Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 336.717

С.О. Корецька,

д.е.н., професор

 

РИЗИКИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА КРЕДИТНОМУ РИНКУ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

 

Анотація. В статті проаналізована проблема ризиків комерційних банків в кредитній сфері; розглянуто банківське законодавство щодо регулювання діяльності вітчизняних комерційних банків.

 

Annotation. The paper analyzed the problem of the risks of commercial banks in credit banking policies considered, banking law that the regulation of domestic commercial banks.

 

 

ВСТУП. Ризик є невід’ємною ситуативною характеристикою будь-якої дiяльностi кожного суб’єкта бізнесу, але звичайно в банківській сфері він найбільш вагомий, оскільки банк є фінансовим посередником, що передбачає наявність значних обсягів залучених та запозичених коштів і відносно невеликий обсяг власного капіталу.

Проблемам ризиків у банківській діяльності присвячено чимало праць вітчизняних та іноземних вчених. Ризики є постійним об’єктом контролю не тільки з боку Національного банку України, але й Банку міжнародних розрахунків в особі Базельського комітету. Проте доцільно зупинитися на розгляді найбільш вагомих ризиках у діяльності банків – ризиках на кредитному ринку.

Останнім часом в Україні з'явились роботи як вітчизняних так і зарубіжних фахівців, присвячені проблематиці ризикам комерційних банків на кредитних ринках. Серед вітчизняних дослідників потрібно відзначити роботи М.Д. Білик, Ф.Ф. Бутинця, О.В. Васюренка, В.В. Вітлінського, А.М. Герасимовича, А.В. Головача, Н.А. Головач, Р.А. Гриценка, В.Б. Захожая, Б.С. Івасіва, М.Р. Ковбасюка, Г.О. Кравченко, А.М. Мороза, Л.О. Примостки, М.Ф. Пуховкіної. Серед російських науковців вагомий внесок у розробку цієї тематики здійснено  О.І. Лаврушиним, Г.С. Пановою, В.М. Соскіним та іншими.  На жаль, все ж таки в Україні спостерігається відсутність ґрунтовних фундаментальних досліджень, присвячених аналізу ризиків комерційних банків на кредитних ринках.

Постановка проблеми. Доречно акцентувати увагу на тому, що до останнього часу при розгляді кредитних операцій банків оперували виключно поняттям  кредитний ризик, тобто ризик несплати позичальником основного боргу (суми наданої позики) i вiдсоткiв, якi належать банку за користування кредитом у терміни, визначенi в кредитному договорi. Проте діяльність банків на кредитному ринку піддається значно ширшому спектру ризиків, серед яких  вагоме  місце  належить кредитному ризику.

Метою статті є аналіз проблеми кредитних ризиків на вітчизняному банківському ринку, а також пошуки раціонального регулювання ризику кредитних вкладів для забезпечення фінансової стійкості та стабільності банків.

РЕЗУЛЬТАТИ. За своєю природою ризик ринку екзогенний ризик, який відображає зміни кон’юнктури ринку. Найбільш вагомими складовими цього виду ризику є: процентний ризик, валютний ризик, ризик незбалансованості попиту та пропозиції на кредитні ресурси.

 

 

Процентний ризик необхідно розглядати у двох площинах: по-перше, як ризик негативного (позитивного) впливу непередбачуваних змін загального рівня процентних ставок [1, c. 58]; по-друге, як ризик пов’язаний з тим, що середня вартість залучених і запозичених коштів може перевищити процентну ставку по кредитах протягом певного строку (ризик процентної маржі) [1, c. 65].

Ризик процентної маржі виникає тому, що процентні ставки за активними та пасивними операціями, а також по окремих фінансових інструментах різні. При цьому між ними є чіткі зв’язки та відповідності, що дає можливість говорити про загальну структуру процентних ставок. Наприклад, коли ставки за депозитами мають тенденцію до зниження, падають і ставки кредитування. Ця закономірність чітко простежується за умови розвиненого фінансового ринку. Відповідно ускладнення операцій, здійснюваних на фінансовому ринку, і зростання конкуренції зумовлюють посилення уваги банківських службовців до управління процентними ризиками.

У будь-якому випадку банк має можливість перенести частину ризику процентних ставок на клієнта. Однак при визначенні доцільності подібної політики, яку ще називають «агресивною», слід керуватись двома положеннями. Перше – дуже тривіальне і стосується інтенсивності конкуренції на місцевому ринку. Якщо клієнту важко змінити банк, то в очікуванні зниження процентних ставок встановлюється фіксована процентна ставка за кредитами, а в очікуванні зростання процентних ставок – фіксована процентна ставка за строковими вкладами та депозитами. Друге положення в плані стратегії управління процентними ставками менш очевидне. Перекладаючи більшу частину ризику змін процентних ставок на позичальника, банк ризикує викликати його неплатоспроможність і зазнати більших втрат. Порівняно із промисловими та торговельними підприємствами фінансові установи мають значно більше можливостей для управління цим видом ризику [2, c. 144].

У зв’язку з цим варто зупинитися на розгляді процентної політики вітчизняних комерційних банків, яка визначає цінові пріоритети, методи обґрунтування цін, механізми забезпечення їх гнучкості тощо. Засади цінової політики реалізуються у поточній діяльності банків. Як свідчить світовий досвід, процентна політика визначається банками залежно від напрямів державного регулювання. Так, в українському банківському законодавстві є наступні застереження [4, с. 50]:

-         банк не може надавати кредит під процент, ставка якого є нижчою від процентних ставок за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків;

-         банку забороняється встановлення процентної ставки та комісійної винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цілому банку;

-         банк створює постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій і структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

На виконання зазначених вимог більшість банків створює комітет з управління активами та пасивами банку, а також тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

На нашу думку, банку доцільно визначати процентну ставку за кредитами в кілька етапів, а саме:

-         аналіз ресурсної бази банку;

-         прогноз складу й обсягу витрат;

-         прогноз рівня кредитного ризику та розміру резервування;

-         вибір методів обчислення показників;

-         встановлення режиму коригування визначеної процентної ставки.

Передусім слід визначити реальну вартість залучених ресурсів. Сутність проблеми полягає в тому, що при розрахунку граничної вартості депозитів повинні враховуватися не лише експліцитні відсотки, які нараховуються за користування ресурсами клієнта, а й імпліцитні, що формуються за рахунок витрат, пов’язаних з обслуговуванням депозитів. Обліку і прогнозуванню підлягають також витрати на надання кредиту і вартість банківського ризику, ймовірність виникнення якого потребує створення резерву для відшкодування втрат.

Для обґрунтованого визначення процентної ставки необхідно проаналізувати динаміку та визначити прогнозний рівень кредитного ризику. Тому, на відміну від зарубіжних методик розрахунку процентних ставок за кредитом, у вітчизняній банківській практиці на стадії розробки цінової політики підвищену увагу слід приділяти створенню резервів.

Мінімальна процентна ставка повинна компенсувати банку всі зазначені вище витрати, до складу яких входять і обов’язкові відрахування до резервів. Реальний рівень прибутковості кредитних операцій на практиці залежить від того, наскільки ставка за користування кредитами, що діє на ринку, перевищує мінімальну кредитну ставку банку.

У банківській практиці країн із розвинутою економікою широко використовується такий показник, як «мертва точка»- мінімальна віддача, яку банки мають одержувати від кредитних операцій. Це аналог нашої мінімальної процентної ставки. Так звана мертва точка - гнучкіший показник [3, с. 5]. Враховуючи особливості визначення мінімальної процентної ставки, пропонуємо його українську модель:

,         (1)

де  – мертва точка (процентна ставка), - загальний обсяг депозитної бази на певний строк,  - середня вартість ресурсної бази,  - загальні витрати, пов’язані із залученням ресурсів і наданням кредиту,  - норматив обов’язкового резервування залучених ресурсів,  - коефіцієнт кредитного ризику, з урахуванням якого формується резерв,  - термін депозиту,  - термін кредиту.

Отже, у процесі визначення мертвої точки, крім собівартості ресурсів, враховуються загальний обсяг витрат банку, які виникають у ході залучення та розміщення ресурсів, умови резервування, а також невідповідність термінів наданих кредитів і депозитів.

Для визначення мертвої точки необхідно обчислити максимально можливий обсяг кредитного вкладення () та відповідну суму резервних відрахувань (). Розрахунок провадиться за такою схемою:

;                      

Звідси ;              

.                          

Загальний обсяг витрат банку, пов’язаних із залученням і розміщенням ресурсів, буде таким:

.                                    

Таким чином, мертву точку можна обчислити за формулою:

, або   .    (2)

Після визначення мертвої точки банк встановлює бажану маржу прибутку, процес формування якої залежить від стану кредитного ринку та політики банків-конкурентів, а також від особливостей сектору, що кредитується, чи груп клієнтів. В умовах нестабільної макроекономічної ситуації для встановлення маржі прибутку великого значення набуває аналіз поточної інфляції та інфляційних очікувань. У разі прискорення темпів знецінення грошової маси процентні ставки підвищуються, у разі дефляції - знижуються.

Зауважимо, що інфляцію зовсім необов’язково визначати за показником індексу споживчих цін, хоча цей метод і найпоширеніший. Банку, який кредитує підприємства певного промислового сектору економіки, доцільно орієнтуватися на динаміку цін виробників, а також на індекс оптових цін як на показники потенційної інфляції, що за своєю динамікою може істотно відхилятися від обраних індексів інших промислових секторів, а тим більше - від індексу споживчих цін. Це стосується і банків, що кредитують підприємства торгівлі, які мають певну спеціалізацію. У такому випадку загальний індекс споживчих цін не відображатиме особливостей цінового руху в межах конкретних груп товарів. Адже споживчі ціни мають різну динаміку відносно продовольчих і непродовольчих товарів і навіть – відносно різних товарних груп у межах цих комплексів. Більше того – динаміка цін має різну спрямованість і швидкість руху в різних регіонах, що теж потрібно враховувати.

Отже, структура та пропозиції змін процентної ставки виявляється неоднаковими за умови вибору різних індикаторів (наприклад, індексу споживчих цін, індексу споживчого кошика, індексу цін виробників, індексу оптових цін, дефлятора ВВП тощо), а також за умови кредитування різних галузей та груп позичальників, до того ж – у різних регіонах країни.

Зважаючи на все це, доцільно розраховувати не на узагальнену процентну ставку, а на її диференційовані значення, що сприятиме не лише правильному визначенню якості кредитного портфеля банку, адже за такого підходу загостриться потреба у виявленні недоліків формування його структури за різними ознаками.

Після визначення мертвої точки банк установлює бажану маржу прибутку, яка в умовах нестабільної макроекономічної ситуації має враховувати й рівень інфляції, але крім цього надзвичайно важливо брати до уваги дохідність клієнта, в результаті матимемо:

,         (3)

де  - величина процентної ставки;

 - очікувана банківська маржа;

 - індекс місячної інфляції;

 - кількість місяців;

 – дохідність клієнта.

Дохідність клієнта фактично є суб’єктивним чинником, оскільки кожен банк намагається вибудувати власну систему оцінки цього фактору. Однак майже завжди беруться до уваги доходи, які банк одержує від клієнта за розрахунково-касове обслуговування, депозитну діяльність та іншими доходами. В результаті процентна ставка буде знаходитися в межах:

Ринкова процентна ставка  Облікова процентна ставка НБУ.

Це обмеження є релевантним, оскільки НБУ здійснює моніторинг та контроль за кредитною діяльністю банку та формуванням адекватного кредитного портфелю.

Припустимо, як зовнішній фактор (як реальний показник інфляції та орієнтир для змін процентної ставки) обрано індекс споживчих цін (ІСЦ). До того ж рівень зазначеного індикатора та динаміка його змін відображаються в державному бюджеті (щоправда, фактичне виконання передбачених показників не гарантується). При цьому, слід враховувати фактор сезонності (взимку інфляція зазвичай вища, ніж улітку). Це означає, що в окремі місяці процентна ставка може не лише зростати повільніше, а й знижуватися під впливом короткострокової дефляції.

Плаваючі процентні ставки застосовуються з метою максимального наближення ціни кредиту до змін ринкової кон’юнктури. Велике значення має ринковий індикатор (його характеристики) обраний як орієнтир. Якщо ним є ставка рефінансування НБУ, то в умовах економічної політики, спрямованої на досягнення фінансової стабілізації, яка нині проводиться в Україні, зміна ціни ресурсів можлива за умови зменшення ставки рефінансування на 20% процентна ставка за кредитами знизиться до 28% (20+10х0,8). Дещо іншу ситуацію матимемо в разі використання КІВОR, коливання якої дуже невизначені, особливо в короткостроковому періоді.

Слід наголосити, що зміни обраного індикатора впливають лише на величину банківської маржі, тоді як так звана «мертва точка» залишається незмінною.

Практичне використання запропонованого підходу дасть змогу обгрунтованіше визначити процентну ставку, як є основною складової цінової політики банків. Методикою розрахунку мінімальної ставки враховуються не лише вартість ресурсної бази, терміни надання кредитів та депозитів тощо, а й витрати, у тому числі оподаткування, резервування, а також прогнозне значення рівня ризику кредитного портфеля. Важливо, що ця методика включає модель коригування банківської маржі з урахуванням індексу інфляції чи інших індикаторів, які відображають динаміку цін у різних галузях та регіонах.

Валютний ризик виникає при формуванні активів і пасивів із використанням валют іноземних держав. Валютний, як і процентний ризик, також має двоїсту природу: вона пов’язана із впливом на курс валют цілої низки факторів, які перебувають поза діяльністю банків. З цієї низки факторів лише частина пояснюється дією нормальних ринкових сил. На валютний курс можуть вплинути тенденції економічного розвитку країни та політичні моменти, починаючи зі змін у політиці валютного регулювання і закінчуючи мірою соціальної напруги. «Можна виділити три складові частини валютного ризику: ризик зміни курсу обміну – ризик знецінення вкладень в іноземну валюту внаслідок непередбачуваних змін обмінного курсу; ризик конвертування, пов’язаний із обмеженнями в здійсненні операцій по обміну валют; ризик відкритої валютної позиції, який виникає у випадку невідповідності за обсягами валютних активів банку та його валютних зобов’язань» [5, c. 60]. Відносно великі банки частіше схильні до валютного ризику, пов’язаного з операціями в іноземній валюті [5, с. 147]. В Україні, як і в більшості пострадянських країн, проблема валютного ризику стоїть дещо ширше, ніж у США. Не тільки великі банки, а й взагалі будь-які, що надають позичальникам кредити, номіновані в іноземній валюті, можуть зазнати величезних збитків внаслідок різкого падіння курсу національної валюти. Переконливий приклад – банківська криза 1998 року, різка зміна валютного курсу наприкінці квітня – початку травня 2004 р., пов’язана із зміною валютної політики НБУ.

Кредитний ризик залежить від екзогенних факторів (тобто зовнішніх, пов’язаних із станом економічного середовища, з кон’юнктурою, із станом позичальника) та ендогенних (внутрішніх, викликаних помилковими діями самого банку). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча вчасними діями банк може певною мірою пом’якшити їх вплив та попередити великі втрати. Однак основні важелі управління кредитним ризиком знаходяться саме в сфері внутрішньої кредитної політики банку.

-         Екзогенні кредитні ризики можуть бути пов’язані з нецільовим використанням кредиту, типом позичальника за формою власності, збитковістю галузі застосування кредиту, забезпеченістю i видами застави, безперспективністю подальшого розвитку позичальника, складним фінансовим станом підприємства, що отримало кредит тощо.

Незважаючи на те, що як кредитний ризик щодо кредитної угоди, так і портфельний кредитний ризик знаходяться під впливом екзогенних та ендогенних, їх дія і вплив є різними. Так, на рівні кредитного ризику щодо кредитної угоди вплив екзогенних факторів є набагато вагомішим, ніж при портфельному кредитному ризику.

Найбільш поширеними у вітчизняній практиці причинами кредитного ризику можна вважати:

1. Помилки та прорахунки банку, яких вiн припустився при розглядi кредитної заявки, а також пiд час розробки та укладання кредитного договору i подальшого контролю за його виконанням: необґрунтовано ліберальне ставлення до позичальника при розглядi заявки на отримання кредиту, а саме: надання необґрунтовано великої суми кредиту (кредитiв) одному клiєнту або групi позичальників (концентрація кредитних ризиків); надання кредитів інсайдерам в великих обсягах за пільговими процентними ставками; неякісне проведення оцінки кредитоспроможності позичальника внаслідок недостатнього професiоналiзму банківських спецiалiстiв або вiдсутностi чiткої методики проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, передбаченої нормативними актами; помилки в оцiнцi забезпечення позики внаслiдок завищення його реальної ринкової вартостi, лiквiдностi тощо; неповне вiдображення у кредитному договорi умов, що забезпечують iнтереси банку у поверненнi кредиту та плати за нього повною мiрою; вiдсутнiсть належного контролю за позичальником у перiод користування кредитом та погашання позики (проведення обстежень, перевiрок використання кредиту та стану забезпечення позики, контроль поточної фiнансової дiяльностi клiєнта тощо); надмiрне розширення або швидке збiльшення обсягiв кредитних операцiй, наприклад, поширення кредитної дiяльностi на регiони та сфери, які не знайомi банку; неефективне стягнення позик та процентiв у звязку з конфлiктами мiж банком та компанiями, що знаходяться у власностi банкiра або банку; в галузi кредитування розробляються та втiлюються новi завдання, кредитнi послуги, якi не вiдповiдають минулому досвiду банку i не мають базового потенцiалу виконання.

2. Неефективна робота клiєнта, що отримав позику: слабке керiвництво пiдприємства; погiршення якостi продукцiї i роботи, товарiв та послуг, помилки в маркетинговiй дiяльностi, оцiнцi ринкiв збуту суб'єктiв господарювання; послаблення з боку позичальника власного контролю за станом фiнансiв, яке може проявлятися у: зростаннi дебiторської заборгованостi, невиробничих витрат; затримцi строкiв трансформацiї матеріальних цiнностей у грошові; недоотриманнi доходiв для покриття заборгованостi. зрив та невиконання контрактiв позичальником або його контрагентом (постачальником сировини, дiловим партнером або замовником); навмисне порушення позичальником умов кредитного договору.

3. Фактори, якi знаходяться поза банкiвським впливом та контролем: погiршення економiчної кон’юнктури; змiна полiтичної ситуацiї, яка може спровокувати: невиконання кредитних угод, затримки або вiдмови вiд виплат позичальниками з полiтичних мiркувань; конфiскацiю активiв позичальникiв з полiтичних причин; змiна законодавства; форс-мажорнi обставини природного характеру, притаманні, насамперед, сільськогосподарській галузі.

До найтиповiших помилок, якi ведуть до втрат банкiв на етапi визначення та регулювання кредитних ризиків, появи або збільшення питомої ваги проблемних позик у кредитному портфелі банку, належать: агресивність кредитної політики; вiдсутнiсть диверсифiкацiї кредитних операцiй банку; наявнiсть прихованої простроченої заборгованостi (факти неправомiрної пролонгацiї позичок); значний процент банкiвських кредитiв у загальному їх обсязi; застосування неефективних методiв забезпечення повернення позичок; нерозробленiсть методiв класифiкації кредитiв за їх ризиковiстю; недосконалiсть полiтики банку у сферi застосування методiв регулювання кредитних ризикiв для їх мiнiмiзацiї тощо.

Хибна полiтика банку у сферi розподiлу кредитних активiв, вкладення їх у надто ризиковi кредитнi справи може бути чинником збиткової дiяльностi та отримання банком у зв’язку з цим значної шкоди. По-перше, пiдривається репутацiя банку, оскільки значна кiлькiсть неповернених кредитiв може призвести до зниження довіри вкладникiв, тобто до загрози неплатоспроможності банку; по-друге, виникають додаткові витрати банку, спричинені поверненням проблемних позик; по-третє, це призводить до заморожування деякої частини позичкового капiталу в непродуктивних активах; по-четверте, втрати вiд позичкових операцiй впливають на матерiальне стимулювання персоналу банку, його зменшення спроможне викликати вiдплив квалiфiкованих працiвникiв. Ця шкода може бути значно бiльшою за своїм обсягом вiд прямих збиткiв вiд неповернення позичальником заборгованостi.

ВИСНОВКИ. Проблема визначення причин виникнення кредитного ризику (з вини банку, позичальника чи iнших, не залежних вiд них чинникiв), а також рацiональне регулювання ризику кредитних вкладень є однiєю з найголовнiших у процесi банкiвської дiяльності.

 

ЛІТЕРАТУРА.

1. Аналіз банківської діяльності: [підручник] / А.М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко та ін.; за ред. А.М. Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2003. – 599с.

2. Банківський менеджмент: [навч. посіб]./ О.А. Кириченко, І.В. Геленко, С.Л. Роголь та ін.; за ред. О.А. Кириченка. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 438с.

3. Вітлінський В.В. Концептуальні засади ризикології у фінансовій діяльності / В.В. Вітлінський // Фінанси України. - 2003. – № 3. - с. 3-9.

4. Волохов В. Методика оцінки ефективності кредитної діяльності банку за витратним підходом / В. Волохов // Вісник НБУ. - 2003. – № 8. - с. 49-54.

5. Кабушкин С.Н. Управление банковским кредитным риском: [учеб. пособие]/ С.Н. Кабушкин. – М.: новое знание, 2004. – 336с.

Стаття надійшла до редакції 06.09.2011 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"