Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 338.2

 

Я. М. Кашуба,

доктор економічних наук

 

ТЕНДЕНЦІЇ ЗАЙНЯТОСТІ В НЕФОРМАЛЬНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

 

Ya. M. Kashuba,

Doctor of Economic Science

 

EMPLOYMENT TRENDS IN THE INFORMAL SECTOR IN UKRAINE

 

У статті досліджено основні тенденції зайнятості населення в неформальному секторі національної економіки в залежності від загальних тенденцій, що мають місце на ринку праці. Здійснена оцінка можливостей використання трудового потенціалу в офіційному секторі та індустріальних галузях. Запропоновано на основі Методики формування середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах, затвердженої наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 26.03.2013 № 305, визначити додаткову потребу у фахівцях для створення на індустріальній основі нових робочих місць, необхідних для розширення існуючих потужностей у зв'язку з впровадженням сучасних технологій, переобладнанням та модернізацією виробництва, активізацію інноваційної діяльності. Це дозволить збільшити рівень зайнятості населення в офіційному секторі економіки, підвищити рівень соціального забезпечення та захисту, зменшити рівень неформальної зайнятості, що в цілому позитивно вплине на процеси активізації ринку праці та індустріальний розвиток України.

 

This article studies the major employment trends in the informal sector of the national economy depending on general trends taking place in the labour market. The use of labour potential in the formal sector and industrial sectors has been estimated. Based on the Methods of Making a Medium-Range Forecast for the Need for Specialists and Working Men that was approved by Order of the Ministry of Economic Development and Trade of Ukraine № 305 dated 26.03.2013, the article offers to determine the need for additional specialists to create industrial-based new jobs that are needed to expand existing facilities due to the introduction of modern technology, refurbishment and modernization of production, and increased innovation. This will increase the rate of employment in the formal sector, improve social welfare and protection and reduce informal employment, which will generally have a positive impact on revitalizating the labour market and structural modernization of the economy of Ukraine.

 

Ключові слова: зайнятість, економічна активність, неформальний сектор економіки, структура доходів і витрат населення, безробіття, вакансії.

 

Key words: employment, economic activity, informal sector, structure of revenues and expenditures, unemployment, vacancies.

 

 

Постановка проблеми. На ринку праці України спостерігаються тенденції, пов’язані із структурним дисбалансом між попитом і пропозицією робочої сили, збільшенням безробіття, поширенням трудової бідності, зниженням економічної активності працездатного населення,  розбалансованістю ринку праці та ринку освітніх послуг тощо. Водночас сучасні реалії ринку праці потребують поглибленого аналізу не лише попиту та пропозиції робочої сили, а й сегментації зайнятості населення за характером праці, що спостерігається у формальному та неформальному секторах національної економіки.

Показники неформальної зайнятості включені до системи індикаторів гідної праці за ключовим виміром «Можливості зайнятості», оскільки вони є ключовими для оцінки якості зайнятості як для розвинених країн, так і тих, що розвиваються. На 90-й сесії Міжнародної конференції праці, яка відбулася в червні 2002 року, ухвалено Резолюцію про гідну працю та неформальну економіку, де під неформальною економікою розуміється будь-яка економічна діяльність працівників або виробничих одиниць, яка не охоплена або недостатньо охоплена інституційними та правовими нормами. Неформальна економіка часто визначається як «сіра» економіка, коли  доходи і способи їх отримання залишаються поза межами регулювання державних інституцій і дії законодавства. При цьому в Резолюції зазначено, що неформальну економіку слід відрізняти від злочинної та нелегальної діяльності.

Зобов’язання Міжнародної організації праці (МОП) та країн-членів щодо забезпечення гідної праці для всіх категорій зайнятих передбачають аналіз умов праці найбільш уразливих та незахищених верств населення. Найбільший же дефіцит гідної праці існує там, де робота виконується поза сферою правового і соціального захисту, тобто в неформальному секторі економіки. Рівень зайнятості населення в неформальному секторі економіки України вже сягнув 25% від загальної зайнятості. Враховуючи, що понад 4,5 млн. громадян не охоплюються зовсім (або охоплюються неповною мірою) чинним трудовим законодавством і не мають відповідного соціального захисту, дослідження зазначеної проблематика є особливо актуальною.

Аналіз публікацій. Проблемам регулювання ринку праці, відтворення трудового потенціалу приділено багато уваги в роботах М. Армстронга, Д. Гелбрейта, Р. Еренбурга, Дж. Кейнса,  К. Макконнелла, А. Оукена,  П. Самуельсона, В. Марцинкевича, А. Рофе,  А. Смита, а також в працях українських вчених: О. Амоші,  А. Базилюк, Д. Богині, І. Бондар, О. Грішнової,  Т. Заяць, А. Колота, О. Кузнєцової, Е. Лібанової,  О. Новикової та ін.

Теоретичні і практичні аспекти самозайнятості, неформальної за­йнятості населення висвітлюються у роботах В. Гімпельсона, Р. Капелюшникова, Т. Базиленко, Д. Стребкова, П. Петракова. Серед українських вчених, що зробили вагомий внесок у дослідження причин  неформальної зайнятості, слід відмітити праці С. Бандура, І. Гнибіденка, Е. Лібанової, О. Макарової, П. Саблука, М. Соколик, В. Юрчишина та ін.

Метою статті є дослідження тенденцій неформальної зайнятості в контексті її залежності від загального стану ринку праці, рівня доходів і структури витрат громадян, а також визначення шляхів використання трудового потенціалу в галузях економіки, де створюються товари з високою часткою доданої вартості.

Основні результати дослідження

Термін «неформальна економіка» (англ. informal economy) був введений англійським антропологом Кейтом Хартом під час проведення дослідження на замовлення Міжнародної організації праці в 1971 в Гані та в 1972 в Кенії. Результати проведеної Кейтом Хартом роботи показали, що значна частина людей, зайнята в малому та середньому бізнесі, практично не пов'язана з офіційною державною економікою, а основною рисою неформальної зайнятості є соціальна вразливість, що обмежує доступ багатьох людей  до ринків праці та капіталів, системи професійного і виробничого навчання, соціального страхування та юридичного захисту.

В Україні рівень зайнятості в неформальному секторі економіки постійно  збільшується. На початок 2015 року кількість осіб, які працювали в неформальному секторі економіки досягла 4,5 млн осіб, що становить понад 25% від 18 млн осіб, які зайняті в народному господарстві.

Проведене дослідження показало, що тенденції зайнятості в неформальному секторі економіки України знаходяться в прямій залежності від багатьох чинників, найголовнішими із яких, на нашу думку, є загальний стан ринку праці (табл. 1), рівень, структура доходів і витрат населення (табл. 3), відсутність достатньої кількості вакансій в індустріальних і технологічно розвинених компаніях для працевлаштування на штатні посади з гарантованим рівнем оплати праці та соціального захисту.

Особливо негативні тенденції ринку праці проявилися в 2014 році. Зокрема, порівняно з попереднім роком має місце скорочення загальної чисельності зайнятих на 6,4 % (до 18073,3 тис. осіб). Найбільше процеси скорочення зачепили жінок і сільських мешканців пенсійного віку Донецької, Кіровоградської, Луганської та Хмельницької областей.

Знизився загальний рівень економічної активності з 64,9% у 2013 році до 62,4% у 2014 році, а рівень зайнятості зменшився з 60,2% до 56,6%. Із 18 млн. осіб, зайнятих економічною діяльністю, лише 8,9 млн. осіб – штатні працівники. Штатні посади до загальної кількості у 2014 році становили лише 49,6% (у 2010 році були на рівні 53,5%). А саме від кількості штатних посад залежить гарантованість оплати праці, соціального захисту, а також отримання державою надходжень податків із доходів фізичних осіб та нарахування єдиних соціальних внесків, що в подальшому впливає на виконання соціальних зобов’язань держави.

 

Таблиця 1.

Тенденції зайнятості населення України

Показники

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2013 р.

2014 р. 1

Економічно активне населення, тис. осіб 

20894,1

20893,0

20851,2

20824,6

19920,9

Рівень економічної активності населення, %

63,6

64,2

64,5

64,9

62,4

Населення, зайняте економічною діяльністю, тис. осіб 

19180,2

19231,1

19261,4

19314,2

18073,3

Рівень зайнятості населення, %

58,4

59,1

59,6

60,2

56,6

Кількість штатних працівників, тис. осіб  

10262,0

10083,0

10123,0

9720,0

8959,0

у % до  кількості населення, зайнятого економічною діяльністю, %  

53,5

52,4

52,5

50,3

49,6

Безробітне населення, тис. осіб

1713,9

1661,9

1589,9

1510,4

1847,6

Рівень безробіття за методологією МОП, %

8,8

8,6

8,1

7,7

9,3

Кількість наявних вакансій, тис. одиниць

1117,2

1164,9

1112,9

1135,2

960,6

Навантаження зареєстрованих безробітних та 10 вільних робочих місць (вакантних посад), осіб   

 

88

 

84

 

108

 

110

 

145

Економічно неактивне населення, тис. осіб 

11945,0

11657,4

1456,9

11270,1

12023,0

Рівень економічної неактивності, %

36,4

35,8

35,5

35,1

37,6

Без тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Джерело: розраховано за даними [1, с. 651-656; 5; 12; 13;  14; 16].

 

Досить великим прошарком є неактивне населення віком 15-70 років (на кінець 2014 року – 12,0 млн.). На даний час кожен другий економічно неактивний є пенсіонером, кожен п’ятий – учнем (студентом). Слід підкреслити, що серед цієї групи на 54,5% збільшилася кількість людей, які  зневірилися у можливостях пошуку роботи, при тому, що вони мають бажання працювати й надалі.

У 2014 році зафіксовано стрімке збільшення рівня безробіття (за методологією МОП) з 7,3% до 9,3%. При цьому частка вивільнених з економічних причин серед безробітних зросла з 30,3% у 2013 році до 31,6% у 2014 році.

Навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) зросло з 110 до 145 осіб, при тому, що у 2010-2011 роках таке навантаження було менше 90 осіб на одне вакантне місце. Збільшилася кількість працівників, переведених з економічних причин на неповний робочий день (тиждень), з 7,9% до 9,9% середньооблікової кількості штатних працівників.

Галузевий зріз зайнятості свідчить про слабку орієнтованість ринку праці на інноваційні та індустріальні пріоритети. Станом на кінець 2014 року в промисловості було зайнято всього 2,9 млн. осіб, що менше ніж сільському господарстві, де зайнято 3,1 млн. осіб та торгівлі, де працює 4 млн. осіб. У галузях які надають адміністративні, транспортні, освітні,  культурні послуги та забезпечують безпеку зайнято близько 8 млн. осіб (табл. 2). Така галузева структура зайнятості загалом свідчить про те, що розвивається сфера послуг, в той час, як промисловість, і зокрема, обробна, на даному етапі не отримали належного розвитку.

Необхідно підкреслити, що така галузева структура зайнятості демонструє  обмежені можливості працевлаштування економічно активного населення в індустріальних галузях та провокує підвищення рівня зайнятості в неформальному секторі економіки.

Особливо про причини поширення неформальної зайнятості свідчить стан  фінансово-економічної вразливості населення України, що конкретно демонструє структура доходів і витрат населення (табл. 3). Так, заробітна плата в структурі доходів становить лише 40-42%. Це означає, що винагорода за працю не покриває й половини витрат, і саме головне, не є гарантованим джерелом отримання доходів для організації повсякденного життя переважної більшості громадян. Також низьким є обсяг прибутку і змішаного доходу, якій відображає величину отриманого прибутку суб’єктами підприємницької діяльності, нарахованих відсотків по депозитах та цінним паперам. У структурі доходів ця стаття займає 14-16%, що свідчить про досить низький рівень підприємницької діяльності та означає, що все ж таки більшість громадян пов'язує  свою діяльність не з приватним підприємництвом, а роботою на підприємствах, в установах, організаціях.

 

Таблиця 2.

Зайняте населення України за видами економічної діяльності y 2012-2014 рр.1

Показники

2012 р.

2013 р.

2014 р.

Усього зайнято, тис. осіб

19261,4

19314,2

18073,3

Сільське, лісове та рибне господарство

3308,5

3389,0

3091,4

Промисловість

3236,7

3170,0

2898,2

Будівництво

836,4

841,1

746,4

Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів

4160,2

4269,5

3965,7

Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність

1150,9

1163,6

1113,4

Тимчасове розміщування й організація харчування

326,7

328,9

309,1

Фінансова та страхова діяльність

315,8

306,2

286,8

Операції з нерухомим майном

322,2

314,3

286,1

Професійна, наукова та технічна діяльність

504,1

493,6

456,0

Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування

343,9

343,3

334,3

Державне управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування

1003,6

962,3

959,5

Освіта

1633,2

1611,2

1587,7

Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги

1181,4

1171,8

1150,5

Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок

225,6

226,5

221,2

Інші види економічної діяльності

414,3

423,0

382,2

Без тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Джерело: систематизовано за даними [8; 13; 14; 16].

 

З огляду на те, що заробітна плата та прибуток в структурі доходів населення займають менше 60%, залежно від цього високою є частка соціальної допомоги, субсидій і трансфертів, що виплачуються державою із бюджету під час виконання функції соціального захисту й соціального забезпечення. Проблема доходів населення особливо загострилася через те, що в 2014 році через високу інфляцію споживчих цін знизилася реальна заробітна плата на 6,5%, а сума заборгованості з виплати заробітної плати зросла більше ніж у 3 рази.

Про обмежену фінансову спроможність громадян також свідчить структура витрат, яка має суто споживчий характер. З огляду на те, що на придбання товарів і послуг витрачається 85%, сплату податків – близько 7-10%, тому на нагромадження нефінансових активів та приріст фінансових активів спрямовується лише 5% доходів. Таким чином, рівень доходів і заощаджень населення знаходяться на дуже низькому рівні, що  змушує громадян шукати різні джерела доходів, які вони можуть отримати, як в офіційній сфері діяльності, так і в неформальному секторі економіки.

 

Таблиця 3.

Доходи та витрати населення України

 

Показники

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2013 р.

2014 р.

Доходи населення, млрд. грн.

1053,0

1210,8

1394,1

1478,1

1531,1

Структура доходів, %

Заробітна плата

40,9

41,9

41,9

41,0

40,0

Прибуток і змішаний дохід (прибуток суб’єктів підприємницької діяльності, відсотки по депозитах та цінним паперам)

14,6

15,9

15,5

15,8

16,8

Доходи від власності (одержані)

6,2

5,4

5,6

5,7

6,0

Соціальні допомоги й інші одержувані поточні трансферти (пенсії, усі види допомоги, субсидії)

38,3

36,8

37,0

37,5

37,2

Структура витрат та заощаджень, %

Придбання товарів та послуг

75,5

80,8

81,4

84,0

85,3

Поточні податки на доходи, майно та інші сплачені трансферти 

 

6,6

 

6,6

 

6,6

 

6,9

 

7,6

Сплачені податки з доходів від власності  

2,6

2,3

1,3

1,4

1,7

Приріст фінансових активів

13,6

10,3

11,1

7,5

5,3

Нагромадження нефінансових активів

1,7

0,0

-0,3

0,2

0,1

Реальна та номінальна заробітна плата

Середньомісячна заробітна плата, грн.

2250

2648

3041

3282

3480

Індекс номінальної заробітної плати, %  

117,6

117,7

114,8

107,9

106,0

Індекс реальної заробітної плати, %

110,2

108,7

114,4

108,2

93,5

Реальний наявний дохід, % до попереднього року

117,1

108, 9

113,9

106,1

91,6

Джерело: систематизовано за даними [1, с. 626, 632; 5; 8; 13; 14; 16].

 

 

Про низькі фінансові можливості населення свідчать також такі показники, як  «середньомісячний реальний наявний дохід у розрахунку на одну особу», «середній розмір місячної пенсії пенсіонерів», «середній розмір допомоги громадянам, які перебували у складних життєвих обставинах» (табл. 4).

Тому в Посланні Президента України до Верховної Ради України в 2015 році наголошується на тому, що останнім часом стрімко поширюється раптова бідність населення, що руйнує підвалини матеріальної стійкості домогосподарств, унеможливлює провадження реформ у житлово-комунальному господарстві, медицині, освіті; критично знижує внутрішній платоспроможний попит. Крім того, поширюються масштаби і глибина виявів девіантної поведінки, обумовленої раптовим збідненням, важкими матеріальними втратами та різким зниженням звичного рівня життя й соціального захисту [1, с. 330-331].

 

Таблиця 4.

Реальні доходи населення України, пенсійні виплати та допомоги

Показники

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2013 р.

2014 р.

Середньомісячний реальний наявний дохід у розрахунку на одну особу, грн.

1408,1

1669,6

2108

2245

2059

Середній розмір місячної пенсії пенсіонерів на кінець року, грн.

1151,9

1253,3

1472,6

1528,3

1581,5

Середній розмір допомоги громадянам, які перебували у складних життєвих обставинах, на одну особу, грн.

 

 

 

 

 

-          грошової

354,6

373,6

385,7

514,1

785,7

-          натуральної

137,3

116,2

111,6

119,8

119,3

Джерело: систематизовано за даними [16, с. 24].

 

Про те, що в рамках офіційної зайнятості складно знайти високооплачувану роботу свідчить структура вакансій на кінець 2014 року за розмірами заробітної плати з такими параметрами:

- з мінімальною заробітною платою було запропоновано 2,7 тис. одиниць вакансій (7,7%);

- від мінімальної до 1500 грн. –  11,6 тис. одиниць (32,9%);

- від 1500 до 2000 грн. – 8,5 тис. одиниць (24,1%);

- від 2000 до 3000 грн. – 8,3 тис. одиниць (23,6%);

- від 3000 до 4000 грн. – 2,6 тис. одиниць (7,4%);

- від 4000 до 5000 грн. – 0,9 тис. одиниць (2,5%).

Таким чином, проблема бідності є найгострішою. Сьогодні ряди бідних, крім традиційно малозабезпечених верст населення (пенсіонерів, багатодітних і неповних сімей, інвалідів), поповнюють працюючі громадяни з низьким рівнем доходів [3, с. 45-46]. Як наслідок, щоб мати додаткові доходи для фінансового забезпечення свого життя, значна частина населення України змушена вдаватися до пошуку додаткових джерел заробітку в неформальному секторі економіки.

Керівні принципи щодо статистичного визначення неформальної зайнятості були прийняті на 17-й Міжнародній конференції статистиків праці у 2003 році. З урахуванням положень цього документа, а також відповідно до Методологічних положень щодо визначення неформальної зайнятості населення, затверджених наказом Державної служби статистики України від 23.01.2013 № 16, до неформально зайнятих належать такі категорії населення [11]:

- зайняті на підприємствах неформального сектора (незареєстровані самозайняті, роботодавці та їх наймані працівники);

- наймані працівники, які працюють на неформальних робочих місцях формального сектору (особи, які працюють за усною домовленістю та не мають будь-яких соціальних гарантій, зокрема: за них не сплачується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування,  вони не мають права на щорічну відпустку та оплачуваний лікарняний);

- наймані домашні працівники у домогосподарствах;

- члени неформальних виробничих кооперативів;

- безоплатно працюючі члени сім'ї, незалежно від того, працюють вони на підприємствах формального чи неформального секторів;

- самозайняті працівники, що виробляють товари виключно для власного кінцевого споживання домогосподарства.

Резолюцією щодо статистики зайнятості в неформальному секторі, прийнятою 15-ю Міжнародною конференцією статистиків праці у 1993 році, визначено, що неформальний сектор охоплює усі робочі місця на підприємствах неформального сектора, або всіх осіб, які впродовж визначеного періоду були зайняті на підприємствах неформального сектору, незалежно від їх статусу зайнятості та від того, було це їх основною чи додатковою роботою [9, с. 245-246].

Серед підприємств неформального сектора вирізняють два типи [11]:

1) неформальні підприємства осіб, які працюють за власний рахунок та які не  зареєстровані відповідно до вимог господарського, комерційного, податкового, соціального права;

2) підприємства неформальних роботодавців, що відповідають одному з трьох нижче наведених критеріїв:

- дрібний розмір підприємства за числом зайнятих (розмір визначається за кількістю постійних найманих працівників, або за загальною кількістю найманих працівників, або за загальним числом працівників, включаючи самого підприємця, партнерів по бізнесу та членів сім’ї);

- відсутність реєстрації підприємства;

- відсутність реєстрації найманих працівників підприємства та відповідних трудових угод, що передбачають сплату роботодавцем податків та внесків по соціальному страхуванню.

Таким  чином, за способом здійснення неформальної економічної діяльності й отримання доходів розрізняються індивідуально зайняті; працівники та власники незареєстрованих виробничих одиниць; офіційно не оформлені працівники на зареєстрованих підприємствах; працівники формального сектору, які здійснюють необліковану діяльність на своєму робочому місці; працівники формального сектору, які отримують доходи від необлікованої, прихованої від оподаткування діяльності своїх підприємств [11].

Варто звернути увагу, що до 1990 року зайнятістю у неформальному секторі було охоплено лише 2–6% населення України. У наступні роки кількість та питома вага неформально зайнятих різко зросла. У 2014 році кількість зайнятого населення, яке працювало на неформальних робочих місцях, вже становило 4,5 млн., або 25,1% від загальної кількості зайнятого населення (табл. 5).

 

Таблиця 5.

Тенденції зайнятості в неформальному секторі економіки України

Показники

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2013 р.

2014 р.

Населення, зайняте економічною діяльністю, тис. осіб 

19180,2

19231,1

19261,4

19314,2

18073,3

Населення, зайняте у неформальному секторі економіки, тис. осіб   

4372,9

4387,3

4349,7

4519,7

4540,9

Рівень зайнятих у неформальному секторі економіки до загальної кількості зайнятих, % 

22,8

22,8

22,6

23,4

25,1

Форма найму

Працюючі за наймом

9,7

9,7

9,7

10,0

16,1

Працюючі не за наймом

79,6

79,6

79,8

80,9

72,7

Місце проживання

Міські поселення, %

11,3

11,5

11,6

12,0

17,5

Сільська місцевість

47,7

48,3

47,5

48,7

43,4

Без тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Джерело: систематизовано за даними [5; 11; 13; 14].

 

Основними причинами поширення неформальної зайнятості населення за висновками експертів є:

- дефіцит гідної та високо оплачуваної роботи в офіційному секторі економіки;

- недосконалість нормативно-правової бази, яка регулює ринок праці та зайнятості;

- слабкий соціальний захист та порушення роботодавцем прав найманих працівників;

- високе навантаження на фонд заробітної плати та бажання уникнути високих податків;

- зміна трудових мотивацій в частині більшої самостійності в роботі та вільного розпорядження часом;

- нерегульована трудова міграція населення, представники якої часто стають неформально зайнятими [2, с. 125].

Варто врахувати, що сучасна глобалізована економіка суттєво впливає  на «неформалізацію» зайнятості через поширення тимчасової роботи, зайнятості неповний робочий день, розповсюдження дистанційної роботи, субконтрактів та інших форм гнучкої зайнятості. Крім того, сучасні типи зайнятості (аутсорсинг, лізинг персоналу тощо) часто проникають на ринок праці саме через неформальний сектор.

Як підкреслює К. Уільямс, неформальна зайнятість може виступати результатом як соціальної ексклюзії, так і добровільного виходу за межі формально інституціоналізованої економічної діяльності. У першому випадку маються на увазі   різні  маргіналізовані та дискриміновані групи (нелегальні трудові мігранти, молодь, жінки, пенсіонери), які не мають вільного доступу до формального ринку праці, або безпосередньо формальний сектор економіки дуже слабкий, щоб генерувати великий попит на робочу силу. Тому, дотримуючись стратегії фізичного виживання, працездатні особи вимушені братися за будь-яку роботу, незважаючи на низьку зарплату, важкі умови праці тощо. У другому випадку неформальна зайнятість є  наслідком добровільного та свідомого вибору людини. Найчастіше вибір на користь неформального сектору зумовлений тим, що він забезпечує більшу автономію, гнучкість та свободу діяльності людей, ніж формальний сектор економіки [16, с. 742-744].

Таким чином, характерними ознаками неформального сектору є незареєстрованість, нестабільність, негарантованість трудових відносин, відсутність належного управління, яке б забезпечувало узгодженість різних видів неформальної діяльності в системі поділу праці, ризикованість, нерегулярність, часто випадковість діяльності, недекларованість та нестабільність доходів, відсутність соціального захисту [9, с. 245-246].

Аналіз неформальної зайнятості в Україні засвідчив, що вона зосереджена в певних секторах та соціально-економічних групах. За статусами зайнятості неформальні трудові відносини переважали у секторі самостійної зайнятості, де частка неформально зайнятого населення складала близько 73%, а серед працюючих за наймом таких осіб було 16,1%. Понад 40% із числа неформально зайнятих осіб є мешканцями сільської місцевості. Це пов’язано з тим, що за умов хронічного безробіття на селі єдиною сферою прикладання праці є робота в особистих підсобних господарствах, а також нелегальна робота за наймом у фермерських господарствах. Водночас, у 2014 році збільшилася кількість неформально зайнятих осіб в містах до 17,5%, у той час як в попередні роки була на рівні 12%. Найпоширенішим стали такі види діяльності, як «послуги з перевезення на власному транспорті», «продаж та перепродаж домашньої сільгосппродукції та різних товарів», «будівельні та ремонтні роботи», «випадкові заробітки у приватних осіб», «робота вантажником, різноробом».

Аналіз неформальної зайнятості у розрізі вікових груп показав, що найвищий її рівень спостерігається серед осіб у віці 15–24 роки (33,2%) та у віці 60–70 років (41,1%). Це пояснюється тим, що зазначені категорії найбільш вразливі та соціально незахищені. Поширення неформальної зайнятості серед осіб пенсійного віку пов’язано із низьким рівнем пенсійного забезпечення. Молодіжний же характер неформальної зайнятості проявляється в додатковому заробітку під час здобуття освіти. Щодо  освітнього рівня неформально зайнятих, то основну масу становлять особи з повною загальною середньою (34,6%) та професійно-технічною освітою (33,7%). Частка осіб із вищою та неповною вищою освітою складає 26,4%. Таким чином, у 2014 році серед неформально зайнятого населення понад дві третини (68,3%) складали особи, які мали професійно-технічну та повну загальну середню освіту.

Показовим є розподіл неформальної зайнятості населення за основними видами економічної діяльності (табл. 6), де значна частка зайнята в сільському, лісовому та рибному господарстві (40,2%). Іншими поширеними видами економічної діяльності населення цієї категорії є: оптова та роздрібна торгівля – 21,8%; будівництво – 15,3%.

Слід підкреслити, що останніми роками певних змін зазнала саме сфера прикладання праці неформально зайнятих. Якщо нещодавно заняття сільським та лісовим господарство, мисливством та рибальством було основним видом економічної діяльності, то останнім часом удвічі зросла кількість неформально зайнятих у будівництві, торгівлі, ремонті автотранспортних засобів та побутових виробів, діяльності готелів, ресторанів, транспорту та зв’язку.

 

Таблиця 6.

Зайнятість населення України в неформальному секторі за основними видами діяльності

Види економічної діяльності

2013 р.

2014 р.

всього,

тис. осіб

у т.ч. в неформальному секторі,

тис. осіб

частка неформальної зайнятості, %

всього, тис. осіб

у т.ч. в неформальному секторі,

тис. осіб

частка неформальної зайнятості, %

Зайняте населення   

19314,2

4519,7

100

18073,3

4540,9

100

За видами діяльності

 

 

 

 

 

 

Сільське, лісове та рибне господарство

3389,0

2924,2

64,7

3091,4

1825,4

40,2

Будівництво

841,1

546,9

12,1

746,4

694,7

15,3

Торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів

4269,5

565,0

12,5

3965,7

989,9

21,8

Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність

1163,6

….

….

1113,4

186,2

4,1

Інші види діяльності

9651,0

483,6

10,7

9156,4

844,6

18,6

Без тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Джерело: за даними [14, с. 6-7].

 

Як свідчать дані таблиці 6, найбільш масштабною неформальна зайнятість є в будівництві. За даними статистики за результатами 2014 року із загальної зайнятості в цій галузі 746,4 тис. осіб неформальною формою зайнятості було охоплено 694,7 %, тобто 93% від усіх працюючих. У сільському господарстві неформальною зайнятістю охоплено 60% працюючих. Кожний четвертий працює на неофіційній основі в торгівлі, де функціонує дуже велика кількість малих і мікропідприємств.

За висновками фахівців Національного інституту стратегічних досліджень в  Україні має місце надмірне розширення неформального сектору та самозайнятість у технологічно слабких видах економічної діяльності. На їх думку самозайнятість, яка формується переважно у вигляді мікропідприємств, без їх включення у мережу потужних виробничих кластерів, об’єктивно скочується до архаїчних організаційних та технологічних побудов. В результаті значний трудоресурсний потенціал використовується для відтворення і розширення низькопродуктивних та непрогресивних секторів господарства [15, с. 3-5].

Про обмеженість можливостей інноваційного розвитку національної економіки  та формування ринку праці на індустріальній основі свідчить структура вакансій на кінець 2014 року за видами економічної діяльності, де вакансії становили:

- в сільському та лісовому господарстві – 26%;

- переробній промисловості – 16%;

- торгівлі; ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів – 11%;

- транспорті, складському господарстві, поштовій діяльності  – 7%;

- будівництві – 3%;

- освіті – 3%.

Як показує наведена структура вакансій, чверть вакансій припадає на сільське господарство і лише 16% - на переробну промисловість. Тим часом, саме переробну промисловість, і, в першу чергу, машинобудування, необхідно розвивати та забезпечувати високо професійним трудовим потенціалом, тому, що вони визначають рівень конкурентоспроможності України та перспективи інноваційного розвитку держави.

Про те, що наша держава визнається слабо розвиненою в індустріальному плані свідчить її місце в індексі глобальної конкурентоспроможності (табл. 7).

 

Таблиця 7.

Місце України за Індексом глобальної конкурентоспроможності

Індекси

2008/

2009

2009/

2010

2010/

2011

2011/

2012

2012/

2013

2013/

2014

2014/

2015

Загальне місце

72

82

89

82

73

84

76

За субіндексами:

 

 

 

 

 

 

 

ефективність ринку праці

54

49

54

61

62

84

80

базова освіта та охорона здоров'я

60

68

67

74

62

62

43

вища освіта та підвищення кваліфікації

43

46

46

51

47

43

40

досконалість бізнесу 

80

91

100

103

91

97

99

інститути

115

120

134

131

132

137

130

інфраструктура

79

78

68

71

65

68

68

технологічна готовність

65

80

83

82

81

94

85

інновації

52

62

63

74

71

93

81

розмір ринку

31

29

38

38

38

38

38

макроекономічні умови

91

106

132

112

90

107

105

розвиток фінансових ринків

85

106

119

116

114

117

107

ефективність товарних ринків

103

109

129

129

117

124

112

Джерело: систематизовано за даними [18, с. 9, 15-22].

 

 

Найвищі місця Україна традиційно займає за показниками: «розмір ринку»  (38 місце із 145 країн у 2014 році);  «вища освіта та підвищення кваліфікації» – 40 місце, «базова освіта та охорона здоров'я» – 43 місце. По показниках: «інновації», «технологічна готовність», «ефективність ринку праці» – 81, 85 та 80 місця відповідно.

Таким чином, стан розвитку технологій та інновацій оцінюється майже на одному рівні із ефективністю ринку праці, що підтверджує гостру потребу удосконалення та гармонізації політики зайнятості, оплати праці та інноваційно-технологічного розвитку України. Тобто, ринок праці має ґрунтуватися на потребі в працівниках для розвитку індустріальних галузей, що може змінити пропорцію між зайнятими в формальному та неформальному секторі економіки на користь офіційного сектора, а також дозволить створити необхідні умови для ефективного використання робочої сили та підвищення продуктивної зайнятості населення.

 Висновки та пропозиції

Зайнятість в неформальному секторі економіки України напряму залежить від загальних тенденцій ринку праці, політики заробітної плати, фінансових можливостей громадян в забезпеченні своїх повсякденних потреб. Перспективи зниження рівня неофіційної зайнятості слід розглядати в контексті активізації ринку праці в обробній промисловості, в першу чергу, машинобудуванні, зміни його структури, залучення трудового потенціалу для роботи в індустріальних сферах та галузях, в яких створюються продукти з високою часткою доданої вартості. Для реалізації таких завдань необхідно на державному рівні розробити стратегію функціонування ринку праці, орієнтованого на забезпечення інноваційної діяльності суб’єктів економіки.

Виходячи із необхідності забезпечення інноваційного розвитку економіки України та підвищення рівня її конкурентоспроможності, на нашу думку, в першу чергу необхідно визначити додаткову потребу у фахівцях, що безпосередньо пов'язано  із виконанням стратегічних програм, які визначають економічну політику країни та передбачають створення нових робочих місць, розширення існуючих потужностей у зв'язку з впровадженням новітніх технологій, переобладнанням та модернізацією виробництва. Відповідна методика формування середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 26.03.2013 № 305 [10]. Згідно цієї методики середньостроковий прогноз потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці за видами економічної діяльності та професіями розраховується на базі даних Державної служби статистики України, пропозицій центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук, галузевих національних академій наук, бюджетних установ, Спільного представницького органу всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань, а також Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні.

Запропоновані підходи співпадають із пріоритетами, визначеними в Посланні Президента України до Верховної Ради України в 2015 році, де зазначено, що реформування державної політики розвитку ринку праці в найближчій перспективі має спрямовуватися на [1, с. 331-333]:

• доповнення нормативно-правових актів, що регулюють відносини зайнятості та соціальний захист населення в сфері зайнятості, чіткими й детальними механізмами підтримки прогресивних економічних структур і моделей економічної поведінки різних верств населення;

• посилення та поширення активних форм соціального захисту щодо зайнятості вразливих категорій громадян і підприємців: вимушено переміщених осіб із зони воєнних конфліктів та окупованих територій; раптово збіднілих осіб; молоді, яка шукає перше робоче місце; осіб передпенсійного та пенсійного віку; осіб, які тривалий час не мають офіційної роботи;

• узгодження загальної державної політики доходів та політики щодо регулювання розміру заробітної плати, її диференціації за сферами зайнятості та територіями, легалізації, оподаткування та сплати єдиного соціального внеску.

Таким чином, розв’язання проблем зайнятості в формальному та неформальному секторах економіки мають здійснюватись одночасно, оскільки вони тісно пов’язані між собою і лише узгоджені заходи з активізації зайнятості в індустріальних і постіндустріальних галузях національної економіки можуть дати позитивний результат.

 

Література.

1. Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році». – К. : НІСД, 2015. – 684 с.

2. Ангелко І. В. Неформальна зайнятість населення України в сучасних умовах господарювання [Текст] / І. В. Ангелко // Український соціум. – 2010. – № 3. – С. 124–132.

3. Большая О. В. Проблема неформальної зайнятості в Україні [Текст] / О. В. Большая // Держава та регіони. – 2007. – № 1. – с. 45–49.

4. Гимпельсон В. Е. Нормально ли быть неформальным [Текст] / В. Е. Гимпельсон, Р. И. Капелюшников // Экономический журнал ВШЕ. – 2013. – том 17. – №1. – С. 3 – 40.

5. Економічна активність населення України 2013 / Статистичний збірник [Текст] / Державна служба статистики України. – К.: Державна служба статистики України, 2014. – 197 с.

6. Закон України від 5 липня 2012 р. № 5067-VI  «Про зайнятість населення» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // zakon.rada.gov.ua.

7. Закон України від 20.11.2012 № 5499 «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // zakon.rada.gov.ua.

8. Заробітна плата та стан її виплати у 2014 році / Статистично-аналітичний огляд [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

9. Лібанова Е. М. Неформальний сектор ринку праці: ви­значення та методи оцінки [Текст] / Е. М. Лібанова, А. Л. Баланда // Зайнятість та ринок праці : Міжвідомчий наук. зб. – Вип. 6. – К. : РВПС України НАНУ, 1998. – С. 245–246.

10. Методика формування середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці / Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 26.03.2013 № 305 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // zakon.rada.gov.ua.

11. Методологічні положення щодо визначення неформальної зайнятості населення / Наказ Державної служби статистики України від 23.01.2013 № 16 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

12. Методологічні положення класифікації та аналізу економічної активності населення, затверджені наказом Держкомстату України від 19.01.2011 № 12 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

13. Праця України 2013 / Статистичний збірник [Текст] / Державна служба статистики України. – К. : Державна служба статистики України, 2014. – 336 с.

14. Ринок праці у 2014 році / Статистично-аналітичний огляд [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

15. Системні вади ринку праці України та пріоритети його реформування / Аналітична доповідь / Національний інститут стратегічних досліджень. / О. Пищуліна, О. Коваль, О. Кочеміровська. – К. : НІСД, 2010. – 47 с.

16. Статистичний збірник «Україна 2014» – К. : Державна служба статистики України, 2015. – 28 с.

17. Williams C., Round J., Rodgers P. Explaining the Normality of Informal Employment in Ukraine: A Product of Exit or Exclusion? [Text] / C. Williams, J. Round, P. Rodgers // American Journal of Economics and Sociology. – 2011. – № 3. – P. 729–755.

18. The Global Competiveness Index  / Insight Report / World Economic Forum / Committed to improving the state of the World <http://www.weforum.org>.

 

References.

1. The Analytical Report to the President of Ukraine's Annual Address  to the Verkhovna Rada of Ukraine "On the Internal and External Situation of Ukraine in 2015", NISD, Kyiv, Ukraine.

2. Anhelko, I.V. (2010), "Informal employment in Ukraine in the current economic conditions", Ukrains'kyj sotsium, vol. 3, pp. 124–132.

3. Bol'shaia, O. V (2007), "The problem of informal employment in Ukraine", Derzhava ta rehiony, vol. 1, pp. 45–49.

4. Gimpel'son, V. E. and Kapelyushnikov, R. Y. (2013), "Is normal to be informal", Ekonomycheskyj zhurnal VShE,  vol. 17, pp. 3–40.

5. State Statistics Service of Ukraine (2014), "Ekonomichna aktyvnist' naselennia Ukrainy 2013. Statystychnyj zbirnyk" [Economic activity of the population of Ukraine in 2013], Derzhavna sluzhba statystyky Ukrainy, Kyiv, Ukraine.

6. The Verkhovna Rada of Ukraine (2012), The Law of Ukraine "On Employment" No. 5067-VI of July 5, 2012, available at: http://zakon1.rada.gov.ua /laws/show/5067-17 (Accessed 03 February 2015).

7. The Verkhovna Rada of Ukraine (2012), The Law of Ukraine " On the formation and placement of state orders for training professionals, scientific, scientific-educational staff and workforce, qualification increasing training and retraining of the employees" No. 5499 of November 20, 2012, available at: http: // zakon.rada.gov.ua (Accessed 12 April 2015).

8. State Statistics Service of Ukraine (2015), "Wages and the status of their payments in 2014. Statistical and Analytical Review", available at: http://www.ukrstat.gov.ua (Accessed 16 April 2015).

9. Libanova, E. M. and Balanda, A. L. (1998), "The informal sector of the labour market: definition and assessment methods", Zajniatist' ta rynok pratsi,vol. 6, Kyiv, Ukraine, pp. 245–246.

10. The Ministry of Economic Development and Trade of Ukraine (2013), Order No 305 "Methods of Making a Medium-Range Forecast for the Need for Specialists and Workingmen" dated 26.03?2013, available at: http: // zakon.rada.gov.ua (Accessed 27 April 2015).

11. State Statistics Service of Ukraine (2015), "Methodological regulations for determining informal employment ", Order No 16 dated January 23, 2013,  available at: http://www.ukrstat.gov.ua (Accessed 27 April 2015).

12. State Statistics Service of Ukraine (2011), Order No 12 "Methodological regulations for classification and analysis of economic activity" dated January 11, 2011, available at: http://www.ukrstat.gov.ua  (Accessed 12 May 2015).

13. State Statistics Service of Ukraine (2014), "Pratsia Ukrainy 2013. Statystychnyj zbirnyk"[The labour in Ukraine 2013. Statistical yearbook], State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

14. The labour market in 2014. Statistical and Analytical Review, available at: http://www.ukrstat.gov.ua  (Accessed 19 March 2015).

15. Pyschulina O. Koval', O. and Kochemirovs'ka, O. (2010), Systemni vady rynku pratsi Ukrainy ta priorytety joho reformuvannia. Analitychna dopovid', [Systemic flaws in the labour market of Ukraine and priorities in its reforming. Analytical report], the National Institute for Strategic Studies, Kyiv, Ukraine.

16. State Statistics Service of Ukraine (2015), "Ukraina 2014. Statystychnyj zbirnyk",[Ukraine 2014. Statistical yearbook], State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

17. Williams C., Round J., Rodgers P. Explaining the Normality of Informal Employment in Ukraine: A Product of Exit or Exclusion? [Text] / C. Williams, J. Round, P. Rodgers // American Journal of Economics and Sociology. – 2011. – № 3. – P. 729–755.

18. The Global Competiveness Index  / Insight Report / World Economic Forum / Committed to improving the state of the World <http://www.weforum.org>.

 

Стаття надійшла до редакції 23.07.2015 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"