Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 338.3

 

В. М. Романюк,

аспірант кафедри економіки підприємства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ ДО СУТНОСТІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

Vitaliy Romaniuk,

Postgraduate Student of Economic of an Enterprise Department of Taras Shevchenko Kyiv National University

 

THE CONCEPTUAL ANALYSIS OF THEORETICAL APPROACHES OF CORPORATE GOVERNANCE DEFINING

 

У статті досліджено теоретичні підходи провідних вітчизняних та іноземних науковців щодо визначення сутності корпоративного управління. Розроблено концептуально-методологічну схему корпоративного управління. Запропоновано авторський підхід до визначення сутності корпоративного управління.

 

In the article the theoretical approaches of prominent Ukrainian and foreign scientists were examined in order to investigate the essence of corporate governance. The conceptual and methodological scheme of corporate governance was proposed. The author demonstrated his own approach to define the corporate governance.

 

Ключові слова: корпоративне управління, корпоративний менеджмент, агентська теорія (Agency Theory), теорія співучасників (Stakeholder Theory), управлінська теорія (Stewardship Theory), організаційна теорія (Organization Theory).

 

Keywords: corporate governance, corporate management, agency theory, stakeholder theory, stewardship theory, organization theory.

 

 

При постановці проблеми концептуального аналізу корпоративного управління очевидна необхідність дослідження предмета даного феномена, виявлення його сутності, визначення його специфіки з точки зору суб'єктно-об'єктної структурованості, ідентифікації родових властивостей, суперечностей і якостей, притаманних корпоративному управлінню. Дуже важливим та актуальним видається саме дослідницьке завдання щодо формування відповідного теоретико-методологічного інструментарію, здатного адекватно врахувати сутність, специфіку та основні параметри розвитку корпоративного управління як складно структурованого феномена ринкової динаміки української економіки.

Проблематика сутності корпоративного управління досліджується вітчизняними науковцями В. Євтушевським, Д. Баюрой, А. Шегдою, С. Якубовським, Л. Павленко, С. Румянцевим, М. Татарчуком, Г. Филюк, З. Шершньовою, Л. Довганем, П. Буряком та ін.; російськими науковцями Г. Клейнером, В. Івановим, С. Масютіним, О. Радигіним, М. Рудиком, М. Кругловим, І Храбровою та іншими; зарубіжними науковцями Р. Акоффом, М. Аокі, Ч. Бернардом, Д. Стігліцем, Дж. Харіссоном, К.Ейзенхардом, Г. Мінзом, Ф. Нойбауером та іншими. Кожен з названих вчених згідно спрямованості своїх наукових інтересів з різним ступенем глибини вивчає окремі сторони корпоративного управління.

Особливості методології дослідження корпоративного управління визначаються своєрідністю даного феномена як з позиції предметного поля управлінської діяльності, так і з точки зору самої корпорації як об'єкта управління, що відображає специфіку функціонування національних корпорацій, що діють в певному ринково-інституційному середовищі господарювання, якому притаманні відмінні риси, зумовлені специфікою формування корпоративних структур у вітчизняній економіці, а також впливом глобалізаційних тенденцій інституційної динаміки корпоративних відносин, що схиляють загальний вектор розвитку національних механізмів корпоративного управління від акціонерної до стейкхолдерської моделі.

При викладі загальних підходів до методології дослідження корпоративного управління слід також підкреслити певну еклектичність концепції корпоративного управління як управлінського феномена, так як вона сформувалася за допомогою об'єднання в єдине ціле інституційних, організаційних, фінансових, правових, комунікативних та соціальних аспектів управління корпоративними структурами.

Удосконалення і розвиток механізмів корпоративного управління – процеси, життєво необхідні насамперед великим бізнес-структурам. Формуванню корпоративного управління, безумовно, передував довгий еволюційний шлях розвитку корпоративної форми господарської діяльності. На певному етапі міжнародне співтовариство було змушене вдатися до вироблення єдиних норм і стандартів, що дозволяють спростити і уніфікувати процеси управління корпоративними структурами незалежно від їх місця розташування [3, c. 15].

Аналізуючи загальносвітові тенденції становлення корпорацій, фахівці виділяють три основних етапи [6, c. 36]. Кожен етап відображає суттєві риси корпорацій, що сформувалися в суспільстві на той період часу.

Перший етап – це початок двадцятого сторіччя. У цей час – в часи промислової революції – почали зароджуватися перші корпорації, які асоціювалися лише як власність їх власників. При цьому метою діяльності такої компанії виступала завдання повернення вкладених коштів і отримання невеликого прибутку для власників. Сама корпорація розглядалася в технологічних термінах, тобто як машина, а всі наймані працівники виступали гвинтиками цієї машини. Для даного періоду характерна механістична концепція сприйняття корпорації і механістична модель управління нею. На даному етапі економічного розвитку корпорації як підприємницької форми діяльності сформувалися такі умови господарювання:

- у власника компанії повна влада над усіма найманими працівниками та необмежене право ними розпоряджатися;

- професійна кваліфікація персоналу надзвичайно низька за відсутності мотивації до її підвищення;

- низький рівень освіти та потреб через безробіття та економічної кризи.

Даний етап економічного розвитку знайшов відображення в теоретичних розробках, які склали базис теоретичних основ корпоративного управління [3, c. 15].

Ми вважаємо, що теоретичні основи корпоративного управління вбирають у себе елементи управління організацією і моделюють можливі тенденції розвитку фірми до рівня багатопрофільного великого бізнесу з певною організаційною структурою виробництва і управління.

Основною теорією, що стала фундаментом корпоративного управління як науки, є теорія фірми. Теорія фірми розглядає господарюючий суб'єкт як набір факторів виробництва у = f (К,L). Поняття господарюючого суб'єкта як організації в класичному розумінні, з вираженою внутрішньою організаційною структурою і зовнішнім середовищем, не існує. Тому передбачається замкнута система організації, без зовнішніх постачальників, без правового регламенту, без впливу політичного середовища. Складні процеси фінансування господарюючих суб'єктів, що включають, як правило, зовнішні запозичення, також скасовано.

Другий період розвитку корпорації як панівної форми господарської діяльності – це період після Другої світової війни, коли на зміну механістичної концепції сприйняття корпорації прийшла концепція її сприйняття як організму. Поступальний розвиток економіки призвів до збільшення числа фірм, посиленню між ними конкуренції, розвитку процесів концентрації та централізації капіталів. Для корпорацій на даному етапі їх становлення були однаково характерні дві основні мети – вижити в процесі жорсткій конкурентній боротьбі на ринку і забезпечити зростання показників основної діяльності. Досягнення прибутку слід було очікувати після цих завдань, оскільки акцент робився на підвищення якості виробництва та вдосконалення системи управління. Незаперечним фактом було те, що будь-яка корпоративна структура – це складна економічна і соціальна система, і всі позитивні і негативні сторони її діяльності пов'язані з достоїнствами і недоліками її виробничої та організаційної структури. Зовнішнє середовище організації до уваги не бралося, та її вплив на діяльність компанії не аналізувався. Для цього періоду були характерні наступні умови:

- професійної кваліфікації персоналу та підвищення складності технічного утримання трудових операцій;

- зміцнення залежності власників від працівників, удосконалення системи управління корпорацією.

На цьому етапі сформувалися такі теоретичні основи корпоративного управління, як теорія трансакційних витрат і теорія контрактів [3, c. 16].

Основним поняттям теорії трансакційних витрат виступають трансакційні витрати. Це всі витрати в сфері обігу, які не пов'язані з виробництвом. Наприклад, це витрати по реалізації укладених контрактів, з обслуговування угод, пов'язані з пошуком контрагентів, веденням ділових переговорів, підписанням різного роду контрактів.

Трансакційні витрати особливо високі у разі:

- виробництва унікального товару;

- ринку з невизначеним попитом і непередбачуваним рухом цін;

- асиметрії інформації на ринку.

Зниження трансакційних витрат можливо за допомогою інтеграції підприємств.

Теорія контрактів акцентує увагу на внутрішній структурі корпорації, припускаючи контрактну основу її побудови [3, c. 16]. Корпорація представляє собою систему взаємин менеджерів, акціонерів і найманих працівників. Як правило, ці відносини виражаються формальними договорами, контрактами. Але навіть якщо відносини не регулюються формальним договором, то існують певні взаємозв'язки з постачальниками, споживачами, система субординації між працівниками і керуючими це система неформальних контрактів. Проте вони досить стабільні протягом будь-якого періоду часу, і їх порушення тягне за собою певні санкції проти інших учасників.

У рамках теорії виділяють три типи контрактів [3, c. 16].

Перший тип – класичний, коли для сторін характерна повна автономія і мінливість. Цей тип контракту найсуворіший, при цьому юридично простий при відсутності будь-яких усних домовленостей. Всі додаткові умови повинні бути письмово обумовлені в договорі, в іншому випадку вони втрачають силу.

Другий – неокласичний, що передбачає високий ступінь взаємної залежності сторін у середньостроковій і довгостроковій перспективі. Даний тип контракту дуже схожий на стандартний договір про принципи співробітництва, в якому передбачені ситуації на всі випадки життя, включаючи форс-мажорні обставини. Всі усні домовленості  мають силу, як ізафіксовані в письмовій формі.

Третій – відносний, або імпліцитний контракт. Він є довгостроковим, взаємовигідним контрактом, для якого характерна найвища взаємозв'язок і взаємозалежність сторін – учасників угоди. Причому формальні домовленості мають меншу силу, ніж неформальні, коли забезпечується максимально можливий ступінь взаємної залежності учасників угоди і коли неформальні умови переважають над формальними. Цей тип контрактів є найбільш поширеним для великих бізнес-структур.

Наступний період, який можна відзначити при дослідженні розвитку корпорацій, це період 80-90 рр. XX сторіччя. Цей етап відрізняється руйнуванням концепції корпорації як організму і формуванням її сприйняття як організації з абсолютно новими сутнісними характеристиками. Посилення державного регулювання  в економіці і більш тісні зв'язки держави і бізнесу призвели до того, що прийшло розуміння неминучості функціонування компанії в середовищі подібних, в тісному взаємозв'язку і взаємодії з іншими економічними суб'єктами. Сформувалася і почала розвиватися панівна на сьогоднішній день концепція корпорації як організації. Крім того, відбулося ускладнення механізмів управління всередині компанії у зв'язку з акцентуванням уваги на захисті законних інтересів інвесторів, всіх груп акціонерів незалежно від пакета акцій, яким вони володіють на тлі посилення боротьби акціонерів за свої права, впровадження найкращої практики корпоративного управління, формування в компаніях основ корпоративної культури та етики. На даному етапі виникає теорія прав  власності.

Ця теорія припускає наявність зовнішнього і внутрішнього середовища господарюючого суб'єкта, розглядає його діяльність в середовищі собі подібних. У рамках даної теорії, на відміну від теорії фірми, присутнє поняття компанії і вибудовується інституційне середовище компаній. Чільну роль у цій теорії відіграє управління об'єктом власності, розглядаються кілька підходів до його визначення:

- весь майновий комплекс організації;

- право з використання та розпорядження цим майновим комплексом.

По відношенню до об'єкта шикуються суб'єкти власності:

- Акціонери;

- Рада директорів;

- Генеральний директор.

Ведуться суперечки про зосередження економічної та правової влади на рівні кожного суб'єкта.

Всі розглянуті нами теорії внесли в сучасну концепцію корпорації свою специфіку, свої методи аналізу механізму управління. Вони підкреслюють еволюційність процесу становлення корпорацій як об'єкта керуючого впливу і дозволяють вичленувати теоретичні джерела корпоративного управління, засновані на взаємодії всіх органів правління корпорацією. Можливість виділення даних джерел з'явилася тільки на третьому етапі становлення корпорації, з виникненням сучасної концепції корпорації як об'єкта управління. Такими теоретичними джерелами корпоративного управління,  що виникли з розглянутих нами теорій, є:

- агентська теорія (Agency Theory);

- теорія співучасників (Stakeholder Theory);

- управлінська теорія (Stewardship Theory);

- організаційна теорія (Organization Theory).

Коротко проаналізуємо кожну з даних теорій.

Агентська теорія розглядає механізм корпоративних відносин через інструментарій агентських витрат, представляючи взаємини між директорами та акціонерами як контрактні відносини. Типологія розглянутих завдань зводиться до наступного:

- проблема «негативного відбору» (як вибрати хорошого менеджера);

- проблема «опортуністичної поведінки» (як змусити менеджера діяти в інтересах власника).

У рамках агентської теорії широку популярність отримала, запропонована в 1976 році економістами Йенсеном і Меклінгом модель [8], згідно з якою агентські відносини – це контракт, згідно з яким керівник наймає підлеглого для здійснення дій в інтересах керівника, і який передбачає передачу частини прав прийняття рішень підлеглому. Крім того, агентські відносини тягнуть за собою агентські витрати, які включають в себе витрати створення контракту між власником і менеджером; витрати контролю власника за менеджером, видатки самообмеження менеджера; залишкові втрати.

Модель робить наступні основні припущення:

- всі зовнішні акції є неголосуючими;

- зовнішні власники отримують корисність від власності тільки через зростання багатства або грошових потоків (тобто не отримують приватних вигод);

- заробітна плата менеджера фіксована;

- динамічні аспекти моделі виключені з аналізу.

Додатковими припущеннями (згодом будуть ослаблені) є наступні:

- розмір фірми фіксований;

- немає можливості моніторингу і самообмеження;

- немає можливості залучення боргу;

- не приймається до уваги ризик і необхідність диверсифікації.

У результаті робляться висновки [3, c. 19]:

1) У разі якщо менеджери – власники всього капіталу фірми, то вони докладають максимум зусиль в поточній діяльності, виходячи з правила рівності граничних витрат і граничних вигод (йдеться про так званий «громадському оптимумі»);

2) У разі якщо менеджери не є власниками 100 % -го капіталу компанії , то правило рівності граничних витрат і граничних вигод не працює, капіталізація фірми знижується, рівень зусиль управлінців падає нижче громадського оптимуму;

3) Дієва система контролю з боку власників компанії веде до збільшення вартості корпорації і знижує приватні вигоди порівняно з тією ситуацією, коли така система контролю в компанії відсутній.

Способами дозволу агентського конфлікту між власником і менеджером у подібних моделях є:

- моніторинг, здійснюваний великими власниками, інституційними інвесторами та кредиторами, радою директорів;

- ринок корпоративного контролю і, отже, загроза ворожого захоплення;

- компенсаційні схеми і неявні стимули.

Теорія співучасників свідчить, що корпорація є складна система, що не рівна простої суми елементів, її складових, – акціонерів, найманих працівників, споживачів, місцевих громад і т.д. Тобто розширюються рамки конфлікту «власник - менеджер». При цьому основна ідея теорії полягає в обов'язковій підконтрольності керівництва компанії всім зацікавленим у діяльності корпорації особам. Причому кожна сторона в процесі взаємодії переслідує свої специфічні інтереси:

- топ-менеджмент прагне максимізувати розмір оплати своєї праці та підвищити рівень капіталізації компанії, що свідчить, на їх погляд, про затребуваність і кваліфікації менеджера;

- працівники в якості індивідуальної мети також прагнуть до максимізації заробітної плати;

- споживачі продукції корпорації хочуть отримати максимальний виграш при чиненої угоді;

- контрагенти мають на меті максимально збільшити прибуток від операцій в процесі реалізації укладених з корпорацією контрактів;

- фінансові посередники домагаються зростання обороту здійснюваних операцій і контролю над фінансовими ресурсами компанії;

- власники облігацій прагнуть до максимального зростання платежів за відсотками і збільшенню курсової вартості облігацій;

- державні органи в процесі регулювання діяльності компаній переслідують мету максимізації податків і зборів з корпорацій;

- місцеві спільноти намагаються вирішити соціальні проблеми, використовуючи при цьому кошти компаній, програми корпоративної соціальної відповідальності бізнесу.

Ядро управлінської теорії складає теорія про те, що головною ознакою корпорації є поділ функцій власності та управління, реальна влада в компанії належить найманим управлінцям, які звітують про виконану роботу перед власниками і призначаються ними.

Множинність власників веде до передачі фактичного контролю менеджеру. Менеджер має так званим залишковим правом контролю. Чим більше дисперсія часток власників, тим гостріше «проблема міноритаріїв», тим більше контролю в руках у менеджера, тобто розмивання прав власності послаблює можливості контролю за діяльністю команди. При цьому підкреслюється, що проблема виникла у зв'язку з тим, що за власником компанії залишається функція володіння, а за керуючим - функція розпорядження, яка проявляється в поточному функціонуванні компанії.

Суть організаційної теорії полягає в тому, що практично всі організації менше ефективні через опортуністичного поведінки топ-менеджменту.

Вищі менеджери компаній (при поділі функцій власності та управління) мають безліч персональних вигод від контролю над діяльністю корпорації, таких як:

- можливість виведення найбільш рентабельних активів корпорації в підконтрольні їм компанії;

- зміцнення особистої репутації працівника як талановитого управлінця з хорошими перспективами кар'єрного росту;

- приватні привілеї в процесі професійної діяльності;

- можливість призначати на керівні пости в компанії наближених до них осіб з числа близького оточення;

- моральне і матеріальне задоволення від реалізації великих угод.

Як правило, приватні вигоди персоніфіковані й специфічні для кожної посади.

Так як менеджери володіють реальною владою над компанією і розташовують оперативною інформацією про діяльність компанії, то у них є всі можливості маніпулювати власниками з метою реалізації власних інтересів.

Всі розглянуті нами теорії дають різні тлумачення поняттю «корпорація», використовують різні прийоми і методи аналізу діяльності компаній. Проте їх об'єднує те, що вони розглядають один і той же об'єкт керуючого впливу – корпорацію.

Необхідно відзначити, що управління корпоративними структурами, як і поняття «корпорація» також в даний час розглядається в різних аспектах:

- з точки зору теорії співучасників (stakeholdersthoery), що передбачає підконтрольність звітності власників компаній всім зацікавленим у діяльності корпорації особам;

- в світлі інституційної теорії, то тобто за допомогою загальних і приватних універсальних положень управління;

- на основі агентської теорії (agencytheory), що використовує механізми та інструменти корпоративних відносин з врахуванням агентських витрат.

Концептуально-методологічна схема корпоративного управління представлена на рис. 1.

 

 

Рис. 1. Концептуально-методологічна схема корпоративного управління

Джерело: адаптовано автором на основі [4, c. 79].

 

В цілому ж у всіх підходів до управління корпорацією є спільний аспект. Система управління корпораціями відображає сформувався в суспільстві механізм трансформації заощаджень в інвестиції. Залежно від особливостей цього механізму і виділяють різні моделі корпоративного управління, вже розглянуті нами раніше. У цих моделях механізм трансформації заощаджень в інвестиції, рівень доходів менеджерів може залежати від рівня ринкової капіталізації корпорації, вартості її акцій на ринку, зростання якої означає зростання матеріального благополуччя акціонерів, а може залежати від показників конкурентоспроможності компанії на ринку. Відповідним чином залежно від типу корпоративного управління відрізняється і склад акціонерів у компаніях. Таким чином, крім типових, загальних ознак корпоративного управління, існують і конкретні моделі такого управління, тобто корпоративне управління є динамічна модель, це продукт історичного розвитку конкретної країни.

Хотілося б також зазначити, що корпоративне управління – це лише частина загального управління корпорацією як господарюючим суб'єктом, оскільки в корпорації є чимало керованих процесів, до яких корпоративне управління не має безпосереднього відношення. Цю точку зору можна підкріпити аналізом етимології слів «управління» і «корпоративне управління», що прийшли до нас з англійської мови і що означають у першому випадку можливість виходити з важких ситуацій, а в другому – можливість встановлювати правила і порядки, розробляти закони [5, c. 67]. Тому видається очевидним, що «управління корпорацією» – поняття ширше ніж «корпоративне управління». Останнє включає в себе на практиці поділ функцій управління між власниками і менеджерами, що веде до поділу між ними ризиків і взаємоконтролю поточної діяльності компанії.

Незважаючи на деякі відмінності у трактуванні поняття корпоративного управління, ні у кого з українських дослідників не викликає сумніву актуальність проблеми підвищення його якості. Основною ж проблемою в управлінні корпорацією в Україні, втім, як і за кордоном, є проблема відсутності адекватних механізмів оцінки його ефективності. Такі механізми дозволили б чітко позначити роль і внесок кожного з учасників корпоративних відносин і, відповідно, вибудувати ефективні комунікації, ставити конкретні завдання перед менеджментом, контролювати їх реалізацію, прив'язуючи до системи мотивації і стимулювання.

Отже, в останнє десятиліття однією з найактуальніших проблем великого бізнесу стала проблема корпоративного управління. Термін «корпоративне управління» використовується в різних трактуваннях:

- у вузькому сенсі під корпоративним управлінням розуміють принципи взаємодії власників корпорації (акціонерів) і найманих керуючих ( менеджерів). У цьому контексті основна увага приділяється реалізації прав власності в корпоративному контролі і прав контролю (розділенню прав між власниками і менеджментом) [7];

- більш широке трактування припускає систему взаємовідносин менеджерів з усіма фінансовими інвесторами;

- в широкому сенсі слова трактування поняття корпоративного управління полягає в тому, що під даною дефініцією розуміється система взаємодії всіх стейкхолдерів, що мають у корпорації свої інтереси і впливають на її діяльність [2, c. 3].

Відповідно до визначення Світового Банку корпоративне управління поєднує в собі норми законодавства, нормативні положення і практику господарювання у приватному секторі, що дозволяє товариствам залучати фінансові та кадрові ресурси, ефективно здійснювати господарську діяльність і таким чином продовжувати своє функціонування, накопичуючи довгострокову економічну вартість шляхом підвищення вартості акцій і дотримуючи при цьому інтереси акціонерів і суспільства в цілому [9].

Виділяючи корпоративне управління в особливий тип, обумовлений специфікою корпорації в якості об'єкта управління, ми визначаємо його як управління, що враховує, насамперед, інтереси власників компанії, що сприяє дотриманню балансу інтересів основних зацікавлених у діяльності корпорації осіб.

Безумовно, корпоративне управління як категорія являє собою складну систему економічних відносин, що включає багато зовнішніх і внутрішніх елементів. За визначенням Баюри Д.О. категорію «корпоративне управління» можна визначити як «систему цілеспрямованого формування процесу діяльності акціонерного товариства (корпорації) та впливу між акціонерами і зацікавленими особами» [1, c. 62].

На заході існує чіткий поділ понять «корпоративне управління», «корпоративний менеджмент», «управління корпорацією». Але й там дослідники звертають увагу тільки на відмінності в даних дефініціях. На нашу думку, варто спиратися на понятійну компаративістику, виділяючи на методологічному рівні не лише відмінності, але й подібності цих сполучених понять (рис. 2). Відмінності між даними поняттями носять концептуальний характер і полягають у наступному:

- суб'єктами корпоративного управління виступають акціонери, члени ради директорів, топ-менеджери, стейкхолдери; суб'єктами же корпоративного менеджменту є топ-менеджери, менеджери середньої ланки, наймані працівники;

- корпоративне управління орієнтоване, насамперед, на зовнішнє середовище компанії з урахуванням інтересів всіх основних зацікавлених у діяльності корпорації осіб; корпоративний ж менеджмент націлений на внутрішнє середовище компанії;

- корпоративне управління носить здебільшого стратегічний характер, воно використовує в якості основного засобу досягнення поставлених цілей довгострокову корпоративну стратегію; корпоративний менеджмент в якості головного засобу задіє короткострокову корпоративну стратегію;

- відмінності спостерігаються також в домінуючих механізмах реалізації, способи фінансування, показниках оцінки результативності та інших, менш суттєвих характеристиках.

 

Рис. 2. Системно-інтегрований взаємозв’язок понять «корпоративне управління» й «корпоративний менеджмент»

Джерело: адаптовано автором [4, c. 50]

 

Хотілося б відзначити, що при аналізі еволюції концепції корпоративного управління звертає увагу на себе той факт, що вузьке (класичне) розуміння процесу корпоративного управління як процесу взаємовідносин акціонерів і менеджерів вичерпало себе. Головна мета розвитку сучасної парадигми корпоративного управління – перехід до моделі стейкхолдерів, розгляд кордонів корпорації якомога ширше, тобто як коаліції зацікавлених груп, кожна з яких прагне збільшити свій добробут і реалізувати специфічні інтереси.

Для того ж щоб дати авторське визначення корпоративного управління, необхідно констатувати, що в розглянутих нами різних підходах до сутності даної дефініції відсутній комплексність. Науковці роблять акцент на одному з елементів корпоративного управління: представляють його як управління організацією або набір засобів, за допомогою яких учасники представляють і захищають свої корпоративні інтереси і т.д.

Таким чином, найбільш доцільним розглядати корпоративне управління системно, розуміючи під цим терміном передусім систему взаємодії органів корпоративного правління, управління вартістю компанії та її стійким розвитком, сукупність принципів побудови оптимальної структури взаємодії з усіма ключовими стейкхолдерами відповідно до прийнятої місією для забезпечення найбільш вигідного перерозподілу сконцентрованих в корпорації ресурсів та зменшення ризиків для власників компанії.

 

Література.

1. Баюра Д.О. Корпоративне управління як об'єкт наукового дослідження / Д.О. Баюра // Вісник Київського національного університету. Економіка / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Вид-во КНУ. – 2008. – Вип. 99-100. – с. 26-29.

2. Долгопятова, Г.Л. Становление корпоративного сектора и эволюция акционерной собственности [Текст] // Препринт WP1/2003/03. – М.: ГУ ВШЭ, 2003. – 44 c.

3. Иванова, Е.А. Корпоративное управление: теория и практика [Текст] / Е.А. Иванова, Л.В. Шишикина. – Ростов н/Д: Рост. гос. экон. ун-т «РИНХ», 2007 (Ростов н/Д). – 143 с.

4. Иванова Е.А. Развитие корпоративного управления в промышленности России: теория, методология, практика: дис... докт экон наук : 08.00.05 / Елена Александровна Иванова. - Рост. гос. экон. ун-т (РИНХ), 2012. – 315 с.

5. Мурычев, A.B. Качество корпоративного управления как фактор повышения конкурентоспособности [Текст] / A.B. Мурычев // Современная конкуренция. – 2011. – № 1. – с. 62-79.

6. Шеин, В. Российские акционерные компании: парадоксы развития [Текст] / В. Шеин, А. Жуплев // Журнал для акционеров. – 2003. – №1. – с. 34-38.

7. Glossary of Corporate Governance Terms & Acronyms. http://www.thecorporatelibrary.com.

8. Jensen M.C., Meckling W.H. Theory of the firm: Managerial Behaviour, Agency Costs, and Ownership Structure. Journal of Financial Economics. 1976. (3): рр. 305–360.

9. Notes on Corporate Governance Manual. http://www.ifc.org/europe/default/descripen/indexen/footen/footen.html.

 

References.

1. Bayura, D.O. (2008), “Corporate governance as an object of scientific research”, Visnyk Kyivskogo natsionalnogo universitetu. Ekonomika, vol. 99-100, pp. 2629.

2. Dolgopiatova, G.L. (2003), Stanovlenie korporativnogo sectora i evolutsia aktsionernoy sobstvennosti [Formation and evolution of the corporate sector property], Preprint WP1/2003/03, Moscow, Russian Federation.

3. Ivanova, E.A. (2005), Korporativnoe upravlenie [Corporate governance], Rost. gos. ekonom. un-t “RINH”, Rostov on Don, Russian Federation.

4. Ivanova, E.A. (2012), “The development of corporate governance in Russian industry: the theory, methodology, practice”, Abstract of Ph.D. dissertation, Economy and management of a national economy, Rost. gos. ekonom. un-t “RINH”, Rostov on Don, Russian Federation.

5. Murichev, A.V. (2011), “The quality of corporate governance as a factor in increasing the competitiveness”, Sovremennaya konkurentsia, vol. 1, pp. 62-79.

6. Shein, V. (2003), “Russian joint stock company: the paradoxes of development”, Journal dlia aktsionerov, vol. 1, pp. 34-38.

7. Glossary of Corporate Governance Terms & Acronyms. http://www.thecorporatelibrary.com.

8. Jensen M.C., Meckling W.H. Theory of the firm: Managerial Behaviour, Agency Costs, and Ownership Structure. Journal of Financial Economics. 1976. (3): рр. 305–360.

9. Notes on Corporate Governance Manual. http://www.ifc.org/europe/default/descripen/indexen/footen/footen.html.

 

Стаття надійшла до редакції 07.07.2015 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"