Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 330.1

 

Г. В. Капленко,

к. е. н., доцент, доцент кафедри економіки та менеджменту факультету управління фінансами та бізнесу

Львівського національного університету ім. І. Франка, м. Львів

 

ПРО ДЕЯКІ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО МОДЕЛЮВАННЯ СУКУПНИХ ОСОБИСТИХ СПОЖИВЧИХ ВИТРАТ

 

H. V. Kaplenko,

C. E. S., associate Professor of the Department of Economics and Management of the Faculty of Financial Management and Business

of Ivan Franko National University of Lviv, Lviv

 

ON SOME METHODICAL APPROACHES TO MODELLING TOTAL PERSONAL CONSUMPTION EXPENDITURES

 

Розглянуто найвідоміші з тих запропонованих у рамках дискусій щодо концепції державної економічної політики методичних підходів до моделювання сукупних особистих споживчих витрат, які відповідали точці зору монетаристів, що користь від великих економетричних моделей мала, і передбачали використання економетричних моделей у вигляді одного рівняння регресії. Розкрито основний зміст опублікованої в 1963 р. праці М. Фрідмана й Д. Мейзельмана, в якій були оприлюднені результати дослідження, що промовляли на користь уявлень представників монетаризму про державну економічну політику. Указано на найпереконливіші претензії до цієї праці з-поміж тих, які були висловлені в публікаціях Д. Хестера та А. Ендо й Ф. Модільяні. Привернуто також увагу до статті В. Пула й Е. Корнбліт, котрі отримали результати, що не дозволяють трактувати твердження кейнсіанців щодо державної економічної політики як суто умоглядні. Вказано на те, що актуальним є ширше залучення для ретроспективного, поточного та перспективного факторного аналізу сукупних особистих споживчих витрат тих дослідницьких засобів, які більшою мірою, ніж регресійні моделі, дозволяють брати до уваги

 

The most famous methodological approaches that were suggested in the framework of discussions on the concept of state economic policy to modelling aggregate personal consumption expenditures which corresponded to the point of view of monetarists that the benefits of a large econometric models were insufficient and they included the use of econometric models in the form of a single regression equation. The main content of the work published in 1963 by M. Friedman and D. Meiselmann in which the results of the research that spoke in favor of representations of monetarism representatives on the state economic policy theories were presented. The most convincing claims to this work among those expressed in the publications of D. Hester and A. Endo and F. Modigliani are specified here. Much attention is also drawn to the articles by V. Pula and E. Cornbilt who received results that were generally in contradiction with those published by M. Friedman and D. Meiselman in 1963, and do not allow to interpret the Keynesian’s theory as to the state economic policy as purely speculative ones. Speaks in favor of the view that it is more relevant to attract nowadays more for the retrospective, current and prospective factor analysis of the aggregate personal consumption costs of those research tools that are to a greater extent, than regression models, allow us to take into account the psychological, institutional and informational factors of these costs.

 

Ключові слова: сукупні особисті споживчі витрати, фіскальна та монетарна політика, змінна, регресія, коефіцієнт кореляції, пропозиція грошей.

 

Key words: total personal consumption expenditure, fiscal and monetary policy, variable, regression, correlation coefficient, the money supply.

 

 

Постановка проблеми. Один із найавторитетніших сучасних економістів лауреат Нобелівської премії П. Кругман у своїй статті із симптоматичною назвою «Чому економічна наука безсила» констатував: «У період між 1985 і 2007 рр. у макроекономіці запанувало позірне перемир’я. Той час став часом Великої Поміркованості – тривалого періоду, коли інфляція була низькою, і рецесії протікали досить м’яко. “Приморські” економісти (кейнсіанці. – Г. К.) уважали, що у Федерального резерву все під контролем. “Прісноводні” економісти (представники так званого неокласичного відродження. – Г. К.) не думали, що дії Федерального резерву взагалі можуть спричинитися до чогось позитивного, але не дуже опиралися наявному порядку. Криза поклала край цій подобі миру. Раптово виявилося, що вузької, технократичної політики, яка влаштовувала обидві сторони, недостатньо. Потреба в ширшому регулюванні призвела до того, що старий конфлікт ожив з небаченою раніше гостротою» [1]. За П. Кругманом, «…потрібно визнати – і це буде дуже складно тим, хто насміхався з теорій Кейнса, – що кейнсіанство залишається найкращою з наявних теорій про природу рецесій і депресій» [1].

Що ж, можливо, П. Кругман має рацію. Проблема, одначе, у тому, що далеко не всі елементи кейнсіанства, особливо ортодоксального, можуть бути використані у формуванні такої економічної політики, реалізація якої дозволила б подолати негативні наслідки останньої економічної кризи. Дуже переконливо це показав Т. Кресцензі – виконавчий віце-президент і стратегічний аналітик глобальної інвестиційної компанії PIMCO. У книзі, опублікованій ним на початку 2012 р., він наводить низку аргументів на користь свого твердження, що «магічний еліксир кейнсіанської економічної теорії перетворився на отруту» (цит. за: [2, с. 104]). Утім, для того щоб усвідомити вагомість застережень Т. Кресцензі, цілком достатньо двох із його аргументів, а саме: 1) сьогодні граничну схильність до споживання, від якої значною мірою залежить величина ефекту мультиплікатора, визначає та обставина, що, «утративши трильйони доларів багатства, після кризи домашні господарства майже напевно зазнали бажання споживати менше, а зберігати більше» (цит. за: [2, с. 105]); 2) «у країнах із високим рівнем боргу (понад 60 %) фіскальний мультиплікатор не набагато вище нуля в короткому періоді…» (цит. за: [2, с. 114]). На думку Т. Кресцензі, сучасна економічна політика має базуватися на інтеграції кейнсіанскої та австрійської шкіл: «Кейнсіанство буде змушене надати австрійської форми важкій руці державного втручання й контролю, яка домінувала на посткризовій арені економічної політики» (цит. за: [2, с. 114]).

Мета даної статті Умовою продуктивності нового синтезу ідей кейнсіанства та неокласичної економічної теорії є переосмислення цих ідей та результатів їх використання. Відповідно до цього в даній статті поставлено мету ще раз проаналізувати запропоновані й реалізовані в ході дискусій щодо концепції державної економічної політики методичні підходи до моделювання впливу останньої на сукупні особисті споживчі витрати, які відповідали точці зору монетаристів, що користь від великих економетричних моделей мала (див. про це: [3, с. 95])[1], і передбачали використання економетричних моделей у вигляді одного рівняння регресії.

Стан останніх досліджень і публікацій. Указані методичні підходи були предметом дослідження в низці наукових праць. Серед них найбільш резонансними стали публікації М. Фрідмана й Д. Мейзельмана, Д. Хестера, А. Ендо й Ф. Модільяні, В. Пула й Е. Корнбліт. З-поміж останніх наукових праць, присвячених цим підходам, ми б виділили статтю [5]. У ній знаходимо ґрунтовний огляд основних публікацій, у яких пропонувалися й обговорювалися методичні підходи до моделювання впливу монетарної та фіскальної політики на сукупні особисті споживчі витрати, які передбачали використання економетричних моделей у вигляді одного рівняння регресії. Проте наявність цього огляду не означає, що немає потреби в подальшій науковій розробці розглянутих у ньому питань.

Інформаційну основу нашої статті становлять літературні джерела з економічної теорії, статистики та економетрики. Основними методами дослідження, використаними в процесі підготовки статті, є діалектичний і порівняльний методи, методи аналізу та синтезу, експертні оцінки.

Виклад основного матеріалу. У 1963 р. світ побачила праця, в якій М. Фрідманом і Д. Мейзельманом були оприлюднені результати дослідження, спрямованого на порівняння ефективності монетарної та фіскальної політики. У цьому дослідженні із простої кейнсіанської моделі товарного ринку було виведено регресійне рівняння, у якому залежною змінною були сукупні особисті споживчі витрати, а незалежною – автономні витрати, та одночасно взято до уваги рівняння, залежною змінною якого також були сукупні особисті споживчі витрати, тоді як незалежною – пропозиція грошей. Уважалося, що тіснота кореляційного зв'язку між змінними першого рівняння характеризує вплив фіскальної політики на економіку, а сила такого зв’язку між змінними другого рівняння відображає ефективність монетарної політики. Зіставлення значень відповідних коефіцієнтів парної кореляції, обчислених на даних за період 1897–1958 рр., промовляло на користь уявлень представників монетаризму про державну економічну політику.

Оскільки кейнсіанська модель описує, поряд із товарним ринком, грошовий ринок та зв’язки між ними, М. Фрідман і Д. Мейзельман звернулися також до регресійного рівняння, яке відображає лінійну залежність сукупних особистих споживчих витрат від автономних витрат та пропозиції грошей. Обчислені ними значення коефіцієнтів часткової кореляції між сукупними особистими споживчими витратами й автономними витратами, а також сукупними особистими споживчими витратами й пропозицією грошей теж суперечили кейнсіанській доктрині й підводили до висновків, про які М. Фрідман у своїй праці «Капіталізм і свобода» написав так:

«…ці висновки не можна вважати остаточними. Вони спираються на найширший з відомих мені масив даних, та їхня повнота все ще залишає бажати кращого.

Однак зрозуміле єдине. Правильна чи ні настільки розповсюджена точка зору (кейнсіанська. – Г. К.) на результати податково-бюджетної політики, їй суперечить принаймні один масив фактичних даних. Мені невідомо про існування якогось іншого когерентного або організованого масиву даних, що свідчив би на користь цієї точки зору. Вона є складовою економічної міфології, а не обґрунтованим висновком економічного аналізу чи кількісних досліджень» [6, с. 142].

Проте слід визнати, що методичні підходи, результати реалізації яких стали підставою для наведених вище висловлювань М. Фрідмана, уразливі для критики. До того ж М. Фрідман і Д. Мейзельман самі фактично визнали, що питання про здійснене ними розмежування автономних і індукованих витрат залишається відкритим. І за це відразу ухопилися в середовищі їх опонентів.

Так, Д. Хестер писав: «Фрідман і Мейзельман подали теорію автономних витрат у дуже неортодоксальній формі. Їх статистичні порівняння дуже чутливі до того, як подається теорія автономних витрат. …Я використовую більш традиційну версію теорії автономних витрат і демонструю, чому тести Фрідмана й Мейзельмана вводят в оману» [7, с. 364]. А в А. Ендо й Ф. Модільяні, читаємо: «Хоча F (М. Фрідман. – Г. К.) і M (Д. Мейзельман. – Г. К.) широко використовують у своїй роботі терміни “автономний” і “індукований”, вони не змогли дохідливо викласти принаймні для нас, що є релевантним критерієм для їх розрізнення» [8, с. F–2 [2]].

У 1973 р. побачила світ праця В. Пула й Е. Корнбліт, які, узявши до уваги думку, що показник автономних витрат, яким послуговувалися М. Фрідман і Д. Мейзельман, не є по-справжньому екзогенною змінною, за допомогою низки моделей, у тому числі й подібних до використаних М. Фрідманом і Д. Мейзельманом, зробили ретроспективні прогнози особистих споживчих витрат. Зіставлення цих прогнозів із фактичними даними показало, що загалом у тих випадках, коли як єдина незалежна змінна виступала грошова маса, прогнози були гіршими, ніж тоді, коли такою змінною виступали автономні витрати або використовувалось рівняння множинної регресії, яке містило як незалежні змінні автономні витрати та грошову масу [9, с. 659–661].

Дослідження В. Пула і Е. Корнбліт, яке в праці [5] було охарактеризоване як дуже цікаве, було проведено в такий спосіб, що просто відмахнутися від його результатів, як це зробили М. Фрідман і Д. Мейзельман стосовно основних положень статті Д. Хестера [3], було неможливо. І хоча В. Пул і Е. Корнбліт виявили обережність у своїх підсумкових висновках, усе ж таки слід визнати, що їх дослід дав той масив даних, наявність якого вже не дозволяла трактувати твердження кейнсіанців як суто умоглядні, що, як ми бачили вище, робив М. Фрідман.

У контексті розгляду методичних підходів до моделювання впливу державної економічної політики на сукупні особисті споживчі витрати, які передбачають використання економетричної моделі у вигляді одного рівняння регресії, доцільно, на нашу думку, згадати про вітчизняну методику порівняльної оцінки ефективності фіскальної та монетарної політики [4] й здійснений за допомогою цієї модифікації дослід [12]. Правда, у цьому досліді залежною змінною є ВНП США. Та не можна не враховувати, що більшу частину останнього становлять особисті споживчі витрати. До того ж нас насамперед цікавить методичний апарат, використаний авторами праці [12], а ним, як ми побачимо нижче, можна послуговуватися й тоді, коли залежною змінною виступають ці витрати. Основні риси цього апарату такі:

1) кореляційний аналіз впливу незалежних змінних на залежну здійснюється на основі річних даних за однорідний період. Наголошуємо на цьому через те, що, на думку опонентів М. Фрідмана та Д. Мейзельмана, останні невиправдано використовували дані за воєнні роки. Так, А. Ендо й Ф. Модільяні вказали, що параметри рівняння, яке зв’язує сукупні особисті споживчі витрати з автономними витратами, мали би бути сталими, але такими навряд чи є, оскільки в 1942–1946 [5] рр. люди витрачали на споживчі блага анормально невелику частку своїх доходів із патріотичних причин і/або, можливо, змінили свої споживчі звички у відповідь на нормування й недоступність деяких товарів [8, с. 5];

2) корелюються відхилення рівнів часових рядів від трендів;

3) у ролі незалежної змінної, що характеризує монетарну політику, використовується грошова база, а незалежної змінної, що характеризує фіскальну політику, – різниця між доходами та видатками державного бюджету в умовах повної зайнятості;

4) лаги виявляються за допомогою коефіцієнта кореляції;

5) для з’ясування питання про роль монетарної та фіскальної політики в економіці використовується метод визначення оптимальної комбінації пояснюючих змінних, запропонований визначним польським статистиком З. Хелльвігом [13][6].

Як інформаційну основу свого досліду автори праці [12] обрали дані статистики США за 1969–1988 рр. [12, с. 76]. Свій вибір вони пояснили посиланням на те, що в цьому періоді монетаризм користувався найбільшою популярністю [12, с. 76]. Отриманий ними результат [12, с. 84] промовляє на користь точки зору, що для регулювання економіки потрібне використання як фіскальної політики, так і монетарної. Звісно, цей результат аж ніяк не можна розглядати як доказ слушності кейнсіанських поглядів на економічну політику, бо це було б примітивізацією розуміння практики як критерію істини [7]. Та зважати на нього, очевидно, потрібно.

Цікаво, що в праці [12] найвище значення коефіцієнта кореляції між номінальним ВНП та змінною, що характеризує фіскальну політику, становить 0,19 [12, с. 83], а коефіцієнта кореляції між ВНП та грошовою базою – 0,36 [12, с. 81]. З огляду на це логічно застановитися над таким питанням: чи не забагато уваги віддається з’ясуванню, яка політика справляє сильніший вплив на кінцевий суспільний продукт і на особисті споживчі витрати – монетарна або фіскальна, і чи не належить приділяти більшу увагу іншим чинникам, зокрема, психологічним[8], інституційним, інформаційним? Зрозуміло, що, обмірковуючи це питання, слід зважати на те, що психологічні, інституційні та інформаційні чинники кінцевого суспільного продукту й особистих споживчих витрат перебувають під впливом фіскальної та монетарної політики.

Висновки

1. Слід погодитися з Ю. Ольсевичем, що найпомітнішим наслідком останньої економічної кризи для дослідження проблематики короткострокового періоду «…буде, найімовірніше, розвиток поведінкової економічної теорії, що ввібрала елементи кейнсіанства, інституціоналізму, соціальної психології та прагне до об'єднання з неокласикою» [16, c. 42].

2. Для ретроспективного, поточного та перспективного аналізу сукупних особистих споживчих витрат мають ширше використовуватися ті дослідницькі засоби, які більшою мірою, ніж регресійні моделі, дозволяють брати до уваги психологічні, інституційні та інформаційні чинники цих витрат.

 

Література.

1. Кругман П. Почему экономическая наука бессильна / П. Кругман. – Режим доступа: https://republic.ru/economics/pochemu_ekonomicheskaya_nauka_bessilna-130856.xhtml.

2. Антипина О. Н. Кейнсианская теория и будущее экономики США / О. Н. Антипина // США–Канада: экономика, политика, культура. – 2012. –  № 6. – C. 103–115. – Режим доступа: http://www.ebiblioteka.ru/browse/doc/27475981.

3. Моисеев С. Взлет и падение монетаризма / С. Моисеев // Вопр. экономики. – 2002. – № 9. – С. 92–104.

4. [Левицкий Е. М.] Моделирование американской экономики / [Е. М. Левицкий, С. М. Меньшиков, Ю. А. Чижов]. – Новосибирск : Наука, Сиб. отд-ние, 1975. – 224, [3] с.

5. Bias P. V. A chronological survey of the Friedman–Meiselman / Andersen–Jordan single equation debate / Peter V. Bias // Research in Business and Economics J. – 2014. – Vol. 10. – Available at: http://www.aabri.com/manuscripts/141974.pdf.

6. Фрідман М. Капіталізм і свобода : пер. с англ. / Мільтон Фрідман. – К. : ДУХ І ЛІТЕРА, 2010. – 319 с.

7. Hester D. D. Keynes and the Quantity Theory: A Comment on The Friedman–Meiselman CMC Paper / Donald D. Hester // The Rev. of Economics and Statistics. – 1964. – Vol. 46, № 4. – Р. 364–368. – Available at: http://www.jstor.org/stable/1924044.

8. Ando A. The Relative Stability of Monetary Velocity and the Investment Multiplier / Albert Ando, Franco Modigliani ; [M.I.T. Alfred P. Sloan School of Management working papers]. – [S. l.], [1965?]. – 45, [12] p. – Available at: https://dspace.mit.edu/bitstream/handle/1721.1/48963/relativestabilit00ando.pdf?sequence=1.

9. Харрис Л. Денежная теория : пер. с англ. / Л. Харрис. – М. : Прогресс, 1990. – 749, [2] с.

10. Friedman M. Keynes and the Quantity: Reply to Donald Hester / Friedman Milton, David Meiselman // Rev. of Economics and Statistics. – 1964. – Vol. 46, № 4. – P. 369–376. – Available at: http://0055d26.netsolhost.com/friedman/pdfs/other_academia/MIT.11.1964.pdf.

11. Andersen L. C. Monetary and Fiscal Actions: A Test of Their Relative Importance In Economic Stabilization / Leonall C. Andersen, Jerry L. Jordan // Federal Reserve Bank of St. Louis Rev. – 1968. – Vol. 50, № 11. – P. 11–24. – Available at: https://files.stlouisfed.org/files/htdocs/publications/review/68/11/Monetary_Nov1968.pdf.

12. Довбуш Р. Статистична верифікація деяких положень монетаристської доктрини економічної політики / Довбуш Роман, Опельбаум Юлій // Гуманітар. вісн.: зб. наук. пр. каф. соц. і гуманітар. дисциплін. – Львів : Львів. держ. фін. акад., 2007. – № 7. – С. 76–88.

13. Metoda Hellwiga // Wikipedia. – Dostępny w Internecie: https://pl.wikipedia.org/wiki/Metoda_Hellwiga.

14. Суслов И. П. Методология экономического исследования: (Общие вопросы) / И. П. Суслов. – М. : Мысль, 1974. – 332, [3] с.

15. Акерлоф Дж. Spiritus Animalis, или Как человеческая психология управляет экономикой и почему это важно для мирового капитализма : пер. с англ. / Джордж Акерлоф, Роберт Шиллер. – М. : [Юнайтед Пресс], 2010. – 272, [1] с. – Режим доступа: http://royallib.com/book/akerlof_dgordg/Spiritus_animalis_ili_kak_chelovecheskaya_psihologiya_upravlyaet_ekonomikoy.html.

16. Ольсевич Ю. Я. Современный кризис «мейнстрима» в оценках его представителей (предварительный анализ) : [науч. докл.] / Юлий Яковлевич Ольсевич. – М. : Ин-т экономики РАН, 2013. – 45, [1] c. – Режим доступа: https://inecon.org/docs/2013/Olsevich_2013.pdf.

 

References.

1. Krugman, P. “Why economic science is powerless” / Republic, [Online], vol . 8, available at: https://republic.ru/economics/pochemu_ekonomicheskaya_nauka_bessilna-130856.xhtml, (Accessed 4 Jul 2017)

2. Antipina, O. N. (2012), “Keynesian theory and the future of the U.S. economy”, SShA–Kanada: jekonomika, politika, kul'tura, vol. 6, pp. 103115.

3. Moiseev, S. (2002), “The rise and fall of monetarism”, Voprosy jekonomiki, vol. 9, рр. 92104.

4. Levickij, E. M., Men'shikov, S. M. and Chizhov, Ju. A. (1975), Modelirovanie amerikanskoj jekonomiki [Modeling of the American economy], Nauka, Sib. otd-nie, Novosibirsk, Russia.

5. Bias, P. (2014), A chronological survey of the Friedman–Meiselman”, Research in Business and Economics J., vol. 10, available at: http://www.aabri.com/manuscripts/141974.pdf, (Accessed 21 Jul 2017)

6. Fridman, M. (2010), Kapitalizm i svoboda [Capitalism and Freedom], DUKH I LITERA, Kyiv, Ukraine.

7. Hester, D. (1964), “Keynes and the Quantity Theory: A Comment on The Friedman–Meiselman CMC Paper”, The Rev. of Economics and Statistics, vol. 46 (4), рр. 364–368.

8. Ando, A. (1965), The Relative Stability of Monetary Velocity and the Investment Multiplier, Masschusetts institute of technology, USA.

9. Harris, L. (1990), Denezhnaja teorija [Monetary theory], Progress, Moscow, Russia.

10. Friedman, M. (1964), “Keynes and the Quantity: Reply to Donald Hester”, Rev. of Economics and Statistics, vol. 46 (4), рр. 369–376.

11. Andersen, L. C. (1968), “Monetary and Fiscal Actions: A Test of Their Relative Importance In Economic Stabilization”, Federal Reserve Bank of St. Louis Rev, vol. 50 (11), рр. 1124.

12. Dovbush, R. (2007), “Statistical verification of certain provisions of the monetarist doctrine of economic policy”, Humanitar. visn.: zb. nauk. pr. kaf. sots. i humanitar. dystsyplin, vol. 7, рр. 76–88.

13. The official site Wikipedia, Metoda Hellwiga, available at: https://pl.wikipedia.org/wiki/Metoda_Hellwiga, (Accessed 20 Aug 2017)

14. Suslov, I.P. (1974), Metodologija jekonomicheskogo issledovanija: (Obshhie voprosy) [The methodology of economic studies: (miscellaneous)], Mysl', Moscow, Russia.

15. Akerlof, Dzh. (2010), Spiritus Animalis, ili Kak chelovecheskaja psihologija upravljaet jekonomikoj i pochemu jeto vazhno dlja mirovogo kapitalizma [Spiritus Animalis, or How human psychology drives the economy and why it matters for global capitalism], Junajted Press, Moscow, Russia.

16. Ol'sevich, Ju. (2013), Sovremennyj krizis mejnstrima v ocenkah ego predstavitelej (predvaritel'nyj analiz) [The contemporary crisis of “mainstream” in the estimates of its representatives (a preliminary analysis)], In-t jekonomiki RAN, Moscow, Russia.

 


[1] Висловлювання на користь застосування в макроекономічному аналізі економетричних моделей малої розмірності знаходимо й у науковій літературі марксистського спрямування, попри те що їй властива нищівна критика монетаризму. Так, у праці радянських авторів, присвяченій моделюванню економіки США, читаємо: «…за змістовністю й достовірністю суджень, отриманих за їх допомогою, моделі такого типу (економетричні моделі малої розмірності. – Г. К.) не поступаються макроекономічним моделям великої розмірності, що підтверджується також досвідом провідних західних економетриків» [4, с. 189].

[2] Так у тексті праці [8].

[3] Свою відповідь Д. Хестеру М. Фрідман і Д. Мейзельман завершили такими словами: «Його критика нашої процедури заснована перш за все на нерозумінні теоретичної основи нашого підходу. Він не пропонує ні теоретичних аргументів, ні емпіричних доказів на підтримку свого альтернативного формулювання. Отже, його критика в значній мірі не має значення. Це нефортунно. Ми дуже сильно потребуємо роботи над цими проблемами, яка дозволить прояснити порушені дискусійні питання. Нам важко дозволити собі жертвувати енергією, інтересами й здібностями намарно, що демонструє Хестер у своїй статті з пустими софізмами» [10].

[4]  Вона є модифікацією методики, запропонованої у Федеральному резервному банку Сент-Луїса [11].

[5] Такий рік указаний у праці [8], хоча це вже був перший післявоєнний рік.

[6] Важливо підкреслити, що цей метод не передбачає застосування теоретико-ймовірнісних критеріїв, для якого, як слушно зауважують автори статті [12], немає підстав в аналізі даних на кшталт використаних ними та в праці [11], чого автори останньої не взяли до уваги.

[7] Говорячи про використання в економічних дослідженнях практики як критерію істиності теорії, І. П. Суслов слушно застерігав проти того, щоб при цьому «…задовольнятися вказівками на відповідність теорії певному виду наявної економічної практики» [14, с. 317], оскільки «практика як критерій істини в кінцевому підсумку розуміється як…сукупний суспільний досвід…» [14, с. 317].

[8] Дуже красномовно на користь необхідності приділяти цим чинникам максимум уваги свідчать назва й зміст книги Дж. Акерлофа і Р. Шиллера «Spiritus Animalis, або Як людська психологія управляє економікою й чому це важливо для світового капіталізму» [15], в якій, зокрема, показано зв’язок останньої економічної кризи з нехтуванням впливом ірраціонального начала на економіку.

 

Стаття надійшла до редакції 20.12.2017 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"