Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 332.1:658

 

І. М. Семененко,

к. е. н., доцент, доцент кафедри економіки підприємства,

Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Сєвєродонецьк

 

СТАЛИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНУ: ЦІЛІ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ ІЗ СТЕЙКХОЛДЕРАМИ

 

Inna Semenenko,

PhD (Economics), associate professor of department of enterprise economics

Volodymyr Dahl East Ukrainian National University, Severodonetsk, Ukraine

 

SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF A REGION: GOALS OF ENTERPRISES AND THEIR INTERACTION WITH STAKEHOLDERS

 

У статті досліджено сутність сталого розвитку регіону. Відзначено, що досягнення сталого розвитку регіону можливе за умови множини трансформацій та змін на підприємствах, установах, організаціях, суспільстві, які функціонують на території цього регіону. Визначено, що врахування підприємством інтересів своїх стейкхолдерів та прояв соціальної відповідальності впливає на сталий розвиток регіону. Окреслено різні причини, які спонукають підприємства бути соціально відповідальними, та можливі типи поведінки і реакції підприємств відносно своїх стейкхолдерів. Визначено основні типи поведінки стейкхолдерів відносно діяльності підприємства. Встановлено необхідність постійної підтримки та залучення підприємством стейкхолдерів через вплив останніх на результати діяльності підприємства. Визначено необхідність встановлення партнерства між підприємствами і його стейкхолдерами, яке сприятиме досягненню цілей всіх зацікавлених сторін та сталому розвитку регіону.

 

The article examines the essence of sustainable development of a region. It has been noted that achievement of sustainable development of a region is possible under the condition of plurality of transformations and changes in enterprises, institutions, organizations, and societies, which operate in the region. Taking into account the interests of own stakeholders by an enterprise and demonstration of its social responsibility influence sustainable development of the region. There are various reasons that encourage enterprises to be socially responsible, and possible types of behaviour and reactions of enterprises towards their stakeholders. The basic types of behaviour of stakeholders concerning the activity of an enterprise have been determined. It is necessary to establish constant support and involvement of the stakeholders of the enterprise, as they influence on the results of its activity. The necessity of establishing partnership between enterprises and its stakeholders has been determined. Such partnership will promote the achievement of the goals of all stakeholders and sustainable development of the region.

 

Ключові слова: цілі, підприємство, соціальна відповідальність, сталий розвиток регіону, стейкхолдер.

 

Keywords: goals, enterprise, social responsibility, sustainable development of a region, stakeholder.

 

 

Постановка проблеми. Виходячи із загальної стратегії сталого розвитку і ролі кожного підприємства в життєдіяльності регіону, підприємства повинні прагнути до того, щоб перетворитися на стійко функціонуючі високотехнологічні, екологічно безпечні організації, здатні забезпечувати людей необхідними благами і створювати матеріальні умови для неухильного підвищення якості їх життя в майбутньому. Для цього цілі, які ставлять перед собою підприємства, мають відповідати цілям концепції сталого розвитку.

Для переходу на шлях сталого розвитку кожне підприємство розробляє програму дій, враховуючи власні, існуючі в даний час тенденції в економічній, соціальній та екологічній сферах. Зарубіжні підприємства набагато випередили Україну в плані екологізації й впровадження концепції соціальної відповідальності. Вітчизняні підприємства, на відміну від зарубіжних, віддають пріоритет економічному аспекту. Але все частіше вони змушені звертати увагу на стейкхолдерів, які зацікавлені у діяльності підприємства і можуть впливати на його результати. Узгодженість цілей підприємств та стейкхолдерів, а також їхні взаємні відносини та поведінка впливають на сталий розвиток регіону, в якому вони функціонують. Тому відповідні дослідження потребують уваги.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Питанню сталого регіонального розвитку присвячено значну кількість праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, серед яких особливо слід відзначити таких, як О. Ф. Новікова, О. І. Амоша, В. П. Антонюк [1], Л. Г. Мельник, С. А. Самаль, Е. В. Шкарупа [2]. Діяльність підприємств задля сталого розвитку регіону розкриваються у працях таких дослідників, як А. Лоуренс, Дж. Вебер, Дж. Пост [3], Е. Гарріга, Д. Меле [4] та багато інших. Проте залишаються відкритими питання взаємодії підприємств зі своїми стейкхолдерами задля сталого розвитку регіону, в якому вони функціонують.

Метою дослідження є дослідження впливу цілей підприємств та їх взаємодії із стейкхолдерами на сталий розвиток регіону.

Основний зміст дослідження. У [1, с. 160-162] зазначається, що для досягнення сталого розвитку регіону важливим є становлення партнерських відносин між підприємствами, громадськістю, органами влади. Саме на поєднанні їх зусиль можуть впроваджуватися принципи сталого розвитку. Слід погодитися, що саме партнерство є важливим заради сталого розвитку регіону. Слід також зазначити, що вказані суб'єкти є також зацікавленими особами у сталому розвитку регіону, оскільки, як правило, здійснюють свою діяльність в його межах. Ті самі суб'єкти є стейкхолдерами один одного, і їх інтереси пересікаються. Тож, партнерство заради сталого розвитку вже означатиме, що формування цілей їх діяльності відбувається з урахуванням цих інтересів і заради суспільного блага.

На підтвердження цієї думки, Л. Г. Мельник, С. О. Самаль, О. В. Шкарупа відзначають, що головною умовою сталості соціально-економічної системи є її збалансованість і узгодженість з природними законами. Досягати цього стану слід за умови без ущемлення певних прав і інтересів людини і поступової ліквідації певних диспропорцій. Досягнення сталого розвитку всього світу можливе лише через множину локальних трансформацій [2, с. 30]. Продовжуючи цю думку, слід відзначити, що досягнення сталого розвитку регіону можливе за умови множини трансформацій та змін на підприємствах, установах, організаціях, суспільстві, які функціонують на території цього регіону.

За необхідності залучати не лише підприємства, а всіх суб'єктів регіону задля його сталого розвитку, слід згадати, що у діяльності підприємств насправді зацікавлена значна кількість груп інтересів, і діяльність підприємств впливає на їхній стан. Теорія стейкхолдерів відзначає, що підприємства створюють цінність не лише для себе, а і для суспільства. У підприємства є множина цілей, які мають бути узгоджені або при постановці яких мають бути враховані інтереси всіх стейкхолдерів. Прихильники теорії стейкхолдерів фірми наводять три основних аргументи на підтримку їхньої позиції: дескриптивна, інструментальна, нормативна. Дескриптивний аргумент передбачає, що врахування інтересів стейкхолдерів є не що іншим, як реалістичний опис того, як працюють підприємства. На практиці менеджери не просто слідкують за щорічними фінансовими показниками і, отже, залученням інвестицій та збільшенням вартості підприємства, а і за виробництвом високоякісної та інноваційної продукції і послуг для своїх споживачів, залученням і перепідготовкою талановитих працівників, дотриманням значної кількості державних правил і регламентів. Інструментальний аргумент полягає в тому, що управління з урахуванням стейкхолдерів є більш ефективним у якості корпоративної стратегії. Підприємства, які беруть до уваги інтереси і цілі різних груп інтересів, у довгостроковій перспективі показують кращі результати, ніж ті, що це не враховують. Це підтверджується відповідними дослідженнями. Нормативний аргумент зазначає, що врахування цілей стейкхолдерів є тим, що "правильно робити". Наприклад, у крупних підприємств є значна влада і контроль над ресурсами, і ці привілеї зобов'язують їх зробити щось для тих, хто перебуває під впливом їх діяльності. Крім того, всі стейкхолдери, а не лише власники підприємства, впливають на вартість самого підприємства. Тому будь-який індивід або група, що робить свій вклад у діяльність підприємства або бере відповідний ризик, пов'язаний з цим, має моральне право претендувати на частину винагороди підприємства [3, c. 5-6]. Врахування інтересів і цілей різних стейкхолдерів свідчить про соціальну відповідальність підприємства перед спільнотою. Соціальна відповідальність є одним із проявів концепції сталого розвитку на практиці, оскільки сталий розвиток і є гармонійним розвитком, який передбачає врахування інтересів і цілей різних поколінь і різних суб'єктів.

Причини, які змушують або спонукають підприємства бути відповідальними є різними. Теорії корпоративної соціальної відповідальності класифікують за певними групами [4]:

інструментальні теорії, в яких корпорація розглядається як лише інструмент створення багатства, а її соціальна діяльність є лише засобом досягнення економічних результатів;

політичні теорії, які стосуються влади корпорацій у суспільстві та відповідального використання цієї влади на політичній арені;

інтеграційні теорії, в яких корпорація фокусується на задоволенні соціальних вимог;

етичні теорії, засновані на етичних обов'язках корпорацій для суспільства.

Фактично, кожна теорія представляє чотири виміри, пов'язані з прибутком, політичною діяльністю, соціальними вимогами та етичними цінностями [4].

За аналогією з цими теоріями, можна відзначити, що, незважаючи на необхідність переходу регіону на шлях до сталого розвитку, кожний суб'єкт регіону має власні цілі та може фокусуватися на певних принципах, важливих саме для нього. У деяких випадках він змушений поступати саме відповідно до принципів сталого розвитку, а у деяких він діє лише за своїми інтересами. Це також необхідно враховувати при постановці цілей підприємствами і кожним суб'єктом регіону взагалі.

Ступінь залучення стейкхолдерів у діяльність підприємств регіону може бути різною. Деякі дослідники [3, c. 15] визначають, що сама природа взаємодії між бізнесом і стейкхолдерами змінюється з часом. Зокрема, визначають такі типи реакції підприємств на запити та існування своїх стейкхолдерів:

неактивні підприємства, які ігнорують турботи своїх стейкхолдерів. Такі підприємства вважають, що можуть приймати рішення в односторонньому порядку, не враховуючи свій вплив на інші суб'єкти;

реактивні підприємства, які приймають реактивну позицію, в основному роблять якісь дії (часто захисні), лише коли вони вимушені це робити;

проактивні підприємства, які намагаються почути і перебачити турботи стейкхолдерів. На таких підприємствах часто існують спеціалізовані підрозділи, які займаються зв'язками з громадськістю, питаннями обслуговування споживачів, державними нормами та регулюванням, та намагаються виявити проблеми, які вже є або можуть стати ключовими для стейкхолдерів. Такі підприємства рідше стикаються з неочікуваними кризовими та негативними ситуаціями з боку стейкхолдерів. Проте турботи стейкхолдерів розглядаються підприємствами більше як проблеми, які необхідно вирішити, ніж джерело конкурентних переваг;

інтерактивні підприємства, які активно залучені у співробітництво із стейкхолдерами, засноване на взаємоповазі, відкритості і довірі. Такі підприємства розуміють, що позитивні взаємовідносини із стейкхолдерами є джерелом підвищення вартості і створення конкурентних переваг [3, c. 15].

З іншого боку, виділяють різні види стейкхолдерів відповідно до можливості їхнього впливу на діяльність підприємства, що може бути як загрозою для підприємства, так і ефективним для нього співробітництвом [5]:

підтримуючі – це ідеальні стейкхолдери з точки зору діяльності підприємства, оскільки вони підтримують всі цілі і дії підприємства. Це може бути рада директорів, працівники, постачальники, неприбуткові громадські організації тощо. Стратегія підприємства щодо таких стейкхолдерів включає заходи із залучення їх до своєї діяльності;

непідтримуючі – стейкхолдери, які виявляють потенційно високу загрозу і низьку кооперацію підприємству. Для багатьох підприємств це можуть бути їх конкуренти, профспілки працівників, уряд, іноді засоби масової інформації. Найкращою стратегію відносно таких стейкхолдерів є оборонна, проте підприємству слід завжди спробувати змінити тип цього стейкхолдера на інший;

змішанні – стейкхолдери, які виявляють однаково високі потенційні можливості загрожувати або співпрацювати із підприємством. Це можуть бути певні працівники, клієнти, підприємства, які виробляють комплементарну продукцію. До таких стейкхолдерів застосовується стратегія співпраці. Якщо підприємство покращить співпрацю із ними, їм буде важче протидіяти підприємству;

маржинальні – стейкхолдери, які є ані погрожуючими, ані підтримуючими підприємство. Незважаючи на те, що вони мають певний інтерес у діяльності підприємства, вони, як правило, не стурбовані більшістю питань, пов'язаних з наслідками його звичайної діяльності. Це можуть бути професійні асоціації працівників або власники акцій. Проте певні дії підприємства (забруднення навколишнього середовища, небезпека продукції, що випускається) можуть активувати потенціал таких стейкхолдерів, причому, посилюючи як загрозу, так і співпрацю для підприємства. Визнаючи, що інтереси цих зацікавлених сторін є вузькими і стосуються конкретних питань, підприємство має здійснювати моніторинг таких стейкхолдерів. При прийнятті стратегічних рішень підприємства повинні стежити за їхніми інтересами. Тільки якщо питання, є вирішальними для цих зацікавлених сторін, необхідно здійснювати заходи щодо забезпечення їх підтримки або відвернення їхньої опозиції [5].

Отже, важливою є постійна підтримка та/або залучення підприємством стейкхолдерів, оскільки через відсутність уваги поведінка стейкхолдерів та їх відношення до підприємства може змінитися. Очевидною є необхідність партнерства між підприємствами і його стейкхолдерами, що призведе до досягнення цілей всіх зацікавлених сторін. Узгодження цілей та інтересів, спільна діяльність, відсутність конфліктів тощо сприятиме сталому розвитку регіону.

Стейкхолдери по відношенню до підприємства можуть бути внутрішніми і зовнішніми, а також ринковими і неринковими. Ринкові (або первісні) стейкхолдери – це ті, які залучені в економічних (господарських) транзакціях з підприємством (працівники, власники акцій, кредитори, постачальники, споживачі, дистриб'ютори. Неринкові (вторинні) стейкхолдери не вступають у господарські відносини із підприємством, проте можуть піддатися впливу в результаті діяльності підприємства або, навпаки, вплинути на його діяльність та результати (громадськість в цілому і окремі недержавні організації, уряд і державні організації/установи, засоби масової інформації та ін.) [3, c. 7-10]. Якщо ринкові стейкхолдери у деяких випадках є конкурентами підприємства або ж результати діяльності залежать від їх взаємодії, то часто прояв відповідальності підприємства є завідомо визначеним. Стосовно вторинних стейкхолдерів підприємство може частіше змінювати свою активність і бути як неактивним, так і інтерактивним. Але саме у взаємодії з цими стейкхолдерами виявляється соціальна відповідальність підприємства, що сприяє сталому розвитку всього регіону.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, досягнення сталого розвитку регіону можливе за умови множини трансформацій та змін на підприємствах, установах, організаціях, суспільстві, які функціонують на території цього регіону. Врахування підприємством інтересів і цілей різних стейкхолдерів свідчить про соціальну відповідальність підприємства перед спільнотою. Соціальна відповідальність є одним із проявів концепції сталого розвитку на практиці, оскільки сталий розвиток і є гармонійним розвитком, який передбачає врахування інтересів і цілей різних поколінь і різних суб'єктів.

Причини, які змушують або спонукають підприємства бути відповідальними є різними. Ступінь залучення стейкхолдерів у діяльність підприємств регіону теж може бути різною. Важливою з точки зору забезпечення сталого розвитку регіону є постійна підтримка та/або залучення підприємством стейкхолдерів, оскільки через відсутність уваги поведінка стейкхолдерів та їх відношення до підприємства може змінитися. Очевидною є необхідність партнерства між підприємствами і його стейкхолдерами, що призведе до досягнення цілей всіх зацікавлених сторін. Узгодження цілей та інтересів, спільна діяльність, відсутність конфліктів тощо сприятиме сталому розвитку регіону.

Перспективами подальших досліджень є створення матриці можливих типів взаємодій підприємства із множиною його стейкхолдерів та виділення відповідних областей їх взаємодії задля сталого розвитку регіону.

 

Література.

1. Сталий розвиток промислового регіону: соціальні аспекти : монографія / [О. Ф. Новікова, О. І. Амоша, В. П. Антонюк та ін.]. – Донецьк: Ін-т економіки пром-сті НАН України, 2012. – 534 с.

2. Мельник Л. Г. К вопросу об интегрированном управлении устойчивым развитием региона / Л. Г. Мельник, С. А. Самаль, Е. В. Шкарупа // Mechanism of Economic Regulation. – 2013. – № 4. – С. 27-40.

3. Lawrence A. Business and society: stakeholders, ethics, public policy / A. Lawrence, J. Weber, J. Post. – [11th ed.]. – Irwin: McGraw-Hill, 2005. – 535 p.

4. Garriga E. Corporate Social Responsibility Theories: Mapping the Territory / E. Garriga, D. Melé // Journal of Business Ethics. – 2004. – Vol. 53, Iss. 1–2, P. 51–71.

5. Strategies for Assessing and Managing Organizational Stakeholders / [Savage G. T., Nix T. W., Whitehead C. J., Blair J. D.] // The Executive. – 1991. – Vol. 5, No. 2. – P. 61-75.

 

References.

1. Novikova, O. F., Amosha, O. I. And Antoniuk, V. P. (2012), Stalyj rozvytok promyslovoho rehionu: sotsial'ni aspekty [Sustainable development of a region: social aspects], In-t ekonomiky prom-sti NAN Ukrainy, Donets'k, Ukraine.

2. Mel'nik, L. G., Samal', S. A. and Shkarupa, E. V. (2013), “To the question of integrated management of sustainable development of a region”, Mechanism of Economic Regulation, vol. 4, pp. 27-40.

3. Lawrence, A., Weber, J. and Post, J. (2005), Business and society: stakeholders, ethics, public policy, 11th ed., McGraw-Hill, Irwin, USA.

4. Garriga, E. and Melé, D. (2004), “Corporate Social Responsibility Theories: Mapping the Territory”, Journal of Business Ethics, vol. 53, iss. 1–2, pp. 51–71.

5. Savage, G. T., Nix, T. W., Whitehead, C. J. and Blair, J. D. (1991), “Strategies for Assessing and Managing Organizational Stakeholders”, The Executive, vol. 5, no. 2, pp. 61-75.

 

Стаття надійшла до редакції 20.12.2014 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"