батьків які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС досліджували О.Бобильова, В. Пономаренко, Т.Прокліна, сучасні демографічні тенденції в галузі соціології – Д.Богиня, І. Гнибіденко, І. Заюков, Н. Левчук, Е. Лібанова, Л.Лісогор, О. Любінець, С. Мельник, правове забезпечення екологічної політики держави – А. Гетьман, О. Дубовик, С. Кравченко, О. Козир, Я. Лазаренко, О. Павлова, М. Станішевський, Ю. Шемчушенко, аналіз сучасного стану екології став предметом наукового пошуку П. Барщевського, А. Качинського, В. Лимаренко, В. Міщенко, проблеми реалізації екологічної політики держави – М. Аркелян, Г. Білявський, І. Білий, Л. Долгополова, Ю. Саталкін, В. Шевчук, взаємозв’язок екологічних та демографічних процесів – В. Бугайов, Г. Глуханова, І. Курило, А. Лагутін, Н. Назар, А. Стефановський та ін..
Проведений аналіз джерел буде не повний без огляду чинного законодавстві в галузі регулювання питань природокористування та природо охорони. На сьогоднішній день в країні практично повністю сформоване законодавство яке регламентує основні засади державної природоохоронної політики держави. Регламентація основних засад державної екологічної політики починається з Конституції України ( статті 16, 50, 66) [2], Законах України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.), «Про охорону атмосферного повітря» (1992), «Про об'єкти підвищеної небезпеки» (2001), «Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства» (2002), «Про питну воду та питне водопостачання» (2002), «Про екологічну мережу України» (2004), Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів (2007) ; Постановах Кабінету Міністрів «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (1997), "Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води"(1997), «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (1998) та ін. В Україні ратифіковано низку міжнародних документів в галузі регулювання екологічної безпеки та природоохоронної діяльності, зокрема Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища (так звана Орхузська конвенція), Конвенція про біологічне різноманіття, Стокгольмську конвенцію «Про стійкі органічні забруднювачі», Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням та інші.
Як показав огляд нормативно-правова база в досліджуваній галузі є різноманітною та в переважній більшості відповідає провідним принципам та найкращим зразкам міжнародного права з питань екології.
В той же час їй притаманна відсутність взаємоузгодженості деяких положень, частково правова база застаріла, зокрема, Постанова Кабінету Міністрів «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», і потребує оновлення, відсутнє врахування регіональних особливостей, законодавство є занадто ліберальним та на нашу думку потребує введення більш жорстких санкцій, та розширення прав та повноважень НДО, що працюють в сфері екології, посилення громадського контролю тощо.
Мета статті: дослідити сучасний стан довкілля в Україні та його вплив на демографічні процеси.
Завдання статті:
- проаналізувати екологічне становище в Україні;
- виявити основні фактори, що спричиняють екологічну кризу в країні;
- довести взаємозалежність та вплив екологічної ситуації в країні на процеси самовідтворення населення.
- окреслити напрями державного регулювання удосконалення зменшення шкідливого впливу довкілля та демографічної кризи в Україні
Виклад основного матеріалу:
Стан екології в Україні по багатьом показникам є вкрай загрозливим, про що свідчать щоквартальні звіти Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Зокрема, лише за другий квартал 2009 року середні концентрації перевищували ГДК по пилу у 25 містах, оксиду вуглецю – в 14, діоксиду азоту – в 32, формальдегіду – в 40 містах, де проводились систематичні спостереження за забрудненням атмосферного повітря на стаціонарних постах, спостерігалось 11 випадків високого забруднення атмосферного повітря міст України, тобто значення максимально разової концентрації забруднюючої речовини дорівнювало або перевищувало 5 ГДКм.р. Ще гірша картина зі станом поверхневих вод. За даними вже згадуваного нами звіту більшість річкових басейнів України містять нітритний азот, амонійний азот і органічні речовини (за БСК5 і ХСК). Особливо високий вміст цих компонентів зафіксовано в басейнах Західного Бугу, Дунаю та Дніпра. Джерелом надходження даних компонентів до водойм є недостатньо очищені комунально-побутові стічні води та змиви з міських територій і сільгоспугідь. Високий вміст заліза зафіксовано у басейнах Сяну, Західного Бугу, Дунаю, Дністра, Дніпра й Південного Бугу та у прибережних морських водах України. Високий вміст фосфатів у Кременчуцькому водосховищі при найменшій відносно них сумарній концентрації мінеральних форм азоту й найбільшому вмісті завислих речовин серед дніпровських водосховищ може свідчити про значне споживання мінерального азоту фітопланктоном [3].
Викликає занепокоєння науковців та екологів і екологічний стан земель в Україні. В першу чергу сільськогосподарське освоєння земель в країні перевищує екологічно обґрунтовані межі. В сільськогосподарському господарстві використовуються різноманітні пестициди, що містять токсичні речовини і важкі метали, як то ртуть, мідь, залізо тощо., і які потрапляють врешті-решт до нашого столу не лише з продуктами харчування, а й як показують результати вищенаведеного дослідження води й з питною водою.
В цьому контексті актуальним є і використання в сільському господарстві генетично модифікованих рослин, з огляду їх впливу на здоров’я населення.
І лише стан радіаційного забруднення об’єктів навколишнього природного середовища за підсумками другого півріччя за даними Міністерства не змінився, що чомусь не викликає оптимізму, з огляду на аварію на Чорнобильській АЕС - наслідки якої ми будемо відчувати ще не одне десятиліття.
Отже, закономірним є той факт, що таке вкрай незадовільне антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в решті решт знищує саму людину. Вплив різноманітних шкідливих чинників забруднення навколишнього середовища, та їх поєднання значно порушують екологічну рівновагу в системі «людина –довкілля».
І в першу чергу в групі ризику перебувають діти, що пов’язано з незрілістю компенсаторно-пристосувальних та захисних механізмів дитячого організму до негативної дії екологічних чинників. Підтвердженням цьому є той факт, що у промислово розвинених регіонах нашої країни, в яких відмічається незадовільний стан довкілля, спостерігається погіршення демографічної ситуації та підвищення показників дитячої захворюваності. Україні доводиться переглядати стандарти у медицині. Віднедавна дуже недоношених дітей – близько кілограма - почали реєструвати і намагатись врятувати, постійно збільшується кількість таких дітей.
В Україні в у 3 рази нижчий ніж в цілому по країнах СНД приріст населення, у 2-2,5 рази вища, ніж у розвинених країнах дитяча смертність, спостерігається стала тенденція до зменшення тривалості життя в середньому на 5-7 років [4].
Аналіз структури захворюваності дітей народжених від батьків, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС відмічається зростання захворювань органів травлення, нервової системи, органів дихання, кістково-м’язової системи та сполучної тканини, шкіри та підшкірної клітковини, уроджені вади та спадкові захворювання, та головний ризик захворювань пов’язаний з хворобами щитоподібної залози, зокрема гіперплазія, а також виникненням новоутворень, як всього класу так і злоякісних ( показники поширеності новоутворень зросли з 3,8 % до 5, 07%) [5]
Гостроту проблеми підсилює і той фактор, що внаслідок аварії на ЧАЕС відбувається деформація в біологічній підсистемі «вагітна жінка – плід – дитина», що безумовно, вже зараз відбивається не лише на якості майбутнього покоління, про що свідчать наведені вище дані, а й на його кількості.
Викликає занепокоєння фахівців і зростання рівня смертності населення України, за яким наша країна посідає перші місця в світі. Особливо це стосується рівня смертності чоловіків. Тривалість життя в Україні у середньому становить близько 66 років ( коли у сусідній Польщі 74 роки). Фахівці відмічають, що для України характерні істотні розбіжності смертності населення, в залежності від регіону.
У відповідності до чого регіони країни можна об'єднати у три групи. До першої (з найсприятливішими показниками) належать Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області та м. Київ.
Друга група складається переважно з областей центральної частини України: Вінницької, Волинської, Житомирської, Запорізької, Київської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Харківської, Черкаської. Сюди ж належить також Автономна Республіка Крим. Для другої групи характерні середні показники смертності та тривалості життя населення.
У більшості областей півдня і сходу України (третя група - Дніпропетровська, Донецька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Херсонська, Чернігівська області) параметри режиму смертності є вкрай несприятливими. Тут середня очікувана тривалість життя при народженні на 1,47 року нижча, ніж загалом в Україні; відмінності цього показника за статтю найвідчутніші; а частка тих, хто доживає до старості - найменша. Крім того, у 6 областях третьої групи, за винятком Дніпропетровської та Одеської, зберігається тенденція до зниження тривалості життя при народженні.
Прикметним є те, що якщо порівняти ці дані з даними вищенаведеного звіту щодо стану води, повітря, земель тощо., можемо зробити наступний висновок: чим гірше екологічне становище в регіоні, тим вищий рівень захворюваності та смертності населення.
Саме тому в декларативних документах ВООЗ на особливу увагу заслуговують питання щодо створення таких умов навколишнього середовища, які б сприяли збереженню та зміцненню здоров’я людей, і саме на базі даного принципу має будуватися державна політика як в галузі охорони оточуючого середовища, так і регулювання демографічних процесів.
Реалізація даного підходу в Україні потребує здійснення значних перетворень в галузі управління цими процесами. З огляду на це Україні потрібна нова концепція розвитку екологічної політики. Варто зазначити, що відповідні кроки в цьому напрямку вже робляться Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, яке розробило проект Концепції національної екологічної політики на період до 2020 року. Метою концепції національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення екологічного стану території України, шляхом утвердження національної екологічної політики, як інтегрованого чинника соціально - економічного розвитку держави, для забезпечення переходу до сталого (екологічно збалансованого) розвитку та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування. Розробка даного документу була обумовлена необхідністю підвищення ефективності структури управління в сфері охорони довкілля на державному та регіональному рівнях. Результатом, впровадження даної Концепції має стати усунення прямого зв’язку між економічним зростанням та погіршенням стану навколишнього середовища; впровадження дієвої системи інформування населення щодо збереження довкілля, екополітики та сталого розвитку; підвищення обсягу видатків на природоохоронні цілі з державного бюджету до рівня 3% ВВП; стабілізація та подальше зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря до рівня 4,9 млн. тонн на рік; зменшення обсягів відведення забруднених зворотних вод до рівня 2,9 млн. м3 на рік; зменшення обсягів утворення токсичних відходів до рівня 1,5 млн. т на рік; збільшення показника заповідності до рівня 10%; створення розгалуженої екомережі та припинення втрат біорізноманіття [6].
В подальшому планується, що «Стратегія національної екологічної політики України на період до 2020 року» буде супроводжуватись розробленням Національних планів дій з охорони навколишнього середовища, які мають бути затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України.
Сучасна демографічна політика держави ґрунтується також на Концепції сімейної політики України включає: створення оптимальних умов для сімейно-шлюбної орієнтації молоді; необхідність перегляду чинного законодавства відносно різних пільг матерям, тобто їх потрібно узгоджувати з реальною економічною ситуацією в країні; врахування не лише материнства і пов’язаних з ним проблем, але й батьківства як складової частини сімейного життя і повноцінного дитинства;
- вивчення труднощів спільного подолання виникаючих проблем [7] , залишаючи при цьому поза увагою екологічні проблеми.
Акцент даної політики зміщено в бік збільшення виплат при народжені дитини, популяризація сімейних цінностей в ЗМІ, молодіжного кредитування тощо. Разом з тим, при цьому практично не враховуються екологічні чинники. Більше того, переважна більшість вищезазначених заходів носить хаотичний та безсистемний характер, а тому їх впровадження є малоефективним. Держава намагається здійснювати соціально-орієнтовану політику в галузі демографії , що є обґрунтованим лише частково, адже при реалізації такої політики зростає навантаження не лише на бюджет, а й на економіку країни, тим самим посилюючи навантаження на оточуюче середовище. Жодним чином не заперечуючи людиноцентричного спрямування сучасної демографічної політики, ми все ж вважаємо, що дана політика повинна бути ретельно прорахованою, науково та економічно обґрунтованою.
Таким чином виходить замкнуте коло з одного боку ми піднімаємо соціальні пільги для того, щоб про стимулювати народжуваність, з іншого нехтуємо екологічним чинником будуючи на території України хімічні та переробні комбінати, для того щоб наповнити бюджет для виплати зазначених пільг. При цьому ситуація лише погіршується.
Висновки: Таким чином, демографічна криза в Україні, яка спричинена цілою низкою соціальних, економічних, медичних чинників постійно загострюється ще й за рахунок екологічного чинника. З огляду на багатогранність досліджуваної проблеми пошук оптимальних шляхів її розв’язання потребує комплексності підходу, постійного аналізу та моніторингу ситуації, проведення попередніх апробацій при запровадженні того чи іншого рішення та адаптації зарубіжного досвіду з урахуванням особливостей кожного регіону.
Україна вже сьогодні потребує розробки та запровадження нової моделі державної політики в галузі екології заснованої на принципах міжсекторної взаємодії, чіткого стратегічного бачення проблеми та визначення пріоритетних напрямків її реалізації, що неможливо без ґрунтовних наукових досліджень в галузі державного управління, соціології, екології та інше.
Важливим питанням сьогодення є створення регіональних програм, метою яких буде покращення здоров’я населення з екологічно небезпечних областей України. Розробка та прийняття за участю громади стратегічного плану екологічного розвитку регіону на засадах стимулювання впровадження природо-зберігаючих технологій; підвищення рівня екологічної культуру громадськості; використання світового досвіду екологічного розвитку регіонів з урахуванням природно-географічних особливостей окремих регіонів України; впровадження програмно-цільового методу управління екологічним розвитком регіонів з використання змішаної форми фінансування; налагодження співпраці між державою та екологічною громадськістю на принципах міжсекторної взаємодії, та врахування інтересів та пропозицій останніх.
Для мінімізації порушень стану здоров’я населення внаслідок різних негативних екологічних чинників необхідно продовжувати не лише моніторинг їхнього здоров’я, але й поглиблене наукове вивчення цих біологічних ефектів, з метою своєчасної корекції існуючих профілактичних і реабілітаційних заходів. Зокрема на часі стимулювання розвитку нових напрямків в медицині, як то, клінічної екопаталогії та екологічної педіатрії.
Перспектива подальших досліджень нами вбачається в оптимізації моделі державної екологічної політики України та механізм її реалізації з урахуванням сучасної демографічної ситуації та впливу екології на стан здоров’я населення.
Список використаних джерел:
Стаття надійшла до редакції 12.04.2010 р.
ТОВ "ДКС Центр"