Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 631.173:331.101

 

М. М. Ігнатенко,

к. е. н., докторант, Уманський національний університет садівництва

 

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПІДВИЩЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ НА ЗАСАДАХ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ АГРОБІЗНЕСУ

 

N. N. Ignatenko,

candidate of economic sciences, doctoral candidate, Uman National University of Horticulture

 

PROBLEMS AND PROSPECTS OF INCREASING RURAL EMPLOYMENT ON THE PRINCIPLES OF SOCIAL RESPONSIBILITY

 

У статті розглянуті проблеми зайнятості сільського населення, здійснена оцінка її рівня, структури та динаміки, тенденцій розвитку. Виявлені чинники нестабільності зайнятості. Визначені можливості підприємств агросфери та сільських домогосподарств у її забезпеченні. Обґрунтовані перспективи її підвищення на засадах соціальної відповідальності.

 

The article considers problems of employment of rural population, assess its level, structure and dynamics, development trends. The factors of instability of employment. Identified opportunities of agricultural enterprises and rural households to support. Grounded prospect of its increase on the principles of social responsibility.

 

Ключові слова: сільське населення, зайнятість, аграрні підприємства, агрохолдинги, домогосподарства, ринок праці, інновації, удосконалення, управління, соціальна відповідальність.

 

Key words: rural population, employment, agricultural enterprises, agricultural holdings, households, labour market, innovation, improvement, management, social responsibility.

 

 

Постановка проблеми. У системі виробничо- та соціально-економічних відносин населення будь-якої країни розглядається як основна продуктивна сила, виробник та споживач продуктів та послуг. Повною мірою це стосується аграрної сфери економіки, виробництва та споживання продовольчої продукції. Отже, соціальна відповідальність відносно забезпечення його розвитку також має багатоаспектний зміст. На нашу, думку, її організацію та прояви необхідно здійснювати окремо для населення як трудоресурсної категорії та відносно споживання продуктів харчування.

Розуміючи населення як трудові ресурси, у плані соціальної відповідальності слід чітко окреслювати не тільки раціональні межі використання цього ресурсу, але й можливості підвищення освітнього рівня, професійної кваліфікації, особистісного зростання, людського капіталу загалом. При цьому необхідно враховувати, що цей вид ресурсів аграрного та переробного виробництва є найбільш динамічним у сукупності інших видів [2, с. 33]. На його функціонування, використання та розвиток найбільшою мірою впливають чинники внутрішнього (рівень корпоративної культури, морально-психологічний клімат у колективі, ефективність управління та організації бізнес-процесів) та зовнішнього середовища господарювання (ємність та динаміка аграрних ринків, наявність інновацій у галузях аграрної діяльності, зміст державної аграрної політики, рівень добробуту сільських жителів, рівень розвитку та підтримки сільських територій) тенденції глобалізації та євроінтеграції (міграції, відкритість економік, можливості працевлаштування), особисті переконання та якості людини.

У плані соціальної відповідальності важливе значення має опора на сприятливі з них з метою усунення можливих викликів та ризиків відносно зайнятості та безробіття, продуктивності та умов праці, зростання доходів працівників, їх особистісного росту. Так, значне соціально-майнове розшарування на селі, поява безробіття внаслідок скорочення зайнятості у великому аграрному виробництві, самозайнятість населення в особистих сільських господарствах, скорочення об’єктів та установ соціальної та виробничої інфраструктури на селі, зміни в організації сільських територій та механізмах в управлінні їх розвитком і регулюванні функціонування потребують впровадження принципів соціальної відповідальності у вирішення зазначених проблем. При цьому особливе значення має визначення джерел та ресурсів власне соціальної відповідальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Необхідно зазначити, що проблеми використання трудових ресурсів, зайнятості та безробіття, функціонування ринку праці в аграрній сфері економіки є предметом досліджень відомих українських та зарубіжних науковців. Серед них О. Бородіна, В. Геєць, О. Єрмаков, В. Дієсперов, Е. Лібанова, Ю. Лупенко, І. Іртищева, С. Кваша, А. Ключник, О. Красноруцький, О. Макарова, П. Макаренко, М. Малік, Л. Мармуль, Т. Олійник, О. Павлов, П. Саблук, Л. Транченко, О. Шкільов, Г. Черевко, К. Якуба, В. Збишко, А. Петриков, A. Семенов, Дж. Кейнс, Дж. Перрі та ін.

У їх працях здійснені визначення категорій зайнятості та соціально-трудових відносин на селі в цілому, ресурси підвищення продуктивності праці, обґрунтовані стратегічні напрями вирішення проблем зайнятості та безробіття в окремих регіонах. Проте удосконалення трудових ресурсів агросфери, ринку праці, соціально-трудових відносин, підвищення рівня та якості життя сільського населення на засадах соціальної відповідальності, виявлення її джерел та змісту, визначення ефективності потребують поглиблених досліджень.

Формулювання цілей статті. Мета статті полягає у визначенні напрямів та джерел соціальної відповідальності з метою удосконалення трудових ресурсів аграрної сфери економіки, зайнятості сільського населення, рівня та якості його життєдіяльності, оцінка ефективності її залучення загалом.

Результати досліджень. Необхідно зазначити, що сільськогосподарське виробництво є основною сферою прикладання праці на селі. Проте, починаючи з 2000 р., кількість найманих працівників суб’єктів господарювання агросфери скоротилася від 2,5 млн. до 665 тис. осіб або практично у чотири рази. При цьому рівень оплати праці в аграрних підприємствах є майже на 40,0 % нижчим за середній по економіці країни. За межею бідності знаходиться 16,8 % сільських домогосподарств, у 48,8 % з них сукупні витрати не перевищують рівень прожиткового мінімуму [1, с. 19]. Це спонукає до формування та розвитку соціальної відповідальності агроформувань з метою попередження соціальної напруженості серед сільських жителів, депопуляції населення, деградації сільських територій на засадах розвитку альтернативних видів діяльності, приватно-державного партнерства, приватного інвестування виконання соціальних проектів та програм.

Соціальна відповідальність є тим більше актуальною, що протягом 2002-2014 рр. в Україні спостерігається тенденція до зменшення сільського населення як в абсолютному, так і у відносному вимірах. Знижується трудова зайнятість на селі. Так, у 2002 р. кількість сільського населення становила 16,0 млн. осіб, а його частка дорівнювала 33,1 % загальної кількості всього населення країни. У 2012 р. вона скоротилася до 14,3 млн. осіб, а частка – до 31,5 %, у 2013 р. – до 14,2 млн. осіб та до 31,1 % відповідно.

Ці факти свідчать про стабільний спад чисельності сільських жителів та скорочення трудових ресурсів. Демографічна ситуація є лише частковим проявом деградаційних процесів у функціонуванні сільських територій загалом та відтворенні й використанні трудових ресурсів зокрема. До інших, значимих причин, слід віднести їх економічний стан, згортання соціальної та виробничої інфраструктури, застарілий житловий фонд, слабку диверсифікацію видів діяльності, низький рівень оплати праці, недостатню мотивацію зайнятості на селі, погіршення освітнього, професійного рівня населення, його культурного та соціального забезпечення, старіння сільських жителів [6, с. 167].

Як наслідок цього, відбувається міграція сільського населення у міста, за кордон у пошуках належної роботи й оплати праці, умов життя. Серед основних видів економічної діяльності нами виділено такі, які мають найбільш вагомий вплив на загальноекономічний стан України. У структурі зайнятого населення найбільша частка припадає на зайнятих у торгівлі – 24,0 %. Найменша частка зосереджена в охороні здоров’я – 6,0 %. У сільському господарстві зосереджено 17,0 % працівників. В абсолютному виражені зменшення найманих працівників складало 534,4 тис. осіб.

Серед населення у віці 16-59 років 2,9 млн. осіб не працювали і не навчались (майже кожний третій сільський мешканець даної вікової категорії), у тому числі через інвалідність І та ІІ груп – 170,1 тис. осіб. Звертає увагу збільшення кількості осіб, зайнятих тільки в особистому селянському господарстві – від 3,2 млн. до 5,5 млн. осіб за різними оцінками, що на 26,9 % більше, ніж за станом 2005 р. Таке зростання пояснюється не лише бажанням самостійно працювати на отриманих земельних ділянках, але і труднощами, пов’язаними з пошуком роботи на підприємствах та в організаціях, які зазнали значної реструктуризації та вивільнення працюючих, недостатньою для відтворення оплатою праці.

Одним із основоположних чинників, що впливає на ринок праці та зайнятість населення, є наявність або відсутність у сільській місцевості різноманітних суб’єктів господарювання за галузями та величиною. У сільських населених пунктах України на початок 2014 р. здійснювали діяльність 55,6 тис. підприємств сільського господарства, мисливства та надання пов'язаних з ними послуг; 5,4 тис. та 1,7 тис. підприємств та організацій відповідно переробної та добувної промисловості і розробки кар'єрів; 4,0 тис. – підприємств лісового господарства та лісозаготівель; 1,9 тис. – транспортних підприємств; 2,9 тис. – рибництва й рибного господарства; 1,4 тис. – будівельних організацій. Не зважаючи на це, сільська економіка є диверсифікованою не достатньо. Мова йде про фрагментарний розвиток народних промислів, сільського зеленого туризму, гуртово-роздрібних продовольчих ринків, готельно-ресторанного господарства, громадського харчування, фінансово-кредитних та дорадчих послуг на селі.

Так, зайнятість у галузі сільського зеленого туризму, поширеного на сільських територіях інших країн Центральної та Східної Європи, в селах України є у межах статистичної похибки. Основна частина туристичних агросадиб розташовані в Карпатах. Викликає занепокоєння той факт, що кількість населених пунктів, в яких відсутні будь-які із вищеназваних суб’єктів господарської діяльності, становила 9232 одиниці або 34,2 % від загальної кількості всіх сільських населених пунктів.

Розрив господарських зв’язків, банкрутство, реорганізація підприємств, зміна форм власності призвели до вивільнення значної кількості робочої сили, загострення проблеми структурного безробіття. Зниження життєвого рівня також негативно позначилось на сукупному попиті внутрішнього ринку, що стало, в свою чергу, перешкодою зростання обсягів виробництва [5, с. 39]. Низька адаптованість значної частини сільського населення, що звикла працювати в умовах відносної стабільності, відсутність або низька трудова мобільність призвели до зниження ефективності використання трудового потенціалу.

Відбувається збільшення чисельності незайнятого населення, зростання соціальної напруженості в суспільстві. Проте за останні роки спостерігається позитивна тенденція до збільшення рівня зайнятості сільських жителів окремих регіонів. Так, рівень зайнятості населення Херсонської області віком 15-70 років відповідно зріс за означений період з 58,7 % до 59,6 %, а у населення працездатного віку – з 66,4 % до 66,9 %. Це пояснюється, однак, не зростанням виробництва, а скороченням загальної кількості населення та збереженням попередньої зайнятості у його структурі.

Визначено, що основні проблеми забезпечення зайнятості та розвитку ринку праці сільських територій, зокрема, Херсонської області полягають у наступному: професійно-кваліфікаційна незбалансованість попиту і пропозиції робочої сили; обмежене працевлаштування неконкурентоспроможних на ринку праці верств населення (інвалідів, молоді, особливо випускників навчальних закладів); неефективне використання робочої сили та низька мотивація до праці; низька зайнятість сільського населення; нелегальна зайнятість і нелегальна трудова міграція; низька ефективність механізмів залучення інвестицій, які забезпечують розширення сфери прикладання праці на сільських територіях з критичним станом зайнятості населення; необхідність підвищення рівня взаємодії центрів зайнятості з роботодавцями [10, с. 124].

Актуальним є розв'язання проблем зайнятості через подальше розширення її сфери за місцем проживання. На сьогодні основним місцем праці на селі залишається сільськогосподарське виробництво. Скорочення попиту на робочу силу в сільськогосподарських підприємствах відбувається не тільки за рахунок скорочення обсягів виробництва продукції, але й за рахунок погіршення економічних умов господарювання. Це веде до реального банкрутства сільськогосподарських підприємств, відповідно, звужується і рівень механізації, мотивації праці на селі.

Рівень зайнятості сільського населення впливає на якість його життя та величину доходів. В свою чергу, високе значення останніх є потужним стимулом для продуктивної зайнятості. Серед показників майнового стану селян є наявність у домогосподарствах товарів тривалого користування. Вибіркові статистичні опитування, які були проведені у 2013 р., свідчать про певні позитивні тенденції щодо покращення забезпечення мешканців села цими товарами [4, с. 53].

Так, холодильники мали 95,6 % домогосподарств, кольорові телевізори – 93,5 %, електропраски – 93,3 %, пральні машини – 77,4 %, мобільні телефони – 74,5 %, пилососи – 58,2 % тощо. У 2013 р. в порівнянні з 2010 р. значно збільшилась частка домогосподарств, у володінні яких були: мікрохвильові печі (з 17,5 % до 21,9%), супутникові антени (з 14,6 % до 20,3 %), відеомагнітофони (з 12,3 % до 23,8 %), морозильники (з 11,8 % до 16,0 %) [7].

У той же час значна частина товарів високої вартості сільським жителям поки що недоступна. Це посудомийні машини (їх мають лише 0,1 % сільських домогосподарств), кондиціонери (1,5 %), відеокамери (1,9 %), комп’ютери (9,9 %) та багато інших товарів тривалого користування. Навіть автомобілі у 2013 р. мали лише 20,0 % сільських домогосподарств. Таким чином, низький рівень доходів населення сільських територій не дає їм можливості мати в користуванні необхідне дороге майно, яке нині уже стало доступним для більшості міського населення і значно покращує умови життєдіяльності [7].

Соціальні умови життя сільського населення значною мірою залежать від рівня розвитку та облаштування автомобільних доріг у сільській місцевості. В умовах кризи нове будівництво доріг тут практично припинилося, а діючі дороги не ремонтуються і виходять з ладу. Внаслідок бездоріжжя щорічно втрачається 800 млн. грн. [9]. Тому збереження та розвиток системи автомобільних доріг у сільській місцевості є важливою соціально-економічною проблемою державного значення. В сучасних умовах щільність автошляхів є недостатньою і за останні 25 років практично не змінилася.

У селах достатньою є кількість дитячих садків, шкіл, медичних закладів. Але мова йде про відсутність сучасного обладнання у більшості з них. Маючи недостатнє фінансування, ні школи, ні мистецько-культурні заклади не в змозі або не зацікавлені в організації гуртків для дітей та дорослих, спортивних та культурно-освітніх заходів, самодіяльності тощо. Поширення нових технологій також змінює суспільну свідомість, індивідуалізує суспільну життєдіяльність; сприяє зростанню суспільного егоїзму, втраті національної самобутності і розвитку масової культури.

Вказані обставини, а також незадовільні умови прикладання праці і безробіття в сільській місцевості стали причинами деградації людського капіталу, зниження освітнього, культурного, професійного рівня населення. Так, у 2013 р. 51,7% мешканців села були зайняті у найпростіших професіях, причому не тому, що в них відсутня професійна освіта, а через відсутність робочих місць за фахом. Вирішення вказаних проблем може спиратися на розробку та впровадження принаймні трьох груп заходів: відродження минулої практики позакласної роботи, гуртків, спортивних секцій, художньої самодіяльності.

Необхідно здійснювати організацію нових видів діяльності на селі – будівництво шкільних (сільських) стадіонів, установ індустрії дозвілля, оздоровлення і туризму, створення та робота скаутів, підприємницьких асоціацій, активізація сільських громад у цілому [8, с. 97]. Окремої уваги заслуговує впровадження інновацій у соціально-економічну діяльність на селі – через створення маркетингово-аналітичних та консалтингових центрів (осередків) на основі наявного ПК-потенціалу шкіл, клубів, сільської ради для надання інформаційних та інших послуг сільським жителям, студій ландшафтного дизайну, закладів особистісного зростання тощо.

Фінансування вказаних заходів може бути здійснене на засадах використання коштів державного та місцевого бюджету, сільських громад, меценатів, волонтерської допомоги. Саме там, де використовуються атрибути соціальної відповідальності великого та середнього агробізнесу, всіх жителів, місцевої влади, є належна зайнятість, взаємна підтримка населення, розвиток нових видів діяльності та сільських територій загалом.

Висновки. На нашу думку, подальший розвиток ринку праці, зайнятості сільського населення, сприяння удосконалення людського капіталу на селі, підвищення добробуту сільських жителів, відродження сільських територій має ґрунтуватися на здійсненні подальших реформ агросфери. Їх інституційне забезпечення ґрунтується на основі нових доповнень до існуючих законів та прийнятті нових нормативно-законодавчих актів [3].

Основні їх положення – стимулювання підприємців до створення нових робочих місць, підтримка молоді та жінок у працевлаштуванні, перенавчання осіб, які виявилися неконкурентоспроможними на ринку праці, удосконалення соціально-трудових відносин, підтримка сільських громад, волонтерського руху як проявів соціальної відповідальності є надзвичайно актуальними заходами для вирішення проблем зайнятості та соціально-економічного розвитку населення сільських територій.

 

Література.

1. Бабкін Д.О. Антикризове управління трудовими ресурсами / Д.О. Бабкін, О.А. Нікітіна // Проблеми і перспективи розвитку підприємництва. – 2014. – № 1. – С. 18-21.

2. Діденко Н.Г. Соціальна відповідальність бізнесу як складова соціального партнерства в системі соціально-трудових відносин в Україні / Н.Г. Діденко // Менеджер. – 2007. – № 4. – С. 31-35.

3. Закон України “Про зайнятість населення” від 05.07.2012 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2013. – № 24. – ст.243.

4. Красноруцький О.О. Концептуальні засади здійснення корпоративної соціальної відповідальності харчовими та переробними підприємствами / О.О. Красноруцький // Науковий вісник ХДУ. – Серія: Економічні науки. – Вип. 10, ч. 3. – Херсон: Вид. дім “Гельветика”, 2015. – С. 52-54.

5. Лібанова Е.М. Соціально-економічні ризики і загрози бідності в Україні: методика та практика аналізу: монографія / Е. М. Лібанова; НАН України, Ін-т демографії та соц. дослідж., Служба безпеки України, Ін-т опер. діяльн. та держ. безпеки. – Харків: Право, 2008. – 208 с.

6. Попова О.Л. Сталий розвиток агросфери України: політика і механізми / О.Л. Попова; АН України, Ін-т економіки та прогнозування. – К., 2009. – С. 248.

7. Статистичний щорічник Херсонської області за 2013 рік / [за заг. ред. В.А. Вознюка]. – Херсон, 2014. – 504 с.

8. Рябоконь В.П. Соціально-економічні проблеми зайнятості сільського населення / В.П. Рябоконь // Економіка АПК. – 2012. – № 12. – С. 95-99.

9. Соляник Н. Ю. Управління трудовим потенціалом на підприємстві [Електронний ресурс] / Н. Ю. Соляник // Управління розвитком. – 2013. – № 21. – С. 30-32. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Uproz_2013_21_13.pdf

10. Якуба К.І. Життєвий і трудовий потенціал сільського населення України. Теорія, методологія, практика / К.І. Якуба. – К. : ННЦ ІАЕ, 2007. – 362 с.

 

References.

1. Babkin, D.O. and Nikitina, O.A. (2014), “Antykryzove upravlinnia trudovymy resursamy”, Problemy i perspektyvy rozvytku pidpryiemnytstva, vol. 1, pp. 18-21.

2. Didenko, N.H. (2007), “Sotsialna vidpovidalnist biznesu yak skladova sotsialnoho partnerstva v systemi sotsialno-trudovykh vidnosyn v Ukraini”, Menedzher, vol. 4, pp. 31-35.

3. Zakon Ukrainy “Pro zainiatist naselennia”, Vidomosti Verkhovnoi Rady, 2013, vol. 24, p.243.

4. Krasnorutskyi, O.O. (2015), “Kontseptualni zasady zdiisnennia korporatyvnoi sotsialnoi vidpovidalnosti kharchovymy ta pererobnymy pidpryiemstvamy”, Naukovyi visnyk KhDU, Seriia: Ekonomichni nauky, vol. 10, part 3, pp. 52-54.

5. Libanova, E.M. (2008), Sotsialno-ekonomichni ryzyky i zahrozy bidnosti v Ukraini: metodyka ta praktyka analizu [Socio-economic risks and the threat of poverty in Ukraine: Methods and Practice Analysis], NAN Ukrainy, In-t demohrafii ta sots. doslidzh., Sluzhba bezpeky Ukrainy, In-t oper. diialn. ta derzh. Bezpeky, Pravo, Kharkiv, Ukraine, p.208.

6. Popova, O.L. (2009), Stalyi rozvytok ahrosfery Ukrainy: polityka i mekhanizmy [Sustainable development agrosphere Ukraine: policy and mechanisms], AN Ukrainy, In-t ekonomiky ta prohnozuvannia, Kyiv, Ukraine, p. 248.

7. Vozniuka, V.A. (2014), Statystychnyi shchorichnyk Khersonskoi oblasti za 2013 rik [Statistical Yearbook of Kherson region by 2013], Kherson, Ukraine, p. 504.

8. Riabokon, V.P. (2012), “Sotsialno-ekonomichni problemy zainiatosti silskoho naselennia”, Ekonomika APK, vol. 12, pp. 95-99.

9. Solianyk, N. Yu. (2013), “Upravlinnia trudovym potentsialom na pidpryiemstvi”, Upravlinnia rozvytkom, vol. 21, pp. 30-32, [Online], available at: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Uproz_2013_21_13.pdf

10. Yakuba, K.I. (2007), Zhyttievyi i trudovyi potentsial silskoho naselennia Ukrainy. Teoriia, metodolohiia, praktyka [The life and employment potential of the rural population of Ukraine. Theory, methodology, practice], NNTs IAE, Kyiv, Ukraine, p.362.

 

Стаття надійшла до редакції 16.12.2015 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"