Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 331.5

 

О. М. Могильний,

доктор економічних наук, професор кафедри теоретичної та прикладної економіки,

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, м. Київ

 

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЗАЙНЯТОСТІ В ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВАХ:

ПРОБЛЕМА НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ

 

O. M. Mogylnyi,

Dr. Sc. (Econ.), Prof., Dept. of Theoretical and Applied Economics,

State Employment Service Training Institute, Kyiv, Ukraine

 

INSTITUTIONALIZATION OF EMPLOYMENT IN INDIVIDUAL (SUBSISTENCE) FARMING:

THE PROBLEM OF UNCERTAINTY AND THE WAYS TO OVERCOME IT

 

У публікації проаналізовано природу неформальної зайнятості членів особистих селянських господарств та соціально-економічні наслідки такого становища, які проявляються в незахищеності селян від життєвих негараздів та порушенні соціальної справедливості щодо цієї категорії осіб. Обґрунтовано введення додаткових інструментів аграрної політики з метою створення належних умов для інституціоналізації зайнятості та втілення організаційно-економічного механізму, спрямованого на трансформацію ОСГ в товарні господарства сімейного типу з особливим юридичним статусом. Доведено необхідність залучення керівників та членів таких господарств до загальнообовязкового державного соціального страхування, у т.ч. на випадок безробіття, на заохочувальних (преференційних) засадах.

 

This paper analyzes the nature of informal employment of individual (subsistence) farm family members and socio-economic consequences of this situation that are manifested in farmers' social insecurity against life hardships and violation of social justice. The paper supports the introduction of additional agricultural policy tools in order to create appropriate conditions for the institutionalization of employment and implementation of the organizational and economic mechanism for transforming individual farms into family commodity businesses with a special legal status. This proves the necessity of involving the leaders and members of these farms in mandatory state social insurance, including the Fund of Obligatory Public Social Insurance in Case of Unemployment on promotional (preferential) basis.

 

Ключові слова: особисті селянські господарства, самозайнятість селян, сільський ринок праці, безробіття у сільській місцевості, сукупні ресурси домогосподарств.

 

Keywords: individual (subsistence) farm, self-employment of  farmers, rural labour market, rural unemployment, total household resources.

 

 

Постановка проблеми. За оцінкою голів сільських рад масове безробіття на селі перетворилося на хронічну хворобу. Тваринництво і переробка сільськогосподарської сировини у більшості сіл знищені, а сезонне використання працівників лише в рослинництві не розв’язує проблему. Навіть у пік польових робіт задіяно усього по кілька механізаторів, комбайнерів і водіїв Дані соцопитування, проведеного компанією Sociostream AG, підтверджують це: 65,4% респондентів назвали безробіття головною проблемою сільської місцевості [1]. Чисельність неформально зайнятого населення працездатного віку в сільському господарстві становить майже 2 млн осіб. Кількість селоутворюючих підприємств скорочується, а трудова міграція та бідність сільського населення набуває загрозливих масштабів. На думку експертів, нині село є однією з найвибухонебезпечних зон ризику й далі не помічати насущних селянських питань – неприпустимо. На підтвердження цього наводяться дані про те, що серед героїв «Небесної Сотні» майже кожен другий був мешканцем сільської місцевості [2].

Підвищення рівня зайнятості сільського населення та створення нових робочих місць передбачається Концепцією державної цільової програми розвитку аграрного сектору на період до 2020 р. Визначено шляхи і способи  розв’язання цієї проблеми та очікувані результати. Хочеться бути оптимістом, проте маємо розуміти, що зазначена концепція – це лише наміри перспективного розвитку аграрної сфери. Має бути розроблена і схвалена Кабінетом Міністрів або Верховною Радою України відповідна програма, втілення якої за попередніми розрахунками потребує 101 млрд грн, з яких за рахунок державного бюджету – 71,6 млрд грн, або в середньому на рік 14,3 млрд грн, із них на інституалізацію зайнятості й підтримку особистих селянських господарств та інших малих форм підприємництва – 3,8 млрд грн [3]. Багато це чи мало? За даними Державного казначейства України, у 2013 р. державна підтримка сільського господарства була удвічі меншою – 7,6 млрд грн, у т.ч. 3,3 млрд. грн за рахунок спеціального режиму сплати податку на додану вартість.

Аналіз останніх досліджень.

Соціальні проблеми пореформеного села, особливо щодо питань безробіття в сільській місцевості, розбалансованого ринку праці та безпрецедентної бідності серед селян, постійно висвітлюються у працях провідних українських вчених – О.М. Бородіної, В.В. Вітвіцького, І.Ф. Гнибіденка, І.М. Демчака, В.С. Дієсперова, В.М. Заяця, Ю.О. Лупенка, М.Й. Маліка, Л.В. Молдавн, О.М. Онищенка, О.Л. Попової, І.В. Прокопи, В.В. Юрчишина, К.І. Якуби та ін. На превеликий жаль, кількість публікацій не є визначальним чинником у комплексному розв’язанні окресленої проблеми, а законодавче оформлення напрацювань учених і їх колективів всіляко гальмується. Водночас, на наш погляд, бракує спільних розробок за участі представників центральних і місцевих органів законодавчої і виконавчої влади, роботодавців (представлених також і агрохолдингами) та профспілкових лідерів, доведених до практичних рекомендацій з інституціонального врегулювання соціально-трудових відносин на селі в цілому та проблем самозайнятості в особистих селянських господарствах.

Мета статті.

Окреслити основні елементи нормативно-правового і організаційно-економічного механізму врегулювання зайнятості членів особистих селянських господасртв, обґрунтувати необхідність диференціації господарств сімейного типу за економічними критеріями та надання селянам гарантій державного соціального захисту від безробіття з урахуванням досвіду європейських країн.

Результати дослідження.

Державна служба статистики України поділяє особисті селянські господарства (ОСГ), домогосподарства (ДГ) і господарства населення (ГН) сільської місцевості за юридичним статусом, економічними показниками та іншими характеристиками. Для цілей нашого дослідження можна припустити, що це близькі поняття, адже як суб’єкти ринкових відносин вони мають спільні ознаки й виконують однакові економічні та соціальні функції: постачання і споживання ресурсів; відтворення робочої сили; заощадження доходів; інвестування економіки; забезпечення самозайнятості для своїх членів; міжпоколінну передачу досвіду господарювання; формування економічного способу мислення і раціональної виробничої поведінки тощо.

Угодою про Асоціацію між Україною та ЄС передбачається поступове зближення  найчутливіших для ринку праці й добробуту  селян політик та законодавства за п’ятьма напрямами – зайнятість, сільська територія, сільське господарство, ринок продовольства та екологія. Із усього комплексу секторальних питань розглянемо лише один аспект, пов’язаний із зайнятістю в ОСГ. За даними Державної служби статистики України, на початок 2014 р. серед сільського населення 3,6 млн складали працюючі, причому 54,8% з їх числа працювали за межами свого населеного пункту. Протягом останніх десяти років кількість сільських жителів, які працюють за кордоном, збільшилася в 2,4 раза – на 119,0 тис. осіб і склала 205,2 тис. осіб. Найбільше таких працівників спостерігається у Чернівецькій (24,0% від загальної кількості працюючих), Закарпатській (23,3%), Івано-Франківській (16,7%) та Тернопільській (15,2%) областях. Також за цей період спостерігається збільшення кількості працюючих пенсіонерів. Якщо на початок 2005 р. їх було 156,9 тис. осіб, то станом на 1 січня 2014 р. збільшилась на 46% – до 230,9 тис. осіб [4, с. 6].

Важливими для нашого дослідження є дані спостережень Державної служби статистики України щодо структури зайнятого сільського населення, проведених з десятирічним розривом – у 2005 та у 2014 рр. (табл. 1). Аналіз результатів засвідчує суттєве зменшення загальної чисельності працюючих – з 2,3 до 1,7 млн осіб (на 26%). Із 19 видів економічної діяльності, поширених у сільській місцевості, безпосередньо у галузі сільського господарства чисельність зайнятого населення зменшилася з 1149 тис. до 592 тис., а в структурі – на 15,3 відсоткових пункта (в. п.). – з 50,6% до 35,3%. Тенденція до зниження частки офіційно зайнятих простежується в переробній промисловості (0,9 в.п.); у будівництві, транспорті, поштовій та кур’єрській діяльності (0,5 в.п.); у лісовому господарстві (0,2 в.п.). Відносний приріст зайнятості населення, яке працює за місцем проживання, показують освіта, оптова і роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів, електро-, газо- та водопостачання, поводження з відходами та з інших послуг.

Зазначені зміни свідчать про поступовий розвиток у сільській місцевості позааграрних видів діяльності, не пов’язаних безпосередньо із сільським господарством, особливо щодо надання побутових і виробничих послуг. Зазначене сприяє диверсифікації джерел надходження до сукупних доходів сільських домогосподарств та затребуваність сучасних професій на селі.

 

Таблиця 1.

Структура зайнятого населення, яке працює за місцем реєстрації проживання

 

Станом на
01.11.2005

Станом на 01.01.2014

2014 до 2005,
у в.п.

Види економічної діяльності

тис. осіб

%

тис. осіб

%

Загальна чисельність працюючих

2269

100

1678

100

у тому числі:

 

 

 

 

 

сільське господарство

1148,9

50,6

592,3

35,3

–15,3

лісове господарство

47,0

2,1

31,9

1,9

–0,2

рибне господарство

9,2

0,4

6,7

0,4

добувна промисловість

19,7

0,9

16,9

1,0

+0,1

переробна промисловість

93,6

4,1

53,7

3,2

–0,9

електро-, газо- та водопостачання, водовідведення, поводження з відходами

22,0

1,0

23,5

1,4

+0,4

будівництво

52,0

2,3

28,5

1,7

–0,5

оптова і роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів

151,8

6,7

137,6

8,2

+1,5

Тимчасове розміщування й організація харчування

14,6

0,6

16,9

1,0

+0,4

транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність

83, 3

3,7

53,7

3,2

­–0,5

освіта

344,4

15,2

328,9

19,6

+4,6

охорона здоров’я та соціальна допомога

143,9

6,3

110,7

6,6

+0,3

Інше

138,6

6,1

276,9

16,5

+10,4

Джерело: Соціально-економічне становище сільських населених пунктів України : стат. зб. / Держстат України. –  К.: 2006;

Соціально-економічне становище сільських населених пунктів України : стат. зб. / Держстат України. – К.: 2014.

 

Загалом ситуація щодо стану зайнятості у сільській місцевості залишається надзвичайно гострою. Порівняно з датою попереднього обстеження (1 листопада 2004 р.) кількість населених пунктів, в яких були відсутні будь-які суб’єкти господарської діяльності, не зменшується і становить 9,2 тис. або 34,2% від загальної кількості. Водночас маємо враховувати, що в 4,7 тис. сіл  (17,3%) налічується всього до 50 жителів. Майже у 2,5 тис. частка населення у віці 60 років і старше складає понад 50%. Зрозуміло, що організувати навіть малий бізнес в таких населених пунктах досить проблематично. Це загальна характеристика нинішнього сільського ринку праці, яка суттєво впливає на самозайнятість в ОСГ, на розшарування населення за доходами і майновими статками, а в кінцевому підсумку – на якість та привабливість життя в сільській місцевості.

За аналізований період (1990–2013 рр.) найвищими темпами скорочувалась чисельність найманих працівників підприємств, установ, організацій у сільському господарстві. Якщо у 1990 р. середньооблікова чисельність найманих працівників аграрних підприємств становила майже 4,8 млн осіб, то у 2013 р. у 8,3 раза менше – лише 588 тис. Селяни, які були звільнені з підприємств, вимушено поповнила категорію неформально зайнятих в ОСГ та безробітних. Незважаючи на це пропонування робочої сили (чисельність економічно активного населення віком 15 – 70 років) залишається значним – на рівні 6 млн осіб, а попит на неї має сталу тенденцію до зменшення (табл. 2).

 

Таблиця 2.

Основні показники сільського ринку праці, за роками

 

1990

2000

2007

2010

2013

2013 до 1990/2000,%

Чисельність найманих працівників с.-г. підприємств*, тис. осіб

4881

2475

778

595

588

12,0

Зайняті в ОСГ, тис. осіб

681

2233

2616

2451

3200

469,9

У % від чисельності найманих працівників с.-г. підприємств

13,9

90,2

336,2

411,9

496,1

–482 в.п.

Чисельність незайнятих громадян, які мали статус безробітних**– усього, тис. осіб

...

1179

673

544,9

1231

104,4

Із них проживають у сільській місцевості***, тис. осіб

...

287

379

236,1

615,5

214,4

У % від чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості

...

24,3

56,3

43,3

50,0

25,7 в.п.

Джерело: розраховано за даними статистичних збірників «Сільське господарство України»

та «Статистичний щорічник України» Держстату України за відповідні роки.

*Без найманих працівників статистично малих підприємств та зайнятих у фізичних осіб.

**Зареєстрованих у службі зайнятості.

*** За експертними даними рівень безробіття серед сільського населення працездатного віку значно вищий від

офіційно зареєстрованого і може становити  1,5–2 млн осіб.

За іншими даними, число незайнятих (повністю або частково) серед сільського населення досягає 2,5–3 млн осіб.

 

Аналіз даних табл. 3 дає підстави для висновку, що віднесення членів ОСГ до категорії самозайнятих не має вагомих підстав. Адже у 2014 р. сукупні ресурси середньостатистичного сільського ДГ становили 4623 грн за місяць, або 1712 грн із розрахунку на одного члена такого господарства. За досліджуваний період у структурі сукупних ресурсів частка оплати праці зросла на 11,7 в.п. і становить більше третини – 34%. Незважаючи на те, що доходи від підприємництва і самозайнятості дещо зросли, вони залишаються критично низькими – усього 5,8%. Більше ніж удвічі – з 27,1%  до 12,7% зменшилась вартість спожитих продуктів, отриманих із ОСГ.

 

Таблиця 3.

Структура сукупних ресурсів сільських домогосподарств
(у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство)

Показники

2001

2010

2014 (ІVкв.)

2014 до 2001, в.п.

 

грн

%

грн

%

грн

%

 

Сукупні ресурси

536

100

3165

100

4623

100

у т.ч. оплата праці

119

22,3

1012

32

1568

34

+11,7

Доходи від підприємництва та самозайнятості

10

1,8

150

4,8

268

5,8

+4

Пенсії

83

15,5

783

24,7

1097

23,7

+8,2

Вартість спожитих продуктів, отриманих з ОПГ

145

27,1

407

12,9

584

12,7

– 14,4

Доходи від продажу сільгосппродукції, худоби і птиці

80

15

343

10,9

395

8,6

– 6,4

Допомоги, пільги, субсидії, компенсаційні виплати готівкою

16

3,0

109

3,4

148

3,2

+ 0,2

Інші доходи

83

18,3

361

11,3

563

12

        3,3

Джерело: розраховано за даними статистичного бюлетеня Держстату «Витрати і ресурси домогосподарств» за 2001, 2010, 2014 рр. // [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua

 

Істотно скоротилися також доходи від продажу сільськогосподарської продукції, худоби та птиці. Цілком логічно, що на цьому тлі зростає частка сукупних ресурсів, отриманих від пенсій, пільг, субсидій та компенсаційних виплат, які сумарно дорівнюють 26,9%, що на 8,4 в.п. більше порівняно з 2001 р. Схоже, що вже в оглядовій перспективі Україна, як і деякі постіндустріальні держави, надаватиме селянам соціальні трансферти, не пов’язані з їх трудовою діяльністю, а лише за сам факт проживання у сільській місцевості та наявності у власності сільгоспугідь, як плату за контроль над сільською територією, компенсацію за недотримання принципу соціальної справедливості щодо селян та з метою недопущення остаточної деградації сільського соціуму.

Зазначені зміни в структурі сукупних ресурсів сільських ДГ корелюють із змінами в їх господарських характеристиках (табл. 4).

 

Таблиця 4.

Характеристика сільських домогосподарств

Показники

2000

2004

2010

2014

2014 до 2000

Кількість домогосподарств, тис. од

5508

5560

5248

5173

93,9%

В них: утримують, худобу, птицю, бджіл, %

86,6

85,1

77,9

76,7

– 9,9 в.п.

мають земельні ділянки, %

97,7

98,7

98,2

98,0

+0,3 в.п.

Розподіл домогосподарств за площею земельних угідь, %:

 

 

 

 

 

до 0,5 га

62,7

39,6

38

40,1

–22,6 в.п.

0,51–2 га

37,3

26,8

26,3

24

–13,3 в.п.

2,1–10 га

-

26,3

28,7

30,4

10 га і більше

-

7,3

6,4

5,5

Усього

100

100

100

100

Середня площа землі, га

0,76

2,93

2,74

2,65

3,5 р.б.

Розподіл земель за напрямом використання, %:

 

 

 

 

 

вирощування продукції лише для власних потреб

42,2

14,7

13,9

14,4

–27,8 в.п.

вирощування продукції для власних потреб і на продаж

21,7

11,3

13,8

11,7

+10 в.п.

здається в оренду

30,6

71,0

71,3

73

+42,4 в.п.

інше

5,5

3,0

1,0

0,9

–4,5 в.п.

Всього

100

100

100

100

х

Середня площа земельної ділянки, що здається в оренду, га

4,79

6,33

5,73

4,15

86,6%

Джерело: розрахунки автора із використанням даних «Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України» :

стат. зб. України за відповідні роки та власні розрахунки // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua

 

Кількість сільських сімей, які ведуть натуральне господарство, за 2000–2014 рр. зменшилась на 27,8 в.п. – від 42,2 до 14,4%, а напівнатуральне тобто використовують землі «для власних потреб і продажу», на 10 в.п. На стільки ж  скоротилось ДГ, які утримують худобу й птицю. Це тривожний сигнал, адже тваринництво є найбільш трудомісткою галуззю із рівномірною зайнятістю селян упродовж календарного року.

Високою залишається частка земель (73%), які здаються в оренду. Причому середня площа таких ділянок досягла максимуму у 2004 р. (6,33 га), та десять років поспіль зменшується. Це пояснюється тим, що все більше селян з різних причин, у т.ч. через низьку орендну плату, розривають угоди в очікуванні «запуску» повноцінного ринку землі, а частина в обхід мораторію на продаж землі уже позбулися її в інший спосіб. Тривала ситуація невизначеності з ринковим обігом земель, коли держава дала землю селянам, але не випустила її з рук, де-юре ніби–то стримує процес обезземелення селян, а де-факто цей процес у деяких аспектах уже набув незворотного характеру. По суті втрачається контроль над рухом земель сільськогосподарського призначення: за даними Держземагентства України, станом на 01.01.2015 50,4% орендодавців – це селяни пенсійного віку, а майже 2 млн га із 27,5 млн га розпайованих земель віднесено до невикористаної, або відумерлої спадщини.

У цьому контексті важливо створювати системні передумови для трансформації ДГ у товарні господарства сімейного типу. При цьому вкрай бажано розвивати позааграрні (альтернативні) види продуктивної зайнятості сільського населення, що сприятиме диверсифікації джерел доходів та сталому сільському розвитку. Це є поширеною практикою в європейських країнах. Частка фермерських господарств, в яких переважають доходи від несільськогосподарських видів діяльності, у середньому становить 27%, а в групі 10 країн Центральної і Східної Європи, які останніми приєдналися до ЄС, – більше 32%, зокрема у Словенії майже 79%, Естонії і Чехії – 44%, у Словаччині – 43% [5, c. 13].

Незважаючи на поступове згортання господарської діяльності приватним сектором[1], він все ще займає вагоме місце в аграрному виробництві України (рис. 1). Найвищі значення припадали на 2003 р., коли корпоративний сектор перебував у трансформаційній кризі і виробництво (у порівнянних цінах 2010 р.) становило лише 25,4% від рівня 1990 р., а в структурі валового виробництва країни – 34%, решта 66% припадала на господарства населення. Проте й за підсумками 2013 р. частка останніх у виробництві валової продукції залишається суттєвою і становить 46%, а продукції тваринництва – майже 60%. При цьому у структурі зайнятого населення в аграрному секторі на господарства населення припадає 79%. Зрозуміло, що далі зволікати з розв’язанням проблеми інституціоналізації самозайнятості в ОСГ та безробіття на селі неможливо.

 

Рис. 1. Господарства населення в аграрній економіці України,  (у % до загального підсумку)

 

Нагадаємо нетривалу еволюцію нормативно-правового врегулювання цього питання. Згідно ст. 8 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 №742, статус безробітного селяни отримували, коли розрахунковий місячний доход від ОСГ був меншим законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати. Ця норма діяла більше шести років – до прийняття Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25.12.2009 №799. Ним, зокрема, усіх членів ОСГ віднесено до категорії, які забезпечують себе роботою самостійно і, відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною. Іншими словами, селянин має працювати на підставі укладеного трудового договору з належно оформленою трудовою книжкою, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Закон України «Про зайнятість населення», який набрав чинності з 1 січня 2013 р., не визначив порядку врегулювання питань зайнятості в ОСГ. Статтею 4 до зайнятого населення належать «…особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств)». Термін «зайнятість» означає серед іншого також і «…діяльність членів однієї сім’ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб’єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно» (п. 7 ч. 1 ст. 1). Неодноразові спроби окремих народних депутатів повернутися до положень ст. 8 Закону України «Про особисте селянське господарство», який би зайнятість селян поставив у залежність від їх доходу не дали бажаних результатів.

На думку експертів Державного центру зайнятості можна суттєво поліпшити ситуацію змінами до закону про зайнятість населення, зокрема відшкодуванням за рахунок державного і місцевого бюджетів частини відсотків за банківськими кредитами, залученими на створення нових робочих місць та у разі працевлаштування зареєстрованого безробітного на нове робоче місце із гідною заробітною платою. Пропонується надати членам ОСГ право на участь у громадських роботах, що оплачуються з коштів Фонду загальнообов’язкового соціального страхування України на випадок безробіття, а також передбачити інші інструменти активної політики зайнятості з урахуванням особливостей сільської місцевості.

Станом на липень поточного року на веб-сайті Верховної Ради України розміщено інформацію про чотири законопроекти щодо внесення змін і доповнень до законодавства, у т.ч. до Закону України «Про особисте селянське господарство». Серед них зокрема й такі: про стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств (реєстр. №1599 від 23.12.2014); про членство в особистих селянських господарствах (реєстр. №1464 від 12.02.2015); з питань розвитку сільського зеленого туризму (реєстр. №2232 від 02.07.2015); щодо окремих прав особистих селянських господарств і органів місцевого самоврядування (реєстр. №2936 від 21.05.2015) [6] та інші.

Оцінюючи в цілому правові та соціально-економічні наслідки від прийняття зазначених законопроектів, можна передбачити, що вони сприятимуть: а) чіткішому визначенню статусу основної зайнятості членів ОСГ; б) створенню відповідних нормативно-правових, економічних та соціальних умов для трансформації ОСГ у товарні сімейні господарства; в) спрощенню реєстрації, організації та припинення їх господарської діяльності; г) інституційному забезпеченню продуктивної зайнятості сільського населення; д) подоланню сімейного безробіття і бідності серед працюючих членів ОСГ; е) розвиткові позааграрних видів діяльності у сільській місцевості, у т.ч. туристичної інфраструктури тощо. Зазначені зміни позитивно впливатимуть на подолання структурних диспропорцій сільського ринку праці. При цьому бюджети територіальних громад зможуть отримати додаткові ресурси від ведення ОСГ для створення нових робочих місць.

Прийняття закону (реєстр. №2936 від 21.05.2015), на думку його ініціаторів, спонукатиме ОСГ до використання земельних ділянок чи їх частин за цільовим призначенням. Пропонується запровадити правовий механізм, за допомогою якого орган місцевого самоврядування матиме підстави для відчуження земельної ділянки, що надана для ведення ОСГ, але тривалий час не використовується за цільовим призначенням, і передачі її, без зміни цільового призначення, фізичним особам у власність або оренду для ведення ОСГ.

Надзвичайна гострота проблеми зайнятості на селі диктує необхідність пошуку не лише економічних, а й адміністративних важелів впливу також і на роботодавців. У цьому сенсі заслуговує на увагу пропозиція щодо встановлення мінімальної норми працевлаштування селян великими агрофірмами (агрохолдингами) – орендарями земельних паїв, тобто в законодавчому порядку визначити мінімальну кількість робочих місць відносно площі оброблюваних сільськогосподарських угідь [7, с. 220–221].

Корисним є досвід вирішення цієї надскладної соціально-економічної задачі у ЄС. Єврокомісією зайнятість у сільському господарстві рекомендовано оцінювати за 40 основними і 26 додатковими показниками, перелік яких щороку затверджує Комітет із зайнятості. Для отримання державної допомоги на інвестування в сільськогосподарське виробництво «фермер (фермерське господарство)» має працювати повний робочий час (для фізичної особи цей вид економічної діяльності є основним), а частка доходу має становити 50% і більше. Водночас на діяльність, не пов’язану із сільським господарством, повинно витрачатися менше половини сукупного фонду робочого часу. «Фермер (фермерське господарство)», що працює не повний робочий час для цілей тієї ж державної програми підтримки, визначається як фізична особа. А саме – отримує не менше ніж 50% свого сукупного доходу від сільськогосподарського виробництва, лісового господарства, сільського зеленого туризму, народних промислів або від діяльності з відновлення сільської місцевості.

Окремі країни-члени ЄС використовують свої правила до визначення статусу «фермера (фермерського господарства)», що в цілому відповідає критеріям загальноєвропейського підходу, але не повторюють його в деталях. У Франції, наприклад, селянина реєструють як фермера, коли дотримується один із таких критеріїв: три чверті тижня він працює у своєму господарстві (робочий тиждень становить 36 годин); обробляє 11 га пшениці або 8,5га винограду для виробництва вина; утримує 10 молочних корів, або 38 свиноматок; має 120 бджолосімей. У Німеччині до домогосподарств або фізичних осіб відносять тих селян, які мають менше одного гектара сільськогосподарських угідь, або трьох корів, або восьми голів молодняку великої рогатої худоби на відгодівлі або восьми свиней або двохсот курей–несучок, або 0,3 га садів і виноградників, або 0,1 га теплиць. При поєднанні різних видів діяльності — отримання з 1 га сільськогосподарських угідь товарної продукції на меншу суму, ніж та, яка склалась в середньому за останні кілька років.

Деякі європейські країни визначають «активну участь» у сфері сільського господарства (наближеного поняття до самозайнятих членів ОСГ) на підставі частки в сукупному доході, яку ДГ отримує від аграрної діяльності. В інших державах крім цього показника додатково враховують також частку робочого часу, витрачену на аграрну зайнятість, порівняно з іншими видами позааграрної економічної діяльності. Але в усіх випадках критерії прийнятності щодо зайнятості в сільському господарстві мають відповідати основним цілям та принципам Спільної аграрної політики ЄС, яка змінює вектор фінансової підтримки від суто ринкових заходів до програм, спрямованих на сільський розвиток, у т.ч. на диверсифікацію зайнятості сільського населення.

Наголошуємо, що за різних підходів до реєстрації фізичних осіб як сільськогосподарських товаровиробників (зайнятих осіб), на яких поширюються відповідні державні програми підтримки, їх доходи від усіх видів продуктивної зайнятості мають забезпечити мінімальний прожитковий рівень, встановлений для конкретної країни – члена ЄС [8, с. 84].

Інституціоналізація зайнятості в ОСГ потребує виокремлення їх господарської діяльності в окрему категорію (без необхідності створення юридичної чи фізичної особи – підприємця) та поширення на власників і членів господарств сімейного типу спеціальних правил загальнообов’язкового державного соціального страхування з використанням досвіду європейських країн, особливо Німеччини та Польщі.

Соціальному забезпеченню членів сімей фермерів та найманих працівників фермерських господарств у Німеччині приділяється значна увага. Тут запроваджено солідарне фінансування потреб соціальної політики усім суспільством. На останню із Федерального міністерства продовольства, сільського господарства і захисту прав споживачів виділяється 2/3 усіх видатків. Вони спрямовуються на такі заходи: компенсація втрат на пенсійне забезпечення; послуги медичного страхування для пенсіонерів; зменшення внесків підприємців на страхування від нещасних випадків у сільському господарстві; виплати за достроковий вихід на пенсію фермерів та членів їх сімей [9, с. 152].

У Польщі функції страхувальника виконує Каса сільськогосподарського соціального забезпечення. Її кошти формуються із внесків застрахованих осіб, цільових надходжень з інших джерел і дотацій з державного бюджету. Останні становлять 90% загальних надходжень, що викликає певне незадоволення окремих верств суспільства. Проте важливішим для сталого розвитку держави вважається, що страхові внески доступні для всіх заінтересованих осіб. Наприклад, місячна плата для селянського господарства площею до 50 га на пенсійне забезпечення однієї застрахованої особи становить 10% мінімальної пенсії за умови, що вона не займається іншими позааграрними видами діяльності [10, с. 95].

Зважаючи на стан ринку праці в сільській місцевості, який характеризується масовою неформальною зайнятістю, постійним зростанням сімейного безробіття, відсутністю позааграрних робочих місць, трансформація ОСГ у товарні структури, засновані на праці членів сім’ї, вбачається одним із перспективних напрямів сталого сільського розвитку. Розглянуті пропозиції щодо змін і доповнень законодавчих актів про особисте селянське господарство, про фермерське господарство, про зайнятість населення, про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та інших лише частково відповідають на виклики сьогодення. Відсутнє комплексне вирішення питань, пов’язаних із врегулюванням відносин зайнятості членів ОСГ та їх соціального захисту від безробіття, а це можливо лише на достовірній базі даних цих господарств: про їх людський, виробничий, матеріально-технічний і соціальний потенціал.

Висновки

У період трансформаційної кризи аграрної сфери ОСГ стали своєрідною «подушкою безпеки» для держави і населення, оскільки забезпечили продовольством внутрішній ринок, стали осередками самозайнятості і самозабезпечення харчовими продуктами мешканців сільської місцевості та їх міських родичів. Проте, нині їх ресурси виснажуються, зменшується поголів’я худоби і птиці, скорочується частка у виробництві валової продукції, посилюються вимоги до безпечності і якості вироблюваної у цих господарствах продукції, поступово згортаються стихійні (несанкціоновані) агропродовольчі ринки. Нині, як показують численні дослідження, ОСГ самі потребують державної підтримки для трансформації їх у життєздатні товарні господарства сімейного типу. Потенціал для цього є: 1,5 млн сільських ДГ мають у власності або користуванні від 2,1 до 10 га земельних угідь, а більше 280 тис. – 10,1 га і більше. З цією метою необхідно:

– матеріалізувати розглянуті законодавчі ініціативи, особливо щодо змін до Закону України «Про зайнятість населення» у практику діяльності ОСГ;

– створити сприятливі організаційно-економічні (фінансові, податкові, кредитні, маркетингові) умови для виробничої діяльності товарних господарств сімейного типу та інтеграції їх в інфраструктуру аграрного ринку через кредитні спілки, постачальницько-збутові та інші сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи,  дорадчі служби й самоврядні організації;

– провести суцільний сільськогосподарський перепис[2]. За його результатами можна отримати об’єктивну інформацію щодо можливостей трансформації ОСГ в товарні сімейні господарства, а саме: структуру галузі, наявність та використання трудового потенціалу, земельних угідь, основних засобів та інших факторів виробництва;

– запровадити механізм самоідентифікації та реєстрації товарних господарств сімейного типу з формалізованою зайнятістю їх членів без необхідності отримання ними статусу юридичної особи або фізичної особи –підприємця;

– опрацювати порядок залучення осіб, зайнятих в товарних ОСГ, до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на основі заохочувального або преференційного підходу з використанням досвіду Німеччини, Польщі та інших країн Євросоюзу.

 

Література. 

1. Гоцуєнко Н. Не до жиру... Для багатьох актуально стало мати хоч якусь роботу, отримувати хоч якусь зарплату [Електронний ресурс] / Н. Гоцуєнко // Дзеркало тижня. – 2015. – 26 червня. – Режим доступу :
http://gazeta.dt
.

2. Небесная сотня [Електронний ресурс] // Факты и комментарии. – 2014.
3 марта. – Режим доступу : http// www.fakty.ua/177408–nebesnaya–sotnya.

3. Програми розвитку АПК [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Міністерства аграрної політики та продовольства України. – Режим доступу : http://minagro.gov.ua.

4. Соціально-економічне становище сільських населених пунктів України: стат. зб. / Держстат України. – К.: 2014.– C. 6.

5. Могильний О.М. Регіональна політика неаграрної зайнятості в сільській місцевості / О.М. Могильний // Ринок праці та зайнятість населення. – 2010. – №4. – С. 13.

6. Офіційний веб–портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://rada.gov.ua.

7. Гайдуцький П.І. Аграрна реформа Л.Д. Кучми в Україні / П.І. Гайдуцький. –К. : ТОВ «Інформаційні системи», 2015. – С. 220–221.

8. Могильний О.М. Стратегія Європейського союзу щодо підвищення рівня зайнятості в аграрній сфері / О.М. Могильний //  Економіка та держава. – 2006. – №4. – С. 84.

9. Попова О.Л. Розвиток багатофункціонального сільського господарства: досвід Німеччини / О.Л. Попова // Економіка і прогнозування. – 2015. –№2. – С. 152.

10. Бородіна О.М., Прокопа І.В. Подолання структурних деформацій в аграрному секторі України: інституалізація і модернізація мало товарного сільськогосподарського виробництва / О.М. Бородіна, І.В. Прокопа // Економіка України. – 2015. – №4. – С. 95.

 

References.

1. Hotsuienko, N., (2015), " Beggars can't be choosers... It is important for the many to have at least any work and get at least some salary", Dzerkalo tyzhnia, [Online] June 26, available at: http://gazeta.dt.ua (Accessed July 1 2015).

2. Fakty y kommentaryy (2014), "The Heavenly Hundred", June 16, available at: http//fakty.ua/177408–nebesnaya–sotnya (Accessed May 21 2015).

3. Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine,  "Development programmes for the agro-industrial complex", available at: http://minagro.gov.ua/ (Accessed June 22 2015).

4. State Statistics Service of Ukraine (2014), Sotsial'no-ekonomichne stanovysche sil's'kykh naselenykh punktiv Ukrainy  [Socio-economic situation in rural areas of Ukraine. Statistical Yearbook ],  Kyiv, Ukraine.

5. Mohyl'nyj, O.M. (2010), Regional policy of non-agricultural employment in rural areas, Rynok pratsi ta zajniatist' naselennia,vol. 4, p.13.

6. Verkhovna Rada of Ukrine, available at: http://rada.gov.ua.

7. Hajduts'kyj, P.I. (2015),  Ahrarna reforma L.D. Kuchmy v Ukraini [Agrarian reform by L.D. Kuchma in Ukraine], Informatsijni systemy,  Kyiv, Ukraine, pp. 220–221

11. Mohyl'nyj, O.M. (2006), EU strategy to increase employment in the agricultural sector, Ekonomika ta derzhava, vol. 4, p. 84.

12. Borodina, O.M. and Prokopa, I.V. (2015), "Overcoming the structural deformations in the agricultural sector of Ukraine: institutionalization and modernization of small commodity agricultural production", Ekonomika Ukrainy, vol. 4. p. 95.

 


[1] Згідно статистичного обліку до приватного сектору відносяться господарства населення – домогосподарства, що здійснюють сільськогосподарську діяльність як з метою самозабезпечення харчовими продуктами, так і з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції. До цієї категорії виробників віднесені також підсобні господарства, присадибні ділянки, товариства садівників і городників, фізичні особи – підприємці, які провадять свою діяльність у галузі сільського господарства.

 

[2] Закон України “Про сільськогосподарський перепис” від 23.09.2008 №575 та відповідне рішення Кабінету Міністрів прийняті, проте через брак коштів перепису не проведено. Однак початок покладено: з 1 по 25 липня 2012 р. на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2011 №944 у Баштанському районі Миколаївської області проходив пробний сільськогосподарський перепис. Це один з основних підготовчих етапів до проведення Першого всеукраїнського загального сільськогосподарського перепису. Метою його проведення є відпрацювання всіх методологічних та організаційних заходів, проекту програми та інструментарію загального, а також технології автоматизованого оброблення отриманих матеріалів. (Офіційний веб–сайт Кабінету Міністрів України) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua

 

Стаття надійшла до редакції 10.08.2015 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"